Поклітару Раду Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Раду Поклітару)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поклітару Раду Віталійович
Radu Poklitaru 2021.jpg
Народився 22 березня 1972(1972-03-22) (50 років)
Кишинів, Молдавська РСР, СРСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Belarus.svg Білорусь
Діяльність хореограф
Відомий завдяки Засновник театру «Київ Модерн-балет»
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2016 Заслужений діяч мистецтв України

Раду Віталійович Поклітару (нар. 22 березня 1972, Кишинів, МРСР) — хореограф-постановник, який працює в Україні та багатьох інших країнах світу, заслужений діяч мистецтв України (2017)[1], лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2016)[2], лауреат премії «Людина року» (2017)[3], народний артист Молдови (2016)[4], лауреат міжнародних конкурсів, засновник та головний балетмейстер Академічного театру «Київ Модерн-балет»[5]. Професор кафедри сучасної хореографії Київського національного університету культури і мистецтв.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранній період[ред. | ред. код]

Раду Поклітару народився 22 березня 1972 року в місті Кишинів, у родині солістів балету Молдавського академічного театру опери та балету Людмили Недремської та Віталія Поклітару. Почав вивчати класичний танець у віці 4,5 років у студії при кишинівському Палаці піонерів[6][7]. Навчався в Московському Академічному хореографічному училищі (19831984), Одеській балетній школі (1984), Кишинівському музичному училищі ім. Штефана Нягі[ru] (1985).

У 1986 році вступив до Пермського державного хореографічного училища, яке закінчив у 1991 році по класу Олександра Сахарова (спеціальність — артист балету). У 1991 році поступив на роботу до Великого театру опери та балету Білорусі. Танцівник яскраво вираженого характерного, акторського дарування.

У 1994 році вступив до Білоруської Академії музики на створене відділення хореографії. 21 квітня 1996 відбувся балетмейстерський дебют Раду Поклітару — на сцені Білоруського хореографічного коледжу прем'єра мініатюри «Точка перетину» на музику Арканджело Кореллі у виконанні Ольги Гайко та Олексія Овечкіна[6].

У 1999 році Раду Поклітару захистив диплом за спеціальностями: хореограф (по класу Валентина Єлізар'єва), мистецтвознавець (по класу Юлії Чурко) та викладач теорії хореографії. Дипломною виставою став «Поцілунок феї» Ігоря Стравінського на сцені Великого театру балету Республіки Білорусь.

Балетмейстер Раду Поклітару

Першу популярність принесли Раду Поклітару мініатюри, створені ним для танцівників, учасників міжнародних конкурсів артистів балету. Особливо плідним виявився творчий союз молодого хореографа із солістами Мінського музичного театру Юлією Дятко та Костянтином Кузнєцовим. Серед робіт, створених творчим тріо — мініатюри «Багатель» на музику Людвіга ван Бетховена, «Білоруська голосильна»», «Його музика» на музику Річі Блекмора, «Адажіо» на музику Петра Чайковського, «Імпровізація на тлі стіни, оповитої плющем» на музику Йоганна Себастьяна Баха, «Три грузинські пісні», «Баркарола» на музику Жака Оффенбаха, а також одноактні спектаклі «Миттєвості» за поезією Костянтина Бальмонта, «Світ не закінчується біля дверей дому» на музику Жоскена Депре та Густава Малера, «Видіння троянди» на музику Карла Вебера, «In pivo veritas» на ірландську народну музику та музику епохи Ренесансу.

У сезоні 2000—2001 працював головним балетмейстером Молдавської національної опери. Через зміну політичного керівництва країни, міністра культури Молдови та дирекції театру, хореограф був змушений піти з цієї посади.

З 2001 по 2006 рік — вільний художник. У цей період на сценах України, Білорусі, Латвії, Росії створює балети, які закріпили за Поклітару славу одного з головних провідників сучасного танцю та прогресивної балетної режисури на пострадянському просторі. «Картинки з виставки» на музику Модеста Мусоргського та «Весна священна» Ігоря Стравінського в Національній опері України ім. Т. Шевченка, «Сім смертних гріхів» Курта Вайля в Пермському театрі опери і балету, «Попелюшка» Сергія Прокоф'єва в Латвійській національній опері та чисельні інші масштабні творчі проєкти Раду Поклітару неодмінно ставали подіями, які одержували живий відгук глядачів та мистецької еліти. У творчому тандемі з англійським режисером Декланом Доннелланом поставив балет «Ромео і Джульєтта» Сергія Прокоф'єва у Большому театрі Росії (2003) — постановка викликала суспільний резонанс, бурхлива полеміка в пресі та кулуарах театру стали реакцією на появу нової, революційної версії знаменитого балету у репертуарі головного музичного театру Росії[8][9].

