Раси Середзем'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Раси Середзем'я
Айнури

Валар
Майар
Ельфи
Люди
Люди Півдня і Сходу
Гноми
Гобіти
Енти
Хуорни
Орли
Орки
Уруки
Тролі
Дракони
Велетні
Річні Діви
Балроги
Варги
Вовки-перевертні
Гобліни
Вампіри
Мертві
Назгули
Нежить з Могильників
Павуки
Том Бомбадил

У даній статті перелічуються раси розумних істот легендаріуму Дж. Р. Р. Толкіна, що живуть чи жили у Середзем'ї. Деякі з них вимерли або покинули континент у давні часи.

Раси Айнур (ангелів)[ред.ред. код]

Валар[ред.ред. код]

Докладніше Валар.

Валар (квен. Valar - Наділені Силою) - найменування великих айнурів створених Еру Ілуватаром, що увійшли в Еа на початку Часів і взяли на себе відповідальність оберігати і керувати Ардою[1]. У Епоху Свічад оселились на острові Альмарен на Великому озері посеред Середзем'я. Через атаку найсильнішого вали - Родоначальника Зла Мелькора покинули Середзем'я і оселились у землі Аман на Заході Арди, де створили нев'янучу країну Валінор[2]. У Середзем'ї вони з'являлись час від часу в Епоху Дерев (Яванна, Ороме, Улмо). Востаннє з'явились у Середзем'ї під час Війни Гніву. Опісля відкрито не виступали проти Саурона, щоб не завдати нових руйнувань Землі, а надіслали у Середзем'я істарі.

Істарі[ред.ред. код]

Докладніше Істарі.

Майар надіслані у різний час валар з метою допомоги народам Середзем'я у боротьбі проти Саурона[3]. Вони прийшли у подобі старих людей, що не вмирали, але старілися з роками, переобтяжуюсь турботами світу. Всього їх було п'ятеро - з них троє Олорін (Мітрандір або Гандальф), Курумо (Курунір або Саруман) та Айвенділ (Радагаст) діяли на північному заході Середзем'я і увійшли в історію краю, а двоє - Алатар і Паландо відійшли на схід і про них нічого невідомо (див. Люди Півдня та Сходу). Істарі відмовились від більшості з своїх сил щоб не завдати шкоди Арді та її мешканцям. Саруман зрадив місію, намагаючись стати новим Темним Володарем замість Саурона (хоч насправді став його маріонеткою). Радагаст відійшов від турбот за людей та ельфів, присвятивши свій час піклуванню про звірів та пташок. Лише Гендальф виконав покладену на нього місію і повернувся у Валінор[4].

Майар[ред.ред. код]

Докладніше Майар.

Майар - менші айнури що служать валарам, знаходячись у служінні комусь з валар і валіе. Вони допомагають валар у їх турботах про Арду. Більша частина їх має подобу людей, хоча декотрі з них прийняли подобу тварин (див. Орли Манве)[5]. Деякі з них перейшли на службу до Мелькора і наймогутнішим серед них був Майрон один з майа Ауле, що став відомим як Саурон або Гортхаур[6]. Також майар, що перейшли на службу Зла стали демонами (див. Балроги) або лиходійськими істотами (Вовки-перевертні і, можливо, Дракони). У Другу та Третю Епоху до Середзем'я з метою допомоги народам у боротьбі з Сауроном були надіслані п'ятеро майарів-істарі.

Безсмертні раси[ред.ред. код]

Енти або Пастирі Дерев[ред.ред. код]

Докладніше Енти.

Енти або Онодріми також Пастирі Дерев - найдавніша раса істот Середзем'я створена Еру Ілуватаром на прохання валіе Яванни, щоб оберігати Дерева та інші рослини (Олвари)[7]. Енти першими пробудились в лісах Белеріанду на початку Епохи Дерев. Зустріч з ельфами, дала можливість ентам навчитись мови. Вони добре вивчали мови інших народів, хоч у переговорах між собою говорили своє довгою і повільною мовою (див. Ентіш). Після Війни Гніву чоловіки ентів оселились у лісах Еріадору, а жінки - у садах на лівому березі Андуїну. Внаслідок Війни Останнього Союзу сади ентиць (жінок ентів) були випалені армією Саурона, а самі жінки зникли безвісти (у своєму листі Толкін писав, що швидше за все вони також загинули). Чоловіки ентів залишились жити у лісі Фангорн і приймали участь у Війні Персня на боці сил Заходу. Тривалість життя ентів була необмежена, однак в міру старіння вони застигали, впадали в сон і перетворювались на дерева. Відтак, в Третю Епоху енти у Середзем'ї були зникаючою расою[8][9].

Ельфи або Квенді (також Елдари)[ред.ред. код]

Докладніше Ельфи (Середзем'я).

