Адріано Челентано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адріано Челентано
фотографія
Адріано Челентано на 65 Венеційському кінофестивалі в 2008 році
Основна інформація
Повне ім'я Adriano Celentano
Дата народження 6 січня 1938(1938-01-06) (76 років)
Місце народження Мілан, Ломбардія, ІталіяAnimated-Flag-Italy.gif
Роки активності 1957-до сьогодні
Інструменти гітара
Жанри поп-рок, рок-н-рол, рок, рокабілі, шансон, диско, італо-диско, електроніка, джаз, реп, блюз, сальса, даунтемпо, євроденс, босанова, кумбія, танго, морна
Псевдоніми «Molleggiato», «Сеньйор Буфф», «Король невігласів»
Колективи «Rock Boys»
«I Ribelli»
Лейбли Clan Celentano, Universal Music, BMG Records, Ariola Records, CGD
Нагороди Премія «Давид ді Донателло» за кращу роль (1976, 1980)
Автограф
http://clancelentano.it

Адріано Челентано (італ. Adriano Celentano; народився 6 січня 1938 року в Мілані) — італійський актор, естрадний співак, композитор, режисер, громадський діяч і ведучий телепрограм.

Челентано є одним із найуспішніших виконавців в Італії — за всю свою кар'єру записав сорок студійних альбомів загальним накладом 150 мільйонів[1][2], а також знявся більш ніж в сорока кінофільмах. Володар двох премій: «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль у картинах «Блеф» (1976) і «Оксамитові ручки» (1979)[3][4]. В 2007 очолив список «100 найяскравіших кінозірок» за версією журналу Time Out[5]. На честь Адріано Челентано названо астероїд № 6697, відкритий 24 квітня 1987 року.

Зміст

Біографія[ред.ред. код]

«Він увесь — інстинкт, обдарованість, несамовитість. Протягом багатьох років він творить образ простого хлопця і вірний йому до цього дня»[6] — Даріо Фо

Ранні роки[ред.ред. код]

Дім Адріано Челентано на вулиці Глюка (14), де пройшли ранні роки співака

У 1927 році бідна родина Челентано з провінції Фоджа (регіон Апулії) рушила на північ Італії в пошуках нового місця проживання і роботи. Передчуття великої економічної кризи та війни, що наближається, не давали тоді спокою багатьом мільйонам емігрантів з півдня. Спочатку сім'я знайшла притулок в провінції П'ємонт, а потім вирішили йти далі, в Ломбардію, і зняли маленький будиночок в селі Робекко, поблизу Монци. Сім'я складалася з батька Леонтіно Челентано (1890–1951), матері Джудітти Джува (1897–1973), сина Алессандро (1920–2009) та дочок Рози (1917–2003), Марії (1922–2012), Адріани (1925–1934).[7] У 1934 році родину осягає лихо: вмирає від лейкемії молодша дочка Адріана і сім'я змінює місце проживання ще раз: тепер вони оселилися у найбіднішому кварталі Мілана, на вулиці Ґлюка (іт. Via Gluck). Джудітт йшов 41-й рік, коли жінка знову завагітніла, ніхто не вірив, що п'ята дитина виживе. Всупереч загальній думці, Адріано Челентано народився вранці 6 січня 1938 року (в день Бефани), отримавши своє ім'я на честь померлої сестри Адріани. Дитинство Адріано пройшло у вуличних іграх від зорі до зорі і під гул сирен від бомбардувань під час другої світової війни.[8]

У 1951 році становище сім'ї Челентано, яка і до того жила дуже скромно, ще більше погіршилося у зв'язку зі смертю батька — Леонтіно. Через це Адріано змушений був оселитися в будинку своєї сестри Марії (всі сестри і брат вже мали свої сім'ї), покинувши улюблену «вулицю Глюка» — що було дуже болісно для нього, з роками ці спогади лягли в основу сюжету знаменитої пісні Челентано «Il ragazzo della via Gluck». Цієї пори, остаточно залишивши школу, після шести класів, Адріано довелося працювати, пробуючи себе учнем токаря, електриком, сантехніком, але особливо йому сподобалося ремонтувати годинники.[9]

Адріано став працювати годинникарем, він мріяв з роками відкрити власну майстерню на «віа Глюк» — всьому цьому завадив випадок: друг на ім'я Ніно приніс платівку із США з записом пісні «Rock around the clock» (укр. «Рок цілодобово») у виконанні Білла Хейлі. Також у цей час відбулася прем'єра знаменитого фільму «Шкільні джунґлі» (англ. «Blackboard Jungle»), музичним супроводом якого був цей хіт. Ці роки відзначилися напливом американської культури в Італію. В кінотеатрах йшли вестерни і музичні фільми-новели, в клубах танцювали бугі-вугі, який мав напрямки свінг, твіст. Стали з'являтися музичні автомати з піснями у стилі рок-н-ролу англомовних співаків. Молоді італійці захоплювалися новими персонами на екранах в кіно, наслідували їм і скуповували платівки, що потрапляли у продаж в обмеженій кількості. Світ дізнався про імена Білла Хейлі, Елвіса Преслі, Чака Беррі, Літла Річарда, Джеррі Лі Льюїса, Бадді Холлі та інших. Всі ці обставини вплинули на Адріано, який почувши «Rock around the clock», зрозумів, що рок-н-рол — його стихія і справжнє покликання. З цих пір Челентано почав цікавитися музикою і поступово вчився співати під гітару.

Адріано відвідував по четвергах і суботах танцювальний зал «Filocontanti», де вперше почав успішно виступати на сцені. Ці виступи тривали досить довго, Челентано вже мав успіх у своєму районі Мілана, де з друзями переходив з одного танцювального залу в інший, виконуючи лише «Rock Around The Clock». Одного разу він потрапив в клуб «Свята Текла» (Club «Santa Tecla» існує до цих пір), де атмосфера була особливою: в основному там збиралися просунуті шанувальники нових ритмів, джазисти, танцюристи танго і бугі-вугі. Перший виступ Адріано в «Святій Теклі» було відразу відмічено всіма, тут він став зіркою, всі чекали його появи кожного вечіра. Очевидці відзначали: співак поводився на сцені неймовірно рухливо, він підстрибував як «пружинка», ніби «трохи зі зрушенням», тому його вперше прозвали «Il Molleggiato» (укр. «Хлопець на пружинах»), це була манера виконання запозичена у Елвіса Преслі.[10]

«Мама будила мене рок-н-ролом, який обожнювала, вмикала платівку і казала: „Адріано, подивися, вже восьма година!“» — Адріано Челентано[11]

1956–1969[ред.ред. код]

Початок музичної кар'єри. «Rock Boys», «I Ribelli»[ред.ред. код]

Адріано Челентано з гуртом «Il ribelle» (1960 рік)

У «Святій Теклі» співак познайомився з Бруно Доссеною, кращим в Мілані танцівником бугі-вугі, який згодом став організатором першого італійського фестивалю рок-н-ролу, куди було запрошено і Челентано. По суті, це була заявка на фестиваль, а насправді — зустріч перших імпровізованих груп чи окремих співаків, які намагалися наслідувати англо-американській музиці. Серед них були співаки, які згодом стали вважатися засновниками італійського року: Тоні Реніс, Бетті Кертіс, Тоні Даллара, Клем Сакко, Альберто Лонгоні. Там же Адріано познайомився з групою «Rock Boys», до складу якої входили Енцо Янначчі (фортепіано і гітара), Луїджи Тенко (саксофон) і Джорджо Ґабер (лідер групи), а також брати Ратті. Групі не вистачало вокаліста, і вони запропонували Челентано виконати пісню «Я скажу тобі „чао“!» (іт. «Ciao i dirò»). На загальному фоні це виглядало незвично, так як усі в основному брали собі псевдоніми з американськими іменами, але Адріано вирішив вийти під своїм ім'ям і виконати пісню італійською мовою. З цього моменту почалася співпраця Адріано з «Rock Boys», яка супроводжувалася виступами в різних клубах і концертах. Незважаючи на те, що такий «союз» протривав близько року, Челентано, Ґабер і Янначчі стали добрими друзями на все життя.

Нарешті 18 травня 1957-го відбувся «Primo Festival» (укр. «Перший фестиваль») в «Льодовому палаці» (іт. «Forum di Assago») у Міланi. За умовами фестивалю, кожен кандидат мав зіграти по три-чотири невеликі пісні американських рок-зірок (які тривали зазвичай не більше 2 хвилин). Своїм виступом «Rock Boys» з піснею «Ciao di tirò» у виконанні Адріано, зірвали ходу єпископа Мілана, Монтіні, яка проходила в той момент. Деякі люди, які йшли за статуєю Мадонни, почувши звуки незнайомої музики, стали відділятися від процесії і зникати на вулиці Піранезі. Там зібралося близько п'яти тисяч міланців, під звуки ритмів рок-н-ролу молоді люди стали нестримно танцювати, почалися заворушення, не обійшлося і без поліції.[12] Наступного дня «Корр'єре делла Сера» опублікувала статтю, яка оголосила Челентано новою зіркою італійського рок-н-ролу, а газета «La Notte» писала про виступ: «Льодовий палац "знищений" новою зіркою рок-н-ролу».

Серед глядачів фестивалю був присутній швейцарський продюсер Вальтер Гуертлер, власник студій звукозапису «Music» і «Jolly», який уперше запропонував співаку контракт на запис пісень у стилі американського рок-н-ролу, у результаті цієї співпраці між 1958–1964 роками було випущено 31 платівку у 45 обертів, які містили по дві пісні, і 4 студійних альбоми на дисках у 33 оберти.[13]

В 1958 році було оголошено про проведення конкурсу імітаторів американського актора Джеррі Льюїса і сестра Челентано послала на конкурс двійників одну з фотографій, де її брат був в образі цього артиста. У підсумку Адріано посів перше місце і виграв 100 000 лір.[14] Навесні лейблом «Music» були випущені дебютні платівки співака у 45 обертів, що містили по дві пісні. Гуертлер наполіг, щоб Адріано співав тільки англійською, виконуючи кавери американських рок-хітів, серед яких були: «Rip It Up», «Tutti-Frutti», «Jailhouse Rock», «Blueberry Hill» і інші. Платівки мали певний успіх і Гуертлер почав випускати диски на іншому своєму лейблі – «Jolly». Челентано було дозволено на зворотному боці двох дисків виконати пісні італійською. Адріано записав тоді відомий міжнародний хіт «Buonasera Signorina» і пісню «La febbre dell'hoola hop». Того ж року Адріано познайомився зі своєю першою нареченою Міленою Канту, яка згодом теж стала співачкою і композитором, записавши в середині 1960-х 10 платівок. У цю пору Челентано ще не заробляв стільки, щоб можна було залишити роботу годинникаря і жити доходом від пісень. За перемогу в «Льодовому Палаці», наприклад, його і групу нагородили лише поїздкою в Сан-Ремо, організатором був Бруно Доссена і Мікі Дель Прете (став близьким другом співака на все життя, згодом він брав участь у багатьох творчих проектах Адріано). В Сан-Ремо шляхи Челентано і «Rock Boys» розходяться, група виїжджає до Мілана, в той час як Адріано – ні. Дель Прете організовує йому виступи в місцевих клубах і ресторанах, які не мали успіху.

13 липня 1959 співак перемагає на фестивалі в Анконі з піснею «Il tuo bacio è come un rock», яка одночасно посіла друге і третє місце. Виходить платівка «Il tuo bacio è come un rock/I ragazzi del juke-box», яка продається в кількості 300.000 копій протягом одного тижня, що стає першим комерційно вагомим успіхом.[15]

Цієї пори кінорежисер Лучіо Фульчі запропонував Адріано перші ролі у двох музичних комедіях «Хлопці і музичний автомат» і «Крикуни перед судом». Під час зйомок Челентано познайомився з відомою співачкою Міною Мацціні, у якої було багато спільного з ним: вона так само як і Адріано вважалася «бунтарем у спідниці». Вони швидко знайшли спільну мову і весь вільний час проводили разом; друзі з легкої руки вже одружили цю пару. Газети писали, що між Челентано і рудоволосою Міною розвивається красивий роман. Але незабаром співак заперечує ці плітки, повідомивши, що у нього є наречена — Мілена Канту і що з Міною крім симпатії і дружби у нього нічого немає. У 1960-ті — 1970-ті роки Міна і Челентано запам'ятаються глядачам як найсимпатичніша пара телевізійних ведучих на телеканалах RAI, обидва артисти залишилися хорошими друзями на все життя.[16]

Того ж року Челентано створює новий рок-гурт «I Ribelli» для забезпечення своїх виступів і записів. Назвою послужила одна з найпопулярніших пісень «Бунтівник» (іт. «Il Ribelle»). До гурту увійшли Джані Даль Альо (ударні), Натале Массара (саксофон), Джино Сантерколе (племінник Адріано, гітара), Джорджіо Бенаккіо (гітара), Джанніні (бас). Дебют гурту відбувся у вересні на фестивалі «Avanti» в Мілані з піснею «Teddy girl», співпраця Адріано з «I Ribelli» тривала до 1966 року. Іншими подіями були: дебют співака на телебаченні у передачах «Costellazione» і «Musichiere», а також, 22 вересня, Челентано потрапив в автомобільну аварію (розбивши свою нову Alfa Romeo Giulietta, зароблену під час перших кінозйомок), відбувається перерва у творчому житті.[17]

У березні 1960 Вальтер Гуертлер погодився випустити перший студійний альбом Челентано «Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra» під маркою «Jolly»; участь оркестра Джуліо Лібано, з яким був записаний і наступний диск, вплинула на назву альбому. За складом альбом нагадував збірку, що складалася з кавер-версій американських хітів, а також виконаних раніше італійських пісень Адріано, наприклад «Il tuo bacio è come il rock» і «Il ribelle», яка стала свого роду протестом підлітків проти батьків і застарілих понять. Прикладом нових композицій були жартівлива пісня з натяком на Микиту Хрущова «Nikita Rock». Вона була сприйнята тоді як політична сатира та «Piccola» i «Ritorna lo shimmy» виконані в дуеті зі співачкою Анітою Траверсі.

30 листопада випущено другий альбом «Furore», до якого аналогічно попередній платівці увійшли раніше опубліковані і нові пісні, наприклад: «Serafino Campanaro», в якій співак примудрився з'єднати в одне ціле відому народну пісню, мелодію лондонського Біг-Бена і рок-н-рольний номер; пісня Дель Прете «Impazzivo per te» і Лучано Беретти (писав тексти для Челентано у 1959–1983 роках) «Pitagora» про школярів, які мріють про «формулу любові».

В 1961 Челентано йде до армії. Колекція його платівок на той момент досягла 25 найменувань. Військову службу він спочатку відбував у місті Казале-Монферрато, потім у артилерійській частині міста Турин, по проспекту «Радянського Союзу» (італ. «Corso Unione Sovietica»). Співак там явився вже відомою рок-зіркою. В армії Адріано познайомився з клавішником Детто Маріано, якого, після служби, включив до складу своєї рок-групи, а «I Ribelli» у цей період була змушена шукати іншого вокаліста, і ним став англієць Колін Хікс. У лютому співак вперше бере участь у фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Ventiquattromila baci» (укр. «24000 цілунків»). Для цього він потребував спеціального дозволу, який власноруч підписав міністр оборони Джуліо Андреотті.[18] На сцені Адріано шокував публіку тим, що під час виконання пісні став до неї спиною, що викликало обурення журі, яке назвало це нахабною витівкою. У зв'язку з цим «Ventiquattromila baci» було присуджено друге місце замість першого — що викликало невдоволення публіки, яка вважала Адріано переможцем. Згодом пісня стала лідером в ефірі італійських радіостанцій, упродовж наступних кількох тижнів було розкуплено понад півмільйона платівок з нею. Після повернення з армії, в грудні того ж року співак здобуває друге місце в музичному телеконкурсі «Canzonissima» з піснею «Nata per me».

