Вербицький Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вербицький.
о. Михайло Вербицький
Зображення
Зображення
Автолітографія Т. Маєргофера, кін. 19 ст.
Основна інформація
Повне ім'яМихайло Михайлович Вербицьки
Дата народження4 березня 1815(1815-03-04)
Місце народженняс. Явірник-Руський, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Дата смерті7 грудня 1870(1870-12-07) (55 років)
Місце смертіс. Млини, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Причина смертізлоякісна пухлина
ПохованняМлини (Перемишльська земля)[1]
ГромадянствоАвстрійська імперія Австрійська імперія→Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець
ВіросповіданняГреко-католик
Професіякомпозитор, греко-католицький священик, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».
ІнструментиГітара
Жанриавторська пісня, симфонічна музика[2], хорова музика[2] і театральна музика[1]
Magnum opusДержавний гімн України[2]
WS: Твори у Вікіджерелах

Q: Цитати у Вікіцитатах

CMNS: Файли у Вікісховищі

о. Миха́йло Миха́йлович Верби́цький (4 березня 1815, с. Явірник-Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині ґміна Бірча, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща) — 7 грудня 1870, с. Млини, нині ґміна Радимно, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство) — священник УГКЦ, український композитор, хоровий диригент, актор, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Один із перших українських професійних композиторів у Галичині та зачинателів національної композиторської школи.[3]

Життєпис

[ред. | ред. код]
Таблиця в місці народження

Народився 4 березня 1815 року[4] в родині греко-католицького священника, декана о. Михайла-Андрія (тіточного брата єпископа Івана Снігурського[5]) та його дружини Пелагії (з Пацановських) у селі Явірник-Руський Бірчанського повіту на Надсянні.

Його батько був парохом церкви св.влм. Димитрія у Явірнику Руському від 1806 до 1820 року.[4] Матір Пелагія, донька Івана Пацановського, перемиського міщанина, походила з Перемишля.

У Явірнику-Руському в родині Вербицьких народилося троє синів. Перший їх син Михайло-Малахій (народжений 19 січня 1813 р.), помер у дворічному віці 3 березня 1815 року, а наступного дня, 4 березня, народився другий син, якого назвали також Михайлом, додавши йому друге ім'я Лев, третій син - Йосиф-Володислав.

Шкільні роки у Перемишлі (1826-1833)

[ред. | ред. код]

Коли йому виповнилося 10 років, помер батько, а мати, вдруге вийшовши заміж, ймовірно, у 1826 р., офіційно відмовилася від батьківських прав[6]. Ним і його молодшим братом Володиславом опікувався їхній далекий родич по батьківській лінії — перемиський владика Іван Снігурський — один з найяскравіших діячів УГКЦ.

Гімназія (1826-1833)

[ред. | ред. код]

У домашньому архіві Андрія Вербицького, праправнука Михайла Вербицького, зберігся атестат 12-літнього гімназиста Михайла за третій гімназійний клас (1826/27 н.р.), виданий 28 серпня 1827 р.[7][8] Це була колишня єзуїтська шестикласна гімназія з латинською мовою викладання.[9][10]

Музична школа

[ред. | ред. код]

1828 року Владика Снігурський заснував при перемишльській катедрі ГКЦ хор, в якому співав Михайло Вербицький. Там він здобув ґрунтовну музичну освіту від кваліфікованого диригента й композитора Алоїза Нанке[11][6], який працював п’ять років мистецьким керівником.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар перемишльського хору, в якому були твори австрійських класиків Йозефа Гайдна, Вольфганга Моцарта, Людвіга Бетховена, італійського композитора Буранелло Ґалуппі, інших західно-європейських композиторів Даніеля Обера, Карла-Марії Вебера, Франца-Петера Шуберта й Джоакіно-Антоніо Россіні, композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та передусім Дмитра Бортнянського, якого Вербицький називав "українським Моцартом".[4][12] Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України та світогляд Вербицького зокрема.

Згодом навчався у Дяко-Учительському інституті.[13]

Львівська семінарія (1833-1842)

[ред. | ред. код]

У 1833 році вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії.[4][14]

Феодосій Стеблій вказує, що о. М. Вербицький навчався у Львівській духовній семінарії з 1836 по 1842 рр.[15]

У 1836 "виступив" із семінарії, продовжуючи навчатися у семінарії як екстерніст.[14]

У 1837 році Михайло Вербицький разом із семінаристами Рудольфом Мохом, Антіном Могильницьким та Миколою Устияновичем поставили інсценізацію драми "Руське весілля" о. Йосипа Лозинського.[16]

У 1837 році одружився із австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер, закінчивши другий курс богослов'я[14][17] (за іншими даними він одружився улітку 1838 року[18]). За прийнятим у 1837 році законом питомці 3-4 курсів позбавлялися права навчатися заочно та змушені були жити у семінарській бурсі, тому Михайло Вербицький, як чоловік сімейний, не міг залишатися у стінах семінарії.[17]

Аби вижити у Львові давав уроки гри на гітарі та інших інструментах, а також служив платним тенором у Львівській латинській кафедрі, працював басистом і регентом хору та викладав лекції музики у вірменському костелі (монастирі) Бенедиктинок у Львові.[5][14] Також працював при Львівській Ставропігії.[15]

У подружжя народилося двоє дітей. Старшою, ймовірно, була донька. 18 (або 19[19]) січня 1839 р. народився син Іван-Володимир.[19] Несподівано через кілька місяців після пологів дружина померла.[18]

У 1839 знову був прийнятий на 3-й курс семінарії[14], але вже 21 вересня 1842 року протоколом ректорату № 201 за ряд провин його виключили з семінарії[20] із формулюванням: "За куріння бакуну (тютюн) та недисциплінованість".[21]

