Очікує на перевірку

Бойко Юрій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бойко Юрій Анатолійович (політик))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про колишнього міністра та співочільника ОПЗЖ. Про протоієрея див. Бойко Юрій Анатолійович (священник).
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойко.
Юрій Анатолійович Бойко
Народився9 жовтня 1958(1958-10-09) (66 років)
Горлівка, Сталінська область, Українська РСР
ГромадянствоСРСР СРСР
Україна Україна
Діяльністьполітика
Галузьполітик
Відомий завдякиМіністр палива та енергетики України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України
Alma materМосковський ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора хіміко-технологічний інститут імені Д. І. Менделєєваd (1981) і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (2001)
Науковий ступіньбакалавр
Знання мовукраїнська і російська
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання і Верховна Рада України VI скликання
Посада

Віце-прем'єр-міністр України, 2012—2014 в уряді Миколи Азарова, Президент: Віктор Янукович.

Міністр енергетики та вугільної промисловості, 2010—2012 в уряді Миколи Азарова, Президент: Віктор Янукович.

Міністр енергетики, 2006—2007 в уряді Віктора Януковича, Президент: Віктор Ющенко.
ПартіяПартія регіонів
Опозиційний блок
Опозиційна платформа — За життя
Платформа за життя та мир
КонфесіяУкраїнська Православна Церква Московського Патріархату
У шлюбі зВіра Дмитрівна Бойко
Діти (6)сини: Анатолій, Юрій і Микола; доньки: Ярослава, Уляна і Марія.
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 — 11 березня 2010[1]
8-го скликання
Опозиційний блок 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019
9-го скликання
ОПЗЖ 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Ю́рій Анато́лійович Бо́йко (9 жовтня 1958(1958-10-09), Горлівка, Сталінська область) — український проросійський[2] політик та державний діяч, бізнесмен. Народний депутат України, з 21 квітня 2022 — голова депутатської групи «Платформа за життя та мир» у Верховній Раді, створеної з колишніх членів Опозиційної платформи — за життя[3]. Герой України (2004)[4].

Колишній співголова партії та фракції ОПЗЖ у ВРУ[5] разом з Вадимом Рабіновичем. Народний депутат України VI, VIII та IX скликань. Віце-прем'єр-міністр України (2012—2014) в уряді Миколи Азарова. Міністр енергетики та вугільної промисловості України в другому уряді Віктора Януковича 2006[6]—2007[7] р., та з 9 грудня 2010 року[8] (з 11 березня 2010 і до реорганізації міністерства — Міністр палива та енергетики України) по 24 грудня 2012 року.

Колишній член проросійських Партії регіонів та Опозиційного блока. Кандидат на посаду Президента України в 2014 та 2019 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 9 жовтня 1958-го в Горлівці на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста (закінчив Рубіжанську філію СНУ ім. Даля).

У дитинстві Юрій Бойко займався музикою і грав на скрипці[9].

Трудову біографію розпочав майстром на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря», потім очолив завод на посаді генерального директора. Обіймав керівні посади в АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (нині ЛиНОС), державної корпорації «Укрвибухпром» (Київ), був головою правління АТ «УкрТатнафта» (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта».

2001 року вступив до партії Сергія Тігіпка «Трудова Україна», яку пов'язували з тодішнім президентом Леонідом Кучмою.[10]

У лютому 2002 р. призначений головою НАК «Нафтогаз України». Керував компанією до березня 2005 р.

У серпні 2003 року Бойко став першим заступником міністра палива й енергетики. 2 березня 2005 року звільнений з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».[11]

У ЗМІ періодично з'являється інформація про те, що Юрій Бойко може неформально контролювати ті чи інші компанії в енергетичному секторі. Це пояснюється його тривалою роботою на чолі Нафтогазу України і Міністерства енергетики[12], а сам Бойко є одним з найбагатших українців (топ 100)[13].

Політична діяльність та рейтинг

[ред. | ред. код]

23 квітня 2005 р. обраний головою Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 р. РПУ увійшла до складу партії «Не так», проте блок не подолав 3-відсотковий бар'єр.

4 серпня 2006 року призначений міністром палива і енергетики (в уряді Віктора Януковича). 18 грудня 2007 року звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[14] у зв'язку з обранням Верховної Ради VI скликання.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 р., обраний за списками Партії регіонів.

11 березня 2010 року призначений на посаду Міністра палива та енергетики України (в уряді Азарова[15]). 9 грудня 2010 року у зв'язку з оптимізацією системи виконавчої влади України Президентом Януковичем звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[16] та призначений Міністром енергетики та вугільної промисловості України.

