Японська телерадіомовна корпорація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Японська телерадіомовна корпорація
Заснування 1950
Штаб-квартира Сібуя, Токіо, Японія
Послуги телерадіомовлення
Операційний прибуток 613,8 мільярдів єн (2006)
Співробітники 11 642 (2006)
Сайт http://www.nhk.or.jp/

Японська Телерадіомовна Корпорація (яп. 日本放送協会, にっぽんほうそうきょうかい, ніппон хосо кьокай; англ. Japan Broadcasting Corporation)  — японська компанія громадського телерадіомовлення. Найбільша в Азійсько-Тихоокеанському регіоні компанія, що працює у галузі радіо й телебачення. Орієнтується на Британську телерадіомовну компанію. Виникла 1950 року, на базі Японської трансляційної корпорації, заснованої 1926 року. За законом Японії про телерадіомовлення є юридичною особою особливого статусу. З 1959 року офіційно використовує абревіатуру NHK (Ен-Ейч-Кей[1]). Здійснює телерадіомовлення 49 годин на добу через супутники 22 мовами, за винятком української, на японському та міжнародному ринках. Утримується за рахунок абонентської плати аудиторії. Трансляція закордоном частково субсидується японським урядом.

Історія[ред.ред. код]

Штабквартира Японської телерадіомовної корпорації.

Історія NHK є історією японського телерадіомовлення вцілому. Першою японською радіомовною компанією була Токійська радіомовна служба, яка розпочала мовлення 22 березня 1925 року[2]. Того ж року відкрилися Осацька і Наґойська служби. Три компанії були незалежними корпораціями, які мали урядову ліцензію та утримувалися за рахунок оплати мовлення аудиторією[3].

6 серпня 1926 року, за ініціативи Міністерства зв'язку Японії, яке планувало створити загальнонаціональну мережу радіомовлення за зразком британської BBC, три служби були об'єднані в єдину Японську трансляційну корпорацію[4]. Початково вона мала одну радіостанцію, а 1931 року відкрила другу для передач освітнього характеру. 1934 року відбулася реформа корпорації, спрямована на централізацію управління та уніфікацію змісту радіотрасляції. 1935 року компанія вперше використала техніку прямого ефіру під час шкільних передач, а також розпочала мовлення закордоном, у західній частині США[3].

29 лютого 1936 року Японська трансляційна корпорація зіграла важливу роль у придушенні путчу молодих офіцерів, оприлюднивши наказ Надзвичайного штабу Токійського округу скласти зброю і припинити антиконституційні дії. В серпні того ж року компанія вела пряму трансляцію XI Олімпійських ігор в Берліні[5]. В травні 1940 року кількість її угод зі споживачами про надання послуг радіомовлення перевищила 5 мільйонів[3].

Зі вступом Японії у Другу світову війну та мілітаризації інформаційного простору, корпорація опинилася під фактичним контролем держави. Другу радіостанцію закрили, а передачі прогнозу погоди відмінили[3]. Наприкінці війни, 15 серпня 1945 року, корпорація транслювала по радіо першу в історії публічну промову Імператора та його указ про поразку Японії.

Під час окупації Японії силами США в 19451952 роках, японська трансляційна корпорація знаходилася у відомстві Генерального штабу головнокомандувача союзними окупаційними силами. Її працівники проходили перепідготовку у відділі радіо Секції громадської інформації та освіти Генштабу. Окупаційна влада використовувала корпорацію з метою інформаційної підтримки курсу демілітаризації, денаціоналізації та демократизації країни. В період окупації радіоефір збагатився соціальними опитуваннями, дебатами та вікторинами. Формат передач змінився під впливом традицій американського комерційного мовлення[3].