Диригент хору Ставропігії (1842-46) та Викладач нотного співу у Львівській семінарії (1844-46)

[ред. | ред. код]

У 1842-43 роках працював диригентом хору Ставропігійського інституту.[22] З 1844/5 навчального року викладав нотний спів у Львівській семінарії.[14]

Повернення до Перемишля (1846-1849)

[ред. | ред. код]

Разом з дітьми у 1846 р. (за іншими даними - у 1845 р.[18]) він повернувся до Перемишля, де за сприяння Івана Снігурського дістав посаду кантеліста[21] (нижчого урядовця[22] або ж канцеляриста[18][23][24]) при консисторії Перемиського собору (капітули) крилошан: він дістав посаду вчителя курсів музики при консисторії місцевого собору.[5][24] А також навчав арифметики й каліграфії в дяко-учительському інституті.[24]

У другій половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Брав приватні уроки у славетного органіста і керівника хору латинської Перемиської катедри Франца Лоренца, на яких опанував науку композиції і тонкощі контрапункту.[21] Співав у катедральному соборі, сам диригував чоловічим хором.

"Мир вам, браття, всім приносим" (1848)

[ред. | ред. код]

У часі «Весни народів» 1848-1849 рр. написав музику на текст вірша о. Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим» (вірш "Мир русинам" був опублікований у збірці поета, виданій в Перемишлі влітку 1848 р.).[25][6][10]

Співпраця з Коломийським театром (1848-1849)

[ред. | ред. код]

На запрошення коломийського пароха о. Івана Озаркевича активно співпрацював у Коломийському театрі з 1848 р.[26] Наступного, 1849 р., він працював з "Коломийським товариством акторів під предводительством Ляйтнера" під час гастролей у Перемишлі, співпрацював із засновником та режисером театру Іваном Вітошинським.[27]

Співпраця з аматорським театром у Перемишлі (1848-1849)

[ред. | ред. код]

У 1849-51 роках активно співпрацював з аматорським театром[3] (театральним товариством на чолі з пані Саар, дружиною окружного старости, сестри пізнішого президента Державної ради Франца Смольки[27]) у Перемишлі, який, заохочена прикладом Львова (та Коломиї, що започаткувала цей рух[28]), заснувала патріотично налаштована молодь та інтеліґенція міста в листопаді 1848 року.[29][30] Михайло Вербицький став його музичним керівником і композитором, виступав також як актор-співак.[24]

Напередодні висвячення, ймовірно у 1848 вдовець одружився вдруге на Катерині Барон, доньці капітана цісарського війська Франциска та Анни Баронів.[31][32]

Душпастирська діяльність (1850-1870)

[ред. | ред. код]
Церква в Млинах

У 1850 році закінчив семінарію та у віці 35 років отримав ієрейські свячення[33]. Був священником за внутрішнім покликом.[14]

Першою була парафія Різдва Пресвятої Богородиці в селі Завадів Яворівського району Львівської області з 1850 по 1852 роки. Проживав у будинку № 112.

В цей час у подружжя Вербицьких народилося двоє дітей: Марія (народилась у квітні 1850 року, померла 20.01.1852) та Михайло (народився 17.10.1851).[31]

2 травня 1852 року був переведений на парафію Святої Параскеви с. Залужжя Яворівського повіту, де служив адміністратором до 15 вересня 1853 року.[34]

З 1853 по 1856 рік був адміністратором каплиці Св. Євстахія на горі в селі Стрілках Старосамбірського району на Львівщині.

У 1855 році дістав призначення у село Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя. [35]

У 1858 році померла дружина.

Як згадував Анатоль Вахнянин, о. Вербицький дуже часто навідувався до Перемишля із Млинів (39 км) і привозив свої твори, складені переважно для чоловічих голосів. Саме під його проводом і проводом о. Івана Лаврівського стала вільно розвиватися, окрім церковного співу, і "світська руська пісня". Завдяки цим двом священикам, Перемишль став містом, де уперше в Галичині проявився музичний феномен лідертафель - товариського співу у квартетах.[36]

Співпраця Львівським театром товариства "Руська бесіда" (з 1864)

[ред. | ред. код]

З 1864-го року[3] з відкриттям у Львові театру товариства «Руська Бесіда», з яким композитор активно співпрацював від його заснування[37], знову звернувся до жанру співогри.

На замовлення товариства Вербицький створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка.[24] Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти», «Простачку» (ця оперета стала його останньою працею перед смертю[4]) та ін.

Останні роки життя

[ред. | ред. код]

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.[10]

У 1868 році написав "Заповіт" на слова Т. Шевченка.

У 1869 році важко захворів, почав лікування. В лікарні написав церковні композиції "Іже Херувими", "Святий Боже", "Тебе поєм" та 2 латинські Служби Божі. Створив "12 чтиригласних пінія на мужескі голоси" на слова В. Шашкевича в стилі лідертафель.

Помер у селі Млини від раку язика 7 грудня 1870 року у віці 55 років.

Родина

[ред. | ред. код]

Був двічі одруженим, двічі овдовів.

Перша дружина (одружилися у 1837 р.) — австрійка Барбара Сенер, померла через півтора року після одруження.

Син від першого шлюбу — Іван-Володимир (18.01.1839—1890), професор історії, вчитель гімназії у Львові[5], викладач в Бережанській гімназії, професор німецької Бродівської гімназії (з 1874[38], викладав історію, географію і спів[39]), та її директор[40].

Друга дружина (одружилися, ймовірно, у 1848[18][31]) — Катерина, донька капітана цісарського війська Франциска та Анни Баронів, померла передчасно у 1858 році.

