U (латиниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
U
Latin alphabet Uu.png
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові
і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ð,ð Ď,ď Đ,đ È É Ê
Ë Ē Ė Ę Ě Ə Ĝ
Ğ Ġ Ģ Ĥ Ħ Ì Í
Î Ï Ī Į İ,i I,ı IJ
Ĵ Ķ Ǩ Ƙ Ļ
Ł Ĺ Ľ Ŀ Ñ Ń Ņ
Ň Ɲ Ƞ Ŋ Ò Ó
Ô Õ Ö Ø Ő Œ Ơ
Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ ß
ſ Ś Ŝ Ş Š Þ Ţ
Ť Ŧ Ⱦ Ƭ Ʈ Ù
Ú Û Ü Ū Ŭ Ů Ű
Ų Ư Ŵ Ý Ŷ
Ÿ Ɏ Ƴ Ƶ Ȥ
Ź Ż Ž        

U («у») — 21-а літера латинського алфавіту, присутня практично в усіх графічних системах на його основі.

Історія[ред. | ред. код]

Літера U з'явилася в XVI столітті внаслідок розвитку форм літери V.

У класичній латинській графіці для передачі як голосного /u/, так і приголосного /w/ використовувалася одна літера V: наприклад, num писалося як NVM, а via вимовлялося як [ˈwia].

Під час пізнього Середньовіччя розвинулися дві форми V, обома позначали звуки /u/ і /v/. Форма із загостреною нижньою частиною писалася на початку слова, тоді як форма із закругленою нижньою частиною (U) — у середині та наприкінці, незалежно від звука. Перше розрізнення між ними відмічено в готичному рукопису 1386 р., де v передувало u. Ближче до середини XVI ст. за v закріплюється передача приголосного, а за u — голосного звука. Проте, друкарі ще в XVII столітті уникали використовувати велику U і остаточне розрізнення між двома літерами було прийняте Французькою академією тільки в 1762 році[1].

Вимова[ред. | ред. код]

У більшості мов, що використовують латинську абетку, ця літера передає фонему /u/ чи схожі голосні[2].

В англійській абетці літера називається u (МФА['juː]), у множині ues[3][4]. Читається у наголошеному відкритому складі як [juː] — довгий йотований [u], після деяких літер (r, j, іноді чи факультативно l) — як довгий нейотований [u] (rule, June, lute). В американському варіанті англійської нейотована вимова також спостерігається після звуків [ʃ] і [ʒ], які передає s. У закритому положенні літера читається як [ʌ]; архаїчна вимова [ʊ] зберігається після губних приголосних (put), та ще в деяких словах-винятках (sugar). У небагатьох словах u передає інші звуки, такі як [ɪ] (business) та [ɛ] (bury).

У французькій орфографії літера передає звук [y], у той час як для позначення [u] використовується диграф ou. У нідерландській та африкаанс вона передає також [y] або [ʏ], а для позначення [u] використовується диграф oe. У валлійській мові літера може передавати довгий [iː] чи короткий [ɪ] (у південних діалектах), або довгий [ɨː] чи короткий [ɨ̞] (у північних діалектах); у той час як для передачі [uː] та [ʊ] використовується літера w.

Способи кодування[ред. | ред. код]

Інші позначення літери U
Фонетичний алфавіт НАТО код Морзе
Uniform ··–
ICS Uniform.svg Semaphore Uniform.svg Sign language U.svg ⠥
Морський прапорний сигнал Семафорна абетка Американська мова жестів (ASL) Шрифт Брайля

В юнікоді велика U кодується як U+0055, а мала u — U+0075.

The sage ASCII code for capital U — 85, для малої u — 117; або у двійковій системі
01010101 та 01110101 відповідно.

Код EBCDIC для великої U — 228, для малої u — 164.

NCR код HTML та XML — «U» та «u» для великої та малої літер відповідно.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Pflughaupt, Laurent (2008). Letter by Letter: An Alphabetical Miscellany. trans. Gregory Bruhn. Princeton Architectural Press. с. 123–124. ISBN 978-1-56898-737-8. Процитовано 2009-06-21.  (англ.)
  2. Ancient Scripts: Latin. www.ancientscripts.com. Процитовано 2017-06-08. 
  3. «U», Oxford English Dictionary, 2nd edition (1989); Merriam-Webster's Third New International Dictionary of the English Language, Unabridged (1993)
  4. Brown & Kiddle (1870) The institutes of English grammar, page 19.
    Ues is the plural of the name of the letter; the plural of the letter itself is rendered U's, Us, u's, or us.