Населення Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Швеції
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 9,801 млн осіб
Густота 23,8 особи/км²
Природний приріст 0,8 ‰
Народжуваність 11,99 ‰
Смертність 9,4 ‰
Середня тривалість життя 81,98 року
 • чоловіків 80,09 року
 • жінок 83,99 року
Смертність немовлят 2,6 ‰
Коефіцієнт міграції 5,42 ‰
Вікова структура
до 14 років 17,12 %
15–64 років 62,89 %
старіші за 65 років 19,99 %
Статева структура
загалом 1 чол./жін.
при народженні 1,06 чол./жін.
до 15 років 1,06 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,03 чол./жін.
після 65 років 0,85 чол./жін.
Етнічні групи
Нація шведи
Найбільший етнос шведи
Національні меншини фіни, саами
Мови
Офіційна шведська
Також у побуті саамська, фінська

Населення Швеції. Чисельність населення країни 2015 року становила 9,801 млн осіб (91-ше місце у світі)[1][2]. Чисельність шведів стабілізувалась і незначно збільшується, народжуваність 2015 року становила 11,99 ‰ (166-те місце у світі), смертність — 9,4 ‰ (59-те місце у світі), природний приріст — 0,8 % (139-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Швеції, станом на 2015 рік, дорівнює 11,99 ‰ (166-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,88 дитини на одну жінку (141-ше місце у світі)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,9 року (оцінка на 2010 рік)[1].

Смертність у Швеції 2015 року становила 9,4 ‰ (59-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,8 % (139-те місце у світі)[1].

Природний рух населення Швеції в 1900—2010 роках[3]

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Швеції, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Швеції становить 41,2 року (37-ме місце у світі): для чоловіків — 40,2, для жінок — 42,2 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 81,98 року (15-те місце у світі), для чоловіків — 80,09 року, для жінок — 83,99 року[1].

Вікова структура населення Швеції, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 17,12 % (863 125 чоловіків, 814 803 жінки);
  • молодь віком 15-24 роки — 11,97 % (603 615 чоловіків, 569 289 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 39,3 % (1 957 869 чоловіків, 1 894 064 жінки);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 11,63 % (571 318 чоловіків, 568 293 жінки);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 19,99 % (900 070 чоловіків, 1 059 170 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,3; коефіцієнт розлучуваності — 2,5; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 47 (дані за 2010 рік)[4]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 35,8 року, жінки — 33,3 року, загалом — 34,6 року (дані за 2014 рік)[5].

Розселення[ред.ред. код]

Густота розселення за регіонами

Густота населення країни 2015 року становила 23,8 особи/км² (195-те місце у світі) і передостаннє місце серед країн Європейського Союзу, менше тільки у Фінляндії[1]. Більшість населення концентрується на півдні, де привабливий для сільського господарства клімат, розвинені комунікації з материковою Європою. Міські кластери розміщуються вздовж усього узбережжя Балтійського моря, в гирлах річок. Північ і захід заселені досить спорадично.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Швеції

Швеція надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 85,8 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,83 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Стокгольм (столиця) — 1,486 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].

Шаблон:Найбільші міста Швеції

Міграції[ред.ред. код]

Країни походження іммігрантів до Швеції (англ.)

Річний рівень імміграції 2015 року становив 5,42 ‰ (25-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Статистика Швеції при визначенні іммігранта використовує критерії, згідно з якими довгостроковим іммігрантом вважається особа, що прибула в країну на термін 12 місяців і більше. Серед основних категорій іммігрантів, крім вищезазначених робочих ресурсів, біженців, близьких родичів сімей, варто віднести осіб, переміщеним в рамках квоти біженців, іноземних студентів, усиновлених дітей. Що стосується припливу іммігрантів з країн Європейського Союзу, то він значно збільшився останнім часом, особливо це стосується нових країн-членів ЄС.