Мали доньку Марію (померла 20.01.1852 у віці 1 року 9 місяців, похована у селі Завадові) та сина Михайла, що народився у Завадові.[7][31]

Син від другого шлюбу — Михайло (17.10.1852—?), агроном на теренах, що тоді належали Росії.[41]

Внук Н. Вербицький був диригентом української гімназії у Львові. Виступав на святкуванні 120-ліття свого діда та відкриттю пам'ятника на його могилі у Млинах 17 червня 1934 року.[42]

Творча спадщина

[ред. | ред. код]

Творча спадщина Михайла Вербицького належить до найцінніших надбань української культури. Композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині".[22]

Він перший на теренах Галичини (в українській громаді) і Україні загалом звернувся до таких важливих жанрів європейської професійної творчості ХІХ ст., як кантата, оркестрова увертюра (о. Вербицький називав її "симфонією"), співогра (водевіль, оперета) хоровий цикл, романс.[43]

Був засновником (разом з о. Іваном Лаврівським) т.зв. "Перемиської школи", яка мала дуже сильний і помітний вплив на творчість усіх пізніших галицьких композиторів - В. Матюка, П. Бажанського, А. Вахнянина, І. Воробкевича, Й. Кишнакевича, а також авторів ХХ ст. - В. Барвінського, С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, Р. Сімовича, Є. Козака та почасти М. Колеси.[44]

До Другої світової війни твори Вербицького становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Його музика звучала практично на кожному концерті чи святковому вечорі того періоду. [22]

Більшість відомих з літератури рукописів музичних творів о. Вербицького збереглися, окрім кількох рукописів з музикою до п'єс, що загинули у Празі 1945 р. після арешту совєтами дружини Нестора Нижанківського.[45]

Основоположник гітарної музики та гітарної літератури

[ред. | ред. код]

Вважається, що саме він запровадив моду на гітару в Галичині. До того ж його вважають і основоположником гітарної літератури.[18] До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари ведле Михайла Вербицького» для початківців, яке стало першим таким посібником в Україні.[6]

На сьогодні єдиним збереженим свідченням гітарного стилю композитора є рукописна збірка «Guitarre № 16» Михайла Вербицького, яка складається з 32 п’єс, серед них – 14 інструментальних мініатюр: марші, мазурки, польки, галопи, козачки, чардаші та великі віртуозні твори.[24] Цей зошит зберігся у рукописах Наукової бібліотеки України.[18]

Церковні хорові твори

[ред. | ред. код]

Найбільшу, найважливішу частину творчої спадщини композитора складають хорова музика. Церковні твори (Літургія, пісні на канонічні тексти) позначені впливом Дмитра Бортнянського, відрізняються ліричністю.[3]

Хорові твори він писав протягом усього свого життя.[24] Почесне місце серед них посідають духовні композиції - Служба Божа для змішаного хору (1847[6]), Літургійні композиції "Єдинородний Сине", "Святий Боже", велично-пафосне "Алилуя" (в народі його називають "козацьким"), "Отче наш", причасний "Хваліте Господа з небес", "Ангел воспіяше", які стали шедевральними, вельми збагативши українську церковну музику своєю наспівністю, теплом, щирістю вислову.[46][4]

У 1860-х написав знамениту Літургію, яку вперше виконали семінаристи на Покрову 14 жовтня 1865 року у Соборі св. Юра.[47]

У 1869 році, вже в лікарні, він скомпонував “Іже херувими”, “Святий Боже”, “Тобі поєм” та склав музику з акордами для двох латинських Служб Божих.[5]

Світські хорові твори

[ред. | ред. код]

Чи не найбільшу популярність принесли о. Вербицькому світські чоловічі хори a cappella.[21]

Кантата "Завіщаніє" ("Заповіт")

[ред. | ред. код]

Вербицький був першим з галицьких композиторів, що звернув увагу на вірші Тараса Шевченка.[5][24]

Кантата "Заповіт" написана в 1868 році і була вперше виконана 15 березня того ж року на Шевченківському вечорі (святі-концерті) у Львові разом із "Заповітом" тоді ще молодого М. Лисенка. [48]

Театральна спадщина

[ред. | ред. код]

Вербицький є автором перших в українській музиці симфоній (увертюр).[49]

За своє життя написав музику до понад 20-и театральних вистав[33] (Зеновій Лисько згадує про понад 30 п'єс, музику до яких написав о. М. Вербицький[50]), 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, три хори, два полонези й музику до близько 20 драматичних вистав.[18]

Мелодрама "Підгіряни" (1864)

[ред. | ред. код]

Центральне місце посідає мелодрама "Підгіряни" на лібретто о. Івана Гушалевича (1864)[3] - один з найталановитіших театральних праць Вербицького. [37]

Театральні оглядачі зауважують, що мелодрама "Підгірняни" отця Івана Гушалевича (1823-1903), прем’єра якої відбулася 27 квітня 1865 р., завдячує успіхом головним чином завдяки талановитій музиці Михайла Вербицького.

Симфонії

[ред. | ред. код]

Для симфонічної оркестри, яку Вербицький назвав “Симфоніями”, від написав одинадцять творів типу увертюр у вигляді вступів до балетних, оперних та концертно-симфонічних і драматичних п’єс і театральних творів, як також два полонези та кілька вальсових музичних варіяцій.

