П'єр-Симон Лаплас

Лаплас П'єр-Симон
Народився	23 березня 1749(1749-03-23) Бомон, Кальвадос (департамент)
Помер	5 березня 1827(1827-03-05) (77 років) Париж
Місце проживання	Франція
Національність	француз
Галузь наукових інтересів	Астрономія, математика

П'єр-Сімо́н Лапла́с (фр. Pierre-Simon Laplace; 23 березня 1749 — †5 березня 1827) — французький математик і астроном; відомий своїми працями в області диференційних рівнянь, один із творців теорії ймовірностей.

У працях з математичної астрономії Лаплас вивчав рух планет і довів стійкість Сонячної системи.

У філософії Лаплас був прибічником детермінізму. Він вважав постулатом те, що якщо б яка-небудь розумна істота мала можливість дізнатися положення і швидкість усіх частинок у світі в деякий момент, воно б могло з абсолютною точністю передбачати хід еволюції Всесвіту. Така гіпотетична істота була пізніше названа демон Лапласа.

Біографія

Народився в селянській родині в Бомон-ан-Ож, у нормандському департаменті Кальвадос. Вчився в школі бенедиктинців, з якої вийшов, переконаним атеїстом. Заможні сусіди допомогли здатному хлопчикові вступити в університет міста Кан (Нормандія). Посланий ним у Турін і надрукований там мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766) звернув на себе увагу вчених, і Лаплас був запрошений у Париж. Там він послав Даламберу мемуар про загальні принципи механіки. Той відразу оцінив юнака й допоміг улаштуватися викладачем математики у Військову академію.

Улагодивши життєві справи, Лаплас відразу приступився до штурму «головної проблеми небесної механіки»: дослідження стійкості Сонячної системи. Одночасно він публікував важливі роботи з теорії визначників, теорії ймовірностей, математичної фізики й ін.

1773: віртуозно застосувавши математичний аналіз, Лаплас довів, що орбіти планет стійкі, і їх середня відстань від Сонця не міняється від взаємного впливу (хоча випробовує періодичні коливання). Навіть Ньютон і Ейлер не були в цьому впевнені. Правда, пізніше з'ясувалося, що Лаплас не взяв до уваги приливне тертя, що сповільнює обертання, і інші важливі фактори. За цю роботу 24-річний Лаплас був вибраний членом (ад'юнктом) Паризької Академії наук.

1785: Лаплас стає дійсним членом Паризької Академії наук. У цьому ж році, на одному з іспитів, Лаплас високо оцінює знання 17-річного абітурієнта Наполеона Бонапарта. Згодом їх стосунки були незмінно теплими.

У революційні роки Лаплас взяв керівну участь в роботах комісії з введення метричної системи, очолював Бюро довгот (так називався французький Астрономічний інститут) і читав лекції в Нормальній школі. На всіх етапах бурхливого політичного життя тодішньої Франції Лаплас ніколи не вступав в конфлікти з властями, які майже незмінно обсипали його почестями. Простонародне походження Лапласа не лише оберегло його від репресій революції, але і дозволило займати високі посади. Хоча жодних політичних принципів у нього не було (втім, можливо, саме тому).

1795: Лаплас читає лекції з теорії імовірності в Нормальній школі, куди він був запрошений як професор математики, разом з Лагранжем, декретом Національного конвенту.

1796: «Виклад системи світу» — популярний нарис результатів, пізніше опублікованих в «Небесній механіці», без формул і яскраво викладений.

1799: Вийшли перші два томи головної праці Лапласа — класичної «Небесної механіки» (до речі, саме Лаплас ввів цей термін). У монографії викладаються рух планет, їх форми обертання, приливи. Робота над монографією продовжувалася 26 років: том III вийшов в 1802 році, том IV — в 1805-м, том V — в 1823 — 1825 рр. Стиль викладу був надмірно стислим, безліч викладень автор замінював словами «легко бачити, що.». Проте глибина аналізу і багатство вмісту зробили цю працю настільною книгою астрономів 19 століття.

У «Небесній механіці» Лаплас підвів підсумки як власним дослідженням в цій області, так і працям своїх попередників, починаючи з Ньютона. Він дав всесторонній аналіз відомих рухів тіл Сонячної системи на основі закону усесвітнього тяжіння і довів її стійкість в сенсі практичної незмінності середніх відстаней планет від Сонця і незначності коливань останніх елементів їх орбіт.

Разом з масою спеціальних результатів, що стосуються рухів окремих планет, супутників і комет, фігури планет, теорії приливів і т. д., важливе значення мало загальний висновок, що спростовував думку (яке розділяв і Ньютон), що підтримка справжнього вигляду Сонячної системи вимагає втручання якихось сторонніх надприродних сил. В одній з приміток до цієї книги Лаплас мимохідь виклав знамениту гіпотезу про походження Сонячної системи з газової туманності, раніше висловлену Кантом.

Наполеон нагородив Лапласа титулом графа Імперії і всіма гаданими орденами і посадами. Він навіть спробував його на посту міністра внутрішніх справ, але через 6 тижнів вважав за краще визнати свою помилку. Лаплас вніс до управління, як виразився пізнішим Наполеон «дух нескінченно малих», тобто дріб'язковість. Титул графа, даний йому в роки імперії, Лаплас змінив незабаром після реставрації Бурбонів на титул маркіза і члена палати перів. 1812: грандіозна «Аналітична теорія ймовірностей», у якій Лаплас також підсумував всі свої і чужі результати. 1814: «Досвід філософії теорії ймовірностей» (популярний виклад), друге і четверте видання якого послужили введенням до другого і третього видання «Аналітичній теорії ймовірностей». «Досвід філософії теорії ймовірностей» був опублікований в перекладі російською мовою в 1908 році, перевиданий в 1999 році.

Сучасники відзначали доброзичливість Лапласа по відношенню до молодих ученим, повсякчасну готовність надати допомогу. Помер Лаплас 5 березня 1827 року у власному маєтку під Парижем, на 78-м році життя.

На честь ученого названі:

• кратер на Місяці;
• астероїд 4628 Лаплас;
• багаточисельні поняття і теореми в математиці.

Лаплас був членом шести Академій наук і Королівських товариств, у тому числі Петербурзькій Академії (1802). Його ім'я внесене до списку найбільших учених Франції, поміщеного на першому поверсі Ейфелевої вежі.

Праці

• мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766)
• Œuvres complètes de Laplace, 14 vol. (1878—1912), Paris: Gauthier-Villars (in French) (PDF copy from Gallica)

• Лаплас. Опыт философии теории вероятностей / В книге: Вероятность и математическая статистика: Энциклопедия / Гл. ред. Ю. В. Прохоров. — Большая Российская энциклопедия. — 1999. — С. 834 — 869.

Див. також

• Оператор Лапласа
• Перетворення Лапласа
• Рівняння Лапласа
• Закон Біо-Савара
• Розподіл Лапласа
• Дві умови П. Лапласа
• Закон Лапласа
• Бюро довгот

Посилання

• Том 3 Математика XVIII століття. (1972)
• Гиндикин С. Г. Рассказы о физиках и математиках. — издание третье, расширенное. — М.: МЦНМО, 2001. — ISBN 5-900916-83-9
• Лишевский В. П. Рассказы об учёных. М.: Наука, 1986, стр. 71-87.
• «Laplace, Pierre (1749-1827)». Eric Weisstein's World of Scientific Biography. Wolfram Research. Процитовано 2008-10-22. 
• Лаплас П'єр-Симон

Пам'ятник Лапласу в Бомон-ан-Ож