Пліснесько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пліснесько
Дата створення / заснування 8 століття
Зображення
Країна Україна
Адміністративна одиниця Львівська область
Золочівський район
Час/дата припинення існування 13 століття
Мапа
CMNS: Пліснесько у Вікісховищі

Координати: 49°55′33″ пн. ш. 24°58′37″ сх. д. / 49.92600000002777705° пн. ш. 24.97700000002777898° сх. д. / 49.92600000002777705; 24.97700000002777898

Пліснесько (пол. Pleśnisko, англ. Plisnensk, давньоруська Плѣсньск, Плѣснеск) — давньослов'янське та давньоруське городище біля с. Підгірці Золочівського району Львівської області.

Через літописне місто Пліснеськ лежав один із двох варязьких шляхів в Україну[1].

До 982 року не перебувало під впливом Києва, збудоване за іншою схемою, ніж східнослов'янські міста Подніпров'я та Приладожжя. Представляє зовсім інший тип городищ, які розвивалися до останньої чверті Х ст. у цьому регіоні, пов'язаному з моравськими впливами[2].

Збереглися вали й курганний могильник одного з найбільших на теренах України давньослов'янського та давньоруського поселення.

За версією львівського історика Ігоря Мицька Пліснесько — ймовірне місце правління князя Олега[3] та місце народження київської княгині Ольги[4][5].

Археологічний матеріал показує, що в окремих регіонах Русі, зокрема в землях, заселених хорватськими та волинськими племенами, де розташовувалися велетенські городища, зокрема Пліснесько, набагато більше за тодішній Київ, перед кінцем Х ст. існувало розвинене диференційоване суспільство, здатне до утворення й утвердження державних механізмів.

Перші згадки[ред. | ред. код]

Ліве вічко скриньки ХІІ ст.

Про Пліснесько на сторінках літописів збереглись лише три згадки. Вперше в літописі під 1188 роком описано невдалий похід на Пліснесько військ волинського князя Романа Мстиславовича і його тестя Рюрика Ростиславича, відбитий галичанами і угорським військом. Вдруге у літописі описано похід у квітні 1232 (6740) князів Данила Романовича і Олександра Белзького на Пліснесько для упокорення бояр Арбузовичів; тоді із захопленого міста вони привезли велику здобич до Володимира на Волині. Втретє Пліснесько згадано у «Слові о полку Ігоревім», де у сні князя Святослава напередодні походу проти половців вказуються урочища навколо Києва.[джерело?]

Найвідомішою археологічною знахідкою з Пліснеська є кістяне вічко скриньки ХІІ ст. із зображенням воїна на башті, знайдене 1940 року археологом Ярославом Пастернаком.

Легенди[ред. | ред. код]

За легендою, при обороні міста від половців 1180 року загинула княжна Олена, донька князя Всеволода Мстиславича з Белза, сестра князя Олександра Белзького. Ймовірне місце її загибелі в дитинці городища донині має назву «Оленин парк». Княжна нібито заклала у Пліснеську перший монастир з церквою Преображення Господнього. У сучасній церкві Підгорецького монастиря, що лежить біля городища, збереглася мармурова плита 1706 року з латинським написом «Gelsissima Principissa Helena * M * Ducis Wsewoldi filia * anno 1180 * hoc monasterium primo fundavit…» («Вдячна княжна Олена, дочка князя Всеволода, 1180 року цей монастир вперше заснувала»)[6].

Директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький у 2001 році започаткував наукову конференцію «Ольжині читання», яка щорічно відбувається в Підгорецькому монастирі (поруч із Пліснеським городищем). На конференції обговорюють, зокрема, питання походження з Пліснеська рівноапостольної княгині Ольги, дружини князя Ігоря. У цьому контексті поставало питання про спорудження їй пам'ятника на терені Пліснеська чи Підгірців.

Історія[ред. | ред. код]

Схема оборонних ліній Пліснеська. Автори макету І. та Л. Качори (за матеріалами М. Филипчука).

Історію Пліснеська поділяють на слов'янський (хорватський) і давньоруський (давньоукраїнський) періоди. Давньослов'янське поселення зародилось у VII–VIII ст., займаючи спочатку площу 10–12 гектарів. До Х ст. слов'янсько-хорватське Пліснесько досягло найбільшого розвитку, займаючи площу до 300 гектарів і маючи устрій міста-держави. Його обвели декількома рядами дерев'яно-земляних укріплень, що мали вигляд дерев'яної стіни-забороли з прибудовами із внутрішньої сторони, земляними відкосами, ровом. Ймовірно, у Х ст. поселення було значним торговим цетром на шляху вікінгів з Дніпра, Скандинавії до Великої Моравії. Забудова складалась із груп 3–5 невеликих напівземлянок із печами-кам'янками, віддалених між собою на 30–40 м. Основним заняттям населення були землеробство, скотарство; із ремесел почало розвиватись гончарство і обробіток заліза. Можливо, тут був значний культовий центр, по якому залишились численні могильники.

