Сніжне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сніжне
Snizhne coat of arms.svg Флаг Снежного.svg
Герб Сніжного Прапор Сніжного
Сніжне
Сніжне на мапі України
Сніжне на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область Тимчасовано окупована територія
Район Сніжнянська міська рада
Код КОАТУУ 1414400000
Засноване 1784
Статус міста з 1938 року
Населення 47 259 (01.01.2017)[1]
Площа 18.9 км²
Густота населення 2500.5 осіб/км²
Поштові індекси 86500—86579
Телефонний код +380-6256
Координати 48°02′22″ пн. ш. 38°46′05″ сх. д. / 48.03944° пн. ш. 38.76806° сх. д. / 48.03944; 38.76806Координати: 48°02′22″ пн. ш. 38°46′05″ сх. д. / 48.03944° пн. ш. 38.76806° сх. д. / 48.03944; 38.76806
Висота над рівнем моря 278 м
Відстань
Найближча залізнична станція Софіно-Брідська
До обл./респ. центру
 - фізична 69 км
 - залізницею 133 км
 - автошляхами 79,4 км
До Києва
 - фізична 655 км
 - залізницею 805 км
 - автошляхами 780 км
Міська влада
Адреса 86500, Донецька обл., м. Сніжне, вул. Леніна, 39, 5-41-52
Веб-сторінка Сніжнянська міськрада
Міський голова Доронін Олександр Олександрович

Commons-logo.svg Сніжне у Вікісховищі

Сні́жне (до 1864 — Василівка) — місто (з 1938 р.) обласного підпорядкування Донецької області. Тимчасово перебуває під окупацією російськими найманцями з фіктивного квазідержавного утворення ДНР.

Населення у 2014 р. — 48 003 мешканців (2001 — 58 496, 1989 — 68 857).

Кам'яновугільні шахти, промкомбінат, завод хімічного машинобудування, швейна фабрика тощо; 4 професійно-технічних училища, гірничий технікум. Видобуток антрациту почато 1900 року.

Історія[ред.ред. код]

Шахта № 9 «Ударник»

Історія заснування[ред.ред. код]

Місто починалося як невелике поселення із назвою Василівка 1784 року. Назване на честь полковника сотні Донського козацького війська Васильєва, що тут оселився. Міська легенда засвідчує, що назву «Сні́жне» поселення отримало від самої Катерини II, коли під час однієї зимової подорожі її екіпаж застряг у снігу в одному з численних ярів. Згодом у місцевих говірках закріпився інший наголос, на останньому складі.

У XIX сторіччі починається вуглевидобування, росте кількість шахт.

Визвольні змагання 1917—1922[ред.ред. код]

Рудничний комітет Ремівських копалень 28 травня 1917 звернувся через Раду робітничих депутатів Чистяківського гірського району до Головного правління Південноросійського гірничопромислового товариства з вимогою звільнити керівника шахти за його грубість і непримиренність із робітниками. Позаяк громада барилася з рішенням, люди самотужки заарештували й прогнали його з копальні.[2] 10 серпня 1917 відбулися перевибори Ради робітничих депутатів Чистяківського гірського району. З 56 депутатських місць більшість отримали більшовики.[3]

14 жовтня в селищі відбулася 4 районна конференція рудкомів Чистяківського району, в якій взяли участь 66 делегатів від 19 рудкомів. Конференція запропонувала обрати на Другий всеросійський з'їзд рад І. І. Сизранцева.[4]

До 1920 року місто переходило то до «червоних», то до «білих». Руйнувалися шахти, здійснювалися розстріли і всіляко нищилася інфраструктура: було затоплено шахти і зруйновано господарські будівлі. Лише у січні 1920 року в Сніжному встановилася постійна влада. Почалася ліквідація наслідків війни, зокрема, шахтарі почали відновлення затоплених шахт.

Усі, хто був проти більшовиків об'єдналися до повстанських загонів, що боролися з радами. В околицях міста діяла група Корсуна.

