П'єр-Симон Лаплас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лаплас П'єр-Симон
Pierre-Simon-Laplace (1749-1827).jpg
Народився 23 березня 1749(1749-03-23)
Бомон, Кальвадос (департамент)
Помер 5 березня 1827(1827-03-05) (77 років)
Париж
Місце проживання Франція Франція
Громадянство Франція
Національність француз
Галузь наукових інтересів Астрономія, математика

П'єр-Сімо́н Лапла́с (фр. Pierre-Simon Laplace; 23 березня 1749 — †5 березня 1827) — французький математик і астроном; відомий своїми працями в галузі диференційних рівнянь, один із творців теорії ймовірностей.

У працях з математичної астрономії Лаплас вивчав рух планет і довів стійкість Сонячної системи.

У філософії Лаплас був прибічником детермінізму. Він був прихильником постулату про те, що якби якась розумна істота мала можливість дізнатися положення і швидкість усіх часток у світі в певний момент, вона б могла з абсолютною точністю передбачати перебіг еволюції Всесвіту. Така гіпотетична істота була пізніше названа демоном Лапласа.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селянській родині в Бомон-ан-Ож, у нормандському департаменті Кальвадос. Вчився в школі бенедиктинців, з якої вийшов, переконаним атеїстом. Заможні сусіди допомогли здатному хлопчикові вступити в університет міста Кан (Нормандія). Посланий ним у Турін і надрукований там мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766) звернув на себе увагу вчених, і Лаплас був запрошений у Париж. Там він послав Даламберові мемуар про загальні принципи механіки. Той відразу оцінив юнака й допоміг улаштуватися викладачем математики у Військову академію.

Улагодивши життєві справи, Лаплас відразу приступився до штурму «головної проблеми небесної механіки»: дослідження стійкості Сонячної системи. Одночасно він публікував важливі роботи з теорії визначників, теорії ймовірностей, математичної фізики й ін.

1773: віртуозно застосувавши математичний аналіз, Лаплас довів, що орбіти планет стійкі, і їх середня відстань від Сонця не міняється від взаємного впливу (хоча випробовує періодичні коливання). Навіть Ньютон і Ейлер не були в цьому впевнені. Правда, пізніше з'ясувалося, що Лаплас не взяв до уваги приливне тертя, що сповільнює обертання, і інші важливі фактори. За цю роботу 24-річний Лаплас був вибраний членом (ад'юнктом) Паризької Академії наук.

1785: Лаплас стає дійсним членом Паризької Академії наук. У цьому ж році, на одному з іспитів, Лаплас високо оцінює знання 17-річного абітурієнта Наполеона Бонапарта. Згодом їхні стосунки були незмінно теплими.

У революційні роки Лаплас взяв керівну участь в роботах комісії з введення метричної системи, очолював Бюро довгот (так називався французький Астрономічний інститут) і читав лекції в Нормальній школі. На всіх етапах бурхливого політичного життя тодішньої Франції Лаплас ніколи не вступав в конфлікти з властями, які майже незмінно обсипали його почестями. Простонародне походження Лапласа не лише оберегло його від репресій революції, але і дозволило займати високі посади. Хоча жодних політичних принципів у нього не було (втім, можливо, саме тому).

1795: Лаплас читає лекції з теорії імовірності в Нормальній школі, куди він був запрошений як професор математики, разом з Лагранжем, декретом Національного конвенту.

1796: «Виклад системи світу» — популярний нарис результатів, пізніше опублікованих в «Небесній механіці», без формул і яскраво викладений.

1799: Вийшли перші два томи головної праці Лапласа — класичної «Небесної механіки» (до речі, саме Лаплас запровадив цей термін). У монографії викладаються рух планет, їх форми обертання, приливи. Робота над монографією продовжувалася 26 років: том III вийшов в 1802 році, том IV — в 1805-м, том V — в 1823 — 1825 рр. Стиль викладу був надмірно стислим, безліч викладень автор замінював словами «легко бачити, що.». Проте глибина аналізу і багатство вмісту зробили цю працю настільною книгою астрономів 19 століття.

У «Небесній механіці» Лаплас підвів підсумки як власним дослідженням в цій області, так і працям своїх попередників, починаючи з Ньютона. Він дав всесторонній аналіз відомих рухів тіл Сонячної системи на основі закону усесвітнього тяжіння і довів її стійкість в сенсі практичної незмінності середніх відстаней планет від Сонця і незначності коливань останніх елементів їхніх орбіт.