До Першої світової війни Швеція, тоді аграрна країна з невеликим запасом корисних копалин, була переважно нацією емігрантів. Тоді понад п'яту частину населення, особливо сільського, емігрувало до Канади і США (особливо до штату Мічиган). Ситуація в плані міграції плавно змінюється після Другої світової війни, особливо після 1960-х років. Зараз 13,5 % (2008 рік, оцінка) населення народилися за кордоном і близько 22 % населення є або іммігрантами, або їх нащадками. Раніше найбільша частка іммігрантів потрапляла до Швеції з Фінляндії, Норвегії, Данії. Потім пішли хвилі економічної імміграції з таких країн як Греція, Португалія, країни СНД, останнім часом Польща. Мусульманська діаспора дуже велика в Швеції і збільшується з кожним роком, вона становить 4 % від усього населення країни, а це приблизно 300 тис. осіб.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 52,77 тис. біженців з Сирії, 23,88 тис. з Іраку, 21,5 тис. з Сомалі, 20,2 тис. з Еритреї, 13,06 тис. з Афганістану[1].

Політичний притулок Швеція систематично надавала громадян з наступних країн: Югославія, Ірак, Іран, Сомалі, Чилі. Після 2001 року країна прийняла понад 40 тис. політичних біженців з Іраку. Масовий наплив біженців створив у шведському суспільстві значні проблеми. Їх інтеграція, акультурація і/або асиміляція у шведське суспільство вкрай утруднена через велику культурну дистанцію і відсутність чіткої установки на інтеграцію в шведське суспільство у значної частини біженців. Більшість шведських міст негласно розділені на дві частини: шведську і іммігрантську, найчастіше представляє собою подобу гетто. У першому півріччі 2007 року до Швеції іммігрувало 43 433 осіб, з них 36 200 подали запит на отримання статусу біженця (більшість з Іраку). Це 50 % зростання числа нових клопотань у порівнянні з 2006 роком. Збільшення іммігрантів пояснюється також деякими послабленнями в імміграційній політиці. Так, наприклад, у листопаді 2005 року в силу вступив тимчасовий закон, що дозволяє біженцям, яким було відмовлено у наданні притулку, повторно подати заявку вже за пом'якшеним правилами. 2006 року за рахунок цього істотно збільшилося число іммігрантів з Іраку і Сербії. Безсумнівно, що для іракців, яких не завжди впускають навіть до сусідніх країн (Йорданія), безпечна скандинавська країна стає надійним притулком. У Верховному комісаріаті ООН відзначають, що зростання числа біженців з Іраку відбувається на тлі тенденції скорочення клопотань про надання притулку.

У країні мешкає 31,06 тис. осіб без громадянства[1].

Швеція є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[6].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
шведи
  
%
фіни
  
%
саами
  
%
південні слов'яни
  
%
данці
  
%
норвежці
  
%
греки
  
%
турки
  
%
Докладніше: Народи Швеції

Головні етноси країни: шведи, фіни, саами, південні слов'яни, данці, норвежці, греки, турки. Незважаючи на традиційне переважання шведів у населенні, сучасне населення Швеції досить різноманітне в расовому та етнічному плані через нові хвилі політичної та економічної імміграції з країн, що розвиваються. Населення країни фактично ділиться на дві великі групи: автохтонну і іммігрантську. Серед автохтонних народів виділяються шведи і ще давніші мешканці північних регіонів — фінно-угорські племена (фіни і саами). Етнічні шведи мають германське походження і становлять близько 7,5 млн осіб. Крім шведів на крайній півночі Швеції проживає більше 17 тис. саамів. Уздовж кордону з Фінляндією, яка колись входила до складу Шведського королівства, проживає більше 50 тис. корінних фінів, а в центральних регіонах країни — понад 450 тис. етнічних фінів, іммігрували в країну протягом XX століття, а також їх нащадків. При цьому в самій Фінляндії впродовж декількох століть проживає значна шведська меншина (близько 300 тис. осіб або 6 % населення), історично більш могутня ніж фінська у Швеції.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Швеції

