Езоп

Езоп. Картина Дієґо Веласкеса (1640).
Музей Орбіс, Мадрид

Езоп (грец. Αίσωπος, жив у VI ст. до н. е.) — грецький байкар, автор відомих «Байок Езопа». Перший грецький історіограф Геродот свідчить, що Езоп народився у Фрігії (Мала Азія) був рабом аристократа Іадмона на острові Самос; отримавши волю, подорожував по Греції, Вавилонії та Єгипту. Чимало запозичень і сюжетів з Езопа використали відомі байкарі Жан Лафонтен та Леонід Глібов. З переказів і легенд про Езопа, що дійшли до наших часів, постає обличчя народного мислителя і наставника-мораліста. Підкреслюється його духовна шляхетність, мудрий розум, любов до простої людини, якій присвячені всі настанови байкаря.

Езоп писав байки, де героями були тварини, наповнював свої оповіді повчаннями та мораллю. Врешті всі вони увійшли у збірку під загальною назвою «Байки Езопа». Точну їх кількість не встановлено, але вважають, що Езопу належить близько 400 байок (і навіть 650). У образах тварин висміював недалеких і темних людей, їхні недоліки і захланність. На жаль, жодних його рукописів і оригіналів творів до наших днів не дійшло — його твори свого часу у невідомо ст. до н. е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглась. Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром, Бабрієм та Авіаном.

За однією з легенд про смерть Езопа, цар Крез послав його у місто Дельфи принести у величному храмі пожертву богові Апполону. Підступні й жорстокі жерці, які вже давно ненавиділи Езопа, підклали в його торбину священний золотий кубок бога і обвинуватили в крадіжці, а потім засудили Езопа до смерті і скинули зі священної скелі Парнаського хребта в безодню. Тепер Езоп вважається батьком байок.

Езоп і розвиток жанру байки

Байкам Езопа притаманний дидактизм. Виходячи з дидактизму, закономірною також є і наявність у байках Езопа повчального висновку («моралі байки»). У Езопа мораль байки зазвичай знаходиться наприкінці твору. Згодом байкарі стали поміщати мораль також на початку своїх творів, але попри це продуктивнішим є шлях, указаний Езопом — більшість байк містять повчання наприкінці тексту. Проблематика Езопових байок обумовлена їхньою дидактичною спрямованістю. «Батько байки» засуджує людські вади (зрадливість, хитрість, брехливість, хвалькуватість, лінощі тощо), тим самим сприяючи вдосконаленню людини і людства, словом, за Федром, «смертних виправляє звичаї і закликає люд до справедливості». Так, оскільки Езоп сам був рабом (але внутрішньо вільною і незалежною людиною), а «внутрішнє рабство» — хвороба, яка викорінюється не якоюсь епохою, а кожним з-поміж людей індивідуально, то цікавою видається, наприклад, тема «вичавлювання з людини раба», розроблена в багатьох творах Езопа. Це, наприклад, байка про вибір шляху вільною людиною і рабом, коли шлях раба спочатку є розкішним і зручним, але виводить до урвища, а шлях вільної людини спочатку є кам'янистим і незручним, але закінчується зеленим затишним моріжком. Є загальновідомі сюжети, переповідати які немає потреби, а є й маловідомі. Проте і в тих, і в інших прозирає неабиякий розум і спостережливість автора. Наступним важливим атрибутом Езопових байок є їхня алегоричність, тобто двопланове художнє зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під іншими художніми образами з використанням відповідних асоціацій за характерними ознаками приховуваного. Наприклад, Вовк у байці «Вовк і Ягня» є алегорією жорстокості, брутальної влади. Існує думка, що інтенсивне використання Езопом алегорії, інакомовлення обумовлене його соціальним станом. Адже був він рабом, а раби не мали жодних прав, славетний філософ Платон вважав їх одним із засобів виробництва. Тож зрозуміло, що прямо вказувати якомусь владарю на його вади для раба було небезпечно, тому раби й користувалися інакомовленням, алегорією. Існує навіть думка, що байка (як утілення інакомовлення) виникла саме поміж рабів. У творах Езопа алегорія часто реалізується за допомогою введення до оповіді персонажів-тварин. Не можна сказати, що Езоп увів тварин до оповідок уперше. Проте саме Езоп уважається, «канонізатором» образу тварини в байці, його твори населені десятками «класичних» алегоричних образів тварин: Вовк — жорстока сила, Лисиця — хитрість, Ягня — наївність і беззахисність тощо. Згодом традиція інакомовлення (насамперед — реалізації алегорії за допомогою тварин) стала настільки поширеною, що виникло навіть поняття «Езопова (езопівська) мова» — це зашифрований спосіб викладу думок з натяками, недомовками та інакомовленням, з метою уникнення цензурної забоорни і можливих репресій. Звісно, інакомовлення найактивніше використовували там, де влада була брутальною та деспотичною (тоталітарною). Популярності Езопових байок сприяла також і їхня афористичність. Багато висловів, які наявні в Езопових байках або приписуються йому, стали крилатими. Характерною специфічною рисою Езопових байок є їхній крайній лаконізм, відсутність чи мінімальна кількість «художніх оздоб» — епітетів, метафор, порівнянь. Це стисло-короткі прозаїчні оповідки, де в буквальному сенсі немає жодного зайвого (тобто неінформативного) слова. Послідовники Езопа почали писати байки у віршах, розгортати їх у цілі драматизовані сценки, з розгорнутими діалогами, портретами персонажів. Якщо в Езопа майже відсутній «місцевий колорит», то в його послідовників часто відчутні «національні риси». Проте, узагальнюючи можна сказати, що Езоп не лише був «батьком байки», а й нині справляє відчутний вплив на байкарів усього світу.