Гімн України

[ред. | ред. код]

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862—1863 рр., але без відповідних наукових аргументів.[6]

Вперше антиімперський вірш Павла Чубинського був опублікований на Галичині у грудневому числі часопису «Мета» за 1863 рік (№ 4, с. 271-272), який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року.[51] Цей вірш відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка — "Сидячи в неволі" ("Лічу в неволі"), "Мені однаково", "Н. Костомарову" ("Веселое сонечко ховалось"), "Завіщанє" ("Заповіт"). Тож не дивно, що "Ще не вмерла Україна", набувши великої популярності серед свідомої молоді Галичини, довгі роки (до 1885 р.) сприймалася галицьким середовищем, як твір Великого Кобзаря.[37]

Однак О. Зелінський довів, що музику до вірша "Ще не вмерла Україна" о. Вербицький написав не пізніше 14.06.1863. Сам текст у 1863 у Галичину привіз українофіл польського походження Павлин Свєнціцький. Згодом, йомвірно, через катехита Перемиської семінарії о. Юстина Желехівського, текст потрапляє до його друга Михайла Вербицького, який фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.[52][24]

До наших днів дійшов автограф пісні "Ще не вмерла Україна", написаної Вербицьким для голосу ("солоспіву") в супроводі гітари. Він зберігається у відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (фонд Якубовича, № 10, п.1).[37]

Вперше Михайло Вербицький сам виконав її на сходинах (зібранні) студентської організації "Громада" у музейній залі Духовної гімназії в Перемишлі.[53] Ректор семінарії о. Григорій Гинилевич, захоплений почутим, наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан (а перепис - серед інших "Громад" Галичини[53]), а о. Вербицького попросив зробити зі солоспіву хоровий варіант.[24] Незабаром була оприлюднена авторська версія для хорового виконання.

Урочисто вперше цей хоровий твір виконали в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя 1 липня 1864 року.[54]

Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гейнца ( Кароля Гейнча[55] або Гайнча (1820-1860), власне його україномовна "комедія-опера" називалася "Поворот запорожців з Трапезунда", опублікована 1842 р. в Києві[55]) «Запорожці» розпочалось із виконання «Ще не вмерла Україна»[24] (у виставі перший рядок було змінено на "Ще не вмерло Запорожжя"[55]), тому деякі джерела вказують, що саме тоді широка громадськість уперше познайомилася з піснею.[56]

Однак зазвичай стверджують, що перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин, який, ще будучи на той час головою перемиського студентського клюбу, зорганізував цей концерт в залі дому, що мав назву “Під Провидінням” і був власністю єпископської консисторії[5] (поки українці Перемишля ще не збудували свого народного дому, вони часто винаймали актову залу цього будинку для святкових заходів[10]). Ймовірно так стверджують через те, що збереглася перша згадка про його хорове виконання у львівській газеті "Слово", у якій анонімний автор інформував про Шевченківський вечір, що відбувся 26 лютого 1865 р. в Перемишлі й завершувався піснею «Ще не вмерла Україна».[24]

У Львові пісню "Ще не вмерла Україна" вперше у хоровому опрацюванні виконали на концерті, присвяченому відкриттю українського театру в новозбудованому "Народному домі".[4] У 1869 р. на вечорі пам'яті Тараса Шевченка у Львові її виконали на концерті, який відбувся в міській Стрільниці на вул. Курковій (нині вул. Лисенка, 23 А, Музей національно-визвольної боротьби України).[57]

За музичним стилем пісня-хор М. Вербицького є типовим зразком ранньоромантичної творчості, де класичне гомофонне чотириголосся, чітка мажоро-мінорна система органічно поєднуються з національними мелодичними елементами та властивими для українських фольклорних наспівів, старовинних кантів і псалмів інтонаціями, кадансами, ліризованими мелодичними зворотами. Все разом надає музиці піднесено врочистого і водночас щирого, задушевного характеру.[37]

Сприймання твору Вербицького як народного гімну підтверджує і перша його публікація з 1885 р. у збірнику «Кобзар»: хор уміщено в початковому розділі поряд з іншими патріотичними піснями на зразок гімнів («Мир вам, браття», «Щасть нам. Боже» тощо).

Вірш “Ще не вмерла Україна” був вперше друкований (з огляду на царську цензуру в підросійській частині України) аж у 1906 році.[5]

Інтенсивне поширення пісні «Ще не вмерла Україна» в різних національно-визвольних осередках, у тому й серед Січових Стрільців, привело до затвердження її у 1918 р. Українською Народною Республікою як державного гімну (хоча інші джерела стверджують, що офіційного затвердження не було; вперше офіційний статус державного гімну вона отримала у 1939 році на Соймі Карпатської України) і повторення цього акту у наш час, коли Україна знову здобула свою назалежність і державність.[56][5]

Хоч мелодію “Ще не вмерла Україна” пробували аранжувати на свій лад різні українські композитори, все таке, вона до сьогодні виконується в порівнянні з оріґіналом Вербицького з невеличкими змінами.[5]

Список творів

[ред. | ред. код]

Оперети, водевілі, мелодрами, музика до історичних п'єс:

  • «Верховинці», лібр. М. Устияновича за п'єсою Ю. Коженьовського «Karpaccy górale» у 2-х діях
  • «Козак і охотник», переробка І. Вітошинського п'єси А. Коцебу «Kozak und Freiwilliges»
  • «Жовнір-чарівник», за водевілем І. Котляревського «Москаль-чарівник», в 1-й дії
  • «Запропащений котик», в 1-й дії
  • «Гриць Мазниця», переробка І. Наумовича комедії Ж. Б. Мольєра «Georg Danden»
  • «Проциха, або Поллета часом придасться», комедіо-опера у 3-х діях, переробка Ю.Желехівського з польс. п'єси І.Танського «Plotka się czasem przyda» (всі 1849)
  • «Підгіряни», лібр. І. Гушалевича, в 3-х діях (1864, надруковано фортепіано переклад В. Матюка, 1877)
  • «Школяр на мандрівці», переробка В.Лозинським (Лозовським) польс. п'єси «Przyblęda» («Приблуда»)
  • «Галя», переробка В.Лозинським (Лозовським) франц. п'єси «Ketty», в 2-х діях
  • «В людях ангел не жона, вдома з мужом сатана», переробка з франц., в 3-х діях
  • «13-й жених, або Мрії перед весіллям», переробка з нім., в 1-й дії
  • «Не до любви» («Не до любові»), лібр. К. Шаповала, в 2-х діях
  • «Буанаротті, або застиджена зависть», комедіо-драма Г. Якимовича в 3-х діях
  • «Федько Острожський», п'єса О. Огоновського в 5-и діях
  • «Настя», драма В. Ільницького, в 1-й дії (всі 1866)
  • «Сільські пленіпотенти», лібр. І. Гушалевича, в 3-х діях (1867—69, прем'єра 1879)
  • «От тобі і скарб», п'єса Г. Квітки-Основ'яненка, в 1-й дії (1867)
  • «Чорноморський побит на Кубані», п'єса Я. Кухаренка, в 3-х діях (1867)
  • «Рожа», переробка з франц., в 1-й дії
  • «І гроші нінащо, як розум ледащо», переробка з франц. (1867)
  • «Простачка», в 1-й дії (1870)
  • «Вузькі черевики», переробка з франц. А. Стечинського, в 1-й дії (1867—69)

