У французькій мовіâ позначає ударний (відмінності відкритості-закритості для а вже втратили актуальність) голосний «а», який начебто поглинув приголосний звук (зазвичай це «s»), що йде за ним, у потоці швидкого романського мовлення: bâton←baston («тростина»).
«â» не є літерою в хорватській та сербській абетках, виступає в ролі знака «a» з циркумфлексом. Використовується лише в окремих випадках, для розрізнення омографів, що відрізняються тільки довжиною голосної. Таке може траплятися в родовому відмінку, але не тільки. Приклад: «Ja sam sâm.» (укр.Я один.)
У португальській мові Â передає голосну [ɐ] у наголошених складах (у бразильському варіанті — [ɐ̃], якщо стоїть перед носовими приголосними).
В румунській мові буква â була введена в 1860-х і 1990-х роках відповідно на місці кириличної «ы», звук якої ([ɨ]) він і представляє. Етимологічно звук розвинувся на місці латинських сполучень an,am. Приклад: romanus→român («румун»). У румунській мові цей звук також позначає літера î.
Турецька мова певний час використовувала â для позначення задньоязикової пом'якшеної а, якій приблизно відповідає українська буква я. Наприклад, Âdet («традиція»), Elâzığ (Елязиг).
 є третьою літерою в'єтнамської абетки та вимовляється як /ɜ/. Для отримання п'яти тонів додаються діакритичні знаки: Ầầ, Ẩẩ, Ẫẫ, Ấấ, Ậậ.