«Клан Челентано»[ред.ред. код]

19 грудня 1961 року Адріано Челентано, зібравши своїх кращих друзів і однодумців, створює власну студію з виробництва фільмів та звукозапису «Clan Celentano» (укр. «Клан Челентано»). Вона стала першою музичною студією в Італії такого масштабу. Ідею Адріано запозичив у заокеанського співвітчизника Френка Сінатри. Витрати склали 900.000 лір, однак це забезпечило співакові фінансову незалежність. До складу студії в перші часи входило всього десять чоловік, з часом «Клан» виріс до штату у понад 150 чоловік; сьогодні туди входять видавництво, концертне агентство, студія відео- та аудіозапису. У створенні «Клану» також була ідея незалежності Адріано від фірми «Jolly», з якою у нього був контракт. «Jolly» подає в суд на співака, вимагаючи у нього суму в розмірі 495 млн лір, але програє процес. Незважаючи на ці події, Челентано випустив у 1962-63 роках два студійні альбоми «Peppermint twist» і «A New Orleans» під лейблом «Jolly», що містили найкращі пісні за останні 5 років. І лише 1965 року виходить перша платівка-збірка з 15 пісень останніх років під маркою «Clan» — «Non mi dir», було продано 1,3 млн копій.

«Клан Челентано» до 1968 року проіснував як музична студія, що мала в своєму складі яскравих музикантів, які випускали платівки з маркою «Clan», та займалася записом молодих талантів і пошуком нових імен. Потім фірма перетворилася на зразок музичного синдикату, який випускав виключно альбоми Челентано. Усі учасники студії, що з'являлися там в різний час, отримували своєрідне «зелене світло» на телебачення або ринок продажу платівок тільки завдяки тому, що вони співпрацювали з «Кланом». З часом Адріано переглядає умови роботи студії, у зв'язку з тим, що практично нікого з друзів співака по музичному цеху не хотіли бачити на телебаченні без Челентано, і тільки його участь забезпечувала їм деякий успіх. Адріано зрозумів, що у нього просто немає часу на турботу про всіх інших, співак відмовляється від первинної ідеї і змінює склад «Клану», залишивши тільки найближчих родичів і музикантів, які допомагають у виробництві його власних платівок. У 1961–1972 роках адміністратором студії був старший брат співака Алессандро, між 1972–1976 роками Коррадо Пінтус (дядько Клаудії Морі), потім кермо влади знову перейшло до брата Адріано, а з 1991 року керівником «Клану» стала дружина співака.[19] Студія також співпрацювала з іншими музичними лейблами, які також випускали альбоми Челентано, наприклад «Ri-Fi» (до 1968 серія ACC), «Messaggerie Musicali» (1969–1973 серія BF), «CGD» (1975–1995 серія CLN), «RTI Music» (1996–1999), «Sony BMG Music» (1995–2009) і «Universal Music» (з 2010-го).

Іншими успіхами цього періоду були: 1962 року Челентано співає пісню «Stai Lontana Da Me» (укр. «Ти далеко від мене») на знаменитому конкурсі «Кантаджиро» і здобуває перемогу, а в жовтні співак знову вразив італійських слухачів, випустивши «Preghero» (укр. «Я буду молитися»), італійську версію хіта Бена Кінга «Stand by Me», що стане одним з найяскравіших в його репертуарі і відкриє цілу серію пісень релігійної тематики, яких згодом буде багато у творчості співака, наприклад, «Ким був він» («Chi era Lui») або «Людина народжується голою» («L'uomo nasce nudo») та інші. Після цього Челентано здійснює турне Францією, йому аплодує публіка відомого паризького мюзик-холу «Олімпія». Газета «Вечірня Франція» писала:

Ліві лапки «Якщо у успіху може бути ім'я, то сьогодні воно звучить як Челентано! Ми стали свідками незвичайного тріумфу італійця у Франції. Щось зовсім нове, запалююче є в його музиці і танці. У нього досить оригінальна манера руху і шарм, перед яким не встояти. Талант цього італійця-бунтаря, настільки потужний, що відчувається щось революційне в тому, що він робить. Челентано такий переконливий у своїй силі, що якби він захотів бути президентом своєї країни, то став би ним без сумніву»[20] Праві лапки

У 1963 році в міланському театрі «Смеральдо» молодь влаштовує культовий розгром, вітаючи Челентано як лідера національного стилю рок-н-ролу.

Кіно 1960-х. Початок кінокар'єри «Серафіно»[ред.ред. код]

Кінокар'єра Челентано, що тривала в період з 1959 по 1992 рік, склала 41 фільм та майже збіглася з музичною діяльністю; дебют відбувся у картині Лучіо Фульчі «Хлопці і музичний автомат».

Маючи дивовижну природну харизму, Челентано особливо не доводилося шукати і створювати рольові образи. У кіно йому достатньо грати самого себе. Успішному дебюту в кіно також сприяла вже визнана популярність у світі музики, що забезпечувала хороший рейтинг переглядів, навіть при досить посередньому сценарію деяких фільмів. Відмінною рисою артиста стала його неповторна пластика: у багатьох своїх комедіях він показував яскраві танцювальні етюди, що надавало його образам додаткову чарівність. У 1950 — 1960-х роках Адріано отримує переважно епізодичні ролі в музичних комедіях і мюзиклах (серед них — дві картини американських режисерів), де грає модного співака, зірку молодіжної пісні, що співає в стилі рок-н-роллу, рокабілі, й танцює твіст. Переважну більшість фільмів за своєї участі співак оформлює піснями і музикою власного виконання, наприклад перша платівка з саундтреками «Uno Strano Tipo» до фільму з дебютною головною роллю Челентано «Якийсь дивний тип» (1963).

У 1960 році Адріано пощастило знятися в ролі рок-співака у драмі «Солодке життя» знаменитого Федеріко Фелліні, що стала еталоном класики кіно.[21] 1964 року виходить його перша режисерська робота — комедія «Суперпограбування в Мілані», в якій знялися дружина і друзі Адріано з «Клану Челентано». Фільм розповідає про банду грабіжників банку, які потрапили в кумедні обставини та вимушені з ними миритися з метою конспірації.

Дуже важливою подією в кінокар'єрі Челентано стала роль Серафіно у фільмі режисера П'єтро Джермі «Серафіно» (1968), яка вважається його першою серйозною роллю. Адріано створив близький своєму іміджу образ простого сільського хлопця, гульвісу, що приховує під маскою невігластва й неотесаності природний гострий розум та шляхетність.

«Створюваний ним образ порівнянний з персонажами народної комедії — він простакуватий і лукавий, наївний і мудрий одночасно. У своїй роботі на екрані він продовжує розвивати характер героя своїх пісень, а головне — в їхній народності. Він настільки впевнено працює на знімальному майданчику, так намагається вникнути в усі нюанси кіновиробництва, що мені здається, він скоро сам стане режисером». — П'єтро Джермі [22]

У 1969 році цей фільм отримав золотий приз VI Московського кінофестивалю.[23]

Клаудія Морі (сімейне життя). Стиль Челентано[ред.ред. код]

Клаудія Морі
кадр з фільму «Юппі-Ду» (1975)

У 1963 році на знімальному майданчику фільму «Якийсь дивний тип» Адріано Челентано познайомився зі своєю майбутньою дружиною, актрисою Клаудією Морі.

«Спочатку він здався мені схожим на шимпанзе, але потім я зрозуміла, що нікого цікавішого в житті не зустрічала!» — Клаудія Морі

Щоб згладити гіркоту розриву з колишньою нареченою Міленою Канту, Адріано запросив її на свою першу авторську музичну передачу «Adriano Clan», яка транслювалася 25 квітня 1964 року на телеканалі Rai 1, де він постав перед глядачами у вигляді боса мафіозного клану і виконав 12 пісень.

1964 року у зв'язку з напруженим гастрольним графіком, Адріано відчуває напади сильної перевтоми, через що його госпіталізують в лікарню. В газетах навіть друкуються неправдиві статті про смерть співака. Це змушує шокованих фанатів зібратися під стінами лікарні, де Челентано прямо з балкона дає їм двогодинний виступ. Остаточно розвінчує цю подію повідомлення про весілля в газеті «Посмішки та пісні» («TV Sorrisi e Canzoni»): «Челентано таємно одружився». Одруження відбулося 10 липня 1964 року; Адріано і Клаудія повінчалися в церкві Святого Франциска в місті Гроссето о третій годині ночі, щоб позбутися настирливих папараці.[24] Наприкінці 1960-х років сімейство Челентано-Морі переїжджає в гірську місцевість поблизу невеликого містечка Гальб'яте, в 45 кілометрах від Мілана. Там подружжя усамітнено живе до сьогодні. Адріано починає будівництво свого будинку, яке в родині прозвуть «будівництвом св. Петра» через те, що воно тривало довгих 15 років. Основною причиною була й нестача грошей, що йшли на створення нових проектів та авторських фільмів, які Челентано фінансував сам, але ще й те, що Адріано скуповував всі прибережні ділянки поруч з будинком. Адріано боявся, як він зізнавався пізніше, що яка не будь будівельна компанія купить сусідню ділянку.

У 1965 році народилася Розіта Челентано — перша дочка Адріано і Клаудії, майбутня актриса, співачка і телеведуча. Вперше вона з'явилася на екрані у фільмах батька «Юппі-Ду» і «Безумство Джеппо», проте зараз в основному зайнята в різних телепроектах. 17 листопада 1966-го народився син Джакомо, згодом ставший художником-графіком і співаком (поки що єдиний з дітей, хто подарував Челентано і Морі в 2004 році внука Самуеле).[25] 15 липня 1968-го народилася друга дочка Розалінда, яка досягла більших успіхів в акторській кар'єрі, ніж її старша сестра, особливо після ролі у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові».[26]

З самого початку подружнього життя Клаудія бере участь практично у всіх творчих заходах чоловіка: спільно знімається у 10 кінокартинах, записі альбомів, створенні сценаріїв і текстів до фільмів та пісень, телепередачах, фестивалях. З середини 1980-х, покинувши кар'єру співачки, Клаудія практично стає продюсером Адріано і генеральним директором студії «Клан Челентано».

Клаудія зіграла дуже важливу роль у формуванні своєрідного стилю і іміджу Адріано. Саме за її безпосереднього контролю за зовнішнім виглядом чоловіка з'явився антураж, який відразу приходить на пам'ять при думці про Челентано: оригінальні оправи окулярів, порвані на грудях майки поношеного виду, завжди різноманітні головні убори: від чорних капелюхів з білими стрічками — до кепок і панам незвичайних фасонів. Місцями «поєднувалося» начебто несумісне: помаранчеві штани і смарагдового кольору куртка, фіолетові смугасті піджаки і рожеві сорочки з великими квітами. Стиль Челентано став вже не просто словосполученням, а певним стилем в одязі, аксесуарах, взутті. Вдалою знахідкою, наприклад, стали короткі чобітки з м'якої шкіри, які можна носити під будь-який одяг (таким чином Адріано забезпечив роботою свого зятя, Паоло, який і шив йому взуття багато років). Змінювалися тільки кольори, але фасон залишався аж до сьогоднішнього дня один і той же. І це теж одна з численних особливостей Челентано, створених ним самим і асоціюються виключно з ним.[27]

Клаудія Морі і Адріано Челентано, 1980-ті роки

Також Клаудія організовувала перші скандальні «рекламні кампанії» за участю чоловіка, в цілях збільшення популярності. Одного разу в ефірі першого національного каналу прозвучала дивна новина: у самому центрі Рима на проїжджій частині однієї з центральних вулиць невідомий танцює вальс, з цієї причини утворилася величезна пробка, і місто зупинилося. Як з'ясувалося в поліцейській дільниці, героєм дня був Челентано, який просто репетирував сцену з фільму; згодом цей випадок вплинув на великий успіх картини.[28] Іншою ідеєю стала скандальна фотосесія на полотні залізної дороги, пригорнувша натовпи журналістів, що зображувала іронічне псевдосамогубство, де співак постилив матрац і ліг на рейки, а поряд стояла Клаудія, яка лаялася на нього.[29]

Не обійшлося в сімейному житті і без кризи, яка відбулася 1980-го року: на зйомках фільму «Приборкання норовистого». Челентано завів роман з партнеркою Орнеллою Муті, яка заради нього навіть розлучилася з чоловіком, однак відповідного кроку від Адріано не послідувало.[30] В газетах з'явилися заголовки про розлучення Челентано з дружиною, вони з Клаудією навіть тимчасово роз'їхалися. Але згодом Адріано публічно попросив вибачення у своєї сім'ї — дружини та дітей і все повернулося на свої круги, у родині встановився міцний мир який триває до цих пір.[31]

«Хлопець з вулиці Глюка», «Azzurro»[ред.ред. код]

28 січня 1966 року на фестивалі Сан-Ремо, Адріано виконує свою першу соціально-автобіографічну пісню  — «Il ragazzo della via Gluck» (укр. «Хлопець з вулиці Глюка»), під акомпанемент тріо з «Клану» (Іко Черутті, Лоренцо Пілат і Джино Сантерколе). Композиція оповідала про долю простого міланського хлопця, який покинув свій будинок на околиці міста в пошуках щастя. З часом, розбагатівши, хлопець повертається, але не знаходить нічого, що знав і бачив раніше — така складова символізувала швидкоплинність часу і скорботу по минулому дитинству. Хоча пісня не отримує жодних призів, здобуває народну і світову славу, її було перекладено на 22 мови і з часом включено в шкільні підручники, як заклик до збереження навколишнього середовища.[32] Сингл посідає 2 позицію в італійських хіт-парадах 1966/67 і також окремо продається мільйон платівок з двома піснями «Il ragazzo della via Gluck/Chi era lui». Пісня увійшла в альбом «La festa», зарезервований для читачів журналу «Bolero Film», у зв'язку з цим через кілька місяців вийшов альбом «Il ragazzo della via Gluck», останній диск співака за участю гурта «I Ribelli» з яким було записано 5 студійних платівок. У записі наступних робіт 1968-69 років були залучені оркестри Нандо Де Луки та Іллера Паттачіні (іт. «Orchestra Nando De Luca» і «Pattacini E La Sua Orchestra»).

1967 року виходить сингл «Tre passi avanti», згодом представлений на телепередачі «Sabato sera» (Rai 1). У пісні Челентано виступив з різкою критикою захоплення молодих наркотиками і алкоголем. Пісня стала своєрідним символічним листом до «The Beatles» з проханням подумати про деяких шанувальників, які, захопившись їхньою музикою, в знак протесту пішли з дому чи почали приймати наркотики. На обкладинці «Tre passi avanti» Адріано був спеціально сфотографований в непривабливій перуці, зображуючи, як неприродно деколи виглядає довге волосся на хлопцях. Починаючи з цього періоду, в піснях Челентано все частіше з'являється соціальна, політична, антивоєнна спрямованість. Багато критиків вважали 1966-1967 роки поворотними у творчості співака. Успіх Челентано пояснювався не тільки тим що він був не схожий на інших співаків, а тим що він співав ясні і прості ліричні пісні, з мотивом, який легко запам'ятовується, комбінуючи в них елементи міського фольклору і сучасної музичної культури.[33] Відзначається особливість пісень Челентано — незважаючи на те які проблеми зачіпалися, текст ніколи не ставав безвихідним: життєрадісність і оптимізм не залишають музиканта. Також в піснях цієї пори відбивається вплив руху-хіпі, який зародився в 1960-х роках.