Ельфи або Квенді (квен. Qwendi - Ті що говорять голосами) - раса безсмертних істот створена Еру Ілуватаром (також має назву Старші Діти Ілуватара). Задум ельфів як раси пролунав у третій темі Музики Айнурів. Ельфи можуть загинути або зав'янути, але за волею Мандоса вони іноді повертаються в світ живих. Також вони можуть переносити рани, що для людей та інших істот можуть бути смертельними. Культура елдарів досягла високого рівня, особливо в тих що жили у Валінорі і мала великий вплив на культури інших рас: як -от люди, гноми, гобіти тощо.Ельфи пробудились на сході Середзем'я біля берегів озера Куївіенен в Епоху Дерев, коли над всіма континентами Арди світили тільки зорі. Тому і в пізніший час ельфи дуже любили зоряне небо. Велика мандрівка до світлої землі Аман розділила ельфів на різні народи. Так, аварі не схотіли йти на захід і лишились на берегах озера; ваньяри і нолдори дістались Аману і оселились у Валінорі та сусідньому з ним місті Тіріон; телері рухались дуже повільно і частина їх залишилась у Середзем'ї, ставши нандорами та синдарами, а інші все ж дістались землі Аман і оселились на острові Тол - Ересеа та місті Альквалонде на березі Елдамарської затоки. Викрадення Мелькором Сильмарилів спричинило вихід нолдорів з Аману, що став повстанням проти волі валарів, найгіршим проявом якого було братовбивство в Альквалонде. За це нолдори були прокляті валарами на нещастя і сльози. Кінець Епохи Дерев і Перша Епоха років Сонця пройшли у боротьбі ельфійських королівств Белеріанду проти Мелькора, в якій вони всі впали. У Війні Гніву приймали участь ваньяри і нолдори Фінарфіна, що залишились у Амані. Телері перевезли їх на кораблях, однак у боях участі не приймали, бо пам'ятали зло вчинене нолдорами в Альквалонде. Після війни більшість нолдорів повернулись на Захід і оселились на Тол - Ересеа[10].

У Другу Епоху нолдори, що лишились у Середзем'ї та синдари Белеріанду заснували королівства у Ліндоні, Ерегіоні та місцевостях згодом відомих як Лотлоріен і Морок-Ліс. Викуті ельфами Ерегіону Персні Сили стали знаряддям Саурона у поневоленнні народів, проте три ельфійські перстені вони викували самостійно і вони не мали ніякого зла[11]. У мінливому світі Арди Спотвореної Злом ельфи врешті втомлюються від безперервного повторення подій і вирушають на Захід до Безсмертних Земель, їм доступний Прямий Шлях у розділеному після падінні Нуменора просторі. Третя Епоха це повільне згасання високих ельфів Середзем'я, вони все більше живуть минулим і поволі залишають цей світ, вирушаючи за моря. Остаточне падіння Саурона і втрата сили трьох перснів лише посили це згасання, у останній рік Третьої Епохи (3021) останні з нолдор та їх нащадки покинули Середзем'я[12]. Врешті, у звичайному світі ельфів лишились одиниці і вони майже не зустрічаються з людьми.

Орли Манве[ред.ред. код]

Докладніше Орли (Середзем'я).

Орли Манве - духи-майар Манве, що прийняли вигляд велетенських орлів. Після викрадення Сильмарилів і виходу нолдор вони оселились у Середзем'ї і допомагали ельфам у боротьбі з потворами Мелькора[13]. Після Війни Гніву більшість орлів повернулась у Валінор, але дехто залишився у Середзем'ї, оселившись у Імлистих горах[14].

Річкові діви[ред.ред. код]

Річкові Діви - істоти що живуть у ріках та річках (подібно до водяних русалок). Можливо належать до майарів Володаря Вод Улмо (походження їх і належність до якоїсь з рас чітко не вказані). В творах Толкіна побіжно вказані лише дві Річних Діви - дружина Тома Бомбаділа Золотинка (у деяких перекладах Златеніка) та її мати Водяниця[15]. Згадуються у першій частині "Володаря Перснів" - "Братство Персня" та збірці віршів "Пригоди Тома Бомбаділа".

Том Бомбаділ[ред.ред. код]

Том Бомбаділ - найдавніший мешканець Середзем'я або Старійший, що оселився в Еріадорі задовго до пробудження ельфів і сходження Сонця та Місяця. Ельфи прозвали його Йарвеном Бен - Адаром (Безотчим Отцем Заповідних Земель), гноми - Форном, дунедайн Арнору - Оральдом[16]. Це був дивний давній дух у подобі чоловіка, що жив у Пралісі на схід від Ширу і був настільки могутнім, що навіть чари Персня Саурона не діяли на нього. Можливо, це був дикий майар Яванни, який настільки любив Середзем'я, що залишився в затемненому краї після загибелі Великих Свічад. Том Бомбаділ двічі врятував гобітів Фродо, Сема, Меррі та Піппіна; вперше звільнивши Меріадока і Перегріна з лап Дядька Іви, а вдруге звільнивши від духів Могильників Тірн - Гортад[17].

Проміжні раси[ред.ред. код]

Напівельфи[ред.ред. код]

Напівельфи - діти народжені від шлюбів ельфів та людей. Оскільки син Берена і Лутіен Діор був народжений вже після повернення їх з - за моря (коли Лутіен відмовилась від безсмертя), його не можна віднести до напівельфів. Напівельфами були син Туора та Ідріль Келебріндаль Еаренділ , а також його діти (народжені в шлюбі з Ельвінг) Елрос і Елронд[18]. Після Війни Гніву синам Еаренділа дали можливість обирати расу з якою вони пов'яжуть своє життя. Елронд обрав ельфів і з часом набув слави наймудрішого серед них, ставши членом Білої Ради. Елрос обрав людей, ставши правителем наймогутнішого з людських королівств Нуменор[19]. Він прожив п'ятсот років, проте як і всі люди врешті - решт покинув матеріальний світ. Також до напівельфів відноситься Ельдаріон син Елесара і Арвен, що правив Арнором і Гондором після батька, однак його життя було життям людини[20].

