Зимне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зимне
Zymne gerb.png Zymne prapor.png
Герб Прапор
Зимненський Свято-Успенський Святогорський ставропігійний жіночий монастир
Зимненський Свято-Успенський Святогорський ставропігійний жіночий монастир
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Володимир-Волинський район
Громада Зимнівська сільська громада
Код КОАТУУ 0720582001
Облікова картка Зимне 
Основні дані
Засноване 1450
Населення 943
Площа 2,32 км²
Густота населення 406,47 осіб/км²
Поштовий індекс 44752
Телефонний код +380 3342
Географічні дані
Географічні координати 50°47′41″ пн. ш. 24°19′50″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
204 м
Водойми річка Луга
Відстань до
обласного центру
80 км
Відстань до
районного центру
7 км
Відстань до
залізничної станції
7 км
Місцева влада
Адреса ради 44752, Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Зимне, вул. Монастирська, 27, тел. 95-1-31
Карта
Зимне. Карта розташування: Україна
Зимне
Зимне
Зимне. Карта розташування: Волинська область
Зимне
Зимне

Зимне у Вікісховищі?

Зи́мне — село в Україні, центр Зимнівської сільської територіальної громади Володимир-Волинського району Волинської області.

Археологічні відомості[ред. | ред. код]

Територія села багата на археологічні пам'ятки. Зокрема, в урочищі Зимненське городище досліджено два поселення доби міді (III тисячоліття до н. е.), де було виявлено численні залишки житлових споруд, знаряддя праці і предмети побуту. На цьому ж місці існувало поселення в добу заліза (IV—III століття до н. е.), а в VI—VIT століттях н. е.— ранньослов'янське городище з земляними і дерев'яними укріпленнями, яке пізніше було зруйноване кочовими племенами аварів.

Історія[ред. | ред. код]

У часи Київської Русі (X—XII століття) тут знову виникло поселення.

Вперше у відомих писемних Зимне згадується у 1450 році.

Селом проходила Львівська дорога — середньовічний тракт, що вів з міста Володимира до Львова.

За даними у Географічному словнику Королівства Польського…, у 1460 році князь Свидригайло надав село та довколишні села Немирі.[1] очевидно, має місце одрук дати надання, бо кн. Свидригайло, згідно з більшістю відомих джерел, помер у 1452 році.

Великий князь Казимир Ягелончик своїм привілеєм підтвердив надання князя Свидригайла боярину Немирі, також села Бубнів, Марків Став (станом наприкінці 19 ст. Марковичі[1]), Будятичі, Тишковичі.

У 1724 році князь Казимир Чорторийський (син кн. Михайла Юрія Чорторийського) продав «Зимненські маєтки» разом з Кропивщиною у селі польському шляхтичу — волинському каштеляну та володимирському старості Міхалові Геронімові Чацькому. Нащадки М. Г. Чацького володіли маєтком у Зимному принаймні до кінця ХІХ ст.

У серпні 2015 року село стало центром новоствореної Зимнівської сільської громади.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни село стало місцем польсько-українського протистояння. Зокрема, зберігся список із 13 українців, вбитих польською поліцією з весни 1943 р. до лютого 1944 р. (всі вони поховані на місцевому кладовищі)[2].

Інфраструктура та соціальна сфера[ред. | ред. код]

Кількість дворів (квартир) — 262. З них 12 нових (після 1991 р.).

Працює середня школа на 220 місць, клуб, бібліотека, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, АТС на 195 номерів, 3 торговельних заклади.

Дорога з твердим покриттям в доброму стані. Наявне постійне транспортне сполучення з районним та обласним центрами.

Село газифіковане.

При Свято-Успенському монастирі функціонує сучасний готельний комплекс для гостей.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Зимненський монастир


Уродженці села[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]