Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини формально починається з утворення Московським патріархатом автокефальної Чехословацької православної церкви у 1951 році, однак передумовою її створення була поява у 1921 році Чеської православної єпархії на чолі з єпископом Гораздом (Павликом). Єпархія була спершу у юрисдикції Сербського патріархату, а після війни перейшла до Російської православної церкви, об'єднавшись із православними структурами російськох еміграції. На території Словаччини основу майбутньої автокефальної Церкви склала Мукачівсько-Пряшівська єпархія Сербської православної церкви. Церква змогла суттєво зрости за рахунок переходу у Православ'я уніатів на початку 20 століття, а потім, під тиском влади, після Другої світової. Останнє призвело і до негативних наслідків, коли після відновлення Греко-католицької церкви у Словаччині, уніати стали силою повертати свої храми назад. На початок 21 століття Церква мала близько 180 храмів.

Передісторія[ред. | ред. код]

Християнство з'явилося у Чехії і Словаччині у 9 столітті, а поширення набуло завдяки місії святих Кирила і Мефодія у Моравії. Наприкінці 9 століття після смерті святого Мефодія його учні були вислані з Моравії, а слов'янське богослужіння замінено латинським обрядом. Тим не менше, прагнення чехів до слов'янського богослужіння зберігалися, а в Словаччині діяли парафії Сербської православної церкви (Мукачівсько-Пряшівська єпархія).

У 15 столітті після страти Яна Гуса чеська церковна ієрархія порвала з Римо-католицькою церквою. Частина гуситської ієрархії вела переговори з Вселенським патріархатом про приєднання до Православної церкви, однак взяття турками Константинополя унеможливило цей процес, і гуситська церква згодом поєдналася з німецьким протестантизмом.

Наприкінці 19 століття у Празі на деяких інших містах Чехії були відкриті російські православні храми, однак під час першої світової війни вони були закриті, а православні зазнали переслідувань.

Чеська православна єпархія[ред. | ред. код]

Чеська православна єпархія Сербської православної церкви була тією церковно-адміністративною одиницею, на основі якої і виникла одна з наймолодших автокефальних православних церков — Чеських земель і Словаччини.

Чехословацька (гуситська) церква і Православ'я[ред. | ред. код]

Після закінчення війни та розпаду імперії Габсбургів у жовтні 1918 року була створена незалежна Чехословацька республіка, що об'єднала Чеські, Моравські і Словацькі землі. У 1919 році до неї була приєднана і Закарпатська Україна.

Падіння Австро-Угорщини викликало потужний антикатолицький рух у середовищі чеського та словацького народів. Реформаційно налаштоване католицьке духовенство вийшло з підпорядкування Ватикану з метою створити самостійну національну церкву з апостольської наступністю, народними літургійними традиціями і одруженим духовенством. 8 січня 1920 було оголошено про утворення Чехословацької церкви, яка вважала себе спадкоємицею як гуситської, так і Кирило-Мефодіївської традицій. Главою церкви став колишній католицький священик доктор богослов'я Карл Фарський.

У січні 1921 року собор Чехословацької церкви більшістю голосів висловився за прийняття православного віровчення і приєднання до Православної церкви. Після цього були розпочаті переговори із Сербською православною церквою. Вибір Сербської патріархії був обумовлений тим, що її юрисдикція була ще до початку Першої світової війни єдиною офіційно визнаною на території Австро-Угорщини [1]. Це юридичне становище Сербської православної церкви було підтверджено законом Чехословацької республіки від 28 жовтня 1918 року.

Черговий собор Чехословацької церкви, що відбувся 29 серпня 1921, висунув три кандидати для єпископської хіротонії на новостворені кафедри: доктора Карла Фарського для Празької дієцезії (єпархії), Рудольфа Паржіка для Східно-Чеської дієцезії і Матея Павлика для Моравсько-Сілезької дієцезії. На соборі був присутній представник Сербської церкви єпископ Нішський Досифей, що схвалив рішення собору. Проте була здійснена єпископська хіротонія тільки одного з кандидатів — Матея Павлика (1879-1942).

Хіротонія першого православного єпископа[ред. | ред. код]

21 вересня 1921 Матей Павлик прийняв чернечий постриг у Лаврі Крушедол з ім'ям Горазда (на честь учня святого рівноапостольного Мефодія, уродженця Моравії), а 25 вересня в Белграді висвячений у єпископа Сербським патріархом Димитрієм.