«Київ Модерн-балет»[ред. | ред. код]

Історія «Київ Модерн-балет» розпочинається 19 грудня 2005 року прем'єрою вистави «Le forze del destino / Сила долі», створеної на замовлення «Фонду мистецтв Володимира Філіппова», в якій вже були задіяні основні творчі сили майбутнього театру — хореограф Раду Поклітару, сценограф Андрій Злобін, художниця з костюмів Ганна Іпатьева, художниця зі світла Олена Антохіна, звукорежисер Олександр Курій, асистент хореографа Анатолій Козлов та багато артистів, які згодом увійшли до складу постійної трупи. 18 липня 2006 року було зареєстровано ТОВ «Театр „Київ Модерн-балет“» на чолі з Раду Поклітару за підтримки мецената Володимира Філіппова[10]. У результаті загальноукраїнського кастингу було відібрано 16 молодих танцівників. Наявність академічної балетної освіти не була необхідною умовою для прийняття до складу трупи (при цьому всі артисти являлися професіоналами сучасного танцю, розбиралися у класичному танці та вміли робити класичний урок)[11].

Сцена з балету «Кармен. TV»

Авторський проєкт «Київ Модерн-балет», «де репертуар та художні пріоритети ґрунтувалися б на неповторному стилі та баченні Раду Поклітару, де можна було б реалізувати творчі пошуки та сміливі ідеї молодих учнів, колег маестро, де відсутні канони та правила, але вітаються креатив та талант» 25 жовтня 2006 року на сцені Національного драматичного театру ім. Івана Франка представив прем'єру балету у двох серіях «Кармен. TV»[12]. За виставу «Кармен. TV» театр отримав дві премії «Київська пектораль» — у номінаціях «Краща вистава року» та «Найкраще пластичне вирішення вистави». Виконавиця ролі Кармен Ольга Кондакова отримала номінацію як «Найкраща виконавиця жіночої ролі»[13].

Хореографічна мова Раду Поклітару — це складний синтез авторської пластики й класичного танцю. «Здається, що це мега-сучасний танець, але всередині його тіла живе скелет класичного танцю. Це єдина система координат, якою я вільно володію і на основі чого створюю свою мову, яка багатьом здається межею авангарду» — говорить про свою систему хореограф[11].

В умовах творчої свободи, разом із художниками Ганною Іпатьєвою та Андрієм Злобіним, Раду Поклітару за короткий термін створює різноманітний репертуар театру. Вже у 2008 році театр отримує театральну премію «Київську Пектораль» у номінації «Подія року» за сукупність яскравих прем'єр — «Веронський міф: Шекспірименти», «Болеро», «Дощ» та «Лускунчик»[14]. Виступ на фестивалях у Франції («Час любити», Біарріц), Молдові («Бієнале Е. Іонеско»), Таїланді («Фестиваль музики і танцю», Бангкок), Росії (програма «Маска плюс» фестивалю «Золота Маска» 2009 і 2010 роки, Москва та фестиваль «Нові горизонти» Маріїнський театр, Санкт-Петербург) говорять про визнання колективу міжнародною художньою спільнотою[15].

Раду Поклітару в репетиційному залі

Кризові роки важко відбилися на театрі, який став на межу повного закриття[16]. У 2013 році з фінансових причин (вкрай низькі зарплати) 9 з 21 артистів трупи залишили колектив. На їх місце було набрано нових, й увесь репертуар довелося відновлювати майже відпочатку[10]. Вистави колективу створюються завдячуючи меценатській підтримці. Балет «Жізель» — за допомоги Людмили Русаліної (засновниця холдингу «Петрус-Медіа»), у низці проектів допомагав Володимир Бородянський (тогочасний генеральний директор телеканалу «СТБ», керівник групи «StarLightMedia»), безпосередня участь бізнесмена Андрія Демидова дозволила створити «Лебедине озеро»)[10].

До свого першого ювілею — десять років — театр «Київ Модерн-балет» підійшов із доробком у 13 одноактних та 5 повнометражних вистав, отриманими 5 преміями «Київська пектораль» та фестивалем балету під назвою «Літо в стилі модерн» на честь десятиріччя, який відбувся з 5 по 11 липня 2016 року в Одеському оперному театрі. Сам хореограф говорить про створення театру як про головну справу свого життя[12].

