Важкий метал (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Важкий метал
Стилістичні походження
Походження
Типові інструменти
Популярність Від 1980-х-понині.
Піджанри
Авангардний металЕкстремальний метал (Блек-металДез-металДум-металТреш-метал) • Ґлем-металҐрув-металТрадиційний хеві-металПавер-металСпід-метал
Споріднені жанри
Альтернативний метал (Нью-металФанк-металРеп-метал) • Готичний металҐрайндкорІндастріал металМеталкорНеокласичний металПаган-метал (Вікінг-металКельт-металСлов'ян-метал) • Пост-металПрогресивний металФолк-металХристиянський металСимфо-металСладж-металСтоунер-рок
Інші теми
ГуртиІсторіяПіджанриСубкультураУмлаут
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Історія металу у одній пісні

Важки́й мета́л, або хеві-метал[1][2][3] (від англ. heavy metal) — музичний жанр, котрий у кінці 1960-х- на початку 70-х років виокремився з року. Притаманні агресивні ритми на ударних та підсилені дисторшном гітари зі вставками соло. Важкий метал став наслідком розвитку блюзу та психоделіки.

Пізніше з'явилося чимало піджанрів хевіметалу, більшість з яких називають просто «метал». На частину з них певний вплив справили виконавці хардроку та хардкору.

Як наслідок, поняття «важкий метал» має два значення: власне жанр з усіма піджанрами або ж стиль перших хеві-металевих груп 1970-х, який ще іноді називають «традиційний метал». Прикладом таких гуртів є Black Sabbath, Deep Purple.

Важкий метал почав набувати популярності у 1970-х і 1980-х роках відколи з'явилося багато відомих нині жанрів.

Характеристика[ред.ред. код]

Металісти на фестивалі
Black Sabbath в Австралії 29 січня 1973
Концерт Iron Maiden
Андреас Кіссер під час виступу Sepultura (2014)
Moonspell у Братиславі (2015)
Nightwish (2015)
Пет О'Браєн під час виступу Cannibal Corpse (2010)
Apocalyptica (2005)
Therion у Парижі (2007)
Satyricon (2008)
Каі Хахто під час виступу Swallow the Sun (2013)
Марк Гантер[en] під час виступу Chimaira (2008)
Збігнєв Проміньскі під час виступу Behemoth (2010)

Характеризується як стиль музики з домінуючими ударними і гітарами у звучанні, потужним ритмом і значними запозиченнями з року, класичної музики і блюзу. Однак піджанрам хеві-металу властиві їхні специфічні стилістичні варіації щодо оригінального стилю, тож вони часто змінюють чи зовсім опускають згадані вище елементи.

Музичне оформлення[ред.ред. код]

Металічні гурти найчастіше складаються з ударника, бас-гітариста, ритм-гітариста, соло-гітариста (в багатьох колективах партії ритм- і соло-гітар виконує один виконавець — наприклад Sodom, Black Sabbath; або два гітаристи ділять ці партії між собою — Metallica, Slayer, Megadeth), вокаліста, деколи клавішника. Додатково можуть використовуватися й інші музичні інструменти, як то скрипка (My Dying Bride), клавесин (King Diamond), флейта, саксофон, віолончель (Apocalyptica), акордеон (Kamelot).

Основою важкого металу є підсилений й дещо змінений (дисторційований) звук гітари. Часто на нього накладають різні звукові ефекти, або піддають електронній обробці для ущільнення звучання. Пізніше з'явилися складніші в технічному та вокальному плані течії важкого металу.

Вокал в важкому металі варіюється від чистого в середньому діапазоні, та початково глемового фальцету до високотонального скримінгу або низького гортанного гарчання ґроулінгу. В дезі і блек-металі переважно використовують гроулінг та скримінг.

Соло і рифи також є невід'ємною частиною важкого металу. Гітаристи використовують різні техніки швидкісної гри на гітарі. Стиль не обмежується використанням стандартних барабанів і гітар. Характерні, за аналогом військових подвоєних автоматичних засобів, подвійні бочки. Grand Funk Railroad був одним з ранніх протометалевих гуртів (разом з The Who та іншими), які вважали гучність звуку не менш важливою, ніж його якість. Пізнішими послідовниками цієї точки зору стали Motörhead та Manowar.