Симфонії-увертюри:

  • Ре мажор (№ 1), вступ до «Верховинців» (1848—50)
  • Соль мажор
  • До мажор — ля мінор — До мажор (1848—50, копія під заголовком «Симфонія II»)
  • ля мінор — мі мінор — Ля мажор (1848—50, III А)
  • Сі-бемоль мажор — Соль мажор (1863, № 4)
  • мі мінор — Соль мажор (1865, № 5)
  • соль мінор — Mi-бемоль мажор [1865, копія під заголовком «VI симфонія» опубл. за ред. Д. Січинського у видавництві «Станіславського Бояна» (див. "Боян Станіславський'), 1905]
  • фа мінор — Фа мажор (1865, в автографі назв. «Симфонія VI)
  • ля мінор — Ля мажор (1865, № 7)
  • увертюри до оперет „Не до любові“ (1866), «Чорноморський побит» (1867), «Простачка» (1870)
  • Полонези Мі мажор, До мажор (1849, антракт до «Верховинців»), варіації, марші, вальси для гітари

Церковні хори:

  • Літургія для мішаного хору (1847), варіант для чоловічого хору (1865)
  • зб. „Духовні твори“. — К., 2004
  • рукоп. копії — „Ангел вопіяше“
  • „Буди ім'я Господнє“
  • „Милость мира“
  • „Тебе поєм“
  • „Отче наш“ — для мішаного хору (надруковано у зб.: Кипріян І. Партитура співів церковних і світських. — Перемишль, 1882)
  • „Вічная пам'ять“
  • „Господи, помилуй“ — для чоловічого хору (надруковано у зб.: Похоронні пісні. — Л., 1912)
  • „Єдин Свят — хваліте!“ — для мішаного хору (надруковано у зб.: Охримович і. Літургійні пісні. — Л., 1927, зош. 25, ч. 6): «Христос воскрес» (т. зв. «Велике», надруковано у зб.: Пісні церковні з різних авторів, переложені на женьський хор о. Виктором Матюком. — Л., 1894)
  • „Тебе поєм“
  • „Христос воскрес“ — для чоловічого хору (автографи)

Чоловічі хори a cappella

  • на сл. В. Шашкевича — «Заспів» («Ой ви, мої співаночки», опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник. — Л., 1882, Кобзар. — Л» 1885)
  • «Лілея-воля»
  • «На пароході»
  • «Прощанє» («Квіти мої веснянії», опубл. там само)
  • «Сиві очі» (опубл. у перекладенні на міш. хор у зб.: Боян. — Л., 1884, Кобзар)
  • «Бувало, а нині» («Малим бувало я сідаю», автограф, 1869)
  • «Думка» («Ой зазуле, зазуленько», опубл. у зб.: Вербицький М. Чотириголосник)
  • «Жаль» («Коб мої рани знали», опубл. у названих зб.: Боян, Кобзар)
  • «Нинішня пісня» (опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник)
  • «Цвітка молить» («Раз мотилька голубила», опубл. у зб.: Кобзар)
  • «Сльози» («У зеленім бірку соловій заводить»)
  • «Весна»
  • на сл. І. Гушалевича — «Вдовець» («Возьму я си сопілоньку», опубл. у зб.: Кобзар)
  • «До зорі» (там само)
  • «Згадка» (там само)
  • «Куди ти пливеш»
  • «Похорони»
  • «Хто за нами, Бог за ним»
  • жовнірський цикл: 1-а ч. — «Бувай здорова» («Ах, вже остання хвиля розлуки»)
  • 2-а ч. — «Бог милосердний»
  • 3-я ч. — «Битва»
  • 4-а ч. — «По битві» («Все утихло»)
  • на сл. інших авторів — «На погибель» («Дай, дівчино нам шампана» (на сл. В. Стебельського, автограф 1869, опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник)
  • «Поклін» («Гей на горі на високій», на сл. Ю. Федьковича, 1866, опубліковано у зб.: Боян)
  • «Ще не вмерла Україна» (на сл. П. Чубинського, опубл. у зб.: Кобзар)
  • «Завіщанє» («Заповіт», на сл. Т. Шевченка, для подвійного хору, соло і супр. орк., 1868, опубл. у Львові 1877 із супроводом фортепіано)

Солоспіви, вокальні ансамблі

  • «Плач вдовиці», на сл. Ант. Лужецького, з супроводом фортепіано (опубл.: Плач вдовиці. — Перемишль, 1853, авторство сумнівне)
  • «Отдайте мі покой душі»
  • «Погулянка» («Ой дана, моя дана»)
  • «Щасливий супруг» (всі 3 із супроводом гітари, автографи у рукоп. зб.: Quitarre, № 16)
  • «Не чужого ми бажаєм», сл. В. Шашкевича, дует для тенора й баритона із супроводом фортепіано (опубл. у вид.: Бібліотека музикальна. — Л., 1886. — Вип. 6).

