Кінематограф Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інгмар Бергман на знімальному майданчику (1946 р.)

Кінематограф Швеції — кіномистецтво й кіноіндустрія Швеції.

Історія[ред.ред. код]

  • 28 червня 1896 р. шведський глядач вперше познайомився з кінематографом на промисловій виставці у Мальме, коли за вхідну плату були показані перші кінозйомки. Перші документальні зйомки в Швеції були здійснені німецьким кінематографістом M. Складановським. У 1897 р. декілька документальних та ігрових картин зняв швед H. Петерсон.
  • У 1897 р. на виставці в Стокгольмі були продемонстровані і перші короткометражні зйомки власне шведського виробництва. У наступні роки завдяки роз'їзним показам кінокартин інтерес до кіно виріс у Швеції, і на початку XX століття поступово починають виникати постійні кінотеатри.
  • Одночасно з Данією Швеція (див. Кінематограф Данії) стала однією з перших країн у світі, в якій була започаткована вітчизняна кіноіндустрія. Найстарша з існуючих у світі кінокомпаній швед. Nordisk Film була заснована в Копенгагені вже в 1906 р., а в 1907 р. в Крістіанстаді виникла швед. Svenska Biografteatern (швед. Svenska Bio). У ці роки активно працювали режисери Віктор Шестрьом і Моріц Стіллер, роблячи виробництво фільмів все більш професійним. Отже регулярне виробництво шведських фільмів почалося в 1907 р..
  • Період закінчення Першої світової війни став «золотим століттям шведського німого кіно». Багато фільмів знімалося шведами за літературним творами. Наприклад, у 1919 р. Стіллер зняв фільм «Гроші пана Арне» (швед. Herr Arnes pengar) за романом Сельми Лагерлеф, а два роки по тому за її ж твором випустив картину «Візник» (швед. Körkarlen) Шестрем. Шведи екранізували те, що подобалося читачам у країні.
  • У роки Першої світової війни для швед. Svenska Bio становила конкуренцію Гетеборзька компанія «Hasselbladfilm», в якій у 1915–1917 рр. працював режисер Еорг аф Клеркер.
  • У 1919 році всі великі кінокомпанії Швеції злилися в швед. Svensk Filmindustri (SF), на чолі якої встав Карл Магнуссон, який керував до цього «Svenska Bio». Але добробут новоутвореної компанії тривав недовго, бо на початку 1920-х рр. Шестрем і Стіллер, зірка шведського кіно Грета Гарбо перебралися до Голлівуду. Із закінченням війни шведські фільми втратили свої позиції лідера на світовому ринку. Настала фінансова та художня криза. А врятувало шведський кінематограф поява в 1930-х рр. звукових фільмів. Адже це значно збільшило кількість глядачів на вітчизняному кіноринку. У цей час виникає «Europa Film», що спеціалізувалася на виробництві комедій. Шведська класична кіношкола 1910-1920-х рр.. мала вплив на світовий кінематограф. Найвизначніші її представники — В. Шестрем (кінострічка «Страйк» 1914 року, «Тер'є Віген» 1916 р. за твором Г. Ібсена, «Сини Інгмара» 1918 р. за С. Лагерлеф) і M. Стіллер («Коли вмирає любов», 1913, «Пісня про багряно-червоному квітці», 1918).
  • Актори Фрідольф Рудін, Едвард Перссон, Адольф Яр, Тур Мудеєн, Еке Седерблум, Дагмар Еббесен і Сіккан Карлссон приносили компаніям значний дохід (касовий збір), проте в художньому плані картини 1930-х рр. багато в чому були вульгарні і невигадливі, за що навіть одержали прізвисько «пивних фільмів» (швед. pilsnerfilmer). Найбільш відомою з «пивних фільмів» стала картина Вейлера Хільдебранда «Готель Парадіз» (швед. Pensionat Paradiset, 1937 р.). Яка послужила приводом для проведення протестного зібрання в Стокгольмському концертному залі, організованого шведською Спілкою письменників. На ньому виступив кінокритик Карл Бьоркман, з виступом під назвою «Шведський фільм — культура або культурна загроза?». У цей період становлення кіномистецтва працював режисер Густав Муландер, в картинах якого вперше з'явилася майбутня зірка світового кіно Інгрід Бергман. У 1930-і рр. випускалися салонні мелодрами і комедії («На сонячній стороні» 1935 р., і «Єдина ніч» 1939 р. режисера Г. Муландера).
