Координати: 49°03′41″ пн. ш. 25°23′36.5″ сх. д. / 49.06139° пн. ш. 25.393472° сх. д. / 49.06139; 25.393472

Костел Успіння Діви Марії (Бучач)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
в Бучачі
Фасад костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Бучачі
49°03′41″ пн. ш. 25°23′36.5″ сх. д. / 49.06139° пн. ш. 25.393472° сх. д. / 49.06139; 25.393472
Тип спорудицерква
РозташуванняУкраїна, Бучач, вул. Мулярська, 2
АрхітекторБернард Меретин, Мартин Урбанік, Петро Полейовський
Скульпторймовірно, Йоган Ґеорґ Пінзель, його учні, Франциск Олендзький
ЗасновникМикола Василь Потоцький
Початок будівництвабл. 1761
Кінець будівництва1763
Будівельна системацегла
Стильбароко
НалежністьРКЦ
ЄпархіяЛьвівська архідієцезія
Станпам'ятка архітектури національного значення України
ЕпонімНебовзяття Діви Марії
Костел Успіння Діви Марії (Бучач). Карта розташування: Україна
Костел Успіння Діви Марії (Бучач)
Костел Успіння Діви Марії (Бучач) (Україна)
Мапа
CMNS: Костел Успіння Діви Марії у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

Костел Успіння Діви Марії[1], Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії[2], Костел Матері Божої Святого Скапулярію в Бучачі[3] (іноді костел францисканців, пол. kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii) — культова споруда, пам'ятка архітектури національного значення в м. Бучач (Тернопільська область, Україна). Один із найбільш туристичних архітектурних об'єктів заходу України. Діючий парафіяльний[4] храм однієї з найстарших у Львівській архидієцезії Бучацької парафії Чортківського деканату РКЦ[5]. Фундатор — Микола Василь Потоцький.

Історія

[ред. | ред. код]
Бучацький костел, ХІХ ст.
Зліва — зруйнована більшовиками дзвіниця
Вигляд з боку колишньої дзвіниці, лютий 2015
Вигляд з вул. Аґнона
Головний вівтар
Інтер'єр
Вигляд з ратуші
Стара брама, фасад
Нова в'їзна брама
Костел
Внебовзяття
Надпис над головним входом
Штучний грот зі статуєю Діви Марії
Умивальниця, осінь 2013
Ремонт доріжки від костелу до замку Бучач осінь 2014
Купи на порожньому замість дзвіниці костелу, 2014
Тримач турецького ядра, 2016

Передісторія, початки

[ред. | ред. код]

Замість фарного костелу вирішили збудувати новий мурований на початку XVIII ст., однак розбирати почали, після дозволу львівського латинського архиєпископа Вацлава Героніма Сераковського, тільки восени 1760 р. за вказівкою дідича Бучача, канівського старости Миколи Василя Потоцького[6]. 21 березня 1761 року М. В. Потоцький видав фундаційну грамоту для нового парафіяльного храму,[7] який у Бучачі збудували у 1761–1763 роках[8].

На думку Збігнєва Горнунга, костел збудували за планом тодішнього архітектора М. В. Потоцького.[9] Мартина Урбаніка[10] Дослідник також припускав, що головним творцем проекту міг бути Б. Меретин, або М. Урбанік послуговувався копією проекту костелу всіх святих у Годовиці, який є прообразом бучацького.[11] Михайло Станкевич вказав, що архітектор невідомий.[12] Єжи Ковальчик вважав, що автором проекту був Меретин, а реалізував його Урбанік.[13]

Освячення (консекрацію) костелу 14 серпня 1763 року провів під час канонічної візитації львівський латинський архієпископ В. Г. Сераковський з Богуславіце.[14][15]

У записах метричних книг хрещень і поховань бучацьких костелів можна довідатись, що неодноразово хресними батьками були дідичі міста (зокрема, Стефан Александер Потоцький, його син Микола Василь), гості (генерал-ад'ютант короля Швеції Карла ХІІ Андерс (Єнджей)[16] Тиллденкрон, староста львівський Йоахім Потоцький та інші).[17]

