Ð (латиниця)
| Đ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Латинська абетка | |||||||||
| A | B | C | D | E | F | G | |||
| H | I | J | K | L | M | N | |||
| O | P | Q | R | S | T | U | |||
| V | W | X | Y | Z | |||||
| Додаткові і варіантні знаки | |||||||||
| À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |||
| Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |||
| Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |||
| Č | Ð,ð | Ď,ď | Đ,đ | È | É | Ê | |||
| Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | Ĝ | |||
| Ğ | Ġ | Ģ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | |||
| Î | Ï | Ī | Į | İ,i | I,ı | IJ | |||
| Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | |||
| Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | Ñ | Ń | Ņ | |||
| Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | Ò | Ó | |||
| Ô | Õ | Ö | Ǫ | Ø | Ő | Œ | |||
| Ơ | Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | |||
| ß | ſ | Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | Š | |||
| Þ | Ţ | Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | |||
| ẗ | Ù | Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | |||
| Ů | Ű | Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | |||
| Ý | Ŷ | Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | |||
| Ȥ | Ⱬ | Ź | Ż | Ƶ | Ž | ||||
Ð, ð (ед) — давньоанглійська літера ðæt, сучасною англійською eth /ɛð/ (також edh або eð). Вживається в ісландській і фарерській мовах.
Мала форма літери ð застосовується в міжнародному фонетичному алфавіті для позначення дзвінкого зубного фрикативного звуку.
Вперше літера ед з'являється в ірландському письмі.[1]
В давньоанглійську добу літера ð чергувалася з літерою þ (торн), обидві позначали міжзубний фрикативний звук, як дзвінкий, так і глухий. Вийшли з ужитку прибизно 1300 року[2], але þ затрималась трохи довше і врешті-решт її замінено диграфом th.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
Ladefoged, Peter; Maddieson, Ian (1996). The Sounds of the World's Languages. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-19814-8.