Українці в Чехії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
ЛітератураМузикаАрхітектура
Народне мистецтвоОбразотворче мистецтво
КіноТеатрТанціКухняМодаСпорт

Українська діаспора
АвстраліяАргентинаБразиліяБілорусь
ГреціяГрузіяКазахстанКанадаКитай
МолдоваНімеччинаПольщаПортугалія
РумуніяРосіяСловаччинаСШАУгорщинаУругвай

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзмАтеїзм

Мова
Українська та її діалекти, російська

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселенняУкраїнські меценати

Українці в Чехії.

Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселювалися громадами в Чехії до 20 століття. У 19 столітті це були студенти, вояки австрійської армії, урядовці й сезонні робітники. Першу українську організацію в Чехії створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На початку першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована 1914 українська початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917 — 18, бл. 1200 мешканців); там діяла гімназія та розгорнулася культурно-освітня праця.

З травня 1919 почали переходити кордон Чехо-Словаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 зберігся табір українських вояків, туди спроваджувано й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлеґально Українську бригаду, сподіваючися, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети («Український стрілець», «Український Скиталець»). З весни 1920 чехо-словацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роботи відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.

Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. У Чехії умови були порівняно найкращі; це була слов'янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. У Чехії, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи: Український Вільний Університет (перенесений з Відня 1921), Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Український Інститут Громадознавства, Українське Історично-Філологічне Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Українська гімназія в Чехо-Словаччині (1925 — 45). У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до початку 1930-их років; стипендії призначав Чесько-Український Комітет допомоги українським та білоруським студентам. Згодом чеських студентів зменшилося, деякі емігранти повернулися до Галичини і навіть до УРСР, решта еміґрували до інших західно-европейських країн або за океан. Проте Чехія залишилася до 1945 найактивнішим осередком української еміграції.

На початку 1920-их років число українських емігрантів доходило до 20000. Вони були сильно здиференційовані політично, фахово і територіальним походженням з перевагою інтелігенції та осіб у силі віку. Частина швидко інтеґрувалася у місцях життя, а навіть дехто прийняв чехо-словацьке громадянство. Спершу в громадському житті тон надавали українські соціалісти, вони також були ініціаторами заснування Українського Громадського Комітету (1921 — 25), субвенційонованого урядом; його функції згодом перебрав Український Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930-их роках діяв Союз Українських емігрантських організацій в ЧСР. Найкраще в Чехії було організоване студентство; 1925 чеських студентів, що мали державні стипендії, сягало 2 000. Крім загальних студентських товариств (здебільша «громад») по окремих містах (Українська академічна громада в Празі, заснована 1919, у Брні, при УГА в Подєбрадах), діяли студентські товариства в Лржібрамі, Мєлніку; існували окремі товариства при українських високих школах або організовані за фахами. Ще були жіночі й спортові товариства, мистецькі гуртки, а також товариства з політичним профілем: соціалістичні (Громада соціалістичної молоді ім. Драгоманова, «Вільна Громада»); націоналістичні Група Української Націоналістичної Молоді у Празі та Леґія Українських Націоналістів в Подєбрадах; совєтофільське Ділове Об'єднання Поступового Студентства, що мало кілька філій. 1922 з осідком у Празі постав Центральний Союз Українського Студентства, що об'єднував більшість українських студентських організацій в еміграції та в Західній Україні; тут був його осідок до 1935.

З професійних організацій в Чехії діяли Спілка Українських Лікарів у Чехо-Словаччині, Українське Правниче Товариство в Чехії, Українське Педагогічне Товариство, Товариство Українських Інженерів, яке з низкою іноземних технічних і господарських товариств у Чехії і поза нею утворило 1930 року Союз Організацій інженерів-українців в еміграції з осередком в Подебрадах. З наукових установ діяли в Празі Український Академічний Комітет, Українська Наукова Асоціація, Українське Товариство прихильників книги. У Чехії відбулися два українських наукових з'їзди (1926 і 1932) за участі учених також з-поза Чехо-Словаччини.

Найрепрезентативнішою жіночою організаціею серед інших виявився Український Жіночий Союз в Чехії (заснований 1923). З організацій молоді діяли: спортово-молодіжний Український Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місцевими відділами в Чехії і поза нею; кілька гнізд тіловиховного товариства «Сокіл» (вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чеським «Соколом»); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 постав у Празі Союз Українських Пластунів-Емігрантів. Діяло також кілька спортових товариств. Чехія була визначним українським видавничим осередком. Тут діяли видавництва: Український Громадський Видавничий Фонд, «Сіяч», «Колос», «Чесько-українська книга» (Г. Омельченка), Ю. Тищенка та інші.

У 1930-их роках почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехії Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли — «Возрождение». Після березня 1939 до Чехії наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени уряду Карпатської України на чолі з А. Волошиним.

За німецького протекторату Богемія і Моравія над Чехією (1939 — 45) більшість українських установ була ліквідована, інші ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об'єднання і Українська Громада. Появлявся далі журнал «Пробоєм», почала виходити газета «Наступ» (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли гімназія в Моджанах, Український Вільний Університет та УТГІ.

З приходом радянських військ у травні 1945 українське організоване життя у Чехії цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехії прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади генерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СССР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені німці. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. 1947 — 48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Тиховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання «Возрождение» з його журналом «Костер»; всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом «буржуазного націоналізму». Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СССР. У 1950 православна церква Чехо-Словаччини перебрала греко-католицьку парафію в Празі.

У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехію, з кількома священниками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. Існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960 — 70-их роках Ф. Приходько та П.Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.

За переписом 1980 подали українську національність в Чехії 15 тисяч осіб; в дійсності чеських українців значно більше.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин //Українсько-руський архів. — НТШ, т. XV. — Л., 1921
  • Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. — Прага, 1924
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. — Прага, 1942
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Hostička V. Spolupráce Cechů a haličských Ukrajinců v leteh 18481849. — Прага, 1965
  • Zilinskyj O. Sto padesá let česko-ukrajinských literarních styků 18141964 //Vedecko-Bibliograficky Sbornik. — Прага, 1968
  • Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) //Дружньо вперед. — Пряшів, 19751981.

Див. також[ред.ред. код]