У 1920 році в Сніжному завершили націоналізацію шахт. Керівництво ними перейшло до Чистяківського кущового управління вугільної промисловості.[5]

Друга світова війна[ред.ред. код]

Місто Сніжне захоплено нацистськими військами у жовтні 1941 року. 1943 року в районі Сніжного протягнувся Міуський фронт, його найукріпленіша точка — гора Савур-могила, що стоїть за декілька кілометрів від Сніжного, не давала змоги звільнити місто впродовж тривалого часу. Дата звільнення — 1 вересня 1943 року (тепер це день міста), усього за 8 днів до звільнення Донбасу (8 вересня 1943).

Війна на сході України[ред.ред. код]

Під час війни у 2014 році на сході України контроль над містом Сніжне був однією з важливих задач — до російсько-українського кордону від міста — всього 18 км, де розташовані лише кілька сіл: Степанівка, Маринівка. Одразу ж за Сніжним і до самої Макіївки і Донецька проходить траса Н21, що йде практично суцільною агломерацією Торез-Шахтарськ-Зугрес-Харцизьк, під прикриттям якої можна було безперешкодно перекидати техніку, вантажі і особовий склад.

У перших числах червнях 2014 року місто було перетворене на фортецю бойовиків.

15 липня 2014 зранку по центру міста було завдано авіаудар, що серед іншого зачепив і житловий будинок. В результаті вибуху і під завалами будинку загинуло 11 осіб.

Населення[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1923 664
1939 16 156 +2333.1%
1959 25 674 +58.9%
1970 63 981 +149.2%
1979 65 767 +2.8%
1989 68 857 +4.7%
2001 58 496 −15.0%
2005 54 131 −7.5%
2010 50 058 −7.5%
2014 48 003 −4.1%

Національний склад населення Сніжнянської міськради за переписом 2001 року[6][7]

чисельність частка, %
українці 42 624 51,3
росіяни 37 430 45,1
білоруси 797 1,0
татари 738 0,9
вірмени 172 0,2
греки 126 0,2

За даними перепису 2001 року населення міста становило 58 578 осіб, із них 14,8 % зазначили рідною мову українську, 84,07 %— російську, 0,1 %— вірменську, 0,08 %— білоруську, 0,02 %— молдовську, 0,01 %— циганську та грецьку, а також німецьку, угорську та болгарську мови[8]

Економіка[ред.ред. код]

У місті працює низка підприємств, серед них Сніжнянський машинобудівний завод Мотор Січ.

У культурі[ред.ред. код]

Частина подій фільму «Імпорт Експорт» (2007) відбувається в Сніжному. Також тут знімався документальний фільм «Копанка номер 8» (2010).

Пам'ятки[ред.ред. код]

Монумент на вершині Савур-могили
Докладніше: Пам'ятки Сніжного

У місті на обліку перебуває 43 пам'ятки історії. Серед осіб, яким присвячено найбільшу кількість пам'яток району, першу позицію займає Ленін — йому в місті встановлено 4 пам'ятники (за цим показником Сніжне займає третю позицію серед міст Донеччини після Донецька та Єнакієвого). 14 пам'яток — братські могили радянських воїнів і партизанів.

Біля міста розташований меморіальний комплекс «Савур-могила» — висота, за яку в серпні 1943 вели запеклі бої з нацистськими військами частини 5-ї ударної армії Південного фронту.

У 1967—1975 на Савур-Могилі споруджено меморіальний комплекс у пам'ять про радянських вояків, загиблих при штурмі висоти і прориву німецької оборонної лінії на річці Міус. Значно пошкоджений під час російського вторгнення 2014 року.

У Сніжному розташований лісовий заказник — Урочище Леонтьєво-Байрацьке. У заказнику ростуть рослини, занесені до Червоної книги України. Леонтіївський ліс, що входить до складу заказника, за легендою був посаджений у пам'ять про загиблого козака Леонтьєва, брата Клима Савура, на честь якого за легендою названа розташована неподалік Савур-могила.

Люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Жили[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977 стр 60-61
  3. Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977 стр 112—113
  4. Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977 стр 168
  5. Історія міста Сніжне Донецької області, на сайті газети Сніжне інформ. sninform.org.ua (ru). Процитовано 2017-02-23. 
  6. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.
  7. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область
  9. Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 2017-02-23. 

Література[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]