Адріано Челентано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адріано Челентано
Адріано Челентано на 65 Венеційському кінофестивалі в 2008 році
Адріано Челентано на 65 Венеційському кінофестивалі в 2008 році
Відомості
Повне ім'я Adriano Celentano
Дата народження 6 січня 1938(1938-01-06) (75 років)
Місце народження Мілан, Італія
Роки творчої
діяльності		 від 1957
Інструмент гітара
Жанри поп-рок
італо-диско
реп
блюз
Псевдоніми Molleggiato
Сеньйор Буфф
Колективи Rock Boys
I Ribelli
Лейбли Clan Celentano
Universal Music
BMG Records
Ariola Records
http://clancelentano.it

Адріано Челентано (італ. Adriano Celentano; народився 6 січня 1938 року в Мілані) — італійський актор, естрадний співак, композитор, режисер, громадський діяч і ведучий телепрограм. В Італії отримав прізвисько «Molleggiato» (італ. на пружинах) — за свою манеру рухатися на сцені[1].

Челентано є одним з найуспішніших виконавців в Італії — за всю свою кар'єру він випустив сорок один студійний альбом загальним тиражем 150 мільйонів[2][3], а також знявся більш ніж в сорока кінофільмах. У вітчизняного глядача має велику популярність завдяки кінокомедіям «Приборкання норовистого», «Блеф» та «Бінго-Бонго»[4]. Володар двох премій: «Давид ді Донателло» за кращу чоловічу роль в картинах «Блеф» (1976) і «Оксамитові ручки» (1980)[5][6]. В 2007 очолив список «100 найяскравіших кінозірок» за версією журналу Time Out[7].

Зміст

Біографія [ред.]

Він весь — інстинкт, обдарованість, несамовитість. Протягом багатьох років він творить образ простого хлопця і вірний йому до цього дня[8].

— Даріо Фо

Дитинство і юність [ред.]

Адріано Челентано народився в Мілані 6 січня 1938 року, на вулиці Ґлюка (іт. Via Gluck). Він став п'ятою дитиною в сім'ї, яка переїхала з Апулії на північ у пошуках роботи. У Мілані Адріано провів своє дитинство й парубоцтво. Багато років по тому спогади про той час стали основою для пісні «Il ragazzo della via Gluck» (Хлопець з вулиці Ґлюка). Пісня здобула величезну популярність, була згодом перекладена на багато мов і навіть внесена до обов'язкової шкільної програми.

З дванадцяти років, коли помер батько, Адріано поєднував навчання з роботою підмайстра у годинниковій майстерні свого дядька. У той же час він почав цікавитися музикою, зокрема, рок-н-ролом, який, як і багато інших молодих італійців, він почув у 1955 році під час показу фільму «Шкільні джунґлі» (англ. Blackboard Jungle), музичним супроводом до якого була пісня «Rock Around The Clock» у виконанні Біла Гейлі й «The Comets». Натхненний цим прикладом, Челентано створює власний рок-гурт «Rock Boys».

Музична кар'єра [ред.]

Фестиваль Сан-Ремо і «Клан Челентано» [ред.]

Незабаром Адріано Челентано й «Rock Boys» взяли участь у Першому італійському фестивалі рок-н-ролу, що відбувся 18 травня 1957 року в Льодовому палаці Мілана. У конкурсі брали участь багато італійських рок-гуртів, кожен з яких мав виконати по три-чотири невеликих пісні. «Rock Boys» виступили з піснею «Ciao ti dirò» (автори: Джорджо Ґабер і Луїджі Тенко), яка дуже сподобалася публіці.

У 1958 році, виконавши композицію «Il tuo bacio è come un rock», Челентано перемагає на черговому музичному фестивалі, що цього разу відбувався у місті Анкона. 1960-го Адріано Челентано йде до армії. Військову службу він спочатку відбував у місті Казале-Монферрато, а потім у Турині. У лютому 1961 року він взяв участь у фестивалі Сан-Ремо (для цього йому потрібний був спеціальний дозвіл, який підписав особисто міністр оборони Джуліо Андреотті і з піснею «Ventiquattromila baci» ("24000 цілунків") він здобуває друге місце. Пісня одразу ж стає лідером в ефірі італійських радіостанцій, впродовж наступних кількох тижнів було розкуплено понад півмільйона платівок із записом пісні «24000 цілунків».