З канонічними візитаціями у храмі перебували львівські архиєпископи РКЦ граф Анджей Алоїзій Анквіч (1816, 8 травня 1825), Франтішек де Паула Піштек (22—23 травня 1838), Лукаш Баранецький (7 вересня 1852). 1856 року: в лютому коштом шляхтичів Пенчиковських було виготовлено 14 стаційних ікон; також було виготовлено нову монстранцію за сприяння дідича міста графа Потоцького (ц.-к. майора, шамбеляна).[18]

Доктор Едвард Кшижановський сприяв розкопкам на замку Бучача; викопані 2 кулі вагою по 15 фунтів були вмуровані в зовнішню стіну костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії з написом: «З нападів татарських». 1880 року поляки поставили біля костелу дубовий хрест на знак вшанування 50-ї річниці листопадового повстання.[19]

1945 року радянська влада перетворила костел на магазин (продавалося всіляке потрібне в господарстві залізяччя), пізніше храм був складом. Головний вівтар роботи Пінзеля, частина бічних були зруйновані. Вцілілі речі були вивезені до Польщі. З родинних склепів у підземеллях костелу було винесено рештки Потоцьких, тут влаштували котельню. На раніших зображеннях можна бачити дзвіницю (не збереглась, розібрана біля 1958 р., знаходилась на місці невеликого майданчика біля доріжки до замку, вище гроту на подвір'ї собору, з тилу).[20]

1991 року стараннями, зокрема, ксьондза Людвіка Рутини, уродженця Підзамочка костел повернули громаді бучацьких римо-католиків.

За спогадами бучачанина — старости міста під час гітлерівської окупації — Івана Бобика, якийсь час називався ім'ям святого Станіслава.[21]

Опис

[ред. | ред. код]

Костел має ніби подвійний фасад,[22] хрещатий в плані, склепіння хрещаті, напівциркульні. Споруда лаконічна, сувора, позбавлена великої кількості прикрас.

Храм кам'яний, величний, з монументальними формами,[23] потинькований. Головний фасад прикрашений 4-ма парами подвоєних пілястр, парапет оглядового майданчика та передня стіна прикрашені різьбленими з каменю вазами. В центральному полі — портал, над ним напівциркульне вікно. Фасад завершують аттик з вазами і бароковим фронтоном. Тимпан фронтону оточений вишуканими рокайлевими завитками (вказують на епоху бароко[24], прикрашений копією Сікстинської Мадонни (автор ориґіналу — Рафаель Санті, зберігається в м. Дрезден). Увінчує споруду невеликий 8-кутний «барабан».[25]

Портал костелу прикрашено прямим сандриком та гербом Потоцьких — Пилявою і текстом:

Chcąc Potockich Pilawa mieć trzy krzyże całe, Dom Krzyżowy na Boska wybudował chwałę. A. D. 1763.

Праворуч головного входу — ґвинтові сходи (ведуть на оглядовий майданчик, з якої відкривається прекрасна панорама міста. При головному вході на 2-му яруси був діючий орґан, придбаний бучацькими міщанами у Львові 1782 року, знищений у 50-х роках XX століття.[26]

Окраса храму — архітектурний головний вівтар, один з найкращих на теренах сучасної України. Поліхромний, з переважанням зелених кольорів, білими статуями святих (на думку польських дослідників, білим кольором (схожість з порцеляною) розмальовували скульптури пізнього львівського рококо, наслідуючи при цьому південно-німецькі зразки[27]).

Первісний дах був зроблений з ґонту, вежа з ліхтариком, хрестом були інші.[23] Давніше вище вхідного порталу був малюнок.

Проповідальниця (амвон) схожий на інші, виконані Меретином та Пінзелем, зокрема, в костелі Місіонерів (Городенка), церкві Покрови (Бучач), костелі (Годовиця).