Після повернення на батьківщину владика Горазд зіткнувся з опозицією з боку Карла Фарського, який очолив радикальне крило Чехословацької церкви. Якщо святитель Горазд виступав за православну орієнтацію чехословацького релігійного руху, то доктор Карл Фарськйй прагнув до раціоналістичного перегляду традиційного християнського віровчення і церковної організації. Останнього підтримував президент республіки Томаш Масарик. Суперечка між цими двома течіями розгорілася у 1922 році, коли під час поїздки єпископа Горазда до Америки Карл Фарський видав «Катехізис», написаний ним разом з Ф. Калоусом. Ця книга, пройнята радикальними протестантськими ідеями, була схвалена Празьким діоцезом Чехословацької церкви, що привело до розриву із Сербською православною церквою. Після цього Фарський вів переговори про його можливу єпископську хіротонію з Англіканською церквою, а також зі шведськими церквами, але вони не увінчалися успіхом. Тоді він пішов на ще радикальніший крок — у 1924 році духовенство та миряни Чехословацької церкви самостійно висвятили Карла Фарського у сан єпископа й оголосили його своїм патріархом. Таким чином, ієрархія Чехословацької церкви не мала апостольської спадкоємності, і ця релігійна організація стала однієї із численних ліберальних протестантських течій.

Створення першої православної єпархії[ред. | ред. код]

Єпископ Горазд (Павлик) одразу після цього вийшов із Чехословацької церкви і організував незалежну від неї православну громаду у складі Сербської церкви. У 1929 році була створена автономна Чеська єпархія.

Святитель Горазд з надзвичайною енергією взявся за церковне будівництво. На кошти віруючих будувалися в різних місцях Чехословацької республіки храми і каплиці. Планувалося широке будівництво парафіяльних будинків, а також монастиря. Як талановитий музикант владика склав нотний збірник молитов і піснеспівів для народу. Ним був написаний катехізис, ряд книг і статей на церковні теми.

Юрисдикція Константинопольського патріархату у Чехії[ред. | ред. код]

У 1920 році з колишньої «Православної бесіди» у Празі була створена Чеська православна громада, яка запросила до себе для здійснення богослужінь архімандрита Савватія (Врабеця) (1880-1959), етнічного чеха, випускника Уфімської духовної семінарії та Київської духовної академії, у 1920 році призначеного заступником Волинського єпископа і ректором Холмської духовної семінарії. У 1921 році він приїхав до Праги.

Спочатку громада визнавала юрисдикцію Сербської церкви, але в 1923 році архімандрит Савватій вирушив до Стамбула, де 4 березня Патріархом Константинопольським Мелетієм (Метаксакісом) був висвячений у сан єпископа і призначений «Архієпископом Празьким і всієї Чехословаччини». Сербський Патріарх Димитрій відправив до Стамбула телеграму, у якій повідомляв, що на території Чехословаччини вже існують парафії сербської юрисдикції. Він просив не висвячувати архімандрита Савватія, так як це може зашкодити справі православної проповіді у Чехословацькій республіці. Але ця телеграма була одержана вже після здійснення хіротонії. Поява у Чехословаччині єпископа ще однієї юрисдикції не дозволило об'єднати усіх православних в єдину церковну структуру.

Навернення уніатів у Православ'я[ред. | ред. код]

Після закінчення Першої світової війни почалвся також активний рух за повернення уніатів у лоно Православної церкви у Закарпатській Україні та Східній Словаччині. Це був суто народний рух, що практично не знайшов підтримки з боку греко-католицького духовенства. На початок 1920 року до православного руху приєдналося тут вже близько 50 тисяч осіб, а до 1928 року число православних сягло 112 тисяч осіб[2].

У 1929 році Сербська православна церква створила Мукачівсько-Пряшівську єпархію. У тридцятих роках Православна церква мала тут вже більше 100 парафій, на яких служило близько 100 священиків. Для управління єпархією в 1920-1930-ті роки. до Східної Словаччини та Закарпаття прямували архієреї з Сербії. З них особливо відомий своєю місіонерською діяльністю єпископ Нішський Досифей (згодом митрополит Загребський). У 1930 році на Підкарпатську єпархію був призначений єпископ Йосиф, з яким до Чехословаччини прибув відомий богослов Іустин (Попович), який трудився тут протягом двох років. До 1938 року тут було побудовано 127 нових храмів і відкрито кілька монастирів і скитів.

