Часів Яр
Часів Яр | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Область | Донецька область | ||||||||
Район | Бахмутський район | ||||||||
Громада | Часовоярська міська громада | ||||||||
Засноване | 1876 | ||||||||
Статус міста | з 1938 року | ||||||||
Населення | ▼ 13 302 (01.01.2017)[1] | ||||||||
Площа | 18 км² | ||||||||
Густота населення | 739 осіб/км² | ||||||||
Поштові індекси | 84551-84556 | ||||||||
Телефонний код | +380-6274 | ||||||||
Координати | 48°34′32″ пн. ш. 37°49′24″ сх. д. / 48.57556° пн. ш. 37.82333° сх. д.Координати: 48°34′32″ пн. ш. 37°49′24″ сх. д. / 48.57556° пн. ш. 37.82333° сх. д. | ||||||||
Висота над рівнем моря | 227 м | ||||||||
Водойма | річка Грузька | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Часів Яр | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- фізична | 67,1 км | ||||||||
- залізницею | 109 км | ||||||||
- автошляхами | 77 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- фізична | 565 км | ||||||||
- залізницею | 735 км | ||||||||
- автошляхами | 674 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | 84551 Донецька обл., м. Часів Яр, вул. Цілинників, 1, 7-20-53 | ||||||||
Вебсторінка | Часовоярська міська рада | ||||||||
Міський голова | Опанасенко Ольга Михайлівна | ||||||||
Часів Яр у Вікісховищі
|
Ча́сів Яр — місто в Україні, в Бахмутському районі Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Часовоярська міська рада. населення 14 тис. осіб (2011). Статус міста з 1938 року.
Загальні відомості
За даними 1859 року Грузьке (Плещеєве), панське село, над Грузькою, 16 господ, 114 осіб.[2]
Місто постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933 років: кількість встановлених жертв — 387 людей[3].
У Часів Ярі за радянських часів був найбільший в Україні й один з найбільших в СРСР комбінат вогнетривких виробів, який виник на базі багатого родовища високоякісних вогнетривких глин (площа родовища бл. 2000 га, почато експлуатацію у 1880-х роках); випускає широкий асортимент вогнетривких виробів.
Інші заводи: Часовоярський ремонтний завод, залізобетонних виробів та дослідно-експериментальний.
У місті діє краєзнавчий музей.
Російсько-українська війна
Після початку війни на Сході України у 2014—2022 роках у місто був переміщений 65-й військовий мобільний госпіталь Збройних Сил України[4].
9 липня 2022 року російськими обстрілами міста був знищений вокзал[5] і частково зруйновано два п'ятиповерхові будинки[6].
За попередніми даними удар був завданий балістичними ракетами ОТРК «Искандер»[7].
Один із будинків, у який влучили російські окупанти, — це гуртожиток, де перебували цивільні люди. Було повністю знищено два під'їзда[7].
Станом на вечір 12 липня 2022 року рятувальники виявили та вилучили з-під завалів 45 загиблих, врятували з-під завалів дев'ять осіб, розчистили та розібрали вже більш як 420 тонн зруйнованих елементів будинку. Роботи тривають[8].
Населення
За даними перепису 2001 року, населення міста становило 16 767 осіб, із них 52,39 % зазначили рідною мову українську, 46,62 % — російську, 0,16 % — вірменську, 0,14 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,06 % — молдовську, 0,01 % — грецьку, гагаузьку та німецьку мови[9].
Відомі люди
Уродженцями міста є:
- Гагін Віктор Іванович (1934—2016) — письменник і краєзнавець.
- Кобзон Йосип Давидович (1937—2018) — естрадний співак.
- Шамшур Анатолій Іванович (1924—1943) — Герой Радянського Союзу.
Пам'ятки
- Водонапірна вежа Шухова, яка розташована на території ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». 5 листопада 2019 її внесено до Переліку як щойно виявлений об'єкт науки і техніки за категорією національного значення.[10] Водонапірна башта в м. Часів Яр – це єдиний витвір видатного інженера В. Шухова, що зберігся на сході України.
- Скіфський курган, на якому встановлено триангуляційну вишку, що слугує вказівником географічних координат на місцевості.
- Ботанічний заказник «Рідкодуб'я» — заснований 1972 року і налічує більше сотні дубів, віком від 200 до 400 років[11].
Примітки
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Списки населенныхъ мѣстъ Российской империи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства внутренних дѣлъ (По свѣдѣніям 1859 года). Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Т. VIII. Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. СанктПетербургъ. 1863. — V + 152 с., 1863. (рос. дореф.)
- ↑ Мартиролог. Донецька область, ст. 191—201 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2016. Процитовано 12 червня 2016.
- ↑ Архівована копія. np.pl.ua. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 31 травня 2020.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Російські удари по Донеччині: з-під завалів дістали чоловіка, згорів вокзал. Українська правда. 9 липня 2022.
- ↑ Десятки людей під завалами. Росіяни обстріляли будинки на Донеччині. BBC. 10 липня 2022.
- ↑ а б Загарбники обстрілювали Часів Яр «Іскандерами» - ДСНС. Укрінформ. 10 липня 2022.
- ↑ Кількість загиблих внаслідок ворожого удару по Часовому Яру зросла до 18. Укрінформ. 11 липня 2022.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 березня 2014.
- ↑ https://rda.org.ua/rda/bahmutska/news/1575026348/
- ↑ Гоу в Часов Яр! «Божий карманчик» в залежах глины. Свои.City (рос.). Процитовано 21 січня 2020.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 с.
|
|
|
Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |