Історія Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історія Швеції

Доісторичні часи[ред. | ред. код]

У пребореальний період голоцену після останнього льодовикового періоду в XI тисячолітті до н. е. вперше заселена людьми ранньомезолітичної культури Фосня-Хенсбака.

Палеогенетикам вдалося отримати ДНК трьох осіб, які жили близько 9880-9540 років тому, із слини фрагментів дьогтю мезолітичної стоянки Хасебе-Клев (Huseby Klev), що на заході Швеції. У всіх трьох індивідуумах мтДНК належала до гаплогрупи U5 [1].

В епоху неоліту на півдні Швеції існувала мегалітична культура лійчастого посуду, характерними пам'ятками якої в Скандинавії є дольмени - кам'яні гробниці - каірни. На сході Швеції - культура ямково-гребінцевої кераміки (ймовірно фіно-угорські народи). В середньому неоліті поселення культури ямної кераміки і культури лійчастого посуду були сусідами на території сучасної південної Швеції [2] [3].

Заселення германцями[ред. | ред. код]

Приблизно в 2800-х роках до н. е. на територію Скандинавії проникла індоєвропейська культура бойових сокир. Бронза і залізо доставлялися з півдня. У Швеції зосереджені пам'ятники загальнонімецької рунічної писемності I тис. н.е. Комунікація і етнічна консолідація проходили уздовж водних шляхів: данці навколо проток, шведи - навколо озер Меларен, Венерн і Веттерн.

Стара Уппсала - перша столиця Швеції.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Вендельский період[ред. | ред. код]

Згідно найдавніших джерел, в VI столітті н. е. визначилися два головних племені: геати на півдні (Йоталанд) і свеї на півночі (Свеаланд). Серед останніх, згідно англійських джерел, піднявся рід Скільфінгар, який і поширив свою владу до самого Йоталанду. Згідно давніх шведських джерел, володіння і геатів, і свеїв розпалися на дрібні князівства (конунгства), що відповідали нинішнім «ландскапам» (областям), але в Упсалі перебував «двір богів», куди сходилися для жертвоприношень і рад всі конунги та племена. Мало-помалу цей «двір богів» отримував все більше і більше багатств і земель, поки, нарешті, конунг упсальский Інг'яльд Підступний, останній з чоловічого коліна роду Інґлінґів, не відчув себе в силах помірятися з іншими конунгами.

Інг'яльд Підступний підпорядковуючи силою та хитрістю володіння конунгів, власне, і поклав підставу об'єднанню шведської держави, що відноситься істориками приблизно до 1700 року н. е. Кордони Швеції того часу значно відрізнялися від сучасних, так як південна частина Сконе і Галланд належали тоді Данії, а північні провінції не були ще об'єднані. Панування стародавнього упсальського княжого роду не припинялося в Швеції до 1060 року, збігаючись із знаменною для всієї Європи «епохою вікінгів» (800 - 1060 рр.). З цього роду походили і величний конунг того часу Ерік VI Переможець, під час довгого і славного правління якого Швеція досягла статусу наймогутнішої держави Півночі, підпорядкувавши собі і Данію, - і конунг Швеції Олаф, що перший прийняв християнство (1008).

Епоха вікінгів[ред. | ред. код]

Епоха вікінгів стала періодом найбільшого розвитку і напруги духовних і фізичних сил скандинавського племені, що викликало згодом відоме виснаження сил народу і зменшення його чисельності. Фатальний вплив на давньопівнічну культуру мало також зіткнення язичництва з християнством, що поширювалися після Карла Великого з непереборною силою за північ Європи. Святий Ансґар, «апостол Півночі», ще в 830 році зробив спробу насадити в Швеції християнство, але його впровадження зайняло тривалий час.

Швеція у 1220 р.

Лише в кінці XI століття колишній релігії було завдано рішучий удар спаленням стародавнього упсальського «двору богів» (при конунзі Інге Старшому). Перехідний час від падіння традиційної релігії до епохи остаточного запровадження християнства на Півночі (1060-1250) відзначено серйозними і тривалими внутрішніми розбратами, що викликані були з одного боку боротьбою двох релігій, старої і нової, з іншого - боротьбою найсильніших князівських династій через верховне панування в країні.