Тематика[ред.ред. код]

Важкий метал як вид мистецтва — більше, ніж просто музика, — окрім звукових засобів він приділяє значну увагу візуальним. Оформлення альбомів, ідейність і шоу на сцені мають таку ж важливість для подання матеріалу, як і музика. Так, при посередництві важкого металу, співпраця багатьох творчих людей виливається в складну комбінацію звукових, візуальних і духовних образів і ця комбінація створює своєрідну «ауру» гурту.

У звуковій й тематичній складових переважає блюзовий вплив. Теми сили, спротиву, мороку, зла, кінця світу — все це елементи самовираження важкого металу для відображення проблем сьогодення. У відповідь на гасло утопістів «мир і любов» субкультури хіпі 1960-х, важкий метал був створений як субкультура, де «світло» має мати силу та здатність здобувати свої цілі, а хепіенди замінені брутальною реальністю.

Тексти важкого металу зазвичай серйозніші і похмуріші за, переважно, легковажні тексти поп-музики періоду 1950-х — 1970-х. Вони зосереджені на темах війни, ядерної зброї, забруднення довкілля, політичної й релігійної пропаганди: «… і правосуддя всім» (…And Justice for All) гурту Metallica, «Хаос нашого часу» (Chaos A.D.) Sepultura — серед класики жанру. Втім значна частина лірики окремих виконавців присвячено гедонізму та епікурейству.

Вважається, що слухачі, які пережили події з екстремальною загрозою для життя або складні періоди життя, віддають перевагу прослуховуванню класичних піджанрів важкого металу. Ця музика нібито є більш щирою, вона не терпить фальшу і допомагає відсіяти його від справжніх емоцій. Також вважається, що слухачі металу не сприймають штучно створеної, «комерційної» музики[4]:

«Рок-музика давно вже перестала бути лише музикою, засобом розвіятися та побалдіти на нескінченних вечірках буржуазної молоді, як то було в епоху ранніх Beatles. Вона стала ідеологією, зокрема ідеологією протесту. Ті ж „рок“-колективи, що втратили або апріорі не мали цієї бунтарської жилки, що зрадили своїй природі, негайно зливаються з мейнстримом. Рок-аудиторія має тонке чуття і запах гнилі розпізнає миттєво»[5].

Згідно досліджень професора Лорели Трейнор з університету Макмастера, звуки «рок» гітар призводять до вимкнення чи приглушення свідомості, що приваблює людей, більш схильних до агресивних вчинків[6]. Задля вивільнення «надлишкової» енергії на концертах, як правило, перед сценою передбачено слем майданчик.

Вплив класики[ред.ред. код]

У важкому металі прослідковується вплив різних майстрів класичної музики, зокрема Баха, Вагнера і Паганіні. Так, гітарист Deep Purple/Rainbow Річі Блекмор ще на початку 1970-х експериментував з елементами, запозиченими з класичної музики. Соло Едварда Ван Галена в композиції «Eruption» (альбом 1978 року) було важливим кроком в розвитку віртуозності металу. Після Ван Галена багато інших музикантів почали застосовувати елементи класичної музики в своїй творчості. Неперевершеними майстрами в цій справі, серед багатьох інших, були Інгві Мальмстін та Therion. Останніх відносять до основоположників симфонічного металу.

Історія[ред.ред. код]

Джерела: кінець 1960-х, початок 1970-х[ред.ред. код]

Критики розходяться в думках, котрі саме колективи першими остаточно сформували течію. Переважна більшість оглядачів відзначає Led Zeppelin та Black Sabbath котрі застосовуючи відверто нетрадиційні підходи, створили музику, яка часто базувалася на блюзових гамах і аранжуваннях. На творчість цих гуртів великий вплив мав психоделічний рок.

Інший часто згадуваний гурт — Vanilla Fudge, вони сповільнили популярні мотиви й зробили їх психоделічнішими. Ще варто згадати британських рокерів The Who та The Kinks які були першовідкривачами потужних акордів та агресивніших ударних. Дуже важливим був також вплив гурту Cream — вони стали прикладом формату тріо, який пізніше став дуже поширеним серед металічних гуртів. Деякі автори вважають важливим також вплив гурту The Beatles, які в 1967 році в альбомі Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band почали використовувати дісторшн та досить важкі аранжування.