Разом з масою спеціальних результатів, що стосуються рухів окремих планет, супутників і комет, фігури планет, теорії приливів і т. д., важливе значення мав загальний висновок, що спростовував думку (яку розділяв і Ньютон), що підтримка справжнього вигляду Сонячної системи вимагає втручання якихось сторонніх надприродних сил. В одній з приміток до цієї книги Лаплас мимохідь виклав знамениту гіпотезу про походження Сонячної системи з газової туманності, раніше висловлену Кантом.

Наполеон нагородив Лапласа титулом графа Імперії і ледь не всіма існуючими орденами й посадами. Він навіть призначив його на посту міністра внутрішніх справ, але через 6 тижнів таки визнав свою помилку. Лаплас вніс до управління, як виразився пізнішим Наполеон «дух нескінченно малих», тобто дріб'язковість. Титул графа, даний йому в роки імперії, Лаплас змінив незабаром після реставрації Бурбонів на титул маркіза і члена палати перів. 1812: грандіозна «Аналітична теорія ймовірностей», у якій Лаплас також підсумував всі свої і чужі результати. 1814: «Досвід філософії теорії ймовірностей» (популярний виклад), друге і четверте видання якого послужили введенням до другого і третього видання «Аналітичній теорії ймовірностей». «Досвід філософії теорії ймовірностей» був опублікований в перекладі російською мовою в 1908 році, перевиданий в 1999 році.

Сучасники відзначали доброзичливість Лапласа щодо молодих науковців, постійну готовність надати їм допомогу.

Помер Лаплас 5 березня 1827 року у власному маєтку під Парижем, на 78-м році життя.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Математика[ред.ред. код]

При вирішенні прикладних задач Лаплас розробив методи математичної фізики, які широко використовуються і в наш час. Особливо важливі результати належать Лапласу в розробці теорії потенціалу та спеціальних функцій. Його ім'ям названо перетворення Лапласа та рівняння Лапласа.

Він далеко просунув лінійну алгебру. Зокрема, Лаплас дав розкладання визначника за мінорами.

Лаплас розширив та систематизував математичний фундамент теорії ймовірностей, запровадив похідні функції. Перша книга «Аналітичної теорії ймовірностей» присвячена математичним основам. Власне теорія ймовірностей починається у другій книзі, в застосуванні до дискретних випадкових величин. Там же подано доказ граничних теорем Муавра — Лапласа та додатки до математичної обробки спостережень, статистики народонаселення та «моральних наук».

Лаплас розвинув також теорію помилок та наближень завдяки своєму методу найменших квадратів.

Астрономія[ред.ред. код]

Лаплас довів стійкість сонячної системи, яка полягає в тому, що завдяки руху планет в одну сторону, малим ексцентриситетам та малим взаємним нахилам їхніх орбіт, повинна існувати незмінюваність середніх відстаней планет від Сонця, а коливання інших елементів орбіт повинні вкладатися у вельми тісні межі.

Лаплас запропонував першу математично обґрунтовану гіпотезу космогонії утворення всіх тіл Сонячної системи, названу його ім'ям: гіпотеза Лапласа. Він також перший висловив припущення, що деякі туманності, які можна спостерігати на зоряному небі, насправді є галактиками, подібними до нашого Чумацького шляху.

Він далеко просунув теорію збурень та переконливо показав: всі відхилення положення планет від передбачених законами Ньютона (точніше кажучи, передбачених рішенням задачі двох тіл) пояснюються взаємовпливом планет, який можна вирахувати за допомогою тих же законів Ньютона. Ще 1695 року Галлей виявив, що Юпітер протягом кількох століть поступово прискорюється і наближається до Сонця, а Сатурн, навпаки, сповільнюється й віддаляється від Сонця. Деякі вчені вважали, що Юпітер врешті впаде на Сонце. Лаплас відкрив причини цих зсувів (нерівностей), які полягали у взаємовпливі планет, і показав, що йдеться лише про періодичні коливання, і все повертається у вихідне положення кожні 929 років [1].

До відкриттів Лапласа чимало вчених намагалися пояснити відхилення теорії від спостережень рухом ефіру, кінцевою швидкістю тяжіння та іншими не-ньютонівськими факторами; Лаплас надовго поховав подібні спроби. Він, як раніше Клеро, проголосив: в небесній механіці немає інших сил, окрім ньютоновских, і аргументовано обґрунтував цю тезу.