У травні 1968-го року «Clan» випускає альбом «Azzurro» (згодом іменувався як «Azzurro/Una carezza in un pugno»). Особливо відзначилися чотири сингли, посівші перші позиції в чартах сезону 1967/68. «La coppia più bella del mondo» — своєрідний гімн подружнього життя та саундтрек до однойменного мюзиклу «Найкрасивіша пара в світі», вперше представлений на телепередачі «Sabato sera» (27 травня 1967) разом з Міною Мацціні (до альбому увійшов в дуеті з Клаудією Морі). «Canzone» — посівший третє місце 3 лютого на фестивалі Сан-Ремо '68.[34] Ще однією особливістю стала пісня «Torno sui miei passi», в якій Адріано з сумом співав про минулі часи рок-н-ролу і розгубленість та незнання як підлаштуватися до нових ритмів та стилю життя. У пісні співак знову критикує час сучасних «The Beatles», Адріано визнає що вони дуже змінили світ і зазиває повернутися назад до часів рок-н-ролу. Але особливо відзначилася — «Azzurro» з музикою Паоло Конте і текстом Віто Паллавічіні, одна з найулюбленіших композицій Адріано, що стала піснею століття в Італії. 2006 року фанати збірної футбольної команди Італії «Squadra Azzurra» (укр. «Синя команда»), обрали «Azzurro» неофіційним гімном для спортивного футбольного чемпіонату.[35] Пісню виконували і багато інших музикантів й колективів, наприклад: Джанні Моранді, Міна, «Die Toten Hosen» і «Ricchi e Poveri». Було випущено окрему платівку накладом у два мільйони з двома синглами «Azzurro/Una carezza in un pugno». 2007-го — в рік смерті Віто Паллавічіні, Челентано в дань пам'яті поету згадував його історичний телефонний дзвінок щодо пісні «Azzurro»:

„ Адріано, мені прийшла в голову божевільна ідея. Нам треба терміново зустрітися, я повинен розповісти тобі про це особисто. Ти не зможеш відмовитися. Ця пісня стане гімном всіх італійців “, сказав тоді Паллавічині. Так воно і вийшло.[36]

У листопаді 1968-го вийшов ще один альбом — «Adriano Rock», один з небагатьох альбомів 1960-х, що складався повністю з нових, раніше неопублікованих пісень у стилі рок-н-ролу і бугі-вугі. 1969-го вийшла платівка «Le robe che ha detto Adriano», у якій співак повернувся до традиційної «формули», характерної альбомам перших років, частина складалася з раніше опублікованих хітів і нових пісень. Найвідомішими піснями стали: «La storia di Serafino» — саундтрек до фільму «Серафіно» і «Storia d'amore», що посідав шістнадцять тижнів у чартах італійського радіо. У текстах пісень альбому проглядалися 4 напрямки, які вплинули на подальшу творчу тематику Челентано: теми любові, Бога, політики і дбайливого ставлення до природи.

1970–1980[ред.ред. код]

Сан-Ремо '1970 '1971 '1973[ред.ред. код]

Лютий 1970-го — Челентано нарешті перемагає на фестивалі в Сан-Ремо, заспівавши разом з Клаудією Морі, пісню «Chi non lavora non fa l'amore» (укр. «Хто не працює, той не кохається»), яка була створена «спекотною осінню» 1969-го, напередодні масових всеіталійських страйків робітників. Герой пісні — робітник, він не може ні працювати, ні їсти, ні пити, тому, що всі кругом страйкують, а його дружина відмовляється його годувати, і викидає неробу-чоловіка на вулицю. Хоча пісня була виконана з іронічно глузливою інтонацією, в обстановці ескалації між страйкуючими робітниками і їх господарями, була сприйнята неоднозначно. Особливе обурення пісня викликала в робітників, які дотримуючись тексту вирішили, що вони не здатні любити через те, що страйкують. Насправді Челентано мав на увазі зовсім іншу сторону конфлікту, а саме господарів-капіталістів, які наживаються на праці своїх працівників, і саме вони не мали право любити, на думку Челентано-Морі. Пісня зазнала критики з усіх боків, газета «L'Unità» назвала її плутаною і нетактовною, декотрі страйкуючі звинуватили Адріано в фашизмі.[37] Незважаючи на це сингл виходить окремою платівкою у 800.000 копій і посідає лідируючі позиції в «Топ-10» пісень протягом 10 тижнів. Це був серйозний етап у житті Челентано, так як на кінець 1960-х років прийшов час подумати про подальшу долю співака та актора і задуматися над долями естрадних пісень у Італії — у той час преса писала про характер і зміні стилів естрадної пісні: «Італійські співаки не співають більше з серцем в руках». У грудні того ж року вийшла платівка «Il forestiero» більшість пісень була присвячена святкуванню Різдва.

26 лютого 1971 року Адріано посідає 5 місце на фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Sotto Le lenzuola» (укр."Під простирадлом"), виконавши разом з хором італійської народної пісні — «Coro Alpino Milanese» (також пісня була представлена на щотижневій музичній телепередачі «Teatro 10», де співак брав участь у 1971–1972 роках), композиція увійшла в альбом-саундтрек «Er più — Storia d'amore e di coltello» до однойменного фільму «Історія кохання і кинджала».

5 травня 1972 — виходить альбом «I mali del secolo» («Зло століття»), повністю написаний Челентано, з запрошенням групи «Il Balletto di Bronzo».[38] Тематика альбому представляла: пісня «Ready Teady», яка задавала ритм рок-н-ролу і тим самим виражала уподобання співака в музиці, у треку «Disse» Челентано звертається від імені Бога до людей. У всіх інших композиціях співак говорив про гострі соціальні проблеми — корупції, спекуляції, наркотиках, забрудненні навколишнього середовища, тобто про все те, що можна назвати злом століття.[39] Альбом, посідав 4 позицію у італійському хіт-параді 100 найкращих платівок 1972 року. Особливий успіх мала пісня «Un albero di trenta piani» (укр. «Тридцятиповерхове дерево»), в якій сатирично критикується надмірна урбанізація населення і як приклад подається хмарочос у 30 поверхів «Pirelli» у Мілані (на обкладинці платівки Адріано зображувався на тлі цієї споруди). Також було випущено іспаномовну версію цієї пісні під назвою «Arbol DE 30 pisos», яка стала дуже популярною у країнах Латинської Америки та в Іспанії.

1973 року Адріано Челентано приголомшив публіку епатажною витівкою, оголосивши про свою участь у фестивалі Сан-Ремо з піснею «L'unica chance» (укр. «Єдиний шанс»). У пісні піддавалися критиці генетично модифіковані харчі та можливі наслідки їхнього споживання. Потім співак несподівано відмовився виступати, мотивувавши це гастритом, причиною якого, за його словами, слугувало несправедливе ставлення оргкомітету фестивалю до деяких учасників.[40] Також цей рік ознаменувався для Челентано сумними подіями — важкою хворобою близького друга Мемо Діттоньйо, нащастя за сприянням Софі Лорен вдалося знайти одного з кращих кардіологів США, який врятував йому життя. Смертю 11 листопада від злоякісної пухлини матері-Джудітти, і тільки сильна релігійність допомогла Адріано пом'якшити це горе, одна з газет написала статтю-співчуття з цього приводу під заголовком «Померла істинна Дівчина „Клану“».

Адріано Челентано танцює під час виконання «Prisencolinesinanciusol» (уривок з телепередачі «Milleluci» 1974 року)

«Prisencolinesinanciusol» 1972[ред.ред. код]

3 листопада 1972 року Челентано випустив інноваційну, дивну і одну з всесвітньо-найвідоміших своїх пісень — «Prisencolinesinanciusol», яка й досі має великий успіх в Італії і часто транслюється на місцевому телебаченні у вигляді кліпів-нарізок з телепередач «Gran varietà», «Formula Due» (у якій співак, в образі вчителя, виконує її своїм учням). Але відомою пісня стала після шоу «Milleluci» (1974), де Челентано та італійська співачка Раффаелла Карра, співаючи, виконують ритмічний, синхронний із музикою танець. Після цієї передачі, пісня випущена на платівці 45 обертів, була продана малою кількістю всього 260 тис. копій. Справжній успіх до неї прийшов з-за кордону, тобто коли вона стала дуже популярною в Німеччині, Франції, Іспанії і навіть у США (посіла там 70-у позицію при тому, що Челентано навіть не знав про це), тільки після цього на пісню звернули увагу в Італії. Назва та сам текст композиції складені з безглуздих слів, які нічого не означають і нагадують суміш англійської та італійської мов (згодом ці словозвороти стали називатися «челентанесками» (італ. «celentanesca»)), така складова пісні символізувала некомунікабельність, роз'єднаність між деякими сучасними людьми, які не можуть зрозуміти один одного.[41]

«Коли я її писав, мені хотілося спілкуватися — роз'єднаність вибивала людей з колії. І я як би повстав проти цього. Шукав такий спосіб виконати її, який був би між співом і промовою, але з інтенсивною основною ритмікою. Тією що майже не змовкає. І так народився реп: „підготував у студії звукозапису "цикл", який весь час повторював один і той же музичний і ритмічний пасаж, і почав наспівувати. Придумуючи жаргон, який для мене з'явився бунтом проти умовностей. І музичних теж. Точно так, як я роблю сьогодні“ » — Адріано Челентано[42]

Пісня стала революційною на той час, тому що вона виконується у стилі, подібному до сучасного репу — ритмічного речитативу, що можна вважати одним із перших реп-експериментів (реп виник у США тільки на початку 1980-их років), що згодом дало привід Челентано називати себе «батьком репу».[43] У грудні 2009 року «Prisencolinesinanciusol» знову була помічена у США завдяки американському письменнику Корі Докторову, який був у захваті від неї, назвавши її у своєму блогу «Boing Boing» попередницею репу, а самого Челентано «легендою, піонером музичної інновації», композиція стала відомою як інтернет-мем.[44] Сингл увійшов до альбому «Nostalrock», який вийшов 31 жовтня 1973 року, підбір пісень відповідав назві, Челентано як би згадував часи зародження року і переспівував знамениті хіти цієї епохи.

Кіно 1970-х. «Юппі-Ду». Кастеллано і Піполо[ред.ред. код]

З 1971 року Адріано щорічно знімається, іноді у декількох фільмах за рік, переважно комедійного жанру, що іноді складаються з декількох новел, винятком стає тільки драма Альберто Латтуада «Біле, червоне і…» 1972 року. Його персонажі отримують головні ролі, стають більш зрілими, залишаючи юнацькі пориви, властиві для 1960-х років, деякі сюжети продовжують торкатися теми музики, через що записується кілька платівок-саундтреків (наприклад: «Юппі-Ду», «Geppo il folle»), Челентано грає різноманітні ролі: політичних активістів, злодіїв, емігранта, авантюристів, священика, папарацці, музиканта і багато інших.

Починаючи з 1970-х років, партнерками по фільмах, крім дружини — Клаудії Морі, стають такі красуні європейського кіно, як Софі Лорен, Марілу Толо, Елеонора Джорджі, Орнелла Муті, Едвіж Фенек, Кароль Буке, Федеріка Моро та інші. Зокрема, доводиться працювати у дуеті з такими відомими коміками, як Ренато Поццетто, Енріко Монтесано, Паоло Вілладжіо, знаменитостями — Марчелло Мастроянні, Моніка Вітті і Ентоні Квінном та Капучіне у комедії «Блеф» (1976), що стала особливо відомою. За постановку цієї картини взявся відомий італійський режисер спагеті-вестернів Серджо Корбуччі, саме за цей фільм Адріано вперше був удостоєний нагороди «Давид ді Донателло».

6 березня 1975 — всесвітня прем'єра фільму-мюзиклу «Юппі-Ду», друга режисерська робота співака, у головних ролях знялися, крім Челентано, Шарлотта Ремплінг, дружина і діти співака. Для створення картини Челентано залучив до бюджету фільму 420 мільйонів лір, віддавши в заставу свою віллу і землю у Бріанці. Фільм, який оповідав про любовні проблеми сім'ї з Венеції, сприймався глядачами революційним, в картині дивним чином переплітаються пристрасть і смуток головного героя, еротичні кадри, сцени абсурдного гумору і дивні фантазії. «Юппі-Ду» мав великий успіх, ставши одним з найкасовіших сезону 1974/75 років, 1976 року картину представили на 28-му Каннському кінофестивалі, де його нагороджено «Срібною пальмовою гілкою» за кращу музику. Після блискучої прем'єри картина була майже забута і багато років пролежала на полицях, в основному через небажання Челентано видати його у форматі VHS, хоча надалі фільм показувався на італійському телебаченні 12 разів.

1978 — вихід музичної комедії «Безумство Джеппо», у якій Челентано створив свій автопортрет на екрані, зігравши головного героя Джеппо таким, яким він сам себе бачить у житті: втомленого від слави популярного естрадного співака, який усвідомив, що найцінніше це любов. У тому ж році починається новий етап у кінокар'єрі Адріано — співпраця з дуетом комедійних сценаристів Кастеллано і Піполо, протягом якої вийдуть 8 комедій, першими їхніми роботами стають фільми «Дядько Адольф на прізвисько Фюрер» і «Оксамитові ручки», що зібрав виручку у 2,5 мільярда лір і отримав дві нагороди «Давид ді Донателло» за кращу чоловічу роль і продюсування.

Альбоми в стилі диско. Концерти по Італії.[ред.ред. код]

Друга половина 1970-х — у розпалі епоха диско, у цьому стилі Челентано записує серію альбомів: 1976-го виходить «Svalutation», заголовна пісня мала таку ж назву, що означала економічний термін, який можна інтерпретувати як девальвація, а сама пісня починалася словами: «І щодня бензин коштує дедалі дорожче, а ліра відступає і падає вниз, девальвація, девальвація…», таким наголосом Челентано іронічно коментував проблему економічної кризи, яка існувала на той час в Італії. Сингл «Svalutation» мав великий успіх і в інших країнах, особливо у Франції, де було продано 348.000 платівок. Наступними були: «Tecadisk» (у СРСР перевидавався 7 разів), «Disco dance» (обидва 1977 року), «Ti avrò» 1978-го (почалась успішна співпраця з Крістіано Мінеллоно, написав тексти до платівок 1978/84 років), альбоми мали хороший комерційний успіх, окрім випуску у 9 країнах Європи, стали першими платівками Адріано, випущеними у США, у звязку з цим значна частина пісень виконувалася англійською мовою, також до цієї серії належав диск «Geppo il folle» (1978) з саундтреками до однойменного фільму «Безумство Джеппо».

1977 року співак організовує серію аншлагових концертів на стадіонах Італії, з програмою приблизно з 12 пісень, зібравши багатотисячні натовпи шанувальників, один із виступів, який відбувся 5 вересня, транслювали на державному телеканалі Rai 1 під назвою «Arriva Il Celebre» (укр. «Поява знаменитого»).[45] 1979-го Адріано відновлює гастролі, даючи турне, присвячене першому концертному альбому «Me live!», записаному ще на стадіоні «Діно Мануцці» в місті Чезена 28 серпня 1977 року. Співак повторює успіх попереднього турне, наприклад: на стадіоні «Комуналь» у Турині збирається 45000 чоловік, «Сан-Паоло» в Неаполі 65000, на концерті в Ріміні 50000. Кульмінацією турне став концерт 16 вересня, який транслювався наживо під назвою «Тріумфальний жах» (іт. «Paura di trionfo») на телеканалі Rai 2, встановивши багатомільйонний рекорд переглядів.

Співпраця з Тото Кутуньйо[ред.ред. код]

1979 року починається особливо успішна співпраця Челентано з композитором Тото Кутуньйо, в результаті виходять два альбоми в стилі мелодійного італо-диско і шансону — «Soli» (укр. «Наодинці»), один із найвідоміших альбомів співака. Альбом випущений загальною кількістю понад 3 мільйони платівок мав великий успіх не тільки в Італії (посів #2 в чартах, заголовний сингл «Soli» протримався на #1 італійського хіт-параду 58 тижнів), але й випускався в 5 інших країнах Європи (особливу популярність мав в СРСР, де перевидавався під лейблом фірми «Мелодія» 9 разів). Наступного 1980-го мільйонним тиражем, виходить ще один зірковий альбом — «Un po' artista un po' no» (укр. «Трохи артист, трохи ні») на слова Крістіано Мінеллоно, отримавший 3 місце у «Топ-100» кращих альбомів Італії, найпопулярнішим хітом стала «Il tempo se ne va» («Час минув») посівша #2 у чартах, присвячена старшій дочці Челентано — Розіті. Всього Кутуньйо написав для Челентано 14 пісень, серед яких свій найвідоміший хіт «L'italiano» («Італієць»), але Адріано відмовився від нього вирішивши виконання цієї пісні «великою відповідальністю», після чого їхня співпраця скінчилася.[46] До сьогодні Адріано і Кутуньйо залишаються добрими друзями, в інтерв'ю передачі «ТСН» (28 січня 2013 року) під час концерту у Києві Тото Кутуньйо охарактеризував співпрацю з Адріано Челентано:

Справжня праця була з Адріано Челентано. Я написав для нього з десяток пісень. Мені подобається лють, неймовірна енергетика Адріано, ми ж обидва італійці — він з Мілана, я — тосканський. Ми сім'ями дружимо, я навіть дочці Челентано — Розіті пісню присвятив. Втім, з Челентано просто, тому що ми думаємо на одній мові, виросли на однакових фільмах, знаємо, що таке бідне дитинство, сміємося над одними і тими же жартами. І нам завжди подобалися однакові жінки.