Мистецька проблематика

[ред. | ред. код]

Польський дослідник Адам Бохнак (пол. Adam Bochnak) вважав скульптора й архітектора Петра Полейовського автором проекту головного вівтаря через його схожість із вівтарем костелу францисканців у Перемишлі, чого не виключав Ян К. Островський.[28] Також на це вказував др. габ. Александер Смолінський[29][30][a]

Адам Бохнак звернув увагу на схожість вівтарних фігур на роботи різьбяра, якого він називав «майстер домініканських фігур»[31] (З. Горнунг вважав, що це або Себ. Фесінгер, або Ант. Осінський[32]). На думку Михайла Станкевича, ймовірно, авторами різьбярських робіт були Й.-Ґ. Пінзель та учні.[33] Дмитро Крвавич припускав, що автором чотирьох статуй головного вівтаря був Франциск Олендзький; також він вказував, що скульптура святого Якима (Йоахіма) з головного вівтаря бучацького костелу відрізняється від скульптури цього ж святого з головного вівтаря бучацької церкви Покрови (її автор Михайло Філевич) багатшою пластикою[34]). Свого часу Ян К. Островський припускав, що головний вівтар та вівтарі трансепту виконані одним майстром чи групою скульпторів, який (які) також виконав(ли) фігури у вівтарі церкви Св. Покрови в Бучачі.[28] Також він вважав, що персоніфікація з вівтаря св. Валентина, частково — вівтаря св. Йосифа парафіяльного костелу в Наварії — вказує на їх значну подібність з фігурами вівтаря св. Антонія в бучацькому костелі, що можна вважати їх роботою одного майстра — послідовника, правдоподібно, співпрацівника Пінзеля.[35]

Ян К. Островський припускав, що автором більшості предметів фігурного декору костелу був «приятель Пінзеля» — правдоподібно, його близький співробітник, твори якого «можна вирізнити» в церкві Святої Покрови (Бучач), костелів у Наварії, кармелітів (Перемишль), бернардинців (Дукля).[28]

На думку Анджея Бетлея, свого часу Матвієві Полейовському хибно приписували авторство структур бічних вівтарів (Матері Божої Шкаплірної та св. Антонія).[36]

На думку Бориса Возницького, Пінзель — автор скульптур святих Вінцентія а Пауло і Франсиско Борджа з вівтаря св. Миколая. Однак у цьому сумнівався Ян К. Островський через їх нижчу мистецьку вартість порівняно з іншими творами майстра. Атрибуцію Горнунга, що їх автором міг бути Франциск Олендзький, Я. К. Островський вважав неперевіреною спекуляцією.[31]

Якуб Сіто приписав Себастьянові Фесінгеру різьби з вівтаря св. Тадея і датував їх 1745—1750 роками. На думку Анджея Бетлея, обличчя фігури янгола-охоронця в цьому вівтарі схоже на обличчя фігур з епітафії Йоанни Яблоновської[37] з Потоцьких в костелі єзуїтів у Львові.[38]

Доля предметів культу

[ред. | ред. код]

Ян К. Островський уважав, що неможливо точно ствердити про авторів та дати створення різьблених робіт у костелі. Припускав, що вони виконані в 1761—бл. 1770 роках з 1765-м як роком «тяжіння».[39]

Збережені різною мірою

[ред. | ред. код]

Розп'яття з презбітерію Тадеуш Маньковський приписував Пінзелю.[31]

Перебувають у Бучачі

[ред. | ред. код]
Катедра, Ґожув-Велькопольський
Костел, Олава
  • Головний вівтар
  • Вівтарі:
    • святого Миколая
    • святого Тадея; за З. Горнунґом, обидва, створені бл. 1753—1755 років для старого фарого костелу, були перенесені до нового костелу, що викликало сумніви Я. К. Островського через їх значну схожість.[31]
    • святого Антонія (справа в трансепті)
    • Матері Божої Шкаплірної (зліва в трансепті)

Перебувають в Олеську

[ред. | ред. код]
  • Архангел Рафаїл з вівтаря св. Тадея
  • Св. Вінцентій а Пауло з вівтаря св. Миколая
  • Св. Франсиско Борджа з вівтаря св. Миколая (всі станом на 1990 рік). В 2012—2013 році статуї Вінцентія а Пауло і Франсиско Борджа були представлені на виставці в Луврі.[40][41]