Смертні раси[ред.ред. код]

Гобіти[ред.ред. код]

Докладніше гобіти.

Гобіти - раса невеликих схожих на людей істот, з порослими шерстю ніжками, завдяки чому вони не носять ні чобіт, ні черевиків. Походження (можливо гобіти належать до однієї з людських рас, хоч самі вони це заперечують) і час пробудження невідомі, бо давні ельфійські легенди розповідають, головним чином про ельфів, а людські - про ельфів і людей, мало звертаючи увагу на інші народи. Тому найдавніші відомості про них відносяться до кінця першого - початку другого тисячоліть Третьої Епохи. У той час були відомі три племені гобітів - лісовики (біляки) - прийшли в Еріадор з півночі, лапітупи (мохноступи) та хвати (стури), котрі прийшли з долини Андуїну. Найдавніші гобітські поселення зникли, крім Брі та Четбору, де вони живуть разом з людьми. Близько 1600 року брати Марчо і Бланко з Брі отримали від короля Артедайну Аргелеба ІІ грамоту на землі між Білими пагорбами та Барандуїмським мостом Кам'яних луків, давши початок країні Шир, де оселилась основна маса населення гобітів[21]. Частина хватів повернулась у долину Андуїну, де займалась рибальством. З цього племені походив власник Персня Смеагол більш відомий як Голум. Однак, до кінця Третьої Епохи вони всі зникли. Переселились вони в інше місце чи вимерли - невідомо[22].

Завдяки участі гобітів у подіях Війни Персня увага інших народів до них значно зросла. Середня тривалість життя гобітів складає сто років, проте серед них є і довгожителі як тан Ширу Геронтіус Тук (Старий Тук - прожив 130 років) та Більбо Беггінс (прожив не менше 131 року).

Гноми (Кгазад, Наугріми)[ред.ред. код]

Докладніше Гноми (Середзем'я).

Гноми (самоназва Khazad; синд. Naugrim) - раса невисоких коренастих істот, що жили під землею. Гноми були виведені валаром Ауле, що з волі Ілуватара отримали власне феа (душу). Ауле створив Сім Праотців гномів, що стали вождями Семи Народів[23]. З них у легендаріумі Толкіна найчастіше згадується наймогутніший - народ Довгобородів, котрими правили нащадки одного з Праотців Дьюріна Безсмертного. Гноми пробудились в різний час у різних місцевостях. Від Ауле та деяких ельфійських майстрів вони навчились ковальському мистецтву і в ньому було мало рівних їм. Своїй майстерності та мові кгуздул вони не навчали чужинців. Гноми дуже люблять золото та інші коштовності чим привертають увагу драконів, що грабують їх[24]. У Другу Епоху від ельфів Ереґіону та з рук самого Саурона гноми отримали Сім Перснів, однак зробити їх своїми рабами Темний Володар не зміг і з часом три з них він відібрав назад (інші спалили дракони)[25]. Гноми живуть близько трьохсот років, але все одно лишаються смертними як і люди. Куди гноми відходять після смерті невідомо, однак вони вірять що їх творець Ауле збирає їх у окремих чертогах Мандоса, готуючи для них окрему роль у майбутньому переоблаштуванні світу[23].

Велетні[ред.ред. код]

Велетні - раса у Середзем'ї. Походження і тривалість життя невстановлені. Чи є добрими, чи лиходійськими істотами також невідомо. Згадуються кілька разів у повісті "Гобіт або Туди й Звідти", уперше як кам'яні гіганти в Імлистих горах, що під час нічної грози кидали один в одного каміння[26]; вдруге - як істоти, що вигнали з Імлистих гір предків Беорна [27].

Люди[ред.ред. код]

Докладніше Люди (Середзем'я).

Люди (англ. Men) - друга раса істот створених з ініціативи самого Еру Ілуватара і тому називаються Молодшими Дітьми Ілуватара. Також ельфи назвали їх атанами (аданами та едайн) - Другим Народом, гілдорами - Послідовниками, апанонарами - Другородними; енгварами, Хворобливими та фірімарами, Смертними; а також Загарбниками, Чужоземцями, Незбагненними, Самоклятими, Деспотичними. Тими що бояться ночі, Дітьми Сонця. На відміну від ельфів, долі людей не пов'язані зі світом і вони покидають його. Цей дар Ілуватара люди згодом нарекли прокляттям, оскільки відходили у невідомість з якої ніхто не повернувся, окрім Берена (але той не розповідав нічого про місце з якого він повернувся)[28]. Люди пробудились у Гілдоріені на сході Середзем'я після сходження Сонця на небі. Невдовзі поплічники Моргота розшукали їх і той потайки вийшов з Ангбанда і звабив людей до поклоніння йому як божеству. Однак, частина людських племен згодом відкинула поклоніння йому і прийшла до Белеріанду[29]. Це були три племені що називались едайн або адани. Разом зі східнянами племен Бора (що також перейшли на бік елдарів) та і Улфанга Чорного (що все одно служили Морготу, хоч попервах приховували це) вони стали відомі як люди Першої Епохи. Після Війни Гніву адани отримали в нагороду острів Еленна, де постало найвеличніше з людських королівств Другої Епохи Нуменор. Мешканці Нуменора або дунедайн отримали дуже довге життя в порівнянні з іншими народами людей, але все одно залишились смертними. Туга за безсмертям і заповідними землями Заходу стала причиною затьмарення більшості нуменорців, що закінчилось загибеллю острова і всіх його мешканців, крім Вірних Нуменорців, що його вчасно покинули[30]. У Середзем'ї вірні заснували королівства Арнор і Гондор. Також на півдні в Гараді та Умбарі лишились чорні нуменорці, що стали вклонятися злу. Третя Епоха була часом розквіту і занепаду Арнору і Гондору, що прийняли на себе вістря боротьби сил Ворога[31]. Водночас, це був час посилення інших племен людей як - от рогірими, беорнінги, мешканці Дейла та Езгарота, котрі також виступали на боці сил Заходу. Інші ж народи людей ще в Другу Епоху перейшли на бік Зла (Див. Люди Півдня та Сходу).