З Адріано я познайомився завдяки Віто Паллавічіні, це дуже відомий італійський композитор, який працював з Челентано. Челентано колись був моїм постійним партнером з тенісу, ще ми часто грали в футбол. Це було щось на зразок великої творчої тусовки — вибратися пограти, обкласти один одного лайливим словом, випустити пару, всі емоції, потім помиритися, хоча насправді ми не сварилися, адже це лише гра, просто футбол — найпростіший спосіб випустити пар. Ми здружилися за перші 30 секунд в першу ж зустріч. Я зрозумів, що це — наша людина, свій мужик, з яким буде неймовірно цікава історія співпраці. Так і вийшло» — Кутуньйо[47]

Вісімдесяті роки[ред.ред. код]

Вплив Нової хвилі. Триб'ют-альбоми[ред.ред. код]

До середини 1980-х продовжує зберігатися висока творча активність співака, у період між 1981-87 роками записується 7 студійних альбомів, що поєднується зі зйомками у 9 кінофільмах, також виходить перша автобіографічна книга Адріано «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai» (укр. «Рай — це білий кінь, який ніколи не втомлюється») (1982) у співавторстві з журналісткою Лудовікою Ріпа ді Меана.[48]

У музиці Челентано 1980-х відзначається домінування синтезатору, головним ядром при записі пісень стають: клавішник Гаетано Леандро, аранжувальник Пінучіо Піраццолі, ударник Леле Мелотті і гітарист Паоло Стеффан. В результаті виходять 4 альбоми в жанрі електронної музики з інтонаціями сінті-попа та італо-диско, що було обумовлено впливом Нової Хвилі: 1982-го — «Uh… uh…» за участю композитора Джанкарло Бігацці, диск відзначився залученням великої бек-вокальної групи та містив два саундтреки до комедії «Бінго-Бонго», обкладинкою платівки послужив кадр з фільму; 1983-го — «Atmosfera», досить слабкий альбом, що посів всього #18 у чартах, при цьому решта альбомів 1980-х опускалися не нижче #8; 1985-го — «Joan Lui», альбом-саундтрек до фільму з такою ж назвою Джоан Луй; 1987-го — «La pubblica ottusità», саме з цього диску відкрилася багаторічна традиція презентації нових альбомів Адріано на великомасштабних музично-соціальних телешоу, також демонстрацією нових пісень у 1980-ті служили різні телепередачі, наприклад: «Un po' artista un po' no» 1981 року зі збіркою кліпів-телевистав до альбомів «Deus» і «Un po' artista un po' no», або щотижневі програми «Fantastico», «Domenica in» (укр. «У неділю»).

Починаючи з платівки «Deus» (1981), потім однойменними «I miei americani» (укр. «Мої американські») 1984 року (перший альбом Челентано на CD), та «I miei americani 2» (1986), вийшли альбоми з однаковою концептуальною складовою, які представляли збірку кавер-версій (триб'ют-альбоми) відомих пісень англомовних виконавців, таких як: Джо Кокер, «The Beatles», Пол Анка, Літл Річард, Рей Чарльз, Білл Хейлі і чимало інших. Композиції альбомів виконано італійською мовою з текстом близьким до оригіналу і вдалими змінами аранжування мелодій. Випуску «I miei americani 2» сприяв успіх платівки 84-го року, яка розійшлася мільйонним тиражем і посідала #1 в чартах.

Кіно 1980-х. «Джоан Луй»[ред.ред. код]

1980 рік був особливо успішним для Челентано в кіно, комедіями: «Ось рука» — фільм, який вперше подолав позначку в 10 мільярдів лір по зборах в кінотеатрах, «Господарка готелю» — перша картина за класичним твором, за п'єсою венеційського драматурга Карло Ґольдоні. Саме цього року вийшла одна з найкращих і всесвітньо-відомих робіт актора — «Приборкання норовистого»[49], де Адріано зіграв грубуватого фермера — жінконенависника Еліа Кодоньйо, який цілком щасливий і задоволений своїм холостяцьким життям. Проте в його житті несподівано з'являється незнайомка Ліза (у виконанні Орнелли Муті), що намагається зачарувати та змінити його погляди на життя. Комедія стала однією з найуспішніших за всю історію італійського кінопрокату, зібравши 19 мільярдів лір і посівши друге місце за касовими зборами. Було відзначено великий успіх і за межами Італії, наприклад, вийшовши на радянські екрани у 1983 році, комедія стає однією з лідерів перегляду, посідаючи 11-е місце за відвідуваністю в кінотеатрах.

1981 року з'явилася не менш успішна комедія — «Шалено закоханий», з тим же зірковим дуетом Адріано і Орнелли, що зібрала у прокаті 21 мільярд лір.[50] В наступні, до 1984-го, роки виходять фільми з рівним комерційним успіхом, як у співпраці з Кастеллано і Піполо, так і з іншими режисерами, у яких актор в основному використовує образ італійського грубуватого мачо, улюбленця жінок.

Унікальною для Адріано у ці роки виявилася роль людини-мавпи у комедії «Бінго-Бонго» (1982), актору не довелося до зйомок фільму вчити текст, тому що персонаж його ролі повинен був видавати протягом картини звірині, нерозбірливі звуки, і тільки в кінці фільму починає говорити людською мовою.[51]

25 грудня 1985 — прем'єра картини «Джоан Луй», режисером, актором та композитором був Челентано. Сюжет фільму розповідає про Месію, посланого вдруге на Землю незадовго до кінця світу. Картина стала провальною, незважаючи на фантастичну амбітність задуму, насичене музичне оформлення протягом всього перегляду, на зразок мюзиклу, колосальний бюджет у 20 мільярдів лір, фільм зібрав у прокаті всього 7 мільярдів, отримавши негативні відгуки критиків, хоча в Німеччині та СРСР мав успіх. Глядачами була відзначена сумбурність сюжету, відсутність основної ідеї картини, невдалий сценарій.[52] Наступного року Адріано знявся в останній комедії у співпраці з Кастеллано і Піполо — «Буркотун», після чого настала п'ятирічна перерва у зйомках.

Концерт у Москві, «Fantastico 8» (1987)[ред.ред. код]

14 червня 1987 року, після восьмирічної концертної перерви, на запрошення радянської спілки кінематографістів, Челентано разом із Клаудією Морі прибув до Москви на прем'єру свого фільму «Джоан Луй», було дано два двогодинних концерти у спорткомплексі «Олімпійський» розрахованого на 25.000 глядачів, збори від одного з виступів передано до «Фонду виживання людства», також було проведено зустрічі з відомими радянськими митцями і вченими.[53] Програма виступів складалася з 17-ти пісень за концерт, з репертуару різних років. Незважаючи на свою аерофобію співак вирішив прилетіти до СРСР літаком. Було записано телеверсію концерту Центральним телебаченням.

Я їду в СРСР завдяки своєму «Джоан Луй». Я задоволений запрошенням, яке мені направили радянські кінематографісти. Але я приїхав би все одно, рано чи пізно, не цього разу, так в іншій. Я повинен був побувати у вашій країні. Мені подобається (я поки можу судити про це здалеку), політика гласності, проведена Горбачовим. Цією людиною я захоплююся. Я думаю, що в його особі, ми бачимо надію на мир...[54]

Наприкінці 1980-х популярність Челентано стала спадати. Щоб якось повернути минулу славу і на запрошення керівництва держтелерадіокомпанії RAI, з 3 жовтня 1987-го співак стає ведучим і автором телешоу «Fantastico» восьмого сезону.[55] Передача транслювалася щотижня суботнім вечором на каналі Rai 1, старт виявився вдалим і Адріано бере участь у 14 випусках, які тривали до 6 січня 1988-го.[56] Співведучими Челентано були Маріза Лауріто, Хізер Парізі, Массімо Больді, Мауріціо Мікелі і Бруно Гамбаротта.

«Фантастіко» мало музичну спрямованість, на передачі Челентано виконав 30 пісень. Це перше телешоу співака з презентацією нового альбому «La pubblica ottusità», що мав великий комерційний успіх (було продано 800.000 копій і досягнення #1 в чартах Італії). Також цьому успіху сприяло виконання 6 пісень на шоу, окрім Італії платівка видавалася в Німеччині, Греції та Чехословаччині.

Гостями Челентано на програмі були такі відомі персони: Микита Міхалков, Олена Сафонова, Чак Беррі, Дзуккеро, гурт «Bee Gees», Стінг, Елтон Джон, Ренато Подзетто, Ріккардо Коччанте та інші.

Телевізійному керівництву співак поставив умову — щоб не було ніякого контролю над веденням передачі. Ніхто не міг уявити, що спокійний Адріано, невдовзі перетвориться на нестримну бурю слів і мовчань, яке доведе масову аудиторію до перших недосяжних рівнів, але разом з тим піддасть тяжкому випробуванню рівновагу RAI. У першій серії Адріано відразу розірвав традицію з паузами по п'ять хвилин — це був спосіб сказати, що потрібно зупинитися подумати. Такий розклад шокував публіку, верхи RAI почали замислюватися, що зробили помилку, преса спочатку критикувала, потім зааплодувала. Челентано продовжував далі, він хотів показати, що можна грати і на маленькому екрані — рекламну гру, яка повинна була спонсорувати кафе «Сплендід», Адріано перетворив на шоу, повне комічності, яке збирало аудиторію в 13 мільйонів глядачів кожен суботній вечір. Але протягом шоу комічна гра чергувалася з серйозними речами: у третій серії, без згоди керівництва, співак покликав актрису театру Франку Раме прочитати незвичайний драматичний уривок про сексуальне насильство над самою актрисою. Адріано дав зрозуміти, що він не жартує і непохитний в логічних схемах політики, запросив ще й чоловіка Франки Раме — письменника Даріо Фо (лауреат Нобелівської премії 1997 року), в той час ці особистості були ще маловідомі і тому Челентано поручився за них, ця провокація особливо розгнівала керівників RAI. Наступною витівкою стало — без будь-якого попередження, Адріано попросив мільйони глядачів поміняти канал і переключитися на «Фінінвест». Результат налякав самого Адріано: близько 8 мільйонів телеглядачів переключилися в той вечір з RAI на канал «Фінінвест».[57]

Вирішальною подією телепроекту став випадок: напередодні всеіталійського референдуму з екології у день, коли агітацію заборонено, у випуску 7 листопада Челентано продемонстрував відеокадри Greenpeace — вбивства тюленів торговцями хутра. Після цього написав на дошці гасло «Полювання проти любові» (іт. «la caccia è contro l'amore») і закликав телеглядачів писати це на бюлетенях, при цьому допустивши грубу орфографічну помилку — слово «è» він написав без акценту зверху, пізніше це викликало цілу серію критики на його адресу. Челентано отримав прізвисько «Король невігласів», яке згодом стало назвою одного з його альбомів.[58] В результаті великий відсоток бюлетенів був зіпсований, а референдум зірваний. За законом ця витівка загрожувала Челентано п'ятирічним тюремним строком, але співакові пощастило, на суді його було виправдано і він відбувся штрафом у 200 мільйонів лір (приблизно 150 тисяч доларів).[59] Ближче до кінця передачі відносини керівництва RAI і Челентано були начисто зіпсовані, патріарх італійської журналістики Джорджо Бокка назвав Челентано «талановитим кретином».[60] У певному сенсі, за цього випадку співак зробив перерву в кар'єрі, протягом 1988–1990 років не випустивши жодного альбому, і не знімаючись у кіно. Виходить лише друга автобіографічна книга «Il Profeta ei Farisei» («The Prophet and the Pharisees») (1988), заснована на досвіді участі у «Фантастіко».[61]

1991–1999[ред.ред. код]

«Король невігласів». Завершення кінокар'єри.[ред.ред. код]

Найгучніший телевізійний досвід, який тільки пам'ятало державне телебачення на «Fantastico», залишило слід і на його авторі — Челентано. Після «Фантастіко» грайливий образ Адріано перемінився, з цього моменту співак став більше цікавитися політикою, запасатися відомостями, дивитися новини і читати газети, в інтерв'ю щомісячнику «Пріма Комунікаціоне» Челентано констатував:

«Я був королем невігласів, так, але я міг жартувати і сміятися. Тепер я щодня читаю газети, але більше не сміюся»[62]

Такі обставини відбилися в наступному альбомі «Il re degli ignoranti» (укр. «Король невігласів»), випущеному восени 1991 року. Тематика пісень стосувалася любовних і політичних тем, наприклад війни в Іраку 1990-91 років і загрози третьої світової війни. Альбом відкрив новий етап у кар'єрі співака, починаючи з цього диску відзначається тенденція до ускладнення і усерйознення музики, вперше застосовуються комп'ютерні технології при записі. Особливістю диску стало використання цілого арсеналу звукових спецефектів, серед яких: шум поїзду, вибухи, гул сирени, людські кроки, гра східних музичних інструментів. У цьому альбомі співак уперше з 1973 року виконав 2 пісні з елементами репу, до платівки увійшло 10 композицій, з них 3 ремейки вже виконаних пісень. Диск мав успіх, було випущено 500.000 копій, досягнувши #3 в чартах. Під час запису альбому та зйомці кліпів Челентано залучив своїх дітей як співаків бек-вокалу та акторів.

На підтримку альбому 5 листопада 1991 року, ввечері, на каналі Rai 1, співак випустив телепередачу «Notte Rock» (укр. «Нічний рок»), що стала одним зі спецвипусків однойменної програми.[63] У рамках передачі співак опублікував 5 нових пісень (всього виконав 11 пісень), провів дискусію з міланськими студентами і журналістом Енцо Б'яджі та показав два відеокліпа до пісень: «Il re degli ignoranti» (у кліпі Челентано втілював образ брутального «Короля невігласів») і «Fuoco». Того ж року вийшла третя однойменна автобіографія Челентано «Il re degli ignoranti».[64]

12 і 19 грудня 1992 року, Адріано випускає телешоу у двох епізодах «Svalutation» — перший великоформатний телепроект співака за останні п'ять років після «Fantastico», протягом якого виконав 13 славнозвісних пісень. З Челентано на екрані з'явилися Паоло Россі, Клаудіо Бальоні, Джанні Моранді, Джованотті і Франческо Баччіні. Адріано вдалося досягти неможливого: він переконав шістьох артистів завершити останню серію в піжамі. Передача мала успіх, пік переглядів становив 8 мільйонів глядачів.[65] 1992 року Челентано повернувся у кіно, виконавши головну роль у фантастичній комедії «Джекпот», будучи одним з авторів сценарію. Сюжет картини розповідає про винахід еліксиру вічної молодості. Фільм виявився вкрай провальним у комерційному плані, зібравши 105 мільйонів лір, при витратах у 18 мільярдів. Не менш негативними були оцінки кінокритиків, які назвали картину найгіршим фільмом італійського кіно. Фільм завершив кінокар'єру Адріано, що було прокоментовано в інтерв'ю російській газеті «Аргументи та факти» 1995 року:

«Та набридло. До того ж немає хорошого сценарію, щоб мені сподобався. Хай краще люди захоплюються, в яких чудових фільмах Челентано колись знімався, ніж почнуть плюватися — та що він, голодує, чи що, навіщо погодився грати в такому кошмарі?»[66]

«Quel Punto» та турне по Європі 1994[ред.ред. код]

27 листопада 1994 — прем'єра на телеканалі Rai 1 у передачі «Scommettiamo che…?» альбому «Quel Punto» (укр. «Ця точка»), який посів особливе місце у творчості співака завдяки своєї оригінальній та яскравій музиці.[67] Диск мав успіх, посівши 4# в італійському хіт-параді. За складом альбом вийшов різноманітним, з гармонійним поєднанням музичних жанрів, таких як електроніки, хіп-хоп, реп, поп-рок, шансон, євроденс, а також репу у двох піснях. Додавання тромбону і саксофону на музику Мауро Спіна у п'яти піснях надало альбому джазову інтонацію. Також на диску присутні шумові спецефекти, серед яких прибуття поїзду — це стало своєрідною візитівкою альбому.