Юрисдикція Константинопольського патріархату у Словаччині[ред. | ред. код]

У Східній Словаччині та Закарпатті існували також парафії, які підкорялись архієпископу Савватієві. У 1923 році ним був направлений сюди архімандрит Віталій (Максименко), випускник Казанської духовної академії, що був до революції серед братії Почаївської лаври і займався там видавничою діяльністю. Під час військових і революційних потрясінь о.Віталій зумів зберегти друкарню, яку перевіз спочатку до Сербії, а звідти до Словаччини. Завдяки його місіонерській діяльності у Східній Словаччині було створено 26 православних парафій.

Слід також відзначити, що у 1923-1924 роках на Закарпатті в юрисдикції архієпископа Савватія служив відомий вітчизняний ієрарх єпископ (згодом митрополит) Веніамін (Федченко).

1 квітня 1928 збори представників цих громад, що проходили в Медзилаборце, прийняли рішення про перехід у юрисдикцію Сербської православної церкви. Головною заслугою о. Віталія є створення монастиря Преподобного Іова Почаївського у Ладомирові і відкриття при ньому друкарні. Монастирський храм був побудований у 1926 році. «Друкарня Преподобного Іова Почаївського» випустила у світ Служебник, Требник, унікальний Великий Збірник, Молитвослов та інші книги. У 1926 році монастир почав видавати журнал «Православна Карпатська Русь», перейменований незабаром у «Православну Русь», що є нині друкованим органом РПЦЗ. У 1934 році архімандрит Віталій був висвячений на єпископа митрополитом Антонія (Храповицького) у Сремських Карловцях і відправлений до Північної Америки як архієпископ. Під час Другої світової війни створений ним монастир був зруйнований (зберігся тільки храм), а братія переселилася в обитель Святої Трійці у Джорданвілі (США, штат Нью-Йорк), куди була перевезена і друкарня.

Російська православна еміграція у Чехословаччині[ред. | ред. код]

У проміжку між двома світовими війнами на території Чехословацької республіки існували також православні парафії російських емігрантів, які підкорялись митрополиту Євлогію (Георгієвському). Митрополит до 1931 року був у складі Московської Патріархії, у 1931-1945 роках — Екзарх російських парафій у Західній Європі у складі Константинопольського Патріархату, а в 1945 році знову возз'єднався з Московською Патріархією. Парафіями цією юрисдикції керував єпископ Сергій (Корольов).

У цей час російська діаспора у Чехословаччині була вельми численна. У Празі існував ціла низка російських організацій та освітніх установ. Спеціально для російських професорів і викладачів було побудовано кілька житлових будинків у празькому районі Дейвіце. Для поховання російських емігрантів було створено Успенське братство, ретельністю якого на Ольшанському цвинтарі у Празі був споруджений храм на честь Успіння Божої Матері, освячений у 1925 році митрополитом Євлогієм у співслужінні єпископів Михаїла Шабацкого (Сербська Православна Церква) і Сергія Празького.

До юрисдикції митрополита Євлогія також відносилися парафії у Брно, Братиславі, Карлових Варах, Франтішкових і Маріанських Лазнях.

Православна церква під час окупації[ред. | ред. код]

15 березня 1939 чеські землі були окуповані фашистською Німеччиною. Тут був створений імперський протекторат у Чехії і Моравії. Німецька влада намагалися всіх православних, які проживають на території протекторату, підпорядкувати Берлінському архієпископу Серафиму (Ляде) (1883-1950), який перебував у юрисдикції Карловацького Синоду (РПЦЗ). 3 листопада 1939 було укладено угоду про перехід парафій, керованих єпископом Сергієм Празьким, у відання архієпископа Берлінського. У 1941 році єпископ Горазд вів переговори з архієпископом Серафимом, Міністерством церковних справ у Берліні і Міністерством освіти і народної освіти в Празі про юридичне положенні його єпархії в нових умовах. 4 березня 1942 було затверджено спеціальне доповнення до статуту Чеської православної єпархії. У ньому говорилося, що до часу остаточного рішення юрисдикційного питання єпархія, не відмовляючись від сербської юрисдикції, тимчасово підпорядковується архієпископу Берлінському.