Четверта Епоха що настала після знищення Персня і остаточного згину Саурона була часом людей і повільним згасанням інших рас Середзем'я. Однак, для дунедайн, як і для елдарів це був занепад, роки їх життя ставали все коротшими, а самі вони поволі розчинились серед менших народів[32].

Люди - Перевертні[ред.ред. код]

Єдиним родом людей - перевертнів, що згадуються у творах Толкіна про Середзем'я, були Беорн та його нащадки. Вони вміли перевтілюватись у великих чорних ведмедів. Походження роду Беорна було невідоме, за одними даними це були ведмеді, за іншими - люди. Беорн та його нащадки були господарями земель між Великою Рікою Андуїн та Морок - Лісом, а також вождями народу, що мешкав у тому краї і за ім'ям вождя та його нащадків носив назву беорнінги. Так чи інакше, але за тривалістю життя Беорн належав до звичайних людей і у час, що описується у "Братстві Персня" вождем беорнингів уже був його син Гімбеон Старий[33].

Хуорни[ред.ред. код]

Докладніше Хуорни.

Хуорни або Гворни - раса велетенських деревоподібних істот, споріднених з ентами, наділених розумом і здатністю пересуватись. Одні хуорни були деревами, що пробудились внаслідок сприятливих умов (волога та догляд ентів), інші - старими ентами, що здерев'яніли. Переважна частина їх жила у лісі Фангорн і один (Дядько Іва) у Пралісі. Без догляду гворни ставали злими і ворожими до чужинців. Разом з ентами вони брали участь у Війні Персня на боці Рогану.

Раси виведені Владиками Зла Мелькором і Сауроном[ред.ред. код]

Вампіри[ред.ред. код]

Вампіри - раса велетенських кажанів, що пили кров. Одна з цих потвор Тгурінгветіль була зв'язковою між Морготом і Сауроном, літаючи від Тол-ін-Гаурот до Ангбанда. У її подобі Лутіен увійшла в Ангбанд[34]. Раса кажанів - вампірів існувала і в пізніші часи. Так, напередодні Битви П'яти Армій (грудень 2941 р.), армію орків Больга та варгів супроводжувала хмара кажанів, котрі летіли так щільно, що затулили Сонце[35].

Варги[ред.ред. код]

Докладніше Варги (Середзем'я).

Варги - велетенські вовки, що живуть в лісах біля Імлистих гір та долин Андуїну. На відміну від вовків - перевертнів є великими звірами, а не оберненими на вовків духами. Варги - найближчі союзники орків і разом з ними приймають участь у набігах на людські поселення на околицях Рованіону[36].

Вовки-перевертні або вовкулаки[ред.ред. код]

Вовки-перевертні або вовкулаки - одні з духів майар, що перейшли на бік Мелькора і той дав їм тілесну подобу велетенських вовків. Вперше з'явились на землях Белеріанду в Епоху Дерев. Після захоплення Тол - Сіріона Саурон завів на острові вовкулаків і тому він став називчатись Тол - ін - Гаурот (Острів Вовкулаків). Один з цих вовків зжер супутників Берена та Фінрода Фелагунда, що були схоплені Сауроном і увязнені в підвалах фортеці Мінас -Тіріт. Фінрод убив вовкулаку, але й сам помер від отриманих ран. Ватажком їх був велетенський вовк Драунглуін - жахлива потвора, що віддавна служила злу. Коли Лутіен наблизилась до воріт Тол - ін - Гаурот Саурон вислав Драуглуіна, однак гончак Гуан з Валінора здолав його. У подобі Драуглуіна Берен відправився до воріт Ангбанда.

З поріддя Драуглуіна Моргот виростив одне щеня, годуючи його живою плоттю. Цей велетенський вовкулака отримав імення Кархарот (Червона Паща) або Анфауглір (Пожадливі Щелепи). Саме Кархарот перестрів Берена й Лутіен і зжер здобутий Сильмарил разом з долонею Берена. Камінь обпік нутрощі вовкулаки, і той помчав стрімко на південь, нищачи все перед собою. Зрештою він прибіг у Доріат і ельфи Маблунг, Белег Міцнолукий, король Елу Тінгол, Берен Ерхаміон і Гончак Гуан влаштували полювання на звіра. У бою з вовком Берен отримав смертельні рани, також був смертельно поранений і гончак Гуан, але він - таки зміг убити звіра. З розпоротого черева Кархарота було витягнено Сильмарил та руку Берена[37].

Після Війни Гніву частина вовків - перевертнів уціліла і згодом повернулась на службу до Саурона. Наприкінці Третьої Епохи Саруман оселив частину вовкулаків у Ізенгарді[38].

Після невдалої спроби переходу через перевал над Карадрасом, при поверненні у Ерегіон, Хранителі Персня були атаковані вовками - перевертнями. Ватажка та кількох вовкулак вразили стріли Леголаса, а підпалені Гендальфом падуби стримали натиск звірюк. Коли зійшло сонце виявилось, що тіла убитих звірів безслідно зникли[39].

