Деметра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Деметра (Δήμητρα)
Hera Barberini Pio-Clementino Inv254.jpg
Деметра, копія скульптури Фідія
Богиня землі, хлеборобства, достатку, лісів
Міфологія: Давньогрецька
В інших культурах: Керера
Місцевість: Стародавня Греція
Батько: Кронос
Мати: Рея
Брати/сестри: Гестія, Аїд, Зевс, Гера і Посейдон
Чоловік: Зевс
Дружина: Амфітріта
Діти: Персефона, Лібер, Арейон
Атрибути: факел, лев, ріг достатку, пшениця
Зображення у Вікісховищі?


Деме́тра (грец. Δήμητρα) — дочка Кроноса й Реї, сестра й дружина Зевса, богиня родючості, хліборобства та шлюбу; посідала важливе місце в грецькій міфології.

Інше ім'я Деметри в культі, поширеному серед народів моря, зокрема пеласгів на півдні Пелопоннесу, а також мінойців на Криті — Матір Део, тобто Богиня Матір.

Міф про Деметру[ред.ред. код]

Міф про неї та її дочку Персефону докладно наведений в одному з гомерівських гімнів. Аїд з дозволу Зевса викрадає Персефону. Після марних пошуків Деметра довідується про це від Аполлона. Розгнівана, вона залишає Олімп; земля стає неродючою, і Зевс, щоб заспокоїти Деметру, посилає Гермеса в підземне царство за Персефоною. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з'ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев'ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Деметра відновлює на землі родючість і повертається на Олімп. Культ Деметри символізував також народження й виховання дітей. Як богиню шлюбу й родинного життя Деметру шанували одружені жінки, що влаштовували на її честь свята — тесмофорії.

Деметра, римська копія скульптури 4 ст. до н. е.

Культ Деметри сягає сивої давнини; за Геродотом, він був поширений ще в добу пелазгів у Фессалії, Беотії, Аттіці, Мегарі, Корінфі, згодом перенесений до Сіцілії, Малої Азії тощо. Коли на Пелопоннесі оселилися доряни, культ Деметри послабився, але потім знову посилився під впливом іонійців. Деметра стала об'єктом культу по всій Греції, на островах, у Малій Азії, в Римі, де її ототожнювали з Керерою (Церерою). З її ім'ям виголошували й укладали договори, а урядовці й судді, перш як посісти на свої посади, складали присягу Деметрі, в якій обіцяли дотримувати писаних законів і традицій. У жертву богині приносили биків, корів, свиней (з огляду на їхню плодючість), овочі, бджолині стільники; їй були присвячені колоски, мак, овочеві дерева тощо.

У глибоку давнину Деметру вважали богинею підземного царства і дружиною Посейдона, від якого вона народила коня Арейона. Стосунки Деметри з Посейдоном відбито в античному мистецтві; в Аркадії існувало прадавнє зображення Деметри з кінською головою; вона тримала в одній руці голуба, а в другій — дельфіна, оскільки в уявленні найдавніших жителів Греції вона була творцем птахів і риб, богинею всієї живої природи. Пізніше, особливо від часів Праксітеля, в мистецтві з'являється образ Деметри з м'якими й лагідними рисами, іноді з відбитком смутку за зниклою донькою. На зображеннях вона сидить на троні або стоїть з вінком колосків на голові, із серпом, смолоскипом або кошиком овочів у руках. Улюбленим сюжетом для скульпторів було спорядження Деметрою Тріптолема в дорогу для поширення її культу (рельєф в Афінському музеї).

У пізнішому європейському малярстві образ Деметри відтворювали Дж. Вазарі, Я. Йордане, П. П. Рубенс. З міфом про Деметру пов'язані поетичні (Ф. Шіллер «Елевсінське свято», А. Теннісон «Деметра і Персефона») та музичні (Н. Йоммеллі «Заспокоєна Деметра») твори.

Див. також[ред.ред. код]

Де
Митра
Загальне



Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]