1 червня 1950 року набув чинності новий закон про телерадіомовлення, згідно з яким стара Японська трансляційна корпорація розпускалася. На її кадровій та матеріальній базі утворювалася нова Японська телерадіомовна корпорація. Вона керувалася Управлінським комітетом[6] з 12 осіб, які призначалися прем'єр-міністром Японії за згоди Парламенту. Від імені японської нації комітет визначав курс розвитку корпорації, затверджував її бюджет, планував формат передач, а також призначав президента[7] та виконавчого генерального директора[8] для координації повсякденної роботи. Щорічно бюджет корпорації та план діяльності подалися до Парламенту разом із доповідною запискою прем'єр-міністра і проходили ратифікацію[3].

Закон 1950 року дозволяв громадянам створювати приватні комерційні радіокомпанії, тому Японська телерадіомовна корпорація, яка до того часу була монополістом на радіоринку, була змушена вступити з ними у конкуренту боротьбу. З лютого 1952 року вона відновила міжнародну трансляцію радіопрограм, а через рік першою в Японії розпочала чорно-біле телемовлення. В грудні 1956 року корпорація перейшла на експериментальне кольорове телемовлення, яке стало основним з вересня 1960 року. В грудні 1957 року вона запустила першу в Японії FM-радіостанцію, а в січні 1959 року оформила новий освітянський канал. Станом на березень 1963 року компанія мала понад 10 мільйонів договорів зі своєю аудиторією[3].

1989 року Японська телерадіомовна корпорація розпочала трансляцію телепередач на двох новостворених супутникових каналах. 1994 року вона запустила експериментальний канал телебачення високої роздільної здатності, який став основним з 2000 року. 1995 року в межах корпорації була створена міжнародна телерадіомовна служба «NHK World», яка передає програми корпорації закордон англійською та іншими 17 мовами[3].

Організація[ред.ред. код]

Японська телерадіомовна корпорація утримується за рахунок щомісячної абонентської плати за перегляд телевізійних передач аудиторією. За японським законодавством кожна родина, що має телеприймач, зобов'язана укладати договір з корпорацією. Станом на 2009 рік кількість договорів компанії із слухачами і глядачами в межах Японії становила близько сорока мільйонів[9]. 80% усіх прибутків компанії надходять з платні за перегляд супутникових каналів[9]. На думку корпорації система оплати, забезпечує незалежність громадського телерадіомолення від урядових і приватних організацій[10].

Корпорацією керує Управлінський комітет[6] з 12 осіб різного соціального статусу та професій. Він оновлюється щорічно і призначається премєр-міністром Японії за схвалення обох палат японського Парламенту. Комітет планує бюджет корпорації та визначає її трансляційну політику[11]. Він також обирає Виконавчий відділ[12], який безпосередньо займається справами коропорації, реалізуючи настанови комітету. Виконавчий відділ очолює президент[7], якому підпорядковуються віце-президент та дев'ять виконавчих директорів[8]. Він є обличчям корпорації і зв'язковим між Управлінським комітетом та урядом Японії[11]. Додатковий громадський контроль над діяльністю Управлінського комітету та Виконавчого відділу здійснює Інспекційний комітет[13]. Він складається більш ніж з трьох членів Упаравлінського комітету і звітує перед ним у випадку виявлення порушень в роботі корпорації[11][14].

При Японській телерадіомовній корпорації діють також Науково-технічні дослідницькі лабораторії[15], засновані 1930 року, та Дослідницький інститут культури телерадіомовлення[16], сформований 1946 року. Ці установи здійснюють науково-технічну та соціальну підтримку діяльності корпорації всередині країни і закордоном.

Покриття[ред.ред. код]

Станом на 2006 рік корпорація має 54 локальні телерадіомовні служби на території Японії. Вони покривають усі 47 японських префектур і згруповані за 8 регіонами для зручності. Деяким службам підпорядковані 14 локальних відділів, розміщених у великих префектурних містах. Штаб-квартира корпорації знаходиться в Токіо[17].

