Демосфен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Демосфен (Demosthenes) (384 — 322 до н. е.), давньогрецький оратор і політичній діяч. Зараховується до канону 10 ораторів, визнаний найвидатнішим представником грецької риторики, блискучим стилістом і великим політиком. З 351 до н. е. лідер антимакедонського угруповання. Закликав греків до боротьби проти царя Македонії Філіппа ІІ, домігся створення антимакедонської коаліції грецьких полісів, яка не привела до успіху, і в 338 до н. е. установилося правління Македонії в Греції. Після смерті Олександра Великого організував повстання, що не мало успіху, і, щоб не потрапити в руки македонців, отруївся.

[ред.] Життя

Демосфен народився в Афінах]], у заможній родині власника зброярні. Після смерті батька у віці семи років втратив статок через несумлінних опікунів. Демосфен вирішив домагатися відновлення своїх прав у суді і з цією метою вправлявся в красномовстві в Ісея. У віці 20 років він розпочав процес про повернення спадку і виграв його, однак розтраченого майна не одержав. У результаті він став логографом, складаючи промови для клієнтів -- спочатку для приватних процесів, а потім також і для політичних, які принесли йому славу. Через вади вимови терпляче працював над дикцією, вправлявся під керівництвом актора Сатира, зачитувався Ісократом, Фукідідом і Платоном.

Став відомий як оратор бл. 354 до н. е., коли виступив з першою політичною промовою Про податні округи (Peri symmorion), у якій закликав афінян до реформування податкової системи і розширенні військового флоту, необхідного для боротьби з експансією македонського правителя, Філіппа II Незабаром Демосфен стає проводирем антимакедонської партії й у своїх знаменитих політичних промовах, які отримали назву "філіппіки" попереджав афінян про загарбницьку політику Філіппа, закликав греків захищати волю і демократичний лад, боровся проти олігархічних промакедонських угруповань, на чолі яких серед інших знаходився його головний супротивник Есхін. Енергійна діяльність Демосфена призвела в 340 до н. е. до об'єднання грецьких держав під керівництвом Афін, а його найзначнішим політичним досягненням було схилення Фів до укладання союзу з Афінами проти Філіппа, який підкупом і обіцянками намагався забезпечити дружбу фіванців, з огляду на стратегічне розташування їхньої країни.

Битва при Херонеї (338 до н. е.) визначила перемогу македонців. У надгробній промові на честь полеглих у цьому бою Демосфен прославляє політику Афін, їх боротьбу за волю і демократичний лад, таврує продажних політиків із промакедонського табору. Після поразки Демосфен зайнявся внутрішніми справами Афін, у тому числі відбудовою фортифікацій. На знак визнання його заслуг Ктесіфонт виступив із пропозицією нагородити Демосфена золотим вінком. Цьому заперечив Есхін,який поставив у провину Ктесіфонту неправомірність пропозиції і при цьому нападав на Демосфена. Демосфен відповів відомою промовою "Про вінок", у якій, захищаючи Ктесіфонта, дав звіт про своє життя і протиставив власну діяльність в інтересах держави промакедонській політиці Есхіна і його прибічників. Вінок був йому присуджений.

Втягнений у справу Гарпала, скарбника Олександра Македонського, Демосфен знову став перед судом у 324 до н. е. і був звинувачений у розтраті 20 талантів, котрі він мав направити на державні потреби, і був покараний штрафом у 50 талантів. Оскільки він не міг їх заплатити, то був ув'язнений, звідки йому вдалося втекти. Він видалився на острів Егіну і тріумфально повернувся в Афіни після смерті Олександра Македонського, де знову закликав до боротьби з Македонією. Штраф урочисто було вирішено уплатити за державні кошти як приношення Зевсу.

Коли 322 до н. е. Афіни при Кранноні зазнали поразки в так званій ламійській війні, новий правитель Македонії Антіпатр зажадав смерті Демосфена. Намагаючись втікти від переслідувачів, оратор покінчив із собою на острові Калавра в храмі Посейдона, прийнявши отруту.

На постаменті статуї Демосфена співгромадяни вибили наступні рядки:

Будь у тебе, Демосфен, сила, рівна розумові,
Воїнству македонян Греції не скорити б.

[ред.] Праця

Під іменем Демосфена збереглася 61 політична і судова промова. Промови на приватних процесах, автентичність яких здебільшого під сумнівом, цікаві головним чином з погляду досліджень права, вивчення звичаїв і історичних подій. Популярність серед сучасників і нащадків принесли Демосфену політичні промови, а особливо 3 Олінтійські промови (Olynthiakoi logoi І-ІІІ), 3 Філіппіки (Kata Philippon), з яких остання мала дві редакції, і промова Про вінок, або На захист Ктесіфонта (Hyper Ktesiphontos peri tu stephanu). В Олінтійських промовах, створених у 349 — 348 до н. е. Демосфен закликає прийти на допомогу Олінту, якому загрожує вторгнення Філіппа, таврує бездіяльність і політичну недалекоглядність Афін, виступає за проведення податкових реформ, і насамперед за ліквідацію так званого театрального фонду і направлення всіх бюджетних надлишків на зміцнення афінської армії і флоту. Коли незважаючи на допомогу афінського флоту Олінт упав, а Філіпп, захопивши південне узбережжя Херсонеса, Амфіполіс, Підну й Потидею, заволодів потім Фокідою, Демосфен виступає проти небезпеки загарбання всієї Греції у своїх "філіппіках". Він детально аналізує політичне становище Афін, бореться з пасивністю й занепалим духом співвітчизників і, передбачаючи прекрасне майбутнє своєї країни, закликає всіх греків боротися за волю. В цих виступах він досягає вершин свого красномовства.