27 травня 1942 група чеських парашутистів, закинутих із Великої Британії, розстріляла генерала поліції обергрупенфюрера СС Рейнгарда Гейдріха. Священик празького кафедрального собору святих Кирила і Мефодія надав їм притулок у крипті храму. Парашутисти пробули тут 22 дні, після чого місце їх знаходження було виявлено гестапо. Єпископ Горазд, священики кафедрального собору Вацлав Чікл і Володимир Петршік, а також староста храму Ян Сонневенд були взяті під варту і 4 вересня 1942 розстріляні на військовому стрільбищі у Празі. 27 вересня того ж року було заборонено існування Чеської православної церкви. Її майно конфісковане, храми закриті, духовенство піддано арештам і висновкам, миряни відправлялися на примусові роботи до Німеччини.

Після захоплення фашистськими військами чеських земель на території Словаччини було проголошено самостійну державу, що знаходилося у фактичній залежності від німецької влади. Закарпаття увійшло в угорську зону окупації. Мукачівський єпископ Володимир (Раїч) був узятий під варту угорською владою. Православні парафії Закарпаття та Словаччини перейшли в підпорядкування архієпископу Серафиму (Ляде).

Відновлення Православної церкви[ред. | ред. код]

У травні 1945 року Православна церква була відновлена, а 28 вересня того ж року страчені клірики Чеської церкви були посмертно нагороджені хрестом «In memoriam». Іменем святителя Горазда названі площі і вулиці в Празі, Оломоуці, Брно та інших містах. У 1987 році Чехословацька православна церква зарахувала єпископа-мученика до лику святих.

Московський патріархат[ред. | ред. код]

Перехід у Московський патріархат[ред. | ред. код]

У 1945 році гостро постало питання про майбутню юрисдикцію православних парафій Чехословаччини. Сербська церква, що пережила погром усташів, тільки починала відновлювати своє канонічне життя. Московська Патріархія ж все більше привертала до себе увагу з боку місцевих православних громад. Цьому сприяло те, що в жовтні 1945 році з нею возз'єднався єпископ Сергій (Корольов) і підпорядковані йому емігрантські парафії.

Підкарпатська Русь увійшла до складу СРСР як Закарпатська область Української РСР. За угодою Синодів Сербської та Російської церков Мукачівська єпархія перейшла в юрисдикцію Московської Патріархії.

8 листопада 1945 єпархіальний з'їзд Чеської православної єпархії, що відбувся в Оломоуці, прийняв рішення почати переговори про вихід з юрисдикції Сербської патріархії і перехід у підпорядкування Російській церкві. У травні 1946 році до Праги прибув з Москви архієпископ Єлевферій (Воронцов), що створив на території Чехословацької держави Екзархат Московської Патріархії. Сербська Церква у 1948 році офіційно заявила про свою згоду на перехід автономної Чеської єпархії у відання Московського Патріарха.

У 1946-1947 роках до Чехословаччини повернулися волинські чехи, які також були православного віросповідання. Їх переселення було однією з причин чисельного зростання православних громад. До 1949 року Екзархат включав в себе дві єпархії — Чесько-Моравську з центром у Празі і Східно-Словацьку із центром в Пряшеві. У 1949 році не єпархіальних зборах у Празі було вирішено розділити Чесько-Моравську єпархію на дві: Празьку і Оломоуцько-Брненську (єпископська кафедра в Оломоуці).

Друга хвиля переходу уніатів у Православ'я[ред. | ред. код]

У Східній Словаччині у середовищі уніатів знову почастішали випадки повернення у Православ'я. Цьому сприяло знищення греко-католицьких церков в Україні, Закарпатті та Румунії. Однак цей процес був форсований владою із політичних мотивів, що згодом створило серйозну церковну проблему, нерозв'язану і нині.