Мови[ред.ред. код]

Мови Швеції (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
шведська
  
%
саамська
  
%
фінська
  
%
Докладніше: Мови Швеції

Офіційна мова[7]: шведська. Мови етнічних меншин: саамська, фінська. Швеція, як член Ради Європи, 9 лютого 2000 року підписала і ратифікувала того ж дня Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 червня 2000 року). Регіональними мовами визнані: фінська, саамська, циганська, ідиш, мянкіелі[8]. Вони можуть використовуватися в державних і муніципальних установах, судах, дитячих садах і будинках для літніх людей в деяких частинах лена Норрботтен.

Шведська мова[ред.ред. код]

Шведська мова належить до групи германських мов (скандинавська підгрупа) індоєвропейської родини, споріднені норвезька і данська мови, від яких шведська відрізняється вимовою і орфографією. Оскільки шведська мова домінує у повсякденному вжитку, то ніколи не піднімалося питання про визнання її офіційною (схожа ситуація спостерігається і з англійською мовою в США). Слугує другою державною у Фінляндії.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії у Швеції (2016 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
лютерани
  
87%
інші
  
13%
Докладніше: Релігія у Швеції

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство — 87 %, відокремленої від держави в 2000 року, інші (римо-католицтво, православ'я, баптизм, іслам, юдаїзм, буддизм) — 13 % (станом на 2015 рік)[1]. Частина саамів сповідують анімізм. Внаслідок імміграції в країні з'явилися численні мусульманські спільноти, які сповідують рызны гілки ісламу.

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта у Швеції

Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту складають 7,7 % від ВВП країни, станом на 2013 рік (20-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 18 років, для хлопців — до 17 років, для дівчат — до 20 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,93 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 2,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 11,9 % від ВВП країни (27-ме місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 2,6 ‰ (217-те місце у світі); хлопчиків — 2,87 ‰, дівчаток — 2,31 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 4 випадків на 100 тис. народжень (179-те місце у світі)[1].

Швеція входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Кількість хворих на СНІД невідома, це 0,18 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (99-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 100 осіб (108-ме місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 22 % (104-те місце у світі)[1].

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,3 %, в сільській місцевості — 99,6 %, загалом по країні — 99,3 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 59,3 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 27,5 %; частка осіб похилого віку — 31,8 %, або 3,1 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2011 року перебувало 14 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 3,4 %, верхній дециль — 24 % (станом на 2012 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 8,9 млн унікальних інтернет-користувачів (47-ме місце у світі), що становило 90,6 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 5,184 млн осіб (79-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 2 %; промисловість і будівництво — 12 %; сфера послуг — 86 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 7,4 % працездатного населення, 2014 року — 7,9 % (87-ме місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 22,9 %, серед юнаків — 24,2 %, серед дівчат — 21,5 % (40-ве місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Швеції докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[9][10].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,85 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Швеції
Рік Населення Зміна
1950 7 014 000
1955 7 262 000 +3.5%
1960 7 480 000 +3.0%
1965 7 734 000 +3.4%
1970 8 043 000 +4.0%
1975 8 193 000 +1.9%
1980 8 310 000 +1.4%
1985 8 350 000 +0.5%
1990 8 559 000 +2.5%
1995 8 831 000 +3.2%
2000 8 872 000 +0.5%
2005 9 030 000 +1.8%
2010 9 378 000 +3.9%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[3].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас (англ.) Sweden // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. а б (швед.) Лічильник населення Швеції від статистичного бюро.
  3. а б (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision.
  4. (англ.) Marriage and divorce statistics — Eurostat, European Commission, 2011.
  5. (англ.) Marriage indicators — Eurostat, European Commission, 10 August 2016.
  6. (англ.) International Organization for Migration.
  7. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  8. (англ.) European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories.
  9. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  10. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Урланис Б. Ц. Рост населения в Европе. — М. : 1941.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]