Адріано Челентано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адріано Челентано
фотографія
Адріано Челентано на 65 Венеційському кінофестивалі в 2008 році
Основна інформація
Повне ім'я Adriano Celentano
Дата народження 6 січня 1938(1938-01-06) (77 років)
Місце народження Мілан, Ломбардія, ІталіяAnimated-Flag-Italy.gif
Роки активності 1957-до сьогодні
Інструменти гітара
Жанри поп-рок, рок-н-рол, рок, рокабілі, шансон, диско, італо-диско, електроніка, джаз, реп, блюз, сальса, даунтемпо, євроденс, босанова, кумбія, танго, морна
Псевдоніми «Molleggiato», «Сеньйор Буфф», «Король невігласів»
Колективи «Rock Boys»
«I Ribelli»
Лейбли Clan Celentano, Universal Music, BMG Records, Ariola Records, CGD
Нагороди Премія «Давид ді Донателло» за кращу роль (1976, 1980)
Автограф
http://clancelentano.it

Адріа́но Челента́но (італ. Adriano Celentano; народився 6 січня 1938 року в Мілані) — італійський актор, естрадний співак, композитор, режисер, громадський діяч і ведучий телепрограм.

Челентано є одним із найуспішніших виконавців в Італії — за всю свою кар'єру записав сорок студійних альбомів загальним накладом 150 мільйонів[1][2], а також знявся більш ніж в сорока кінофільмах. Володар двох премій: «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль у картинах «Блеф» (1976) і «Оксамитові ручки» (1979)[3][4]. В 2007 очолив список «100 найяскравіших кінозірок» за версією журналу Time Out [5]. На честь Адріано Челентано названо астероїд № 6697, відкритий 24 квітня 1987 року.

Зміст

Біографія[ред.ред. код]

«Він увесь — інстинкт, обдарованість, несамовитість. Протягом багатьох років він творить образ простого хлопця і вірний йому до цього дня»[6] — Даріо Фо

Ранні роки[ред.ред. код]

Дім Адріано Челентано на вулиці Глюка (14), де пройшли ранні роки співака

У 1927 році бідна родина Челентано з провінції Фоджа (регіон Апулії) рушила на північ Італії в пошуках нового місця проживання і роботи. Передчуття великої економічної кризи та війни, що наближається, не давали тоді спокою багатьом мільйонам емігрантів з півдня. Спочатку сім'я знайшла притулок в провінції П'ємонт, а потім вирішили йти далі, в Ломбардію, і зняли маленький будиночок в селі Робекко, поблизу Монци. Сім'я складалася з батька Леонтіно Челентано (1890–1951), матері Джудітти Джува (1897–1973), сина Алессандро (1920–2009) та дочок Рози (1917–2003), Марії (1922–2012), Адріани (1925–1934).[7] У 1934 році родину осягає лихо: вмирає від лейкемії молодша дочка Адріана і сім'я змінює місце проживання ще раз: тепер вони оселилися у найбіднішому кварталі Мілана, на вулиці Ґлюка (іт. Via Gluck). Джудітт йшов 41-й рік, коли жінка знову завагітніла, ніхто не вірив, що п'ята дитина виживе. Всупереч загальній думці, Адріано Челентано народився вранці 6 січня 1938 року (в день Бефани), отримавши своє ім'я на честь померлої сестри Адріани. Дитинство Адріано пройшло у вуличних іграх від зорі до зорі і під гул сирен від бомбардувань під час другої світової війни.[8]

У 1951 році становище сім'ї Челентано, яка і до того жила дуже скромно, ще більше погіршилося у зв'язку зі смертю батька — Леонтіно. Через це Адріано змушений був оселитися в будинку своєї сестри Марії (всі сестри і брат вже мали свої сім'ї), покинувши улюблену «вулицю Глюка» — що було дуже болісно для нього, з роками ці спогади лягли в основу сюжету знаменитої пісні Челентано «Il ragazzo della via Gluck». Цієї пори, остаточно залишивши школу, після шести класів, Адріано довелося працювати, пробуючи себе учнем токаря, електриком, сантехніком, але особливо йому сподобалося ремонтувати годинники.[9]

Адріано став працювати годинникарем, він мріяв з роками відкрити власну майстерню на «віа Глюк» — всьому цьому завадив випадок: друг на ім'я Ніно приніс платівку із США з записом пісні «Rock around the clock» (укр. «Рок цілодобово») у виконанні Білла Хейлі. Також у цей час відбулася прем'єра знаменитого фільму «Шкільні джунґлі» (англ. «Blackboard Jungle»), музичним супроводом якого був цей хіт. Ці роки відзначилися напливом американської культури в Італію. В кінотеатрах йшли вестерни і музичні фільми-новели, в клубах танцювали бугі-вугі, який мав напрямки свінг, твіст. Стали з'являтися музичні автомати з піснями у стилі рок-н-ролу англомовних співаків. Молоді італійці захоплювалися новими персонами на екранах в кіно, наслідували їм і скуповували платівки, що потрапляли у продаж в обмеженій кількості. Світ дізнався про імена Білла Хейлі, Елвіса Преслі, Чака Беррі, Літла Річарда, Джеррі Лі Льюїса, Бадді Холлі та інших. Всі ці обставини вплинули на Адріано, який почувши «Rock around the clock», зрозумів, що рок-н-рол — його стихія і справжнє покликання. З цих пір Челентано почав цікавитися музикою і поступово вчився співати під гітару.

Адріано відвідував по четвергах і суботах танцювальний зал «Filocontanti», де вперше почав успішно виступати на сцені. Ці виступи тривали досить довго, Челентано вже мав успіх у своєму районі Мілана, де з друзями переходив з одного танцювального залу в інший, виконуючи лише «Rock Around The Clock». Одного разу він потрапив в клуб «Свята Текла» (Club «Santa Tecla» існує досі), де атмосфера була особливою: в основному там збиралися просунуті шанувальники нових ритмів, джазисти, танцюристи танго і бугі-вугі. Перший виступ Адріано в «Святій Теклі» відразу відмітили всі, тут він став зіркою, всі чекали його появи кожного вечора. Очевидці відзначали: співак поводився на сцені неймовірно рухливо, він підстрибував як «пружинка», ніби «трохи зі зрушенням», тому його вперше прозвали «Il Molleggiato» (укр. «Хлопець на пружинах»), це була манера виконання запозичена у Елвіса Преслі.[10]

«Мама будила мене рок-н-ролом, який обожнювала, вмикала платівку і казала: „Адріано, подивися, вже восьма година!“» — Адріано Челентано[11]

1956–1969[ред.ред. код]

Початок музичної кар'єри. «Rock Boys», «I Ribelli»[ред.ред. код]

Адріано Челентано з гуртом «Il ribelle» (1960 рік)

У «Святій Теклі» співак познайомився з Бруно Доссеною, кращим в Мілані танцівником бугі-вугі, який згодом став організатором першого італійського фестивалю рок-н-ролу, куди було запрошено і Челентано. По суті, це була заявка на фестиваль, а насправді — зустріч перших імпровізованих груп чи окремих співаків, які намагалися наслідувати англо-американській музиці. Серед них були співаки, які згодом стали вважатися засновниками італійського року: Тоні Реніс, Бетті Кертіс, Тоні Даллара, Клем Сакко, Альберто Лонгоні. Там же Адріано познайомився з групою «Rock Boys», до складу якої входили Енцо Янначчі (фортепіано і гітара), Луїджи Тенко (саксофон) і Джорджо Ґабер (лідер групи), а також брати Ратті. Групі не вистачало вокаліста, і вони запропонували Челентано виконати пісню «Я скажу тобі „чао“!» (іт. «Ciao i dirò»). На загальному фоні це виглядало незвично, оскільки усі в основному брали собі псевдоніми з американськими іменами, але Адріано вирішив вийти під своїм ім'ям і виконати пісню італійською мовою. З цього моменту почалася співпраця Адріано з «Rock Boys», яка супроводжувалася виступами в різних клубах і концертах. Попри те, що такий «союз» протривав близько року, Челентано, Ґабер і Янначчі стали добрими друзями на все життя.

Нарешті 18 травня 1957-го відбувся «Primo Festival» (укр. «Перший фестиваль») в «Льодовому палаці» (іт. «Forum di Assago») у Мілані. За умовами фестивалю, кожен кандидат мав зіграти по три-чотири невеликі пісні американських рок-зірок (які тривали зазвичай не більше ніж 2 хвилини). Своїм виступом «Rock Boys» з піснею «Ciao di tirò» у виконанні Адріано, зірвали ходу єпископа Мілана, Монтіні, яка проходила в той момент. Деякі люди, які йшли за статуєю Мадонни, почувши звуки незнайомої музики, стали відділятися від процесії і зникати на вулиці Піранезі. Там зібралося близько п'яти тисяч міланців, під звуки ритмів рок-н-ролу молоді люди стали нестримно танцювати, почалися заворушення, не обійшлося і без поліції.[8] Наступного дня «Корр'єре делла Сера» опублікувала статтю, яка оголосила Челентано новою зіркою італійського рок-н-ролу, а газета «La Notte» писала про виступ: «Льодовий палац "знищений" новою зіркою рок-н-ролу».

Серед глядачів фестивалю був присутній швейцарський продюсер Вальтер Гуертлер, власник студій звукозапису «Music» і «Jolly», який уперше запропонував співаку контракт на запис пісень у стилі американського рок-н-ролу, у результаті цієї співпраці між 1958–1964 роками було випущено 31 платівку у 45 обертів, які містили по дві пісні, і 4 студійних альбоми на дисках у 33 оберти.[12]

В 1958 році було оголошено про проведення конкурсу імітаторів американського актора Джеррі Льюїса і сестра Челентано послала на конкурс двійників одну з фотографій, де її брат був в образі цього артиста. У підсумку Адріано посів перше місце і виграв 100 000 лір.[13] Навесні лейблом «Music» були випущені дебютні платівки співака у 45 обертів, що містили по дві пісні. Гуертлер наполіг, щоб Адріано співав тільки англійською, виконуючи кавери американських рок-хітів, серед яких були: «Rip It Up», «Tutti-Frutti», «Jailhouse Rock», «Blueberry Hill» і інші. Платівки мали певний успіх і Гуертлер почав випускати диски на іншому своєму лейблі – «Jolly». Челентано було дозволено на зворотному боці двох дисків виконати пісні італійською. Адріано записав тоді відомий міжнародний хіт «Buonasera Signorina» і пісню «La febbre dell'hoola hop». Того ж року Адріано познайомився зі своєю першою нареченою Міленою Канту, яка згодом теж стала співачкою і композитором, записавши в середині 1960-х 10 платівок. У цю пору Челентано ще не заробляв стільки, щоб можна було залишити роботу годинникаря і жити доходом від пісень. За перемогу в «Льодовому Палаці», наприклад, його і групу нагородили лише поїздкою в Сан-Ремо, організатором був Бруно Доссена і Мікі Дель Прете (став близьким другом співака на все життя, згодом він брав участь у багатьох творчих проектах Адріано). В Сан-Ремо шляхи Челентано і «Rock Boys» розходяться, група виїжджає до Мілана, в той час як Адріано – ні. Дель Прете організовує йому виступи в місцевих клубах і ресторанах, які не мали успіху.

13 липня 1959 співак перемагає на фестивалі в Анконі з піснею «Il tuo bacio è come un rock», яка одночасно посіла друге і третє місце. Виходить платівка «Il tuo bacio è come un rock/I ragazzi del juke-box», яка продається в кількості 300.000 копій протягом одного тижня, що стає першим комерційно вагомим успіхом.[14]

Цієї пори кінорежисер Лучіо Фульчі запропонував Адріано перші ролі у двох музичних комедіях «Хлопці і музичний автомат» і «Крикуни перед судом». Під час зйомок Челентано познайомився з відомою співачкою Міною Мацціні, у якої було багато спільного з ним: вона так само як і Адріано вважалася «бунтарем у спідниці». Вони швидко знайшли спільну мову і весь вільний час проводили разом; друзі з легкої руки вже одружили цю пару. Газети писали, що між Челентано і рудоволосою Міною розвивається красивий роман. Але незабаром співак заперечує ці плітки, повідомивши, що у нього є наречена — Мілена Канту і що з Міною крім симпатії і дружби у нього нічого немає. У 1960-ті — 1970-ті роки Міна і Челентано запам'ятаються глядачам як найсимпатичніша пара телевізійних ведучих на телеканалах RAI, обидва артисти залишилися хорошими друзями на все життя.[8]

Того ж року Челентано створює новий рок-гурт «I Ribelli» для забезпечення своїх виступів і записів. Назвою послужила одна з найпопулярніших пісень «Бунтівник» (іт. «Il Ribelle»). До гурту ввійшли Джані Даль Альо (ударні), Натале Массара (саксофон), Джино Сантерколе (племінник Адріано, гітара), Джорджіо Бенаккіо (гітара), Джанніні (бас). Дебют гурту відбувся у вересні на фестивалі «Avanti» в Мілані з піснею «Teddy girl», співпраця Адріано з «I Ribelli» тривала до 1966 року. Іншими подіями були: дебют співака на телебаченні у передачах «Costellazione» і «Musichiere», а також, 22 вересня, Челентано потрапив в автомобільну аварію (розбивши свою нову Alfa Romeo Giulietta, зароблену під час перших кінозйомок), відбувається перерва у творчому житті.[8]

У березні 1960 Вальтер Гуертлер погодився випустити перший студійний альбом Челентано «Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra» під маркою «Jolly»; участь оркестру Джуліо Лібано, з яким був записаний і наступний диск, вплинула на назву альбому. За складом альбом нагадував збірку, що складалася з кавер-версій американських хітів, а також виконаних раніше італійських пісень Адріано, наприклад «Il tuo bacio è come il rock» і «Il ribelle», яка стала свого роду протестом підлітків проти батьків і застарілих понять. Прикладом нових композицій були жартівлива пісня з натяком на Микиту Хрущова «Nikita Rock». Вона була сприйнята тоді як політична сатира та «Piccola» i «Ritorna lo shimmy» виконані в дуеті зі співачкою Анітою Траверсі.

30 листопада випущено другий альбом «Furore», до якого аналогічно попередній платівці увійшли раніше опубліковані і нові пісні, наприклад: «Serafino Campanaro», в якій співак з'єднав в одне ціле відому народну пісню, мелодію лондонського Біг-Бена і рок-н-рольний номер. Нова пісня Дель Прете «Impazzivo per te», що посідала #1 в чартах Італії і «Pitagora» Лучано Беретти (писав тексти для Челентано у 1959–1983 роках), що оповідала про школярів, які мріють про «формулу любові», пісня посіла #8 у чартах.[15]

В 1961 Челентано йде до армії. Колекція його платівок на той момент досягла 25 найменувань. Військову службу він спочатку відбував у місті Казале-Монферрато, потім у артилерійській частині міста Турин, по проспекту «Радянського Союзу» (італ. «Corso Unione Sovietica»). Співак там явився вже відомою рок-зіркою. В армії Адріано познайомився з клавішником Детто Маріано, якого, після служби, включив до складу своєї рок-групи, а «I Ribelli» у цей період була змушена шукати іншого вокаліста, і ним став англієць Колін Хікс. У лютому співак вперше бере участь у фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Ventiquattromila baci» (укр. «24000 цілунків»). Для цього він потребував спеціального дозволу, який власноруч підписав міністр оборони Джуліо Андреотті.[8] На сцені Адріано шокував публіку тим, що під час виконання пісні став до неї спиною, що викликало обурення журі, яке назвало це нахабною витівкою.[16] У зв'язку з цим «Ventiquattromila baci» було присуджено друге місце замість першого — що викликало невдоволення публіки, яка вважала Адріано переможцем. Згодом пісня стала лідером в ефірі італійських радіостанцій, упродовж наступних кількох тижнів було розкуплено понад півмільйона платівок з нею. Після повернення з армії, в грудні того ж року співак здобуває друге місце в музичному телеконкурсі «Canzonissima» з піснею «Nata per me».[17]

«Клан Челентано»[ред.ред. код]

19 грудня 1961 року Адріано Челентано, зібравши своїх кращих друзів і однодумців, створює власну студію з виробництва фільмів та звукозапису «Clan Celentano» (укр. «Клан Челентано»). Вона стала першою музичною студією в Італії такого масштабу. Ідею Адріано запозичив у заокеанського співвітчизника Френка Сінатри. Витрати склали 900.000 лір, однак це забезпечило співакові фінансову незалежність. До складу студії в перші часи входило всього десять чоловік, з часом «Клан» виріс до штату у понад 150 чоловік; сьогодні туди входять видавництво, концертне агентство, студія відео- та аудіозапису.[18] У створенні «Клану» також була ідея незалежності Адріано від фірми «Jolly», з якою у нього був контракт. «Jolly» подає в суд на співака, вимагаючи у нього суму в розмірі 495 млн лір, але програє процес.[19] Попри ці події, Челентано випустив у 1962-63 роках два студійні альбоми «Peppermint twist» і «A New Orleans» під лейблом «Jolly», що містили найкращі пісні за останні 5 років. І лише 1965 року виходить перша платівка-збірка з 15 пісень останніх років під маркою «Clan» — «Non mi dir», було продано 1,3 млн копій.