Найбільш ранньою композицією, яку однозначно класифікують як прототип важкого металу, була «You Really Got Me» гурту The Kinks (1965). В кінці 1968 важке блюзове звучання вже було звичайним: багато фанів та дослідників вважають, що кавер гурту Blue Cheer на композицію Едді Кокрена «Summertime Blues», виконаний у 1968 році, був першою піснею в стилі важкого металу. Але дослідники творчості The Beatles вважають, що першою була пісня «Helter Skelter» з платівки The White Album (1968), який створив нові стандарти використання дісторшену та агресивного звуку в поп-музиці. В листопаді 1968 гурт Дейва Едмундса Love Sculpture видав важку й агресивну гітарну версію Хачатурянового «Танцю з шаблями». Платівка Truth, випущена гуртом Джефа Бека в кінці 1968 незадовго до виходу першого альбому Led Zeppelin, була також важливим та впливовим явищем у світі рок-музики, саме тому багато хто (особливо в Британії) саме його вважає першим важкометалевим альбомом. Є думка, що сингл гурту The Yardbirds «Think About It» (1968) має таке ж звучання, як і використане Джиммі Пейджем з Led Zeppelin. Також прогресивно-роковий гурт King Crimson в композиції «21st Century Schizoid Man» з дебютного альбому In the Court of the Crimson King застосовують тематику, композицію та музику, характерні для важкого металу: дуже дисторційовані гітари, дисонуючі соло Роберта Фліппа, тексти про те, що поганого може чекати на людину 21 століття, похмурий настрій і навіть вокал Ґреґа Лейка був пропущений через синтезатор. Але лише поява в 1969 платівки Led Zeppelin під однойменною назвою возвістила весь світ про появу нового музичного стилю.

Ранні важкометалеві гурти такі як Led Zeppelin, Uriah Heep, UFO та Black Sabbath часто називають хардроковими. Та терміни важкий метал та хардрок часто синонімічні, особливо коли мова йде про музику 1970-х років. Насправді багато гуртів того часу класифікують не як важкометалеві, а як такі, що зробили важливий внесок для становлення важкого металу як стилю. Навряд чи хтось вважає Jethro Tull важкометалевим гуртом, але їх композиція Aqualung є квінтесенцією раннього важкого металу.

Термін[ред.ред. код]

Словосполучення «Heavy Metal» вперше з'явилося в новелі Вільяма Барроуза «The Soft Machine» (1962) на означення жорсткої, агресивної музики (під час II СВ на жаргоні американських вояків «heavy metal» означав артилерійську канонаду)[7]. Термін поширився після композиції американської групи Steppenwolf «Born To Be Wild» (1968), у якій є слова heavy metal thunder, тобто грім важких гармат.

Термін «хеві-метал» стосовно характеру та звучання сольної партії електричної гітари в рок-гурті вперше використав американський рок-оглядач Лестер Бенгз, який працював у журналі Creem. Після відвідин в 1969 році музичного фестивалю в Атланті він особливо полюбив музику гурту Grand Funk Railroad, що була ніби й подібною до більшості хард-рокових гуртів, але й не підлягала жодній з існуючих тоді класифікацій. Гітарні звуки Grand Funk Railroad були такими ж «важкими», як і в інших виконавців хардроку, але завдяки використанню гуртом різноманітних електронних приставок це звучання стало чистішим та гострішим.

За роками[ред.ред. код]

1970-ті[ред.ред. код]

Розвиток важкого металу в 1970-х роках — дискусійна тема серед істориків музики. Одні називають цей період ерою «розпродажу», тому, що такі гурти як Blue Öyster Cult змогли досягти деякого успіху як мейнстрімова музика, а представники «патлатого металу» з Лос-Анжелеса навіть стали улюбленцями серед фанів поп-музики, особливо в 1980-х роках. Інші ігнорують або применшують значення цих гуртів і більше концентруються на появі класичних впливів, які можна почути в композиціях Едді Ван Галена, Ренді Роадза та інших.

1980-ті[ред.ред. код]

Ізольований розвиток важкого металу, який відбувався в цей час переважно в США, пройшов повний цикл і повернувся до популярних тенденцій (опопсився). Яскравим представником цього процесу є Quiet Riot. Протягом 1980-х припопсовані форми хардроку з духом вечірок і глемовим впливом на зовнішній вигляд (часто описується як «пудель метал» через довге завивисте волосся музикантів), займали перші місця в хіт-парадах деяких країн. Серед суперзірок цього напрямку були Def Leppard, Poison, Bon Jovi, Cinderella, Mötley Crüe, Ratt, Guns'n'Roses.