19 грудня 1961 року Адріано Челентано створює власну студію з виробництва фільмів та звукозапису — «Clan Celentano» («Клан Челентано»),назву запозичив у заокеанського співвітчизника Френка Сінатри. Це забезпечило співакові фінансову незалежність і величезну популярність. Фінансами студії займався старший брат співака Алессандро. Перша платівка під цією назвою «Non mi dir» — розійшлася тиражем 1,3 млн копій. У 1962 році Челентано співає пісню «Stai Lontana Da Me» ("Ти далеко від мене") на знаменитому конкурсі "Катанджиро" та отримує перемогу. Услід за цим Челентано здійснює турне по Франції, йому аплодує публіка знаменитого паризького мюзик-холу «Олімпія». З Франції Челентано їде з гастролями до Іспанії. Там з серією власних шоу Адріано вперше виступає на телебаченні.

У 1966 році з піснею «Il ragazzo della via Gluck» ("Хлопець з вулиці Глюка" ) він знову бере участь у фестивалі Сан-Ремо. Хоча пісня не здобуває жодних призів, було продано 1,5 млн платівок з її записом. На фестивалі Сан-Ремо 1968 року з піснею «Canzone» Челентано посів третє місце, але ця пісня також стала лідером слухацьких симпатій.

1970 - 1980 роки [ред.]

У сімдесятих роках Челентано продовжує знаходиться на вершині своєї кар'єри та популярності, значна кількість пісень виконується у популярному на той час стилі диско. У 1970-му Челентано нарешті перемагає на фестивалі в Сан-Ремо, заспівавши дуетом зі своєю дружиною Клаудією Морі, пісню «Chi non lavora non fa l'amore» ("Хто не працює, той не любить"). Пісня вишла у період особливо сильного протесту населення проти складної соціальної ситуації, текст пісні, як і назву, страйкуючі робітники помилково сприйняли як спрямовані проти них, що викликало гнів та погрози до Челентано, і він змушений був виправдовуватися. У 1971 році виходять та майже постійно посідають провідні позиції в італійських гіт-парадах такі пісні як «Віола» (пізніше співав її в дуеті з Івано Фоссаті),«Sotto Le lenzuola» («Під простирадлом», остання пісня, що була представлена на фестивалі Сан-Ремо в 1971), та «Er più», написану Карло Рустічеллі до фільму з однойменною назвою. Протягом сімидесятих років Челентано вперше випускає альбоми з саундтреками до фільмів з його участю, з такими ж назвами:"Storia d’amore e di coltello" (1971), "Yuppi du" (1975), "Geppo il folle" (1978).

Адріано Челентано танцює під час виконання "Prisencolinesinanciusol" (уривок з кліпу 1972 року.)

У 1972 році виходить альбом «I mali del secolo», у якому Челентано зачіпає різні соціальні проблеми сучасної цивілізації та забруднення навколишнього середовища. Особливим успіхом користується пісня «Un albero di trenta piani» («Тридцятиповерхове дерево»), в якій сатирично критикується надмірна урбанізація населення і як приклад подається хмародер Піреллі в Мілані (який дійсно має висотую тридцять поверхів); також була випущена іспаномовна версія цієї пісні під назвою «Arbol DE 30 pisos», яка стала дуже популярною у країнах Латинської Америки та в Іспанії. Всі композиції були написані самим Челентано, також у записуванні альбому брала участь група «Il Balletto di Bronzo».

У 1972 році Адріано Челентано випустив інноваційну і дивну пісню під назвою "Prisencolinesinanciusol", яка і досі користується великим успіхом в Італії і часто транслюється на місцевому телебаченні. Назва та сам текст пісні складені з безглуздих слів які нічого не означають і які нагадують суміш англійської та італійської мов, згодом такі словозвороти стали називатися «челентанесками» (італ. "celentanesca"). Така складова пісні символізує собою некомунікабельність, роз'єднаність між деякими сучасними людьми, які не можуть зрозуміти один одного. Пісня стала революційною на той час, тому що вона виконується у стилі, подібному на сучасний реп - ритмічний речитатив, що можна вважати одним із перших реп-експериментів (реп з'явився у США тільки на початку 80-х років). Пісня вийшла спочатку як сингл, до якого був знятий кліп. У ньому Челентано та італійська співачка Раффаелла Карра, співаючи, виконують ритмічний, синхронний з музикою танець. Пісня увійшла до альбому "Nostalrock" 1973 року. У 2009 році "Prisencolinesinanciusol" з'вилася у США та стала відома як інтернет-мем завдяки американському письменникові і блогеру Корі Докторов, який був у захваті від неї, назвавши її попередницею репу, а самого Челентано "легендою, піонером музичної інновації". Цікаво, що сам Челентано називає себе "батьком репу".

