Старі Санжари
село Старі Санжари | |||
---|---|---|---|
| |||
Країна | Україна | ||
Область | Полтавська область | ||
Район | Полтавський район | ||
Тер. громада | Новосанжарська селищна громада | ||
Код КАТОТТГ | UA53080310400075667 | ||
Облікова картка | Старі Санжари // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України. | ||
Основні дані | |||
Засноване | 1243 | ||
Населення | 1283 | ||
Площа | 15,65 км² | ||
Густота населення | 81.99 осіб/км² | ||
Поштовий індекс | 39313 | ||
Телефонний код | +380 5344 | ||
Географічні дані | |||
Географічні координати | 49°25′42″ пн. ш. 34°26′50″ сх. д.H G O | ||
Водойми | р. Ворскла | ||
Місцева влада | |||
Адреса ради | 39300, Полтавська обл., Полтавський р-н, селище Нові Санжари, вул. Центральна, буд. 23 | ||
Карта | |||
Мапа | |||
|
Старі́ Санжа́ри — село в Україні, у Новосанжарській селищній громаді Полтавського району Полтавської області. До 2020 центр Старосанжарської сільської ради.
Село Старі Санжари знаходиться на правому березі річки Ворскла, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Ганжі, на протилежному березі — село Пристанційне. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Стара Ворскла) і заболочені озера.
Назві приписують тюркське «урочище, брід», чи турецьке (від санджак (тур. Sancak)) «знамено, штандарт, адміністративна одиниця» походження. Згідно історичних джерел 1243 року на Ворсклі зимувала орда Батия котра й найменували місцевість. Урочище Сан-Чар, Сан-Чарів згадується в одній зі скарг, переданих кримським ханом Івану Грозному, стосовно пограбування тут перекопських купців[1][2].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 1197 | 93.30% |
російська | 79 | 6.16% |
румунська | 3 | 0.23% |
білоруська | 2 | 0.15% |
польська | 1 | 0.08% |
інші/не вказали | 1 | 0.08% |
Усього | 1283 | 100% |
Про давню історію цього сіверського поселення свідчать залишки слов’янського городища VIII – X ст. н. е., які збереглись поблизу Старих Санжар в урочищі Городок[4].
Очевидно осіле життя на території поселення на деякий час зникало. Поновлення колонізації поселення відбулось на початку XVII ст. і пов’язується з польським шляхтичем Казаковським (можливо Казановським)[5].
Перша літописна згадка про Старі Санжари як сотенне містечко датована 1659 роком[5].
За доби Гетьманщини Старі Санжари мали статус сотенного містечка Полтавського козацького полку. Мало свою символіку — печатку з зображенням козацької порохівниці під короною. Пролягало на торговельному шляху з Криму до Москви. Позначене на карті Боплана. 1574-го ці землі були надані та закріплені за козаком Омеляном Івановичем. Його онуки у 1636-му продали маєтність Немиричу. Згідно ревізії 1735 року в реєстр сотні занесено 274 козацькі двори, 1762 зафіксовано 3515 мешканці[6].
За даними на 1859 рік у власницькому та козачому містечку Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб (2211 чоловічої статі та 2425 — жіночої), налічувалось 693 дворових господарства, існували 6 православних церквов, козаче приходське училище, завод та сільська управа, відбувалось 3 ярмарки на рік[7].
У 1862 році Старі Санжари відвідав Кониський О. Я. — відомий український громадський діяч, перекладач, письменник. Після чого в часописі "Основа" під псевдонімом Переходовець Олександр з'явилася його стаття про село під назвою "Зъ Старихъ Санжаръ (Полтавського повіту)", де розповідається про історію населеного пункту та тогочасне життя села: "У старих ділах Полтавського Губернського Правління мині траплялось находити сліди, що в 1751 року Старі-Санжари звались городомъ; об тімъ, коли і черезъ що їхъ перейменовано зъ города на містечко - народъ незвістенъ, и відомости не знаходивъ. И теперъ народъ ділить Старі-Санжари на три главнихъ кути: городъ, кріпость і поділъ....У кріпості колись була церква св. Миколи...Не далеко від кріпості - волость и школа....Кутокъ, що зветься городомъ, заселений густо, більше торговими людьми..."[8].
