Салонікський фронт

Салонікський фронт
Балканський театр (Перша світова війна)
Антанта в Македонії. Зліва направо: солдат з Індокитаю, Франції, Сенегалу, Британії, Росії, Італії, Сербії, Греції та Індії.
Дата: 21 жовтня 1915 – 30 вересня 1918 Місце: Македонія—Албанія, Болгарія, Греція, Сербія Результат: перемога союзників, Салонікське перемир'я
Сторони
Центральні держави: Третє Болгарське царство Австро-Угорщина Німецька імперія Османська імперія (1916–1917)	Антанта: Королівство Сербія Королівство Греція (1916–1918)  Франція (1915—1918)  Велика Британія (1915—1918) Королівство Італія (1916—1918) Російська імперія (1915—1917)
Командувачі
Нікола Жеков Георг Тодоров Клімент Бояджиєв Володимир Вазов Август фон Макензен Отто фон Бєлов Фридрих фон Шольц	Моріс Саррай Адольф Гійома Луи Д’Еспере Джордж Мілн Петар Бойович Живоїн Мішич Михайло Дітеріхс Панайотіс Дангліс
Військові сили
1918 Королівство Болгарія — 550,000 осіб Німецька імперія — 18 000 осіб 1 217 артилерійських снарядів 2 710 кулеметів 30 літаків	1918 717,000 осіб 2,609 артилерійських снарядів 2 682 кулеметів 6 434 автоматичних гвинтівок 200 літаків

Салонікський фронт 1915—1918 — фронт бойових дій, що виник у Першу світову війну в жовтні-листопаді 1915 року після висадки в Салоніках, на території Греції, англо-французького експедиційного корпусу. Фронт створений для надання допомоги сербській армії і спільної боротьби із австро-німецько-болгарським наступом на Сербію.

Відкриття Салонікського фронту

Спочатку експедиційний корпус складався з 5 англійських та 3 французьких дивізій, всього 150 тисяч осіб, під командуванням генерала Маріуса Саррайля. Пізніше корпус був розгорнутий у Східну армію, якою з грудня 1917 року командував генерал Адольф Гільйом, а з червня 1918 року — генерал Луї д'Еспере. Впродовж 1916 року в склад армії були включені 2-я Особлива російська піхотна бригада (генерал-майора Михайла Дітеріхса) і 4-та Російська Особлива бригада (приблизно 18 тисяч осіб під командуванням генерал-майора Леонтьєва).

Суперечності між країнами Антанти і прагнення перекласти один на одного основний тягар цієї операції призвели до того, що допомога союзників була недостатньою і запізнілою. До кінця 1915 року Сербія була окупована, а англо-французькі війська відійшли в район міста Салоніки. Союзникам протистояли дві болгарські армії, посилені німецькими частинами — всього 13 піхотних дивізій.

1916 рік

За умовами договору з Румунією, за яким вона повинна була вступити у війну на боці Антанти, союзники запланували в серпні 1916 року наступ російсько-румунських військ на південь від Дунаю, а Салонікської армії (5 англійських, 4 французьких, 6 сербських, 1 італійська піхотні дивізії і 1 російська піхотна бригада) — у напрямку річки Вардар і Струма. Превентивний наступ болгарських військ 17 серпня значно послабив Салоникську армію. Її наступ, розпочатий 1 вересня, закінчився в листопаді 1916 року виходом союзних військ на лінію Гевгелія (Джевджелія) — Корча і заняттям району Монастіра.

17 серпня, в день укладення угоди з Румунією, болгари самі перейшли в наступ на армії генерала Саррайля, завдавши ударів одночасно по обом слабким флангам союзників у районі Дойран і в Західній Македонії. Швидкому наступу болгар сприяло збереження нейтралітету Грецією. В цей час в останній розгорнулась відкрита конфронтація між політичним табором роялістів, прихильників короля Костянтина І, і лібералів, прихильників прем'єр-міністра Елефтеріоса Венізелоса. Останні виступали за необхідність негайного вступу Греції у війну, король навпаки бажав якомога довше зберігати за Грецією нейтралітет. Зрештою політична боротьба обернулась Національним розколом для Греції.