Археологічний матеріал показує, що в окремих регіонах Русі, зокрема в землях, заселених хорватськими та волинськими племенами, де розташовувалися велетенські городища як Пліснесько, Стільсько чи Солонсько, які в десятки разів були більшими від тодішнього Києва чи Ладоги та цілі комплекси з високим рівнем спеціалізованого виробництва як Рудники, перед кінцем Х ст. існувало розвинене диференційоване суспільство, здатне до утворення й утвердження державних механізмів[7].

Давньослов'янське хорватське городище повністю знищив київський князь Володимир Святославич під час війни 992–993 років з білими хорватами, що засвідчують віднайдені згарища будівель[6]. Можливо, з Пліснеська князь проводив подальшу експансію на Перемишль на заході та на Теребовлю та Галич на півдні. На початку Х ст. Пліснесько відродилось на мисі як давньоруське місто, займаючи меншу площу. На давніх валах проклали нові лінії оборони, хоча місто отримало традиційну структуру з дитинця, посаду, окольного городу. Захистом міста з півдня були стрімкі схили гори, зі сходу і заходу — яри потічків, поміж якими для захисту з напольної північної сторони простягалось 9 ліній оборони з валів висотою 3–5 м при ширині 7–10 м, ровів. Якщо перші п'ять ліній оборони мали дерев'яні стіни-заборола, то у решти по валу йшов лише частокіл. Зовні лінії оборони дитинця над схилом окремо стояло декілька веж на кам'яній основі, а під схилом дитинець охоплював вал. У кожній лінії оборони збереглись 2–3 прокопи давніх брам. Загальна довжини валів Пліснеська становить близько 7 км. Давньослов'янські лінії оборони з валу з ровом на схилах прилеглих пагорбів у княжі часи не відновлювали.

З другої третини ХІІ ст. розпочався період нового розквіту міста, коли у ньому появились великі наземні будівлі з глинобитними печами, долівками, покритими керамічними полив'яними плитками, почала формуватись вулична рядова забудова дитинця, посаду. У місті розвивались ремесла: ковальство, гончарство, обробка дерева, каменю, кості. Припускають, що Пліснесько було одним з найдавніших християнських центрів Галичини. Із поширенням християнства південний укріплений наріжник дитинця (урочище «Оленин парк»), мабуть, займав монастир. У 2007 році в урочищі відкрили, як припускають, залишки мурованої церкви.

За своєю площею Пліснесько був співрозмірним з найбільшими княжими центрами Київської Русі, зокрема Києвом.

Пліснесько у 1241 році знищили орди Батия. Згарища міста були заселеними до кінця ХІІІ ст., коли люди розійшлись до нових, краще захищених від нападів поселень.

Археологічні дослідження[ред. | ред. код]

Перші відомі розкопки у Пліснеську провів настоятель Підгорецького монастиря о. Варлаам Компаневич у 1810 році (самостійно) та в 1816 році (за сприяння генерал-губернатора Галичини Г.І Гауера). Власники Підгорецького замку розкопували Пліснесько в 1833 році, у 1870-х тут працювали археологи-аматори А. Кричинський і Август Бельовський. У 1880-х роках тривалий час розкопки проводив археолог Т. Земенцький, який виготовив перший план городища, розкопав понад 60 курганів, досліджував дитинець, але не залишив наукових описів розкопок, а його знахідки розійшлись по приватних колекціях. Також залишилось обмаль згадок про розкопки професора університету Карла Гадачека з початку ХХ ст.

Перші систематичні археологічні дослідження провів доцент Львівського університету Іван Старчук (1946–1949), а після нього дослідження проводив Михайла Кучера, який вважав, що городище функціонувало винятково у давньоруський період. У 1970–1980-х роках їх продовжив Р. С. Багрій. З 1990 по 2016 рр. дослідженнями Пліснеська від Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, а пізніше й Інституту археології ЛНУ ім. Івана Франка керував Михайло Филипчук (директор Інституту археології ЛНУ ім. Івана Франка). У 2015–2016 рр. на Пліснеську працювала також експедиція Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» під керівництвом заступника директора з наукової роботи А. М. Филипчука.

Уже знайдено до 90 житлових і господарських будівель, 6 культових споруд, досліджено 60 курганів, 150 поховань.

Біля Пліснеська 1986 року знайшли Йосипівський скарб з кількох тисяч дирхемів, що походили з 708–812 років[8].

Найвідомішою археологічною знахідкою з Пліснеська є кістяне вічко скриньки ХІІ ст. із зображенням воїна на башті, знайдене 1940 року археологом Ярославом Пастернаком.