«Клан Челентано» до 1968 року проіснував як музична студія, що мала в своєму складі яскравих музикантів, які випускали платівки з маркою «Clan», та займалася записом молодих талантів і пошуком нових імен. Потім фірма перетворилася на зразок музичного синдикату, який випускав виключно альбоми Челентано. Усі учасники студії, що з'являлися там в різний час, отримували своєрідне «зелене світло» на телебачення або ринок продажу платівок тільки завдяки тому, що вони співпрацювали з «Кланом». З часом Адріано переглядає умови роботи студії, у зв'язку з тим, що практично нікого з друзів співака по музичному цеху не хотіли бачити на телебаченні без Челентано, і тільки його участь забезпечувала їм деякий успіх. Адріано зрозумів, що у нього просто немає часу на турботу про всіх інших, співак відмовляється від первинної ідеї і змінює склад «Клану», залишивши тільки найближчих родичів і музикантів, які допомагають у виробництві його власних платівок. У 1961–1972 роках адміністратором студії був старший брат співака Алессандро, між 1972–1976 роками Коррадо Пінтус (дядько Клаудії Морі), потім кермо влади знову перейшло до брата Адріано, а з 1991 року керівником «Клану» стала дружина співака.[8] Студія також співпрацювала з іншими музичними лейблами, які також випускали альбоми Челентано, наприклад «Ri-Fi» (до 1968 серія ACC), «Messaggerie Musicali» (1969–1973 серія BF), «CGD» (1975–1995 серія CLN), «RTI Music» (1996–1999), «Sony BMG Music» (1995–2009) і «Universal Music» (з 2010-го).

Іншими успіхами цього періоду були: 1962 року Челентано співає пісню «Stai Lontana Da Me» (укр. «Ти далеко від мене») на знаменитому конкурсі «Кантаджиро» і здобуває перемогу. В жовтні 1962-го співак знову вразив італійських слухачів, випустивши пісню «Preghero» (укр. «Я буду молитися») — італійську версію хіта Бена Кінга «Stand by Me». Композиція стала однією з найяскравіших в репертуарі співака і відкриє цілу серію пісень релігійної тематики, яких згодом буде багато у творчості Адріано, наприклад: «Ким був він» («Chi era Lui») або «Людина народжується голою» («L'uomo nasce nudo») й інші. Після цього Челентано здійснює турне Францією, йому аплодує публіка відомого паризького мюзик-холу «Олімпія». Газета «Вечірня Франція» писала:

Ліві лапки Якщо у успіху може бути ім'я, то сьогодні воно звучить як Челентано! Ми стали свідками незвичайного тріумфу італійця у Франції. Щось зовсім нове, запалююче є в його музиці і танці. У нього досить оригінальна манера руху і шарм, перед яким не встояти. Талант цього італійця-бунтаря, настільки потужний, що відчувається щось революційне в тому, що він робить. Челентано такий переконливий у своїй силі, що якби він захотів бути президентом своєї країни, то став би ним без сумніву.[8] Праві лапки

У 1963 році в міланському театрі «Смеральдо» молодь влаштовує культовий розгром, вітаючи Челентано як лідера національного стилю рок-н-ролу.[20]

Кіно 1960-х. Початок кінокар'єри.[ред.ред. код]

Кінокар'єра Челентано, що тривала в період з 1959 по 1992 рік, склала 41 фільм та майже збіглася з музичною діяльністю, дебют відбувся у картині Лучіо Фульчі «Хлопці і музичний автомат».[21]

У період 1959–1969 років Челентано знявся у 13 фільмах комедійного та музичного жанру.[21] У фільмі «Якийсь дивний тип» (1963) Челентано зіграв свою першу головну роль, до цього він отримував епізодичні ролі у яких грав модного співака — зірку молодіжної пісні. Прихід Челентано в кіно не був випадковим: співак постійно шукав нові можливості для виконання своїх пісень, причому такі, де б він зміг залишатися самим собою. У кіно йому вдалося не тільки зберегти власний стиль, але й привнести особливий азарт і видовищність. Зберігаючи свій улюблений образ простого хлопця, Челентано разом з тим переграв безліч характерів: сільського телепня, хлопця з міської околиці, дрібного шахрая і чарівною красеня. Таким же широким був і жанровий діапазон фільмів в яких він знімався: мюзикл і комедія, мелодрама і пригодницький фільм. Деякі картини були зняті за мотивами авторських пісень Челентано. Один такий фільм — «Найкрасивіша пара в світі» (1967), інший — «Історія кохання і кинджала» (1971). Основною властивістю Челентано-актора, слід вважати ту ж синтетичність, яку він проповідував у своїх піснях. Його ролі поєднали в собі психологічний малюнок і виразність виконання, блискуче володіння маскою і трюкацтво. Тому так часто Челентано показували на екрані крупним планом. Відмінною рисою артиста стала його неповторна пластика: у багатьох своїх комедіях він показував яскраві танцювальні етюди, що надавало його образам додаткову чарівність.[20]

У 1960 році Адріано пощастило знятися в ролі рок-співака у драмі «Солодке життя» знаменитого Федеріко Фелліні, що отримала «Золоту пальмову гілку» і «Оскар».[22] 1964 року виходить його перша режисерська робота — комедія «Суперпограбування в Мілані», в якій знялися дружина і друзі Адріано з «Клану Челентано». Челентано виконав роль ватажка банди, яка вирішила вчинити зухвале пограбування на суму, що перевищує мільярд лір.[23] Комедія являла собою пародію на гангстерські бойовики.[20]

Дуже важливою подією в кінокар'єрі Челентано стала роль Серафіно у фільмі режисера П'єтро Джермі «Серафіно» (1968), яка вважається його першою серйозною роллю. Адріано створив близький своєму іміджу образ простого сільського хлопця, гульвісу, що приховує під маскою невігластва й неотесаності природний гострий розум та шляхетність.[24]

«Створюваний ним образ порівнянний з персонажами народної комедії — він простакуватий і лукавий, наївний і мудрий одночасно. У своїй роботі на екрані він продовжує розвивати характер героя своїх пісень, а головне — в їхній народності. Він настільки впевнено працює на знімальному майданчику, так намагається вдатися в усі нюанси кіновиробництва, що мені здається, він скоро сам стане режисером». — П'єтро Джермі [25]

У 1969 році цей фільм отримав золотий приз VI Московського кінофестивалю.[26]

Клаудія Морі (сімейне життя)[ред.ред. код]

Клаудія Морі
кадр з фільму «Юппі-Ду» (1975)

У 1963 році на знімальному майданчику фільму «Якийсь дивний тип» Адріано Челентано познайомився зі своєю майбутньою дружиною, актрисою Клаудією Морі.

«Спочатку він здався мені схожим на шимпанзе, але потім я зрозуміла, що нікого цікавішого в житті не зустрічала!» — Клаудія Морі

Щоб згладити гіркоту розриву з колишньою нареченою Міленою Канту, Адріано запросив її на свою першу авторську музичну передачу «Adriano Clan», яка транслювалася 25 квітня 1964 року на телеканалі Rai 1, де він постав перед глядачами у вигляді боса мафіозного клану і виконав 12 пісень.

1964 року у зв'язку з напруженим гастрольним графіком, Адріано відчуває напади сильної перевтоми, через що його госпіталізують в лікарню. В газетах навіть друкуються неправдиві статті про смерть співака. Це змушує шокованих фанатів зібратися під стінами лікарні, де Челентано прямо з балкона дає їм двогодинний виступ. Остаточно розвінчує цю подію повідомлення про весілля в газеті «Посмішки та пісні» («TV Sorrisi e Canzoni»): «Челентано таємно одружився». Одруження відбулося 10 липня 1964 року; Адріано і Клаудія повінчалися в церкві Святого Франциска в місті Гроссето о третій годині ночі, щоб позбутися настирливих папараці.[27] Наприкінці 1960-х років сімейство Челентано-Морі переїжджає в гірську місцевість поблизу невеликого містечка Гальб'яте, в 45 кілометрах від Мілана. Там подружжя усамітнено живе до сьогодні. Адріано починає будівництво свого будинку, яке в родині прозвуть «будівництвом св. Петра» через те, що воно тривало довгих 15 років. Основною причиною була й нестача грошей, що йшли на створення нових проектів та авторських фільмів, які Челентано фінансував сам, але ще й те, що Адріано скуповував всі прибережні ділянки поруч з будинком. Адріано боявся, як він зізнавався пізніше, що яка не будь будівельна компанія купить сусідню ділянку.

У 1965 році народилася Розіта Челентано — перша дочка Адріано і Клаудії, майбутня актриса, співачка і телеведуча. Вперше вона з'явилася на екрані у фільмах батька «Юппі-Ду» і «Безумство Джеппо», проте зараз в основному зайнята в різних телепроектах. 17 листопада 1966-го народився син Джакомо, що згодом став художником-графіком і співаком (поки що єдиний з дітей, хто подарував Челентано і Морі в 2004 році внука Самуеле).[28] 15 липня 1968-го народилася друга дочка Розалінда, яка досягла більших успіхів в акторській кар'єрі, ніж її старша сестра, особливо після ролі у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові».[29]

З самого початку подружнього життя Клаудія бере участь практично у всіх творчих заходах чоловіка: спільно знімається у 10 кінокартинах, записі альбомів, створенні сценаріїв і текстів до фільмів та пісень, телепередачах, фестивалях. З середини 1980-х, покинувши кар'єру співачки, Клаудія практично стає продюсером Адріано і генеральним директором студії «Клан Челентано».

Не обійшлося в сімейному житті і без кризи, яка відбулася 1980-го року: на зйомках фільму «Приборкання норовистого». Челентано завів роман з партнеркою Орнеллою Муті, яка заради нього навіть розлучилася з чоловіком, однак відповідного кроку від Адріано не відбулося.[30] В газетах з'явилися заголовки про розлучення Челентано з дружиною, вони з Клаудією навіть тимчасово роз'їхалися. Але згодом Адріано публічно попросив вибачення у своєї сім'ї — дружини та дітей і все повернулося на свої круги, у родині встановився міцний мир який триває дотепер.[31]

Стиль Челентано. Переконання і політичні погляди.[ред.ред. код]

Клаудія Морі зіграла дуже важливу роль у формуванні своєрідного стилю й іміджу Адріано. Саме за її безпосереднього контролю за зовнішнім виглядом чоловіка з'явився антураж, який відразу приходить на пам'ять при думці про Челентано: оригінальні оправи окулярів, порвані на грудях майки поношеного виду, завжди різноманітні головні убори: від чорних капелюхів з білими стрічками — до кепок і панам незвичайних фасонів. Місцями «поєднувалося» начебто несумісне: помаранчеві штани і смарагдового кольору куртка, фіолетові смугасті піджаки і рожеві сорочки з великими квітами. З часом, стиль Челентано став не просто словосполученням, а певним стилем в одязі, аксесуарах, взутті. Вдалою знахідкою, наприклад, стали короткі чобітки з м'якої шкіри, які можна носити під будь-який одяг (таким чином Адріано забезпечив роботою свого зятя, Паоло, який і шив йому взуття багато років). Змінювалися тільки кольори, але фасон залишався аж до сьогоднішнього дня один і той же. І це теж одна з численних особливостей Челентано, створених ним самим і асоціюються виключно з ним.[8]

Клаудія Морі і Адріано Челентано, 1980-ті роки

Також Клаудія організовувала перші скандальні «рекламні кампанії» за участю чоловіка, в цілях збільшення популярності. Одного разу в ефірі першого національного каналу прозвучала дивна новина: у самому центрі Рима на проїжджій частині однієї з центральних вулиць невідомий танцює вальс, з цієї причини утворилася величезна пробка, і місто зупинилося. Як з'ясувалося в поліцейській дільниці, героєм дня був Челентано, який просто репетирував сцену з фільму; згодом цей випадок вплинув на великий успіх картини.[32] Іншою ідеєю стала скандальна фотосесія на полотні залізної дороги, що пригорнула натовпи журналістів, сцена зображувала іронічне псевдосамогубство, де співак постелив матрац і ліг на рейки, а поряд стояла Клаудія, яка лаялася на нього.[33]

У ряді ЗМІ неодноразово публікувалися припущення, що з 2005 року Челентано є вегетаріанцем, через виступи на захист прав тварин (за його власними словами, виняток становлять комахи). Співак вказує на наступні переваги вегетаріанства: здоров'я, удар по індустрії «голокосту» свідомих живих істот, можливість оголосити про те, що «не через мене забиваються ягнята на бійнях на Різдво та Великдень». За віросповіданням Адріано — католик. «Я вірю в Бога і вважаю, що він є в кожній людині», — казав музикант. Челентано неодноразово різко висловлювався на адресу італійського уряду — донині він є одним з активних опозиціонерів. Довгий час співак негативно ставиться до Сільвіо Берлусконі. Челентано виступає проти забруднення навколишнього середовища, знесення архітектурних пам'яток, несумлінності влади, а також проти політичної цензури в засобах масової інформації.

«Хлопець з вулиці Глюка», «Azzurro»[ред.ред. код]

28 січня 1966 року на фестивалі Сан-Ремо, Адріано виконує свою першу соціально-автобіографічну пісню  — «Il ragazzo della via Gluck» (укр. «Хлопець з вулиці Глюка»), під акомпанемент тріо з «Клану» (Іко Черутті, Лоренцо Пілат і Джино Сантерколе). Композиція оповідала про долю простого міланського хлопця, який покинув свій будинок на околиці міста в пошуках щастя. З часом, розбагатівши, хлопець повертається, але не знаходить нічого, що знав і бачив раніше — така складова символізувала швидкоплинність часу і скорботу по минулому дитинству. Хоча пісня не отримує жодних призів, здобуває народну і світову славу, її було перекладено на 22 мови і з часом включено в шкільні підручники, як заклик до збереження навколишнього середовища.[34] Сингл посідає 2 позицію в італійських хіт-парадах 1966/67 і також окремо продається мільйон платівок з двома піснями «Il ragazzo della via Gluck/Chi era lui». Пісня увійшла в альбом «La festa», зарезервований для читачів журналу «Bolero Film», у зв'язку з цим через кілька місяців вийшов альбом «Il ragazzo della via Gluck» — останній диск співака за участю гурта «I Ribelli» з яким було записано 5 студійних платівок. У записі наступних робіт 1968-69 років були залучені оркестри Нандо Де Луки та Іллера Паттачіні (іт. «Orchestra Nando De Luca» і «Pattacini E La Sua Orchestra»).

1967 року виходить сингл «Tre passi avanti», згодом представлений на телепередачі «Sabato sera» (Rai 1). У пісні Челентано виступив з різкою критикою захоплення молодих наркотиками і алкоголем. Пісня стала своєрідним символічним листом до «The Beatles» з проханням подумати про деяких шанувальників, які, захопившись їхньою музикою, в знак протесту пішли з дому чи почали приймати наркотики. На обкладинці «Tre passi avanti» Адріано був спеціально сфотографований в непривабливій перуці, зображуючи, як неприродно деколи виглядає довге волосся на хлопцях. Починаючи з цього періоду, в піснях Челентано все частіше з'являється соціальна, політична, антивоєнна спрямованість. Багато критиків уважали 1966-1967 роки поворотними у творчості співака. Успіх Челентано пояснювався не тільки тим що він був не схожий на інших співаків, а тим що він співав ясні і прості ліричні пісні, з мотивом, який легко запам'ятовується, комбінуючи в них елементи міського фольклору і сучасної музичної культури.[20] Відзначається особливість пісень Челентано — попри те які проблеми зачіпалися, текст ніколи не ставав безвихідним: життєрадісність і оптимізм не залишають музиканта. Також в піснях цієї пори відбивається вплив руху-хіпі, який зародився в 1960-х роках.