Інші політичні промови Демосфена: Про сутуацію на Херсонесі (Peri tu en Chersonesego), Про перевищення повноважень посла (Peri parapresbeias) -- звинувачення Есхіна в зрадництві інтересів Афін у ході переговорів, зв'язаних з так називаним Філократовим миром. Про податкові округи (Peri symmorion), У захист волі родосців (Peri tes Rhodion eleutherias); Проти Аристократа (Kata Aristokratus). Промови Демосфена відрізняє ретельна продуманість як змісту, так і висловлюань.

Демосфен вважається найвидатнішим представником так званого високого стилю, хоча він майстерно використовував також середній і простій стилі. Він уникав прикрас, але не відкидав незвичайних конструкцій і анаколуфи. Використовував сильні, хоча і прості метафори, а будова речень слугувала йому для підкреслення ходу думки. Форму він підпорядковував змісту. Демосфен захоплював слухачів логікою аргументів, силою почуття, виразністю вимови, а також специфічною ритмікою прози. Ціцерон та Квінтіліан визнавали його найпершим грецьким оратором, він користувався популярністю в [Європа|Європі] нового часу, а його промови неодноразово коментувалися, їм наслідували, зокрема, [Боссюе Жак Бенінь|Боссюе], [Фенелон Франсуа|Фенелон], [Монтеск'є Шарль Луї|Монтеск'є] і [Мірабо].

Ораторство 

Найбільшим політичним оратором Давньої Греції був Демосфен (384 р. до н. е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: «Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…»… Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні нестачі, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно поставлений голос Демосфена і ретельно пророблений ним текст промови з опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза, у сполученні з чудово відпрацьованою мімікою та жестикуляцією, поетапно трансформувала психіку мас у потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не зауважували моменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на його сторону, навіть будучи споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого… На питання: що складає найістотніше достоїнство оратора, Демосфен завжди відповідав: «По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова».

Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергічної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі держави-карлики для спільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови були результатом великої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому знанні психології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторську майстерність із пристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи. «Не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрямок його політики», - стверджував він.

Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен усе своє життя присвятив батьківщині і вмер у боротьбі за її волю. Він народився в Афінах у 384 р. до н. е. Батько його (якого також звали Демосфеном) був заможною людиною, мав майстерню зброї.

Коли умер батько, виховання дитини було доручено матері й коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив судом домагатися повернення викрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.

Закінчивши навчання, Демосфен почав судитися з опікунами. Суд тривав цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть заповіт батька Демосфена й інші важливі документи. Зрештою опікуни були засуджені, однак молодій людині не вдалося цілком повернути свою спадщину.

Важка багаторічна боротьба з опікунами загартувала характер майбутнього оратора, розвила в ньому завзятість і наполегливість.

Однак складання промов не могло задовольнити Демосфена: він був патріотом і мріяв присвятити свої сили суспільної діяльності.

Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум і сміх юрби не дали йому закінчити промову. Ця невдача була зовсім природна, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, у нього була звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.

Друга його спроба виступити з промовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор. Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його промов. "Усе це так, - відповідав актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив теж саме, але з такою виразністю, що Демосфену показалося, начебто він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає промові виразність, якої йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю прийнявся за роботу.

Отже, Демосфен вирішив виправити всі недоліки своєї промови. Щоб ніхто йому не заважав, він усамітнився; оббрив потім собі півголови, щоб не виходити з будинку, поки волосся не відросте. У день по декілька годин підряд він займався вправами, щоб виправити неясність вимови. Він набирав у рот камінчики і намагався говорити голосно і ясно, щоб навчитися вимовляти звук "р", він брав щеня, слухав його гарчання і повторював звуки. Він привчив себе голосно вимовляти вірші, коли піднімався на гору чи гуляв по березі моря, причому намагався заглушити своїм голосом шум хвиль. Іноді молода людина не виходила по два, по три місяці, поки, нарешті, зовсім не опанував голосом і жестами.

Після довгих і завзятих зусиль Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором. Однак він ніколи не говорив без підготовки, але завжди вивчав напам'ять заздалегідь написану мову; по ночах при світлі лампи він старанно готувався до виступу, ретельно обмірковуючи кожне слово. Усе це дало згодом привід супротивникам великого оратора дорікати його у відсутності натхнення і природних здібностей.

Але навіть вороги змушені були визнати силу і майстерність його красномовства. У його мовах незвичайна простота вираження з'єднувалася з найбільшою силою почуттів і думки, ясністю і переконливістю. Демосфен завжди строго тримався предмета своєї промови, не любив порожньої балаканини; він говорив спокійно, діючи на розум слухачів, то скоряв їх силою почуття, передаючи їм свою гарячу віру в правоту справи, яку захищав.

Найвидатніші оратори світу

Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і трощити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або блискавицею» '.

Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправління. Він намагався зберегти віджилки лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло тридцять промов Демосфена, зокрема найвідоміша — про жінок. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скурпульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематизацію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.

Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лампадним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але такі твори здавалися свіжими й чарівними, ніби щойно вилились із грудей: вони були наповнені життям, емоціями і, як творіння Фідіаса, не мали на собі жодних слідів різця