Пліснесько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пліснесько (пол. Pleśnisko, англ. Plisnensk, давньоруська Плъсньск, Плъснеск) — давньослов'янське та давньоруське городище біля с. Підгірці Бродівського району Львівської області.

Через літописне місто Пліснеськ лежав один із двох варязьких шляхів в Україну [1].

Збереглись вали та курганний могильник одного з найбільших на теренах України давньослов'янського та давньоруського поселення.

За версією львівського історика Ігоря Мицька, Пліснесько — ймовірне місце правління князя Олега [2] та місце народження київської княгині Ольги [3].

Перші згадки[ред.ред. код]

Ліве вічко скриньки ХІІ ст.

Про Пліснесько на сторінках літописів збереглись лише три згадки. Вперше у літописі під 1188 роком описано невдалий похід на Пліснесько військ волинського князя Романа Мстиславовича і його тестя Рюрика Ростиславича, відбитий галичанами і угорським військом. Вдруге у літописі описано похід у квітні 1232 (6740) князів Данила Романовича і Олександра Белзького на Пліснесько для упокорення бояр Арбузовичів; тоді із захопленого міста вони привезли велику здобич до Володимира на Волині. Втретє Пліснесько згадано у «Слові о полку Ігоревім», де у сні князя Святослава напередодні походу проти половців вказуються урочища навколо Києва.

Найвідомішою археологічною знахідкою з Пліснеська є кістяне вічко скриньки ХІІ ст. із зображенням воїна на башті, знайдене 1940 року археологом Ярославом Пастернаком.

Легенди[ред.ред. код]

За легендою, при обороні міста від половців 1180 року загинула княжна Олена, донька князя Всеволода Мстиславовича з Белза, сестра князя Олександра Белзького. Ймовірне місце її загибелі у дитинці городища донині має назву «Оленин парк». Княжна нібито заклала у Пліснеську перший монастир з церквою Преображення Господнього. У сучасній церкві Підгорецького монастиря, що лежить біля городища, збереглась мармурова плита 1706 року з латинським написом «Gelsissima Principissa Helena * M * Ducis Wsewoldi filia * anno 1180 * hoc monasterium primo fundavit…» («Вдячна княжна Олена, дочка князя Всеволода, 1180 року цей монастир вперше заснувала») [4].

Директор Львівської галереї мистецтв Б.Г.Возницький 2001 року започаткував наукову конференцію «Ольжині читання», яка щорічно відбувається в Підгорецькому монастирі (поруч із Пліснеським городищем). На конференції обговорюють, зокрема, питання походження з Пліснеська рівноапостольної княгині Ольги, дружини князя Ігоря. У цьому контексті поставало питання про спорудження їй пам'ятника на терені Пліснеська чи Підгірець.

Історія[ред.ред. код]

Схема оборонних ліній Пліснеська. Автори макету І.Качор, Л.Качор

Історію Пліснеська поділяють на слов'янський (хорватський) і давньоруський (давньоукраїнський) періоди. Давньослов'янське поселення зародилось у VII–VIII ст., займаючи спочатку площу 10-12 гектарів. До Х ст. слов'янсько-хорватське Пліснесько досягло найбільшого розвитку, займаючи площу до 300 гектарів і маючи устрій міста-держави. Його обвели декількома рядами дерев'яно-земляних укріплень, що мали вигляд дерев'яної стіни-забороли з прибудовами із внутрішньої сторони, земляними відкосами, ровом. Ймовірно, поселення було у Х ст. значним торговим цетром на шляху вікінгів з Дніпра, Скандинавії до Великої Моравії. Забудова складалась із груп 3-5 невеликих напівземлянок із печами-кам'янками, віддалених між собою на 30-40 м. Основним заняттям населення були землеробство, скотарство; із ремесел почало розвиватись гончарство і обробіток заліза. Можливо, тут був значний культовий центр, по якому залишились числені могильники.

Давньослов'янське білохорватське городище повністю знищив київський князь Володимир І Великий під час війни 992–993 років з білими хорватами, що засвідчують віднайдені згарища будівель [4]. Можливо, з Пліснеська князь проводив подальшу експансію на Перемишль на заході та на Теребовлю і Галич на півдні. На початку Х ст. Пліснесько відродилось на мисі, як давньоруське місто, займаючи меншу площу. На давніх валах проклали нові лінії оборони, хоча місто отримало традиційну структуру з дитинця, посаду, окольного городу. Захистом міста з півдня були стрімкі схили гори, зі сходу і заходу — яри потічків, поміж якими для захисту з напольної північної сторони простягалось 9 ліній оборони з валів висотою 3-5 м при ширині 7-10 м, ровів. Якщо перші п'ять ліній оборони мали дерев'яні стіни-заборола, то у решти по валу йшов лише частокіл. Зовні лінії оборони дитинця над схилом окремо стояло декілька веж на кам'яній основі, а під схилом дитинець охоплював вал. У кожній лінії оборони збереглись 2-3 прокопи давніх брам. Загальна довжини валів Пліснеська становить біля 7 км. Давньослов'янські лінії оборони з валу з ровом на схилах прилеглих пагорбів у княжі часи не відновлювали.

З другої третини ХІІ ст. розпочався період нового розквіту міста, коли у ньому появились великі наземні будівлі з глинобитними печами, долівками, покритими керамічними полив'яними плитками, почала формуватись вулична рядова забудова дитинця, посаду. У місті розвивались ремесла: ковальство, гончарство, обробка дерева, каменю, кості. Припускають, що Пліснесько було одним з найдавніших християнських центрів Галичини. Із поширенням християнства південний укріплений наріжник дитинця (урочище "Оленин парк"), мабуть, займав монастир. У 2007 в урочищі відкрили, як припускають, залишки мурованої церкви.

