Босняки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bošnjaci (бошняки)
Боснійці (босняки)
Загальна кількість > 3 мільйони
Найбільші розселення Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина:
   2 185 055

США США:
   98 766 - 350 000
Німеччина Німеччина:
   158 158
Сербія Сербія:
   145 278
Австрія Австрія:
   128 047
Швеція Швеція:
   56 127
Швейцарія Швейцарія:
   23 457
Данія Данія:
   21 846
Словенія Словенія:
   21 542
Хорватія Хорватія:
   20 755
Австралія Австралія:
   18 000
Республіка Македонія Македонія:
   17 018
Норвегія Норвегія:
   15 216
Канада Канада:
   12 185
Бельгія Бельгія:
   4 000
Іспанія Іспанія:
   2 038

Малайзія Малайзія:
   2 000
Близькі етнічні групи Південні слов’яни
Мова Боснійська
Релігія Іслам сунітської течії

Босняки́ (бошняки, босн. Bošnjaci МФА: [bɔ'ʃɲaːt͡si]) або боснійці — південнослов’янський народ, мешкає переважно в Боснії і Герцеговині та Санджаці (прикордоння між Сербією й Чорногорією). Малі автохтонні поселення є в Хорватії, Косові, Македонії. Більшість боснійців сповідують іслам, але існують, досить численні, католицькі та православні громади. Основна мова - боснійська. Деякі російські та сербські вчені вважають боснійську мову не самостійною мовою, а діалектом єдиної сербохорватської мови. Але більшість вчених у світі вважає боснійську самостійною мовою.

Інше значення слова «боснієць» — житель Боснії і Герцеговини, незалежно від етнічної та релігійної приналежності.

Історія[ред.ред. код]

Боснійці — назва слов'янського населення, в основному сербів і хорватів, яке під час Османського панування в історичних областях Боснії та Герцоговини, прийняло іслам. Територія сучасної Боснії та Герцоговини, як і інші області колишньої Югославії, була заселена слов'янськими племенами в VI-VII ст., на основі яких пізніше сформувалися серби і хорвати. У X-XI ст. Боснія була особливим регіоном (жупой) у складі сербських земель. Вона визволи­лась від сербської залежності до XII ст. і фактично стала незалежною, хоч згодом була вимушена уникати намагань як Сербії, так і Угорщини загарбати її. У Боснії приймали болгарських сектантів (богомилів). Боротьба західної (католицької), сербської православної церкви й богомильства, обумовила існування в Боснії своєрідної боснійської церкви, що пристосувала своїй меті ідеї богомилів. Все це полегшило проникнення ісламу в Боснію та Герцоговину після турецького завоювання.

Османське панування у Боснії та Гер­цеговині продовжувалося з другої поло­вини XV ст. до 1878 р. В період османського панування саме в Боснії та Герцеговині іслам набув найбільшого розповсюдження. Сюди переселялося багато турків - чиновників, представників духівництва, ремісників. Серед переселенців були вихідці з Північного Кавказу, араби, курди, які визнавали іслам. Частина їх була асимільована, приймаючи звичаї та мову корінного населення, але й вони мали вплив на розвиток місцевого населення, приносили свої звичаї, поширюючи іслам і деякі елементи східної культури.

Кількість мусульман в югославських землях зростала головним чином через прийняття ісламу місцевим населенням. Вже до XVI ст. чисельність мусульман у містах і селах значно зросла. Найчастіше визнавали іслам феодали, щоб зберегти майно і владу, але приймали мусульманську релігію і селяни. Це пояснюється економічними чинниками: мусульмани платили менші податки. Коли Османська імперія почала втрачати свої володіння в Європі (з кінця XVII ст.), мусульманське населення різних південно-слов'янських земель переселилося до Боснії, яка залишилась під владою турків.

Перша хвиля переселенців-мусульман до Боснії мала місце у кінці XVII ст., потім у XIX ст. Тільки 1863 р. з Сербії до Боснії переселилося 20 тис. мусульман. Остання хвиля їх була 1878 р. Окупація Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною у 1878 та їхня анексія 1908 р. сприяла переселенню мусульман з Боснії та Герцеговини до Туреччини.

Основа культури мусліман — стародавня слов'янська, але в ній помітне місце зберігають риси, привнесені турками та іншими вихідцями з Малої Азії.

У 1945-1992 роках Боснія та Герцеговина була союзною республікою у складі Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. В квітні 1992 року парламент Боснії та Герцеговини, спираючись на наслідки референдуму, оголосив незалежність від Югославії.

Традиційна культура[ред.ред. код]

Засоби ведення сільського господарства серед мусульманського та християнського населення Боснії та Герцеговині однакові. Так, у північній та центральній областях мусульмани, як і християни займаються, переважно землеробством та садівництвом. У гірській місцевості - скотарством. Серед югославських мусульман здавна було багато ремісників. Вони займались ковальським, зброярським та шорним ремеслами. Деякі з них належали до військового стану, але мирного часу вони займались ремеслами, а у воєнний - ставали солдатами. Однак, у Боснії та Герцоговині ремеслами займалися не тільки мусульмани, але й християни (крім суто мусульманських занять, як наприклад тютюнова справа).

Ремісники Боснії та Герцоговини прославилися як виробники ювелірних та гончарних виробів, зброї, предметів із шкіри і кості, килимів, вишивки, мережива.

Східні впливи сильно відчутні у плануванні сільських поселень і особливостях інтер'єру житла. Мусульманські села були найчастіше купчастого типу, тоді як їхні сусіди-християни жили у поселеннях переважно розкиданого типу.