  • Після початку Другої світової війни в Швеції значно збільшилося виробництво розважальних фільмів, одночасно зросли художні вимоги до їх змісту. В умовах війни у режисерів виник інтерес до національних, соціальних та релігійних сюжетів. У цей час великий внесок в оновлення шведського кінематографу вніс своїми кінокартинами Альф Шеберг: «Божественна гра» (швед. Himlaspelet, 1942 р.) і «Цькування» (1944 р.). У 1940-і рр. були створені фільми, що викривали нацизм та фашизм («Займеться полум'я» 1943 р. режисера Муландера, «Його превосходительство» 1944 р. режисера X. Екмана, «Цькування» 1943 р. режисера А. Шеберга). На рубежі 1940-1950-х рр. з'явилися кінокартини про робітничий клас X. Фаустмана, які стверджували пролетарську солідарність («Чужа гавань» 1948 р., «Шлях в ночі» 1955 р. та інші. У низці фільмів знайшли відображення протесту молоді режисери, які виступали проти дрібнобуржуазних ідеалів, що панували в шведському суспільстві («Фрекен Юлія» режисера Шеберга з драми А. Стріндберга, «Вона танцювала одне літо» А. Матсона, обидві кінострічки — в 1951 р.).
  • Після поразки Німеччини сформована кон'юнктура виявилася не на користь шведських фільмів, розрахованих на масового глядача, що позначилося на прагненні акторів проявити себе в мистецтві. Чотири провідні кінокомпанії — «SF», «Europa Film», «Sandrews» і «Nordisk Tonefilm» — у наступне десятиліття надавали акторам і ряду серйозних режисерів значну свободу дій: Арне Суксдорффу, Нільсу Поппе, Еріку Фаустману і Арне Маттсону. У цей період Ханс Екман створив свої найкращі фільми, в тому числі «Дівчина і гіацинти» (швед. Flicka och hyacinter, 1950 р.), а Альф Шеберг — картину «Фрекен Юлія» (1951 р.). Що знову принесло всесвітню славу шведському кіно. Одночасно з цим швидко йшла вгору кінокар'єра Інгмара Бергмана. Його комедія «Усмішки літньої ночі» отримала приз і загальну увагу на Каннському фестивалі 1956 р.. Згодом І. Бергман став визнаним класиком світового кінематографу, а його фільми «Сьома печатка» (1957 р.), «Сунична галявина» (1957 р.), «Мовчання» (1963 р.), «Персона» (1966 р.), «Шепіт і крики» (1973 р.) справили значне враження на багатьох режисерів. У фільмах І. Бергмана знайшли відображення трагічні суперечності капіталістичного суспільства, його бездуховність і антигуманність («Вечір блазнів» 1953 р., «Особа» 1958 р., «Лицем до лиця» 1976 р.). У 1977 р. в Мюнхені він зняв антинацистський фільм «Зміїне яйце».
  • У кінці 1950-х рр. в шведському кіно настала криза, що пов'язана була з появою телебачення. Одночасно зі зниженням кількості глядачів і закриттям кінотеатрів (в цей період їх кількість знизилася на 2/3) кінокомпанії не бажали йти на художні ризики. Настав час «розкутих картин» (з відвертими сексуальними сценами — «чорнуха»). Виявилася, що непогано продається зображення шведської оголеної натури. Тому протягом 1960-х рр. шведський кінематограф був відомий за кордоном насамперед за такими фільмами, як «Ангели … а вони існують?» (швед. Änglar, finns dom? 1961 р.), «Дорогий Юн» (швед. Käre John 1964 р.), «Я зацікавлена — жовтий» (швед. Jag är nyfiken - gul 1967 р.) і «Мова кохання» (швед. Kärlekens språk 1969 р.). у цей же час у публіки користувалися попитом екранізації дитячих творів Астрід Ліндгрен, здійснені Улле Хельбумом.
