Гнатюк Дмитро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гнатюк Дмитро)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Гнатюк
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Дмитро Михайлович Гнатюк
Дата народження 28 березня 1925(1925-03-28)[1]
Місце народження Мамаївці, Королівство Румунія
Дата смерті 29 квітня 2016(2016-04-29)[2] (91 рік)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Румунія, СРСР, Україна
Національність українець
Професії оперний та естрадний співак, театральний режисер, педагог
Освіта Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Співацький голос баритон
Жанри опера
Колективи Національна опера України імені Тараса Шевченка
Нагороди
Герой України (орден Держави) Герой Соціалістичної Праці
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1973 Державна премія СРСР
Звання Народний артист України Народний артист СРСР
gnatuk.openua.net
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Дмитро́ Миха́йлович Гнатю́к (28 березня 1925, с. Мамаївці, Королівство Румунія — 29 квітня 2016, Київ, Україна[3]) — видатний український оперний співак (баритон), режисер, педагог. Народний артист України. Народний артист СРСР. Герой Соціалістичної Праці. Герой України. Перший виконавець хітів 1960-х — пісень «Два кольори» та «Мій Київ». Вільно володів румунською мовою. Чоловік Галини Гнатюк. Депутат Верховної Ради СРСР 8—10-го скликань (у 1972—1984 роках).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився в селі Мамаївці (нині Кіцманського району Чернівецької області), що тоді входило до складу Королівства Румунія в селянській родині. Батько — Михайло Дмитрович (1898—1987), мати — Марія Іванівна (1898—1962). Батько під час Першої світової залишився без ноги, тож Дмитро змалку був залучений до праці у сільському господарстві[4]. В умовах румунської окупації закінчив румунську школу.

З початком радянської окупації (1940) втратив старшого брата Івана, який навчався у Румунії, а з поверненням на батьківщину був звинувачений у шпіонажі і страчений.[5]. Під час Другої світової війни й повторної румунської окупації Дмитро Гнатюк жив у евакуації в місті Нижня Салда Свердловської області, де змушений був з 1944 року працювати металургом.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

З 1945 року — артист, соліст Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Пізніше стає солістом Київського театру опери і балету (19511988), директором (19791980), режисером (19801988). Водночас 19831993 — завідувач катедри оперної підготовки Київської консерваторії. До 90-річчя видатного співака Василь Фольварочний присвятив Дмитру Гнатюку роман-хроніку "На висотах орлиного лету".

Закінчив Київське музичне училище, у 1951 — Київську державну консерваторію (клас І. С. Паторжинського). Під час навчання мав зустріч із диктатором СРСР Йосипом Сталіним, який також оцінив його талант. «Ви собі не уявляєте, що я тоді, ще студент консерваторії, пережив! Коли я вийшов до публіки, моя нервова система просто відмовила. Я пам'ятаю, що співав „Дивлюсь я на небо“, чудову нашу пісню».

З 1951 року — соліст Київського театру опери і балету ім. Т. Шевченка . У 1979—1980 роках — директор, в 1980—1988 — режисер, в 1988 -2011 — художній керівник і головний режисер (понад 20 постановок), з 2011 — режисер театру[6] . Ставив спектаклі в оперній студії Київської консерваторії і Донецькому театрі опери та балету ім. А. Солов'яненка .

В 1975 здобув другу освіту, закінчивши Київський інститут театрального мистецтва за спеціальністю режисер[7].

З 1985 року — також режисер Київського дитячого музичного театру (з 2005 року — Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва)[8]

У 1983—1990 роках — завідувач кафедрою оперної підготовки Київської консерваторії ім. П. І. Чайковського (з 1985 — доцент, з 1987 — професор).

Помер 29 квітня 2016 року в Києві на 92-му році життя. Похований на Байковому кладовищі .

Характеристика творчості[ред. | ред. код]

Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі понад 85 творів національної та світової класики — від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.

Широкий жанрово-стильовий діапазон. Сильний голос, рівний у всіх регістрах, гнучкий у відтінках. Бездоганна техніка вокалу, дикції, акторської гри.