Перший північнояпонський регіон Хоккайдо представлений 7 службами, центральною з яких є телерадіомовна служба міста Саппоро. Другий північний регіон Тохоку має 6 служб з центром у місті Сендай, а також 5 локальних відділів. Східнояпонський регіон Канто-Косін'ецу з центром в Токіо контролює 10 телерадіомовних служб і 1 локальний відділ. Центральнояпонський регіон Токай-Хокуріку здійснює трансляцію програм корпорації через 7 служб та 3 відділи. Західна Японія представлена 3 регіонами — Кансай, Тюґоку та Шікоку. Перший має 6 служб і 1 відділ з центром в Осаці, другий — 5 служб і 3 відділи з центром в Хіросімі, а третій — 4 служби з центром в Мацуямі. Останньому південнояпонському регіону Кюсю з центром у Фукуоці підпорядковується 9 служб і 1 відділ.

Телерадіомовні служби NHK в Японії

1. Саппоро
2. Хакодате
3. Асахікава
4. Обіхіро
5. Кусіро
6. Кітамі
7. Муроран


8. Аоморі
9. Акіта
10. Сендай
11. Ямаґата
12. Моріока
13. Фукусіма


14. Наґано
15. Ніїґата
16. Кофу
17. Йокогама
18. Маебасі
19. Міто
20. Тіба
21. Сайтама
22. Токіо
23. Уцуномія


24. Наґоя
25. Канадзава
26. Сідзуока
27. Фукуй
28. Тоями
29. Цу
30. Ґіфу

NHK-Yaponia.png

31. Осака
32. Кіото
33. Кобе
34. Вакаяма
35. Нари
36. Оцу


37. Хірошіма
38. Окаяма
39. Мацуе
40. Тотторі
41. Ямаґуті


42. Мацуяма
43. Кочі
44. Токушіма
45. Такамацу


46. Фукуока
47. Кіта-Кюшю
48. Кумамото
49. Наґасакі
50. Каґошіма
51. Міядзакі
52. Ойта
53. Саґа
54. Наха

Станом на 2006 рік корпорація має 31 представництво закордоном: 4 генеральні телерадіомовні служби, яким підпорядковано 25 відділень та 2 офіси. Найбільшою генеральною службою є Азійська, розквартирована в Бангкоці, столиці Таїланду. Вона контролює 12 відділів та 1 офіс, які висвітлюють новини на території Південно-Східної і Південної Азії, Австралії та Океанії, Близького та Середнього Сходу, а також Африки. Другою за величиною є Європейська генеральна телерадіомовна служба корпорації з центром в Парижі. У її відомстві перебуває 6 відділень та 1 офіс. Ця служба надає японському громадському телебаченню відомості про Україну через Московське відділення. Стратегічно важливими генеральними службами є Китайська та Американська, розквартировані у Пекіні та Нью-Йорку. Вони контролюють 4 і 3 відділення відповідно. Ці служби здійснюють збір та аналіз новин з країн Східної Азії, Північної та Південної Америк.

Генеральні телерадіомовні служби NHK в світі
NHK-Svit.png

1. Ханойське відділення (В'єтнам)
2. Манільське відділення (Філіппіни)
3. Куала-Лумпурське відділення (Малайзія)
4. Сингапурське відділення (Сингапур)
5. Джакартське відділення (Індонезія)
6. Нью-Делійське відділення (Індія)
7. Ісламабадське відділення (Пакістан)
8. Тегеранське відділення (Іран)
9. Сіднейське відділення (Австралія)
10. Єрусалимське відділення (Ізраїль)
11. Дубайське відділення (ОАЕ)
12. Каїрське відділення (Єгипет)
13. Багдадський офіс (Ірак)


1. Лондонське відділення (Британія)
2. Брюссельське відділення (Бельгія)
3. Белінське відділення (Німеччина)
4. Віденьське відділення (Австрія)
5. Московське відділення (Росія)
6. Владивостоцьке відділення (Росія)
7. Южно-Сахалінський офіс (Росія)


1. Шанхайське відділення (КНР)
2. Гуанчжоуське відділення (КНР)
3. Тайпейське відділення (Республіка Китай)
4. Сеульське відділення (Республіка Корея)