Дискографія

[ред. | ред. код]
  • Михаилъ Зазулакъ (Michael Zazulak). Альбом "Вже воскресла Україна / Марселєза". Видавець, каталожний номер: Viktor – 72509-A, 72509-B. Матричні номери: B-23431, B-22830. Рік видання – (1919). Джерело – The Library of Congress (loc.gov).[58]
  • У квітні 1934 р. львівський хор "Сурма" під диригуванням Івана Охримовича для варшавської фірми Syrena Record (число платівки 9232) серед "50 що найкращих українських пісень" записав пісню М. Вербицького "Раз мотилька голубила" (до вірша В. Шашкевича "Цвітка молить") у музичній редакції С. Людкевича.[59][60]
  • CD Михайло Вербицький. Духовні тво­ри.— К.: Кам. хор "Київ", 2004.
  • Пісні для чоловічих квартетів. Виконує Вокальний ансамбль Kalophonia. 4.03.2019. Youtube.[61]
  • М. Вербицький. Валерій Георгіян. 19.06.2015. Youtube.[62]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Поштова марка Укрпошти, 2015

Могила о. Вербицького знаходиться у с. Млини, поряд із кордоном (сьогодні територія належить Польщі) біля старовинної дерев‘яної церкви Покрови Пречистої Богородиці, збудованої у 1740-му році (гарно відреставрована, нині служить храмом місцевим римо-католикам).

У двадцятих роках о. М.Вербицькому на його могилі поставлено пам’ятник, який у своїй верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, видно, що не до кінця розквітнув талант композитора. На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя Михайла Вербицького. Згодом дописали: “Автору гімну України”.[54]

У 50-ту річницю смерті о. Вербицького у 1920 році згадують очевидці, що трудно було знайти зарослу травою могилу на цвинтарі в Млинах. Та й на передодні 65-ої річниці смерті Композитора ледве спромоглись львівські культурно-співацькі групи та організації поставити на гробі скромний пам’ятник. Станіслав Людкевич назвав ці два факти аномалією.[5]

Святкування 120-ліття М. Вербицького у Яворові відбулося 17 червня 1934 року. Це, по суті, за 9 місяців до справжньої дати його народження, і очевидно було зумовлено необхідністю об'єднати урочистості з нагоди відкриття надмогильного пам'ятника М.Вербицькому у Млинах разом з відзначенням 120-ліття від дня його народження. Це був, мабуть, єдиний правильний вихід у тодішніх історичних умовах і конкретній політичній ситуації в Польщі, коли тогочасна влада дуже неохоче йшла на дозвіл влаштування українцями масштабних багатолюдних національних свят. Про це свідчить відтягування польськими урядовцями офіційного відкриття ("торжественного відслонення") пам'ятника, збудованого на кошти членів Студентського хорового товариства "Бандурист", який був встановлений на могилі ще 1931 року.[63]

17 червня 1934 року, заходами академічного хору “Бандурист” у Львові відслонено великий нагробник у Млинах на праху спочилого о. Вербицького. Зійшлось біля 5,000 громадян Яворівського повіту, бо місцева польська поліція не дозволила на більш численний приїзд людей. Зібрані співали разом із священиками заупокійні пісні обробки покійного та почули кілька гарних промов від д-ра Нестора Нижанківського, студента Миколи Дужого та самого війта села Млинів.[5]

У 1934 році, з нагоди ювілею о. М. Вербицького, на Яворівщині відбулися урочистості, які висвітлював часопис "Українське слово": "Свято складатиметься з 4-ох частей: Богослужіння під голим небом, панахида на могилі М. Вербицкього, проповідь і відслонення пам'ятника. Співає хор "Бандуриста" зі Львова. Академія з промовою делегата "Бандуриста" - п. М. Дужого, представника села Млинів, представника селянства з повіту й представника повітових установ Яворова. Співатимуть хори - "Бандуриста" і "Бояна" зі Львова, "Бояна" з Яворова, звучатиме музичне тріо і реферат др. Ст. Людкевича про музичну творчість Михайла Вербицького. Части І, ІІ, ІІІ відбудуться в Млинах Яворівського повіту, де є похований Михайло Вербицький, ч. IV відбудеться в Яворові".[64]

У 1990(?) році до 175-ї річниці від дня народження М. Вербицького в Дрогобичі відбулася наукова конференція, згодом (1992) вийшла ошатна книжка про святкування ювілею з публікацією 18-ти доповідей з цієї конференції.[65]

У 1995 році яворівці на державному рівні відзначили 180-ту річницю від дня його народження: його ім'ям названо одну із вулиць та Яворівську школу мистецтв, споруджено єдиний у світі романтично окрилений пам'ятник у центрі міста.

Громада міста Яворова на Львівщині встановила Михайлові Вербицькому пам‘ятник і назвала його іменем музичну школу та вулицю. Є вулиця його імені також у Львові.

12 квітня 2005 року за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в с. Млини, будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.

Перемишльський відділ Об'єднання українців у Польщі здійснив фонографічний проект "Сян": запис на диск "Пісень о. Михайла Вербицького дя чоловічих квартетів" вокальним ансамблем "КАЛОФОНІЯ" у складі семи учасників, які паралельно виконали збірку з 11 чотириголосних пісень для чоловічих хорів (1863) (10 на слова о. Івана Гушалевича і славень "Ще не вмерла Україна" на слова П. Чубинського). Окрім того, вони записали збірку "Дванадцять штироголосних піній на мужескії голоси" (1869) (з них 11 на слова Володимира Шашкевича і "На погибель" на слова Володимира Стебельського).[66]

У червні 2013 року завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка[67]. Пам'ятник встановили 28 грудня 2015 року в Львові, у сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького та Чупринки[6][68].

У селі Стрілки Львівської області іменем о. Михайла Вербицького названо місцеву опорну школу І-ІІІ ст.

