Українці в Чехії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати

Українці в Чехії.

Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселювалися громадами в Чехії до 20 століття. У 19 столітті це були студенти, вояки австрійської армії, урядовці й сезонні робітники. Першу українську організацію в Чехії створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На початку першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована 1914 українська початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917 — 18, бл. 1200 мешканців); там діяла гімназія та розгорнулася культурно-освітня праця.

З травня 1919 почали переходити кордон Чехо-Словаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 зберігся табір українських вояків, туди спроваджувано й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлеґально Українську бригаду, сподіваючися, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети («Український стрілець», «Український Скиталець»). З весни 1920 чехо-словацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роботи відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.

Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. У Чехії умови були порівняно найкращі; це була слов'янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. У Чехії, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи: Український Вільний Університет (перенесений з Відня 1921), Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Український Інститут Громадознавства, Українське Історично-Філологічне Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Українська гімназія в Чехо-Словаччині (1925 — 45). У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до початку 1930-их років; стипендії призначав Чесько-Український Комітет допомоги українським та білоруським студентам. Згодом чеських студентів зменшилося, деякі емігранти повернулися до Галичини і навіть до УРСР, решта еміґрували до інших західно-европейських країн або за океан. Проте Чехія залишилася до 1945 найактивнішим осередком української еміграції.

На початку 1920-их років число українських емігрантів доходило до 20000. Вони були сильно здиференційовані політично, фахово і територіальним походженням з перевагою інтелігенції та осіб у силі віку. Частина швидко інтеґрувалася у місцях життя, а навіть дехто прийняв чехо-словацьке громадянство. Спершу в громадському житті тон надавали українські соціалісти, вони також були ініціаторами заснування Українського Громадського Комітету (1921 — 25), субвенційонованого урядом; його функції згодом перебрав Український Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930-их роках діяв Союз Українських емігрантських організацій в ЧСР. Найкраще в Чехії було організоване студентство; 1925 чеських студентів, що мали державні стипендії, сягало 2 000. Крім загальних студентських товариств (здебільша «громад») по окремих містах (Українська академічна громада в Празі, заснована 1919, у Брні, при УГА в Подєбрадах), діяли студентські товариства в Лржібрамі, Мєлніку; існували окремі товариства при українських високих школах або організовані за фахами. Ще були жіночі й спортові товариства, мистецькі гуртки, а також товариства з політичним профілем: соціалістичні (Громада соціалістичної молоді ім. Драгоманова, «Вільна Громада»); націоналістичні Група Української Націоналістичної Молоді у Празі та Леґія Українських Націоналістів в Подєбрадах; совєтофільське Ділове Об'єднання Поступового Студентства, що мало кілька філій. 1922 з осідком у Празі постав Центральний Союз Українського Студентства, що об'єднував більшість українських студентських організацій в еміграції та в Західній Україні; тут був його осідок до 1935.

З професійних організацій в Чехії діяли Спілка Українських Лікарів у Чехо-Словаччині, Українське Правниче Товариство в Чехії, Українське Педагогічне Товариство, Товариство Українських Інженерів, яке з низкою іноземних технічних і господарських товариств у Чехії і поза нею утворило 1930 року Союз Організацій інженерів-українців в еміграції з осередком в Подебрадах. З наукових установ діяли в Празі Український Академічний Комітет, Українська Наукова Асоціація, Українське Товариство прихильників книги. У Чехії відбулися два українських наукових з'їзди (1926 і 1932) за участі учених також з-поза Чехо-Словаччини.

Найрепрезентативнішою жіночою організаціею серед інших виявився Український Жіночий Союз в Чехії (заснований 1923). З організацій молоді діяли: спортово-молодіжний Український Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місцевими відділами в Чехії і поза нею; кілька гнізд тіловиховного товариства «Сокіл» (вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чеським «Соколом»); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 постав у Празі Союз Українських Пластунів-Емігрантів. Діяло також кілька спортових товариств. Чехія була визначним українським видавничим осередком. Тут діяли видавництва: Український Громадський Видавничий Фонд, «Сіяч», «Колос», «Чесько-українська книга» (Г. Омельченка), Ю. Тищенка та інші.

У 1930-их роках почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехії Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли — «Возрождение». Після березня 1939 до Чехії наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени уряду Карпатської України на чолі з А. Волошиним.

За німецького протекторату Богемія і Моравія над Чехією (1939 — 45) більшість українських установ була ліквідована, інші ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об'єднання і Українська Громада. Появлявся далі журнал «Пробоєм», почала виходити газета «Наступ» (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли гімназія в Моджанах, Український Вільний Університет та УТГІ.

З приходом радянських військ у травні 1945 українське організоване життя у Чехії цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехії прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади генерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СССР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені німці. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. 1947 — 48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Тиховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання «Возрождение» з його журналом «Костер»; всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом «буржуазного націоналізму». Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СССР. У 1950 православна церква Чехо-Словаччини перебрала греко-католицьку парафію в Празі.

У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехію, з кількома священниками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. Існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960 — 70-их роках Ф. Приходько та П.Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.

За переписом 1980 подали українську національність в Чехії 15 тисяч осіб; в дійсності чеських українців значно більше.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин //Українсько-руський архів. — НТШ, т. XV. — Л., 1921
  • Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. — Прага, 1924
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. — Прага, 1942
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Hostička V. Spolupráce Cechů a haličských Ukrajinců v leteh 18481849. — Прага, 1965
  • Zilinskyj O. Sto padesá let česko-ukrajinských literarních styků 18141964 //Vedecko-Bibliograficky Sbornik. — Прага, 1968
  • Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) //Дружньо вперед. — Пряшів, 19751981.

Див. також[ред.ред. код]