В репертуарі театру одна за одною з'явилися всі три балети великого балетного триптиха Петра Чайковського: 2007 року відбулася прем'єра «Лускунчика», 2013-го — «Лебединого озера». Завершив тріо «Спляча красуня», яку хореограф представив 2018-го року. Сам Поклітару, як танцівник, свого часу пройшов класичну версію «Сплячої красуні» від «маленьких пажів, танцював кавалерів, вовка з червоною шапочкою, дослужився до «Феї Карабос» і був безмежно щасливим, оскільки з самого дитинства був закоханий у цю музику»[11].

Новітній час[ред. | ред. код]

З 2012 по 2013 рік Раду Поклітару — художній керівник Київського муніципального академічного театру опери й балету для дітей та юнацтва.

Робота не обмежується Києвом та Україною. Так, 2013 року у Воронезькому театрі опери та балету під час третього Платонівського фестивалю підготував та представив глядачам балетну мініатюру «Люди Платонова» на музику Фридерика Шопена. На запрошення Андрія Болтенка[ru], головного режисера церемонії відкриття Зимових Олімпійські ігри 2014 року у Сочі, Раду Поклітару виступив постановником хореографічних композицій Церемонії відкриття зимових Олімпійських ігор 2014. Над проєктом працював разом із колишнім прем’єром балету Одеського оперного театру Андрієм Мусоріним та переможцем першого «Майдансу» Олександром Лещенком — у постановці брали участь 440 виконавців[17][18]. Для церемонії відкриття було поставлено мінібалет «Перший бал Наташі Ростової» на збірну музику, в якому взяли участь нинішні та колишні зірки Большого та Маріїнського театрів Світлана Захарова, Володимир Васильєв, Іван Васильєв[ru], Олександр Петухов, Данила Корсунцев[ru][19].

У 2016 році отримав престижну Національну премію України ім. Тараса Шевченка у галузі музичного мистецтва за серію робіт: балет-триптих «Перехрестя» (2012), балети «Лебедине озеро» (2013), «Жінки в ре мінорі» та «Довгий різдвяний обід» (2014)[20]. Того ж року Раду Поклітару отримав звання «Народний артист Молдови», а до Дня незалежності України 2017 року — звання Заслуженого діяча мистецтв України[1].

З 2018 року Раду Поклітару — головний балетмейстер комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Академічний театр «Київ Модерн-балет». А 24 березня 2018 став лауреатом XXII загальнонаціональної премії «Людина року-2017» у номінації «Діяч мистецтва року»[3].

На сьогоднішній день хореограф є автором понад сорока одноактних та повнометражних вистав і танцювальних сцен в операх, поставлених на різних сценах, серед яких Національні театри Молдови, Латвії, Білорусі, Чехії, Сербії та України, Большой театр Росії, Російський камерний балет «Москва», Московський академічний музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченка.

Кіно та телебачення[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Він вважається найкомпетентнішим членом журі телешоу «Танцюють всі»
Searchtool.svg Раду проводить репетицію
Searchtool.svg Раду з відомими хореографами
Searchtool.svg Постановка оригінального танцю

На телебаченні Раду Поклітару з'являється як у якості гостя передач, так і у якості безпосереднього учасника. У 2011 році став членом журі 4-го сезону шоу «Танці з зірками» на «1+1», з 2012-го — член журі шоу «Танцюють всі!» на телеканалі «СТБ (співпраця тривала з п'ятого по дев'яті сезони), у 2015 році — член журі танцювального конкурсу «Танцюй!» на «Першому каналі». Відгуки про суддівство Поклітару знаходяться в категорії «суворий, але справедливий»[21][22].

У проєкті «Танцюють всі!» Раду Поклітару суддівські обов'язки поєднував із підготовкою номерів для учасників. Як відмічали оглядачі, його постановки відрізнялися чітко вибудуваною драматургією, нестандартними рішеннями. Номери, поставлені Раду називали маленькими театральними шедеврами, народженими в телевізійному форматі. У четвертому сезоні проєкту такими шедеврами стали постановки для дуету Катерини Білявської та Родіона Фархшатова, Галини Пєхи та Анатолія Сачівка, Лідії Соклакової та Івана Дроздова[23].

Зіграв сам себе — камео — член журі танцювального телешоу — в художньому фільмі 2016 року «Після тебе» режисерки Анни Матісон. До цього з'являвся у епізодичних ролях фільмів «Сказання про хороброго лицаря Фет-Фрумоса» (1977), «Танцюючі привиди» за повістю «Вілліси» Юрія Короткова (1992).

