Білицьке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білицьке
Belick coa.gif Belick.gif
Герб Білицького Прапор Білицького
Білицьке
Розташування міста Білицьке
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Добропільська міська рада
Код КОАТУУ 1411570300
Засноване 1909
Статус міста з 1966 року
Населення 8691 (01.01.2013)[1]
Площа 2.05 км²
Густота населення 4239 осіб/км²
Поштові індекси 85043—85047
Телефонний код +380-6277
Координати 48°24′23″ пн. ш. 37°11′06″ сх. д. / 48.40639° пн. ш. 37.18500° сх. д. / 48.40639; 37.18500Координати: 48°24′23″ пн. ш. 37°11′06″ сх. д. / 48.40639° пн. ш. 37.18500° сх. д. / 48.40639; 37.18500
Висота над рівнем моря 188 м
Водойма р. Водяна
Відстань
Найближча залізнична станція Мерцалове
До станції 4 км
До обл./респ. центру
 - фізична 64,3 км
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 89,4 км
До Києва
 - фізична 531 км
 - залізницею 808 км
 - автошляхами 609 км
Міська влада
Адреса 85043, Донецька обл., Добропільська міськрада, м. Білицьке, вул. Леніна, 20, 6-31-20
Веб-сторінка Білицька міськрада
Міський голова Заварзін Олександр Тихонович

Commons-logo.svg Білицьке у Вікісховищі

Бі́лицьке — місто районного значення в Донецькій області України, підпорядкований Добропільській міській раді міста Добропілля. Розташоване поблизу залізничної станції Мерцалове, в долині річки Водяної (притока річки Бик, басейн Дніпра). Відстань до райцентру становить близько 12 км і проходить автошляхом Т 0515.

Підпорядковане смт Водянське (1,6 тис. осіб).

Історія[ред.ред. код]

Земля, де розташоване м. Білицьке, належала поміщикові Класіну. Після того, як він збіднів, землю купили заможні селяни Дегтярьов, Ліщина, Заварза, Рубель, Бутенко, які в 1909 році заснували хутір. Потім сюди приїхали нові родини з Росії, вихідці з одного села Бельчани, які стали себе називати себе за попереднім місцем проживання. Так, в 1909 році вперше згадується хутір Білицьке. Складався він всього з 15 саманових хат. Після встановлення радянської влади в селі Никанорівка утворилась сільська рада, до якої увійшов хутір Білицьке.

У 1932–1933 роках на хуторі з'явилися перші геологи з Юзівки, які відкрили великі поклади кам'яного вугілля. Восени 1941 року на хуторі була встановлена нацистська влада. Вперше німці прийшли в хутір в середині листопада. На території сьогоднішнього міста стояло всього 8-9 будинків (зараз по вулиці Шевченка). Німці організували сільськогосподарські роботи (господарство нинішнього радгоспу «Гірник»). З Німеччини надійшла техніка: трактори, сівалки, косарки.

У лютому 1943 року, при першій спробі захопити м. Красноармійськ (тоді називався Красноармійське), в районі хутора загинули танкісти і піхотинці, зі складу відступаючих з м. Красноармійська залишків частин 10 ТК (танкового корпусу), а також мирні жителі, які були поховані в братській могилі.

У 1951 році був затверджений проект будівництва шахти з робочим селищем на 15000 осіб. У 1953 році почалося будівництво селища.

Статус селища міського типу Білицьке отримало в 1956 році. Першим головою селищної ради був Тарас Макарович Завгородній, учасник другої світової війни.

З 1966 року отримало статус міста районного підпорядкування.

Населення[ред.ред. код]

  • 2001 рік — 10,093 тис. осіб
  • 2004 рік — 9,8 тис. осіб,
  • 2011 рік — 8,8 тис. осіб.

За даними перепису 2001 року населення міста становило 10154 осіб, із них 43,72% зазначили рідною мову українську, 55,68% — російську, 0,33% — білоруську, 0,02% — вірменську, 0,01% — болгарську, циганську, польську, німецьку та єврейську мови[2]

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (ГОАО Шахта «Білицька», «Водяна» ДП «Добропольеуголь» — остання закрита). ЦЗФ «Октябрська». Завод «Точмаш». Хлібокомбінат. Більше 40% зайнятих в народному господарстві працюють у вугільній промисловості.

Освіта[ред.ред. код]

Визначні місця[ред.ред. код]

Хлібокомбінат зачинили замість нього відкрили завод побутової хімії ОЛЛ ГРИН

Соціальна сфера[ред.ред. код]

3 загальноосвітні школи, музична школа, лікарня, стадіон, будинок культури, професійно-технічне училище.

Персоналії[ред.ред. код]

Воєнрук. СШ№9 м. Білицьке 1979 Шутов Ілля Якимович

Жертви сталінських репресій[ред.ред. код]

  • Ліщина Володимир Гнатович, 1921 року народження, х. Білецький Добропільського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Червоноармієць роти ПТР 718-го стрілецького полку 139-ї стрілецької дивізії. Заарештований 11 серпня 1942 року. Особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений на 8 років ВТТ. Реабілітований у 1995 році.

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Бюст Тарасу Григоровичу Шевченку знаходиться на задвірках Будинку Культури ім. Т.Г.Шевченка у занедбаному стані, серед бур'янів закинутого парку, куди був перенесений в середині 1970-х років з місця перед площею, яка носить його ім'я. Замість Бюсту Тарасу Григоровичу Шевченку, на його місце, комуністами був встановлений бюст їхньому вождю - В.Ульянову (тюремне псевдо - Лєнін), в свою чергу перенесений з в'їзду в місто. Місце для нього виявилось не вдалим, бо його тужливий погляд був спрямований на вино-водочний відділ гастроному, що викликало багато жартів, особливо в час " боротьби з алкоголем" під час "перебудови" М.Горбачьова. Внаслідок декомунізації - демонтований 2015 року, але Бюст Тарасу Григоровичу Шевченку на місце не повернутий, так і знаходиться на задвірках.
  • Братська могила воїнів і мирних мешканців Білицького, пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули під час Другої світової війни.
  • Могила воїна-інтернаціоналіста, що воював і загинув внаслідок агресивної, загарбницької політики СРСР (Росії) в Афганістані, рядового Швецова Володимира Павловича - знаходиься на міському цвинтарі м. Білицьке. 

Релігія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  3. У статті назви «УПЦ» та «Українська православна церква» стосуються Української православної церкви (Московського патріархату).

Посилання[ред.ред. код]