У 2014 році Володимир Пилипович опублікував ноти Літургії о. М. Вебицького.[66]

27 лютого 2015 року депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі — музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького[69][6].

З нагоди 200-ліття від дня народження композитора, 4 березня 2015 року, численні делегації з України взяли участь в урочистих заходах, проведених представниками української громади Польщі на цвинтарі в с. Млинах Підкарпатського воєводства, де поховано М. Вербицького, та в Перемишлі. Напередодні, 28 лютого, в с. Явірнику Руському Перемишльського повіту відкрили меморіальну таблицю на дзвіниці храму, в якому парохував о. Михайло[70][6].

За ідеєю Львівського товариства "Надсяння" (голова - Володимир Середа) львів'яни вирішили встановити у Львові пам'ятник о. М. Вербицькому перед музичним училищем ім. Станіслава Людкевича. Переможцями конкурсу на кращий проект стали львівські скульптори Андрій і Володимир Сухорські.[66]

20 травня 2016 року в Броварах з'явилась вулиця, названа на честь Михайла Вербицького.[71][6]

15 грудня 2022 року у Органному залі Львова відкрили найбільший у світі класичний портрет українського композитора -  автора музики українського Гімну Михайла Вербицького. Автором портрету є львівський художник Рахманін Гліб.[2]

21 лютого 2023 р. міська рада перйменувала вулицю Зої Космодем'янської в Чернігові на вулицю Вербицьких та честь Михайла Вербицького та Миколи Вербицького-Антіоха.

У 2024 році у селі Стрілки встановлюють музичний парк ім. о. Михайла Вербицького з вуличними музичними інструментами та арт-об'єктами у рамках проекту "БойкоМандри", що реалізується ГО "Магура" за підтримки Українського культурного фонду та Стрілківської сільської ради.[10][72][73][74][75][76][77]

Світлини

[ред. | ред. код]
  • Парафіяльна церква батька у селі Явірник-Руський
    Парафіяльна церква батька у селі Явірник-Руський
  • Могила Михайла Вербицького у Млинах
    Могила Михайла Вербицького у Млинах
  • Каплиця над могилою композитора
    Каплиця над могилою композитора
  • Меморіальна дошка в Млинах
    Меморіальна дошка в Млинах
  • Пам'ятник Михайлові Вербицькому в Яворові
    Пам'ятник Михайлові Вербицькому в Яворові