У постановці Раду Поклітару вийшов головний танцювальний номер художнього фільму «Синдром Петрушки[ru]» режисерки Олени Хазанової, знятий за мотивами однойменного роману Діни Рубіної. Постановка зроблена на акторів Євгена Миронова та Чулпан Хаматову[24][25].

Постановки[ред. | ред. код]

Вистави[ред. | ред. код]

Мінський музичний театр
Національний академічний Великий театр опери та балету Республіки Білорусь
Національний театр опери та балету Республіки Молдова
Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка
Большой театр Росії
Російський камерний балет «Москва»
Пермський академічний театр опери та балету імені П. І. Чайковського
Латвійська національна опера
Маріїнський театр
Інші
Академічний театр «Київ Модерн-балет»
Сцена з балету «Болеро»
Сцена з балету «Жінки у ре мінорі»
Сцена з балету «Пікова дама»

Хореографічні мініатюри[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Назва Роль Примітка
1977
тф
«Сказання про хороброго лицаря Фет-Фрумоса[ru]» хлопчик Реж. Володимир Іовіце[en] та Микола Ісінеску, к/с «Молдова-фільм»
1992
ф
«Танцюючі привиди» Гена Дьомін (у титрах — Поклітар) Реж. Юхим Резніков, Юрій Коротков[ru], «Гранат-фільм»
2015
ф
«Синдром Петрушки[ru]» Реж. Олена Хазанова, ТОВ «Студія Третій Рим»
Раду Поклітару — хореограф фільма[24][35]
2016
ф
«Після тебе[ru]» камео — член журі танцювального телешоу Реж. Анна Матісон, «Кінокомпанія Сергія Безрукова»

Професійна та громадська діяльність[ред. | ред. код]

