Міхнюк Олег Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олег Іванович Міхнюк
UA-OR8b-SSGT-GSB-H(2015).png Старший сержант
Oleg Mikhniuk.jpg
Загальна інформація
Народження 27 жовтня 1965(1965-10-27)
Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Смерть 20 серпня 2014(2014-08-20) (48 років)
Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область,
Україна Україна
Військова служба
Приналежність СРСР СРСРУкраїна Україна
Вид ЗС Red star.svg Радянська армія
ЗСУ Збройні сили
Рід військ Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Формування 56 ОДШБр.jpg 56-а ОГДШБр
Aidar battalion patch.png
«Айдар»
Війни / битви Війна в Афганістані
Війна на сході України
Бої за Новосвітлівку
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану»
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Медаль «За відвагу»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
MAfgan10A rib.png

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Оле́г Іва́нович Міхню́к (нар. 27 жовтня 1965, Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область — † 20 серпня 2014, Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область) — український військовик і громадський діяч, ветеран війни в Афганістані, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, кавалер численних орденів та медалей. Активіст Революції гідності, учасник війни на сході України. Герой України.

Загинув під час бойових дій за містечко Новосвітлівка, на трасі Краснодон-Луганськ.

Життєпис[ред.ред. код]

29 жовтня 1983 року був призваний до лав Збройних сил СРСР. Закінчив навчальний підрозділ 44-ї навчальної повітряно-десантної дивізії, яка на той час дислокувалася поруч із селом Гайжюнай (Литовська РСР), отримав військове звання «сержант». З 4 березня 1984 року служив в 56-й окремій гвардійській десантно-штурмовій бригаді в Афганістані. Був заступником командира 3-го десантно-штурмового взводу 7-ї роти.

31 травня 1984 року під Гардезом намагаючись витягнути поранених товаришів з під прицільного вогню снайпера був важко поранений. 21 травня 1985 року отримав друге поранення під час проведення операції в Мараварській ущелині. Багато зробив для ветеранського руху і товаришів по службі. Всі зустрічі ветеранів-«афганців» через 20 років були організовані за його ініціативи.

З 1991 по 1993 рр. начальник медико-соціального відділу Української Спілки ветеранів Афганістану (УСВА). З 1994 по 1995 рр. заступником голови Правління Київської обласної Спілки воїнів-інтернаціоналістів. З 1995 рр. працював (УСВА) на посаді керівника управління реабілітації та лікування.

Нагороджений двома орденами «Червоної Зірки» та медаллю «За відвагу».

Знайшов улюблену дружину, яка народила доньку яку згодом назвали Анною.

Євромайдан та російське вторгнення[ред.ред. код]

В період Євромайдану Олег Міхнюк був сотником Восьмої «афганської» сотні Самооборони Майдану, у складі якої були переважно ветерани війни СССР в Афганістані[1].

В квітні 2014 року опублікував статтю в Українській правді у якій розкритикував стан справ в українській армії за підсумками російського вторгнення в Крим[2].

Під час війни на сході України пішов добровольцем до 24-й батальйону територіальної оборони «Айдар».

Загинув 20 серпня 2014 року в бою за визволення Луганська біля селища Новосвітлівка.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

11 лютого 2015 року у військово-історичному музеї — відділі Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського відбувся захід, присвячений Олегу Івановичу Міхнюку. Так вже склалася його доля, що чернігівці згадали в цей день війну в Афганістані, Революцію Гідності, війну за Незалежність України (АТО). Все це поєднав у собі Олег Міхнюк.[3]

В Чернігові існує вулиця Олега Міхнюка[4].

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку (посмертно)[7]
  • Орден «За мужність» II ст. (11 лютого 2004) — за плідну трудову діяльність, активну життєву позицію, патріотичне виховання молоді, особистий внесок у вирішення проблем ветеранів війни[8]
  • Орден «За мужність» III ст. (15 лютого 1999) — за плідну трудову діяльність, активну життєву позицію і громадянську мужність, патріотичне виховання молоді[9]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Виступ Олега Міхнюка на Майдані. ВІДЕО
  2. Олег Міхнюк: Діставай н/з
  3. В історичному музеї відбувся захід пам'яті Олега Міхнюка // ПіК, 13 лютого 2015
  4. [1]
  5. Указ Президента України від 21 серпня 2015 року № 494/2015 «Про присвоєння О.Міхнюку звання Герой України»
  6. Президент вручив «Золоту Зірку» Героя України дружині загиблого воїна-«афганця» Олега Міхнюка // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 серпня 2015
  7. Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Указ Президента України від 11 лютого 2004 року № 187/2004 «Про відзначення державними нагородами України активістів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)»
  9. Указ Президента України від 15 лютого 1999 року № 172/99 «Про відзначення нагородами України активістів Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)»
  10. Командир легендарної «Афганської сотні» // Володимир Чікалін, «Народна армія», 13.02.2015

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 154
21 серпня 2015
Наступник:
Зубков Іван Іванович Зінич Ігор Вікторович