Під час цих чвар мало-помалу і встановився в Швеції принцип надавання верховної владу в Швеції конунгам з трьох могутніх династій, які мали імена родоначальників-конунгів: Стенкіля (1060-1125), Сверкера та Еріка (1130-1250). Рішуче утвердження християнства у формі католицтва в Швеції відноситься влане до 1248 року, коли була остаточно затверджена (на соборі в Шеннінге) церковна ієрархія і прийнято безшлюбність духовенства. Швеція таким чином стала однією з останніх західноєвропейських країн, що підкорилися могутності римської церкви. Римо-католицьке духовенство ніколи, втім, не мало в Швеції такої сили, як в інших країнах.

Хронологія[ред. | ред. код]

Стародавній період[ред. | ред. код]

І ст. — на території країни жили племена свеїв і гетів. Раннє культурне життя країни і досі яскраво представлене малюнками на скелях, які збереглися у багатьох частинах Швеції. Перші з відомих торговельних постів були засновані у Меларенській долині, де також були зведені перші пам'ятки з рунічними (стародавніми скандинавськими) написами.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

  • VIII—XI ст. — період вікінгів — скандинавських дружин, що робили спустошливі набіги на країни Європи. Ера вікінгів почалася на початку ІХ століття. Численні сховища римських, візантійських та арабських монет свідчать про багатство і могутність, яких досягли шведські вікінги протягом наступного століття. Здебільшого вікінги подорожували на схід, залишаючи за собою сліди в Русі, а також торгуючи (і грабуючи) візантійські території. Поганські боги та королі володарювали над місцевим населенням, яке було похрещене лише у Х ст.
  • 10 століття — виникнення королівства свеїв.
  • початок 11 століття — об'єднання королівств Свеаланд та Гетеланд
  • 1240  — поразка шведів у Невській битві (Олександр Невський) поклала межу їхньому просуванню на схід.
  • 12501363 — династія Фолькунгів створила централізовану державу.
  • XI ст. — завершився процес завоювання Фінляндії.
  • 1323 — Орехівський мир з Новгородом установив кордон між Швецією і Новгородською Республікою.
  • 1397 — Кальмарська унія з Данією і Норвегією при гегемонії данців.
  • 14261432 — війна з Ганзою.
  • 1471 — Швеція досягла внутрішньої автономії від Данії.
Густав І Ваза
  • 1521 — повстання шведів проти данського панування під керівництвом Густава Ериксона.
  • 1523 — Густав Еріксон обраний королем Швеції (Густав І Ваза). Розрив унії з Данією. Після сходження на престол Густав розпочав релігійну реформу і започаткував міцну централізовану державу.
  • 1560-ті — шведи опанували м. Ревель (сучасний Таллінн).
  • 16101612 — шведські війська взяли участь у польській інтервенції в Московію.
  • 1629 — шведи зайняли територію Ліфляндії.
  • 1636 — Аксель Оксеншерна створив Королівське поштове управління.
  • 1648 — до складу Швеції увійшли землі Північної Німеччини.
  • 1660 — повне вигнання данців зі Скандинавського півострова. У XVII столітті Швеція стала великою державою серед європейських країн з домініонами, які простягалися вздовж балтійського узбережжя і охоплювали Фінляндію, балтійські держави, а також великі території у Норвегії, Московії, Україні, Польщі та Німеччині.

Новий час[ред. | ред. код]

Швеція наприкінці XVII ст.

Демократичний період[ред. | ред. код]

  • 1905 — мирне розірвання унії з Норвегією.
  • 1914 — оголошений нейтралітет у І світовій війні.
  • 1939 — Швеція оголосила про нейтралітет у ІІ світовій війні.
  • 1948 — приєднання до «плану Маршалла» — одержання американської допомоги.
  • 1991 — до влади прийшла коаліція Помірної (консервативної) партії.
  • 1995 — вступ Швеції до ЄС. Шведська економічна формула капіталістичної системи, яка була успішною протягом багатьох десятиліть і завдяки якій істотно поліпшився добробут населення, останнім часом була підірвана високим рівнем безробіття, зростанням витрат на проживання і послабленням позиції країни на світових ринках. Вагання щодо ролі країни в політичній та економічній інтеграції Європи призвели до того, що Швеція приєдналася до ЄС лише у 1995 році і відмовилася від введення євро у 1999 році.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jan Melin, Alf W. Johansson, Susanna Hedenborg. Sveriges historia. Stockholm, 1997 - 368 с. ISBN 9151830205
  • «История Швеции», отв. ред. Кан А. С., изд. "Наука", Г. Москва, 1974 г. (рос.)
  • Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия[ru], www.km.ru (версия 2005 года CD 1-2) (рос.)
  • Nationalencyklopedin (швед.)
  • «Зарубежная Европа. Общий обзор. Северная Европа» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1981, стр. 136-141 (рос.)