Лаплас відкрив, що прискорення в русі Місяця, яке тоді дивувало всіх астрономів (вікова нерівність), теж є періодичною зміною ексцентриситету місячної орбіти, і виникає під впливом тяжіння великих планет. Розрахований лапласом зсув Місяця під впливом цих факторів добре відповідав спостереженнями.

За нерівномірністю в русі Місяця Лаплас уточнив стискування земного сфероїда. Загалом дослідження про рух нашого супутника, проведені Лапласом, дали можливість скласти точніші таблиці Місяця, що, у свою чергу, сприяло вирішенню навігаційної проблеми визначенні довготи на море.

Лаплас перший побудував точну теорію руху галілеєвих супутників Юпітера, орбіти яких через взаємовпливи постійно відхиляються від кеплерівських. Він також виявив зв'язок між параметрами їхніх орбіт, описаних двома законами, які отримали назву «законів Лапласа».

Обчисливши умови рівноваги кільця Сатурна, Лаплас довів, що вони можливі лише при швидкому обертанні планети близько осі, що було доведено пізніше спостереженнями Вільяма Гершеля.

Лаплас розробив теорію припливів за допомогою двадцятирічних спостережень рівня океану в французькому місті Брест.

Фізика[ред.ред. код]

Лапласу належить барометрична формула, що зв'язує густину повітря, висоту, вологість та прискорення вільного падіння. Він також займався геодезією та теорією рефракції, винайшов крижаний калориметр.

Спільно з Лавуазьє у 1779 — 1784 роках Лаплас займався питаннями теорії теплоти, винайшов крижаний калориметр, боровся з теорією флогістону. Лаплас опублікував низку праць з теорії капілярності та встановив закон Лапласа для капілярного тиску.

З 1809 року Лаплас займався проблемами акустики; він вивів формулу для швидкості поширення звуку в повітрі.

Лаплас обернув закон Біо-Савара в математичну форму елементарної взаємодії між елементом електричного струму та намагніченою точкою.

Важливими були також дослідження Лапласа в галузі гідродинаміки.

Фактично, він передбачив чорні діри:

Якби діаметр зірки, що світиться з тією ж щільністю, що й Земля, у двісті п'ятдесят раз перевершував діаметр Сонця, то внаслідок притягання зірки жоден з випущенних нею променів не зміг би дійти до нас; отже не виключено, що найбільші з сяючих тіл з цієї причини є невидимими.

— [Laplace P.S., 1795, "Le Systeme du Monde", vol.II, Paris]

Філософія[ред.ред. код]

За філософськими поглядами Лаплас був агностиком; відомий його діалог з Наполеоном:

— Ви написали таку величезну книгу про систему світу та жодного разу не згадали про його Творця!
— Сір, я не потребував цієї гіпотези.

Оригінальний текст (фр.)

«M. Laplace, on me dit que vous avez écrit ce volumineux ouvrage sur le système de l'Univers sans faire une seule fois mention de son Créateur».
«Sire, je n'ai pas eu besoin de cette hypothèse.»

Діалог Лапласа з Наполеоном (франц.)

Лаплас був також прихильником абсолютного детермінізму. Він постулював, що якби якась розумна істота змогла дізнатися положення та швидкості всіх частинок у світі в певний момент, вона могла б абсолютно точно передбачити всі світові події. Така гіпотетична істота згодом було названа демоном Лапласа.

Пошанування[ред.ред. код]

На честь Лапласа названо:

  • кратер на Місяці;
  • астероїд 4628 Лаплас;
  • численні поняття й теореми в математиці.

Лаплас був членом шести Академій наук і Королівських товариств, у тому числі Петербурзькій Академії (1802). Його ім'я внесене до списку найбільших учених Франції, поміщеного на першому поверсі Ейфелевої вежі.

Праці[ред.ред. код]

  • Мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766)
  • Œuvres complètes de Laplace, 14 vol. (1878—1912), Paris: Gauthier-Villars (французькою мовою) (PDF з електронної бібліотеки Gallica)
  • Лаплас. Опыт философии теории вероятностей / В книге: Вероятность и математическая статистика: Энциклопедия / Гл. ред. Ю. В. Прохоров. — Большая Российская энциклопедия. — 1999. — С. 834 — 869.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стиллвелл Д. Математика и ее история. — Москва-Ижевск: Институт компьютерных исследований, 2004, стр. 235 — 237.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Пам'ятник Лапласу в Бомон-ан-Ож