Перейти до вмісту

Œ (латиниця)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Œ
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Č̣ Ɗ Ď Ð,ð Ɖ,ɖ Đ,đ
È É Ê Ë Ē Ė Ę
Ě Ə Ɛ Ɠ Ĝ Ğ
Ġ Ģ Ƣ Ĥ Ħ Ì
Í Î Ï Ī Į İ I
IJ Ĵ J̣̌ Ķ Ǩ
Ƙ Ļ Ł Ĺ Ľ Ŀ
LJ Ñ Ń Ņ Ň
Ɲ Ƞ Ŋ NJ Ò Ó Ô
Õ Ö Ō Ǫ Ø Ő Œ
Ơ Ƥ Ɋ ʠ Ŕ Ř
Ɍ Ś Ŝ Ş Š
Ṣ̌ ß ſ Þ Ţ Ť
Ŧ Ⱦ Ƭ Ʈ Ù Ú
Û Ü Ū Ŭ Ů Ű Ų
Ư Ŵ Ý Ŷ
Ÿ Ɏ Ƴ Ȥ
Ź Ż Ƶ Ž Ẓ̌ Ʒ Ǯ  
Слово onomatopoeia з лігатурою œ

Œ (мінускул: œ), відома як етель (ethel) або есель (œthel),[a] — літера латинського алфавіту. Вона є лігатурою літер o та e. У середньовічній та ранній модерній латині її використовували в запозиченнях з грецької мови, які спочатку містили дифтонг οι, а також у кількох негрецьких словах. Ці практики збереглися в англійській та французькій мовах. У французькій мові слова, запозичені з латині, що містили латинський дифтонг, який записувався як œ, зараз зазвичай мають é або è; проте œ досі використовується в деяких питомих французьких словах для позначення огублених голосних переднього ряду низько-середнього піднесення, таких як œil («око») та sœur («сестра»).

Вона використовується в сучасній орфографії для давньозахідноскандинавської мови та в Міжнародному фонетичному алфавіті для позначення огубленого голосного переднього ряду низько-середнього піднесення. В англійській рунології œ використовується для транслітерації руни Одал (давн-англ. ēðel, «країна, батьківщина, дім»).[1]

Вживання

[ред. | ред. код]

Латина

[ред. | ред. код]

В класичній латині літери o та e писалися окремо (що в наші дні знову стало загальною практикою), проте лігатура використовувалася в середньовічних та ранньомодерних текстах — частково через те, що у пізній латині цей дифтонг злився зі звуком [e]. У класичний період дифтонг вимовлявся як [oe̯], що схоже на (стандартну) англійську вимову oi у слові choice. Найчастіше він трапляється в запозиченнях із грецької мови, передаючи грецький дифтонг οι (у маюскулі ΟΙ), хоча також використовується в деяких питомих латинських словах, як-от coepi «я почав».

Французька мова

[ред. | ред. код]

У французькій мові œ називається e dans l'o dɑ̃ lo], що означає «e в o» (мнемонічна гра слів, яка спочатку використовувалася в школі, оскільки на слух вона збігається з (des) œufs dans l'eau — «яйця у воді») або іноді o et e collés (буквально «склеєні o та e»). Вона є справжньою лінгвістичною, а не просто друкарською лігатурою (як лігатури fi або fl), що відображає етимологію. У канадському варіанті французької мови офіційно використовуються назви o-e liés («зв'язані O та E») або lettre double œ (де для чіткості O та E вимовляються окремо).[2] Найчастіше œ зустрічається у словах mœurs («звичаї, норови»), cœur («серце»), chœur («хор»), sœur («сестра»), œuf («яйце»), bœuf («яловичина, бик»), œuvre («твір, праця») та œil («око»), у яких диграф œu, як і eu, позначає звук [œ] (в інших випадках, наприклад, у формах множини œufs («яйця») та bœufs («бики»), він позначає [ø]).

Французька мова також використовує œ у прямих запозиченнях з латини та грецької. Так, «целіакія» французькою буде cœliaque, «плід / фетус»fœtus, а «Едіп»Œdipe. У таких випадках œ класично вимовляється як [e], або іноді, у сучасній вимові, як [œ]. У деяких словах, таких як phénix (фенікс) та économique (економічний), етимологічне œ змінилося на é.