28 квітня 1950 року у Пряшеві був скликаний собор греко-католицького духовенства та віруючих, який оголосив про скасування Ужгородської унії 1646 року і про возз'єднання з Православною церквою. Рішення собору були затверджені Святійшим Патріархом Алексієм I. У Східній Словаччині були створені дві єпархії — Пряшівська на чолі з єпископом Олексієм (Дехтярьовим) та Михайлівська на чолі з єпископом Олександром (Міхалічем). Таким чином, до середини 1950 Екзархат Московської Патріархії в Чехословаччині включав у себе чотири єпархії.

Автокефальна церква[ред. | ред. код]

Надання автокефалії[ред. | ред. код]

2 жовтня 1951 Екзарша Рада на своєму засіданні прийняла рішення просити Російську православну церкву про дарування Чехословацькій православні церкві автокефалії. 19 жовтня було отримано згоду Державного управління з церковних справ. 23 листопада 1951 у Москві Святійшим Патріархом Алексієм I було підписано «Акт про дарування автокефалії Чехословацькій Православної Церкві», першим Предстоятелем якої був обраний митрополит Єлевферій (Воронцов). Урочистості з нагоди проголошення автокефалії відбулися 8-9 грудня 1951 року у Празі. В урочистому богослужінні та інтронізації митрополита Єлевферія, що проходили в кафедральному соборі святих Кирила і Мефодія, взяли участь представники Антіохійської, Російської, Грузинської, Румунської, Болгарської та Польської православних церков.

Однак акт проголошення автокефалії Чехословацької церкви не був визнаний Константинопольським патріархатом, який продовжував вважати її автономною у своєму підпорядкуванні. Архієпископ Савватій (Врабец) не увійшов в юрисдикцію Московської патріархії. Залишившись без храмів, він продовжував жити у Празі, маючи незначне число прихильників. Помер у листопаді 1959 року. Його відспівування очолив митрополит Празький Йоан (Кухтін). Похований архієпископ Савватій на Ольшанському цвинтарі у Празі.

Поверненя значної частини вірян в унію[ред. | ред. код]

13 червня 1968 Греко-Католицька Церква у Чехословаччині була відновлена. Це викликало у Східній Словаччині процес масового повернення в унію, що супроводжувався насильницькими поверненнями храмів і церковних установ, і суттєво зменшило кількість православних парафій.

Реформування устрою[ред. | ред. код]

Після краху комуністичної системи до кінця 1992 року став очевидним швидкий розпад Чехословацької федеративної республіки на дві незалежні держави. У зв'язку з цим Помісний собор Чехословацької православної церкви, що проходив 11-12 грудня в Пряшеві, висловився за збереження єдиної автокефальної Церкви, що розповсюджує свою юрисдикцію на територію двох незалежних держав. Однак, згідно з новою політичною ситуацією, було прийнято рішення про зміну офіційного найменування Церкви. Відтепер вона стала називатися «Православна Церква у Чеських землях і Словаччині». Був прийнятий новий Статут Церкви, за яким єдина Митрополича рада була розділена на два самостійних органи — Митрополича рада Чеських земель у Празі і Митрополича рада Словаччини в Пряшеві. Предстоятелем Церкви відтепер міг бути обраний як архієпископ Празький, так і архієпископ Пряшівський. Єдиними для всієї Церкви залишилися Священний Синод і Помісний Собор. Пряшівський собор 1992 року прийняв рішення про канонізацію моравського князя Ростислава, ініціатора Кирило-Мефодіївської місії серед слов'ян. Урочистості з нагоди канонізації проходили 29-30 жовтня 1994 у Пряшеві і Брно.

1 січня 1993 Чехословацька Республіка розділилася на дві держави — Чехію і Словаччину, на територію яких поширюється канонічна влада єдиної Помісної Церкви.

Визнання автокефалії Константинопольським патріархатом[ред. | ред. код]

27 серпня 1998 Константинопольським патріархом Варфоломієм був виданий «Патріарший і Синодальний Томос про дарування автокефалії святої Православної Церкви у Чеських землях і Словаччині», який розглядається сучасними чеськими каноністами як акт визнання Константинополем автокефалії, отриманої у 1951 році від Російської православної церкви.

21 століття[ред. | ред. код]

На початку 2000-х років Православна Церква Чеських земель і Словаччини складається з 4 єпархій, які об'єднують 166 парафій з 184 храмами. За переписом 1991 року на території Чехії і Словаччини проживало близько 53 тисяч православних[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]