Дракони[ред.ред. код]

Докладніше Дракони (Середзем'я).

Дракони - раса велетенських рептилієвидних істот виведених Морготом у Першу Епоху для боротьби з нолдорами. Походження достеменно не встановлене. Можливо, це були одні з багатьох духів - майар, що перейшли на бік Мелькора і той надав їм змієподібну подобу. Найсильніший і найнебезпечніший вид драконів - урулокі (вогнедишні дракони праотцем яких був Глаурунг Золотий) та їх нащадки урулокі рамалокі (вогнедишні крилаті дракони до яких, зокрема, належали Анкагалон Чорний та Смауг Золотистий), що приймали участь у знищенні ельфійських королівств Белеріанду (Таргеліон, Нарготронд, Гондолін) та спаленні міст Дейл та Езгарот і захопленні гномівських чертогів у Ереборі (дракон Смауг Золотистий)[40][41]. Менш активними були холодні дракони з Еред - Метрін (Сірі гори), до яких належав, зокрема, дракон Ската[42]. Також у незавершених творах Толкіна згадуються феалокі (дракони - світляки) та лінгвалокі (морські або риби - дракони). Дракони пережили падіння Моргота і, за словами Толкіна, жили у набагато пізніші епохи, вже як самостійні істоти[43].

Орки (гобліни і урук - хайї)[ред.ред. код]

Докладніше Орки (Середзем'я), Уруки (Середзем'я).

Орки (англ. Orks; синд. Irch) - раса потворних і огидних істот створених Мелькором. З усіх злодіянь Темного Вали це було найбільше, оскільки він вивів їх з упійманих ельфів, перетворених на потвор чарами і катуванням[44]. Орки ненавиділи і боялись свого володаря, зрештою, вони ненавиділи весь світ і між собою точили постійні чвари, що нерідко переходили у бійки та вбивства. Своєї власної мови вони не мали, а запозичували слова з інших мов, творячи найгрубіші діалекти та жаргони (настільки різноманітні, що дуже часто сусідні орди не розуміли одне одного)[45]. Орки були основною силою армій Мелькора та Саурона. За своєю жорстокістю і вигадливістю тортур вони перевершували інших лиходійських істот Ворога. Орки важко переносили сонце, світло якого викликало в них головні болі й запаморочення[46].

У Війні Гніву загинуло чимало орків, однак частина їх все - таки вціліла, заховавшись у дальніх печерах найдальших гір. Гобліни Імлистих гір були змалілими і ослаблими нащадками орків Мелькора. У повісті "Гоббіт або Туди й Звідти" також згадуються гобгобліни, але чим вирізнявся цей вид орків не зазначено[47]. Також у Мордорі жило плем'я орків - карликів, котрих великі називали снагами (у перекладі з чорної говірки "снага" означає раб). У Темні роки Саурон для своїх рабів вигадав чорну говірку, але після його падіння у Війні Останнього Союзу цю мову орки забули (хоч і запозичили з неї багато слів як - от "гхаш" вогонь)[45].

Близько 2475 р. Т. Е. з'являється новий вид орків відомий як урук - хайї - вони були значно вищими від інших і не боялись сонця[48]. Після своєї зради Саруман також прийняв на свою службу орків (великих мордорських уруків), хоч про це тривалий час ніхто не знав. Схрестивши горян сірого краю з орками, він вивів потворних напіворків - напівлюдей, що вірно служили йому і брали активну участь в окупації Ширу[49].

Тролі[ред.ред. код]

Докладніше Тролі (Середзем'я).

Тролі (англ. Trols; синд. Torog ) - раса велетенських істот виведених Мелькором у Епоху Дерев, що були пародією на ентів. З яких істот витворив їх Темний Вала залишається невідомим (скоріш за все ними стали якісь тварини). Загалом це були грубі похмурі створіння зі слабким розумом, що розмовляли примітивною мовою. Будь - якої соціальної організації в них не було, тролі жили по - одинці або групами. Сонячне світло перетворювало їх на каміння. Саурон навчив їх деяким здібностям, що вони могли засвоїти та з допомогою чар надав їм можливість мислити. Навчившись мові Вестрон від орків, вони використовували її спрощені форми.

У Третю Епоху Саурон вивів нову породу тролів, що могли переносити сонце - це були олог - хайї. Говорили вони мало і темною говіркою прийнятою в Барад -Дурі. Дехто вважав їх великим різновидів орків, але за своїм зростом, будовою тіла та примітивним складом розуму олог - хайї нічим не нагадували орків[50]. Усього в легендаріумі Толкіна згадуються сім різновидів тролів: кам'яні, гірські, снігові, олог - хайї, пагорбові, багатоголові та печерні, а також напівтролі з Далекого Гараду.

Раси що стали на бік Зла[ред.ред. код]

Балроги[ред.ред. код]

Докладніше Балрог.

Балроги або валараукари - вогненні духи - майар, що у прадавні часи перейшли на бік Мелькора і стали демонами[51]. Балроги були наймогутнішими (після Саурона) слугами Моргота, у бою з ними не міг встояти навіть наймогутніший воїн. Ватажком їх був Готмог, що вбив ельфійських королів Феанора, Фінгона та знатного ельфа Ектеліона з Гондоліна. У бою з Ектеліоном Готмог також загинув. Майже всі балроги згинули у Війні Гніву, але деяким з них вдалось заховатись у глибоких печерах, як - от балрог Морії, вбитий Гендальфом 25 січня 3019 р. Т. Е[52].