Диск містив 5 ремейків пісень 1972-76 років і композиції «Uh … uh …» яку було перероблено на ремікс. Два трека представляли народний хоровий спів, подібні ансамблі вже запрошувалися співаком в попередніх альбомах. Нові пісні на слова Адріано порушували любовні теми, наприклад «Quel Punto», у якій жорстоко критикувалися секс-меншини, що викликало бурхливий протест серед останніх, єдиний сингл «Attraverso Me» і «Ja tebia liubliu» («Я тебе люблю») з приспівом п'ятьма мовами. Оскільки ді-джей, який створив ремікс до «Uh … uh …», заявив про порушення авторських прав, перше видання альбому на деякий час було вилучено з продажу, що дуже завадило продажам, які, за офіційними заявами Клаудії Морі, становили близько 250.000 примірників.

Восени того року, на підтримку «Quel Punto», співак дає концертне турне, що дебютувало 29 вересня на стадіоні «La Favorita» у Палермо. На відновлення гастрольної діяльності Челентано в основному вплинули фінансові проблеми, які співак відчував в цей час у звязку з провалом у створенні власного телеканалу «Пірат TV» і невдачею з ресторанним бізнесом, що спричинило борги у 3 мільйони доларів. Майже весь жовтень співак давав аншлагові концерти у таких містах Італії як Кава-де'-Тіррені, Барі, Рим, Пескара, Флоренція, Болонья, Тревізо, Турин. 28 жовтня співак прибув до Парижа, листопад пройшов з виступами у Брюсселі, Цюриху, Кельні, Дортмунді, Берліні, Мангеймі, Штутгарті і Монако. 18 листопада відбулось завершення турне, місце символічно було обрано у спорткомплексі «Forum di Assago» (укр. «Льодовий Палац») у Мілані, саме там, де 37 років тому, 17 травня 1957 року, співак виступав уперше. Цей концерт транслювався у прямому ефірі телеканалу Rai 1, під назвою «Adriano Celentano Live», зібравши близько 8 мільйонів глядачів. Турне супроводжувалося оркестром з 22 музикантів під керівництвом шотландського продюсера та диригента Тоні Міммса. Протягом виступів репертуар Челентано становив приблизно 17 пісень різних років, серед яких лише одна нова «Attraverso Me».

Виступи у Лурді і Болоньї, «Arrivano gli uomini», «Mina Celentano»[ред.ред. код]

27 вересня 1995 року співак взяв участь у благодійному концерті, присвяченому хворим дітям у французькому місті Лурд у «Базиліці Святого Пія X», де були присутні 18000 глядачів. Концерт організувала спільнота італійських співаків і музикантів, серед яких були Джуліо Могол і Джанні Моранді. На концерті Адріано виконав: «Il forestiero», «Il Ragazzo della via Gluck», «Susanna», «Siamo angeli», «Solo tu», «Ciao ragazzi», «Preghero», «Yuppi Du» і «Azzurro».[68] Того ж року співак випустив єдиний збірник реміксів — «Alla corte del remix»: в альбомі найпопулярніші хіти співака було перероблено під ремікси, для цього було запрошено багато інших виконавців, серед яких найвідоміший Скетмен Джон.

Челентано зберіг свою популярність і в епоху важкого року.[69] 6 травня 1996 — прем'єра «Arrivano gli uomini» (укр. «Йдуть люди»), який записувався 8 місяців, що призвело до фінансових труднощів «Clan Celentano». Альбом став незвичайним для творчості Челентано, як диск з найбільш роковим ухилом у кар'єрі співака, що було пов'язано із запрошенням американського соло-гітариста Майкла Томпсона (брав участь у записах Майкла Джексона, Квінсі Джонса та інших зірок) і аранжувальника Фіо Дзанотті.[70] В подальшому Томпсон і Дзанотті взяли участь у створенні цілого ряду альбомів і телепроектів співака протягом понад 10 років.

Диск активно пропагувався на телебаченні, наприклад, в програмах Піппо Баудо «Numero Uno», «Il Boom», «Super» Амбри Анджоліні і однойменній «Arrivano gli uomini» (деякі передачі представляли музичні телевистави з поданням 5 нових пісень). Диск містив 10 нових, раніше не виконуваних пісень, на музику 8 авторів, винятком став лише ремейк «Scusami». Особливістю стало залучення великої бек-вокальної групи і дитячого хору в заголовній пісні — «Arrivano gli uomini». До числа найбільш ритмічних пісень альбому увійшла «Balla con me», протягом якої вівся відлік на 5 мовах, а також «Cosi come sei» і «Arrivano gli uomini», що згодом стали синглами. Альбом, посівший в італійських чартах 4#, був схвально зустрінутий і в інших європейських країнах, особливо в Німеччині куди Челентано запрошувався на місцеве телебачення.

В 1997 році Адріано отримав запрошення, від якого відмовитися як чесний католик не зміг — виступити на 23-му Євхаристичному конгресі церковно-духовного зібрання католицького світу міжнародного масштабу, на якому був присутній Іван-Павло II. Концерт відбувся у Болоньї, співак виконав три пісні: «Preghero», «Ciao ragazzi», «Disse».[71]

14 травня 1998 року представлено «Mina Celentano» — спільний проект Челентано і Міни Мацціні, за задумом Клаудії Морі. Диск став альбомом року в Італії (понад 1.600.000 проданих копій) та найбільш тиражованим у творчості Міни. На любовну тему альбому був випущений буклет з коміксами і знято перший анімаційний відеокліп співака до пісні «Che t'aggia di» (укр. «Що такого я сказала»).

«Io non so parlar d'amore» і телешоу «Francamente me ne infischio»[ред.ред. код]

6 травня 1999 року вийшов інтимно-ліричний за своєю тематикою «Io non so parlar d'amore» (укр. «Я не вмію говорити про любов»), саме з нього починається нова епоха та повернення чергової віхи популярності у творчості співака — співпраці з композитором Джанні Белла і поетом-пісенником Джуліо Моголом, протягом якої випущено п'ять платинових альбомів (Могол писав тексти для Адріано ще з 1960-х років). Починаючи з цього диску вперше склався характерний для цього творчого союзу образ більшості пісень — красива поезія, що оповідала про любовні страждання похилого італійця, спокійно-сумна, лірична музика, підспівка з жіночим бек-вокалом і експериментування в різних музичних жанрах.

Альбом мав приголомшливий успіх в Італії і увійшов до числа найкращих робіт Челентано, ставши найбільш тиражованим за останні 20 років: перед більш ніж двохмільйонним випуском було заздалегідь замовлено 150000 примірників, рекордні 9 пісень стали синглами, які протрималися 101 тиждень у чартах за версією FIMI та 11 тижнів в «топ-50».[72] Частина альбому представлена повільно-меланхолійними піснями, наприклад: «L'emozione non ha voce» і «L'arcobaleno» (присвячену популярному співаку та композитору Лучіо Баттісті, що помер 1998 року); та ритмічними композиціями: «Gelosia», «Senza amore» і «Sarai uno straccio» (написаної спільно Адріано з Марко Ваккаро).[73]

З 7 жовтня 1999 року на підтримку альбому виходило телешоу у 4 епізодах під назвою «Francamente me ne infischio» (укр. «Сказати по правді — мені наплювати»), в якому було об'єднано музику з соціально-політичними питаннями. Ведучими були Челентано та Франческа Нері, а новими гостями співака стали: Лучіано Лігабуе, Ману Чао, Компай Сегундо, Jamiroquai, Горан Брегович, П'єро Пелу, Том Джонс, Джо Кокер, Девід Боуї, Б'яджо Антоначчі, співачка Nada, Макс Пеццалі та багато інших.

Для репетицій і зйомок було обрано цех колишнього авіазаводу у Мілані який переобладнали під так зване «Челентано-сіті» — концертний зал з апаратурою і освітленням; декораціями у вигляді дерев'яної завіси з вікнами (підіймалася при виході співака на сцену), установкою барної стійки і великого екрану; на протилежній до сцени стороні розташовувалися багатоповерхові яруси для глядачів. Новинкою стало розміщення праворуч до сцени оркестру під керівництвом диригента Фіо Дзанотті і участю хореографічної групи. Мегашоу обійшлося в 5 мільйонів доларів (з яких один мільйон — гонорар ведучому).

Крім виконання 16 пісень (3 з нового альбому) Челентано намагався залучити громадськість до наболілих проблем світу, демонструючи жорстокі кадри тортур, війни, покалічених вибухами мін, дослідів над тваринами, голоду в Африці і тощо — за що шоу критикувалося, проте наступного року передачу на фестивалі «Золота троянда» було нагороджено призом «Срібна троянда».[74] Програма мала різку контрастність, крім кадрів насильства, велика увага приділялася гумору, з запрошенням коміка Тео Теоколі, який протягом всього шоу, вів напару з ведучим жартівливі діалоги, імітував Адріано та інших відомих персон.

«Il Conformista» (переконання і політичні погляди)[ред.ред. код]

1999 року на телешоу «Francamente me ne infischio» Челентано виконав власну версію пісні свого старовинного товариша актора-барда Джорджо Ґабера — «Il Conformista» (укр. «Конформіст»). Пісня не потрапила в студійні альбоми співака, за винятком офіційного кліпу до неї, який вийшов на DVD-додатку до альбому 2004 року (композиція увішла тільки у альбом Ґабера 2001 року). Перший куплет пісні звучить так:

Я Новий чоловік.
Настільки новий, що вже давно не є більше фашистом,
Я чутливий і альтруїст,
Орієнталіст.
І в минулому я був трохи шестидесятником,
З деяких пір — еколог,
Кілька років тому був у повному захваті,
Ну і як усі — трохи соціаліст.

Тобто ця іронічна пісня певною мірою зображує картину переконань і політичних поглядів обох співаків, у цьому плані Джорджо Ґабер і Челентано мали багато спільного, мінливих з калейдоскопічною швидкістю протягом життя. Таку непостійність у поглядах можна аргументувати такими словами Адріано:

«Я бунтую проти всіх політиків, незалежно від того, яким прапором вони прикриваються. Адже жоден з них не зупинив руйнівну хвилю новобудов. Я бунтую проти бідняків, які погоджуються заживо ховати себе в цих бетонних коробках. Я бунтую проти тих, для кого йти в ногу з часом — це означає знищувати на своєму шляху все, що було створено до них. Адже це приблизно те ж саме, що влаштуватися жити на шостому поверсі, коли п'ять нижніх віддано під знесення»[75]

У ряді ЗМІ неодноразово публікувалися припущення, що з 2005 року Челентано є вегетаріанцем, через виступи на захист прав тварин (за його власними словами, виняток становлять комахи). Співак вказує на наступні переваги вегетаріанства: здоров'я, удар по індустрії «голокосту» свідомих живих істот, можливість оголосити про те, що «не через мене забиваються ягнята на бійнях на Різдво та Великдень». За віросповіданням Адріано — католик. «Я вірю в Бога і вважаю, що він є в кожній людині», — казав музикант. Челентано неодноразово різко висловлювався на адресу італійського уряду — до сих пір він є одним з активних опозиціонерів. Довгий час співак негативно ставиться до Сільвіо Берлусконі. Челентано виступає проти забруднення навколишнього середовища, знесення архітектурних пам'яток, несумлінності влади, а також проти політичної цензури в засобах масової інформації.

2000–2008[ред.ред. код]

«Esco di rado e parlo ancora meno» і телешоу «125 milioni di caz..te»[ред.ред. код]

Адріано Челентано на телепередачі «La situazione di mia sorella non e buona» з Джанні Белла і Джуліо Моголом.
З 1999 по 2007 рік відбулася особливо успішна співпраця Челентано з композитором Джанні Белла (у центрі) і поетом Джуліо Моголом (праворуч), протягом якої записано п'ять платинових альбомів

10 листопада 2000 — прем'єра альбому «Esco di rado e parlo ancora meno», що вийшов накладом 1.800.000 копій і став платиновим попри те, що попередній «Io non so parlar d'amore» все ще входив до «Топ-10» найбільш продаваних альбомів Італії.

Продовження співпраці з композиторами — Моголом і Беллою зробило альбом тематично аналогічним попередньому, але з невеликим відступом у вигляді ритмів у стилі даунтемпо, євроденс і сальси. Великому успіху сприяла дуже вдала перша половина альбому, що містила любовні пісні, серед яких композиції «Per averti» та «Quello che non ti ho detto mai» і кліпів до них. 2001 року диск було номіновано на премію «Italian Music Awards». Особливістю диску були жорсткі філософські пісні — «Il figlio del dolore» (укр. «Син болю») у дуеті зі співачкою Надою, яка оповідала про сексуальне насильство під час війни і композиція «Io sono un uomo libero» (укр. «Я вільна людина») Івано Фосатті, у якій співак «декларував» про свою свободу і стриманість у бік політики, а ключова фраза «Виходжу рідко, а кажу ще рідше» послужила назвою альбому, сенс якої полягав у способі життя співака — в цей час Адріано рідко з'являвся і виступав на публіці більше віддаючи перевагу домашньому затишку.

26 квітня 2001 року на підтримку альбому виходить аналогічне попереднім телепроектам — музично-соціальне телешоу «125 milioni di caz..te», в чотирьох серіях (рейтинг перегляду шоу на каналі Rai 1 склав 42%, тобто приблизно 10 мільйонів глядачів), назва передачі в пом'якшеному перекладі означала «125 мільйонів різної маячні», яка пояснювалася словами:[76]

«Ситуація в Італії і в світі викликає все більші побоювання: війна в Ізраїлі, глобальне потепління, Боснія, випробування нової атомної бомби... Мене турбує багато чого. Однак найгірше те, що люди сприймають трагічні події як якусь звичайну "маячню". Ось що найстрашніше — звідси і назва» — Челентано[77]

Співведучою Челентано була запрошена вагітна актриса Азія Ардженто і гості: Браян Адамс, Енцо Янначчі, Антоніо Албанезе, Джуліано Ферарра, Фіорело, Джорджо Ґабер, Джорджо Панаріелло, гурт «Lunapop», Shaggy, Кармен Консолі, Giorgia, Марко Мазіні, Даріо Фо і багато інших.

Завдяки рекордному бюджету у 23 мільярди лір, була створена багато декорована студія, яку обслуговував технічний персонал у 150 осіб. Як і в попередньому шоу було розміщено оркестр під керівництвом Фіо Дзанотті. Декорації зображували бензоколонку на Дикому Заході і міланську вулицю, що простягнулася вздовж каналу, подібно до тієї на якій пройшло дитинство Адріано. Таке оформлення символізувало Америку як джерело рок-культури та стару післявоєнну Італію.

Також в рамках телешоу, крім виконання 23 пісень (7 з нового альбому), транслювався 10-15 хвилинний детективно-сатиричний серіал з політичною підосновою «Інспектор Глюк» (італ. «L'ispettore Gluck»), написаний письменником Карло Лукареллі, де Челентано зіграв головного персонажа. Вийшло 3 серії під назвами: «Дім жінки порізаної на шматки», «Рука смерті» і «Хто вбив красу», у яких був натяк на теми: поширення ГМО, страти, руйнування природи і її краси.[78]

На передачі стався і неприємний інцидент — в одному з випусків, під час номера з Даріо Фо, Челентано невдало підстрибнув, впав і зламав ногу, але незважаючи на цей факт, шоу не було закрито, і йому довелося вести наступні серії з гіпсом на нозі.[79]

«Per sempre» і пісня «Confessa»[ред.ред. код]

15 листопада 2002 — прем'єра диску «Per sempre» (укр. «Назавжди»), згодом представленого Челентано 15 грудня на телепередачі «Uno di noi» , яку вів Джанні Моранді, було зібрано 8 мільйонів глядачів.[80] Завдяки вдалому поєднанню сучасної музики та пісенних традицій 1960-х, альбом випущений в кількості 900.000 копій, стає третім платиновим, посівши першу позицію в «Топ-100» кращих альбомів Італії.

