Приймак (родина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Прийма́к, жіночий рід прийма́чка, зменшено-пестлива форма приймаче́нько — стороння людина, прийнята на певних умовах в ту чи іншу родину. В українському контексті існує два типи визначення терміна:

  • чоловік, прийнятий у дім дружини.[1]
  • хлопець/дівчина, яких всиновили/вдочерили й які, відповідно, живуть та виховуються у чужій родині[1].

Види[ред. | ред. код]

Приймаки, принаймні у XVIII — другій половині ХІХ ст., були таких видів:

  1. з волі батьків (з примусу);
  2. за бажанням;
  3. на запрошення.

У першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника. Зять не був головою в сім'ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім'ї. Тоді ним ставав зять. За бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою[2]. В цілому ж ставлення до приймака зумовлювалося як тою роллю, яку він відігравав у господарстві, так і певними нормами звичаєвого права, що захищали його інтереси[3].

У Галичині приймаками також називали молоду пару, — як правило, без землі, а нерідко й без батьків, яких бездітна пара в літах брала до себе. При цьому приймаки зобов'язувалися доглядати людей, що дали їм притулок, а в разі їхньої смерті успадковували майно[4].

Серед лемків приймаками вважали лише сиріт, яких брали на утримання. Там же, а також у Поліссі практикувалося так зване багатоприймацтво: кілька дочок приводили на подвір'я батьків своїх чоловіків. Це траплялося переважно тоді, коли батьки не мали синів[4][5].

Приймаки — яскравий показник характеру шлюбно-сімейних відносин в Україні, котрі, як правило, будувалися на рівноправній основі, характеризуючи в цілому демократичний устрій життя українців.

В українському фольклорі[ред. | ред. код]

Є чимало сюжетів, в українському фольклорі, де приймки висвітлюється в основному негативно. В народній уяві приймак — це здебільшого бідолашний, якому варто поспівчувати[6].

Тому й склалося прислів'я: «Приймацький хліб — собацький, а коли бачили собаку без хвоста, то казали на нього: у приймах був».

Щоправда, як приймакові вдавалося настояти на своєму, то примовляли: «Оце приймак — всім хвоста поодкушує!»

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Глиняний В. П. Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу.
  • Пономарьов А. Сімейні звичаї та обряди // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. — Київ 1993.
  • Лозко Г. Весільна обрядовість // Лозко Г. Українське народознавство. — К., 1995.  — С. −303.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Приймак // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. &nbsp К., 1966. — 1 97 с
  3. Сироткін В. Сім'я й сімейна община // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. — Київ 1993.
  4. а б Шлюбні угоди та звичаї
  5. Сім'я і сімейний побут. Життя українських Карпат
  6. Приймацтво

Посилання[ред. | ред. код]