1. Вашингтонське відділення (США)
2. Лос-Анжелеське відділення (США)
3. Сан-Паулоське відділення (Бразилія)

Структура[ред.ред. код]

Телевізійні канали[ред.ред. код]

Японія

Загальне телебачення NHK (яп. NHK総合テレビジョン; англ. NHK General TV; скорочено: NHK G, GTV або NHK TV) — основний телевізійний канал корпорації. Працює з 1 лютого 1953 року. Доступний на всіх телеприймачах Японії. Основними програмами каналу є новини, телесеріали, вікторини, музичні та спортивні передачі, трансляції змагань сумо, аналітичні огляди міжнародних відносин, фінансів, довкілля, всесвітньої та японської історії, географії. Має широку аудиторію. Найпопулярнішими програмами є щонедільні історичні серіали та нововірний пісенний конкурс хітів року, що минає.
Освітнє телебачення NHK (яп. NHK教育テレビジョン; англ. NHK Educational TV; скорочено: NHK E, ETV або Educational TV) — освітянський телевізійний канал корпорації. Працює з 1 жовтня 1959 року. Доступний на всіх телеприймачах Японії. Спеціалізується на програмах освітнього, наукового-популярного та аналітичного характеру. Основна аудиторія — діти, школярі, студенти, пенсіонери. Напопулярнішими програмами є випуски аніме, уроки для школи, іноземні мови, дебати щодо стану японської освіти та науки.
Перше супутникове телебачення NHK (яп. NHK衛星第1テレビジョン; англ. NHK BS-1; скорочено: BS1 або NHK1) — перший супутниковий телевізійний канал корпорації. Працює з 1 червня 1989 року. Головними програмами каналу є міжнародні новини, жива трансляція спортивних змагань, науково-популярні передачі та документальні фільми присвячені проблемам довкілля, геополітики, космосу[18].
Друге супутникове телебачення NHK (яп. NHK衛星第2テレビジョン; англ. NHK BS-2; скорочено: BS2 або NHK2) — другий супутниковий телевізійний канал корпорації. Працює з 1 червня 1989 року. Спеціалізується на передачах, присвячених образотворчому і театральному мистецтву, музиці, історії та культурі Японії й світу. Транслює художні фільми та документальні фільми[19].
Цифрове супутникове високоякісне телебачення NHK (яп. NHKデジタル衛星ハイビジョン; англ. NHK Hi-Vision; скорочено: BShi або NHK h) — третій супутниковий телевізійний канал корпорації. Працює з 1 грудня 2000 року. Має різний спектр програм — мистецтвознавчі, екологічні, наукові, космічні, спортивні, тощо. Транслює передачі у режимі високій роздільній здатності (HDTV)[20].

Світ

NHK World TV (яп. NHKワールドTV) — міжнародний телевізійний канал корпорації. Працює з 6 грудня 2009 року. Веде трансляції англійською, китайською, корейською, іспанською мовами. Спеціалізується на новинах з Японії та азійських країн. Отримує фінансову підтримку уряду для створення позитивного іміджу Японії закордоном. Основна аудиторія — японці, що проживають закордоном, політики та бізнесмени.
NHK World Premium — міжнародний телевізійний канал корпорації. Працює з 6 грудня 2009 року. Веде трансляції японською мовою. Відомий в Європі як канал JSTV, а в США — як TV Japan. Транслює найкращі програми корпорації, показані на загальнояпонському телебаченні.

Радіостанції[ред.ред. код]