24 грудня 2012 року — віце-прем'єр-міністр України[17]. З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України[18].

26 березня 2014 року — подав документи в ЦВК на реєстрацію кандидатом у президенти України. Програма містила пункти про надання російській мові статусу державної, використанні досвіду країн Південно-Східної Азії з точки зору спрощення та автоматизації державних послуг, одночасно тісної економічної інтеграції з Європейським союзом і розвитку торгово-виробничих зв'язків з Росією і країнами Митного Союзу і ін. 7 квітня політрада Партії регіонів виключила Бойка з партії. У вересні 2014 року очолив Опозиційний блок і став головою фракції партії у Верховній Раді України VIII скликання.

Після анексії Криму Росією та початку війни на сході України Юрій Бойко є традиційно кандидатом із високим антирейтингом[19].

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей[20].

Юрій Бойко у Верховній Раді України, 2018.

За даними аналітиків Слово і діло, за час перебування Бойка народним депутатом, він виконав 31 % своїх обіцянок[21].

9 листопада 2018 року Бойко і керівник партії «За життя» Рабинович несподівано підписали угоду про створення опозиційного об'єднання «Опозиційна платформа — За життя». 17 листопада 2018 року Бойко став єдиним кандидатом у президенти від «Опозиційної платформи — За життя». 22 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка кандидатом у президенти України (самовисуванцем)[22][22]. У березні 2019 року під час парламентських та президентських виборів він отримав підтримку шести телеканалів (Росія-1, Росія-24, Інтер, NewsOne, ZIK та 112 Україна), однак у підсумку зайняв аж четверте місце і не пройшов до другого туру.

Президентські вибори 2019

[ред. | ред. код]

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Юрія Бойка[23]. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Юрія Бойка без вихідних даних, що є порушенням законодавства[24].

27 березня 2019 року Бойко не з'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на телеканалі Перший, де мав дебатувати з 5-м та 4-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олегом Ляшком (що також проігнорував запрошення) та Анатолієм Гриценком[25], що прийшов та залишився відповідати на запитання журналістів та експертів[26].

За результатами виборів Бойко зайняв четверте місце з результатом 11,67 % (проголосувало 2 206 216 виборців)[27]. Зайняв перше місце в Донецькій та Луганській областях, а також друге в Харківській, Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Дніпропетровській областях; в Києві зайняв шосте місце[28].

Російська агресія проти України (2022—2023)

[ред. | ред. код]

Бойко ініціював процес виключення Іллі Киви 26 лютого, щоб він «не заважав мирному процесу, який має відбутися в Україні»[29]. 3 березня Киву офіційно виключили з фракції[30].

7 березня 2022 в багатьох телеграм-каналах було поширено відео, де машину Бойка зупинили активісти Тероборони і попросили на відео сказати знамениту фразу «Путін — хуйло!», у відповідь на що, політик визнав російську агресію проти України, але відмовився повторити цю фразу, пояснивши, що не вживає нецензурну лексику[31][32][33].

Після початку повномасштабного вторгнення РФ до України фракцію ОПЗЖ у ВРУ було розформовано[34]. На основі розформування фракції, втечі з України та виходу деяких депутатів, з 21 квітня 2022 була утворена депутатської групи «Платформа за життя та мир», створеної з колишніх членів ОПЗЖ, головою групи став Юрій Бойко[35] (у фракції ОПЗЖ він ділив посаду голови з Вадимом Рабіновичем).

13 січня 2023 року Бойко повністю підтримав позбавлення мандату народного депутата України чотирьох своїх колишніх колег по ОПЗЖ, в тому числі, Медведчука[36][37].

Критика

[ред. | ред. код]

У березні 2019 року відвідав разом із Медведчуком Москву і вів переговори із Медведєвим і Мілером.[38][39]

Підтримка Бойка на виборах Президента України 2019.
Зустріч в Москві кандидата в Президенти України Юрія Бойка та Віктора Медведчука з Прем'єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим та директором Газпрому Олексієм Міллером, 22 березня 2019.