Адріано Челентано виконує пісню "Svalutation" на телепередачі 1976 рік.

У 1973 році Адріано Челентано, оголошує про свою участь у фестивалі Сан-Ремо з піснею L'unica chance ("Єдиний шанс"), у пісні піддаються критиці генетично модифіковані продукти, та можливі наслідки їх споживання, проте несподівано відмовляється брати участь у черговому фестивалі Сан-Ремо, мотивуючи це гастритом, що приголомшило глядачів, вже не вперше, своєю епатажністю. Однак причиною гастриту, за його словами, послужило несправедливе ставлення оргкомітету фестивалю до деяких його учасників. "Прошу вибачення, якщо через мою відсутність Сан-Ремо втратить свою привабливість", - оголосив Челентано.

1976-го року виходить альбом Svalutation. Головна пісня альбому має таку ж назву: "Svalutation",що означає економічний термін, який можно інтерпретувати як девальвація, в перекладі з італійської. Сама пісня починається словами:"І кожен день бензин коштує все дорожче, і ліра відступає і валиться вниз, девальвація, девальвація...",таким наголосом Челентано іронічно коментує проблему економичної кризи, терроризму, яка існувала на той час в Італії. Альбом добре продавався в Європі, займав перші місця в французьких та німецьких гіт-парадах.

Протягом 1977-1979 років, через 6 років після останньої серії концертів, Челентано дає концертне турне по Італії (в основному на стадіонах) яке проходило з аншлагами, починаючи зі стадіону "Діно Мануцці" в місті Чезена 28 серпня 1977 року, збираючи багатотисячні натовпи слухачів. Наприклад, у театрі "Комуналь" в Турині зібралися 45000 чоловік, на стадіоні "Сан-Паоло" в Неаполі - 65000, на концерті в Ріміні - 50000, протягом турне записується та видається єдиний концертний альбом Челентано Me Live! у 1979 році. Незважаючи, на дуже напружену гастрольну діяльність Челентано вдається записати за цей період 6 альбомів.

З 1978 року починається особливо успішна співпраця Челентано з композитором Тото Кутуньо, у результаті якої, виходять два альбома, у 1979 році альбом "Soli" ("Наодинці") - один з найпопулярніших та відомих альбомів Адріано Челентано. Альбом протримався на вершині італійського гіт-параду 58 тижнів. В наступному 1980 році виходить не менше зірковий альбом "Un po' artista un po' no" ("Трохи артист, трохи ні"), до трьох пісень було знято кліпи. Всього для цих альбомів Кутуньо написав для Челентано 13 пісень, після чого їх співробітництво закінчилось, до сьогодні Челентано з Кутуньо залишаються добрими друзями.

Вісімдесяті роки [ред.]

У творчості Челентано 80-х років, характерно для музики того часу під впливом Нової Хвилі, більше використовується синтезатор як домінуючий інструмент, особливо в альбомах Uh… uh…(1982), Atmosfera (1983).

Починаючи з платівки Deus (1981), потім одноіменними "I miei americani (1984), та " I miei americani 2" (1986), вишли альбоми з однаковою концепційною складовою, які представляли збірку кавер-версій американських та англійських виконавців таких як: Джо Кокер, The Beatles, The Platters, Літл Річард, Рей Чарльз, Елвіс Преслі та багато інших. Композиції альбомів виконані на італійській з текстом близьким до оригіналу і вдалим зміненням аранжування до мелодій. Альбоми 1984-86 років мали особливий успіх та добре продавалася, було випущено мільйон копій першого та півмільйони платівок другого, також ці дві роботи вважаються кращими за 80-ті роки у творчості Челентано, і в деякому сенсі, дуже важливими в кар'єрі співака, Челентано в подальшому постійно використовував композиції з альбомів в цілому ряді телевізійних шоу, концертів та фільмі, з його участю. До альбому Deus було знято два відеокліпи.

