Сербохорватська мова
| Сербохорватська мова | |
|---|---|
| Поширена в: | Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеговина |
| Регіон: | Європа |
| Носії: | 4.961 (Хорватія)[1] 0 (Сербія)[2] |
| Класифікація: | Індоєвропейська Балтослов’янська Слов’янська Південнослов’янська |
| Офіційний статус | |
| Державна: | Югославія |
| Регулює: | - |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | sh |
| ISO 639-2 | scr; scc |
| SIL | SRC |
Сербохорватська мова або хорватсько-сербська мова («хорватсько-сербська мовна діасистема») — одна з південнослов’янських мов.
Сербохорватська мова побутувала у двох рівноправних варіантах — східному екавському (із заміною колишнього звуку «ять» звуком «е») на великій частині території Сербії, та західному єкавському (заміна «ятя» звукосполученнями «є», «іє») у західній Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині. Це була мова літератури і культури сербів, хорватів, чорногорців, боснійців (тобто жителів Боснії і Герцеговини) з часу літературномовної реформи Вука Караджича і руху ілліризму до 90-х років XX століття.
Історія [ред.]
1850 року у Відні відбулася зустріч кількох провідних діячів культури Сербії і Хорватії, серед них В. Караджича та Л. Ґая, з приводу підписання «Літературного договору», за яким створювалася спільна мова сербів та хорватів на основі штокавського діалекту ієкавського типу.
Виноски [ред.]
Посилання [ред.]
- Мова і державність народів колишньої Югославії: історія, сучасність, перспективи
- Досвід утвердження державних мов сербів, хорватів, боснійців та чорногорців на міжнародній арені
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
