Пінчуки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генрік Узембло. Поліщук.

Пінчуки[1], або пинчуки[2][3] (біл. пінчукі) — жителі Пінщини (пінського Полісся), пінські поліщуки. Проживаючи у важкодоступних районах українського та білоруського Полісся, пінчуки зберегли свою говірку та етнографічні особливості. Говірка пінчуків являє собою щось проміжне між українською та білоруською мовами, але також має свої особливості. Наприклад: панування звуку «у» (рудний — рідний, свуй — свій, зульє — зілля та ін.) і звуку ю (прінюс, дрюбний, юміраті та ін.), а також опущення звуків (твею — твоєю, еробей — горобець, Ладико — владика, озьми — візьми та ін.). У пінчуків, що займають проміжне положення між українцями та білорусами, крім самобутніх пісень, є безліч пісень українських та білоруських, які зазнали деякої зміни в мовному відношенні.

Культура[ред. | ред. код]

Зберігся багатий фольклор пінчуків, наприкінці XIX століття зібраний етнографами та виданий в декількох збірках.

«

Ой мороз, мороз, не зморозь мэне
Ой не так мэне, як коне мого;
Ой помэрзли ручки, коне ведучи,

Ой коне ведучи, сброю несучи.
Хороша сброя государская,
Ой тяжола бо служба солдатская.

Ой, доленька моя, дай несчастная.
Жена мужа зненавидила,
Повела в вышнев сад дай повисыла

На высоком древы дай на яблоны;
Пришшови до дому, сила за столом,
Ой сила за столом дай пыше пэром:

Цепер же мни дай погуршало
Щой дзилонька дай побульшола.
Ой пойдуж я у сад по милого назад:

День добры, милы, чи жив, чи здоров,
Чи жив, чи здоров, чи нависивса,
Вышиевых яблочок дай накушивса,

Солдатских песен дай наслушився.

«

— Одна з пісень зі збірки Дмитра Булгаковського 1890 року[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЕІУ, 2011, с. 260
  2. Пинчуки // Українська Загальна Енциклопедія: Книга Знання. В 3-х т / Під гол. ред. І. Раковського. — Львів; Станіславів; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2: З – Р. — С. 1047.
  3. Пинчуки // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 2. — С. 2047.
  4. Булгаковский Д. Г. Пинчуки. Этнографический сборник. — СПб., 1890. — С. 130—131.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]