Гігантські павуки з нащадків Унголіанти[ред.ред. код]

Докладніше Павуки (Середзем'я).

Гігантські павуки - раса лиходійських істот породжених темрявою. Праматір'ю їх була велетенська павучиха Унголіанта, що виплодила безліч цих павуків у землі Нан - Дунгортеб у Белеріанді[53]. Останньою дитиною Унголіанти була павучиха Шелоб[54]. Після Війни Гніву вцілілі павуки втекли до земель Середзем'я і тривалий час переховувались у печерах та прихованих гірських долинах (як - от та сама Шелоб, що оселилась у печері на перевалі Кіріт - Унгол на вершинах Ефел - Дуат (Похмурі гори)). З появою Саурона у Дол -Гулдурі велика популяція павуків оселилась у Морок - Лісі.[55]

Люди Півдня та Сходу[ред.ред. код]

Докладніше Люди (Середзем'я)#Люди Півдня та Сходу.

Люди Півдня та Сходу - народи Гараду, східняни (істерлінги) Руну, вар'яги Кханду та інші людські племена Сходу з середини Другої Епохи потрапили під владу Саурона. Незважаючи на тиранічний характер його правління, вони вважали Темного Владику богом, бо він навчив їх кувати метали, виготовляти міцну зброю і будувати кам'яні великі міста[56]. Наприкінці Другої Епохи до них додались чорні нуменорці зваблені Сауроном, що сповідували запроваджений ним кривавий культ Мелькора. Чорні нуменорці також були вправними у темних чарах (згадати хоча б дружину короля Гондору Таранонна Фаластура Берутіель, що добре знала чорну магію). Навіть після падіння Саурона у Війні Останнього Союзу ці народи продовжували зберігати йому відданість так що місія істарі Алатара і Паландо, покликаних підняти бунт проти Темряви у цих краях, зазнала невдачі[57].

У Війні Персня ці люди здійснили атаку на Мінас - Тіріт та Дейл і Еребор навесні 3019 р. Т. Е. Також відомо що після знищення Перстеня гарадріми та східняни продовжували чинити запеклий опір, оскільки надто довго перебували під темрявою і ненавиділи все що ототожнює Захід[58].

Неживі істоти (примари)[ред.ред. код]

Назгули[ред.ред. код]

Докладніше Назгули та Король - Чаклун.

Назгули (чорн. говір. Nasgul - Носій Персня) також улайри (Примари Персня) - дев'ять людей - великих воїнів та володарів, що отримали від Саурона людські перстені. Якщо з гномами Темний Володар зазнав невдачі (гноми не стали служити Злу, хіба що перстені зробили їх жадібнішими до золота і коштовностей), то поневолити людей у нього вийшло. Власники дев'яти перстенів отримали дуже довге життя і практично необмежену владу над людьми, однак, в міру використання перснів з добрих чи поганих намірів, всі вони, хто раніше хто пізніше, перетворились на Примар[59]. Примари Персня (також їх звали Живі Мерці) були найнебезпечнішими з рабів Саурона. Самий лише доторк до них був небезпечним, а рани завдані чаклунською зброєю назгулів (якщо поруч не знаходилось дуже вмілого лікаря) завжди були смертельними. З усіх дев'яти людей, що стали улайрами відоме ім'я лиш одного з них - чорного істерлінга Кгамула[60]. Щодо інших назгулів відомо тільки те що троє з них походили зі знатних нуменорських родів[61]. Ватажок назгулів був більш відомий як Володар Ангмару, він пережив падіння свого королівства у 1977 р. Т. Е., втікши до Мордора. За передбаченням ельфа Глорфіндела, не руці воїна дано було вбити його[62]. Король - Чаклун згинув навесні 3019 р. Т. Е. під час битви на полях Пеленнора, у поєдинку з роганською принцесою Еовін та зброєносцем короля Теодена Меррі Брендібаком[63]. Інші вісім назгулів згинули 25 березня 3019 р. Т. Е., після знищення Єдиного Персня[64].

Народ Мертвих з Білих Гір[ред.ред. код]

Докладніше Привиди (Середзем'я).

Мертві або Клятвопорушники - духи вимерлого народу, що мешкав у Білих горах у Другу Епоху. Володар цього народу разом з усіма його підданими приніс клятву вірності Ісілдурові, яку порушив, злякавшись міці Саурона. За це Ісілдур прокляв їх, сказавши що ні королеві, ні його народу не буде спокою доки вони не сповнять свою клятву[65]. Тривалий час уночі мешканці Гондору та Рогану бачили тіні Мертвого народу. Коли король Рогану Брего та його син Балдор намагались дослідити шлях від міста - фортеці Дунхарг, що вів крізь Білі Гори, вони натрапили на старого який відповів їм що цей прохід закрито, бо він належить мертвим, що недремно стережуть його. Більше старий нічого не сказав їм, бо коли вони наблизились він був уже мертвим[66]. На бенкеті присвяченому зведенню Медусельда Балдор похвалився, що піде Шляхом Мертвих і наступного дня пішов і вже ніхто ніколи його не бачив[67].

Його останки були знайдені навесні 3019 р. Т. Е. Арагорном та його супутниками, що пройшли цим шляхом, з метою закликати Мертвих до сповнення даної обітниці. Слідом за ними йшло військо Мертвих, що супроводжувало їх до Пеларгіра, де розгромило умбарських піратів, котрі вдерлись у порт. Після цього Арагорн, вважаючи клятву сповненою, відпустив Народ Мертвих[68].