В 1987 році, після вісьмирічної концертної перерви, на запрошення радянського союзу кінематографістів, Челентано разом з Клаудією Морі в єдиний раз прибув в Москву на прем'єру свого фільму "Джоан Луй", також було дано два аншлагові концерта в спорткомплексі "Олімпійський". Незважаючи, на свою аерофобію співак вирішив прилетіти в СРСР на літаку. Було записано телеверсію концерту Центральним телебаченням.

Закінчуючи альбомом La pubblica ottusità (1987) у період між 1987 - 1991 роками в кар'єрі Челентано відбувається затишшя, в цей період співак не випускає жодної платівки і не знімається у фільмах.

1991 - [ред.]

У 1991 році співак повертається до музики випустивши платівку «Il re degli ignoranti» ("Король невігласів"), така назва закріпилася за Челентано як чергове прізвисько. Альбом мав успіх, було випущено близько півмільйона проданих копій, однак він не увійшов до числа найбільш пам'ятних робіт співака. Починаючи з цього диску використовуються комп'ютерні технології при записі музики. В якості презентації альбому вишла телепередача «La Notte Rock» ("Нічний рок" ). До платівки увійшли 10 композицій, серед яких раніше не опублікованих, та ремейки раніше виконуваних пісень. Ідея деяких пісень зазіхає на загрозу третьої світової війни. При записі альбому, та зйомці кліпів, Челентано залучив своїх дітей в якості Бек-вокалу та акторів. Концепцію назви альбому було зумовлено пошуком виходу з тяжких світових проблем серед простого люду, того ж року вийшла автобіографічна книга співака з такою назвою. Кліпи були зняті до пісень: "Il re degli ignoranti", протягом якого Челентано втілював образ брутального "Короля невігласів", та "Fuoco".

1994 — вихід неповторного «Quel Punto» ("Ця точка" ), який зайняв особливе місце серед інших робіт завдяки оригінальній, добре продуманої та багатожанровій музиці, цьому сприяла участь шести композиторів. Гармонічне поєднання багатьох стилів від рока, репу, шансону та інших, додання тромбону у п'яти піснях - що придало деяку джазову інтонацію, шумові ефекти у виді прибуття поїзду, та безліч інших - все це стало своєрідною візиткою альбому. Текст до пісень написаний самим Челентано, торкався любовних взаємовідносин між людьми, у пісні "Quel Punto" жорстоко критикувалися секс-меншини, що викликало бурхливий протест серед останніх. Також увійшла вдала переробка з 5 пісень 1972-го, 82-го років та з диску "Svalutation". Альбом був відкликаний з ринку через проблеми з авторським правом до альтернативної версії пісні "Uh ... Uh ..." протягом декількох тижнів, що негативно відбилося на продажах та видавництві. Пісня "Ja Tebia Liublu" з приспівом на п'яти мовах, стала дуже популярною в Україні.

1994 року, через 15 років перерви після останніх гастролей по Італії, дебютовав 29 вересня на стадіоні «La Favorita» у Палермо, Челентано розпочав концертне турне на підтримку нового альбому «Quel Punto». Майже весь жовтень концерти проходили по містах Італії, 1 жовтня у Кава-де'-Тіррені, 4 - Барі, 7 - Рим, 10 - Пескара, 13 - Флоренція, 14 - Болонья, 15 - Тревізо, 18 - Турин. 28 жовтня співак прибув у Париж, потім виступав в Німеччині, Бельгії та Швейцарії. Місце завершення турне було символічно вибране в спорткомплексі «Forum di Assago» ("Льодовий Палац") у Мілані, саме там, 37 років тому, 17 травня 1957 року, співак вперше виступав у своїй кар'єрі. Останній виступ тривав 18-19 листопада, транслювався у прямому ефірі телеканалу Rai Uno, зібравши приблизно 8 мільйонів глядачів. Протягом виступів репертуар Челентано складав приблизно 17 пісень різних років. Турне супроводжувалося оркестром з 22 музикантів під керівництвом шотландського продюсера та диригента Тоні Міммса, завдяки організатору концертів Генрі Ровеллі, виступи Челентано вперше супроводжувалися спецефектами. Концерти проходили аншлагами, у зв'язку з цим було випущено всього 8000 пронумерованих квитків до кожного виступу, особливістю також стали чималі на той час ціни на квитки від 40000 до 100000 лір.