Мусульманські села поділяються на окремі квартали - махали. В центрі їх - мечеть, поряд - цвинтар. Зовні мусульманське житло не відрізняється від хрис­тиянського. Але внутрішнє планування та інтер'єр не подібні до християнського житла — у них більше кімнат, обов'язково є килими й посуд східного типу. Ліжок немає - сплять на килимах, подушках, ковдрах. У спальні відведено місце для ритуальних омовінь.

Заможні мусульмани будували двохповерхові оселі, поділені на дві половини: чоловічу (селамлук) і жіночу (харемлук) і будували високі огорожі навколо садиб. На першому поверсі були розташовані гос­подарські приміщення, на другому — житло. Заможні будували на садибі два двопо­верхові будинки - окремо для чоловіків і жінок.

Турецький костюм мав вплив на одяг югославських мусульман. Мусульманський одяг (фески, шаровари) перейняли й християни, особливо в містах. Як і мусульманки, християнки в містах, виходячи на вулицю, закривали обличчя. Звичай носити чадру та паранджу у югославських мусульман існував до 1950-х років. У селах цей звичай менше побутував.

Костюм мусульманок і християнок подібний і складався:

  • з довгої сорочки (кошульа);
  • фартуха;
  • широких шароварів (димиє);
  • жилету.

Теж можна сказати і про чоловічий костюм, до складу якого входили:

  • штани;
  • сорочка;
  • різні куртки;
  • ткані пояси;
  • фески, обгорнуті хусткою як тюрба­ном.

Їжа мусульман була подібна до ту­рецької: страви з баранячого м'яса, плов, солодка каша з сиропом. Незважа­ючи на заборону корана, пили сливови­цю.

У громадському житті мусульман спо­стерігався поділ на верстви:

  • заможні землевласники - беги;
  • дрібні землевласники;
  • селяни.

Бідні селяни-мусульмани були ближчі до православних і католиків, ніж до своїх заможних одновірців. Серед мусульман, як і християн, були поширені звичаї взаємодопомоги - мова, позаймица, спрег. У мусульман на мобу не могли йти заміжні жінки.

Серед югославських мусульман звичай полігамії не був поширений, як і шлюб між родичами. Звичаї шаріату вимагали від жінки займатись тільки домашніми справами, вести затворницьке життя. Мусульмани, як і християни, жили великими родинами - задругами. В сімейних звичаях преплітались давньослов'янські, дохристиянські, християнські й мусульманські елементи.

Югославські мусульмани відзначають рамазан, курбан, мевлуд та інші свята, які породжені ісламом. Одночасно вони свят­кують і дотримуються звичаїв, які пов'язані з християнським календарем: Різдво, Великдень, день Св. Георгія, Ільї, Петра тощо. Так, на Спаса йдуть в гори і дарують чабанам молоко, коржі, а ті поливають один одного молоком. Перед святом Петра обходять череду з факелами.

Існує східного походження віра в джинів, шайтанів, фаталізм, ворожіння, використання талісманів, амулетів тощо.

У народній поезії оспівуються подвиги мусульманських юнаків. Епічні пісні виконуються у супроводі інструментів типу тамбури східного походження або гусел. Народні казки і перекази мають "східні елементи" (розповіді про Ходжу Насреддина).

Збереглися давні традиції вишивки, різьблення по дереву, ткання золотом "східних" килимів.

Населення та сучасна культура Боснії і Герцеговини[ред.ред. код]

Кількість мусульман становить 2/5 населення країни, більшість з них боснійці або муслімани; крім того іслам сповідують албанці та турки, є послідовники ісламу і серед боснійських хорватів і сербів.

Православ'я дотримуються серби (третина населення країни). Католицизм сповідує хорватське населення (1/5 населення). Лютеранами є дуже невелика частина хорватів.

Найголовнішими національними святами є: 1-2 січня - Новий рік; 1 березня - День Незалежності; 1 травня - День праці; 9 травня - День Перемоги; 21 листопада - День Національної Державності.

Освіта загальнодоступна та безкоштовна для всіх дітей від 7 до 15 років (8-річна школа).

Середньоосвітні школи існують багатьох типів, серед яких найпопулярніші професійно-технічні та ремісничі. Існують 4-х-річні гімназії, які готують учнів до університету. Чотири університети діють у Сараєво, Банья Лука, Мостарі та Тузлі, в яких навчається 40 тис. студентів.

Засоби масової інформації представлені наймасовішими щоденними газетами "Дневни Аваз","Горизонт" (6 найпопулярніших); 3-ма щотижневиками, 9-ма найпоширені­шими часописами ("Дани", "Слободна Босна" та ін.); 5-ма найпрестижнішими агенція­ми новин (ВН Ргез8, БІЧНА); 7-ма найбільшими видавництвами ("Нови Глас", "Светлост" та ін.); 11-ма наймасовішими теле- та радіостанціями (Радио-Телевизи)а Босне и Герцеговине).

З найбільш відомих письменників є Іво Андрич, лауреат Нобелівської премії 1961р. Його романи "Травницька хроніка" та "Міст на Дрині " (роки Другої світової війни) відтворюють життя провінціальних містечок Травніка і Вишеграда, у яких мали місце взаємовпливи православної і мусульманської культури.

У 2002 р. боснійський фільм режисера Тановича "Нічия земля" одержав премію Оскар американської академії кіномистецтв як найкраща іноземна кінокартина.

Література[ред.ред. код]