У травні 1968-го року «Clan» випускає альбом «Azzurro» (згодом іменувався як «Azzurro/Una carezza in un pugno»), платівка вийшла накладом 1 мільйон копій. Три композиції досягали 1 позиції в італійських чартах сезону 1967/68, наприклад: «La coppia più bella del mondo» — до альбому пісня увійшла в дуеті з Клаудією Морі, також виконувалася Челентано на телепередачі «Sabato sera» 27 травня 1967 року в дуеті з Міною Мацціні. Пісня «Canzone» — з нею співак посів третє місце 3 лютого на фестивалі Сан-Ремо '68.[35] Але особливо відзначилася — «Azzurro» з музикою Паоло Конте і текстом Віто Паллавічіні, одна з найулюбленіших композицій Адріано, що стала піснею століття в Італії. 2006 року фанати збірної футбольної команди Італії «Squadra Azzurra» (укр. «Синя команда»), обрали «Azzurro» неофіційним гімном для спортивного футбольного чемпіонату.[36] Пісню виконували і багато інших музикантів й колективів, наприклад: Джанні Моранді, Міна, «Die Toten Hosen» і «Ricchi e Poveri». Було випущено окрему платівку накладом у два мільйони з двома синглами «Azzurro/Una carezza in un pugno». 2007-го — в рік смерті Віто Паллавічіні, Челентано в день пам'яті поету згадував його історичний телефонний дзвінок щодо пісні «Azzurro»:

„ Адріано, мені прийшла в голову божевільна ідея. Нам треба терміново зустрітися, я повинен розповісти тобі про це особисто. Ти не зможеш відмовитися. Ця пісня стане гімном всіх італійців “, сказав тоді Паллавічині. Так воно і вийшло.[37]

Ще однією особливістю стала пісня «Torno sui miei passi», в якій Адріано з сумом співав про минулі часи рок-н-ролу і розгубленість та незнання як підлаштуватися до нових ритмів та стилю життя. У пісні співак знову критикує час сучасних «The Beatles», Адріано визнає що вони дуже змінили світ і зазиває повернутися назад до часів рок-н-ролу.

У листопаді 1968-го вийшов ще один альбом — «Adriano Rock», що посів лише #10 у чартах, це один з небагатьох альбомів 1960-х, що складався повністю з нових, раніше неопублікованих пісень у стилі рок-н-ролу. 1969-го вийшла платівка «Le robe che ha detto Adriano», у якій співак повернувся до традиційної «формули», характерної альбомам перших років, частина складалася з раніше опублікованих хітів і нових пісень. Найвідомішими піснями стали: «La storia di Serafino» — саундтрек до фільму «Серафіно» і «Storia d'amore», що посідав шістнадцять тижнів у чартах італійського радіо. У текстах пісень альбому проглядалися 4 напрямки, які вплинули на подальшу творчу тематику Челентано: теми любові, Бога, політики і дбайливого ставлення до природи.

1970–1980[ред.ред. код]

Сан-Ремо '1970 '1971 '1973[ред.ред. код]

Лютий 1970-го — Челентано перемагає на фестивалі в Сан-Ремо, заспівавши разом з Клаудією Морі, пісню «Chi non lavora non fa l'amore» (укр. «Хто не працює, той не кохається»), яка була створена восени 1969-го, напередодні масових всеіталійських страйків робітників. Герой пісні — робітник, він не може ні працювати, ні їсти, ні пити, тому, що всі кругом страйкують, а його дружина відмовляється його годувати, і викидає неробу-чоловіка на вулицю. Хоча пісня була виконана з іронічно глузливою інтонацією, в обстановці ескалації між страйкарями і їх господарями, була сприйнята неоднозначно. Особливе обурення пісня викликала в робітників, які дотримуючись тексту вирішили, що вони не здатні любити через те, що страйкують. Насправді Челентано мав на увазі зовсім іншу сторону конфлікту, а саме господарів-капіталістів, які наживаються на праці своїх працівників, і саме вони не мали право любити, на думку Челентано-Морі.[8] Пісня зазнала критики з усіх боків, газета «L'Unità» назвала її плутаною і нетактовною, декотрі страйкарі звинуватили Адріано в фашизмі.[38] Попри це сингл виходить окремою платівкою у 800.000 копій і посідає провідні позиції в «Топ-10» пісень протягом 10 тижнів. Це був серйозний етап у житті Челентано, так як на кінець 1960-х років прийшов час подумати про подальшу долю співака та актора і задуматися над долями естрадних пісень у Італії — у той час преса писала про характер і зміні стилів естрадної пісні: «Італійські співаки не співають більше з серцем в руках».

У грудні 1970 року вийшла платівка «Il forestiero» більшість пісень була присвячена святкуванню Різдва.

26 лютого 1971 року Адріано посідає 5 місце на фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Sotto Le lenzuola» (укр.«Під простирадлом»), виконавши разом з хором італійської народної пісні — «Coro Alpino Milanese». Пісня посіла #5 хіт-параду навесні 1971-го, також вона була представлена на щотижневій музичній телепередачі «Teatro 10», де співак брав участь у 1971–1972 роках. Композиція увійшла в альбом-саундтрек «Er più — Storia d'amore e di coltello» до фільму «Історія кохання і кинджала», цифри продажів платівки були невисокими.[39]

5 травня 1972 — виходить альбом «I mali del secolo» (укр. «Зло століття»), повністю написаний Челентано, з запрошенням групи «Il Balletto di Bronzo».[40] Тематика альбому представляла: перша пісня «Ready Teady», яка задавала ритм рок-н-ролу і тим самим виражала уподобання співака в музиці, у треку «Disse» Челентано звертається від імені Бога до людей. У всіх інших композиціях співак говорив про гострі соціальні проблеми, які можна назвати злом століття — корупцію, спекуляцію, наркотики, забруднення навколишнього середовища.[39] Альбом, посідав 4 позицію у італійському хіт-параді 100 найкращих платівок 1972 року. Особливий успіх мала пісня «Un albero di trenta piani» (укр. «Тридцятиповерхове дерево»), в якій критикується урбанізація населення і як приклад подається хмарочос у 30 поверхів «Pirelli» у Мілані (на обкладинці платівки Адріано зображувався на тлі цієї споруди). Також було випущено іспаномовну версію цієї пісні під назвою «Arbol DE 30 pisos», яка стала дуже популярною у країнах Латинської Америки та в Іспанії.

1973 року Адріано Челентано приголомшив публіку епатажною витівкою, оголосивши про свою участь у фестивалі Сан-Ремо з піснею «L'unica chance» (укр. «Єдиний шанс»). У пісні піддавалися критиці генетично модифіковані харчі та можливі наслідки їхнього споживання. Потім співак несподівано відмовився виступати, мотивувавши це гастритом, причиною якого, за його словами, слугувало несправедливе ставлення оргкомітету фестивалю до деяких учасників.[41] Також цей рік ознаменувався для Челентано сумними подіями — важкою хворобою близького друга Мемо Діттоньйо, нащастя за сприянням Софі Лорен вдалося знайти одного з кращих кардіологів США, який врятував йому життя. Смертю 11 листопада від злоякісної пухлини матері-Джудітти, і тільки сильна релігійність допомогла Адріано пом'якшити це горе, одна з газет написала статтю-співчуття з цього приводу під заголовком «Померла істинна Дівчина „Клану“».[39]

«Prisencolinesinanciusol» (1972)[ред.ред. код]

3 листопада 1972 року Челентано випустив інноваційну, дивну і одну з всесвітньо-найвідоміших своїх пісень — «Prisencolinesinanciusol», яка й досі має великий успіх в Італії і часто транслюється на місцевому телебаченні у вигляді кліпів-нарізок з телепередач «Gran varietà», «Formula Due» (у якій співак, в образі вчителя, виконує її своїм учням). Але відомою пісня стала після шоу «Milleluci» (1974), де Челентано та італійська співачка Раффаелла Карра, співаючи, виконують ритмічний, синхронний із музикою танець. Після цієї передачі, пісня випущена на платівці 45 обертів, була продана малою кількістю всього 260 тис. копій. Пісня стала популярною в Італії після успіху в Німеччині, Франції, Іспанії і навіть у США (посіла там 70-у позицію при тому, що Челентано навіть не знав про це). Назва та сам текст композиції складені з безглуздих слів, які нічого не означають і нагадують суміш англійської та італійської мов (згодом ці словозвороти стали називатися «челентанесками» (італ. «celentanesca»)), така складова пісні символізувала некомунікабельність, роз'єднаність між деякими сучасними людьми, які не можуть зрозуміти один одного.[8]

«Коли я її писав, мені хотілося спілкуватися — роз'єднаність вибивала людей з колії. І я як би повстав проти цього. Шукав такий спосіб виконати її, який був би між співом і промовою, але з інтенсивною основною ритмікою. Тією що майже не змовкає. І так народився реп: „підготував у студії звукозапису "цикл", який весь час повторював один і той же музичний і ритмічний пасаж, і почав наспівувати. Придумуючи жаргон, який для мене з'явився бунтом проти умовностей. І музичних теж. Точно так, як я роблю сьогодні“ » — Адріано Челентано[42]

Пісня стала революційною на той час, тому що вона виконується у стилі, подібному до сучасного репу — ритмічного речитативу, що можна вважати одним із перших реп-експериментів (реп виник у США тільки на початку 1980-их років), що згодом дало привід Челентано називати себе «батьком репу».[43] У грудні 2009 року «Prisencolinesinanciusol» знову була помічена у США завдяки американському письменнику Корі Докторову, який був у захваті від неї, назвавши її у своєму блогу «Boing Boing» попередницею репу, а самого Челентано «легендою, піонером музичної інновації», композиція стала відомою як інтернет-мем.[44] Сингл увійшов до альбому «Nostalrock», який вийшов 31 жовтня 1973 року, підбір пісень відповідав назві, Челентано як би згадував часи зародження року і переспівував знамениті хіти цієї епохи. Наприкінці диска Адріано вибачається за свій недосконалий англійський і звертається до архітекторів, які, на його думку, гублять Землю своєю роботою.[8]

Кіно 1970-х[ред.ред. код]

Адріано Челентано і Маріанджела Мелато.
Кадр з фільму «Під яким ти знаком?» (1975).

З 1971 року Адріано щорічно знімається, іноді у декількох фільмах за рік, переважно комедійного жанру, винятком стає тільки драма Альберто Латтуада «Біле, червоне і…» 1972 року. Всього за період 1971–1979 років Челентано знявся у 14 фільмах, серед них були комедії, які складалися з декількох новел«Під яким ти знаком?» і «Субота, неділя і п'ятниця».[21] Деякі сюжети продовжують торкатися теми музики, через що записується кілька платівок-саундтреків, наприклад: альбоми «Юппі-Ду» і «Geppo il folle». Челентано грає переважно головні ролі: політичного активіста, злодія, емігранта, авантюриста, священика, папарацці, музиканта й інших.

Починаючи з 1970-х років, партнерками по фільмах, крім дружини — Клаудії Морі, стають: Софі Лорен, Моніка Вітті, Елеонора Джорджі, Орнелла Муті, Едвіж Фенек, Кароль Буке, Федеріка Моро й інші.[45] Зокрема, доводиться працювати у дуеті з такими відомими коміками, як Ренато Поццетто, Енріко Монтесано, Паоло Вілладжіо і американським актором Ентоні Квінном у комедії «Блеф» (1976). За постановку цієї картини взявся відомий італійський режисер спагеті-вестернів Серджо Корбуччі, саме за цей фільм Адріано вперше був удостоєний нагороди «Давид ді Донателло».

6 березня 1975 — прем'єра фільму-мюзиклу «Юппі-Ду», це друга режисерська робота співака, у головних ролях знялися, крім Челентано, Шарлотта Ремплінг, дружина і діти співака. Для створення картини Челентано залучив до бюджету фільму 420 мільйонів лір, віддавши в заставу свою віллу і землю у Бріанці. Фільм, який оповідав про пристрасть і смуток головних героїв — мешканців Венеції, сприймався глядачами революційним, зображувалися еротичні кадри, сцени абсурдного гумору і дивні фантазії.[8] «Юппі-Ду» мав великий успіх, 1976 року картину представили на 28-му Каннському кінофестивалі, де його нагороджено «Срібною пальмовою гілкою» за кращу музику.[46]

1978 — вихід автобіографічного фільму «Безумство Джеппо», у ньому Челентано представив себе глядачам таким, яким він бачить себе сам — знаменитим естрадним співаком, що знемагає під тягарем слави.[47] У тому ж році починається новий етап у кінокар'єрі Адріано — співпраця з дуетом комедійних сценаристів Кастеллано і Піполо, протягом якої вийдуть 8 комедій. Першими їхніми роботами стають фільми «Дядько Адольф на прізвисько Фюрер» і «Оксамитові ручки», що зібрав виторг у 2,5 мільярда лір і отримав дві нагороди «Давид ді Донателло» за кращу чоловічу роль і продюсування.

Альбоми другої половини 1970-х. Концерти по Італії.[ред.ред. код]

1976-го виходить «Svalutation» — в стилі поп-рок, ще один соціально-орієнтований альбом Челентано, який очолив італійські, французькі та німецькі чарти. Альбом посів #7 позицію у чартах, в Італії вийшло 1.000.000 екземплярів. Назва заголовної пісні — «Svalutation», означала економічний термін, який можна інтерпретувати як девальвація. Сама композиція починалася словами: «І щодня бензин коштує дедалі дорожче, а ліра відступає і падає вниз, девальвація, девальвація…», таким наголосом співак висміював соціальну кризу в Італії тих часів, завдяки цьому пісня отримала велику популярність. Вона неодноразово виконувалася Челентано в його телевізійних передачах.[48]

Друга половина 1970-х ознаменувалася популярністю диско, Челентано записує серію альбомів, більшість пісень яких виконана саме у цьому стилі. 1977 рік — вийшов «Tecadisk», альбом посів #5 у чартах Італії, випуск склав 300.000 платівок. Усі пісні альбому виконувались англійською мовою, крім Італії платівка випускалася у США, Німеччині, Бразилії, Туреччині, Нідерландах, Франції і у СРСР — де перевидавався 7 разів.[49] Також 1977-го Челентано випустив «Disco dance», до платівки увійшли раніше опубліковані пісні. Альбом посів #7, наклад склав 600.000 копій, крім Італії платівка вийшла ще в 7-ми країнах. У Німеччині і Югославії платівка виходила під назвою «Variations». У 1978 році вийшло два альбоми Челентано у співпраці з Крістіано Мінеллоно (писав тексти до платівок 1978/84) — «Ti avrò», крім Італії, платівка видавалася у США, Франції і Німеччині. Альбом, випущений у кількості 1.500.000 екземплярів, посів #2 позицію в чартах Італії. І «Geppo il folle» — альбом з саундтреками до однойменного фільму «Безумство Джеппо», платівка вийшла накладом у 800.000 копій і посіла #6 в італійських чартах.

1977 року співак організовує серію аншлагових концертів на стадіонах Італії, з програмою приблизно з 12 пісень, зібравши багатотисячні натовпи шанувальників, один із виступів, який відбувся 5 вересня, транслювали на державному телеканалі Rai 1 під назвою «Arriva Il Celebre» (укр. «Поява знаменитого»).[50] 1979-го Адріано відновлює гастролі, даючи турне, присвячене першому концертному альбому «Me live!», записаному ще на стадіоні «Діно Мануцці» в місті Чезена 28 серпня 1977 року. Співак повторює успіх попереднього турне, наприклад: на стадіоні «Комуналь» у Турині збирається 45.000 чоловік, «Сан-Паоло» в Неаполі 65.000, на концерті в Ріміні 50.000. Кульмінацією турне став концерт 16 вересня, який транслювався наживо під назвою «Тріумфальний жах» (іт. «Paura di trionfo») на телеканалі Rai 2, встановивши багатомільйонний рекорд переглядів.[51]

Співпраця з Тото Кутуньйо[ред.ред. код]

1979 року починається успішна співпраця Челентано з композитором Тото Кутуньйо, в результаті виходять два альбоми в стилі італо-диско і шансону — «Soli» (укр. «Наодинці»), один із найвідоміших альбомів співака. Альбом випущений загальною кількістю понад 3 мільйони платівок мав великий успіх не тільки в Італії (посів #2 в чартах, заголовний сингл «Soli» протримався на #1 італійського хіт-параду 58 тижнів), але й випускався в 5 інших країнах Європи (особливу популярність мав в СРСР, де перевидавався під лейблом фірми «Мелодія» 9 разів). Наступного 1980-го мільйонним тиражем, виходить ще один зірковий альбом — «Un po' artista un po' no» (укр. «Трохи артист, трохи ні») на слова Крістіано Мінеллоно, що отримав 3 місце у «Топ-100» кращих альбомів Італії, найпопулярнішим хітом стала «Il tempo se ne va» («Час минув») посівша #2 у чартах, присвячена старшій дочці Челентано — Розіті. Всього Кутуньйо написав для Челентано 14 пісень, серед яких свій найвідоміший хіт «L'italiano» («Італієць»), але Адріано відмовився від нього вирішивши виконання цієї пісні «великою відповідальністю», після чого їхня співпраця скінчилася.[52] До сьогодні Адріано і Кутуньйо залишаються добрими друзями, в інтерв'ю передачі «ТСН» (28 січня 2013 року) під час концерту у Києві Тото Кутуньйо охарактеризував співпрацю з Адріано Челентано:

«Справжня праця була з Адріано Челентано. Я написав для нього з десяток пісень. Мені подобається лють, неймовірна енергетика Адріано, ми ж обидва італійці — він з Мілана, я — тосканський. Ми сім'ями дружимо, я навіть дочці Челентано — Розіті пісню присвятив. Втім, з Челентано просто, тому що ми думаємо на одній мові, виросли на однакових фільмах, знаємо, що таке бідне дитинство, сміємося над одними і тими же жартами. І нам завжди подобалися однакові жінки.