Могильники[ред. | ред. код]

Курганний могильник в урочищі «Поруби». Гравюра XIX ст. В. Січинського.

На терені Пліснеська є три великі могильники й окремі поховання. За давньослов'янської доби поміж 4-ю та 5-ю лініями оборони містилися кремаційні могильники.

На північ від городища лежить курганний некрополь з сотнями могильників, де з ХІІ ст. з'явились поховання християн. У них віднайдено бронзові прикраси, каблучки, скляний браслет. При розкопках 1882 року в могильнику було знайдено меч варяга із перехрестям, інкрустованим мідним, срібним і золотим дротом.

П'ять могил на дитинці і дві на посаді були вкриті кам'яними плитами, де у похованнях знайшли залишки парчевих стрічок, бронзових пряжок і ґудзиків з вушками.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ "Варязькі шляхи на Україну: 1. Як вказує «Повість временних літ», "шлях із Варяг у Греки із Грек по Дніпру й у верхів'ях Дніпра (…) 2. Шлях уздовж р. Одри до Кракова і в Галичину через Звенигород, Пліснеськ (літописне м.); Галич («Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В.Кубійович. — Париж, Нью-Йорк : Молоде життя — НТШ, 1993. — Т. 1. — С. 211—212. — ISBN 5-7707-4049-3).
  2. ↑ Войтович Л. Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ. Продовження дискусії на межі XX—XXI століть [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 185.
  3. ↑ В Аль-Масуді є царі Дір і Ольванг, вони сучасники і обидва правлять країнами слов'ян: «Слідом за ним (Діром), слід цар ал-Олванг, у якого багато володінь, великі будови, велике військо і рясне військове спорядження. Він воює з Румом, франками, лангобардами й іншими народами. … За цим царем знаходиться з країн слов'ян цар турків» (цит. за: Новосельцев А. М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998. — М., 2000. — С. 472). Під турками (пор. з Костянтин Багрянородний. Про управління імперією) слід розуміти угорців, локалізуючи царство Ольванга на південному заході від Києва, найімовірніше на Прикарпатті.
  4. ↑ Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006, с. 61-81; Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання». Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 р. — Львів, 2007. — С. 21; Його ж. До історії поширення у Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. Львів-Броди, 2011. — С. 7. За гіпотезою І. Мицька Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб'я. Одружившись із донькою східнослов'янського правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею у Пліснеську. Тут у нього народилась донька Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі. За версією І. Мицька, Олег загинув у прикаспійському місті Берда в 943 році. У давньому європейському епосі широко відомий як Ож'є Данець та Гольґер Данске.
  5. ↑ Місце народження кн. Ольги. Фальсифікація в літопису?. Збруч (укр.). 31 серпня 2016. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 21 березня 2021.
  6. ↑ а б Нам немає чого стидатися — ми не кращі і не гірші від інших європейських народів [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Католицький оглядач. — 2015. — 2 серпня.
  7. ↑ Войтович Л. Дискусія про ранню державу [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.] // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 2011. — Вип. 4. — С. 14—15.
  8. ↑ Гудима Ю. Йосипівський скарб. Стан і перспективи досліджень [Архівовано 11 грудня 2015 у Wayback Machine.]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Вісник Інституту археології. — Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2006.
  2. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.) [Архівовано 15 січня 2010 у Wayback Machine.].
  3. Войтович Л. Вікінги в Центрально-Східній Європі: Загадки Ладоги і Пліснеська.
  4. Гудима Ю. Йосипівський скарб. Стан і перспективи досліджень [Архівовано 11 грудня 2015 у Wayback Machine.].
  5. Літопис руський [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.] / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989.
  6. Літопис руський за Іпатським списком. [Архівовано 22 червня 2019 у Wayback Machine.]
  7. Мицько І. Угорські сюжети в біографії княгині Ольги.
  8. Мицько І. Данське походження князя Олега [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]. (рос.)
  9. «Пліснесько — 200 років досліджень». — Інститут археології ЛНУ ім. І.Франка.
  10. Филипчук М. А. Структура Пліснеського археологічного комплексу в слов'янський та давньоруський час. 2009[недоступне посилання з липня 2019].
  11. Филипчук А. М. Давній Пліснеськ: історія та міфи / Studia historia. Львів: «Растр-7», 2018. 56 с.
  12. Филипчук А. Фібули з давньослов'янського культового центру у Пліснеську / Studia antiquitatis. Львів: «Растр-7», 2019. Вип. 1. 44 с.
  13. Филипчук А. М. Давній Пліснеськ християнський / Studia historia. — Львів : Растр-7, 2019. — Вип. 3. — 64 с.
  14. Олексій Ратич. Стародавній Пліснеськ. Львів, Каменяр, 1972.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пліснесько&oldid=40955060