Нежить з Могильників Тірн - Гортад[ред.ред. код]

Нежить (у деяких варіантах перекладу Умертвії) - душі загиблих воїнів Кардолану, Рудауру і Артедайну викликані лиходійськими чарами короля Ангмару. Оселились у Курганах Тірн - Гортад після епідемії чуми 1636 р. Т. Е., коли вимерло населення селища людей Курганів. Будучи привидами, ці істоти мали фізичну оболонку. Саме через наявність нежиті королеві Артедайну Аравалу у 1850-ті рр. Т. Е. не вдалося знов населити Могильники Тірн-Гортад.

Нова поява Предводителя Назгулів у серпні 3018 р. Т. Е. розбурхала нежить, що була налаштована виконати будь - який наказ свого повелителя, котрий колись викликав їх у цей світ[69]. При переході крізь Могильники Фродо, Сем, Піппін та Меррі потрапили в зачарований туман і були схоплені нежиттю, що затягнула їх у поховання останнього кардоланського принца. З могильника їх виручив Том Бомбаділ, якого піснею прикликав Фродо. Він розігнав привидів і звільнив гобітів. У похованні він знайшов коштовності, що розкидав по траві зі словами: "Хто знайде людина, ельф чи птаха той і володій, аби лишень не лиходій" та мечі які він подарував гобітам[70].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Покажчик власних назв (укр.). Львів: "Астролябія". с. 336. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  2. Толкін, Дж. Р. Р. (2008 .). Сильмариліон - Розділ 1. Про початок часів (укр.). Львів: "Астролябія". с. 23–30. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  3. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 2. Повесть лет (Хронология Западных земель) - Третья Эпоха (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 405–406. ISBN 5-8352-0031-5. 
  4. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Кн. 6. - Глава ІХ.Cеребристая Гавань (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 340. ISBN 5-8352-0031-5. 
  5. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Валаквента - Про маярів (укр.). Львів: "Астролябія". с. 18–19. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  6. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Валаквента - Про Ворогів (укр.). Львів: "Астролябія". с. 20. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  7. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 2. Про Ауле і Яванну (укр.). Львів: "Астролябія". с. 34–35. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  8. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 2. Две Крепости - Главы ІV. Фангорн; VIII. На Изенгард; ІХ. Голос Сарумана (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 56–83.; 126–145.; 145–157; 157–171. ISBN 5-8352-0030-7. 
  9. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение Короля - Кн. 6. - Глава VI. Встречи. Разлуки (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 279–281. ISBN 5-8352-0031-5. 
  10. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Квента Сильмариліон (укр.). Львів: "Астролябія". с. 36–265. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  11. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Про Перстені Влади і Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 300. 
  12. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение Короля - Глава ІХ. Серебристая Гавань (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 339–340. ISBN 5-8352-0031-5. 
  13. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмарриліон - Розділ 13. Про повернення нолдорів (укр.). Львів: "Астролябія". с. 106. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  14. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно - Глава 6. Из огня да в полымя (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 131–132. ISBN 5-8352-0009-9. 
  15. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.1. Братство Кольца - Кн. 1. - Глава VI. Древлепуща (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 145. ISBN 5-8352-0029-3. 
  16. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 1. Братство Кольца - Глава 2. Совет у Элронда (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 317. ISBN 5-8352-0029-3. 
  17. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.1. Братство Кольца - Кн.1. - Глава VI. Древлепуща; Глава VIII. Туман над Упокоищами. (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 146–147.; 171–172. ISBN 5-8352-0029-3. 
  18. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 23. Про Туора і загибель Гондоліна; .Розділ 24. Про морську подорож Еаренділа і Війну Гніву (укр.). Львів: "Астролябія". с. 251; 256. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  19. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 1.Хроники Королей и Правителей - Нуменорцы и дунаданы (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 344. ISBN 5-8352-0031-5. 
  20. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение короля - Приложение 1. Хроники Королей и Правителей - Повесть о Арагорне и Арвен (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 379. ISBN 5-8352-0031-5. 
  21. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.1. Братство Кольца - Пролог І. О хоббитах (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 9–17. ISBN 5-8352-0029-3. 
  22. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е. гг.). Неоконченные сказания Нуменора и Средиземья - Охота за кольцом. litmir. me (рос.). 
  23. а б Толкин, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 2. Про Ауле і Яванну (укр.). Львів: "Астролябія". с. 31–33. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  24. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение Короля - Приложение 4. Народы и языки Третьей Эпохи - Гномы. (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 434–435. ISBN 5-8352-0031-5. 
  25. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч.1. Братство Кольца - Кн.1. - Глава ІІ. Тень Прошлого (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 67. ISBN 5-8352-0029-3. 
  26. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 78–79. ISBN 5-8352-0009-9. 
  27. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно - Глава 7. Небывалое пристанище (рос.). Санкт-Петербург: "Северо -Запад". с. 144. ISBN 5-8352-0009-9. 
  28. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 12. Про людей (укр.). Львів: "Астролябія". с. 98–100. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  29. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Розділ 17. Про прихід людей (укр.). Львів: "Астролябія". с. 138–148. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  30. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Акаллабет (укр.). Львів: "Астролябія". с. 267–294. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  31. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 1. Хроники Королей и Правителей - Владения изгнанников (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 349–372. ISBN 5-8352-0031-5. 
  32. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 1. Хроники Королей и Правителей - Повесть о Арагорне и Арвен (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 379. ISBN 5-8352-0031-5. 