Особливо успішним став сингл «Confessa» (укр. «Зізнання») написаний Джанні Белла, який вважається одним з найбільш красивих пісень Челентано, а також кліп до нього, що є лідером багатомільйонних переглядів серед пісень співака на YouTube (всього до альбому знято 4 кліпи).

Крім традиційної команди музикантів: дуету Могол — Белла, аранжувальника Фіо Дзанотті, гітариста Майкла Томпсона, для запису альбому було запрошено два відомих кантауторе — Пачіфіко з піснею «I passi che facciamo» і Франческо Гуччіні — пісня «Vite», а також знаменитий американський джазовий піаніст — Чік Коріа, що зіграв у піснях «Mi fa male», «Per sempre» і останній «Radio Chick», яку було повністю віддано під джазову імпровізацію музиканта.[81]

«Коли ми з Джанні Белла, Клаудією і Джанмарко говорили про можливість включити фортепіано в акомпанемент пісні «Per sempre», нам прийшло в голову ім'я одного з найбільш великих піаністів у світі — Чік Коріа. Ми знали, що це майже нереально, оскільки до цих пір він ніколи не погоджувався грати з іншими, тими, хто не входив до його групи. Як же він все-таки погодився, нехай він вам краще сам розповість. Факт той, що ми тепер з ним друзі, я цим пишаюся» — Адріано Челентано[82]

Альбом був виданий в п'яти варіантах: самостійний CD, SACD, CD-DigiPak, LP і вперше в кар'єрі співака — випуск CD + DVD, що містив відеокліпи.[83]

«C'è sempre un motivo»[ред.ред. код]

На початку березня 2004 року як запрошений гість співак був присутній на фестивалі в Сан-Ремо, де виконав лише одну пісню — «Rip it up», а 12 листопада того ж року виходить альбом «C'è sempre un motivo» (укр. «Завжди є причина»), що досяг другої позиції в рейтингу асоціації FIMI. Особливістю альбому стала різноманітність музичних стилів, таких як босанова, морна, джазу, поп-року, ритм-енд-блюзу і шансону.[84]

Перед виходом диска, випущеного накладом 700.000 копій, було зроблено близько півмільйона попередніх замовлень, прокламацією альбому стало телешоу «Рок-політик», протягом якого співак виконав 5 пісень-синглів. Диск вийшов у 7 варіантах, просто на CD, SACD і LP, так і у вигляді CD + DVD і CD + DVD + LP.[85] До видання 2005 року додатково увійшов сингл Паоло Конте «L'indiano» та застосовано новаторство — вперше в Італії використано формат DualDisc (у вигляді подвійного диску, з музикою на одному боці та з DVD до кліпів на другому).[86]

Новинками альбому стало виконання іншими, окрім італійської, мовами — пісні «Lunfardia», написаної відомим бардом Фабріціо Де Андре, незадовго до своєї смерті, аргентинським діалектом «лунфардо»; та ремейку пісні «Il ragazzo della via Gluck», що увійшов до альбому під назвою «Quel casinha», за участю Сезарії Евори — креольською мовою, в народному ритмі Кабо-Верде стилі морна. У своєму інтерв'ю журналу «Sorrisi» від 11 листопада 2004 Челентано коментував цей незвичайний дует:

«Я завжди слухав і люблю музику Сезарії, яка зберігає дух своєї культури. Одного разу я попросив Клаудію розшукати її, щоб запропонувати заспівати разом. Але я не знав, про що її попросити. Під час бесіди я сказав, що мені було б приємно заспівати разом із нею. Або одну з її чудових пісень, або „Хлопця з вулиці Глюк“, аранжував і з текстом, перекладеним її групою. Вона захотіла послухати пісню. Їй дуже сподобалося, і вона схвалила цю останню ідею».

Особливістю також стала остання композиція альбому — «Vengo dal jazz», кавер-версія відомої пісні «Bensonhurst Blues» американського музиканта Арті Каплана 1973 року, виконана Челентано італійською.[87]

«Рок-політик»[ред.ред. код]

В четвер увечері 20 жовтня 2005 року на телеканалі Rai 1, Челентано відкрив своє чергове щотижневе музично-соціально-політичне телешоу — «Рок-політик» (італ. «Rockpolitik»), протягом якого співак виконав 28 пісень зі свого репертуару різних років. Всього вийшло 4 двогодинних серій, з середнім рейтингом перегляду у 46-47% аудиторії (близько 10-12 мільйонів глядачів).[88] Програма відкривалася під акомпанемент гітариста Майкла Томпсона, що символізувало ідеологічну концепцію передачі — своєрідний поділ світу на рок і «попсу» (італ. «rock e lento»).

Оформлення студії для зйомок зображувало: Бруклінський міст і хмарочос Мангеттену, пагоди на зразок китайського містечка, розташування залишків стародавніх храмів, скель по обидві сторони залу, іноді майже у натуральну величину, такі декорації символізували протистояння країн заходу і сходу. Посеред сцени розміщувався п'єдестал, або стіл, за яким Челентано вів діалоги, чи співав. Також було встановлено декілька великогабаритних екранів, традиційно розміщено оркестр, та багатоярусні місця для глядачів, у протилежній до сцени стороні — таким чином, студія собою являла напів-амфітеатр. За участь у проекті Челентано отримав гонорар у 1.4 мільйона євро (по 350 тис. за серію).

Цього разу гостями Адріано вперше стають: Жерар Депардьє, Джанна Нанніні, Франко Баттіато, Валентіно Россі, Патті Сміт, Лоредана Берте, Ерос Рамаццотті, Карлос Сантана; гурти «Sud Sound System», «Subsonica», «Eurythmics», «Negrita» і інші.

Співведучою співака на цей раз стала акторка-фотомодель Луїза Ранієрі, також були запрошені крім Тео Теоколі, гумористи Антоніо Корнаккіоне і Мауріціо Кроцца, які висміювали протягом усього шоу як правих, так і лівих політиків, приділяючи особливу увагу Сільвіо Берлусконі.[89] Починаючи з першої серії Адріано почав критикувати політику мерії Мілану щодо новобудов, потім звинуватив прем'єр-міністра в придушені свободи слова і як факт привів дослідження Freedom House у якому Італія посіла 77 місце за свободою преси. Щоб викрити цензуру, введену урядом, було запрошено до студії лівого депутата Європарламенту і колишнього журналіста Мікеле Санторо, вигнаного з телеканалу Rai 1 в 2001 році (Берлусконі звинуватив його у «використанні телебачення в злочинних цілях»).[90] Такі події викликали великий резонанс у суспільстві, голова каналу Rai 1 Фабріціо Дель Ноче навіть тимчасово самоусунувся від своєї посади на час проведення зйомок, послідувала гнівна реакція голови уряду Італії:

Адріано Челентано і Роберто Беніньї пишуть листа Сільвіо Берлусконі на телешоу «Рок-політик».
«Щоб на телебаченні дув вітер свободи, немає необхідності присутності на ньому Челентано» — Сільвіо Берлусконі[91]

Проте опозиційні лідери підтримали такий такт передачі:

«Челентано в цій програмі говорив абсолютно вільно», — заявив Романо Проді, лідер лівоцентристської опозиції. — «І мене вражає, що люди зляться лише від цього факту. Було б краще, якби та ж сама свобода була забезпечена на телебаченні щодня»[92]

Кульмінацією шоу стала друга серія, привернувша увагу рекордних 12 мільйонів глядачів, протягом якої Челентано разом з актором-коміком Роберто Беніньї написав сатирично-іронічний лист до прем'єр-міністра з вимогою його відставки, назвавши «корупцьоні» (ідеєю цієї сцени став сюжет з комедії «Totò, Peppino e la… malafemmina» 1956 року знаменитого італійського коміка Тото), що викликало особливу образу прем'єр-міністра:[93]

«Програма Челентано — лише останній епізод тієї атаки, яку ЗМІ ведуть з 2001 року на уряд і його голову» — Сільвіо Берлусконі[94]

Сюжет наступних серій був аналогічний, з різкою критикою уряду Італії та його голови, викликаючи шквал люті політиків. На думку оглядачів, саме цим пояснювалися фантастичні показники глядацької присутності. Незважаючи на успіх телешоу, в основному через тиск влади на голову телерадіокомпанії RAI Альфредо Моччі, 11 листопада вийшла остання серія скандального «Rockpolitik», не зважаючи на це передачу було нагороджено премією «Ideona» як краще «Live Event Show».

20 листопада 2006-го вийшла однойменна книга, присвячена цій передачі, а через тиждень після цієї події — 2 грудня, співак взяв участь у програмі «Che tempo che fa» на каналі Rai 3, що зібрала аудиторію в 6,2 мільйона глядачів, де обговорив з журналістом Фабіо Фаціо невдачу з закритим телешоу і виконав три пісні. 10 листопада того року Челентано випустив перший багатодисковий збірник — «Unicamente Celentano». На 3-х дисках містилося 42 пісні, серед яких була нова «Oh Diana», в дуеті з Полом Анкою. Альбом, проданий у кількості 600.000 копій, знаходився на 3 місці в турнірній таблиці FIMI в перший тиждень прем'єри і майже 3 місяці в першій десятці італійських чартів.[95]

«Dormi amore, la situazione non è buona»[ред.ред. код]

«Dormi amore, la situazione non è buona»
Агресивна та войовнича обкладинка альбому є різким контрастом спокійним та меланхолійним композиціям

Напередодні свого сімдесятиріччя, 23 листопада 2007 року, співак випустив диск «Dormi amore, la situazione non è buona» — один з найкращих своїх альбомів, а 26 листопада на каналі Rai 1 вийшла двогодинна передача «La situazione di mia sorella non e buona», у якій було виконано 4 пісні з нового диску.[96] Програму зняли у досить цікавому форматі — зйомки відбувалися в студії звукозапису, побудованої в аудиторії RAI в Мілані, де був інсценований процес запису диску і показана атмосфера роздумів та дискусій між Челентано і музикантами-творцями альбому.[97] У записі альбому співак задіяв найбільшу кількість музикантів і інструментів ніж будь-коли. Особливістю альбому стало використанням серед соло-інструментів фортепіано, акордеону, мандоліни і контрабасу, які було поєднано з електрогітарою та іншими електронними інструментами.

Більшість оглядачів відзначали, що альбом, вийшов одним з найбільш «мінорних» в кар'єрі співака. Тепло були зустрінуті критикою і публікою сумна лірично-елегійна музика і блискуче виконання Челентано у душевно-страждальних тонах. Все це вплинуло на хороший комерційний успіх диска, за півтора місяці розпродалось 320.000 копій, відзначившись п'ятою платиною.[98]

Це остання робота за участю Могола і Джанні Белла, але на диску є твори й інших авторів, наприклад: раніше неопублікована робота великого кантауторе Доменіко Модуньйо «Ragazzo del sud» 1972 року. Сингл «Aria… non sei più tu» Лоренцо Джованотті і Даніеля Вулетича, що став гімном святкування Дня Землі в Італії на телеканалі «Sky». Також була записана однойменна пісня Кармен Консолі і Вінченцо Черамі, присвячена знаменитій італійській актрисі Анні Маньяні«Anna Magnani», за участю джаз-квартету Стефано Ді Баттіста. Головними піснями стали «La situazione non è buona» Франческо Трікаріко і «Dormi amore», за участю відомого піаніста Лудовіко Ейнауді. Новинкою альбому був анімаційний кліп у 3D форматі до синглу «Fiori» репера Неффа.

Особливістю була оригінальна обкладинка альбому, розроблена художником Вайнером Ваккарі, де Челентано зображено у вигляді боксера, сам співак коментував це так:

«На обкладинці одного з дисків художник зобразив мене в образі боксера. Здається, він вгадав правильно. Боксер — це той, хто б'ється. Він приймає і завдає ударів, мріє про перемогу, а іноді зазнає поразок. І тоді, повернувшись додому з пластирем на брові, він запитує себе: а може, даремно я мріяв?»[99]

2008 рік[ред.ред. код]

5 січня 2008 — телеканал Rai 1 вирішив відзначити 70-річчя Челентано випустивши документальну телепередачу «Buon Compleanno Adriano» (укр. «З Днем Народження Адріано»), передача збирає 28,65% глядачів маючи найвищий рейтинг перегляду суботньої програми, хоча сам співак віддав перевагу відзначити свій ювілей у домашньому колі.[100]

8 березня — Адріано, будучи фанатом футболу, привітав свою улюблену міланську команду «Інтернаціонале» зі 100-річним ювілеєм, виконавши на стадіоні «Stadio Giuseppe Meazza», де відбувалося святкування, пісні: «Хлопець з вулиці Глюка» і «Sei rimasta sola».[101]

4 вересня з нагоди відкриття 65-го Венеційського кінофестивалю, де був присутній Адріано разом з дружиною, поза програмою в «Палаццо дель Сінема» було представлено відреставровану версію фільму «Юппі-Ду». Незабаром після цього фільм видано на DVD разом з ремастованим альбомом із саундтреками. Протягом пресконференції фестивалю співак дав нову оцінку фільму:[102]

«Юппі Ду — це крик насолоди. Крик любові між жінкою і чоловіком. Але це також крик жалю через насильство жінки і через втрату друга. Це дуже наївний фільм, який буде цікавий і через двадцять років» — Челентано[103]

У листопаді Челентано вирішив повторити успіх «Unicamente Celentano», записавши збірник на 2-х дисках — «L'animale» (укр. «Тварина»), який містив 28 пісень — «Canzoni d'amore» (укр. «Пісні про кохання») і «Canzoni contro» (укр. «Пісні проти»), така складова за словами Адріано розкривала дві сторони його душі — Любов і Протест. Прем'єрою диска стала пісня «La cura» (укр. «Оберіг») Франко Баттіато і сингл «Сни про Чорнобиль» (іт. «Sognando Chernobyl»), до якого було знято 11-хвилинний відеокліп, що показував наслідки Чорнобильської аварії.[104] У своєму інтерв'ю газеті «La Stampa» — Адріано-еколог відзначив, що приводом для написання цієї композиції стало «відверте безвідповідальне рішення уряду про будівництво нових атомних електростанцій».

2011-наш час[ред.ред. код]

«Facciamo finta che sia Vero»[ред.ред. код]

29 квітня 2011 — Челентано написав листа в газету «Fatto Quotidiano», в якому в черговий раз різко розкритикував уряд і закликав італійців взяти участь у референдумі (відбувся в Італії 12 червня), щоб виступити проти Сільвіо Берлусконі і його посібників, оскільки вони за його словами: «не здатні керувати великою країною, сприймають жителів Італії як „ідіотів“, права котрих можна зневажати і яким можна безкарно брехати».[105] Берлусконі пішов у відставку 13 листопада 2011 року.

29 листопада — вихід «Facciamo finta che sia vero» (укр. «Припустимо, що це правда»), представленого у жанрах поп, рок, кумбія і танго. Дворічному очікуванню публікою нового альбому передували події: 28 вересня у газеті «Корр'єре делла Сера» з'явилася стаття з повідомленням про швидкий вихід нової пісні, а за кілька днів до цього учасник запису — Джованотті розмістив у Twitter відеоролик знятий в студії «Pinaxa» у Мілані з процесом запису диску; 21 жовтня на сайті iTunes з'явився перший сингл «Non ti accorgevi di me»; 24 листопада продюсер альбому Клаудія Морі дала прес-конференцію, присвячену виходу нового диску. Далі рекламою служили події: 2 грудня у журналі «la Repubblica XL» було оприлюднено статтю: «The Clan. Челентано дзвонить, Джованотті і Джуліано Санджіорджи відповідають. Історія великої зустрічі»; 11 грудня вийшов єдиний кліп з альбому до синглу «Non so più cosa fare», з квартетним виконанням, показаний на телешоу «Che tempo che fa», гостею якого була Клаудія Морі.