За своєю площею Пліснесько був співрозмірним з найбільшими княжими центрами Київської Русі, зокрема Києвом.

Пліснесько у 1241 знищили орди Батия. Згарища міста були заселеними до кінця ХІІІ ст., коли люди розійшлись до нових, краще захищених від нападів поселень.

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

Перші відомі розкопки у Пліснеську провів настоятель Підгорецького монастиря В.Кампаневич 1810 (самостійно) та 1816 (за сприяння генерал-губернатора Галичини Г.Гауера). Власники Підгорецького замку розкопували Пліснесько 1833 року, у 1870-х тут працювали археологи-аматори А.Кричинський і А.Бельовський. У 1880-х роках тривалий час розкопки проводив археолог Т.Земенцький, який виготовив перший план городища, розкопав понад 60 курганів, досліджував дитинець, але не залишив наукових описів розкопок, а його знахідки розійшлись по приватних колекціях. Також залишилось обмаль згадок про розкопки професора університету К.Гадачека з початку ХХ ст.

Перші систематичні археологічні дослідження провів доцент Львівського університету І.Д.Старчук (19461949), а після нього дослідження проводив М.П.Кучера, який вважав, що городище функціонувало винятково у давньоруський період. У 1970-1980-х роках їх продовжив Р.С.Багрій. З 1990 по 2016 рр. дослідженнями Пліснеська від Інституту українознавства мені І. Крип'якевича НАН України, а пізніше й Інституту археології ЛНУ ім. Івана Франка керував М.А.Филипчук (директор Інституту археології ЛНУ ім. Івана Франка). У 2015-2016 рр. на Пліснеську працювала також експедиція Історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" під керівництвом заступника директора з наукової роботи А.М.Филипчука.

Уже знайдено до 90 житлових і господарських будівель, 6 культових споруд, досліджено 60 курганів, 150 поховань.

Біля Пліснеська 1986 року знайшли Йосипівський скарб з кількох тисяч дирхемів, що походили з 708812 років [5].

Найвідомішою археологічною знахідкою з Пліснеська є кістяне вічко скриньки ХІІ ст. із зображенням воїна на башті, знайдене 1940 року археологом Ярославом Пастернаком.

Могильники[ред.ред. код]

Курганний могильник в урочищі «Поруби». Гравюра XIX ст. В.Січинського.

На терені Пліснеська є три великі могильники й окремі поховання. За давньослов'янської доби поміж 4-ю та 5-ю лініями оборони містилися кремаційні могильники.

На північ від городища лежить курганний некрополь з сотнями могильників, де з ХІІ ст. з'явились поховання християн. У них віднайдено бронзові прикраси, каблучки, скляний браслет. При розкопках 1882 у могильнику було знайдено меч варяга із перехрестям, інкрустованим мідним, срібним і золотим дротом.

П'ять могил на дитинці і дві на посаді були вкриті кам'яними плитами, де у похованнях знайшли залишки парчевих стрічок, бронзових пряжок і ґудзиків з вушками.

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Варязькі шляхи на Україну: 1. Як вказує "Повість временних літ", "шлях із Варяг у Греки із Грек по Дніпру й у верхів'ях Дніпра (...) 2. Шлях уздовж р. Одри до Кракова і в Галичину через Звенигород, Пліснеськ (літописне м.); Галич" («Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В.Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя» — «НТШ», ISBN 5-7707-4049-3, том 1, 1993, стор. 211–212).
  2. У Аль-Масуді є царі Дір і Ольванг, вони сучасники і обидва правлять країнами слов'ян: «Слідом за ним (Діром), слід цар ал-Олванг, у якого багато володінь, великі будови, велике військо і рясне військове спорядження. Він воює з Румом, франками, лангобардами й іншими народами. … За цим царем знаходиться з країн слов'ян цар турків» (цит. за: Новосельцев А.М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998. — М., 2000. — С. 472). Під турками (пор. з Костянтин Багрянородний. Про управління імперією) слід розуміти угорців, локалізуючи царство Ольванга на південному заході від Києва, найімовірніше на Прикарпатті.
  3. Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006, с. 61-81; Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання». Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 р. — Львів, 2007. — С. 21; Його ж. До історії поширення у Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. Львів-Броди, 2011. — С. 7. За гіпотезою І.Мицька Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб'я. Одружившись з донькою східнослов'янського правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею у Пліснеську. Тут у нього народилась донька Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі. За версією І.Мицька, загинув Олег у прикаспійському місті Берда 943 року. У давньому європейському епосі широко відомий як Ож'є Данець та Гольґер Данске.
  4. а б Нам немає чого стидатися – ми не кращі і не гірші від інших європейських народів // Католицький оглядач, 2/08/2015
  5. Гудима Юрій. Йосипівський скарб. Стан і перспективи досліджень

Джерела[ред.ред. код]

  1. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця; відп. ред. О.В.Мишанич. — К.: Дніпро, 1989.
  2. Літопис руський за Іпатським списком.
  3. «Пліснесько — 200 років досліджень». — Інститут археології ЛНУ ім. І.Франка.
  4. Вісник Інституту археології. — Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2006.
  5. Войтович Леонтій. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.).
  6. Войтович Леонтій. Вікінги в Центрально-Східній Європі: Загадки Ладоги і Пліснеська
  7. Гудима Юрій. Йосипівський скарб. Стан і перспективи досліджень
  8. Мицько Ігор. Угорські сюжети в біографії княгині Ольги
  9. Мыцько И. Датское происхождение князя Олега
  10. М.А.Филипчук. Структура Пліснеського археологічного комплексу в слов'янський та давньоруський час. 2009