Будучи міністром енергетики, Бойко відзначився численними зловживаннями службовим становищем,[40][41] відмиванням грошей,[42] фальшуванням тендерів[43] та земельними махінаціями.[44]

З 2010 по 2013 роки перельоти приватних літаків Бойка і Льовочкіна оплачувала компанія Нафтогаз України, витрачаючи щороку близько 5 мільйонів гривень державних коштів.[45]

Бойко причетний до незаконної передачі Януковичу земель у Сухолуччі,[46] закупівлі кораблів за завищеною ціною,[47] продажу скрапленого газу Курченку за заниженою ціною тощо.[48]

У 2011 році «Чорноморнафтогаз» купив нафтову вежу за ціною, що на 150 мільйонів доларів вища за ринкову.[49]

У 2018 році суд зобов'язав перевірити на сепаратизм заяви Бойка на пресконференції у Санкт-Петербурзі[50].

14 листопада 2016 року сталась бійка між Бойком та Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. У ході свого виступу Ляшко звинуватив фракцію Опозиційний блок і Бойка в отриманні «консультацій з Москви».

У мене, до речі, питання до СБУ: чого вони їздять по Москвах і досі не в тюрмі.

— [1]

У відповідь на це Бойко вдарив Ляшка по обличчю. Бійка тривала кілька секунд, після чого Ляшко продовжив виступ і назвав Бойка і його фракцію «недобитками Януковича» — Бойко повторно вдарив Ляшка[51]. Спікер ВРУ Андрій Парубій попередив про недопустимість бійок. Ляшко нагадав, що Бойко і раніше часто влаштовував бійки.

Докладніше: Бійки у Верховній Раді України

Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі[52].

Статки та фінансовий стан

[ред. | ред. код]

Згідно із декларацією за 2020 рік, доходом Бойко є зарплата у Верховній раді (441,6 тис. грн), кошти для забезпечення депутатської діяльності (87,7 тис. грн), банківські відсотки (1,5 тис. грн), та пенсія (180 тис. грн)[53]. Бойко майже не має залишків коштів на банківських рахунках, проте тримає готівкою 3,8 тис. доларів, 3,5 тис. євро і 40 тис. грн. Має цінні папери ПАТ «Укрнафта». Депутат володіє житловим будинком в Донецькій області, двома земельними ділянками в Донецькій та Київській областях, двома квартирами в Рубіжному Луганської області.

Юрій Бойко в рейтингу найбагатших українців НВ і Dragon Capital за 2020 рік посідає 79 місце з $99 млн (-19 % за рік)[13].

На його дружину Віру зареєстровані права власності на квартири в Києві і в Росії, житловий будинок в Київській області, гараж в Києві і машиномісце в Росії, а також 26 земельних ділянок. Бойко володіє автомобілями ВАЗ 1978 року випуску і Mercedes Benz 2006 року. За 2020 рік Віра Бойко заробила 3,6 млн грн, отримала 1,8 млн грн відсотків і 6,9 млн грн дивідендів, 157,9 тис. грн пенсії. На банківських рахунках сім'ї політика 36,3 млн грн, 81,5 тис. євро, 3,3 млн російських рублів, 426,7 тис. доларів.

У 2021 році не потрапив до рейтингу 100 найбагатших українців від Forbes.ua[54].

Бойко має нерухомість в Москві на 220м2 з паркомісцем оформлене на дружину, придбане у 2006 році.[55]

Бізнес

[ред. | ред. код]

Бойко формально виступив як засновник ГО "Товариство мисливців та рибалок «Кедр» — мисливського товариства, в яке входили друзі колишнього Президента України Віктора Януковича. Фактично, це була бізнес-структура, яка стала предметом судових проваджень[56].

24 червня 2011 року за результатами тендеру ПАТ "НАК «Нафтогаз України» (тогочасний директор — Бакулін Євген Миколайович, який перебував у сфері впливу Ю. Бойка, як міністра палива), уклав угоду з ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група» на послуги зі зберігання нафтопродуктів вартістю 14,99 млн грн. Про це повідомлялося в «Віснику державних закупівель». Згідно з конкурсною документацією, послуги зі зберігання палива мали надаватись до кінця 2011 року щонайменше 15 нафтобазами по території України[джерело?].