Перебувають у Польщі

[ред. | ред. код]
  • Ґожув-Велькопольський, катедра РКЦ: ікона «Успіння Матері Божої»
  • Олава, парафіяльний костел: ікони святих Тадея, Миколая з відповідних бічних вівтарів
  • Ікона Матір Божа з дитятком, з головного вівтаря (плебанія парафіяльного костелу Тшемешна-Любуського)
  • Феретрони, келих (парафіяльний костел Тшемешна-Любуського)

Вважаються зниклими

[ред. | ред. код]
  • Ікони:
    • Оплакування Христа, викрадена 1990 року з костелу Утішення Матері Божої в Олаві
  • Антепендії:
    • Таємна вечеря, з головного вівтаря
    • Сцена життя св. Тадея, вівтар св. Тадея
    • Історична сцена, вівтар св. Миколая (Ян К. Островський вважав, що можна пов'язати його з Пінзелем, оскільки він мав високу мистецьку вартість[28])
    • Вручення шкапліра св. Шимону Сток, вівтар Матері Божої Шкаплірної
    • Казання св. Антонія до риб, вівтар св. Антонія.

Юлія Горнунгова вважала всі антепендії роботою майстерні Пінзеля, датувала їх кінцем 1760-х.[31]

Ксьондзи

[ред. | ред. код]

У костелі працювали ксьондзи: о. Станіслав Рикала, о. Стефан Броньовський,[42] о. Томаш Пашковський, о. Павел Розмисловський, о. Станіслав Мрочек,[43] о. Єжи Якуб Стронкевич, о. Александер Юзеф Млодкевич, о. Антоній Вілінський, о. Томаш Венгерський, о. Францішек Пйотровський, о. Павел граф Потоцький (дідич міста, був похований в каплиці (частково збереглась) на міському кладовищі Федір), о. Міхал Домбровський (іноді Михайло Домбровський) — львівський почесний канонік, заступник директора Бережанської (чи Бучацької[44]) гімназії), о. Мацей Анджейовський, о. Станіслав Громніцький,[45] Ян Огродник,[46] о. Валентій Опалінський (останній перед закриттям храму «совітами»,[47] о. Людвік Рутина — перший після відновлення діяльності. Зараз настоятелем храму є о. Даріуш Пєхнік.

Адміністратори парафії

[ред. | ред. код]

кс. Адольф Яросевич[48]

Усипальниця

[ред. | ред. код]

Тіла осіб, похованих у старому фарному костелі Бучача, були перепоховані у криптах новозбудованого храму[14]. Нині з правого боку можна бачити пам'ятну надгробну таблицю Марії з Лаських Собещанської — старостини хребтіївської (пом. 7 квітня 1768 р., похована 13 квітня). Саркофаги з тілами похованих у криптах сучасного костелу, відсутні (ймовірно, були перепоховані під час перебудови всіх міст Галичини після входження до складу Священної Римської імперії). Рештки тіл похованих у крипті костелу представників роду Потоцьких, які були тут до приходу «других совітів», були поховані на міському цвинтарі на пагорбі «Федір» за влади більшовиків[49].

Див. також

[ред. | ред. код]