1995 — співак випустив єдиний збірник реміксів «Alla corte del remix».

1996, травень — вийшов «Arrivano gli uomini» ("Прибуття людей"), що став яскравим завдяки своїй екстраординарності, як альбом з найбільш роковим ухилом у кар'єрі співака, цьому сприяло жорстке вокальне виконання, переважання ударного бою та безлічі гітарних програшів, за участю американського гітариста Майкла Томпсона. Особливістю також стало активне залучення великої бек-вокальної групи протягом багатьох пісень та дитячого хору, мелодійна різноманітність з залученням восьми авторів, чергуванням музики від швидкого до спокійного ритму. Диск користувався великим успіхом не тільки в Італії, але і в інших європейських країнах, особливо в Німеччині, куди співак запрошувався для виконання пісень на місцеве телебачення. Альбом представлявся на різних італійських телеканалах, у серії передач зі збірками відеороликів на зразок кліпів до пісень.

1997 — Адріано отримав запрошення, від якого відмовитися як чесний католик не зміг, виступити на 23-му Євхаристичному конгресі, церковно-духовного зібрання католицького світу міжнародного масштабу, на якому був присутній Іван Павло II. Концерт відбувся у Болоньї, співак виконав три пісні: "Preghero", "Ciao ragazzi", "Disse".

14 травня 1998 року представлено альбом «Mina Celentano» — сумісний проект Челентано і італійської співачки Міни Мацціні, за задумом Клаудії Морі, який став найпродаванішим альбомом року в Італії (більше 1.600.000 проданих копій) та найбільш тиражованим у творчості Міни. Також було знято анімаційний відеокліп до пісні "Che t’aggia di" ("Що такого я сказала").

1999, 6 травня — вишов лірично - любовний за своєю тематикою «Io non so parlar d'amore» ("Я не вмію говорити про любов"), саме з цього альбому починається нова епоха та повернення чергової віхи популярності у творчості Челентано — співпраці з композитором Джанні Белла і поетом-пісенником Моголом, протягом якої випущено п'ять студійних альбомів. Диск став неймовірно успішним в Італії, було заздалегідь замовлено 150000 примірників, вийшов більш ніж двомільйонним тиражем, зайнявши перше місце серед найпродаваніших альбомів, 8 пісень стали синглами і протрималися понад 100 тижнів в гіт-парадах. Пісню "L'arcobaleno" присвячено Лучіо Баттісті, популярному італійському співаку та композитору, померлому в 1998 році. До пісень "Gelosia", "L’emozione non ha voce" та "L’arcobaleno" знято відеокліпи. На підтримку альбому виходила телепередача "Francamente me ne infischio", що також сприяло великому успіху.

Наступного року, продовжуючи співробітництво з Моголом і Беллою, записується «Esco di rado e parlo ancora meno». Альбом став платиновим, незважаючи, що попередній тематично аналогічний «Io non so parlar d’amore» все ще входив до «Топ-10» самих продаваних альбомів Італії. У травні 2001 року співак організував музичне теле-шоу «125 milioni di caz..te» на підтримку нового диску.

Діяльність на телебаченні [ред.]

У 1999 році вишла телепередача в чотирьох серіях на каналі Rai Uno під назвою "Francamente me ne infischio" (укр. Сказати по правді — мені наплювати), в якій було об'єднано музику з соціальними питаннями. Автором та ведучим став Челентано та Франческа Нері. Гостями передачі стали такі відомі люди, як Джо Кокер, Девід Боуі, Том Джонс, Емір Кустуріца, Jamiroquai та інші. Передача критикувалася через трансляцію деяких жорстоких відеозображень соціального напрямку.

«Рок-політика» [ред.]

Адріано Челентано та Роберто Беніньї на передачі «Рок-політика»

У жовтні 2005 року стартувало телешоу «Рок-політика» (італ. Rockpolitik), Адріано Челентано виступив у якості творця програми та її ведучого. Вийшло чотири епізоди, кожен з яких в середньому зібрав 48% аудиторії, близько 12 мільйонів глядачів. Всі випуски програми відкривалися під акомпанемент електро-гітари, що символізувало ідеологічну концепцію передачі — своєрідний поділ світу на рок і «попсу» (італ. rock e lento).