Бойко підозрюється у причетності до деяких офшорних фірм, зокрема — ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», керівниками якої були Пляцко Андрій Валерійович (1973 року народження, киянин), Яценко Віталій Васильович (1970 року народження, киянин), Чечко Валерій Борисович (1974 року народження, киянин), та Підгайко Олександр Георгійович (1978 року народження, з Луцька, до 2020 року — уповноважена особа фірми, виконувач обов'язків директора). У 2020 р. їх замінили Кравчук Сергій Юрійович (1977 року народження, киянин), Джикія Іраклі (громадянин Грузії, поточна уповноважена особа фірми). ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», згідно загальнодоступних даних ЄДРПОУ, очолив колишній директор агрофірми «Солк» з Луганської області Фірсов Сергій Григорійович, 1986 року народження, уродженець м. Луганськ, давній бізнес-партнер Бакуліна. Ця інвестиційна фінансова група згодом почала протистояння з бізнес-структурами Бакуліна, який спочатку не був конкурентом Бойка, та вступила з ними у судову тяганину — зокрема, почалися суди з агрохолдингами, належними дітям Бакуліна (Миколі та Світлані). Таким чином, мова йде про серйозний розкол у таборі екс-регіоналів, викликаний економічними непорозуміннями[57].

У розслідуванні видання Kyiv Post компанію Юрія Потійка, Duglas Alliance, яка будує ГЕС Сендже в континентальній частині Екваторіальної Гвінеї на річці Веле в районі селища Сендже, пов'язують із Юрієм Бойком[58].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Одружений. Дружина — Віра Дмитрівна Бойко. У минулому вона займалася художньою гімнастикою, має звання майстра спорту[59].

Виховують трьох синів (Анатолій, Юрій і Микола) і трьох доньок (Ярослава, Уляна і Марія)[9].