Альбом був позитивно зустрінутий критикою і публікою, були відзначені несподівані стилістичні рішення і висока якість аранжувань. В Італії диск став двічі платиновим, посів 3# у чартах, за 20 днів було продано близько 200 тисяч примірників. У створенні альбому брали участь: Франко Баттіато, Джуліано Санджорджи, Ману Чао, Філ Палмер, репер Джованотті і піаніст Рафаель Гуалацці. Диск складався з дев'яти композицій, п'ять з яких Адріано виконав сольно, а чотири спільно з іншими співаками. Пісні порушували теми: боротьби за екологію, міркування про економічну кризу, корупції, влади грошей і бездуховності, через що співак охарактеризував альбом «найполітичнішою роботою у своїй кар'єрі». Також одночасно планувався вихід 26-ти серійного мультсеріалу «Адріан», який за задумом мав стати одним цілим з альбомом, за авторством та сценарієм Челентано.

3 грудня Челентано виступив в Генуї на вечорі італійського коміка Беппе Ґрілло, де виконав дві нові композиції, концерт транслювався в прямому ефірі на сайті YouTube. Наприкінці 2011 року співак відкрив в інтернеті власний блог, новий сайт, офіційну сторінку в соціальній мережі Facebook, а також зареєстрував відеоканал на YouTube, де розмістив декілька своїх музичних кліпів.

Сан-Ремо 2012[ред.ред. код]

Адріано Челентано і Джанні Моранді, 14 лютого 2012 року

14 лютого 2012 року, на сцені «Арістона», Челентано виступив на 62-му відкритті Фестивалю Сан-Ремо. Його появу не було підтверджено до останнього моменту, особливо після чуток про його хворобу і можливу відмову показатися публіці, та небажання телекомпанії RAI знімати співака через критику уряду в попередніх телешоу, він не брав участі в жодній репетиції, і, все ж таки, виступ «зірки» був найочікуванішим і мав стати головною подією фестивалю. Поява Челентано супроводжувалася тривалим світловим шоу, що імітує війну і бомбардування, потім з клубу диму, як на обкладинці нещодавно випущеного диска, з'явився ветеран італійської сцени.

У першому епізоді фестивалю Челентано говорив про несправедливість церкви, європейську кризу, проблеми Італії, суверенітет, технічний уряд, референдуми, конституційний суд і цензуру державної телекомпанії RAI. Разом із Челентано виступили також два інші ветерани італійської естради: ведучі Джанні Моранді та Пупо. Але найбільший резонанс в італійських ЗМІ мала критика співака на адресу католицьких газет:

Даремні газети, такі як «Avvenire» і «Famiglia Christiana», виразно повинні бути закриті. Вони займаються політикою, а не Богом і його справами, не розрадою стражденних. В їх лицемірних текстах розмова про Бога займає надто мало місця.[106]

В цей день він виконав чотири пісні, «Facciamo finta che sia Vero», «Il Forestiero», «Thirtheen women», і «You are my sunshine».

Останнього вечора, 18 лютого Челентано продовжив свій політичний монолог з критикою ЗМІ, протягом якого, він пояснював, що релігійним газетам «треба говорити про сенс життя і смерті, і особливо про те, що буде далі …» . Після тривалої промови співак виконав три пісні зі свого останнього альбому «Facciamo finta che sia vero», «La Cumbia di chi cambia», «Ti Penso і Cambia il Mondo». На фестивалі критики зазнав і сам співак через свій гонорар у 700 000 євро, після чого Челентано виправдовувався, що ці гроші підуть на благодійність.

Концерт «Rock Economy»[ред.ред. код]

Концерт Адріано Челентано «Rock Economy» 8 жовтня 2012 року.

Ввечері 8 і 9 жовтня 2012 року Челентано дав концерт у двох частинах «Rock Economy» — перший сольний концерт за останні 18 років, загальна тривалість склала 2,5 години.[107] Подія відбувалася на прославленій сцені «Арена ді Верона» у Вероні, що розташувалася в давньоримському цирку-амфітеатрі, відомої більше як класичний оперний майданчик. Концерт став сенсацією, яка миттєво облетіла весь світ, за словами організаторів, число звернень за квитками перевищило 500 тисяч, але «Арена», була розрахована всього на 12 тисяч глядачів. Адріано першим серед зірок анонсував продаж квитків на концерт всього за 1 євро, щоб на концерт змогло потрапити якомога більше людей, незалежно від їхнього фінансового становища, але вони були розкуплені за півгодини, наступна партія квитків продавалася за 65 — 200 €.[108]

Багатомільйонна аудиторія змогла стежити за концертом у прямому ефірі «П'ятого каналу» (Canale 5), зібравши 9 мільйонів глядачів, що стало найбільшим показником цього каналу за кілька років. Після скандалу довкола «неполіткоректного» ​​виступу в Сан-Ремо, Челентано перервав співпрацю з телекомпанією RAI і віддав права на ексклюзивну зйомку медіакорпорації «Медіасет», що належить сім'ї Берлусконі.

Крім Адріано, на сцені спільно виступив його друг Джанні Моранді, також на перший вечір було запрошено відомого французького економіста Жана-Поля Фітуссі, з яким обговорювалася проблема несправедливого «диктату» у сучасному світі економіки, критикувався світовий лад, це стало лейтмотивом і пояснювало назву концерту.

На сцені разом з Челентано виступили 18 музикантів, 20 бек-вокалістів і 25 танцюристів, було виконано 33 пісні з усіх епох кар'єри співака, 4 грудня вийшов другий концертний альбом «Adriano Live», містивший 2 CD з 26 піснями і DVD з відеозаписом «Рок-економії».

2013-сучасність[ред.ред. код]

У лютому 2013-го у зв'язку з парламентськими виборами в Італії Адріано написав пісню «Ti fai del male», щоб підтримати «Рух П'ять зірок» — партію свого друга, відомого коміка та актора Беппе Ґрілло. Пісня є зверненням до населення, проти байдужості до виборів, з головним гаслом: «Якщо ти не голосуєш — ти шкодиш собі».[109] 19 листопада — співак випустив новий збірник на чотирьох дисках «...Adriano».[110]

10 липня 2014 — випуск автобіографічної книги «Два закоханих борця» (іт. «Due guerrieri innamorati»), написаної Клаудією Морі, яку присвячено 50-річчю подружнього життя Адріано і Клаудії.[111] 23 серпня того ж року Челентано, як і багато інших знаменитостей, взяв участь у благодійній акції Ice Bucket Challenge, виливши на себе відро крижаної води і завантаживши відео на свій YouTube-канал.[112] 28 жовтня вийшла нова версія одного з «класичних» хітів Челентано — «Un bimbo sul leone» (1968), в дуеті зі співачкою Фіореллою Манноя.[113]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Адріано Челентано на лекції в Міланському технічному університеті, 2013
  • За свою творчу діяльність Челентано виконав близько 600 пісень.
  • На честь Челентано названа всеукраїнська мережа ресторанів швидкого обслуговування — «Піца Челентано».
  • Зріст Адріано Челентано — 178 см.
  • Співочий голос Челентано — баритон.
  • На його честь також названо астероїд 6697 Челентано[114].
  • Челентано цікавиться футболом і є вболівальником міланського клубу «Інтернаціонале».
  • Улюбленим хобі співака є колекціонування та ремонт годинників, а також захоплення тенісом, більярдом, фотографуванням і шахами.
  • «I miei americani» став першим альбомом Челентано на CD, диск був випущений 1985 року у Німеччині.
  • Близькі співака вважають, що якби він виставив свою кандидатуру на виборах, то його пробивна сила дозволила б йому стати президентом.[115]
  • Існує безліч офіційно ухвалених двійників Челентано, які виступають з його ж піснями, наприклад: Адольфо Себастьяні, Роберто Ное, Ніколо Парізі і інші.
  • 8 лютого 2006 року Челентано відмовився від почесного звання в галузі літератури і філософії «Університету науки» міста Фоджа, запропонованого деканом Пінто Мінерва.
  • В одному з інтерв'ю Челентано заявляв, що єдиний режисер, у якого хотів би знятися, — Квентін Тарантіно. Улюблені актори співака — Кларк Ґейбл і Фред Астер.
  • Адріано Челентано кілька разів брав участь у зйомках рекламних роликів. У 1980 році він озвучив мультиплікаційний ролик фірми «Pirelli», 1987-го артист знявся в рекламі прального порошку німецької фірми «Dash», а 1995-го — в рекламі компанії державних залізниць Італії «Ferrovie dello Stato».
  • Челентано не любить подорожувати на літаках, тому він завжди віддавав перевагу гастролювати в тих країнах, куди можна дістатися іншими видами транспорту. У другій половині 1960-х американський співак Френк Сінатра запрошував Челентано до США, але Адріано відмовився, мотивуючи це своєю аерофобією.
  • Син Челентано — Джакомо теж став співаком, у 2002 році брав участь у пісенному фестивалі в Санремо, записі деяких альбомів батька. В одному зі своїх інтерв'ю Джакомо зізнався, що хотів би заспівати дуетом з його улюбленим артистом — власним батьком Адріано Челентано. До сьогодні спільна пісня не записана, але Джакомо виконує хіти свого батька, які принесли Челентано старшому в минулому оглушливий успіх: «Soli», «Il ragazzo della Via Gluck». У листопаді 2010 року Джакомо Челентано приїздив до Києва, де виступив разом зі співаком Тото Кутуньйо.
  • В січні 2013 року, напередодні свого 75-го дня народження, Челентано вирішив піднести шанувальникам невеликий сюрприз, розмістивши у своєму інтернет-блозі раніше не опубліковане відео з кінопроби на роль у фільмі 1965 року знаменитого режисера Джузеппе де Сантіса «Вони йшли на Схід» (зйомки фільму відбувалися в Україні, біля Полтави). Незважаючи на те, що актор успішно пройшов проби, він не став зніматися в цій картині, оскільки начебто не хотів надовго розлучатися зі своєю дружиною.
  • Поведінка Челентано на сцені схожа на тe, як він поводиться в звичайному житті. Він різкий запальний і ревнивий, допускає злі жарти. Через свій норовливий, незалежний характер, він не раз потрапляв у різні історії, тому в суспільстві постійно виникали чутки про його загибель. Ще в 1981 році поет Андрій Вознесенський присвятив йому відомі рядки: «Ви читали, задавили Челентано. Ви читали?» На щастя, всі ці чутки завжди виявлялися помилковими.[116]

Дискографія[ред.ред. код]

[n 1]
  1. 1960 — Adriano Celentano con Giulio Libano e la sua orchestra — Jolly
  2. 1960 — Furore — Jolly LPJ 5017
  3. 1962 — Peppermint twist — Jolly LPJ 5021
  4. 1963 — A New Orleans — Jolly LPJ 5025
  5. 1965 — Non mi dir — Clan, ACC 40002
  6. 1966 — La festa — Clan, ACC 40006
  7. 1966 — Il ragazzo della via Gluck — Clan, ACC
  8. 1968 — Azzurro/Una carezza in un pugno — Clan, ACC 40011
  9. 1969 — Adriano Rock — Clan, BF 501
  10. 1969 — Le robe che ha detto Adriano — Clan, BF 502
  11. 1970 — Il forestiero — Clan, BFM 700
  12. 1971 — Er più — Storia d'amore e di coltello — Clan, BFM 602
  13. 1972 — I mali del secolo — Clan, BFM 701
  14. 1973 — Nostalrock — Clan, CLN 65764
  15. 1974 — Yuppi du — Clan, CLN 69120
  16. 1976 — Svalutation — Clan, CLN 86013
  17. 1977 — Disco dance — Clan, CLN 86026
  18. 1977 — Tecadisk — Clan, CLN 86033
  19. 1978 — Ti avrò — Clan, CLN 20053
  20. 1978 — Geppo il folle — Clan, CLN 20099
  21. 1979 — Soli — Clan, CLN 20150
  22. 1979 — Me live!  — Clan, CLN 22203
  23. 1980 — Un po' artista un po' no — Clan, CLN 20201
  24. 1981 — Deus — Clan, CLN 20257
  25. 1982 — Uh… uh… — Clan, CLN 20324
  26. 1983 — Atmosfera — Clan, CLN 20380
  27. 1984 — I miei americani — Clan, CLN 20445
  28. 1985 — Joan Lui — Clan, CLN 20485
  29. 1986 — I miei americani 2 — Clan, CLN 20545
  30. 1987 — La pubblica ottusità — Clan, CLN 20699
  31. 1991 — Il re degli ignoranti — Clan, 9031 74439-1
  32. 1994 — Quel Punto — Clan, 4509 97319-1
  33. 1995 — Alla corte del remix — Clan, CLCD 74321 331042
  34. 1996 — Arrivano gli uomini — Clan, CLCD 74321 381192
  35. 1998 — Mina Celentano — Clan/PDU, 90011
  36. 1999 — Io non so parlar d'amore — Clan, CLN 13641
  37. 2000 — Esco di rado e parlo ancora meno — Clan, CLN 20482
  38. 2002 — Per sempre — Clan, CLN 20511
  39. 2004 — C'è sempre un motivo — Clan, CLN 20551
  40. 2007 — Dormi amore, la situazione non è buona — Clan, CLN 2058
  41. 2011 — Facciamo finta che sia vero — Universal Music/Clan, CLN 2098
  42. 2012 — Adriano Live  — Universal Music/Clan, CLN 2111

Примітки:

  1. У статтю про дискографію Адріано Челентано увійшла інформація про: студійні, концертні і триб'ют альбоми; збірники; чарти; відеокліпи; сингли; цифри видань.

