Пінчуки (етнографічна група)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВелика БританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФінляндіяФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяни
СлобожаниХарцизи

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мови
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія України
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати
Українські прізвищаУкраїнський родовід

Пінчуки (біл. пінчукі) — жителі пінського Полісся, пінські поліщуки.

Генрік Узембло. Поліщук.

Проживаючи у важкодоступних районах білоруського та українського Полісся, пінчуки зберегли свою говірку та етнографічні особливості. Говірка пінчуків являє собою щось проміжне між українською та білоруською мовами, але також має свої особливості. Наприклад: панування звуку «у» (рудний — рідний, свуй — свій, зульє — зілля та ін.) і звуку ю (прінюс, дрюбний, юміраті та ін.), а також опущення звуків (твею — твоєю, еробей — горобець, Ладико — владика,' 'озьми — візьми та ін.). У пінчуків, що займають проміжне положення між українцями та білорусами, крім самобутніх пісень, є безліч пісень українських та білоруських, які зазнали деякої зміни в мовному відношенні.

Зберігся багатий фольклор пінчуків, наприкінці XIX століття зібраний етнографами та виданий в декількох збірках.

« Ой мороз, мороз, не зморозь мэне

Ой не так мэне, як коне мого; Ой помэрзли ручки, коне ведучи,

Ой коне ведучи, сброю несучи. Хороша сброя государская, Ой тяжола бо служба солдатская.

Ой, доленька моя, дай несчастная. Жена мужа зненавидила, Повела в вышнев сад дай повисыла

На высоком древы дай на яблоны; Пришшови до дому, сила за столом, Ой сила за столом дай пыше пэром:

Цепер же мни дай погуршало Щой дзилонька дай побульшола. Ой пойдуж я у сад по милого назад:

День добры, милы, чи жив, чи здоров, Чи жив, чи здоров, чи нависивса, Вышиевых яблочок дай накушивса,

Солдатских песен дай наслушився.

Одна з пісень зі збірки Булгаковського[1]

 »


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Булгаковський Д. Г. Пінчуки, етнографічний збірник. — СПб., 1890. — С. 130–131.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]