Ð (латиниця)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Đ | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
|||||||
| Латинська абетка | |||||||
| A | B | C | D | E | F | G | |
| H | I | J | K | L | M | N | |
| O | P | Q | R | S | T | U | |
| V | W | X | Y | Z | |||
| Додаткові і варіантні знаки |
|||||||
| À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |
| Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |
| Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |
| Č | Ð,ð | Ď,ď | Đ,đ | È | É | Ê | |
| Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | Ĝ | |
| Ğ | Ġ | Ģ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | |
| Î | Ï | Ī | Į | İ,i | I,ı | IJ | |
| Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | |
| Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | Ñ | Ń | Ņ | |
| Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | Ò | Ó | |
| Ô | Õ | Ö | Ø | Ő | Œ | Ơ | |
| Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | |
| ſ | Ś | Ŝ | Ş | Š | Þ | Ţ | |
| Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | ẗ | Ù | |
| Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů | Ű | |
| Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý | Ŷ | |
| Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ƶ | Ȥ | |
| Ⱬ | Ź | Ż | Ž | ||||
Ð, ð — ед, давньоанглійська літера ðæt, сучасною англійською eth /ɛð/ ("ед", також edh або eð). Вживається в ісландській і фарерській мовах.
Мала форма літери ð застосовується в міжнароднім фонетичнім алфавіті для позначення дзвінкого зубного фрикативного звуку.
Вперше літера ед з'являється в ірландському письмі.[1]
В давньоанглійську добу літера ð чергувалася з літерою þ (торн), обидві позначали міжзубний фрикативний звук, як дзвінкий, так і глухий. Вийшли з ужитку прибизно 1300 року[2], але þ затрималась трохи довше і в решті-решт її замінено диграфом th.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
Джерела[ред. • ред. код]
Ladefoged, Peter; Maddieson, Ian (1996). The Sounds of the World's Languages. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-19814-8.