Езоп і українська література

Чимало сюжетів «Езопових байок» набули поширення у європейській літературі — всі європейські письменники, які складали байки, тією або іншою мірою були спадкоємцями Езопа. Те ж саме наслідування можна простежити і в українській літературі, зокрема у творчості Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Глібова, І. Франка, М. Годованця та ін. Байки Е. перекладали Т. Зіньківський, А. Білецький, Ю. Мушак.

Творчість

До нас дійшли такі байки Езопа:

Вовк і коза Лисиця і ворона Лев і ведмідь Галка й птахи Хлібороб і орел Вовк і лелека Кочовик і верблюд Лев і лисиця Воли та осі Чорногуз на орач Жінка та курка Олень і виноградник Недужий олень Візник та Геракл Шахрай і корчмар Галка та голуби Жаби Селянин та його діти Рибалка та мавпа Вояка та кінь Кінь і віслюк Лисиця та цап Собака, півень і лисиця Куца лисиця Лисиця-ненажера Лев і бик Кури та дикий кіт Два

Пастух-жартівник Вовки, вівці та баран Мавпи-танцюристки Рибалка з сопілкою Куріпка та кури Лисиця й лев Людина і лев Вовк і цапик Зевс і лис Лисиці Рибалки Двоє приятелів і ведмідь Коза і пастух Багатій і кожум'яка Скнара Мандрівці та чинара Віслюк, нав'ючений сіллю Баран і собаки Павич і галка Віл і цап Гермес і дроворуб Зайці та жаби Лев, віслюк та лис Два цапики Орел, ворона та пастух Дроворуб і лисиця Мавпа і лисиця Миші та коти Собаки та м'ясо Віслюк у лев'ячій шкурі

Пастух і море Батько та доньки Лисиця і журавель Три бики і лев Хатня миша й польова миша Звіздар Лисиця й виноград Кози і чабан Купальник і подорожній Вугляр і власник пральні Двое приятелів і ведмідь Ворон і Лисиця Мурашки й Цикада Переклад Ю.Мушака: Лисиця і Терен Хлібороб і його діти Хліборобові діти Хлібороб і Змія Подорожні і Ведмідь Собака з шматком м'яса Вовк і Чапля Лисиця і Виноград Вовк і Ягня Гуси і Журавлі Вовк і Козеня Крук і Лисиця Мурашка і Жук

Цікаві факти

"Поняття «езопова мова» виникло в ст. в Російській імперії, де була надзвичайно жорстока прискіплива цензура. Вільно висловлювати свої погляди було і небезпечно, і неможливо. Тоді й з'явився зашифрований спосіб викладу думок з натяками і недомовками, коли цензорам начебто не було до чого причепитися, а адресати все читали «поміж рядків».

Крилаті фрази

Езопу належить численні крилаті фрази. Найвідоміші з них: «Друг пізнається в біді», «Одна ластівка весни не приносить», «Тут Родос, тут стрибай» та інші.

Див. також

• Лабіринт Версаля
• 12608 Езоп — астероїд, названий на честь цього чоловіка.

Джерела і література

• Лісовий І. А. Античний світ у термінах, іменах і назвах. — Львів, 1988. — С. 72 ISBN 5-11-000501-X
• Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — 248 с.