З Адріано я познайомився завдяки Віто Паллавічіні, це дуже відомий італійський композитор, який працював з Челентано. Челентано колись був моїм постійним партнером з тенісу, ще ми часто грали в футбол. Це було щось на зразок великої творчої тусовки — вибратися пограти, обкласти один одного лайливим словом, випустити пару, всі емоції, потім помиритися, хоча насправді ми не сварилися, адже це лише гра, просто футбол — найпростіший спосіб випустити пар. Ми здружилися за перші 30 секунд в першу ж зустріч. Я зрозумів, що це — наша людина, свій мужик, з яким буде неймовірно цікава історія співпраці. Так і вийшло» — Кутуньйо[53]

Вісімдесяті роки[ред.ред. код]

Альбоми 1980-х років. Триб'ют-альбоми.[ред.ред. код]

До середини 1980-х продовжує зберігатися висока творча активність співака, у період між 1981-87 роками записується 7 студійних альбомів, що поєднується зі зйомками у кіно. Також виходить перша автобіографічна книга Адріано «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai» (укр. «Рай — це білий кінь, який ніколи не втомлюється») (1982) у співавторстві з журналісткою Лудовікою Ріпа ді Меана.[54]

У 1981 році виходить альбом «Deus», який являв собою збірку кавер-версії (триб'ют-альбом) італійською мовою відомих пісень англомовних виконавців, таких як: Гаррі Белафонте, Джо Кокер, Рей Чарльз, Білл Хейлі й інші. Добірка пісень була представлена в стилях рок-н-рол, поп-рок і реггі. До двох пісень з цього альбому — «Deus» і «L’artigiano» було знято відеокліпи, які було показано у телепередачі «Трохи артист, трохи ні» (1981). Також у передачі були опубліковані кліпи до трьох пісень з однойменного альбому «Un po' artista un po' no». У зйомці передачі взяли участь Орнелла Муті і Міллі Карлуччі.

Наступні альбоми виконувалися у стилях: поп-рок, сінті-поп, італо-диско, за участю аранжувальника Пінуччіо Піраццолі. 1982 року — прем'єра на телепередачі «Domenica in '82» альбому «Uh… uh…», тематика стосувалася проблем екології.[55] До альбому увійшли дві композиції, які прозвучали у фільмі «Бінго-Бонго» (обкладинкою платівки послужив кадр з цієї комедії).[56] Диск посів #8 у чартах, музику до більшості пісень написав Джанкарло Бігацці. 1983-го — виходить «Atmosfera», цей альбом знову презентувався у передачі «Domenica in '83».[57] Диск з 8-ми композицій, вийшов накладом 300.000 копій і посів всього #18 у чартах Італії. У створенні альбому взяли участь Лучано Беретта, Мікі Дель Прете і Джино Сантерколе. 1985-го — випуск «Joan Lui», вийшов кількістю 500.000 копій, посідав #4 у чартах Італії 1986 року. Альбом містив саундтреки до однойменного мюзиклу «Джоан Луй». 1987-го — «La pubblica ottusità», платівка посіла #1, тематика альбому зачіпала політичні питання, випуск склав 800.000 копій. Більшість пісень альбому презентувалася у 1987 році на телешоу «Fantastico» 8-го сезону, ведучим був Челентано.[58]

У 1984 і 1986 роках знову вийшли триб'ют-альбоми «I miei americani» і «I miei americani 2». Аналогічно альбому «Deus» до обох дисків увійшли кавер-версії італійською мовою англомовних виконавців, наприклад: «The Beatles», «Queen», Елвіс Преслі, Пол Анка, Літл Річард й інші. Добірка пісень обох платівок була у стилях шансон і поп-рок. «I miei americani» мав успіх: посів #1 і вийшов у кількості 1.000.000 копій, альбом презентувався на телешоу «Fantastico» 5-го сезону.[59] Також це перший диск Челентано випущений на CD (видання вийшло у 1985 році). Платівка «I miei americani 2» презентувалася у 1986 році на телешоу «Fantastico» 7-го сезону, ведучим був Піппо Баудо.[60] Альбом вийшов кількістю 500.000 копій і посів #4 у чартах Італії.

Кіно 1980-х[ред.ред. код]

За період 1980–1986 років Челентано знявся у 12 комедіях.[21] Фільми 80-х років за участю Челентано роблять сенсаційні збори, але жоден з них не піднімається над середнім рівнем розважальної кіноіндустрії, гонорари актора досягали мільярда лір за фільм.[61]

1980 року вийшло три комедії: «Ось рука» — фільм, який вперше подолав позначку в 10 мільярдів лір по зборах в кінотеатрах, «Господарка готелю» — картина за класичним твором, за п'єсою венеційського драматурга Карло Ґольдоні. Саме цього року вийшла одна з найкращих робіт актора — «Приборкання норовистого», де Адріано зіграв грубуватого фермера — жінконенависника Еліа Кодоньйо, який цілком щасливий і задоволений своїм холостяцьким життям. Проте в його житті несподівано з'являється незнайомка Ліза (у виконанні Орнелли Муті), що намагається зачарувати та змінити його погляди на життя.[62] Комедія стала однією з найуспішніших за всю історію італійського кінопрокату, зібравши 19 мільярдів лір, вийшовши на друге місце за загальним касовими зборами і на перше місце серед італійських фільмів.[63] Успіх фільму обумовлений і тим, що він в пародійному ключі повторює ситуацію шекспірівської комедії.[61]

1981 року з'явилася не менш успішна комедія — «Шалено закоханий», з тим же зірковим дуетом Адріано й Орнелли, що зібрала у прокаті 21 мільярд лір. Сюжет фільму був аналогічний відомій американській стрічці «Римські канікули» (1953) Вільяма Вайлера.[64]

Унікальною для Адріано у ці роки виявилася роль людини-мавпи у комедії «Бінго-Бонго» (1982), актору не довелося до зйомок фільму вчити текст, тому що персонаж його ролі повинен був видавати протягом картини звірині, нерозбірливі звуки, і тільки в кінці фільму починає говорити людською мовою.[65]

25 грудня 1985 — прем'єра картини «Джоан Луй», режисером, актором та композитором був Челентано. Сюжет фільму розповідає про Месію, посланого вдруге на Землю незадовго до кінця світу. Картина стала провальною, попри фантастичну амбітність задуму, насичене музичне оформлення протягом всього перегляду, на зразок мюзиклу, колосальний бюджет у 20 мільярдів лір, фільм зібрав у прокаті всього 7 мільярдів, отримавши негативні відгуки критиків, хоча в Німеччині та СРСР мав успіх. Глядачами була відзначена сумбурність сюжету, відсутність основної ідеї картини, невдалий сценарій.[66] Наступного року Адріано знявся в останній комедії у співпраці з Кастеллано і Піполо — «Буркотун», після чого настала п'ятирічна перерва у зйомках.

Концерт у Москві, «Fantastico 8» (1987)[ред.ред. код]

14 червня 1987 року, після восьмирічної концертної перерви, на запрошення радянської спілки кінематографістів, Челентано разом із Клаудією Морі прибув до Москви на прем'єру свого фільму «Джоан Луй». Було дано два двогодинних концерти у спорткомплексі «Олімпійський» розрахованого на 25.000 глядачів, збори від одного з виступів передано до «Фонду виживання людства». Також співак провів зустрічі з відомими радянськими митцями і вченими.[67] Програма виступів складалася з 17-ти пісень за концерт, з репертуару різних років. Попри свою аерофобію співак вирішив прилетіти до СРСР літаком. Було записано телеверсію концерту Центральним телебаченням. У 1970-1980 роки Адріано був дуже популярний у СРСР, згодом співак констатував — що йому приходило дуже багато листів від радянських громадянок.[68] Згодом, у 1990-2000 роки Челентано багаторазово отримував запрошення виступити у Росії, на що співак завжди відповідав відмовою.[69]

Я їду в СРСР завдяки своєму «Джоан Луй». Я задоволений запрошенням, яке мені направили радянські кінематографісти. Але я приїхав би все одно, рано чи пізно, не цього разу, так в іншій. Я повинен був побувати у вашій країні. Мені подобається (я поки можу судити про це здалеку), політика гласності, проведена Горбачовим. Цією людиною я захоплююся. Я думаю, що в його особі, ми бачимо надію на мир...[70]

Наприкінці 1980-х популярність Челентано стала спадати.[71] Щоб якось повернути минулу славу і на запрошення керівництва держтелерадіокомпанії RAI, з 3 жовтня 1987-го співак стає ведучим і автором телешоу «Fantastico» восьмого сезону.[72] Передача транслювалася щотижня суботнім вечором на каналі Rai 1, старт виявився вдалим і Адріано бере участь у 14 випусках, які тривали до 6 січня 1988-го.[73] Співведучими Челентано були Маріса Лауріто, Хізер Парізі, Массімо Больді, Мауріціо Мікелі і Бруно Гамбаротта.

«Фантастіко» мало музичну спрямованість, на передачі Челентано виконав 30 пісень. Це перше телешоу співака з презентацією нового альбому «La pubblica ottusità», що мав великий комерційний успіх. Також цьому успіху сприяло виконання 6 пісень на шоу, окрім Італії платівка видавалася в Німеччині, Греції та Чехословаччині.

Гостями Челентано на програмі були такі відомі персони: Микита Міхалков, Олена Сафонова, Чак Беррі, Дзуккеро, гурт «Bee Gees», Стінг, Елтон Джон, Ренато Подзетто, Ріккардо Коччанте та інші.

Телевізійному керівництву Челентано поставив умову — щоб не було ніякого контролю над веденням передачі. У першій серії Адріано відразу розірвав традицію з паузами по п'ять хвилин — це був спосіб сказати, що потрібно зупинитися подумати. Такий розклад шокував публіку, керівництво RAI почало замислюватися, що зробили помилку, преса спочатку критикувала, потім зааплодувала. Челентано продовжував далі, він хотів показати, що можна грати і на маленькому екрані — рекламну гру, яка повинна була спонсорувати кафе «Сплендід», Адріано перетворив на комічне шоу, яке збирало аудиторію в 13 мільйонів глядачів кожен суботній вечір. Але протягом шоу комічна гра чергувалася з серйозними речами: у третій серії, без згоди керівництва, співак покликав актрису театру Франку Раме прочитати незвичайний драматичний уривок про сексуальне насильство над нею самою. Адріано дав зрозуміти, що він не жартує і непохитний в логічних схемах політики, запросив ще й чоловіка Франки Раме — письменника Даріо Фо (лауреат Нобелівської премії 1997 року), в той час ці особистості були ще маловідомі і тому Челентано поручився за них, ця провокація особливо розгнівала керівників RAI. Наступною витівкою стало — без будь-якого попередження, Адріано попросив мільйони глядачів поміняти канал і переключитися на «Фінінвест». Результат налякав самого Адріано: близько 8 мільйонів телеглядачів перемикнулися в той вечір з RAI на канал «Фінінвест».[74]

Вирішальною подією телепроекту став випадок: напередодні всеіталійського референдуму з екології у день, коли агітацію заборонено, у випуску 7 листопада Челентано продемонстрував відеокадри Greenpeace — вбивства тюленів торговцями хутра. Після цього написав на дошці гасло «Полювання проти любові» (іт. «la caccia è contro l'amore») і закликав телеглядачів писати це на бюлетенях, при цьому допустивши грубу орфографічну помилку — слово «è» він написав без акценту зверху, пізніше це викликало цілу серію критики на його адресу. Челентано отримав прізвисько «Король невігласів», яке згодом стало назвою наступного альбому. В результаті великий відсоток бюлетенів був зіпсований, а референдум зірваний. За законом ця витівка загрожувала Челентано п'ятирічним тюремним строком, але співакові пощастило, на суді його було виправдано і він відбувся штрафом у 200 мільйонів лір (приблизно 150 тисяч доларів). Ближче до кінця передачі відносини керівництва RAI і Челентано були начисто зіпсовані, патріарх італійської журналістики Джорджо Бокка назвав Челентано «талановитим кретином».[75] У певному сенсі, за цього випадку співак зробив перерву в кар'єрі, протягом 1988–1990 років не випустивши жодного альбому, і не знімаючись у кіно. Виходить лише друга автобіографічна книга «Il Profeta ei Farisei» («The Prophet and the Pharisees») (1988), заснована на досвіді участі у «Фантастіко».[74]

1991–1999[ред.ред. код]

«Король невігласів». Завершення кінокар'єри.[ред.ред. код]

Найгучніший телевізійний досвід, який тільки пам'ятало державне телебачення на «Fantastico», залишило слід і на його авторі — Челентано. Після «Фантастіко» грайливий образ Адріано перемінився, з цього моменту співак став більше цікавитися політикою, запасатися відомостями, дивитися новини і читати газети, в інтерв'ю щомісячнику «Пріма Комунікаціоне» Челентано констатував:

«Я був королем невігласів, так, але я міг жартувати і сміятися. Тепер я щодня читаю газети, але більше не сміюся»[76]

Восени 1991 року виходить альбом «Il re degli ignoranti» (укр. «Король невігласів»), представлений у стилі сінті-поп.[77] В альбомі засуджувалися події міжнародної політики, наприклад: загрози третьої світової війни війни у піснях «La Terza Guerra Mondiale» і «L'Uomo Di Bagdad Il Cow-Boy E Lo Zar».[78] У музиці було використано цілий арсенал звукових спецефектів, серед яких: шум поїзду, гул сирени, людські кроки, гра східних музичних інструментів й інше. До платівки увійшло 10 композицій, з них 3 рімейки вже раніше виконаних пісень (1969, і 1977-83 років) і 2 інструментальні трека. Хоча диск був схвально зустрінутий публікою, вийшло 500.000 копій і досяг #3 в чартах, він не увійшов до числа пам'ятних робіт співака.[79] Під час запису альбому Челентано залучив своїх дітей як співаків бек-вокалу, старша дочка — Розіта взяла участь у зйомці кліпів. Диск вийшов у трьох варіантах: на LP, CD і на компакт-касетах.