Станом на 1900 рік село було центром Старосенжарівської волості[9]. Під час голодомору 1932—1933 років загинуло принаймні 136 мешканці села[10].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Новосанжарської селищної громади[11].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Новосанжарського району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району Полтавської області[12].
1946—1992 — назву змінено на Решетники. 20 квітня 1992 Верховна Рада України відновила історичне найменування — Старі Санжари.
- Янко Олександр Петрович (1879—1938) — громадський і політичний діяч, журналіст.
- Булдовський Олександр (1887—1938) — педагог, учений природознавець.
- Липа Юрій Іванович (1900—1944) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму.
- Лопань Іван Павлович (1919—1996) — український військовий диригент, педагог; заслужений діяч мистецтв УРСР.
- Мешко Оксана Яківна (1905—1991) — правозахисниця.
- Мешко Катерина Яківна (1910—1976) — діячка ОУН, член УГВР.
- Мелетій (Леонтович) (1784—1840) — релігійний діяч, педагог.
- Середа Микола Миколайович (1890—1948) — оперний співак, ліричний тенор.
- ↑ Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с. (див. Нові Санжари)
- ↑ Полтава. Історичний нарис. — Полтава: Полтавський літератор, 1999. — С. 26.
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Полтавська область / Гол. ред. кол.: Тронько П. Т. (гол. Гол. редкол.), Бажан М. П. (заст. гол. редкол.), Білодід I. К., Касименко О. К. (заст. гол. редкол.), Кондуфор Ю. Ю., Королівський С. М., Кошик О. К., Назаренко І. Д., Нестеренко О. О., Парасунько О. А., Пількевич С. Д. (заст. гол. редкол.), Слабєєв І. С. (відп. секр. редкол.), Терлецький В. М., Цілуйко К. К., Шевченко Ф. П.; Ред. кол. тому: Буланий І. Т. (гол. редкол.), Бардик Г. С. (заст. гол. редкол.), Бевзо О. А., Білий П. X., Вербицька В. М., Гальчук І. Н. (відп. секр. редкол.), Данішев С. О., Ємець П. Н., Жук В. Н., Костюк Р. Г., Кулик Г. І., Легенький І. Ю., Момонт А. Г., Олещенко І. А., Пліш М. С., Соколовський О. X., Тарасенко О. А., Яворська Н. С. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967. — 1027 с.
- ↑ а б Полтавщина. Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К.: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1992. — 1024 с.
- ↑ Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том II — Ч.: «Десна Поліграф», 2014. — С. 3.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 275)
- ↑ Переходовець, Олександир [Кониський О. Я.] (1862). З Старих Санжар (Полтавського повіту) // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. Травень (Май). С.-Петербург: В типографии П. А. Кулиша. с. 11-16 [розд. паг.]
- ↑ рос. дореф. Адресъ-календарь. Справочная книжка Полтавской губерніи на 1900. Составлен Д. А. Иваненко, Секретарем Полтавского Губернскаго Статистического Комитета. Полтава. Типо-литографія Губернскаго Правленія. 1900
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні: Полтавська область / Упоряд. О. Білоусько, Ю. Варченко, В. Мокляк, Т. Пустовіт. — Полтава: Оріяна, 2008. — 1200 с. — С. 543—544.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Старі Санжари / Віталій Орловський Нариси історії поселень Полтавщини та Черкащини // Донецький вісник Наукового товариства імені Шевченка. — Т. 49. — Донецьк-Маріуполь-Харків, 2022. — 208 с. — С. 60.
- Облікова картка
- Сайт сільради