Перший випуск передачі, що вишла на першому державному телеканалі Rai1, збурив країну критикою уряду й викликав широкий резонанс у суспільстві. Ведучий заявив, що прем'єр-міністр Сільвіо Берлусконі задушив свободу слова. Це викликало лють з боку медійного магната Берлусконі, праві політики заговорили про «телебачення ненависті».

Другого випуску шоу з нетерпінням чекала вся Італія. Адміністрація телеканалу з боязню очікувала виходу програми, і недарма, бо Берлусконі й далі лишився головним об'єктом критики. Цього разу Челентано запросив до студії режисера і актора Роберто Беніньї. Обірвавши ведучого на півслові, зірковий гість звернувся до прем'єра. Майстер комедійного жанру говорив так проникливо, ніби бачив перед собою Берлусконі. «Якщо комік знущається над політиком, — зауважив актор, — то тільки допомагає йому. Сьогодні ввечері я тут, щоб допомогти тобі. Хочеш поради? Як можна швидше звільни прем'єрське крісло, щоб перекваліфікуватися в сатирики. І тоді можеш говорити про опозиційних лідерів Романо Проді все, що думаєш». Після цієї тиради гість і ведучий шоу влаштовуються за столиком, щоб у присутності телеглядачів скласти лист «вельмишановному пану голові ради міністрів Італійської Республіки». Щоб пом'якшити гірку пігулку критики, ведучий Челентано та гість Беніньї, вирішили віддати Берлусконі належне за все те добро, що він скоїв для Італії. Але от лихо — ні той ні інший, як не морщать лоби, не можуть пригадати жодного діла, яке прем'єр зробив не для себе. «Давай напишемо, що не вистачить паперу та ручок, щоб описати всі добрі справи прем'єра», — нарешті пропонує колезі Беніньї. У фіналі передачі на подіум виходить модель Луїза Ранієрі. Роберто знімає з неї плаття, прикриває ним свої тонкі ноги і пускається в танок із Адріано. З екрана звучить пісня «Ми найпрекрасніша пара в світі» (італ. Siamo la coppia piu bella del mondo). Глядачі були у захваті.

Та все ж «Рок-політику» закрили, зокрема й через згадуваний лист, у якому Челентано назвав політика «Коррупцьоні».

Дуети [ред.]

Адріано Челентано на концерті присвяченому 100-річчю футбольного клубу «Інтернаціонале» на стадіоні «Сан-Сіро» 8 березня 2008 р.

Співав дуетом з Сезарією Еворою (Quel casinha), Міною Мадзіні (Acqua e sale; Brivido felino; Che t'aggia di'; Dolce fuoco dell'amore; Io non volevo; Messaggio d'amore; Sempre sempre sempre; Specchi riflessi), Надою (Il figlio del dolore).

Особисте життя [ред.]

У 1963 році на знімальному майданчику фільму «Якийсь дивний тип» Адріано Челентано познайомився зі своєю майбутньою дружиною, актрисою Клаудією Морі. «Спочатку він здався мені схожим на шимпанзе, — через багато років визнавалася Клаудіа. — Але потім я зрозуміла, що нікого цікавішого в житті не зустрічала!» 10 липня 1964 року вони таємно повінчалися у церкві Святого Франциска в місті Гроссето о третій годині ночі, щоб позбутися настирливих папарацці. У них троє дітей: дочки Розіта (1965) і Розалінда (1966), син Джакомо (1968).

Челентано цікавиться футболом і є вболівальником міланського клубу «Інтернаціонале». У 2008 році він виступив на концерті, присвяченому 100-річчю клубу.

Улюбленим хоббі співака є колекціонування та ремонт годинників.

Цікаві факти [ред.]

У 2012 році легендарний Челентано повернувся на велику сцену[9]

Дискографія [ред.]

Фільмографія [ред.]