На підтримку альбому 5 листопада 1991 року, ввечері, на каналі Rai 1, співак випустив двогодинну телепередачу «Adriano Celentano a Notte Rock», що стала одним зі спецвипусків однойменної програми. У рамках передачі співак опублікував 5 нових пісень (всього виконав 11 пісень), провів дискусію з міланськими студентами та показав два відеокліпи до пісень: «Il re degli ignoranti» і «Fuoco», які стали синглами. Також у програмі взяв участь відомий журналіст Енцо Б'яджі та американська фотомодель Енджі Еверхарт. Телешоу коштувало 800 мільйонів лір, проте співак відмовився від гонорару.[80] Того ж року вийшла третя однойменна автобіографія Челентано — «Il re degli ignoranti».[81]

«Чому я охрестив себе «Королем невігласів»? Напевно, тому, що життя стає все складніше, і люди починають мислити все більш витончено і тонко. У такій ситуації одкровень потрібно чекати від простих людей — від перехожого, який, можливо, навіть і читати толком не вміє. Моя вам порада: дорожите своїм невіглаством і діліться ним з тими, хто занадто набив руку в питаннях економіки і культури». — Адріано Челентано [82]

12 і 19 грудня 1992 року, Адріано випускає телешоу у двох епізодах «Svalutation» — перший великоформатний телепроект співака за останні п'ять років після «Fantastico», протягом якого виконав 13 славнозвісних пісень. З Челентано на екрані з'явилися Паоло Россі, Клаудіо Бальоні, Джанні Моранді, Джованотті і Франческо Баччіні. Адріано вдалося досягти неможливого: він переконав шістьох артистів завершити останню серію в піжамі. Передача мала успіх, пік переглядів становив 8 мільйонів глядачів.[83]

1992 року Челентано повернувся у кіно, виконавши головну роль у фантастичній комедії «Джекпот», бувши одним з авторів сценарію. Сюжет картини розповідає про винахід еліксиру вічної молодості. Фільм виявився вкрай провальним у комерційному плані, зібравши 105 мільйонів лір, при витратах у 18 мільярдів. Не менш негативними були оцінки кінокритиків, які назвали картину найгіршим фільмом італійського кіно. Фільм завершив кінокар'єру Адріано, що було прокоментовано в інтерв'ю російській газеті «Аргументи та факти» 1995 року:

«Та набридло. До того ж немає хорошого сценарію, щоб мені сподобався. Хай краще люди захоплюються, в яких чудових фільмах Челентано колись знімався, ніж почнуть плюватися — та що він, голодує, чи що, навіщо погодився грати в такому кошмарі?»[84]

«Quel Punto» та турне по Європі (1994)[ред.ред. код]

27 листопада 1994 — прем'єра на телеканалі Rai 1 у передачі «Scommettiamo che…?» альбому «Quel Punto» (укр. «Цей пункт»), який мав успіх, посівши 4# в італійському хіт-параді. На передачі Челентано був присутній разом з дружиною, і заспівав дві нові пісні: «Quel punto» і «Attraverso Me» — єдиний сингл. За складом альбом вийшов різноманітним, у жанрах: електроніки, хіп-хоп, рок, поп і стилях: шансон, поп-рок, євроденс.[85] У більшості пісень були вставлені звукові спецефекти у вигляді шуму поїзду.

Альбом містив 8 нових композицій, з них два останні треки — «Rifugio Bianco» і «Sanmatio», представлені співом чоловічого хору «Stella Alpina». Також диск містив 5 ремейків — до пісень 1972-76 років і композиції «Uh … uh …» яку було перероблено на ремікс. Оскільки ді-джей, що створив ремікс до «Uh … uh …», заявив про порушення авторських прав, перше видання альбому на деякий час було вилучено з продажу, що дуже завадило продажам, які, за офіційними заявами Клаудії Морі, становили близько 250.000 примірників, перше видання вважається справжньою рідкістю. Наступного року вийшло перевидання альбому, у цій версії ремікс «Uh … uh …» був замінений на оригінальну версію пісні 1982 року.[86] У заголовній пісні «Quel Punto» Челентано як набожний католик з соціалістичними ідеалами, критикує одностатеву любов і штучне переривання вагітності — це викликало бурхливі протести феміністського руху і секс-меньшин.[87][88]

Цієї пори у Челентано з'явилися плани відкрити ресторан і створити власний телеканал (так зване «піратське телебачення»). Спочатку ця ідея викликала великий інтерес з боку корпорації RAI, але незабаром керівництво телерадіокомпанії, здало в архів цей проект. Невдача з відкриттям власного ресторану і телебачення спричинили борги у 3 мільйони доларів.[89] Щоб хоч якось поправити фінансове становище Челентано прийняв пропозицію італійської державної залізничної компанії і знявся в рекламному кліпі.[90]

Восени 1994 року, на підтримку «Quel Punto», співак дає концертне турне, що дебютувало 29 вересня на стадіоні «La Favorita» у Палермо. Майже весь жовтень співак давав аншлагові концерти у таких містах Італії як Кава-де'-Тіррені, Барі, Рим, Пескара, Флоренція, Болонья, Тревізо, Турин. 28 жовтня співак прибув до Парижа, листопад пройшов з виступами у Брюсселі, Цюриху, Кельні, Дортмунді, Берліні, Мангеймі, Штутгарті і Монако. 18 листопада відбулось завершення турне, місце символічно було обрано у спорткомплексі «Forum di Assago» (укр. «Льодовий Палац») у Мілані, саме там, де 37 років тому, 17 травня 1957 року, співак виступав уперше. Цей концерт транслювався у прямому ефірі телеканалу Rai 1, під назвою «Adriano Celentano Live», зібравши близько 8 мільйонів глядачів. Турне супроводжувалося оркестром з 22 музикантів під керівництвом шотландського продюсера та диригента Тоні Міммса. Протягом виступів репертуар Челентано становив приблизно 17 пісень різних років, серед яких лише одна нова «Attraverso Me».[91] Хоча італійська преса і поспішила назвати концертне турне не успішним, але Челентано доводить, що й за кордоном він не втратив свою популярність.[92] Челентано зберіг свою популярність і в епоху важкого року.[20]

Виступи у Лурді і Болоньї, «Arrivano gli uomini», «Mina Celentano»[ред.ред. код]

27 вересня 1995 року співак взяв участь у благодійному концерті, присвяченому хворим дітям у французькому місті Лурд у «Базиліці Святого Пія X», де були присутні 18.000 глядачів. Концерт організувала спільнота італійських співаків і музикантів, серед яких були Джуліо Могол і Джанні Моранді. На концерті Адріано виконав: «Il forestiero», «Il Ragazzo della via Gluck», «Susanna», «Siamo angeli», «Solo tu», «Ciao ragazzi», «Preghero», «Yuppi Du» і «Azzurro».[93]

1995 року співак випустив єдиний альбом реміксів — «Alla corte del remix». До диску увійшли 12 реміксів до найвідоміших композицій Челентано. Для запису було запрошено багато інших виконавців, серед яких найвідоміший Скетмен Джон.

6 травня 1996 — прем'єра «Arrivano gli uomini» (укр. «Йдуть люди») в стилі поп-рок. Це перший і останній альбом випущений під лейблом «BMG Records», пізніше Челентано погоджується працювати з «RTI Music», яка ближче всього до ідей його власної компанії «Clan Celentano».[94] Диск записувався 8 місяців, що призвело до фінансових труднощів «Clan Celentano».[95] Вперше були запрошені: американський гітарист Майкл Томпсон (брав участь у записах Майкла Джексона, Квінсі Джонса й інших зірок) і аранжувальник Фіо Дзанотті, які згодом взяли участь у записі цілого ряду альбомів Челентано. Наклад альбому не перевищував 150 000 копій, посівши #8 у чартах Італії 1996 року. Диск презентувався на телебаченні, наприклад: 8 травня у телешоу «Numero Uno» ведучого Піппо Баудо на Rai 1, 30 червня у 27-хвилинному випуску «Super» — передачі Амбри Анджоліні на Canale 5.[96][97] Диск містив 10 нових пісень, на музику 6 авторів, і ремейк «Scusami» — італомовну версію пісні 1978 року. Пісні «Arrivano gli uomini», «Cosi come sei» і «Solo da un quarto d'ora» стали синглами.[98]

27 вересня 1997 року — Адріано, по запрошенню, виступив на 23-му італійському Євхаристичному конгресі церковно-духовного зібрання католицького світу, на якому був присутній Іван-Павло II. Концерт відбувся у Болоньї, співак виконав три пісні: «Preghero», «Ciao ragazzi», «Disse».[99]

1997 року телекомпанія RAI пропонує Адріано випустити мега-шоу «Il Conduttore» (укр. «Провідник»), у зв'язку з цим був укладений контракт. Проте, незабаром, цей проект був зупинений. Адріано виступає проти RAI і оголошує, що компанія не виконує свої контрактні зобов'язання і не пропускає його програму, справа закінчилася судом.[100]

У 1998 році Клаудія Морі запропонувала чоловікові записати з Міною Мадзіні спільний студійний альбом «Mina Celentano», який вийшов 14 травня. Альбом мав великий успіх, посів #1 у італійських чартах і став одним з найбільш продаваних у творчості Міни (більше 1.600.000 копій в Італії). Крім CD, був випущений СD-rom, буклет з коміксами, де Челентано і Міна зображувалися у вигляді антропоморфних гусей, а також колекція фотографій. У цьому ж стилі була оформлена і обкладинка альбому. До пісні «Che t'aggia di» (укр. «Що такого я сказала») було знято перший анімаційний відеокліп співака.[101]

«Io non so parlar d'amore» і телешоу «Francamente me ne infischio»[ред.ред. код]

6 травня 1999 року — випуск альбому «Io non so parlar d'amore» (укр. «Я не вмію говорити про любов»), з якого починається нова епоха у творчості співака — співпраці з композитором Джанні Белла і поетом-пісенником Джуліо Моголом, протягом якої між 1999-2007 роками випущено п'ять платинових альбомів (хоча Могол вже писав тексти до деяких пісень Адріано ще у 1960-ті роки). Альбом складався з 13 композицій у жанрі поп-року, серед них була раніше опублікована пісня «Mi domando» 1990 року, яку Джанні Белла спочатку написав для своєї сестри — Марчелли Белли, відомої італійської співачки. Назвою альбому послужив перший рядок другого треку «L'emozione non ha voce».

Диск мав великий успіх і дозволив виконавцю повернути до себе увагу широкої публіки: було заздалегідь замовлено 150.000 примірників і випущено близько 2.360.000 копій, 9 пісень стали синглами. Альбом посідав 1 позицію і протримався 90 тижнів у «Топ-20» італійських чартів.[102] Основною темою більшості пісень була любов, оспівана у всіх її проявах. Пісню «L'arcobaleno» було присвячено відомому італійському кантауторе Лучіо Баттісті, що помер 1998 року.[103] Було знято 3 відеокліпа, до композицій «L'emozione non ha voce», «Gelosia» і анімаційний до пісні «L'arcobaleno».

З 7 жовтня 1999 року на підтримку альбому виходило телешоу у 4 епізодах під назвою «Francamente me ne infischio» (укр. «Сказати по правді — мені наплювати»), в якому було об'єднано музику з соціально-політичними питаннями. Ведучими були Челентано та Франческа Нері, а новими гостями співака стали: Лучіано Лігабуе, Ману Чао, Компай Сегундо, Jamiroquai, Горан Брегович, П'єро Пелу, Том Джонс, Джо Кокер, Девід Боуї, Б'яджо Антоначчі, Тео Теоколі, співачка Nada, Макс Пеццалі й інші.

На телешоу Челентано виконав 16 пісень, серед них — 5 з нового альбому. Окрім виконання пісень, однією з частин програми Адріано було використання різних документальних кінозйомок, наприклад: приведення у виконання смертного вироку в Гватемалі. Крупний план страти, з контрольним пострілом у потилицю, шокував публіку. Таким чином Челентано пропагував близькі йому ідеї: від боротьби за скасування смертної кари — до допомоги африканським голодуючим. Мета співака була досягнута, телешоу спровокувало запеклу полеміку серед італійської громадкості. Мегашоу обійшлося в 5 мільйонів доларів (з яких один мільйон — гонорар ведучому). Для репетицій і зйомок один цех колишнього авіазаводу в Мілані переобладнали під «Челентано-сіті» — концертний зал з апаратурою і освітленням, за лаштунками якого знаходилися апартаменти для співака.[104]

Телешоу мало успіх, кожні епізоди збирали 35-51% аудиторії, що відповідало 6.9–10.5 мільйонам глядачів.[105] 2000 року на фестивалі «Золота троянда» передачу було нагороджено призом «Срібна троянда».[106]

2000–2008[ред.ред. код]

«Esco di rado e parlo ancora meno» і телешоу «125 milioni di caz..te»[ред.ред. код]

Адріано Челентано на телепередачі «La situazione di mia sorella non e buona» з Джанні Белла і Джуліо Моголом.
З 1999 по 2007 рік відбулася особливо успішна співпраця Челентано з композитором Джанні Белла (у центрі) і поетом Джуліо Моголом (праворуч), протягом якої записано п'ять платинових альбомів

10 листопада 2000 — випуск «Esco di rado e parlo ancora meno», в альбомі продовжилася співпраця з колективом Белла — Могол. Попередні замовлення диску перевищили 600.000, загальний наклад склав 1.800.000 копій. Альбом мав великий успіх і став платиновим попри те, що попередній «Io non so parlar d'amore» все ще входив до «Топ-50» найбільш продаваних альбомів Італії.[107] 2001 року диск було номіновано на премію «Italian Music Awards».

До пісень «Per averti» і «Quello che non ti ho detto mai» були зняті відеокліпи. Більшість пісень була представлена у стилі поп-року і італо-диско. Винятком були лише дві пісні — «Il figlio del dolore» (укр. «Син болю»), написана Адріано і виконана у дуеті зі співачкою Надою, пісня стосувалася проблеми аборту, який неможливий навіть у випадку, якщо жінка завагітніла в результаті згвалтування під час війни. І епічна політико-філософська композиція «Io sono un uomo libero» (укр. «Я вільна людина») Івано Фосатті, перший рядок пісні: «Виходжу рідко, а кажу ще рідше» послужив назвою альбому.[108]

26 квітня 2001 року на підтримку альбому транслювалося телешоу «125 milioni di caz..te». Всього вийшло 4 серії, рейтинг перегляду шоу на каналі Rai 1 склав 42% — приблизно 10 мільйонів глядачів. За будовою телешоу було аналогічним попередньому телепроекту Челентано: у передачі обговорювалися соціальні питання і виконувалася музика. Протягом телешоу Челентано виконав 23 пісні (з них 7 пісень з нового альбому). Назва передачі перекладається як «125 мільйонів тонн лайна». Заради уникнення подальших скандалів через слово «лайно», команда Челентано вирішила заховати всім зрозумілий сенс серією точок в середині цього слова. Така назва пояснювалася словами:[109]

«Ситуація в Італії і в світі викликає все більші побоювання: війна в Ізраїлі, глобальне потепління, Боснія, випробування нової атомної бомби... Мене турбує багато чого. Однак найгірше те, що люди сприймають трагічні події як якесь звичайне "лайно". Ось що найстрашніше — звідси і назва» — Челентано[110]

Співведучою Челентано була запрошена вагітна актриса Азія Ардженто і гості: Браян Адамс, Енцо Янначчі, Антоніо Албанезе, Джуліано Ферарра, Фіорело, Джорджо Ґабер, Джорджо Панаріелло, гурт «Lunapop», Shaggy, Кармен Консолі, Giorgia, Марко Мазіні, Даріо Фо й інші.

Бюджет передачі склав 20 мільярдів лір, зйомки відбувалися у павільйоні старого паперового комбінату в Бругеріо. У телевізійних декораціях студії Челентано відтворив вулицю Глюка, реконструювавши квартал в «ідеальному», за його уявленням місті. У цьому «ідеальному» місті проходив водний канал, були будинки і навіть в'язниця.[111] Як і в попередньому телешоу було розміщено оркестр під керівництвом Фіо Дзанотті.

На передачі стався і неприємний інцидент — в одному з випусків, під час номера з Даріо Фо, Челентано невдало підстрибнув, впав і зламав ногу, але попри цей факт, шоу не було закрито, і йому довелося вести наступні серії з гіпсом на нозі.[112]

В рамках телешоу транслювався 10-15 хвилинний детективно-сатиричний серіал з політичною підосновою «Інспектор Глюк» (італ. «L'ispettore Gluck»), написаний письменником Карло Лукареллі, де Челентано зіграв головного персонажа. Вийшло 3 серії під назвами: «Дім жінки порізаної на шматки», «Рука смерті» і «Хто вбив красу», у яких був натяк на теми: поширення ГМО, страти, руйнування природи і її краси.[113]

«Per sempre»[ред.ред. код]

15 листопада 2002 — прем'єра диску «Per sempre» (укр. «Назавжди»), згодом представленого Челентано 15 грудня на телепередачі «Uno di noi» , яку вів Джанні Моранді, було зібрано 8 мільйонів глядачів.[114] Альбом являв собою вдале поєднання сучасної музики та пісенних традицій 1960-х років.[115] Диск, випущений в кількості 900.000 копій, став третім платиновим, посівши першу позицію в «Топ-100» кращих альбомів Італії.