Зауваги

[ред. | ред. код]
  1. ↑ щоправда, при цьому не вказує, на кого посилається

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ За реєстром пам'яток Тернопільської ОДА
  2. ↑ Бучач / автори тексту М. Козак, Д. Логуш… — С. 12.
  3. ↑ Бучач. Костел Матері Божої Святого Скапулярію. Архів оригіналу за 20 березня 2018. Процитовано 20 березня 2018.
  4. ↑ Парафія Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, згідно статутів — РИМО-КАТОЛИЦЬКА ПАРАФІЯ КОСТЕЛУ МАТЕРІ БОЖОЇ УСПЕННЯ ШКАПЛЄЖНОЇ → Див. БУЧАЧ. ПДМ з гори Кармель [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Святиня над Стрипою — одна з перших римсько-католицьких парафій Львівської Архідієцезії. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 30 квітня 2017.
  6. ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 92.
  7. ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 92—96.
  8. ↑ Бобровський О. Синтез просторових мистецтв у сакральному мистецтві Східної Галичини другої пол. XVIII ст. на прикладі костелу Всіх Святих у Годовиці[недоступне посилання з липня 2019] // Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. — Мистецтвознавство і дослідження. — Львів, 2006. — № 2 (8). — С. 30.
  9. ↑ З. Горнунг цитує листи М. В. Потоцького, однак не вказує, де Урбанік працював → Див.: Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 23 (прим.).
  10. ↑ Ostrowski J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego… — T. 18. — S. 8.
  11. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 23.
  12. ↑ Станкевич М. Бучач та околиці… — С. 101.
  13. ↑ Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — Warszawa : Neriton, 2003. — № XXVIII. — S. 214—215. (пол.)
  14. ↑ а б Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 97.
  15. ↑ Barącz S. Pamiętnik dziejów Polskich. Z aktów urzędowych Lwowskich i z rękopismów [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1855. — S. 214. (пол.)
  16. ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 100.
  17. ↑ Там само. — S. 99—100.
  18. ↑ Там само. — S. 98.
  19. ↑ Там само. — S. 99.
  20. ↑ Світлина з сайту CBN «Polona». Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
  21. ↑ Бобик І. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина… — C. 454.
  22. ↑ Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 250.
  23. ↑ а б Станкевич М. Бучач та околиці… — С. 101.
  24. ↑ Замки та храми України. Бучач. Розкіш провінційної Подільської Галичини. Архів оригіналу за 7 серпня 2013. Процитовано 6 серпня 2013.
  25. ↑ Станкевич М. Бучач та околиці… — С. 103.
  26. ↑ Там само. — С. 101—104.
  27. ↑ Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — S. 170. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  28. ↑ а б в г Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 25.
  29. ↑ [1]
  30. ↑ Smoliński A. (Toruń). Buczacz — perła podolskiego baroku (2) // Głos buczaczan. — Wrocław : drukarnia osiedlowa, 2015. — № 1 (72). — S. 74. (пол.)
  31. ↑ а б в г д Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 24.
  32. ↑ Hornung Z. Na marginesie ostatnich badań nad rzeźba lwowską XVIII wieku [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Biuletyn Historii Sztuki, VII. — 1939. — S. 132. (пол.)
  33. ↑ Станкевич М. Бучач та околиці… — C. 104.
  34. ↑ Крвавич Д. Українська скульптура періоду рококо // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 151.
  35. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego… — T. 1. — S. 63.
  36. ↑ Betlej A. Polejowski Maciej [Архівовано 6 січня 2017 у Wayback Machine.] // Słownik Artystów Polskich. — T. 7. — Warszawa, 2003. — S. 376. (пол.)
  37. ↑ перша дружина князя Станіслава Вінцентія Яблоновського
  38. ↑ Betlej А. Sibi, deo, posteritati: Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku. — Kraków, 2010. — S. 125—126. — ISBN 978-83-61033-38-7. (пол.)
  39. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 24—25.
  40. ↑ Barocco di Ucraina in Louvre Ivan Georg Pinzel (виставка Івана Пінзеля у Луврі) [Архівовано 19 червня 2014 у Wayback Machine.] // youtube.com.
  41. ↑ УКРАЇНСЬКЕ бароко — в ЛУВРІ. «Галицький Мікеланджело» [Архівовано 8 лютого 2017 у Wayback Machine.].
  42. ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 101.
  43. ↑ Там само. — S. 102.
  44. ↑ Залеський О. Наше шкільництво від сивої давнини // Бучач і Бучаччина… — С. 821.
  45. ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 107—108.
  46. ↑ Biernat M. Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Trybuchowcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego… — T. 18. — S. 284.
  47. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 17.
  48. ↑ Biernat M. Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Trybuchowcach… — S. 287.
  49. ↑ Buczacz — Kościół p.w. Wniebowzięcia NMP, Ukraina [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костел Успіння Діви Марії (Бучач)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костел_Успіння_Діви_Марії_(Бучач)&oldid=40751727