Феофіл (візантійський імператор)
| Феофіл | |
|---|---|
| грец. Θεόφιλος | |
 | |
| Народився | 813 |
| Помер | 20 січня 842 Константинополь |
| Країна |  Східна Римська імперія |
| Діяльність | правитель |
| Посада | Візантійський імператор |
| Рід | Amorian dynastyd |
| Батько | Михаїл II Травл |
| Мати | Фекла |
| У шлюбі з | Блаженна Феодора |
| Діти | Марія[d], Михаїл III, Theklad, Constantine[d] і Anastasiad |
Феофі́л, також Теофіл (813 — 20 січня 842) — другий візантійський імператор з аморійської династії.
Феофіл був сином імператора Михайла II і його першої дружини Фекли; його хрещеним батьком був імператор Лев Вірменин. З 821 року Феофіл був співправителем разом з батьком, а після смерті останнього 829 року, став одноосібним імператором. Він вступив на престол за достатньо сприятливих умов. Імперії ніщо не загрожувало крім арабських піратів; населення порівняно благоденствувало, скарбниця була багата. Хоч і не вщухали суперечки іконоборства, але в правління Михайла II переслідування за шанування ікон припинили.
Феофіл здобув відмінну освіту під керівництвом науковця Іоанна Граматика, відомого іконоборця, зведеного при Феофілі на патріарший престол. Феофіл розумів і цінував мистецтва та науки. Він також любив церковний спів, сам писав стіхири (за переказами, його перу належить стіхира на свято Входу Господнього до Єрусалиму «Ізійдіть язичі, ізійдіть і люде…») і по святах правив хором у Святій Софії.
Він був наділений багатьма яскравими якостями і сильним, але запальним характером; любов до справедливості доводила його до досить крутих заходів.
Його життя, блискуче і цікаве, оточене народними легендами, не завжди було щасливим через часті поразки у війнах з арабами. Першим його кроком при початку одноосібного правління була вимога до сенату стратити головних вбивць імператора іконоборця Лева Вірменина († 820); хоча вони звели на престол його батька і були ним прощені. Феофіл також вигнав з палацу свою мачуху — другу дружину Михайла II Евфросину, яку той узяв з монастиря. Поновився розбрат іконоборства, що вже наче затихнув, переслідування і катування; 832 року вийшов указ, яким заборонялося шанування ікон.
Феофіл був одружений з Феодорою, яку вибрав у результаті влаштованих весною 821 року оглядин[1]. Спочатку Феофіл хотів вибрати в дружини Кассію, майбутню відому піснярку, але передумав через її зухвалу відповідь на його репліку.
Вихователь Феофіла — патріарх Іоанн Граматик — і ще більш дружина його, Феодора, яка згодом відновила православ'я, пом'якшували жорстокість Феофіла в окремих випадках. З поваги до Феодори, що любила чоловіка, пам'ять його не була зраджена прокляттям на православному соборі 843 року. При всім тім Феофіл не організовував систематичного переслідування ікон: вони залишалися в церквах, підвішені високо. Втім, згідно з новітніми дослідженнями, переслідування при Феофілі були далеко не так жорстокі, як це згодом представляли хроністи, і часто проходили під знаменням переслідувань не стільки за віру, скільки за політичну неблагонадійність. Карав Феофіл не за догмат, але за те, що не послухалося його влади; обидві церковні партії повинні були жити в імперії поряд, причому головували іконоборці.
У внутрішньому управлінні Феофіл був суворий і самовладний; але про його укази ми знаємо лише з православних хронік. Він видав закон проти зловживань адміністрації, боровся з хижою бюрократією; дозволив шлюби між візантійками і персами. Його справедливість, доступність скаржникам з народу відображена легендами і додає його правлінню східний відбиток. Так, він наказав публічно відшмагати Петрона, брата імператриці Феодори, за те, що при споруді будинку він порушив права сусідки; він розпорядився спалити на площі багатий вантаж із корабля, що належав імператриці, виходячи з того, що царям не личить вести торгівлю. Блиск і пишнота панували при дворі Феофіла; скарбниця здавалася невичерпною.
Поряд з корисними спорудами, як міські морські стіни, як величезна богодільня, поряд з пристроєм державної сигналізації (вогнями на вершинах гір) від столиці до арабських меж, Феофіл задовольняв своїй пристрасті до розкоші та мистецтв. Прекрасні палацові споруди — фонтан Фіалу, портики Містерії і Сигма, так званий Таємничий тріконх, новий іподром, заміський палац Врія в арабському стилі, палата для музичних органів у палаці — свідчать про розкіш Феофіла і в той же час про вплив східного мистецтва і смаків, провідниками яких були патріарх Іоанн Граматик і науковець Лев Математик.
Підтримуючи стосунки із західними імператорами, Людовиком Благочестивим і Лотаром, і з кордовським халіфом, користуючись перемир'ям з Болгарією, Феофіл призвав Венецію проти арабів, що завоювали Палермо, Тарент і Барі. На півночі Чорного моря він вступив у союз з хозарами і збудував у гирлі Дону фортецю Саркел, проти печенігів. Великою допомогою служили йому перські вихідці, що повстали проти арабського халіфа і втекли до Візантії; їх було декілька тисяч, і з них були сформовані особливі загони, якими керував перс Феофоб, що став при Феофілі знаменитим воєначальником; Феофіл видав за нього свою сестру Олену.
Перші походи Феофіла в Сирію проти багдадських халіфів Мамуна (831) і Мутасіма (837) були вдалі; але потім Мутасім, покінчивши з іншими ворогами, жорстоко помстився Візантії. Його полководець Афшин розбив Феофіла, що ледве врятувався від полону; сам Мутасім обклав і зруйнував 838 року візантійську твердиню в Малій Азії Аморій, батьківщину імператора, перебивши і забравши в полон багато християн. Хоробрі начальники Аморія, на чолі з патрікієм Аетієм, після довголітнього полону були страчені за вірність християнству — 42 Аморійські мученики. Загибель рідного міста і поразка християн сильно вплинули на Феофіла; він захворів, і менше ніж за 4 роки хвороба звела його в могилу. Вмираючи, він, за переказами, примирився з православ'ям, поцілувавши ікону, яку піднесла йому Феодора.
У Феофіла з Феодорою було п'ять дочок — Марія, Фекла, Ганна, Анастасія і Пульхерія — і два сини, Костянтин і Михало. Марія була одружена з Олексієм Муселе і померла близько 839 р., Костянтин помер у дитинстві, близько 830—831 р. Решта дочок вже після смерті батька прийняла чернецтво (мабуть, Феофіл заповідав не видавати їх у шлюб до повноліття Михайла, щоб усунути небезпеку можливих змов, оскільки Михайло був ще зовсім малий, коли Феофіл помер).
Чоловіком сестри Феодори, дружини Феофіла, був Костянтин Друнгарій — візантійський воєначальник, один з так званих 42 мучеників Аморійських.
- ↑ Ряд науковців, слід за В. Тредгольдом вважають, що оглядини мали місце 830 або 831 року, але хронологія, висунута Тредгольдом, помилкова; див. докладніше статтю Т. А. Сениной «Діалог Феофіла і Касії…»
- Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия[недоступне посилання з липня 2019]
|