Японія

Перше радіомовлення NHK (яп. NHKラジオ第1放送; англ. NHK Radio 1) — основна радіостанція корпорації. Працює з 22 березня 1925 року. Здійснює цілодобову трансляцію в діапазоні середніх хвиль. Основними передачами є новини, прогнози погоди, музичні, пісенні та поетичні конкурси, дитячі програми[21].
Друге радіомовлення NHK (яп. NHKラジオ第2放送; англ. NHK Radio 2) — освітянська радіостанція корпорації. Працює з 1926 року. Здійснює трансляцію в діапазоні середніх хвиль. Спеціалізується на трансляції загальносовітніх, науково-популярних та аналітичних передач. Проводить безкоштовні радіоуроки з різних дисциплін. Користується популярністю серед дітей та пенсіонерів.
NHK FM (яп. NHK-FM放送) — FM-радіостанція корпорації. Працює з 24 грудня 1957 року. Здійснює мовлення в діапазоні надкоротких хвиль. Випускає музичні передачі. На відміну від комерційних радіостанцій, транслює не лише сучасну популярну музику, але й класичну та японську традиційну музику, вистави японських традиційних та сучасних театрів[22].

Світ

NHK World Radio Japan (яп. NHKワールド・ラジオ日本; англ. Radio Japan; скорочено — RJ) — міжнародна радіостанція коропорації. Працює з перевами з 1 червня 1935. Початкова назва Токійське радіо. Основними програмами є новини з Японії та Азії, а також розважальні передачі. Здійснює мовлення 65 години на добу японською і англійською мовами. Регіональні служби радіостанції забезпечують додаткову підтримку арабською, бенгальською, бірманською, в'єтнамською, гінді, індонезійською, іспанською, китайською, корейською, російською, перською, португальською, суахілі, тайською, урду, французькою мовами. Трансляція передач радіостанції здійснюється на коротких хвилях, а також в інтернеті[23].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Від латинізованого варіанту японської назви компанії Nippon Hōsō Kyōkai.
  2. На згадку про цю подію 22 березня відмічається в Японії як день телерадіомовлення.
  3. а б в г д е ж и NHK // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  4. яп. 社団法人日本放送協会, しゃかいほうじんにっぽんほうそうきょうかい, сякай-ходзін ніппон хосо кьокай.
  5. Під час прямої трансляції запливу брасом на відстані 200 м, в якому брала участь японська спортсменка Маехата Хідеко, японський диктор Касай Сансей, не стримавшись, двічі прокричав: «Маехата, тримайся!». Японка виборола золоту медаль, проте диктор отримав догану за втрату витримки. Це був перший випадок емоційно-субєктивного репортажу в історії японського телерадіомовлення (NHK // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.)
  6. а б яп. 経営委員会, けいえいいいんかい, кей'ей іінкай; англ. Board of Governors.
  7. а б яп. 会長, かいちょう, кайтьо; англ. President.
  8. а б яп. 理事, りじ, рідзі; англ. Executive Director-General.
  9. а б Статистика оплати послуг // Офіційна сторінка Японської телерадіомовної корпорації
  10. Профайл NHK // Офіційна сторінка NHK World
  11. а б в Організація NHK // Офіційна сторінка NHK World
  12. яп. 執行部, しっこうぶ, сіккобу; англ. Executive Board.
  13. яп. 監査委員会, かんさいいんか, канса іінкай; англ. Audit Committee.
  14. Управлінський комітет NHK // Офіційна сторінка Японської телерадіомовної корпорації
  15. Офіційна сторінка Науково-технічних дослідницьких лабораторій NHK
  16. Офіційна сторінка Дослідницького інституту культури телерадіомовлення
  17. NHK служби Японії // Офіційна сторінка Японської телерадіомовної корпорації
  18. Офіційна сторінка каналу NHK BS-1
  19. Офіційна сторінка каналу NHK BS-2
  20. Офіційна сторінка каналу NHK Hi-Vision
  21. Офіційна сторінка NHK Radio 1
  22. Основна сторінка NHK FM
  23. Офіційна сторінка NHK World Radio Japan

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Офіційна сторінка міжнародної служби NHK World (англ.) (яп.)
Офіційна сторінка каналу NHK BS-1 (яп.)
Офіційна сторінка каналу NHK BS-2 (яп.)
Офіційна сторінка каналу NHK Hi-Vision (яп.)
Офіційна сторінка NHK Radio 1 (яп.)
Основна сторінка NHK FM (яп.)
Офіційна сторінка NHK World Radio Japan (яп.) (англ.)