У французьких топонімах або прізвищах німецького походження (переважно в Ельзас-Лотарингії та навколо неї — історично німецькомовних регіонах, які кілька разів переходили від Франції до Німеччини (або Пруссії до 1871 року) і назад), œ замінює німецьку літеру ö і вимовляється як [œ]. Прикладами серед топонімів є Шенек (Мозель), Кетзенг (Верхній Рейн) і Ердт (Нижній Рейн), або Шелшер (Schœlcher) серед прізвищ.

В усіх випадках під час алфавітного сортування œ розглядається як послідовність літер oe, а не як окрема літера.

Коли сполучення oe трапляється у французькій мові без лігатури, воно вимовляється як [wa] або іноді [wɛ], так само як і слова, що пишуться через oi. Найпоширенішими словами такого типу є poêle («піч, пательня») та moelleux («м'який, ніжний»). Слово poêle саме по собі є етимологічним написанням, де циркумфлекс (ê) відображає його походження від латинського patella. Якщо ж oe має вимовлятися інакше, над голосними необхідно ставити трему (умлаут), акут або гравіс, щоб указати на їхнє роздільне читання. Наприклад: Noël, poésie, poète. Винятком із цього правила є випадки, коли морфема, що закінчується на o, з'єднується з морфемою, яка починається на e — як у слові électroencéphalogramme — або з префіксом co-, який у зіянні з наступним голосним завжди вимовляється як [ko], наприклад у слові coefficient («коефіцієнт»).

Ломбардська

[ред. | ред. код]

В ломбардській мові œ використовується в деяких правописах, часто в складі диграфа œu (або oeu), що позначає звук [ø]. Наприклад, у слові genœucc («коліно») у класичній міланській орфографії, або fœr у правописі Scriver Lombard.[3][4]

Англійська мова

[ред. | ред. код]

Нижче наведено низку слів, які пишуться через œ і були запозичені з французької та латини в англійську мову, де літера œ зараз використовується дуже рідко. Сучасна американська англійська орфографія зазвичай замінює œ на e (наприклад, diarrhœa перетворилося на diarrhea), хоча є деякі винятки, як-от phoenix (фенікс). У сучасній британській англійській у таких словах зазвичай зберігають літеру o, але прибирають лігатуру (наприклад, diarrhoea).

Сполучення œ ~ oe ~ e традиційно вимовляється як «коротке Ĕ» [ɛ], як «довге Ē» [] або як неогублений безударний голосний. Ці три значення в сучасній англійській мові послідовно змінюють одне одного так само, як і значення інших голосних, що на етапі середньоанглійської мови так само позначали монофтонги. Винятком, як зазначав у певних позиціях лінгвіст Е. Дж. Добсон,[5]: 495 є тенденція, за якої:

...довгі голосні у пізнішому вжитку часто замінюють [короткі]... У сучасній англійській [iːkənɒmik] 'economic' замість загальнонародного [ekənɒmik], яке (останнє) відповідає звичайним правилам і має вважатися традиційною та природно сформованою вимовою...

Оригінал тексту:

... long vowels are, in later use, often substituted ... cf. Pres(ent-Day) E(nglish) [iːkənɒmik] 'economic' in place of the popular [ekənɒmik], which (latter) is in accord with the normal rules and must be regarded as the traditional and naturally-developed pronunciation ...

Є кілька слів, які англійська мова нещодавно запозичила з сучасної французької мови. Вимова цих англійських слів зазвичай є наближеною до французького оригіналу (французи використовують [œ] або [ø] відповідно до Міжнародного фонетичного алфавіту). Англомовні люди використовують різні замінники для цих звуків. До таких слів належать manœuvre, hors d'œuvre, œuvre та œil de bœuf.

Проте більшість слів із œ підпорядковуються традиційній англійській вимові запозичень із домодерної французької або латини. Приклади розподілено за категоріями відповідно до історичного розвитку вимови з часів середньоанглійської мови.

