Подільський еялет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Подільський еялет

Подільський еялет, або Кам'янецький ейялет (Podolya Eyaleti або Kamaniçe Eyaleti) — провінція Османської імперії, що існувала на території Поділля з 1672 до 1699 року.

Відомості[ред.ред. код]

Створення[ред.ред. код]

1669 року Дорошенко отримав від османського султана Мехмеда IV титул бея українського санджаку[1]. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651) між Богданом Хмельницькимі османським султаном[6]. За цим старим договором:[2]

  • територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля
  • підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;
  • українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
  • українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни;
  • на українських землях османи і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;
  • Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана;
  • султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами

1671 р. — початок війни османської імперії у союзі з гетьманом Петром Дорошенком проти Речі Посполитої. Йшла неквапливо, 1672 р. — великий візир Фазіл Ахмед Кепрюлю підійшов до Кам'янця-Подільського, який було захоплено 27 серпня 1672 р.

2 вересня 1672 р. прибув султан Мехмед IV, взяв в облогу Львів та зрештою змусив короля Міхала Вишневецького укласти Бучацький мирний договір, згідно з яким Османська імперія отримала Поділля, частину Галичини, підтвердило протекторат над Правобежною Україною. Річ Посполита зобов'язувалася сплачувати щорічну данину у 22 тисячі злотих.

На захопленому Поділлі було утворено Подільський еялет. За наказом султана кафедральний собор було перетворено на соборну мечеть. Призначався каді (суддя). Засновано було 3 благодійних заклади (вакфи). Засновано 2 школи та 1 медресе.

Для керування новою провінцією було утворено 4 санджаки (субпровінції) з центрами у Кам'янці-Подільському, Барі, Язлівці, Меджибожі.

Існування[ред.ред. код]

Як очільник еялету призначався паша. Першим був Халіль Кюстенділі-паша. Наказав провести перепис нерухомості (дефтяр).

Для зміцнення свого становища в еялеті за наказом султана сюди було переміщено мусульманські родини, яким було передано майно християнських міщан та шляхти, що втекла з міста. Усе християнське населення було оголошено підданцями (реайя).

У подальшому планувалося відновлення людності на Поділлі завдяки залучення нових мусульманських родин. За переписами податкового населення у 1673 та 1681 роках було визначено 7803 осіб. Виходячи з цього можна визначити, що загальна чисельність населення еялету за часу османів становила близько 38 тисяч осіб. Прибуток еялету дорівнювався 4 млн акче, тобто 17 тисяч золотих флоринів.

Кам'янець-Подільський розглядався як одна з найважливіших фортець імперії поряд з Багдадом, Будою, Белградом та Кандією, знаходилася залога з 6 тисяч яничарів.

Увесь час[Джерело?] (за іншими даними, більшу частину його території у 1683 році взяли під контроль війська Речі Посполитої[3]) османським військам вдавалося контролювати еялет, навіть під час війни Священної ліги. Лише за результатами Карловицького конгресу у 1699 році Османська імперія повернула Речі Посполитій Поділля та Кам'янець.

Паші[ред.ред. код]

  • Халіль Кюстенділі-паша (1672—1676, 1677—1680)
  • Ібрагім Арнаут-паша (1676—1677)
  • Ахмед дефердар-паша (1680—1682)
  • Абд-ар-Рахман Арнаут-паша (1682—1684)
  • Махмуд Токатлі-паша (1684)
  • Мустафа Бозоклу-паша (1685—1686)
  • Хусейн Бошнак Сарі-паша (1686—1688)
  • Ахмед Еген-паша (1688—1689)
  • Мустафа Каґраман-паша (1689—1699)

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.vostlit.info/Texts/rus8/Celebi3/text5.phtml?id=1731. www.vostlit.info. Процитовано 2016-09-20. 
  2. Довідник. history.franko.lviv.ua. Процитовано 2016-09-20. 
  3. Кресін О. Чухліб Т. Кам'янецький ейялет… — С. 54.

Джерела[ред.ред. код]