Альбом складався з 12-ти треків, 4 пісні стали синглами, до композицій: «Confessa», «Mi fa male», «Per sempre» і «I passi che facciamo» було знято відеокліпи. Крім традиційної команди музикантів: дуету Могол — Белла, аранжувальника Фіо Дзанотті, гітариста Майкла Томпсона, для запису альбому було запрошено два відомих кантауторе — Пачіфіко з піснею «I passi che facciamo» і Франческо Гуччіні — пісня «Vite», а також знаменитий американський джазовий піаніст, багаторазовий володар премії «Греммі» — Чік Коріа, що зіграв у піснях «Mi fa male», «Per sempre» і останній «Radio Chick», яку було повністю віддано під джазову імпровізацію музиканта.[116]

«Коли ми з Джанні Белла, Клаудією і Джанмарко говорили про можливість включити фортепіано в акомпанемент пісні «Per sempre», нам прийшло в голову ім'я одного з найбільш великих піаністів у світі — Чік Коріа. Ми знали, що це майже нереально, оскільки до цього часу ніколи не погоджувався грати з іншими, тими, хто не входив до його групи. Як же він все-таки погодився, нехай він вам краще сам розповість. Факт той, що ми тепер з ним друзі, я цим пишаюся» — Адріано Челентано[117]

Альбом був виданий в п'яти варіантах: самостійний CD, SACD, CD-DigiPak, LP і вперше в кар'єрі співака — випуск CD + DVD, що містив відеокліпи.[118]

«C'è sempre un motivo»[ред.ред. код]

На початку березня 2004 року як запрошений гість співак був присутній на фестивалі в Сан-Ремо, де виконав лише одну пісню — «Rip it up». 12 листопада того ж року виходить альбом «C'è sempre un motivo» (укр. «Завжди є причина»), що досяг #1 італійських чартах. Музика альбому представлена стилями: босанова, поп-рок, ритм-енд-блюз і шансон.[119]

Перед виходом диска, випущеного накладом 700.000 копій, було зроблено близько півмільйона попередніх замовлень. Прокламацією альбому стало телешоу «Рок-політик», протягом якого співак виконав 4 пісні з нього. Диск вийшов у 7 варіантах, просто на CD, SACD і LP, так і у вигляді CD + DVD і CD + DVD + LP.[120] 14 жовтня 2005 року вийшов повторний реліз альбому, до якого додатково увійшов сингл Паоло Конте «L'indiano» та застосовано новаторство — вперше в Італії використано формат DualDisc (у вигляді подвійного диску, з музикою на одному боці та з DVD до кліпів на другому).[121]

Особливістю альбому стало виконання іншими, окрім італійської, мовами — пісні «Lunfardia», написаної відомим бардом Фабріціо Де Андре, незадовго до своєї смерті, аргентинським діалектом «лунфардо». І ремейку пісні «Il ragazzo della via Gluck», що увійшов до альбому під назвою «Quel casinha», за участю Сезарії Евори — креольською мовою, в народному ритмі Кабо-Верде стилі морна. У своєму інтерв'ю журналу «Sorrisi» від 11 листопада 2004 Челентано коментував цей незвичайний дует:

«Я завжди слухав і люблю музику Сезарії, яка зберігає дух своєї культури. Одного разу я попросив Клаудію розшукати її, щоб запропонувати заспівати разом. Але я не знав, про що її попросити. Під час бесіди я сказав, що мені було б приємно заспівати разом із нею. Або одну з її чудових пісень, або „Хлопця з вулиці Глюк“, аранжував і з текстом, перекладеним її групою. Вона захотіла послухати пісню. Їй дуже сподобалося, і вона схвалила цю останню ідею».

Останнім треком альбому стала композиція — «Vengo dal jazz», кавер-версія відомої пісні «Bensonhurst Blues» американського музиканта Арті Каплана 1973 року, виконана Челентано італійською.[122]

«Рок-політик»[ред.ред. код]

В четвер увечері 20 жовтня 2005 року на телеканалі Rai 1, Челентано відкрив своє чергове щотижневе музично-соціально-політичне телешоу — «Рок-політик» (італ. «Rockpolitik»), протягом якого співак виконав 28 пісень зі свого репертуару різних років. Всього вийшло 4 двогодинних серій, з середнім рейтингом перегляду у 46-47% аудиторії (близько 10-12 мільйонів глядачів).[123] Програма відкривалася під акомпанемент гітариста Майкла Томпсона, що символізувало ідеологічну концепцію передачі — своєрідний поділ світу на рок і «попсу» (італ. «rock e lento»).

Глядачі у студії розміщувалися на ярусних трибунах на зразок амфітеатру, оточених великими декораціями дизайнера Гаетано Кастеллі, які зображували місто в американському стилі, з великим мостом, силуетами хмарочосів і Чайна-таун. Ще більшу видовищність надавали шоу два великих світлодіодних екрани Barco ILite 8 розміром 6,55 х 3,35 м. Один з екранів розташовувався уздовж сцени зі студійним оркестром, а другий використовувався в якості корми для сцени, на якій виступали артисти-гості шоу. За участь у проекті Челентано отримав гонорар у 1,4 мільйони євро (по 350 тис. за серію).[124]

Цього разу гостями Адріано вперше стають: Жерар Депардьє, Джанна Нанніні, Франко Баттіато, Валентіно Россі, Патті Сміт, Лоредана Берте, Ерос Рамаццотті, Карлос Сантана; гурти «Sud Sound System», «Subsonica», «Eurythmics», «Negrita» й інші.

Співведучою співака на цей раз стала акторка-фотомодель Луїза Ранієрі, також були запрошені крім Тео Теоколі, гумористи Антоніо Корнаккіоне і Мауріціо Кроцца, які висміювали протягом усього шоу як правих, так і лівих політиків, приділяючи особливу увагу Сільвіо Берлусконі.[125] Починаючи з першої серії Адріано звинуватив прем'єр-міністра в придушені свободи слова і як факт привів дослідження Freedom House у якому Італія посіла 77 місце за свободою преси. Щоб викрити цензуру, введену урядом, було запрошено до студії лівого депутата Європарламенту і колишнього журналіста Мікеле Санторо, вигнаного з телеканалу Rai 1 в 2001 році (Берлусконі звинуватив його у «використанні телебачення в злочинних цілях»).[126] Такі події викликали великий резонанс у суспільстві, послідувала реакція голови уряду Італії:

Адріано Челентано і Роберто Беніньї пишуть листа Сільвіо Берлусконі на телешоу «Рок-політик».
«Щоб на телебаченні дув вітер свободи, не обов'язково, що там був присутній Челентано» — Сільвіо Берлусконі [127]

Проте опозиційні лідери підтримали такий такт передачі:

«Челентано в цій програмі говорив абсолютно вільно», — заявив Романо Проді, лідер лівоцентристської опозиції. — «І мене вражає, що люди зляться лише від цього факту. Було б краще, якби та ж сама свобода була забезпечена на телебаченні щодня» [128]

Кульмінацією шоу стала друга серія, що привернула увагу рекордних 12 мільйонів глядачів, протягом якої Челентано разом з актором-коміком Роберто Беніньї написав сатирично-іронічний лист до прем'єр-міністра з вимогою його відставки, назвавши «корупцьоні» (ідеєю цієї сцени став сюжет з комедії «Тото, Пеппіно і розпусниця» 1956 року знаменитого італійського коміка Тото), що викликало особливу образу прем'єр-міністра:[129]

«Програма Челентано — лише останній епізод тієї атаки, яку ЗМІ ведуть з 2001 року на уряд і його голову» — Сільвіо Берлусконі [130]

Сюжет наступних серій був аналогічний, з критикою уряду Італії та його голови. На думку оглядачів, саме цим пояснювалися фантастичні показники глядацької присутності. Попри успіх телешоу, 11 листопада вийшла остання серія скандального «Rockpolitik», не зважаючи на це передачу було нагороджено премією «Ideona» як краще «Live Event Show».

20 листопада 2006-го вийшла однойменна книга, присвячена цій передачі. Через тиждень після цієї події — 2 грудня, співак взяв участь у програмі «Che tempo che fa» на каналі Rai 3, що зібрала аудиторію в 6,2 мільйона глядачів, де обговорив з журналістом Фабіо Фаціо невдачу з закритим телешоу і виконав три пісні. 10 листопада того року Челентано випустив перший багатодисковий збірник — «Unicamente Celentano». На 3-х дисках містилося 42 пісні, серед яких була нова «Oh Diana», в дуеті з Полом Анкою. Альбом, проданий у кількості 600.000 копій, знаходився на 3 місці в турнірній таблиці FIMI в перший тиждень прем'єри і майже 3 місяці в першій десятці італійських чартів.[131]

«Dormi amore, la situazione non è buona»[ред.ред. код]

«Dormi amore, la situazione non è buona»
Агресивна та войовнича обкладинка альбому є різким контрастом спокійним та меланхолійним композиціям

Напередодні свого сімдесятиріччя, 23 листопада 2007 року, співак випустив диск «Dormi amore, la situazione non è buona», а 26 листопада на каналі Rai 1 вийшла двогодинна передача «La situazione di mia sorella non e buona».[132] Зйомки передачі відбувалися в студії звукозапису, побудованої в аудиторії RAI в Мілані, де був інсценований процес запису диску, окрім Челентано, у передачі взяли участь й інші музиканти-творці альбому.[133] Окрім виконання 4 пісень з нового альбому, на телепередачі була піднята тема атомних електростанцій і проблем, пов'язаних з галуззю енергетики. Назва передачі: «З моєю сестрою не все в порядку» — є цитатою з пісні «La situazione non è buona», де під «сестрою» мається на увазі планета Земля. Рейтинг програми був досить успішним — її подивилося 11 мільйонів чоловік із середньою часткою 39,01%.[134]

Музика альбому представлена у стилі поп-рок і балада.[135] Оглядачі відзначали, що альбом, вийшов одним з найбільш «мінорних» в кар'єрі співака.[136] Альбом був тепло зустрінутий публікою і критиками, зокрема, високо оцінені вокал Челентано, тематика текстів пісень і якість аранжувань. За півтора місяця в Італії було розпродано 320.000 копій, диск відзначившся п'ятою платиною.[137] Крім того, диск пробув дев'ять тижнів у чарті «European Top 100 Albums».[138]

Це остання робота за участю Могола і Джанні Белла, але на диску є твори й інших авторів, наприклад: раніше неопублікована робота великого кантауторе Доменіко Модуньйо «Ragazzo del sud» 1972 року. Сингл «Aria… non sei più tu» Лоренцо Джованотті і Даніеля Вулетича, що став гімном святкування Дня Землі в Італії на телеканалі «Sky». Також була записана однойменна пісня Кармен Консолі і Вінченцо Черамі, присвячена знаменитій італійській актрисі Анні Маньяні«Anna Magnani», за участю джаз-квартету Стефано Ді Баттіста. Головними піснями стали «La situazione non è buona» Франческо Трікаріко і «Dormi amore», за участю відомого піаніста Лудовіко Ейнауді. До синглу «Fiori» репера Неффа було знято анімаційний кліп у 3D форматі.

На обкладинці альбому, розробленій художником Вайнером Ваккарі, Челентано зображено у вигляді боксера, сам співак коментував це так:

«На обкладинці одного з дисків художник зобразив мене в образі боксера. Здається, він вгадав правильно. Боксер — це той, хто б'ється. Він приймає і завдає ударів, мріє про перемогу, а іноді зазнає поразок. І тоді, повернувшись додому з пластиром на брові, він запитує себе: а може, даремно я мріяв?»[139]

2008 рік[ред.ред. код]

5 січня 2008 — телеканал Rai 1 вирішив відзначити 70-річчя Челентано випустивши документальну телепередачу «Buon Compleanno Adriano» (укр. «З Днем Народження Адріано»), передача збирає 28,65% глядачів маючи найвищий рейтинг перегляду суботньої програми, хоча сам співак віддав перевагу відзначити свій ювілей у домашньому колі.[140]

8 березня — Адріано, бувши фанатом футболу, привітав свою улюблену міланську команду «Інтернаціонале» зі 100-річним ювілеєм, виконавши на стадіоні «Stadio Giuseppe Meazza», де відбувалося святкування, пісні: «Хлопець з вулиці Глюка» і «Sei rimasta sola».[141]

4 вересня з нагоди відкриття 65-го Венеційського кінофестивалю, де був присутній Адріано разом з дружиною, поза програмою в «Палаццо дель Сінема» було представлено відреставровану версію фільму «Юппі-Ду». Незабаром після цього фільм видано на DVD разом з ремастованим альбомом із саундтреками. Протягом пресконференції фестивалю співак дав нову оцінку фільму:[142]

«Юппі Ду — це крик насолоди. Крик любові між жінкою і чоловіком. Але це також крик жалю через насильство жінки і через втрату друга. Це дуже наївний фільм, який буде цікавий і через двадцять років» — Челентано[143]

У листопаді Челентано вирішив повторити успіх «Unicamente Celentano», записавши збірник на 2-х дисках — «L'animale» (укр. «Тварина»), який містив 28 пісень — «Canzoni d'amore» (укр. «Пісні про кохання») і «Canzoni contro» (укр. «Пісні проти»), така складова за словами Адріано розкривала дві сторони його душі — Любов і Протест. Прем'єрою диска стала пісня «La cura» (укр. «Оберіг») Франко Баттіато і сингл «Сни про Чорнобиль» (іт. «Sognando Chernobyl»), до якого було знято 11-хвилинний відеокліп, що показував наслідки Чорнобильської аварії.[144] У своєму інтерв'ю газеті «La Stampa» — Адріано-еколог відзначив, що приводом для написання цієї композиції стало «відверте безвідповідальне рішення уряду про будівництво нових атомних електростанцій».

2011-наш час[ред.ред. код]

«Facciamo finta che sia Vero»[ред.ред. код]

29 квітня 2011 — Челентано написав листа в газету «Fatto Quotidiano», в якому в черговий раз різко розкритикував уряд і закликав італійців взяти участь у референдумі (відбувся в Італії 12 червня), щоб виступити проти Сільвіо Берлусконі і його посібників, оскільки вони за його словами: «не здатні керувати великою країною, сприймають жителів Італії як „ідіотів“, права котрих можна зневажати і яким можна безкарно брехати».[145] Берлусконі пішов у відставку 13 листопада 2011 року.

29 листопада — вихід «Facciamo finta che sia vero» (укр. «Припустимо, що це правда»), представленого у жанрах поп, рок, кумбія і танго. Дворічному очікуванню публікою нового альбому передували події: 28 вересня у газеті «Корр'єре делла Сера» з'явилася стаття з повідомленням про швидкий вихід нової пісні, а за кілька днів до цього учасник запису — Джованотті розмістив у Twitter відеоролик знятий в студії «Pinaxa» у Мілані з процесом запису диску; 21 жовтня на сайті iTunes з'явився перший сингл «Non ti accorgevi di me»; 24 листопада продюсер альбому Клаудія Морі дала прес-конференцію, присвячену виходу нового диску. Далі рекламою служили події: 2 грудня у журналі «la Repubblica XL» було оприлюднено статтю: «The Clan. Челентано дзвонить, Джованотті і Джуліано Санджіорджи відповідають. Історія великої зустрічі»; 11 грудня вийшов єдиний кліп з альбому до синглу «Non so più cosa fare», з квартетним виконанням, показаний на телешоу «Che tempo che fa», гостею якого була Клаудія Морі.

Альбом був позитивно зустрінутий критикою і публікою, були відзначені несподівані стилістичні рішення і висока якість аранжувань. В Італії диск став двічі платиновим, посів 3# у чартах, за 20 днів було продано близько 200 тисяч примірників. У створенні альбому брали участь: Франко Баттіато, Джуліано Санджорджи, Ману Чао, Філ Палмер, репер Джованотті і піаніст Рафаель Гуалацці. Диск складався з дев'яти композицій, п'ять з яких Адріано виконав сольно, а чотири спільно з іншими співаками. Пісні порушували теми: боротьби за екологію, міркування про економічну кризу, корупції, влади грошей і бездуховності, через що співак охарактеризував альбом «найполітичнішою роботою у своїй кар'єрі». Також одночасно планувався вихід 26-ти серійного мультсеріалу «Адріан», який за задумом мав стати одним цілим з альбомом, за авторством та сценарієм Челентано.

3 грудня Челентано виступив в Генуї на вечорі італійського коміка Беппе Ґрілло, де виконав дві нові композиції, концерт транслювався в прямому ефірі на сайті YouTube. Наприкінці 2011 року співак відкрив в інтернеті власний блог, новий сайт, офіційну сторінку в соціальній мережі Facebook, а також зареєстрував відеоканал на YouTube, де розмістив декілька своїх музичних кліпів.

Сан-Ремо '2012[ред.ред. код]

Адріано Челентано і Джанні Моранді, 14 лютого 2012 року

14 лютого 2012 року, на сцені «Арістона», Челентано виступив на 62-му відкритті Фестивалю Сан-Ремо. Його появу не було підтверджено до останнього моменту, особливо після чуток про його хворобу і можливу відмову показатися публіці, та небажання телекомпанії RAI знімати співака через критику уряду в попередніх телешоу, він не брав участі в жодній репетиції, і, все ж таки, виступ «зірки» був найочікуванішим і мав стати головною подією фестивалю. Поява Челентано супроводжувалася тривалим світловим шоу, що імітує війну і бомбардування, потім з клубу диму, як на обкладинці нещодавно випущеного диска, з'явився ветеран італійської сцени.