Визнання та нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Указ президента України №251/2017 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 14 листопада 2021. 
  2. Указ президента України №77/2016 Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  3. а б в Визначені володарі премії «Людина року-2017». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  4. а б Указ Президента Республика Молдова от 13 сентября 2016 года №2335 О присвоении господину Раду Поклитару почётного звания «Artist al Poporului». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  5. Міністерство культури. У КЗ ТВЗК «Театр «Київ модерн-балет» відбувся конкурс на заміщення вакантної посади головного балетмейстера. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 15 листопада 2021. 
  6. а б Раду Поклітару в ранковій програмі Апостроф.TV (укр.). «Апостроф TV». 5 жовтня 2021. Процитовано 17 листопада 2021. 
  7. Чому відомий хореограф Раду Поклітару залишився без роботи (укр.). «Життя відомих людей» на каналі «1+1». 4 березня 2021. Процитовано 11 грудня 2021. 
  8. а б Charlotte HIGGINS (19 липня 2004). The man to return the Bolshoi to centre stage (англ.). «The Guardian». Архів оригіналу за 30 червня 2008. Процитовано 17 листопада 2021. 
  9. Хулиганская версия «Ромео и Джульетты». Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 17 листопада 2021. 
  10. а б в Катерина МАШЕВСЬКА (13 березня 2017). Франшизы на мое имя однозначно быть не может (укр.). Ж-л «Бізнес». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  11. а б в Любов БАЗІВ (7 червня 2018). Раду Поклітару, хореограф. Найчастіше артисти балету їдять страшенно багато і страшенно пізно! (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  12. а б Kyiv Modern BALLET. Киевский театр Раду Поклитару в Одессе: постановки «Болеро» и «Дождь» (рос.). «Live Lovelook» — блог Анастасии Манаенковой. 12 серпня 2016. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  13. «Киевская Пектораль» стоит тысячу долларов (рос.). «Delo.ua». 27 березня 2007. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  14. а б Київська Пектораль 2007 (укр.). «Teatre.com.ua». 10 квітня 2008. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  15. Олександр ЧЕПАЛОВ (24 квітня 2009). «Маски» — без шоу. Москвичі побачили в «Болеро» перипетії української політики (укр.). «Дзеркало тижня» №15. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 17 листопада 2021. 
  16. Олег ВЕРГЕЛІС, Катерина КОНСТАНТИНОВА (23 квітня 2010). Раду іде в небо. «Київ модерн-балет», один із кращих вітчизняних театрів, може зникнути з культурної карти (укр.). «Дзеркало тижня» №16. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021. 
  17. а б в Ліліана ФЕСЕНКО (13 березня 2016). Раду Поклітару, балетмейстер, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка. Всю правду про наш час ми дізнаємося років через десять, не раніше (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  18. YouTube full-color icon (2017).svg 2014 Sochi Olympic Opening Ceremony на YouTube
  19. Олена ФЕДОРЕНКО (9 лютого 2014). Раду Поклитару: «Бал Наташи Ростовой для Сочи готовился полтора месяца» (рос.). Г-та «Культура». Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 17 листопада 2021. 
  20. Премію Шевченка отримали Поклітару, Лук'яненко і Сенцов (укр.). «BBC». 3 березня 2016. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  21. Раду Поклітару | Танцюють всі — Телеканал СТБ. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  22. 24СМИ. Раду Поклитару. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  23. Анна РОМАНЕНКО (3 листопада 2011). Вінничанка Ліда Соклакова продовжує боротьбу на проекті «Танцюють всі» (укр.). «0432». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  24. а б Евгений Миронов и Чулпан Хаматова готовят совместную работу. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  25. Юлия МЯСОЕДОВА (4 червня 2015). Хореограф Раду Поклитару: Меня впечатлили иностранные гости (рос.). Ivona. Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  26. Елена ФЕДОРЕНКО (3 березня 2015). Раду Поклитару: «Невротик никому не интересен, даже если он — Гамлет» (укр.). Г-та «Культура». Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 15 листопада 2021. 
  27. Премьера балета «Гамлет» на Новой сцене Большого театра (г-та «Музыкальное обозрение»). Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  28. Олена ВАРВАРИЧ (18 жовтня 2006). Екстравагантна «Кармен. ТV». 25 жовтня театр «Київ Модерн-Балет» запрошує на прем’єру (укр.). Г-та «День» №178. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021. 
  29. Олег ВЕРГЕЛІС (23 березня 2018). Раду Поклітару: Сплячу красуню зустрів під Києвом (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 2019-1-02. 
  30. Гучні театральні прем'єри: «Вій» від Поклітару та «Сімейка Аддамсів» від литовців (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». 9 квітня 2019. Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 2019-4-9. 
  31. Софія ЗІНОВ'ЄВА (18 листопада 2020). У мене було повне відчуття, що театр треба закривати — Раду Поклітару про українське мистецтво (укр.). «Факти (ICTV)». Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 19 листопада 2020. 
  32. Марія КАТАЄВА (22 липня 2021). Одіссей, Моцарт та «12 стільців»: за підтримки міста у столиці поставлять 5 нових вистав (укр.). «Вечірній Київ». Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 2021-7-23. 
  33. Даша КАШПЕРСЬКА (19 жовтня 2021). «Пікова дама» або покарання вічністю (укр.). «PROТеатр». Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021. 
  34. Костянтин РИЛЬОВ (31 жовтня 2021). Карти, дзеркало, два коханці. Прем'єра містико-еротичного балету Раду Поклітару «Пікова дама» (укр.). Ж-л «Фокус». Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 2021-11-7. 
  35. YouTube full-color icon (2017).svg «Синдром Петрушки». Чёрно-белый танец: Чулпан Хаматова и Евгений Миронов на YouTube
  36. Дмитро ДЕСЯТЕРИК (21 жовтня 1999). Декілька па сподівання. У Києві завершився III Міжнародний конкурс артистів балету ім. Сержа Лифаря (укр.). Г-та «День» №195. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  37. Руслана КАНЮКИ (28 березня 2007). «Київські пекторалі» роздано… Чому ж так сумно? (укр.). Г-та «День». Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  38. XXIII INTERNATIONAL BALLET COMPETITION – VARNA 2008. Архів оригіналу за 24 грудня 2021. Процитовано 24 грудня 2021. 
  39. Вікторія КОТЕНОК (8 квітня 2013). Лауреати премії «Київська Пектораль — 2012» (укр.). «Nota bene» — авторський блог про театр і мистецтво. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  40. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Хореографія балету-триптиху «Перехрестя» на музику М.М.Скорика, балетів «Лебедине озеро» П.І.Чайковського, «Жінки в ре мінорі» на музику Й.С.Баха, «Довгий різдвяний обід» на музику А.Вівальді[недоступне посилання]
  41. Названо лауреатів театральної премії «Київська пектораль» (укр.). Г-та «Лівий берег». 3 квітня 2020. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021. 
  42. Первая книга о Раду Поклитару. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 17 листопада 2021. 
  43. Еленa УЗУН «Раду Поклитару. Свободный танец» (рос.). «The TEAtru». 31 травня 2012. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]