Фільмографія[ред.ред. код]

Концерт у Вероні, 2012 рік
[n 1]

Кіно

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль
1992 Джекпот Jackpot Фуріо
1986 Буркотун Il burbero Тіто Торрізі
1985 Джоан Луй Joan Lui Джоан Луй
1984 Він гірший за мене Lui è peggio di me Леонардо
1983 Сінг-сінг Sing Sing Альфредо
1983 Особливі прикмети: Чарівний красень Segni particolari: bellissimo Маттіа
1982 Гранд-готель «Ексельсіор» Grand Hotel Excelsior Менеджер готеля Тадеус
1982 Бінго-Бонго Bingo Bongo Бінго-бонго
1981 Ас Asso Ас
1981 Шалено закоханий Innamorato pazzo Барнаба
1980 Приборкання норовистого Il bisbetico domato Еліа Кодоньо
1980 Ось рука Qua la mano Дон Фульгенціо
1980 Господарка готелю La locandiera Кавальєре ді Ріпафратта
1979 Субота, неділя і п'ятниця Sabato, domenica e venerdì Константин
1979 Оксамитові ручки Mani di velluto Гвідо Квілер
1978 Дядько Адольф на прізвисько Фюрер Zio Adolfo in arte Führer Герман/Густав
1978 Безумство Джеппо Geppo il folle Джеппо
1977 Інша половина неба L'altra metà del cielo Вінченцо Феррарі
1977 Узяти, наприклад, нас Ecco noi per esempio Клік
1976 Блеф Bluff — storia di truffe e di imbroglioni Фелікс
1976 Благородний венеціанець на прізвисько «Смугаста дупа» Culastrisce nobile veneziano
1975 Під якимсь знаком Di che segno sei? Альфредо
1974 Юппі-Ду Yuppi Du Феліче
1973 П'ять днів Le cinque giornate Каінаццо
1973 Ругантіно Rugantino Ругантіно
1973 Емігрант L'emigrante Пеппіно Кавальо
1972 Біле, червоне і… Bianco rosso e… Анібаль Пецці
1971 Історія кохання і кинджала Er Più — storia d'amore e di coltello Ніно
1968 Серафіно Serafino Серафіно Фіорін
1968 Ми найпрекрасніша пара у світі La Più bella coppia del mondo
1966 Європа співає Europa canta співак
1965 Суперпограбування в Мілані Super rapina a Milano Серджио
1963 Якийсь дивний тип Uno strano tipo камео
1962 Монах з Монци Il monaco di Monza фальшивий монах
1961 Затанцюймо твіст Balliamo insieme il twist (Hey, Let's Twist)
1961 Я цілую… ти цілуєш Io bacio… tu baci
1960 Солодке життя La Dolce Vita Рок-співак
1960 Музичний автомат кричить про любов Juke box urli d'amore співак
1960 Крикуни перед судом Urlatori alla sbarra Адріано
1959 Давай, Джонні, давай! Go, Johnny, Go! співак
1959 Хлопці і музичний автомат Ragazzi del Juke-Box Адріано

Телебачення
[n 2]

Назва передачі Оригінальна назва Канал Дата Серії
«Клан Адріано» «Adriano Clan» Rai 1 25 квітня 1964 1
«Вечір з Адріано Челентано» «Serata con Adriano Celentano» Rai 1 1969 1
«Челентано» «C'e Celentano» Rai 1 1972 1
«Фантастіко» «Fantastico» Rai 1 з 3 жовтня по 26 грудня 1987
6 січня 1988
14
«Адріано Челентано і Нічний Рок» «Adriano Celentano a Notte Rock» Rai 1 5 листопада 1991 1
«Девальвація» «Svalutation» Rai 3 12-19 грудня 1992 2
«Сказати по правді — мені наплювати» «Francamente me ne infischio» Rai 1 7-14-21-28 жовтня 1999 4
«125 мільйонів х..ні» «125 milioni di caz..te» Rai 1 26 квітня, 3-10-17 травня 2001 4
«Рокполітик» «Rockpolitik» Rai 1 20-27 жовтня, 3-11 листопада 2005 4
«З моєю Сестрою не все гаразд» «La situazione di mia sorella non e buona» Rai 1 26 листопада 2007 1

Примітки:

  1. У статтю про фільмографію Адріано Челентано увійшла інформація про кінофільми, концертні виступи, телепередачі, нагороди і номінації.
  2. У таблиці показани тільки авторські телепередачі Адріано Челентано (докладніше про інші телепроекти: Фільмографія Адріано Челентано).

Бібліографія[ред.ред. код]

Книги Адріано Челентано

  • Celentano A., Ripa L. «Il paradiso è un cavallo bianco che non suda mai». — М.: Sperling & Kupfer, 1982.(з російським перекладом)
  • «Il re degli ignoranti». — Celentano A., Milano: A. Mondadori, 1991. — P. 124.
  • «Jannuzzi J. Il profeta e i farisei». — Celentano A., Prime Edizioni di Maurizio Biaducci, 1988. — P. 182.
  • «Rockpolitik» — Celentano A., Ciotta M., Milano: Bompiani Overlook-Clan Celentano, 2006. — P. 208.

Книги про Адріано Челентано

  • Ірина Файт «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». — М.: ООО «Издательство «Алгоритм», 2013.(рос.)
  • Бруно Періні «Адриано - его жизнь как рок-музыка». — Мілан: Clan Celentano, 1999.(з російським перекладом)
  • Є. А. Вікторова «Киношоу Адриано Челентано // Адриано Челентано.». — «Киноцентр», 1991.(рос.)
  • «Я, Адриано Челентано». — Вікторова О. О., Филобиблон, 1998. — 152 с.
  • «Мудрость Celentano». — Мішиєв Б. П., Дербент, 2012.
  • «Azzurro. Conte, Celentano, un pomeriggio…». — Caressa F., Roma: Donzelli, 2008.
  • «Adriano Celentano». — Chiorino M., Milano: Targa italiana, 1991.
  • «Un marziano in tv. Adriano Celentano. Francamente me ne infischio». — Ciotta M., Roma: Rai Eri, 2001.
  • «Adriano Celentano. 1957–2007: Cinquant'anni da ribelle». — Cotti S., Roma: Editori Riuniti, 2007. — P. 327. — (Momenti Rock).
  • «Adriano Celentano. Dalla Via Gluck a Rockpolitick». — Ebboli F., Genova: Lo Vecchio, 2005.
  • «Questa è la storia… Celentano nella musica, nel cinema e in televisione». — Fittante A., Milano: Il castoro, 1997.
  • «Il profeta e i farisei». — Jannuzzi L., Milano: Rusconi, 1988.
  • «1944-1963: i complessi musicali italiani». — Maiotti M., Maiotti Editore, 2010. — P. 84—87.
  • «Adriano Celentano». — Manfredi G., Roma: Lato Side, 1981.
  • «Memorie di zio Adriano». — Perini B., Mondadori, 2010. — 204 с.
  • «Celentano. La vita, le passioni, la musica, il cinema, la tv». — Piancatelli U., Barbera, 2012. — 219 с.
  • «Celentano & Rivoluzione». — Porzioni E., Chinaski Edizioni, 2012. — P. 200.
  • «Il re dello spettacolo». — Red S. e Lucas S., Milano: Forte, 1983.
  • «Adriano Celentano». — Salvatori D., Roma: Gremese, 1998. — P. 94.
  • «U. Celentano». — Simonetta, Milano: Longanes
  • «Due guerrieri innamorati». — Claudia Mori, 2014.

Джерела[ред.ред. код]

  1. «L’inglese inventato di Celentano spopola negli Usa e su Internet — Corriere della Sera». corriere.it. Емануела Ді Паскуа. 2009. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  2. «Toh, gli Usa scoprono il Celentano rapper». ilgiornale.it. Паоло Джордано. 2009. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  3. «David di Donatello Awards 1976». filmaffinity.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  4. «David di Donatello Awards 1980». filmaffinity.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  5. «100 самых ярких кинозвезд». timeout.ru. Ірина Кравченко. 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  6. «Мальчишка с улицы Глюка». vvkure.com. Ірина Кравченко. 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  7. «Древо». celentano.ru. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  8. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  9. «Вы чините часы у Челентано? Юбилею Адриано Челентано посвящается». shkolazhizni.ru. Олена Колосова. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  10. «Клан, который построил Буфф». celentano.ru. Марина Полонська. 2003. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  11. «Адриано Челентано: Часовщик с улицы Глюка». tv7.ru. 2011. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  12. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  13. «Адриано Челентано сердце итальянской музыки». italia-ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  14. «Блистательный Челентано». km.ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  15. «Адриано Челентано сердце итальянской музыки». italia-ru. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  16. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  17. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  18. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  19. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  20. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  21. «Adriano Celentano: История». ultra-music.com. пресс-релиз. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  22. «Биография Адриано Челентано». Кино-Театр.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  23. «Московский Международный кинофестиваль». seance.ru. Олексій Васильєв. 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  24. «Адриано Челентано и Клаудиа Мори отметили 40-летие своей свадьбы». podrobnosti.ua. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  25. «Джакомо Челентано: “Папа очень боялся, что мы вырастем пижонами”». mk.ru (Олена Редреева). 2010. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  26. «Розалинда Челентано: «Мне не хватало отцовской любви»». 7days.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  27. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». bookz.ru (Ірина Файт). 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  28. «Адриано Челентано и Клаудия Мори: 50 лет вместе». bigpicture.ru. 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  29. «Адриано Челентано и Клаудия Мори: брак по-итальянски». yamisha.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  30. «Адриано Челентано и Клаудиа Мори. История любви». aif.ru. Наталія Григор'єва. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  31. «Адриано Челентано и Орнелла Мути». known.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  32. «Адриано Челентано исполнилось 70 лет». kinokadr.ru. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  33. Кто есть кто в мире : [1500 имен. Процитовано 2 листопада 2014.  (рос.)
  34. ADRIANO CELENTANO, 51 anni fa con MINA il primo FESTIVAL del Molleggiato Антоніо Мустара (2012). Процитовано 22 жовтня 2014. (італ.)
  35. «Биография Челентано». italia-ru.com. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  36. «Умер знаменитый итальянский поэт-песенник Паллавичини». echerniy.kharkov.ua (РИА "Новости"). 2007. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  37. «Адриано Челентано». celentano.ru. О. А. Вікторова. 1991. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  38. «IL BALLETTO DI BRONZO». italianprog.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  39. «Adriano Celentano - I mali del secolo 1972 (Italy, Pop-Rock, R&B)». rocknspeet.blogspot.com. 2010. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  40. «Адриано Челентано». italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  41. «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». iknigi.net (Ірина Файт). 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  42. «А сейчас говорит Адриано». celentano.ru. Альдо Віталі. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  43. «Stop Making Sense». newyorker.com. Саша Фрер-Джонс. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (англ.)
  44. «Adriano Celentano». zvuki.ru. 2010. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  45. «Forum Corriere Della Sera». forum.corriere.it. 2004. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  46. «ТОТО КУТУНЬО: «Украинским мужчинам очень повезло. Особенно с женщинами, баней и водкой!»». sobytiya.net.ua (Олександр Левіт). 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  47. «Тото Кутуньо мог обложить матом Адриано Челентано, играя с ним в теннис или футбол». glavred.info. 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  48. «Книги». celentano.ru. Primavera. 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  49. «Феномен Челентано». celentano.ru. Г. Богемський. 1986. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  50. «Безумно влюблённый». kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  51. «Бинго-Бонго». kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1989. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  52. «Джоан Луй». kinopoisk.ru. Сергій Кудрявцев. 1990. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  53. «Интервью. Адриано Челентано и Клаудия Мори». celentano.ru. Маргарита Ульянова. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  54. «Интервью Адриано Челентано». celentano.ru. Юрій Виборнов. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  55. «Fantastico 8». marisalaurito.com. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  56. «Персоны «Адріано Челентано»». obozrevatel.com. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  57. «Адриано: Его жизнь как рок-музыка». celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  58. «Adriano Celentano Story». leiweb.it. Сімона Локателлі. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  59. «Il "Fantastico" di Adriano Celentano». lagazzettadelmezzogiorno.it. Нікола Маскелларо. 1987. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  60. «Адриано Челентано». celentano.ru. О. А. Вікторова. 1991. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  61. «Биография Адриано Челентано». nefertiti.in.ua. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  62. «Адриано: Его жизнь как рок-музыка». celentano.ru (Бруно Періні). 1999. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  63. «Adriano Celentano a Notte Rock». ilmondodiadriano.it. 1991. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  64. «Libri». celentano.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  65. «Celentano, hai rovinato il tuo film». archiviostorico.corriere.it (Емілія Константіні). 1992. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  66. «Адриано Челентано: «И крокодил тоже секс-символ!» Эксклюзивное интервью «Аргументам и фактам»». gazeta.aif.ru (Георгій Зотов). 1995. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  67. ««КОРОЛЬ НЕВЕЖД» ОПЯТЬ ЗАПЕЛ». gazeta.zn.ua. 1995. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  68. «Celentano fa la predica a Lourdes». archiviostorico.corriere.it (Вітторе Де Карлі). 1995. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  69. «Кто есть кто в мире : [1500 имен». books.google.com.ua. Процитовано 2 листопада 2014.  (рос.)
  70. «Слова Шекспира, музіка Челентано». celentano.ru. 1997. Процитовано 3 листопада 2014.  (італ.)
  71. «Адриано Челентано биография, фото - узнай всё!». uznayvse.ru. 2008. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  72. «Adriano Celentano: История». ultra-music.com. Пресс-релиз. 2006. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  73. «Celentano canta per Lucio Battisti». archiviostorico.corriere.it (Маріо Лудзатто). 1999. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  74. «Adriano Celentano: un nuovo programma pronto per la Rai». diredonna.it. 2010. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  75. Адриано Челентано (2014). Процитовано 22 жовтня 2014. (рос.)
  76. «125 milioni di caz..te». archivio.raiuno.rai.it. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  77. «Адриано Челентано». italynews.ru. Юлія Павленко. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  78. «Fossati tra gli ospiti musicali per ‘L'ispettore Gluck’». rockol.it. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  79. «125 milioni di caz..te». celentano.ru. Il Celebre. 2001. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  80. «Con il gigante Celentano Morandi batte Canale 5». repubblica.it (Алессандра Віталі). 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  81. «per sempre celentano adriano (челентано адриано)». zvukimuzyki.ru. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  82. «Интервью с Адриано Челентано». celentano.ru. Вікторія Терещенко. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  83. «Adriano Celentano ‎– Per Sempre». discogs.com. 2002. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  84. «Adriano Celentano C'è sempre un motivo». kwmusica.kataweb.it. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  85. «Adriano Celentano — C'è sempre un motivo». discogs.com. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  86. «Arriva il Dual Disc: la musica si vede». businessonline.it. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  87. «Artie Kaplan Bensonhurst Blues». whosampled.com. 2004. Процитовано 22 жовтня 2014.  (англ.)
  88. «Челентано провоцирует Берлускони». e-news.com.ua (Ерік Йожеф). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  89. «Челентано борется за свободу». dw.de (Рігерт Берндт). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  90. «Челентано сделал из Берлускони клоуна в прямом эфире». newsru.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  91. «Премьера телешоу Адриано Челентано вызвала гнев Берлускони». polit.ru. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  92. «Челентано раздразнил премьер-министра Италии». utro.ru (Олексій Гусєв). 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  93. «Письмо Челентано против Берлускони: Интерес только в России». massmediumblog.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  94. «Челентано сделал из Берлускони клоуна в прямом эфире». newsru.com. 2005. Процитовано 22 жовтня 2014.  (рос.)
  95. «Adriano Celentano. UnicaMenteCelentano». meloman.kz. 2006. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  96. Adriano Celentano «Dormi Amore La Situazione Non E’Buona» Леонід Александровський (2008). Процитовано 21 жовтня 2014. (рос.)
  97. «Celentano: oltre 9 mln di telespettatori; share del 32.9%». acfans.it. La Repubblica. 2007. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  98. «Adriano Celentano «Dormi Amore La Situazione Non E’Buona»». rollingstone.ru. 2007. Процитовано 3 листопада2014. 
  99. Правила жизни: Адриано Челентано, 75 лет esquire.ru (2013-01-06). Процитовано 21 жовтня 2014. (рос.)
  100. «Buon compleanno a Paolo Conte e ad Adriano Celentano!». 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  101. «Duetto Celentano-Moratti per il Centenario dell'Inter». repubblica.it. 2008. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  102. «Yuppi Du на 65-ом Венецианском Кинофестивале». chelenta.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  103. «Адриано Челентано - Цитата». tsitaty.com. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  104. «Челентано призвал мир задуматься о Чернобыле». kp.ua (Олександр Кулик). 2009. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  105. «Челентано призвал коммунистов и фашистов к объединению против Берлускони». fakty.ua (РБК). 2011. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  106. «Debutta il Festival, Celentano attacca Avvenire e Famiglia Cristiana». ilsole24ore.com. 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (італ.)
  107. «Первый за 18 лет сольный концерт Адриано Челентано прошел с аншлагом». itar-tass.com (ИТАР ТАСС). 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  108. «И вновь на сцене. Адриано Челентано возвращается.». miaitalia.info. 2012. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  109. «Adriano Celentano e "Ti fai del male", la canzone inedita per le elezioni 2013». it.notizie.yahoo.com. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  110. «Adriano Celentano - Adriano». ibs.it. 2013. Процитовано 22 жовтня 2014.  (італ.)
  111. «Адриано Челентано и Клаудия Мори отметили золотую свадьбу». segodnya.ua. 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  112. Адріано Челентано бере участь в акції Ice Bucket Challenge на YouTube logo 2013.svg
  113. «Fiorella Mannoia: "Ho realizzato un sogno: cantare con Celentano"». tgcom24.mediaset.it (Андреа Конті). 2014. Процитовано 30 жовтня 2014.  (італ.)
  114. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  115. «Кто есть кто в мире : [1500 имен». books.google.com.ua. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)
  116. «Кто есть кто в мире : [1500 имен». books.google.com.ua. Процитовано 3 листопада 2014.  (рос.)

Посилання[ред.ред. код]