Як режисер Національної опери України ім. Т. Шевченка поставив понад 20-ти вистав, зокрема «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978), «Тоска» Дж. Пучіні (1980), «Севільський цирюльник» Дж. Росіні (1981), «Наталка Полтавка» М. В. Лисенка (1989), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1989), «Мазепа» П. Чайковського (1991), «Тарас Бульба» М. В. Лисенка (1992), «Травіата» Дж. Верді (1994), «Піковая дама» П. І. Чайковського (1996), «Аїда» Дж. Верді (1998), «Війна і мир» С. С. Прокоф‘єва (2003) «Війна і мир» С. Прокоф'єва (2003).[9]

Працюючи в оперній студії при НМАУ Д. Гнатюк завжди пропагував та ініціював постановку спектаклів українською мовою[10][11] Зокрема, Д. Гнатюк поновив опери українських авторів — «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталку Полтавку» М. Лисенка, поставив «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Фауст» Ш. Гуно, «Травіату» Дж. Верді[11][12].

Громадська і політична діяльність[ред. | ред. код]

2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності. У 2014 засуджував злочини режиму Януковича і за власним висловом, «з перших днів молився за Євромайдан»[13]

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Зірка Дмитра Гнатюка на Алеї Зірок в Києві

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Батько — Михайло Дмитрович (1898—1987) — колгоспник .
  • Мати — Марія Іванівна (1898—1962) — колгоспниця.
  • Старший брат — Іван. До 1940 року навчався у Вищій морській школі в Констанці (Румунія)[20] .
  • Дружина — Галина Макарівна Гнатюк (1927—2016) — мовознавець, лексикограф, історик української мови, доктор філологічних наук (1984), працювала в Інституті мовознавства імені О. А. Потебні НАН України[21] .
  • Син — Андрій — філолог, викладає французьку мову в університеті

Фотогалерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гнатюк Дмитрий Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. http://en.interfax.com.ua/news/general/340995.html
  3. http://day.kyiv.ua/uk/news/290416-sogodni-pomer-opernyy-spivak-dmytro-gnatyuk
  4. Сьогодні народний артист України Дмитро Гнатюк святкує 90 років!
  5. Не стало Дмитрия Гнатюка: ТОП-факты о легендарном оперном певце. bykvu.com. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019.  Текст « #Букви - всі важливі та найсвіжіші новини. » проігноровано (довідка)
  6. Гнатюк Дмитро Михайлович. Архів оригіналу за 2015-02-26. Процитовано 2012-06-25. 
  7. Помер оперний співак Дмитро Гнатюк. Біографія - 112 Україна. ua.112.ua. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019. 
  8. ГНАТЮК в музыкальном словаре
  9. Походзей П. І. Еволюція київської вокальної школи в другій половині хх століття: проблеми і творчі здобутки // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв № 1'2019. — с.435-441
  10. Бондарчук В. О. Оперна студія НМАУ як площина втілення режисерського методу Д. Гнатюка на прикладі постановки опери Ш. Гуно «Фауст» / В. О. Бондарчук // Аспекти історичного музикознавства. — 2017. — Вип. 10. — С. 285—296. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/asismy_2017_10_22.
  11. а б Віват, Маестро!. day.kyiv.ua. Газета «День». Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 18 грудня 2019. 
  12. Україна прощається з видатним співаком. ukrinform.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 18 грудня 2019. 
  13. Дмитро Гнатюк: «Янукович буде вмирати у важких муках, адже проклятий мільйонами» — Високий Замок. wz.lviv.ua. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019. 
  14. Указ Президента України від 28 березня 2005 року № 537/2005 «Про присвоєння Д. Гнатюку звання Герой України»
  15. Указ Президента України від 27 березня 2015 року № 180/2015 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва»
  16. Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  17. Указ Президента України від 28 березня 2000 року № 541/2000 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  18. Указ Президента України від 27 березня 1995 року № 253/95 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  19. Указ Президента України від 30 грудня 1999 року № 1637/99 «Про присвоєння Д. Гнатюку почесного звання "Народний артист України"»
  20. Дмитрий Гнатюк: «Спасло меня то, что на мне семь убитых лежало. Когда трупы разгребали, кто-то закричал: „Тут живой один есть!“»
  21. Умерла жена известного оперного певца Гнатюка

Посилання[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]