  • Основне правило полягає в тому, що коли за œ ~ oe ~ e іде інший голосний (незалежно від позиції наголосу у слові), воно вимовляється як довге Ē ([]).
Приклади: onomatopœic, onomatopœia, dyspnœa, apnœa, amenorrhœa, diarrhœa, logorrhœa, Eubœa, Bœotia, homœosis, homœopathy; homœopath; homœopathic, homœostatic, homœostasis, homœozoic, homœomorphic та homœomorphism.
Приклади: tragœdy, (арх.) diœcese; œconomisation, œsophageal; œsophagus, œcologist, œcology, œconomise, œconomist, œconomy, œdema, œnologist, œnology, ..., pœnology та Phœnician.
  • Довге Ē ([]) може використовуватися для œ ~ oe ~ e під головним наголосом у відкритому складі, який розташований в одному з двох останніх складів слова (не враховуючи такі закінчення, як -es та -ing, навіть якщо вони утворюють склад, та лексичні суфікси, наприклад-cide, якщо вони не впливають на вимову решти слова).
Приклади: subpœna(ing), phœnix(es), (fœticide, яке належить до цієї категорії, якщо перший голосний вимовляється як довге Ē ([])), fœtus, Phœbe, fœtor (сморід), pœnal, Crœsus та amœba.
  • Довге Ē ([]) використовується для œ ~ oe ~ e під головним наголосом у відкритому третьому з кінця складі (антепенультімі), якщо останній склад починається з голосного, а передостанній закінчується на голосний, відмінний від o або u (або закінчувався до злиття цього голосного з попереднім приголосним).
Приклади: cœliac та Mœsia(n), що залежно від діалекту звучать як [ˈsliæk] та [ˈmʒən] ~ [ˈmʃən] ~ [ˈmsiən] ~ [ˈmziən].
  • Зрештою, існують випадки, коли використовується короткий звук Ĕ [ɛ] — те, що Добсон у наведеній вище цитаті назвав «природно сформованою вимовою», хоча «довгі голосні у пізнішому вжитку часто замінюють їх»:[5][сторінка?]
  1. для œ ~ oe ~ e, що стоїть у складі із вторинним наголосом (відкритому чи закритому), який не межує зі складом під головним наголосом, як-от у (con)fœderation, œcologic(al)(ly), œconomic(al)(ly), œcumenical(ly) та œstrogenic;
  2. для œ ~ oe ~ e у закритому складі в будь-якій позиції, якщо він має принаймні якийсь наголос (ця категорія частково збігається з попередньою), як-от у œstrogenic, œstrogen, œstral та œstrus (еструс);
  3. для œ ~ oe ~ e у складі під головним наголосом, який не є одним із двох останніх складів слова (за винятком таких слів, як cœliac і Mœsia(n), див. вище).
Приклади: Confœderates, (con)fœderate (прикм.), to (con)fœderate, fœderal(ly), Œdipal (едіпів), Едіп, pœnalty та fœtid (смердючий).

Слова на кшталт fœtid, хоч на перший погляд і здаються винятком, насправді належать до цієї категорії. Підрахунок складів тут охоплює також кінцеве -e, яке перестало вимовлятися з часів середньоанглійської мови (і тому зникло з деяких варіантів написання). У часи, коли кінцеве -e ще було невіддільною частиною слова (а не просто суфіксом), поети на кшталт Чосера зберігали його в римах — окрім випадків, коли за ним без паузи йшло слово, що починалося з голосного або іноді з [h].

Менш опосередкованим доказом наявності кінцевого -e (ніж сучасне коротке Ĕ [ɛ] у цьому слові) є орфографія його найпершої згадки в англійській мові, зафіксованої в Словнику нового англійського мовлення (NED): «It maketh to blister both handes, & feet, out of which issueth foetide, and stinckinge water» (у тексті 1599 року). А також форма в безпосередньому мовному предку, що стоїть між цим словом і латинським fœtidus, -a, -um — а саме в англо-нормандській мові: fetide, зафіксована у XIII столітті.[b]

Інші германські мови

[ред. | ред. код]
Давньоскандинавська

Œ використовується в сучасній науковій орфографії давньозахідноскандинавської мови для позначення довгого голосного [øː], що протиставляється літері ø, яка позначає короткий голосний [ø]. Іноді замість неї для давньозахідноскандинавської мови використовують літеру ǿ, щоб зберегти послідовність у позначенні довжини інших голосних, наприклад: mǿðr («матері»).

Середньоверхньонімецька

Œ також використовується для позначення довгого [øː] в сучасній науковій орфографії середньоверхньонімецької мови. Вона протиставляється літері ö, яка вимовляється як короткий [œ].

(Сучасна) німецька

Œ не використовується в сучасній німецькій мові. Запозичення, що містили œ, зазвичай передаються через ö, наприклад: Ösophagus (стравохід). Поширеним винятком є французьке слово Œuvre[8] та похідні від нього складні слова (наприклад, Œuvreverzeichnis[9]). Ця літера досі використовується у швейцарському варіанті німецької мови, особливо в антропонімах та топонімах.