У момент прибуття військ генерала Дітеріхса на Салонікський фронт невдало вступила у війну Румунія, яка отримала ряд поразок. Військам Салонікського фронту довелося терміново рятувати нового «союзника», і Верховний командувач міжсоюзницькими військами генерал Саррайль кинув 2-у особливу бригаду на ліквідацію прориву болгар, які зуміли випередити наступ всього Салонікського фронту на підтримку Румунії.

На фракійському узбережжі болгари утвердилися на східному березі річки Струми і зайняли грецькі міста Серрес і Драму, а 24 серпня зайняли порт Кавала, вийшовши на узбережжі Егейського моря. Франція здачу Кавали розцінила як зрадництво з боку грецького уряду і союзному флоту довелося вибивати болгарський загін з порту Кавали за допомогою артилерії.

Незабаром став очевидним характер демонстрації болгарського наступу на цьому напрямі, і що основний удар болгарами наноситься в напрямку на Монастір-Острово, проти Сербської армії. 1-а болгарська армія атакувала ліве крило 3-тої сербської армії і відкинула сербів до Костура від Лерін, а лівий фланг Дунайської дивізії до Островського озера. Сербам довелося залишити Флорину, Баницю, а 23 серпня болгари захопили лінію висот у районі Моглени. В результаті болгарам вдалося охопити з двох сторін угруповання союзних військ.

Такий стан турбував Саррайля, який зібрав 20 серпня у себе всіх старших воєначальників союзних контингентів. На нараді обговорювалося питання про термінове зосередження всіх сил на напрямку болгарських ударів і перехыд самим у наступ на західному, сербському напрямку.

На загрозливу ділянку сербське командування перекинуло Вардарську дивізію і 1-шу Тімокську бригаду зі складу 2-ї армії. На лівому фланзі, на південь від озера Острово, Саррайль хотів створити сильну групу в складі 2-ї французьких дивізій і російської 2-ю особливої бригади під загальним командуванням Командувача французької Східної армією генерала Кордоньє. У завдання цього угруповання входило обійти правий фланг болгар, наступаючи вздовж хребта Баба Нарецка на Флорину і Монастір.

Незважаючи на важкі гірські умови, в яких доводилося вести наступ, 17 вересня 1916 року союзники оволоділи ключовою позицією на підступах до Монастіра — містом Флорина, і одна з цілей наступу була досягнута — розпочався відступ болгар на північ.

1917—1918 роки

Незначні тактичні результати досягнуті союзниками на Салонікському фронті при наступі в квітні 1917 року. Рішучий перелом у положенні на фронті досягнутий в результаті наступу Салонікської армії, розпочатого 15 вересня 1918 року. На кінець операції болгарські війська і 11-а німецька армія розбиті, і 29 вересня Болгарія капітулювала. Союзні війська перервали комунікації між Німеччиною і Туреччиною і отримали можливість для нанесення флангового удару по Центральним державам, що стало початком розгрому австро-німецької коаліції.

Посилання

• Данилов Ю. Н. Русские отряды на французском и македонском фронтах, 1916—1918 гг. Париж. 1933.
• Корсун Н. Г. Балканский фронт мировой войны 1914–1918 гг. — М.: Воениздат НКО СССР, 1939. — 124 с.
• Esposito, Vincent (ed.) (1959): The West Point Atlas of American Wars, Vol. 2; maps 46–50. Frederick Praeger Press.
• Falls, Cyril (1960): The Great War (1960).
• Falls, Cyril: History of the Great War: Military Operations Macedonia ; originally published 1935, forty-eighth edition in the Battery Press Great War Series, printed jointly in 1996 by The Imperial War Museum, London, Department of Printed Books and The Battery Press inc, Nashville, TN, ISBN 0-89839-243-8
• Hall, Richard (2010). Balkan Breakthrough: The Battle of Dobro Pole 1918. Indiana University Press. ISBN 0253354528. 
• Palmer, Alan (1965): The Gardeners of Salonika: The Macedonian Campaign 1915–1918 (Andre Deutsch, London).
• Parker, Charles (1964): Return to Salonika (Cassell & Co, London).
• Wakefield, Alan & Moody, Simon (2004): Under the Devil’s Eye: Britain’s Forgotten Army at Salonika 1915–1918 (Sutton Publishing, Stroud England) ISBN 0-7509-3537-5