Гірник (місто)
| Гірник | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Покровський район | ||||||||
| Громада | Курахівська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1938 | ||||||||
| Статус міста | з 1958 року | ||||||||
| Населення | ▼ 10 357 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| Площа | 5,1 км² | ||||||||
| Густота населення | 2031 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85487—85488 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6237 | ||||||||
| Координати | 48°03′ пн. ш. 37°22′ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 195 м | ||||||||
| Водойма | р. Вовча | ||||||||
| Назва мешканців | гірничча́нин, гірничча́нка, гірничча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Курахівка | ||||||||
| До станції | 2,5 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 31,1 км | ||||||||
| - залізницею | 77 км | ||||||||
| - автошляхами | 46,3 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 563 км | ||||||||
| - залізницею | 825 км | ||||||||
| - автошляхами | 661 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85400, Донецька обл., Селидівська міськрада, м. Гірник, вул. Володимирська, 2 | ||||||||
| Вебсторінка | Гірницька міськрада | ||||||||
| Міський голова | Коваленко Сергій Володимирович | ||||||||
|
| |||||||||
Гірни́к — місто Курахівської міської громади Покровського району Донецької області, Україна. Розташоване поблизу залізничної станції Цукуриха, у західній частині області на річці Вовчій (притока Самари, басейн Дніпра).
Історія[ред. | ред. код]
Засноване в 1938 році як шахтарське селище Соцгородок. Поклади вугілля на території сучасного міста були виявлені в середині XIX століття. Тоді тут з'явилися перші дрібні поміщицькі і селянські копальні. Широке освоєння вугільних родовищ почалося в 30-х роках ХХ століття. До 1941 року було побудовано 3 шахти, населення селища становило 5,0 тис. чоловік. Працювали два магазини, середня школа, амбулаторія, клуб.
У 1958 році Соцгородок і прилеглі селища Комсомольський, Октябрський, Першотравневий, Перемога і Промплощадка перетворені в місто із сучасною назвою. У післявоєнні роки тут споруджені шлакоблоковий завод (закритий у 2008 р), комбінат будівельних виробів, хлібокомбінат (закритий у 2002 р).
Російсько–українська війна[ред. | ред. код]
29 жовтня 2014 року співробітники СБУ в місті затримали групу — трьох бойовиків, котрі брали участь у бойових діях на боці терористичної організації «ДНР», які зберігали арсенал зброї й набоїв[2].
13 лютого 2015 року проросійські бойовики обстріляли місто з установок РСЗВ «Град», загинули 3 людини[3].
27 вересня 2015 року у місті демонтовано пам'ятник Леніну.
30 вересня 2018 року в місті Гірник побудували нову телевізійну вежу висотою 190 метрів. Ця вежа є найвищою за часів незалежності України. Вона призначена для трансляції українських телепрограм на тимчасово окуповану територію Донецької області[4].
Російське вторгнення в Україну[ред. | ред. код]
12 грудня 2022 року внаслідок обстрілу окупантами загинули 2 мешканців та поранено 10 людей[5]
Населення[ред. | ред. код]
За переписом 1959 р. — 14,2 тис. осіб.
У наш час:
За даними перепису 2001 року населення міста становило 14246 осіб, із них 15,87 % зазначили рідною мову українську, 83,81 %— російську, 0,11 %— білоруську, 0,03 %— вірменську, 0,01 %— циганську, румунську, грецьку та угорську мови[6]
Динаміка зміни населення Гірника за роками[7]:
Економіка[ред. | ред. код]
Видобуток кам'яного вугілля (ДВАТ Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля»). Шахта «Гірник» не експлуатується. Більше 60 % зайнятих в народному господарстві працюють в промисловості.
Освіта і культура[ред. | ред. код]
- Спортклуб імені Шведченка (вул. Донецька)
- Палац культури (вул. Донецька)
- Гірницька міська лікарня (вул. Свободи)
- ЗОШ № 19
- ЗОШ №17
- ЗОШ №18
- Музична школа
- Палац дитячої та юнацької творчості (вул. Прокоф'єва)
Соціальні сфера[ред. | ред. код]
3 загальноосвітніх школи, музична школа, 3 дитячих сади, лікарня, будинок культури, стадіон, Палац дитинства, спортивний клуб.
Постаті[ред. | ред. код]
- Шмалько Олександр Васильович (1961—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017[8]
Посилання[ред. | ред. код]
- Шахтарський край: місто Гірник [Архівовано 17 вересня 2012 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
- ↑ СБУ знешкодила групу бойовиків та вилучила арсенал зброї на Донбасі[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ МВС: Терористи обстріляли селище Гірник на Донеччині, загинуло троє людей. Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 13 лютого 2015.
- ↑ На Донеччині з’явилась телевежа, яка забезпечить українське мовлення в ОРДЛО | Рубрика. Рубрика (uk-UA) . 30 вересня 2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018.
- ↑ Обстріл Гірника на Донеччині: загинули двоє цивільних, ще десять поранені. Укрінформ. 12 грудня 2022. Архів оригіналу за 6 лютого 2023. Процитовано 20 лютого 2023.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021.
- ↑ Наведено за даними державної служби статистики України.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 10 квітня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Додаткові джерела[ред. | ред. код]
- Гірник — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 11 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
| Цукурине | Українськ, Лісівка | |
| Ізмайлівка | 
|
Желанне Перше Желанне Друге |
| Курахівка | Зоряне |
| |||||||||||
| ||||||||
|