  33. У своєму листі до набірника Наомі Мітчісон Дж. Р. Р. Толкін від 25 квітня 1954 р. писав: "Беорн уже помер; див. том І. стор. 241. Він фігурував у "Гобіті". Тоді йшов 2940 рік Третьої Епохи (1340 р. за літочисленням Ширу). А тепер У нас - 3018 -3019 (1418 - 1419). Нехай і перевертень, і, поза всяким сумнівом, трохи чарівник, Беорн все - таки був людиною" (Толкин Дж. Р. Р. Письма - Письмо №144 к Наоми Митчисон от 25 апреля 1954 г. http: // predanie. ru).
  34. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 19. Про Берена і Лутіен (укр.). Львів: "Астролябія". с. 181–182. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  35. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно - Глава 17. Гроза разразилась. (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 231. ISBN 5-8352-0009-9. 
  36. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно - Глава 6. Из огня да в полымя (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 129–130. ISBN 5-8352-0009-9. 
  37. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 19. Про Берена і Лутіен (укр.). Львів: "Астролябія". с. 180–189. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  38. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 1. Братство Кольца - Кн. 2. Глава ІІ. Совет у Элронда (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 311. 
  39. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 1. Братство Кольца - Кн. 2. - Глава IV. Путь во мгле (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 355–356. ISBN 5-8352-0029-3. 
  40. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон (укр.). Львів: "Астролябія". ISBN 978-966-8657-24-5. 
  41. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург.: "Северо-Запад". ISBN 5-8352-0009-9. 
  42. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 1. Дом Йорла (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 381. ISBN 5-8352-0031-5. 
  43. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Письма - Письмо № 144 к наборщику Наоми Митчисон от 25 апреля 1954 г.. predanie. ru (рос.). 
  44. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 3. Про прихід ельфів і полонення Мелькора (укр.). Львів: "Астролябія". с. 38–39. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  45. а б Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение Короля - Приложение 4. Народы и языки Третьей Эпохи - Орки и Наречие Тьмы (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 433–434. ISBN 5-8352-0031-5. 
  46. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". ISBN 5-8352-0009-9. 
  47. Толкин, Дж. Р. Р. (2008.). Хоббит или Туда и Обратно //Полная история Средиземья - Глава 7. В гостях у Беорна (рос.). Москва: АСТ. с. 88. ISBN 978-5-009746-3. Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  48. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 2. Повесть лет - Третья Эпоха (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 409; 433. ISBN 5-8352-0031-5. 
  49. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение Короля - Кн. 6. - Глава VIII. Снова дома (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 301–329. ISBN 5-8352-0031-5. 
  50. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.3.Возвращение Короля - Приложение 4. Языки и народы Третьей Эпохи - Тролли (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 434. ISBN 5-8352-0031-5. 
  51. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 3. Про прихід ельфів і поневолення Мелькора (укр.). Львів: "Астролябія". с. 36. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  52. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Приложение 2. Повесть лет - Хронология Третьей Эпохи (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 415. ISBN 5-8352-0031-5. 
  53. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 14. Про Белеріанд та його землі (укр.). Львів: "Астролябія". с. 117 – 118. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  54. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 2. Две крепости - Кн. IV. - Глава ІХ. В ло (рос.). Санкт-Петербург: Северо - Запад. с. 327. ISBN 5-8352-0030-7. 
  55. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 180–190. ISBN 5-8352-0009-9. 
  56. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Про Перстені Влади та Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 305–306. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  57. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Неоконченные сказания Нуменора и Средиземья - Истари.. litmir. me (рос.). 
  58. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Кн.6. - Глава ІV. Кормалленское поле (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 242. ISBN 5-8352-0031-5. 
  59. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Про Перстені Влади і Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 301. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  60. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Неоконченные сказания Нуменора и Средиземья - Охота за Кольцом. litmir. me (рос.). 
  61. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Про Перстені Влади і Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 278. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  62. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Приложение 1. Хроники Королей и Правителей - Гондор и наследники Анариона (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 364–365. ISBN 5-8352-0031-5. 
  63. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение короля - Кн. 5. - Глава VI. Пеленнорская битва (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 115–116. ISBN 5-8352-0031-5. 
  64. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение короля - Кн. 6. - Глава ІІІ. Огненная гора. (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 237. ISBN 5-8352-0031-5. 
  65. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин колец - Ч.3. Возвращение Короля - Кн. V. - Глава ІІ. Выбор Арагорна (рос.). Санкт-Петербург: "Северо -Запад". с. 46. ISBN 5-8352-0031-5. 
  66. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. - Кн.V. - Глава ІІІ. Рохан собирает войска (рос.). Санкт-Петербург: "Северо -Запад". с. 63–64. ISBN 5-8352-0031-5. 
  67. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Приложение 1. Хроники Королей и Правителей - Дом Йорла (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 386. ISBN 5-8352-0031-5. 
  68. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение Короля - Кн. V. - Глава ІХ. Совет перед походом (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 155–158. ISBN 5-8352-0031-5. 
  69. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Неоконченные сказания Нуменора и Средиземья - Охота за Кольцом. Litmir. me (рос.). 
  70. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 1. Братство Кольца - Кн. 1. - Глава VIII. Туман над Упокоищами (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 175–176. ISBN 5-8352-0029-3.