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль
1992 Джекпот Jackpot Фуріо
1986 Буркотун Il burbero Тіто Торрізі
1985 Джоан Луй Joan Lui Джоан Луй
1984 Він гірший за мене Lui è peggio di me Леонардо
1983 Сінг-сінг Sing Sing Альфредо
1983 Особливі прикмети: Чарівний красень Segni particolari: bellissimo Маттіа
1982 Гранд-готель «Ексельсіор» Grand Hotel Excelsior Менеджер готеля Тадеус
1982 Бінго-бонго Bingo Bongo Бінго-бонго
1981 Ас Asso Ас
1981 Шалено закоханий Innamorato pazzo Барнаба
1980 Приборкання норовистого Il bisbetico domato Еліа Кодоньо
1980 Субота, неділя і п'ятниця Sabato, domenica e venerdì Константин
1980 Ось рука Qua la mano священик-танцівник
1980 Господарка готеля La locandiera
1979 Оксамитові руки Mani di velluto Гвідо Квілер
1978 Дядько Адольф по прізвиську Фюрер Zio Adolfo in arte Führer Герман/Густав
1978 Безумство Джеппо Geppo il folle Джеппо
1977 Врятуйте, вона мене кохає! L'altra metà del cielo
1977 Узяти, наприклад, нас Ecco noi per esempio
1976 Блеф Bluff — storia di truffe e di imbroglioni Фелікс
1976 Благородний венеціанець по прізвиську «Смугаста дупа» Culastrisce nobile veneziano
1975 Під якимсь знаком Di che segno sei? Альфредо
1974 Юппі-ду Yuppi Du Феліче
1973 П'ять днів Le cinque giornate Каінаццо
1973 Ругантіно Rugantino Ругантіно
1973 Емігрант L'emigrante Пеппіно Кавальо
1972 Біле, червоне і… Bianco rosso e… Анібаль Пецці
1971 Історія кохання і кинджала Er Più — storia d'amore e di coltello Ніно
1968 Серафіно Serafino Серафіно Фіорін
1968 Ми найпрекрасніша пара в світі La Più bella coppia del mondo
1966 Європа співає Europa canta співак
1965 Суперпограбування в Мілані Super rapina a Milano Серджио
1963 Монах з Монци Il monaco di Monza фальшивий монах
1963 Якийсь дивний тип Uno strano tipo камео
1961 Давай станцюємо твіст Balliamo insieme il twist (Hey, Let's Twist)
1961 Я цілую... ти цілуєш Io bacio... tu baci
1960 Солодке життя La Dolce Vita Рок-співак
1960 Музичний автомат кричить про любов Juke box urli d’amore співак
1960 Крикуни перед судом Urlatori alla sbarra Адріано
1959 Хлопці і музичний автомат Ragazzi del Juke-Box Адріано
1959 Давай, Джонні, давай! Go, Johnny, Go! співак

Примітки [ред.]

  1. ↑ Марина Полонська Клан, який побудував Буфф // Zефир. — (2003).
  2. ↑ Емануела Ді Паскуа. (21 декабря 2009 г.). «L’inglese inventato di Celentano spopola negli Usa e su Internet — Corriere della Sera». Corriere della Sera (італійською). corriere.it. Процитовано 2012-05-10. 
  3. ↑ Паоло Джордано. (22 декабря 2009 г.). «Toh, gli Usa scoprono il Celentano rapper» (італійською). ilgiornale.it. Процитовано 2012-05-10. 
  4. ↑ Г. Богемський Феномен Челентано // збірка щорічника. — (1986).
  5. ↑ «David di Donatello Awards 1976». Film affinity (англійською). filmaffinity.com. Процитовано 2012-05-28. 
  6. ↑ «David di Donatello Awards 1980». Film affinity (англійською). filmaffinity.com. Процитовано 2012-05-28. 
  7. ↑ «100 самых ярких кинозвезд». Time Out (Москва), №27 (російською). timeout.ru. 15 июля 2007 г. Процитовано 2012-05-10. 
  8. ↑ Ірина Кравченко. (14 листопада 2007). «Хлопець з вулиці Глюка». «Планета ВВКУРЕ» (російською). vvkure.com. Процитовано 2012-05-10. 
  9. ↑ «Легендарний Челентано повернувся на велику сцену». 1+1. tsn.ua. 9 жовтня 2012 г. Процитовано 2012-10-10. 

Посилання [ред.]

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Адріано Челентано
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Адріано Челентано


Гітара Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Адріано_Челентано&oldid=12659745