В середині 1980-х років з'явилися різноманітні напрямки екстремального металу: частково виокремлені фанами, фірмами звукозапису, музичними журналами. Самі виконавці, експерементуючи, не надавали назвам великого значення. Важливим жанром, який значною мірою започаткували виконавці «швидкісного металу» початку 1980-х, був треш-метал, першопрохідцями якого вважають «велику трешову четвірку» — Anthrax, Megadeth, Metallica та Slayer. Регіонально жанр початково також був популяризований у Бразилії[en] та Німеччині. В кінці 1980-х починають формуватися блек, дум та дез метал.

Наприкінці 80-х значною подією стало нововведення, яке приписують Міку Харрісу[en], музично-виконавчого елементу бласт біту. Також, завдяки «Blood Fire Death» Bathory, який, на відміну від «beer-metal» експерементів Venom, творчістю перших альбомів значно вплинув на подальший розвиток блек-метал сцени північної та центрально-східної Європи, започатковується основоположний жанр подальших рідновірських напрямків — вікінг-метал.

1990-ті[ред.ред. код]

На початку 90-х сформовуються класичні екстремальні стилі. Виконавці блек-металу, жанровий епіцентр розвитку якого припав на норвезьку сцену, остаточно формують іміджевий «дрес-код» в основі якого полягали елементи військових традицій — косуха, берці, пояси у вигляді стрічок з набоями, шиповані нарукавники тощо. В той же час окремі колективи дотримувалися елементів садомазо вбрання започаткованого Робом Галфордом або стилю «лигарі з району» з тертою джинсою чи спортивними костюмами[5] як-то Nirvana. Останні були представниками єдного з навколометалевих жанрів що поєднували елементи важких стилів з поп-музикою — гранджу. До подібних також відносили кроссовер-трэш, ню метал, меншою мірою грув тощо. Фактично кінець 90-х став часом остаточного розколу «ортодоксальних класичних» (англ. Old school: старої школи) та «попсових комерційних» (англ. Modern metal: модернових) стилів. До останніх також іноді кваліфікували відносно популярний на той час індастріал-метал разом з Neue Deutsche Härte хоча загалом їх переважно закидали до мейнстриму.

Також на початку десятиліття остаточно формуюються рідновірський та фолк-метал, перший з яких, попри схожість жанрів, більш тяжіє до використання блек-метал елементів, а другий до традиційного хеві. На базі аналогічних рок напрямків з'являються стоунер та готик. В середині 90-х виокремлюється симфонічний напрямок, а в центрально-східній Європі, на історично-традиційній чи антикомуністичній основі[8], з'являється НСБМ. Значна частина жанрів, опісля виснаження ідей та пошуку нових шляхів, розширюється за рахунок суб-жанрів: як-то «мелодійний» та «технічний» дез, «атмосферний» блек тощо.

2000-ні[ред.ред. код]

2000-ні характеризувалися насамперед жанровим комбінованим різноманіттям у межах композицій та альбомів, як близьких за жанром так і еклектичним «поєднанням непоєднуваного» характерного для прогресивного, авангард та альтернативного металу. У той же час спостерігалася поява різноманітних «-корів» як-то метал, дез, мат тощо, прихильники яких вважали що ці жанри також містили елементи важкого металу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Словники України, версія 3.2: словозміна, синонімія, фразеологія / В. А. Широков, та ін. — К.: Довіра, Український мовно-інформаційний фонд, 2001-2017
  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. — С. 1559
  3. Словник-довідник музичних термінів за книгами Ю.Є.Юцевича
  4. Готи: Світогляд (рос.)
  5. а б Мойнихэн, Седерлинд, 2000
  6. Metal Evolution[en]. Episodes 1.
  7. Core in ua/Heavy Metal
  8. Dayal Patterson «Black Metal: Evolution of the Cult» (ст. 359—372 «Politics, Poland, and the rise of NSBM») — Feral House, 2013. — 600 с.: фот. — ISBN 1-936239-75-2

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]