  • Художню складову шведського кіномистецтва врятувала кінореформа 1963 р., суттю якої було фінансова підтримка державою виробництва високохудожніх фільмів. Значна роль у цьому процесі відводилася новоствореному Шведському кіноінститутові. Подібний підхід незабаром приніс свої результати і дозволив дебютувати в кіно молодим режисерам: Вільгот Шеман, Бу Відерберг, Май Цеттерлінг, Ян Труелль, Чель Греде та Рой Андерссон. У 1960-1970-х рр. у шведський кінематограф прийшла група молодих режисерів, фільми яких зачіпають соціально-економічні проблеми: становище робітників («Вороний квартал» 1965 р., «Одал-31» 1969 р., «Джо Хілл» 1971 р. режисера Б. Відерберга); долі селянства («Ось воно, твоє життя» 1967 р., «Емігранти» 1970 р., «Нова земля» 1972 р., два останніх — за романами В. Муберга, режисера Я. Троелля); проблеми молоді («Ула і Юлія» 1967 р., «Мрія про свободу» 1969 р. режисера Я. Хальдоффа, «Ельвіра Мадіган» 1967 р. режисера Відерберга, «Любовна історія» 1970 р. режисера P. Андерсона). Світове визнання отримали фільми для дітей — серія картин У. Хельбома з книг А. Ліндгрен про Пеппі (1968–1971 рр.) і «Карлсон на даху» (1974 р.). Разом з тим для ряду режисерів характерні відверто натуралістичні зображення сексуальних відносин, що виявляє розкриття причин духовної деградації шведського суспільства («Я цікава» 2 серії 1967–1968 рр. режисера В. Шемана, фільми T. Вікмана, Б. Форслунда, Б. Торна). Серед провідних акторів даного періоду шведського кіно — Б. Андерсон, X. Андерсон, І. Тулін, Л. Ульман, M. Сюдов, Г. Бьєрнстранд, оператори — С. Нюквіст. У 1971 р. був випущений спільний шведсько-радянський фільм «Людина з іншого боку». Щорічно випускається 15-20 шведських фільмів. У шведському прокаті починають домінувати американські фільми зі сценами насильства й жорстокості. Різко впала відвідуваність кінотеатрів (хоча в сер. 1950-х рр. Існувало близько 2,5 тис. шведських кінотеатрів, а у 2-й половині 1970-х рр. 50% — 1,2 тис.). З 1963 р. почав працювати шведський кіноінститут, при якому існує кіношкола (з 1965 р.). З'явилися шведські кінокритики і теоретики кіно: Б. Ідестам-Альмквіст, P. Вальдекранц, Л. Бергстрем, X. Шейн. Почали видаватися журнали з питань кіно: «Chaplin» (з 1959 р.), «Film och bio» (з 1967 р.).
  • У 19701980-х рр. у Швеції настав новий спад відвідуваності кінотеатрів, відбувалося зниження ефекту від здійсненої реформи 1963 р.. Але продовжував залишатися популярним жанр кінокомедії. У цей час виходять картини такі, як «Пригоди Пікассо» (швед. Picassos äventyr 1978 р.), «Лейф» (швед. Leif 1987 р.), «Чартерний рейс» (швед. Sällskapsresan 1980 р.) і «Моє собаче життя» (1985 р.). Тоді ж у Швеції з'явилося кілька жінок-режисерів: Маріанн Арне, Марі-Луїза Екман і Сусанн Остен. Для цього періоду була характерна економічна та художня нестабільність. Кілька кінокомпаній збанкрутіли. Зріст відео продукції на відеокасетах для відеомагнітофонів у 1980-х рр. і подальша поява супутникового і кабельного телебачення сильно підірвали комерцію шведської кінопромисловості. Але разом із тим розвивалося творче співробітництво між кіно- і телекомпаніями.