Державні нагороди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1977-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Бойка Ю.А.»
  2. ↑ Герой росіян: як Бойко роками лобіює інтереси ворога у Верховній Раді. www.chesno.org (укр.). Процитовано 22 жовтня 2024.
  3. ↑ Колишні нардепи фракції ОПЗЖ створили у Раді нову депутатську групу: "за життя та мир" (перелік). LB.ua. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2022.
  4. ↑ Досьє кандидата. 13 фактів про Юрія Бойка. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 жовтня 2022.
  5. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  6. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 17 квітня 2022.
  7. ↑ Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 17 квітня 2022.
  8. ↑ Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1111/2010 «Про призначення Ю. Бойка Міністром енергетики та вугільної промисловості України»
  9. ↑ а б Украина, Комментарии. Персона Бойко Юрій Анатолійович | Коментарі Україна. https://comments.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  10. ↑ Бойко Юрий (ru-RU) . 4 грудня 2018. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  11. ↑ Указ Президента України від 2 березня 2005 року № 406/2005 «Про звільнення Ю. Бойка з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України - голови правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"»
  12. ↑ Партнер Фірташа і Льовочкіна. На чому заробляє політик Юрій Бойко. biz.nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  13. ↑ а б Коронапасьянс Золотої сотні. ТОП-100 найбагатших українців — рейтинг НВ. biz.nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  14. ↑ Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  15. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  16. ↑ Про звільнення Ю. Бойка з посади Міністра палива та енергетики України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  17. ↑ Про призначення Ю. Бойка Віце-прем'єр-міністром України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  18. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 52/2014 - Офіційне представництво Президента України. web.archive.org. 8 липня 2014. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 1 червня 2022.
  19. ↑ Купівля рейтингів не допомогла Юрію Бойко - політолог. web.archive.org. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 1 червня 2022.
  20. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. web.archive.org. 21 січня 2018. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 1 червня 2022.
  21. ↑ Какие обещания не выполнил кандидат в президенты Юрий Бойко » Слово и Дело. web.archive.org. 5 липня 2019. Архів оригіналу за 5 липня 2019. Процитовано 1 червня 2022.
  22. ↑ а б Бойко - новини та рейтинг Бойко на виборах президента 2019 | РБК-Україна | РБК-Україна. web.archive.org. 4 лютого 2019. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 1 червня 2022.
  23. ↑ Павел Федосенко (10 лютого 2019). ационалисты разгромили восемь ситилайтов с политической рекламой (Видео). NewsRoom. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019. (рос.)
  24. ↑ 25 csxyz 2019 (Павел Федосенко). Общественники пожаловались в полицию на агитацию Бойко и Каплина. NewsRoom. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019. (рос.)
  25. ↑ «Зворотний відлік», випуск п'ятий: шоу самотнього Гриценка. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 30 березня 2019.
  26. ↑ «Зворотний відлік», випуск п'ятий: Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 30 березня 2019.
  27. ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 28 листопада 2021.
  28. ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2021.
  29. ↑ В ОПЗЖ вирішили вигнати одіозного Киву з фракції — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 26 лютого 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  30. ↑ Скандального Киву офіційно виключили з фракції ОПЗЖ — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 3 березня 2022. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  31. ↑ Бойко відмовився сказати "Путін – х**о" на прохання тероборони. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  32. ↑ Бойко відмовився сказати "Путін-ху*ло", проте визнав російську агресію — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 7 березня 2022. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  33. ↑ Нардеп ОПЗЖ Бойко відмовився говорити "Путін - ху*ло" на вимогу тероборони (відео). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  34. ↑ Gazeta.ua (14 квітня 2022). Парламентську фракцію ОПЗЖ закрили. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  35. ↑ Колишні нардепи фракції ОПЗЖ створили у Раді нову депутатську групу - портал новин LB.ua. web.archive.org. 22 квітня 2022. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  36. ↑ Цензор.НЕТ. Нардеп Бойко про позбавлення мандатів колишніх соратників по "ОПЗЖ": "Правильное решение. Они недостойны быть народными депутатами". ВІДЕО. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 15 січня 2023.
  37. ↑ "Не гідні бути нардепами": Бойко несподівано відхрестився від Медведчука і Ко (відео). www.unian.ua (укр.). Процитовано 15 січня 2023.
  38. ↑ 60 минут по горячим следам (вечерний выпуск в 18:50) от 22.03.19 [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.], відео в ютуб
  39. ↑ Операція "Паспортизація": навіщо Путін масово роздає російське громадянство. 24 Канал. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 24 липня 2019.
  40. ↑ Заступник Юрія Бойко заробив ще чверть мільярда на підконтрольному Бойко держпідприємстві. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  41. ↑ «Укргазвидобування» розірвало договір з фірмою, яка була замішана в схемах Онищенка. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  42. ↑ Оточення Бойка відмило понад 300 мільйонів на реконструкції підстанції в Новій Каховці. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  43. ↑ Трускавецький курорт близький до Бойка продав державі путівок на 200 мільйонів | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  44. ↑ Родина Юрія Бойка має під Києвом маєток на кількох гектарах. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  45. ↑ Протягом чотирьох років Нафтогаз оплачував перельоти приватного літака Бойка і Льовочкіна. DT.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 25 травня 2020.
  46. ↑ З життя державної еліти: мисливське князівство Януковича. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 25 травня 2020.
  47. ↑ «Вишка Бойка» в тіні «Чайного будиночку Януковича». LB.ua. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  48. ↑ Подання на арешт Бойка готове. Шокін блокує три місяці. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  49. ↑ "Чорноморнафтогаз" купив нафтову вежу за $400 млн, що на $150 млн дорожче за риночну ціну | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  50. ↑ Суд зобов’язав перевірити на сепаратизм заяви Медведчука і Бойка. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  51. ↑ Бойко врізав по обличчю Ляшку на погоджувальній раді. ukranews.com. Українські новини. 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 19 листопада 2016.
  52. ↑ Як Онуфрій і "регіонали" відзначали 1030-річницю Хрещення Русі (ФОТО, ВІДЕО). www.depo.ua (англ.). Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 30 липня 2018.
  53. ↑ Перегляд документа #7d58dbf8-0a53-4a96-bd15-316dbbe766f2 | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. public.nazk.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
  54. ↑ 100 найбагатших українців 2021 — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 6 травня 2021. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 1 червня 2022.
  55. ↑ Мільйонер під прикриттям: таємні активи нардепа Бойка і його оточення (укр.), процитовано 13 лютого 2023
  56. ↑ Громадська організація "ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ ТА РИБАЛОК "КЕДР". Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 29 червня 2019.
  57. ↑ “Європейська інвестиційна фінансова група» - бізнес-офшор екс-регіоналів [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  58. ↑ African hydropower makes money for firm linked to Boyko. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 21 квітня 2020.
  59. ↑ Юрій Бойко: досьє і біографія. znaj.ua (укр.). 8 червня 2020. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  60. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2004 року № 978/2004 «Про присвоєння Ю. Бойку звання Герой України»
  61. ↑ Указ Президента України № 550/2013 від 9 жовтня 2013 року «Про нагородження Ю.Бойка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 9 жовтня 2013.
  62. ↑ Указ Президента України від 22 травня 2003 року № 432/2003 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: Голова «Нафтогазу України»
2002—2005 		Наступник:

Олексій Івченко
Попередник: Міністр палива та енергетики України
4 серпня 2006 — грудень 2007 		Наступник:
Плачков Іван Васильович
 		Продан Юрій Васильович
Попередник: Міністр палива та енергетики України
з 11 березня 2010 — 24 грудня 2012 		Наступник:
Продан Юрій Васильович
 		Ставицький Едуард Анатолійович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Юрій_Анатолійович&oldid=43741643