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в https://doi.org/10.1093/gmo/9781561592630.article.29185
  3. ↑ а б в г д Вербицький, Михайло - сайт "Композитор". composer.ucoz.ua. Процитовано 24 вересня 2024.
  4. ↑ а б в г д е ж До Історії родоводу Михайла Вербицького » Етнографія. web.archive.org. 2 лютого 2012. Процитовано 16 жовтня 2024.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н Canadian Lemko Association (Lemko OLK), Toronto, Canada. www.lemko-olk.com. Процитовано 25 вересня 2024.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л https://musical-world.com.ua/artists/verbyczkyj-myhajlo-myhajlovych/
  7. ↑ а б Михайло Вербицький — творець музики українського славня. Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви (укр.). Процитовано 15 жовтня 2024.
  8. ↑ Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 10.
  9. ↑ Yumpu.com. ДЕ СРІБНОЛЕНТИЙ СЯН ПЛИВЕ - apokryf ruski. yumpu.com (xx) . с. 20—21, 90. Процитовано 17 жовтня 2024.
  10. ↑ а б в г д Zaxid.net (4 березня 2024). Михайло Вербицький: автор двох гімнів та гітарист-віртуоз. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  11. ↑ Голодрига Ю. Його Бог обдарував… — С. 11.
  12. ↑ https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 251
  13. ↑ https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 108
  14. ↑ а б в г д е ж Сінкевич, Іван. [file:///C:/Users/admin/Downloads/Ukrmuzyka_2015_1-2_17.pdf НАЧАЛО НОТНОГО ПІНІЯ В ГАЛИЦКОЙ РУСИ (Воспомінанія старого священника)] (PDF). Іоанн Хр. Сѣнкевичъ. Начало нотного пѣнія в Галицкой Руси (Воспоминанія старого священника) // Бесѣда: Литературное приложение къ журналу «Страхопудъ», т. ІІ (1888/1, 2, 3, 4, 5, 6, ), с. 9–11, 19–21, 31–33, с. 45–47, с. 59–60, 69–70; передрук: Дух і ревність: Владика Снігурський та інші перемишляни / упоряд. Володимир Пилипович, нааук. ред. Олег Павлишин [=«Перемиська бібліотека» Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі, т. ІІ]. Перемишль – Львів 2002, с. 220–246. Процитовано 31 жовтня 2024.
  15. ↑ а б https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 27.
  16. ↑ Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 17.
  17. ↑ а б Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 18.
  18. ↑ а б в г д е ж и «Життєрадісний отець» о. Михайло Вербицький: сьогодні українці вшановують співавтора національного Гімну. Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви (укр.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  19. ↑ а б Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 19.
  20. ↑ Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 19-20.
  21. ↑ а б в г Гімн. I. Літургія свободи. espreso.tv (укр.). Процитовано 23 вересня 2024.
  22. ↑ а б в г Закарпатська Обласна Універсальна Наукова Бібліотека ім. Ф. Потушняка::Віртуальні виставки. www.biblioteka.uz.ua. Процитовано 24 вересня 2024.
  23. ↑ https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 252
  24. ↑ а б в г д е ж и к л м н admin. Modus Legendi: до ювілею Михайла Вербицького (укр.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  25. ↑ Зелінський О. Перший галицько-український гимн та «невідомий» твір Михайла Вербицького // Musica Galiciana. Kultura muzyczna Galicji w kontekscie stosunkow polsko-ukrainskich (od doby piastowsko-ksigzecej do roku 1945). – Rzeszбw: Wyd-wo Wyzszej Szkoly Pedagogicznej, 1999. – Т. 3. – S. 36–40.
  26. ↑ https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 40.
  27. ↑ а б https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С.41.
  28. ↑ https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 252
  29. ↑ https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 226.
  30. ↑ https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 30.
  31. ↑ а б в г Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 33-34.
  32. ↑ Метрична книга народжень греко-католицького віровизнання с. Завадів, Яворівського повіту, 1837–1870 рр. – ЦДІАЛ, Фонд 201, Опис 4а, Справа № 2035. – Арк. 62.
  33. ↑ а б https://www.facebook.com/photo.php?fbid=884459871734812&id=504269096420560&set=a.504425629738240
  34. ↑ https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 21-22.
  35. ↑ https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 34.
  36. ↑ https://www.apokryfruski.org/wp-content/uploads/2010/12/werbycki1_ca%C5%82o%C5%9B%C4%87.pdf С. 8.
  37. ↑ а б в г д Михайло Вербицький написав музику до Державного Гімну України (друга сторінка). svatovo.ws. Процитовано 25 вересня 2024.
  38. ↑ Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 40-41.
  39. ↑ https://issuu.com/prosvitadnipro/docs/almanakh_unsoyuzu_na_1970 С. 67.
  40. ↑ Андрій Вербицький. Творець державного гімну… С. 15.
  41. ↑ Терещук, Галина (4 березня 2015). Невідомі сторінки з життя автора українського гімну. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 30 жовтня 2024.
  42. ↑ https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 24.
  43. ↑ https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 65.
  44. ↑ https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 59-60.
  45. ↑ https://www.apokryfruski.org/wp-content/uploads/2010/12/werbycki1_ca%C5%82o%C5%9B%C4%87.pdf С. 13.
  46. ↑ https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 254
  47. ↑ Назар-Шевчук, Лілія (1 січня 2018). Михайло Вербицький Симфонії Symphonies by Mykhaylo Verbytsky.
  48. ↑ Назар-Шевчук, Лілія (1 січня 2018). Михайло Вербицький Симфонії Symphonies by Mykhaylo Verbytsky.
  49. ↑ https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 7.
  50. ↑ Golynska, Olga (22 квітня 2023). «Підгіряни» повертаються на сцену. МУЗИКА (укр.). Процитовано 18 жовтня 2024.
  51. ↑ Михайло Вербицький - пісні, біографія - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 24 вересня 2024.
  52. ↑ Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 50-51.
  53. ↑ а б Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 52
  54. ↑ а б https://web.archive.org/web/20120402151400/http://ethnos.lemky.com/2006/03/24/verbytsckyi.html
  55. ↑ а б в Державний Гімн України (скачати). svatovo.ws. Процитовано 17 жовтня 2024.
  56. ↑ а б https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 256.
  57. ↑ https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 26.
  58. ↑ Михайло Зазуляк – Вже воскресла Україна / Марселєза | Українська музика та звукозапис. web.archive.org. 18 квітня 2015. Процитовано 24 жовтня 2024.
  59. ↑ Катальоґ українських кружків “Сирена Елєктро”. [Львів 1938]. С. 6.
  60. ↑ https://www.apokryfruski.org/wp-content/uploads/2010/12/werbycki1_ca%C5%82o%C5%9B%C4%87.pdf С. 15.
  61. ↑ Вокальний ансамбль Kalophonia (4 березня 2019), "На погибель" о.Михайло Вербицький, процитовано 24 вересня 2024
  62. ↑ Валерій Георгіян (17 червня 2015), М. Вербицький «Ще не вмерла Україна», процитовано 24 вересня 2024
  63. ↑ https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 23.
  64. ↑ https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 23-24.
  65. ↑ https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 25.
  66. ↑ а б в https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 27.
  67. ↑ У Львові встановлять пам'ятник авторові мелодії державного гімну. // День. 22 червня 2013. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 23 червня 2013.
  68. ↑ На благодійні кошти відкрили пам'ятник автору музики державного гімну Михайлові Вербицькому. // Zbruch, 28.12.2015. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 29 лютого 2016.
  69. ↑ Тернопільській музичній школі № 2 присвоєно ім'я Михайла Вербицького [Архівовано 7 липня 2017 у Wayback Machine.] // Сайт Тернопільської міської ради. — 2015. — 27 лютого.
  70. ↑ Василь Мороз. Ювілей нашого славня та його автора відзначають і в Галичині, і в Польщі // Галичина. — 2015. — 5 березня. — С. 3.
  71. ↑ [1] [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.]. Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016
  72. ↑ Унікальний музичний парк імені отця Михайла Вербицького створюють на Львівщині | Львівська мануфактура новин. www.lmn.in.ua. Процитовано 17 жовтня 2024.
  73. ↑ Гром, Наталія (8 жовтня 2024). Стрім з виступу о. Романа Грома на панельній дискусії "Історії та свідчення стійкості в час війни" (13-й екуменічний соціальний тиждень).
  74. ↑ Стійкість у часі війни: Історії та свідчення про те, що допомагає українцям триматися - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  75. ↑ Institute of Ecumenical Studies (8 жовтня 2024), Панель “Історії та свідчення стійкості в час війни”, процитовано 17 жовтня 2024
  76. ↑ Institute of Ecumenical Studies (8 жовтня 2024), Панель “Історії та свідчення стійкості в час війни”.
  77. ↑ Institute of Ecumenical Studies (8 жовтня 2024), Panel “Stories and Testimonies of Resilience in Time of War”, процитовано 17 жовтня 2024

Джерела

[ред. | ред. код]
Михайло Вербицький
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Михайло Вербицький у Вікісховищі?

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вербицький_Михайло_Михайлович&oldid=43849585