ß

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ß
Latin letter sharp S.svg
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ð,ð Ď,ď Đ,đ È É Ê
Ë Ē Ė Ę Ě Ə Ĝ
Ğ Ġ Ģ Ĥ Ħ Ì Í
Î Ï Ī Į İ,i I,ı IJ
Ĵ Ķ Ǩ Ƙ Ļ
Ł Ĺ Ľ Ŀ Ñ Ń Ņ
Ň Ɲ Ƞ Ŋ Ò Ó
Ô Õ Ö Ø Ő Œ Ơ
Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ ß
ſ Ś Ŝ Ş Š Þ Ţ
Ť Ŧ Ⱦ Ƭ Ʈ Ù
Ú Û Ü Ū Ŭ Ů Ű
Ų Ư Ŵ Ý Ŷ
Ÿ Ɏ Ƴ Ƶ Ȥ
Ź Ż Ž        

або ß — літера німецької абетки. Позначає глухий ясенний фрикативний звук [s], що відповідає українському с. Походить від середньовічної лігатури: ſ + z. Використовується у німецькомовних країнах, за винятком Швейцарії і Ліхтенштейну, де замінюється диграфом ss.

Назва[ред. | ред. код]

Фонетика[ред. | ред. код]

ß служить для передачі глухого ясенного фрикативного приголосного звуку [s]. Це єдина буква латинської абетки, що сьогодні використовується виключно для запису німецької мови та її діалектів, і присутня у стандартному правописі німецької мови, у деяких варіантах правопису нижньонімецької мови, а також у минулому в деяких формах запису сорбських мов.

Історія[ред. | ред. код]

Szlig.svg

З історичного погляду буква ß походить від лігатури з літер ſ «довга s» (літера старого німецького алфавіту) та z[3]. Крім того, важливою для вигляду есцета у звичних сьогодні шрифтах антиква була також лігатура з ſ і s, що також використовувалася до XVIII сторіччя в інших мовах[4].

За давньоверхньонемецького пересування приголосних у VII-VIII століттях германські звуки /t/ і // змінилися на щілинний приголосний /s/ і африкат /ts/, які спочатку обидва передавалися на письмі за допомогою zz.

Починаючи з давньоверхньонімецької мови, для кращого розрізнення звуків почали використовувати sz для /s/ і tz для /ts/.

Використання[ред. | ред. код]

Літеру ß використовують на письмі сьогодні лише в німецькій і нижньонімецькій мовах, однак не у швейцарському варіанті німецької мови[5] та не в Ліхтенштейні. Носії німецької в Бельгії[6], Данії (Південна Ютландія[en])[7], Італії (Південний Тіроль)[8] та Намібії[9] використовують «ß» на письмі за правилами дійсного правопису в Німеччині та Австрії. Так само відбувається й у Люксембурзі[10].

До того ж ß використовують у текстах Середньовіччя та раннього нового часу як скорочення для валюти шилінг[11], а «ßo» позначає міру шок (нім. Schock) — давнє німецьке позначення числа 60.

З 29 червня 2017 року велика ß — ẞ — є складовою частиною державного німецького правопису[12]. Її запровадження в німецьку абетку дискутувалося з кінця XIX сторіччя.

Український правопис[ред. | ред. код]

Питання про те, як записувати німецьке ß українською мовою, неврегульоване. Український правопис 2019 року у § 128 зазначає, що у загальних назвах іншомовного походження букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо (§ 128.1), але подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах (§ 128.3). Як приклад наведено прізвище Гаусса (нім. Gauß, лат. Gauss)[13], проте в німецькому варіанті імені немає подвоєння букви ß.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник Duden про ß
  2. Атлас розмовної німецької мови
  3. див. розділ Походження.
  4. див. розділ Лігатура ſs в антикві.
  5. Schweizerische Bundeskanzlei: Leitfaden zur deutschen Rechtschreibung 2008. Архів оригіналу за 29 жовтень 2013. Процитовано 2 квітень 2018.  (нім.)
  6. Deutschsprachige Gemeinschaft in Belgien: Zuständigkeiten (нім.)
  7. Сайт німецькомовної газети „Der Nordschleswiger“ (Данія). Архів оригіналу за 17 грудень 2007. Процитовано 2 квітень 2018.  (нім.)
  8. Landmaus Nr 12
  9. Beispieltext: Lehrplan für Deutsch als Muttersprache Klassen 4 — 7; Republic of Namibia: Ministry of Education, Arts and Culture (нім.)
  10. Ministerin für Erziehung und Berufsausbildung, Mady Delvaux-Stehres: Communiqué — Neuregelung der deutschen Rechtschreibung im luxemburgischen Schulsystem. 3 серпня 2005. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011.  (нім.)
  11. Abkürzungen von Münzen GenWiki, станом на 9 вересня 2012. (нім.)
  12. див. розділ Велика літера.
  13. Український правопис 2019, С. 126—127.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Brekle, H. E. Zur handschriftlichen und typographischen Geschichte der Buchstabenligatur ß aus gotisch-deutschen und humanistisch-italienischen Kontexten // Gutenberg-Jahrbuch. Mainz, 2001, Jg. 76, S. 67–76.
  • Gallmann, P. Warum die Schweizer weiterhin kein Eszett schreiben // Sprachspiegel. 1996, S. 124–130. [1]
  • Gallmann, P. Zur Neuregelung der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1997.
  • Maas, U. Grundzüge der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1992, S. 310–317.
  • Michel, W. D. Die graphische Entwicklung der s-Laute im Deutschen // Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 1959, S. 456–480.
  • Poschenrieder, T. S-Schreibung – Überlieferung oder Reform? // Die Rechtschreibreform, Pro und Kontra. Berlin, 1997.
  • Rüdebusch, F. Das ß // Sprachdienst 4–5, 2017, S. 243–245.
  • Stötzner, U. Die Geschichte des versalen Eszetts // Das große Eszett.(Signa: Beiträge zur Signographie, Band 9), Grimma 2006, S. 21–37.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ß