Платонічне кохання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Платонічне кохання — це тип кохання, в якому сексуальне бажання або романтичні риси відсутні або були сублімовані, але це більше, ніж проста дружба.[1][2]

Термін походить від імені грецького філософа Платона, який описав кохання, що обертається навколо одностатевих стосунків[en] і включив у ці міркування стать, хоча сам філософ ніколи не використовував цей термін. Але значення виразу зазнало змін у період Ренесансу (XVXVI століття) і тепер він означає кохання без статевих зносин до людей будь-якої статі.[3]

Платонічна любов, як її винайшов Платон, стосується підвищення рівня близькості до мудрості та справжньої краси, від плотського потягу до окремих тіл до потягу до душ і, зрештою, єднання з істиною.[4]

Платонічному коханню протиставляється романтичне кохання.

Історія[ред. | ред. код]

Вираз походить від імені давньогрецького філософа Платона (427-348 до н. е.), який у своєму творі у вигляді діалогу під назвою «Бенкет» вклав міркування про такого роду кохання у вуста персонажа на ім'я Павзаній. Цей персонаж розуміє під нею любов «ідеальну» — суто духовну.

Він пояснює можливість відчути зародження і розвиток кохання у його двоїстій природі: статевий потяг і асексуальність. Особливе значення має монолог Сократа, в якому йдеться про ідею платонічного кохання, висловленою пророчицею Діотімою, яка показала його значення як сходження до споглядання божественного. Для Діотіми і Платона зазвичай найправильніший спосіб застосування людської любові — це направити свій розум на божественну любов.

Платон серед учнів

Якщо казати коротко, зі справжньою платонічною любов'ю, гарна або чарівна інша людина надихає розум і душу і звертає увагу закоханого на світ духовний. У «Бенкеті» Платона Сократ пояснює два види кохання: Низький Ерос — звичайне кохання, або кохання земне, і Божественний Ерос або божественна любов[en]. Звичайне кохання не має нічого крім фізичного потягу до гарного тіла заради фізичної насолоди і природного відтворення. Кохання божественне починається з фізичного потягу, тобто з потягу до форми тіла, але поступово переходить у любов до Вищої Краси. Це визначення божественної любові пізніше стало визначенням платонічного кохання. Цей термін також існує в суфізмі, хоча слово часто використовується для визначення його як "справжнього кохання"[прояснити] (перс. عشق حقیقی‎)[5].

У Середньовіччі виник новий інтерес до Платона, його філософії і до його погляду на любов. Це сталося завдяки Пліфону під час собору Феррари та Флоренції в 1438-1439 роках. Пізніше, 1469 року Марсіліо Фічіно розвинув теорію про нео-платонічну любов, де він визначає любов як індивідуальну здатність людини, яка веде її душу до космічних процесів і високих духовних цінностей, і до ідеї про рай[6].

Англійський термін сходить до твору «Платонічні коханці» Вільяма Давенанта[en] (виданий 1635 року). В ньому він критикує філософію платонічного кохання, яка була модним явищем при дворі Карла I, особливо в колі спілкування Королеви Генрієтти Марії, дружини Короля Карла I. Платонічне кохання було темою деяких придворних маск'ю[en], що з'явилися в Каролінську Епоху, хоча мода незабаром зійшла нанівець під тиском соціальних і політичних змін[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Шаблон:Cite Merriam-Webster
  2. Gillette, Hope (12 квітня 2022). This Is Platonic Love. Psych Central. 
  3. Reeser, T. (2016). Setting Plato Straight: Translating Platonic Sexuality in the Renaissance. Chicago. 
  4. Mish, F (1993). Merriam-Webster's collegiate dictionary: Tenth Edition. Springfield, MA: Merriam-Webster, Incorporated. ISBN 978-08-7779-709-8. 
  5. Dall'Orto, Giovanni (January 1989). 'Socratic Love' as a Disguise for Same-Sex Love in the Italian Renaissance. Journal of Homosexuality. 16 (1-2): 33–66. doi:10.1300/J082v16n01_03. 
  6. Gerard, Kent; Hekma, Gert (1989). The Pursuit of Sodomy: Male Homosexuality in Renaissance and Enlightenment Europe. New York: Harrington Park Press. ISBN 978-0-918393-49-4. 
  7. K. Sharpe, Criticism and Compliment (Cambridge, 1987), ch. 2.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]