Данська

Œ не використовується в данській мові, так само як і в німецькій. Проте, на відміну від німецької, данська мова замінює œ або œu у запозичених словах літерою ø, як-от у слові økonomi («економіка») з грецької через латинське œconomia, або bøf («біфштекс, яловичина») з французької bœuf. Історично в данській мові літера œ (переважно мала) використовувалася як шрифт-альтернатива літері æ.

Кодування

[ред. | ред. код]
Графема HTML Юнікод TeX
Œ Œ U+0152 \OE
œ œ U+0153 \oe

Див. Також

[ред. | ред. код]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. Також називається ēðel, одал.
  2. У медичних текстах зустрічаємо: pissade,[6] fetide,[6] laureole;[6] spatule fetide;[6] (джерельний текст, який можна датувати найточніше — це манускрипт Роджера Салернського Chirurgia, близько прибл.1240 року).Шаблон:Full citation — серед паралелей, які англійська мова має до слова fœtid, таких як acid, arid, avid, placid, rabid, rapid, sapid, squalid, valid, vapid; gelid, intrepid, tepid; frigid, insipid, liquid, livid, rigid, timid, viscid, vivid; florid, solid та stolid. Голосний наголошеного складу так само має коротке значення. Точніше, мав одне з своїх коротких значень у тих особливих випадках, коли попередній звук /w/ або наступний /r/ створювали специфічний короткий алофон.
    Розглянемо слова squalid, florid та/або arid у певних діалектах: наголошений склад не належав до двох кінцевих складів слова — це чітко видно, якщо порівняти їхні когнати у французькій орфографії: aride, avide, insipide, liquide, livide тощо. Наявність фінального -e не мала значення для тих паралелей, чий наголошений склад містив дифтонг (а не монофтонг). Сюди належать слова humid, lurid, lucid, pellucid, putrid, stupid та tumid, оскільки середньоанглійські діалекти (окрім південно-західних) втратили голосний звук [y] зі своєї фонетичної системи. Тому середньоанглійські предки наших сучасних стандартних діалектів використовували у будь-якому відкритому складі дифтонг (який у нероманських словах записувався як iw або схожим чином) як найближче наближення до цього французького звука.
    Через використання середньоанглійського дифтонга відстань від кінця слова не викликала змін у звучанні). Проте Добсон[5]:711 зазначає: «...те, що це було єдиним шляхом розвитку, важко (хоч і не неможливо) узгодити з рідкістю у чотирнадцятому столітті зворотного написання u(e) для питомого дифтонга [iu] та з тим фактом, що такі освічені поети, як Чосер і Говер, відносно рідко римували звук [y] з давньофранцузької мови з питомим [iu], особливо зважаючи на корисність таких рим,[7] а отже, це свідчить про те, що в культурному мовленні вимова [y:] зберігалася».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Hall, John R. Clark (2010). A Concise Anglo-Saxon Dictionary. Project Gutenberg. с. 95. ēðel [...] name of the rune for œ散
  2. Lettres doubles Æ et Œ : écriture et prononciation. vitrinelinguistique.oqlf.gouv.qc.ca (фр.). Процитовано 10 грудня 2024.
  3. Signoroni, Edoardo; Rychlý, Pavel (30 березня 2026), LombardoGraphia: Automatic Classification of Lombard Orthography Variants, arXiv, doi:10.48550/arXiv.2603.28418, arXiv:2603.28418, процитовано 30 квітня 2026
  4. Coluzzi, Paolo. The ideology of "monographism" and the advantages of digraphia. Grapholinguistics and Its Applications. Brest, France: Fluxus Editions. 9: 67—74. doi:10.36824/2022-graf-colu.
  5. 1 2 3 Dobson, E.J. (1968) [1957]. English Pronunciation 1500–1700 (вид. 2nd). Oxford, UK: The Clarendon Press.
  6. 1 2 3 4 de Wilde, G. та ін. (ред.). Anglo-Norman Dictionary (вид. online). Процитовано 4 квітня 2017.
  7. Jordan, Richard (1925). Handbuch der mittelenglischen Grammatik [Handbook of Middle English Grammar]. Т. I: Lautlehre. Heidelberg, DE: Carl Winter's Universitätsbuchhandlung. §230, especially the last paragraph of p. 204.
  8. ouvre. Duden (вид. online).
  9. ouvreverzeichnis. Duden (вид. online).

Посилання

[ред. | ред. код]