  • У 1990-і рр. «створив собі ім'я» Рікард Хуберт знявши серію фільмів про «сім смертних гріхів» («Glädjekällan», «швед. Spring för livet», «Höst i paradiset» та інші). Тоді ж почав свою кінокар'єру і Лукас Мудіссон, славу якому приніс фільм «швед. Fucking Åmål», що вийшов в російському кінопрокаті під назвою «Покажи мені любов».
  • Розвиток кінематографу в Швеції мав свої особливі риси, оскільки кінокомпанії, що виникли в Швеції були вертикально інтегрованими. Тобто вони займалися одночасно як виробництвом фільмів, так і їх прокатом, і утриманням мережі кінотеатрів. Антитрестовське законодавство в США забороняло подібні підприємства, що стримувало розвиток конкурентного середовища, і впливало на маленький шведський кіноринок у 1940-1950-і рр.. Хоча у XX столітті така організація була основною передумовою для виживання кінокомпаній.
  • Період з початку 1940-х рр. до початку 1980-х років став часом «трьох сестер»: «SF», «Sandrews» і «Europa Film». У 1985 р. опинилася на грані банкрутства «Europa Film» і злилася з «SF», яка таким чином набула контролю над більш ніж 60% шведського кіноринку.
  • У другій половині 1990-х рр. були здійснені інвестиції в розвиток регіональної кінопродукції, в результаті чого кінооб'єднання «Нурді» в Лулео і «Фільм і Вест» в Тролльхеттані стали значними центрами з виробництва короткометражних, повнометражних й документальних фільмів. Це призвело до того, що на рубежі століття Стокгольм втратив статус монопольного виробника кінопродукції. Важливу роль у розвитку шведської кінопромисловості зіграла участь Швеції з 1993 р. в програмі Європейської комісії «Медіа», націленої на підтримку європейського кіносектору.
  • Шведська кіноіндустрія протягом 1990-х рр. випускала в середньому по 20 фільмів за рік. У 1998 році в країні налічувалося 1167 кінотеатрів. Валовий дохід від продажу квитків на кіносеанси становив близько 1050000000 крон (з них 14,6% було отримано від показу шведських фільмів).
Кінематограф Європи
Кінематограф Австрії
Кінематограф Азербайджану
Кінематограф Албанії
Кінематограф Бельгії
Кінематограф Білорусі
Кінематограф Болгарії
Кінематограф Боснії і Герцеговини
Кінематограф Великої Британії
Кінематограф Вірменії
Кінематограф Грузії
Кінематограф Данії
Кінематограф Естонії
Кінематограф Греції
Кінематограф Ірландії
Кінематограф Ісландії
Кінематограф Іспанії
Кінематограф Італії
Кінематограф Кіпру
Кінематограф Латвії
Кінематограф Литви
Кінематограф Люксембургу
Кінематограф Македонії
Кінематограф Нідерландів
Кінематограф Норвегії
Кінематограф Німеччини
Кінематограф Польщі
Кінематограф Португалії
Кінематограф Радянського Союзу
Кінематограф Росії
Кінематограф Російської Імперії
Кінематограф Румунії
Кінематограф Сербії
Кінематограф Словаччини
Кінематограф Словенії
Кінематограф Туреччини
Кінематограф Угорщини
Кінематограф України
Кінематограф Фарерських островів
Кінематограф Фінляндії
Кінематограф Франції
Кінематограф Хорватії
Кінематограф Чехії
Кінематограф Чорногорії
Кінематограф Швеції
Кінематограф Швейцарії
Кінематограф Югославії

Відомі шведські актори[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]