Історія Болгарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Болгарії
Coat of arms of Bulgaria.svg
Стародавність
Караново культура
Культура Вінча
Варненський некрополь
Фракія
Одриське царство
Мезія
Середньовіччя
Булгари
Південні слов'яни
Велика Булгарія
Перше Болгарське царство
Західне Болгарське царство
Друге Болгарське царство
Відінське царство
Добруджанське князівство
Османська Болгарія
Болгарія у складі Османської імперії
Болгарське національне відродження
Новітня Болгарія
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Третє Болгарське царство
Народна Республіка Болгарія
Республіка Болгарія

Портал «Болгарія»

Назва країни — Болгарія — походить від болгар, войовничих тюркомовних кочівників з Центральної Азії, що змішалися зі слов'янськими племенами придунайських рівнин в VII — VIII століттях. Територія Болгарії була заселена ще в далеку давнину.

Давні часи[ред.ред. код]

Територія сучасної Болгарії була заселена ще у кам'яному віці. У бронзовому віці там жили фракійські племена, у 11-6 ст. до н. е. тут існувала фракійська держава. У 1 ст. до н. е. цей регіон був завойований римлянами, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

Середньовіччя[ред.ред. код]

З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

803814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

Болгарська імперія. 927

Протягом 9-10 століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом та Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась в перший слов'янський культурний центр.

852889 — правління князя Бориса I, який хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.

893927 — править цар Симеон I, «Золоте століття» Болгарської культури.

13311371 — править цар Іван-Олександр — розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську.

1393 — турки завойовують Тирново.

1396 — турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу. Протягом п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.

Новий час[ред.ред. код]

1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.

18681873 — апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії).

1876 — Квітневе повстання придушено масовими репресіями.

18771878 — російсько-турецька війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.

1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Олександра Баттенберга (роки правління — 1879—1886).

1887 — князем обраний Фердинанд Сакс-Кобург-Готський (роки правління — 1887—1918).

XX століття[ред.ред. код]

Фізична карта Болгарії. 1915

1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912—1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).

1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ і його втеча до Німеччини.

1919 — 27 листопада мирний договір[1] між країнами Антанти і Болгарією підписано в передмісті Парижа Нейі-сюр-Сен. За його умовами Болгарія втрачала близько 11 000 квадратних кілометрів. До Югославії відійшли чотири прикордонних округу з містами Царіброд, Струмица та ін Південна Добруджа повернулася до складу Румунії. Західна Фракія передавалася Греції, в результаті чого Болгарія втратила вихід до Егейського моря.

1923 — спроба здійснення революції комуністами. Болгарські реакціонери вирішили скористатися суперечками уряду з комуністами і 9 червня вчинили державний переворот при підтримці італійських фашистів та болгарського царя Бориса ІІІ, що перебував в еміграції. Царя було повернено на престол, і новий профашистський уряд сформував Александр Цанков[2]. По країні прокотилася хвиля арештів і репресій, що знаменувала собою встановлення фашистського режиму в Болгарії.

1925 — 16 квітня, під час урочистостей у соборі Свята Неділя у Софії Воєнна організація Болгарської комуністичної партії організувала вибух, який призвів до загибелі великого числа віруючих.

1934 — Болгарія відмовилась увійти до Балканської Антанти (Румунія, Греція, Югославія, Туреччина), яка була створена Францією для забезпечення політичного становища на Балканах. До кінця 30-х років у Болгарії всановилася монархо-фашистська диктатура. Правлячі кола на чолі з Борисом ІІІ стали на шлях повного підпорядкування фашистській Німеччині.

1938 — за підтримкою Німеччини Болгарія уклала в Салоніках угоди з балканськими країнами, які відміняли умови Ньойїського договору про обмеження збройних сил у Болгарії.

1944 — англо-американські війська нападають на Софію, радянська армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.

1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянизація країни і тоталітарне керування.

1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.

1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.

1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.

1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО.

1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

XXI століття[ред.ред. код]

2005 — Вступ Болгарії до НАТО.

1 січня 2007 — Вступ Болгарії до ЄС.

Література[ред.ред. код]

  • Dimitrov, Bozhidar. 12 Myths in Bulgarian History. — София: Kom Foundation, 2005.
  • Венелин Ю. И. Критическиe исследования об истории болгар Ю. И. Венелина, с прихода Болгар на Фракийский полуостров до 968 года, или покорения *Болгарии Великим Князем Русским, Святославом. — М.: В тип. Николая Степанова, 1849.
  • Гильфердинг А. Ф. История сербов и болгар // Собрание сочинений А. Гильфердинга. — СПб.: Печатня В. Головина, 1868. — Т. 1. — С. 3-296.
  • Петър Добрев, «Златният фонд на българската древност», София. 2005 рік.
  • Сентябрьское восстание 1923 года в Болгарии. Эпизоды // Сентябрьское восстание в Болгарии в 1923 г. М.: Издание ИК МОПР, 1924.
  • Георгиев Г. «Нет такой силы на земле…» // Георгиев Г. Сентябрь 1923 года. Исторический очерк. М.: Издательство политической литературы, 1973.
  • Болгария // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]