У першому епізоді фестивалю Челентано говорив про несправедливість церкви, європейську кризу, проблеми Італії, суверенітет, технічний уряд, референдуми, конституційний суд і цензуру державної телекомпанії RAI. Разом із Челентано виступили також два інші ветерани італійської естради: ведучі Джанні Моранді та Пупо. Але найбільший резонанс в італійських ЗМІ мала критика співака на адресу католицьких газет:

Даремні газети, такі як «Avvenire» і «Famiglia Christiana», виразно повинні бути закриті. Вони займаються політикою, а не Богом і його справами, не розрадою стражденних. В їх лицемірних текстах розмова про Бога займає надто мало місця.[146]

В цей день він виконав чотири пісні, «Facciamo finta che sia Vero», «Il Forestiero», «Thirtheen women», і «You are my sunshine».

Останнього вечора, 18 лютого Челентано продовжив свій політичний монолог з критикою ЗМІ, протягом якого, він пояснював, що релігійним газетам «треба говорити про сенс життя і смерті, і особливо про те, що буде далі …» . Після тривалої промови співак виконав три пісні зі свого останнього альбому «Facciamo finta che sia vero», «La Cumbia di chi cambia», «Ti Penso і Cambia il Mondo». На фестивалі критики зазнав і сам співак через свій гонорар у 700 000 євро, після чого Челентано виправдовувався, що ці гроші підуть на благодійність.

Концерт «Rock Economy»[ред.ред. код]

Концерт Адріано Челентано «Rock Economy» 8 жовтня 2012 року.

Ввечері 8 і 9 жовтня 2012 року Челентано дав концерт у двох частинах «Rock Economy» — перший сольний концерт за останні 18 років, загальна тривалість склала 2,5 години.[147] Подія відбувалася на прославленій сцені «Арена ді Верона» у Вероні, що розташувалася в давньоримському цирку-амфітеатрі, відомої більше як класичний оперний майданчик. Концерт став сенсацією, яка миттєво облетіла весь світ, за словами організаторів, число звернень за квитками перевищило 500 тисяч, але «Арена», була розрахована всього на 12 тисяч глядачів. Адріано першим серед зірок анонсував продаж квитків на концерт всього за 1 євро, щоб на концерт змогло потрапити якомога більше людей, незалежно від їхнього фінансового становища, але вони були розкуплені за півгодини, наступна партія квитків продавалася за 65 — 200 €.[148]

Багатомільйонна аудиторія змогла стежити за концертом у прямому ефірі «П'ятого каналу» (Canale 5), зібравши 9 мільйонів глядачів, що стало найбільшим показником цього каналу за кілька років. Після скандалу довкола «неполіткоректного» ​​виступу в Сан-Ремо, Челентано перервав співпрацю з телекомпанією RAI і віддав права на ексклюзивну зйомку медіакорпорації «Медіасет», що належить сім'ї Берлусконі.

Крім Адріано, на сцені спільно виступив його друг Джанні Моранді, також на перший вечір було запрошено відомого французького економіста Жана-Поля Фітуссі, з яким обговорювалася проблема несправедливого «диктату» у сучасному світі економіки, критикувався світовий лад, це стало лейтмотивом і пояснювало назву концерту.

На сцені разом з Челентано виступили 18 музикантів, 20 бек-вокалістів і 25 танцюристів, було виконано 33 пісні з усіх епох кар'єри співака, 4 грудня вийшов другий концертний альбом «Adriano Live», що містив 2 CD з 26 піснями і DVD з відеозаписом «Рок-економії».

2013-сучасність[ред.ред. код]

У лютому 2013-го у зв'язку з парламентськими виборами в Італії Адріано написав пісню «Ti fai del male», щоб підтримати «Рух П'ять зірок» — партію свого друга, відомого коміка та актора Беппе Ґрілло. Пісня є зверненням до населення, проти байдужості до виборів, з головним гаслом: «Якщо ти не голосуєш — ти шкодиш собі».[149] 19 листопада — співак випустив новий збірник на чотирьох дисках «...Adriano».[150]

10 липня 2014 — випуск автобіографічної книги «Два закоханих борця» (іт. «Due guerrieri innamorati»), написаної Клаудією Морі, яку присвячено 50-річчю подружнього життя Адріано і Клаудії.[151] 23 серпня того ж року Челентано, як і багато інших знаменитостей, взяв участь у благодійній акції Ice Bucket Challenge, виливши на себе відро крижаної води і завантаживши відео на свій YouTube-канал.[152] 28 жовтня вийшла нова версія одного з «класичних» хітів Челентано — «Un bimbo sul leone» (1968), в дуеті зі співачкою Фіореллою Манноя.[153]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Адріано Челентано на лекції в Міланському технічному університеті, 2013
  • За свою творчу діяльність Челентано виконав близько 600 пісень.
  • Зріст Адріано Челентано — 178 см.
  • Співочий голос Челентано — баритон.
  • На його честь також названо астероїд 6697 Челентано[154].
  • Челентано цікавиться футболом і є вболівальником міланського клубу «Інтернаціонале».
  • У 1989 році співак був нагороджений вищою премією міста Мілан — «Ambrogino d'oro» («Золотий Амвросій»).
  • Улюбленим хобі співака є колекціонування та ремонт годинників, а також захоплення тенісом, більярдом, фотографуванням і шахами.
  • «I miei americani» став першим альбомом Челентано на CD, диск був випущений 1985 року у Німеччині.
  • Близькі співака вважають, що якби він виставив свою кандидатуру на виборах, то його пробивна сила дозволила б йому стати президентом.[20]
  • Існує безліч офіційно ухвалених двійників Челентано, які виступають з його ж піснями, наприклад: Адольфо Себастьяні, Роберто Ное, Ніколо Парізі та інші.
  • У 2012 році образ Челентано був втілений актором Мікеле Ді Джакомо в російсько-українсько-польському серіалі «Анна Герман. Таємниця білого янгола».
  • 8 лютого 2006 року Челентано відмовився від почесного звання в галузі літератури і філософії «Університету науки» міста Фоджа, запропонованого деканом Пінто Мінерва.
  • В одному з інтерв'ю Челентано заявляв, що єдиний режисер, у якого хотів би знятися, — Квентін Тарантіно. Улюблені актори співака — Кларк Ґейбл і Фред Астер.
  • Адріано Челентано кілька разів брав участь у зйомках рекламних роликів. У 1980 році він озвучив мультиплікаційний ролик фірми «Pirelli», 1987-го артист знявся в рекламі прального порошку німецької фірми «Dash», а 1995-го — в рекламі компанії державних залізниць Італії «Ferrovie dello Stato».
  • Челентано не любить подорожувати на літаках, тому він завжди віддавав перевагу гастролювати в тих країнах, куди можна дістатися іншими видами транспорту. У другій половині 1960-х американський співак Френк Сінатра запрошував Челентано до США, але Адріано відмовився, мотивуючи це своєю аерофобією.
  • В січні 2013 року, напередодні свого 75-го дня народження, Челентано вирішив піднести шанувальникам невеликий сюрприз, розмістивши у своєму інтернет-блозі раніше не опубліковане відео з кінопроби на роль у фільмі 1965 року знаменитого режисера Джузеппе де Сантіса «Вони йшли на Схід» (зйомки фільму відбувалися в Україні, біля Полтави). Попри те, що актор успішно пройшов проби, він не став зніматися в цій картині, оскільки начебто не хотів надовго розлучатися зі своєю дружиною.
  • Поведінка Челентано на сцені схожа на те, як він поводиться в звичайному житті. Він різкий запальний і ревнивий, допускає злі жарти. Через свій норовливий, незалежний характер, він не раз потрапляв у різні історії, тому в суспільстві постійно виникали чутки про його загибель. Ще в 1981 році поет Андрій Вознесенський присвятив йому відомі рядки: «Ви читали, задавили Челентано. Ви читали?» На щастя, всі ці чутки завжди виявлялися помилковими.[20]
  • Син Челентано — Джакомо теж став співаком, у 2002 році брав участь у пісенному фестивалі в Санремо, записі деяких альбомів батька. В одному зі своїх інтерв'ю Джакомо зізнався, що хотів би заспівати дуетом з його улюбленим артистом — власним батьком Адріано Челентано. До сьогодні спільна пісня не записана, але Джакомо виконує хіти свого батька, які принесли Челентано старшому в минулому оглушливий успіх: «Soli», «Il ragazzo della Via Gluck». У листопаді 2010 року Джакомо Челентано приїздив до Києва, де виступив разом зі співаком Тото Кутуньйо.
  • На честь Челентано названа всеукраїнська мережа ресторанів швидкого обслуговування — «Піца Челентано». Челентано неодноразово виявляв невдоволення використанням свого імені в комерційних цілях, в тому числі і цією мережею ресторанів. Коли мережа «Піца Челентано» почала відкривати свої заклади в Молдові — Челентано подав на цей бренд в суд за використання свого прізвища, проте програв. Ім'я «Адріано» власники піцерії намагаються не згадувати, оскільки у італійського співака є власні зареєстровані товарні знаки — «Clan Celentano» і «Adriano Celentano».[155]

Дискографія[ред.ред. код]

[n 1]
  1. 1960 — Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra — Jolly
  2. 1960 — Furore — Jolly LPJ 5017
  3. 1962 — Peppermint twist — Jolly LPJ 5021
  4. 1963 — A New Orleans — Jolly LPJ 5025
  5. 1965 — Non mi dir — Clan, ACC 40002
  6. 1966 — La festa — Clan, ACC 40006
  7. 1966 — Il ragazzo della via Gluck — Clan, ACC
  8. 1968 — Azzurro/Una carezza in un pugno — Clan, ACC 40011
  9. 1969 — Adriano Rock — Clan, BF 501
  10. 1969 — Le robe che ha detto Adriano — Clan, BF 502
  11. 1970 — Il forestiero — Clan, BFM 700
  12. 1971 — Er più — Storia d'amore e di coltello — Clan, BFM 602
  13. 1972 — I mali del secolo — Clan, BFM 701
  14. 1973 — Nostalrock — Clan, CLN 65764
  15. 1974 — Yuppi du — Clan, CLN 69120
  16. 1976 — Svalutation — Clan, CLN 86013
  17. 1977 — Disco dance — Clan, CLN 86026
  18. 1977 — Tecadisk — Clan, CLN 86033
  19. 1978 — Ti avrò — Clan, CLN 20053
  20. 1978 — Geppo il folle — Clan, CLN 20099
  21. 1979 — Soli — Clan, CLN 20150
  22. 1979 — Me live!  — Clan, CLN 22203
  23. 1980 — Un po' artista un po' no — Clan, CLN 20201
  24. 1981 — Deus — Clan, CLN 20257
  25. 1982 — Uh… uh… — Clan, CLN 20324
  26. 1983 — Atmosfera — Clan, CLN 20380
  27. 1984 — I miei americani — Clan, CLN 20445
  28. 1985 — Joan Lui — Clan, CLN 20485
  29. 1986 — I miei americani 2 — Clan, CLN 20545
  30. 1987 — La pubblica ottusità — Clan, CLN 20699
  31. 1991 — Il re degli ignoranti — Clan, 9031 74439-1
  32. 1994 — Quel Punto — Clan, 4509 97319-1
  33. 1995 — Alla corte del remix — Clan, CLCD 74321 331042
  34. 1996 — Arrivano gli uomini — Clan, CLCD 74321 381192
  35. 1998 — Mina Celentano — Clan/PDU, 90011
  36. 1999 — Io non so parlar d'amore — Clan, CLN 13641
  37. 2000 — Esco di rado e parlo ancora meno — Clan, CLN 20482
  38. 2002 — Per sempre — Clan, CLN 20511
  39. 2004 — C'è sempre un motivo — Clan, CLN 20551
  40. 2007 — Dormi amore, la situazione non è buona — Clan, CLN 2058
  41. 2011 — Facciamo finta che sia vero — Universal Music/Clan, CLN 2098
  42. 2012 — Adriano Live  — Universal Music/Clan, CLN 2111

Примітки:

  1. У статтю про дискографію Адріано Челентано увійшла інформація про: студійні, концертні і триб'ют альбоми; збірники; чарти; відеокліпи; сингли; цифри видань.

Фільмографія[ред.ред. код]

Концерт у Вероні, 2012 рік
[n 1]

Кіно

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль
1992 Джекпот Jackpot Фуріо
1986 Буркотун Il burbero Тіто Торрізі
1985 Джоан Луй Joan Lui Джоан Луй
1984 Він гірший за мене Lui è peggio di me Леонардо
1983 Сінг-сінг Sing Sing Альфредо
1983 Особливі прикмети: Чарівний красень Segni particolari: bellissimo Маттіа
1982 Гранд-готель «Ексельсіор» Grand Hotel Excelsior Менеджер готеля Тадеус
1982 Бінго-Бонго Bingo Bongo Бінго-бонго
1981 Ас Asso Ас
1981 Шалено закоханий Innamorato pazzo Барнаба
1980 Приборкання норовистого Il bisbetico domato Еліа Кодоньо
1980 Ось рука Qua la mano Дон Фульгенціо
1980 Господарка готелю La locandiera Кавальєре ді Ріпафратта
1979 Субота, неділя і п'ятниця Sabato, domenica e venerdì Константин
1979 Оксамитові ручки Mani di velluto Гвідо Квілер
1978 Дядько Адольф на прізвисько Фюрер Zio Adolfo in arte Führer Герман/Густав
1978 Безумство Джеппо Geppo il folle Джеппо
1977 Інша половина неба L'altra metà del cielo Вінченцо Феррарі
1977 Узяти, наприклад, нас Ecco noi per esempio Клік
1976 Блеф Bluff — storia di truffe e di imbroglioni Фелікс
1976 Благородний венеціанець на прізвисько «Смугаста дупа» Culastrisce nobile veneziano
1975 Під яким ти знаком? Di che segno sei? Альфредо
1974 Юппі-Ду Yuppi Du Феліче
1973 П'ять днів Le cinque giornate Каінаццо
1973 Ругантіно Rugantino Ругантіно
1973 Емігрант L'emigrante Пеппіно Кавальо
1972 Біле, червоне і… Bianco rosso e… Анібаль Пецці
1971 Історія кохання і кинджала Er Più — storia d'amore e di coltello Ніно
1968 Серафіно Serafino Серафіно Фіорін
1968 Ми найпрекрасніша пара у світі La Più bella coppia del mondo
1966 Європа співає Europa canta співак
1965 Суперпограбування в Мілані Super rapina a Milano Серджио
1963 Якийсь дивний тип Uno strano tipo камео
1962 Монах з Монци Il monaco di Monza фальшивий монах
1961 Затанцюймо твіст Balliamo insieme il twist (Hey, Let's Twist)
1961 Я цілую… ти цілуєш Io bacio… tu baci
1960 Солодке життя La Dolce Vita Рок-співак
1960 Музичний автомат кричить про любов Juke box urli d'amore співак
1960 Крикуни перед судом Urlatori alla sbarra Адріано
1959 Давай, Джонні, давай! Go, Johnny, Go! співак
1959 Хлопці і музичний автомат Ragazzi del Juke-Box Адріано

Телебачення
[n 2]

Назва передачі Оригінальна назва Канал Дата Серії
«Клан Адріано» «Adriano Clan» Rai 1 25 квітня 1964 1
«Вечір з Адріано Челентано» «Serata con Adriano Celentano» Rai 1 1969 1
«Челентано» «C'e Celentano» Rai 1 1972 1
«Фантастика» «Fantastico» Rai 1 з 3 жовтня по 26 грудня 1987
6 січня 1988
14
«Адріано Челентано і Нічний Рок» «Adriano Celentano a Notte Rock» Rai 1 5 листопада 1991 1
«Девальвація» «Svalutation» Rai 3 12-19 грудня 1992 2
«Сказати по правді — мені наплювати» «Francamente me ne infischio» Rai 1 7-14-21-28 жовтня 1999 4
«125 мільйонів х..ні» «125 milioni di caz..te» Rai 1 26 квітня, 3-10-17 травня 2001 4
«Рокполітик» «Rockpolitik» Rai 1 20-27 жовтня, 3-11 листопада 2005 4
«З моєю Сестрою не все гаразд» «La situazione di mia sorella non e buona» Rai 1 26 листопада 2007 1

Примітки:

  1. У статтю про фільмографію Адріано Челентано увійшла інформація про кінофільми, концертні виступи, телепередачі, нагороди і номінації.
  2. У таблиці показани тільки авторські телепередачі Адріано Челентано (докладніше про інші телепроекти: Фільмографія Адріано Челентано).

Бібліографія[ред.ред. код]

Книги Адріано Челентано

  • «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai». — Sperling & Kupfer, 1982.
  • «Il re degli ignoranti» — A. Mondadori, 1991.
  • «Jannuzzi J. Il profeta e i farisei» — Prime Edizioni di Maurizio Biaducci, 1988.
  • «Rockpolitik» — Bompiani Overlook-Clan Celentano, 2006.

Книги про Адріано Челентано

Джерела[ред.ред. код]

  1. L’inglese inventato di Celentano spopola negli Usa e su Internet — Corriere della Sera. corriere.it. Емануела Ді Паскуа. 2009. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  2. Toh, gli Usa scoprono il Celentano rapper. ilgiornale.it. Паоло Джордано. 2009. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  3. David di Donatello Awards 1976. filmaffinity.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  4. David di Donatello Awards 1980. filmaffinity.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  5. 100 самых ярких кинозвезд. timeout.ru. Ірина Кравченко. 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  6. Мальчишка с улицы Глюка. vvkure.com. Ірина Кравченко. 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  7. Древо. celentano.ru. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  8. а б в г д е ж и к л м н Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  9. Вы чините часы у Челентано? Юбилею Адриано Челентано посвящается. shkolazhizni.ru. Олена Колосова. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  10. Клан, который построил Буфф. celentano.ru. Марина Полонська. 2003. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  11. Адриано Челентано: Часовщик с улицы Глюка. tv7.ru. 2011. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  12. Адриано Челентано сердце итальянской музыки. italia-ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  13. Блистательный Челентано. km.ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  14. Адриано Челентано сердце итальянской музыки. italia-ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  15. Ирина Файт. Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь (страница 3 из 14). bookz.ru. 2013. Процитовано 3 квітня 2015.  (рос.)
  16. "Настоящий итальянец" Челентано отмечает 75-летний юбилей. vesti.ru. Катерина Березовська. Процитовано 3 квітня 2015.  (рос.)
  17. Adriano Celentano. saarrecords.com. Процитовано 3 квітня 2015.  (італ.)
  18. Адриано Челентано. kino-teatr.ru. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  19. Молледжиато, вечно молодой и уникальный, он - Адриано Челентано. myjulia.ru. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  20. а б в г д е ж Кто есть кто в мире : [1500 имен. books.google.com.ua. Процитовано 7 квітня 2014.  (рос.)
  21. а б в г Адриано Челентано. kino-teatr.ru. Процитовано 7 квітня 2015.  (рос.)
  22. Adriano Celentano: История. ultra-music.com. пресс-релиз. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  23. Суперограбление в Милане. kinopoisk.ru. Процитовано 7 квітня 2015.  (рос.)
  24. Серафино (1968) /Serafino. sovdub.ru. Процитовано 7 квітня 2015.  (рос.)
  25. Биография Адриано Челентано. Кино-Театр.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  26. Московский Международный кинофестиваль. seance.ru. Олексій Васильєв. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  27. Адриано Челентано и Клаудиа Мори отметили 40-летие своей свадьбы. podrobnosti.ua. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  28. Джакомо Челентано: “Папа очень боялся, что мы вырастем пижонами”. mk.ru (Олена Редреева). 2010. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  29. Розалинда Челентано: «Мне не хватало отцовской любви». 7days.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  30. Адриано Челентано и Клаудиа Мори. История любви. aif.ru. Наталія Григор'єва. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  31. Адриано Челентано и Орнелла Мути. known.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  32. Адриано Челентано и Клаудия Мори: 50 лет вместе. bigpicture.ru. 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  33. Адриано Челентано и Клаудия Мори: брак по-итальянски. yamisha.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  34. Адриано Челентано исполнилось 70 лет. kinokadr.ru. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  35. ADRIANO CELENTANO, 51 anni fa con MINA il primo FESTIVAL del Molleggiato. sorrisi.com (Антоніо Мустара). 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  36. Биография Челентано. italia-ru.com. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  37. Умер знаменитый итальянский поэт-песенник Паллавичини. echerniy.kharkov.ua (РИА "Новости"). 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  38. Адриано Челентано. celentano.ru. О. А. Вікторова. 1991. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  39. а б в Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь. iknigi.net. Ірина Файт. 2013. Процитовано 1 квітня 2015.  (рос.)
  40. IL BALLETTO DI BRONZO. italianprog.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  41. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  42. А сейчас говорит Адриано. celentano.ru. Альдо Віталі. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  43. Stop Making Sense. newyorker.com. Саша Фрер-Джонс. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (англ.)
  44. Adriano Celentano. zvuki.ru. 2010. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  45. Встречайте – Челентано!. 1tv.ru. 2009. Процитовано 1 березня 2015.  (рос.)
  46. Поторопись, пока не вернулась жена. kinopoisk.ru. Процитовано 8 квітня 2015.  (рос.)
  47. Безумец Джеппо. kox.su. Процитовано 8 квітня 2015.  (рос.)
  48. Adriano Celentano. proza.ru. 2004. Процитовано 21 лютого 2015.  (рос.)
  49. Adriano Celentano ‎– Tecadisk. discogs.com. Процитовано 21 лютого 2015.  (англ.)
  50. Forum Corriere Della Sera. forum.corriere.it. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  51. Paura di un trionfo. ilmondodiadriano.it. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  52. ТОТО КУТУНЬО: «Украинским мужчинам очень повезло. Особенно с женщинами, баней и водкой!». sobytiya.net.ua (Олександр Левіт). 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  53. Тото Кутуньо мог обложить матом Адриано Челентано, играя с ним в теннис или футбол. glavred.info. 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  54. Книги. celentano.ru. Primavera. 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  55. Adriano Celentano Jungla di Citta Domenica In '82 - 1 на YouTube
  56. Adriano CELENTANO : История. music.com.ua. Вікторія Горпинко. Січень, 2005. Процитовано 6 березня 2015.  (рос.)
  57. ADRIANO CELENTANO & PIPPO BAUDO (PRIMA PAGINA - DOMENICA IN' 1983) на YouTube
  58. Adriano Celentano Fantastico 8 #14 finale) на YouTube
  59. Adriano Celentano - Medley (F@nt@stic0 1984) на YouTube
  60. ADRIANO CELENTANO - I MIEI AMERICANI (FANTASTICO '86) на YouTube
  61. а б Феномен Челентано. celentano.ru. Г. Богемський. 1986. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  62. Укрощение строптивого. kinopoisk.ru. Процитовано 9 квітня 2015.  (рос.)
  63. Адриано Челентано. kino-teatr.ru. Процитовано 8 квітня 2015.  (рос.)
  64. Безумно влюбленный. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  65. Бинго-Бонго. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  66. Джоан Луй. kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1990. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  67. Интервью. Адриано Челентано и Клаудия Мори. celentano.ru. Маргарита Ульянова. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  68. 6 фактов о взаимной любви Адриано Челентано к России. rg.ru. Дарья Вороніна. 2015. Процитовано 19 січня 2015.  (рос.)
  69. Adriano Celentano. proza.ru. Івва Штраус. 2010. Процитовано 16 лютого 2015.  (рос.)
  70. Интервью Адриано Челентано. celentano.ru. Юрій Виборнов. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  71. Биография Адриано Челентано. nerusactors.ru. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  72. Fantastico 8. marisalaurito.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  73. Персоны «Адріано Челентано». obozrevatel.com. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  74. а б Адриано: Его жизнь как рок-музыка. celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  75. Адриано Челентано. celentano.ru. О. А. Вікторова. 1991. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  76. Адриано: Его жизнь как рок-музыка. celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  77. Adriano Celentano ‎– Il Re Degli Ignoranti. discogs.com. Процитовано 18 січня 2015.  (англ.)
  78. Слова Шекспира, музыка Челентано. celentano.ru. 1997. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)
  79. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. Процитовано 18 січня 2015.  (рос.)
  80. Adriano Celentano a Notte Rock. archiviostorico.unita.it. 1991. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  81. Libri. celentano.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  82. Правила життя: Адріано Челентано, 75 років. журнал «Esquire» за січень 2013 року (російською). esquire.ru. 2005-10-09. Архів оригіналу за 2013-10-12. Процитовано 2013-01-06. 
  83. Celentano, hai rovinato il tuo film. archiviostorico.corriere.it (Емілія Константіні). 1992. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  84. Адриано Челентано: «И крокодил тоже секс-символ!» Эксклюзивное интервью «Аргументам и фактам». gazeta.aif.ru (Георгій Зотов). 1995. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  85. Adriano Celentano ‎– Quel Punto. discogs.com. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  86. Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. Процитовано 17 січня 2015.  (англ.)
  87. КОРОЛЬ НЕВЕЖД ОПЯТЬ ЗАПЕЛ. gazeta.zn.ua. 1995. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  88. donne contro Celentano: ci vuoi senza cervello. archiviostorico.corriere.it (Frattini Davide). 31 серпня 1994. Процитовано 17 січня 2014.  (італ.)
  89. Адриано: его жизнь как рок-музыка. celentano.ru. Бруно Періні. 1999. Процитовано 17 січня 2015.  (рос.)
  90. Адриано Челентано: то единственное к чему надо стремиться в жизни - это любовь. celentano.ru. Олександр Федоров. 1995. Процитовано 23 січня 2015.  (рос.)
  91. Celentano si ferma qui. archiviostorico.corriere.it. Corriere della Sera. 18-11-1994. Процитовано 17 лютого 2015.  (італ.)
  92. Полвека нас радует Адриано Челентано своими песнями и ролями. liveinternet.ru. 27-05-2012. Процитовано 20 січня 2015.  (рос.)
  93. Celentano fa la predica a Lourdes. archiviostorico.corriere.it (Вітторе Де Карлі). 1995. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  94. Полвека нас радует Адриано Челентано своими песнями и ролями. liveinternet.ru. 27-05-2012. Процитовано 20 січня 2015.  (рос.)
  95. Слова Шекспира, музыка Челентано. celentano.ru. 1997. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)
  96. Celentano suspense, mezz' ora a ruota libera. archiviostorico.corriere.it. 1996. Процитовано 20 січня 2015.  (італ.)
  97. Celentano Ambra, un fiume di "prediche". archiviostorico.corriere.it. 1996. Процитовано 20 січня 2015.  (італ.)
  98. Adriano Celentano Arrivano Gli Uomini. allmusic.com. Процитовано 20 січня 2015.  (англ.)
  99. Адриано Челентано биография, фото - узнай всё!. uznayvse.ru. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  100. Адриано: Его жизнь как рок-музыка. celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  101. Adriano Celentano. proza.ru. Івва Штраус. 2010. Процитовано 16 лютого 2015.  (рос.)
  102. ADRIANO CELENTANO - IO NON SO PARLAR D'AMORE (ALBUM). italiancharts.com. Процитовано 15 лютого 2015.  (італ.)
  103. Celentano canta per Lucio Battisti. archiviostorico.corriere.it (Маріо Лудзатто). 1999. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  104. Челентано - как коньяк: с годами все забористее.. pressa.viperson.ru (Комсомольская правда). 16-10-1999. Процитовано 21 січня 2015.  (рос.)
  105. Celentano trionfa, ma il video - choc divide. archiviostorico.corriere.it (Corriere della Sera). 1999. Процитовано 22 січня 2015.  (рос.)
  106. Adriano Celentano: un nuovo programma pronto per la Rai. diredonna.it. 2010. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  107. Adriano Celentano: История. ultra-music.com. пресс-релиз. 31-01-2006. Процитовано 15 лютого 2015.  (рос.)
  108. Ликбез: Челентано. archives.colta.ru. Андрій Бухарін. 22-01-2013. Процитовано 25 лютого 2015.  (рос.)
  109. По следам "Francamente me ne infischio". adriano38.blogspot.com. Piero Negri. 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  110. Адриано Челентано. italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  111. По следам "Francamente me ne infischio". adriano38. 23 липня 2013. Процитовано 22 лютого 2015.  (рос.)
  112. 125 milioni di caz..te. celentano.ru. Il Celebre. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  113. TV: CELENTANO ISPETTORE GLUCK CON GIANNINI E AMENDOLA. adnkronos.com. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  114. Con il gigante Celentano Morandi batte Canale 5. repubblica.it (Алессандра Віталі). 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  115. Клан, который построил Буфф. celentano.ru (Марина Полонська). 2003. Процитовано 12 лютого 2015.  (рос.)
  116. per sempre celentano adriano (челентано адриано). zvukimuzyki.ru. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  117. Интервью с Адриано Челентано. celentano.ru. Вікторія Терещенко. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  118. Adriano Celentano ‎– Per Sempre. discogs.com. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  119. Adriano Celentano C'è sempre un motivo. kwmusica.kataweb.it. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  120. Adriano Celentano — C'è sempre un motivo. discogs.com. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  121. Arriva il Dual Disc: la musica si vede. businessonline.it. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  122. Artie Kaplan Bensonhurst Blues. whosampled.com. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  123. Челентано провоцирует Берлускони. e-news.com.ua (Ерік Йожеф). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  124. Rockpolitik. show-master.ru (Майкл Кларк). 2005. Процитовано 29 березня 2015.  (рос.)
  125. Челентано борется за свободу. dw.de (Рігерт Берндт). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  126. Челентано сделал из Берлускони клоуна в прямом эфире. newsru.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  127. Премьера телешоу Адриано Челентано вызвала гнев Берлускони. polit.ru. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  128. Челентано раздразнил премьер-министра Италии. utro.ru (Олексій Гусєв). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  129. Письмо Челентано против Берлускони: Интерес только в России. massmediumblog.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  130. Челентано сделал из Берлускони клоуна в прямом эфире. newsru.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  131. Adriano Celentano. UnicaMenteCelentano. meloman.kz. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  132. Adriano Celentano «Dormi Amore La Situazione Non E’Buona». rollingstone.ru (Леонід Александровський). 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  133. Celentano: oltre 9 mln di telespettatori; share del 32.9%. acfans.it. La Repubblica. 2007. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  134. Oltre nove milioni per lo show di Celentano 32,3% di share per i monologhi e le canzoni. repubblica.it. 2007. Процитовано 24 березня 2015. 
  135. Celentano* ‎– Dormi Amore (La Situazione Non È Buona). discogs.com. Процитовано 17 травня 2015.  (англ.)
  136. ОтСлушка с Александром Арляповым - Adriano CELENTANO "Dormi Amore La Situazione Non E Buona". webcitation.org. 28 травня 2008. Процитовано 17 травня 2015.  (рос.)
  137. Adriano Celentano «Dormi Amore La Situazione Non E’Buona». rollingstone.ru. 2007. Процитовано 3 листопада 2014. 
  138. Adriano Celentano. allmusic.com. 2007. Процитовано 24 березня 2015. 
  139. Правила жизни: Адриано Челентано, 75 лет. esquire.ru. 2013-01-06. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  140. Buon compleanno a Paolo Conte e ad Adriano Celentano!. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  141. Duetto Celentano-Moratti per il Centenario dell'Inter. repubblica.it. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  142. Yuppi Du на 65-ом Венецианском Кинофестивале. chelenta.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  143. Адриано Челентано - Цитата. tsitaty.com. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  144. Челентано призвал мир задуматься о Чернобыле. kp.ua (Олександр Кулик). 2009. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  145. Челентано призвал коммунистов и фашистов к объединению против Берлускони. fakty.ua (РБК). 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  146. Debutta il Festival, Celentano attacca Avvenire e Famiglia Cristiana. ilsole24ore.com. 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  147. Первый за 18 лет сольный концерт Адриано Челентано прошел с аншлагом. itar-tass.com (ИТАР ТАСС). 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  148. И вновь на сцене. Адриано Челентано возвращается.. miaitalia.info. 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  149. Adriano Celentano e "Ti fai del male", la canzone inedita per le elezioni 2013. it.notizie.yahoo.com. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  150. Adriano Celentano - Adriano. ibs.it. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  151. Адриано Челентано и Клаудия Мори отметили золотую свадьбу. segodnya.ua. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  152. Адріано Челентано бере участь в акції Ice Bucket Challenge на YouTube
  153. Fiorella Mannoia: "Ho realizzato un sogno: cantare con Celentano". tgcom24.mediaset.it (Андреа Конті). 2014. Процитовано 30 жовтня 2014.  (італ.)
  154. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  155. Адриано Челентано против «Pizza Celentano». obozrenie.md. 26 серпня 2011. Процитовано 28 лютого 2015.  (рос.)

Посилання[ред.ред. код]