Підкоришник звичайний: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Shao (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Shao (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 109: | Рядок 109: | ||
Даний вид має дуже великий ареал (площа близько 10 мільйонів квадратних кілометрів) та чисельну популяцію: тільки чисельність підкоришника звичайного в Європі оцінюється в 11-20 мільйонів особин. Тенденції зміни чисельності виду не описані, але, судячи зі всього, він не знаходиться під жодною загрозою зникнення згідно до критеріїв [[Червоний Список МСОП|Червоного Списку МСОП]] (скорочення чисельності популяції на 30% на протязі 10 років або трьох поколінь). |
Даний вид має дуже великий ареал (площа близько 10 мільйонів квадратних кілометрів) та чисельну популяцію: тільки чисельність підкоришника звичайного в Європі оцінюється в 11-20 мільйонів особин. Тенденції зміни чисельності виду не описані, але, судячи зі всього, він не знаходиться під жодною загрозою зникнення згідно до критеріїв [[Червоний Список МСОП|Червоного Списку МСОП]] (скорочення чисельності популяції на 30% на протязі 10 років або трьох поколінь). |
||
Птах є досить звичайним практично на всій території розповсюдження, крім північної межі ареалу, де він відносно рідкісний з огляду на занадто холодні для нього зими, особливо якщо харчуванню заважає утворення криги на стовбурах дерев. Також цей птах є відносно рідкісним в Туреччині та на [[Кавказ]]і. Західною межою ареалу є |
Птах є досить звичайним практично на всій території розповсюдження, крім північної межі ареалу, де він відносно рідкісний з огляду на занадто холодні для нього зими, особливо якщо харчуванню заважає утворення криги на стовбурах дерев. Також цей птах є відносно рідкісним в Туреччині та на [[Кавказ]]і. Західною межою ареалу є [[Зовнішні Гебриди]] (Шотландія), та [[Норвегія]]. Перший випадок розмноження в Нідерландах зареєстрований в 1993 році<ref name = Harrap/>. |
||
==Спосіб життя== |
==Спосіб життя== |
||
===Розмноження=== |
|||
| ⚫ | Звичайний підкоришник починає розмножуватись у віці один рік, роблячи гнізда в [[дупло|дуплах]], тріщинах дерев або під [[кора|корою]] старого дерева ([[береза]], [[осика]], [[липа]]<ref name =BTO/>. В місцях, де був акліматизований американський [[секвоядендрон]], це дерево є улюбленим гніздовим об'єктом, тому що в його м'якій корі легко утворюються пустоти<ref name= Cocker >{{cite book | last = Cocker | first = Mark | coauthors= Mabey, Richard |title = Birds Britannica | year = 2005 |location=London | publisher = Chatto & Windus | isbn = 0-7011-6907-9}} 394.</ref>. Подеколи для гніздування використовуються тріщини в будівлях, стінах, та штучні гніздов'я<ref name=Harrap/>. Намагається робити гніздо невисоко від землі - від 0,5 до 4 [[метр]]ів. Нижня частина гнізда - пухка основа, що складається з тонких гілочок і шматочків кори. Стінки гнізда - з [[трава|трави]], волокна дерева, вузьких [[листок|листочків]] змішаних із шматочками кори, деревини, [[мох]]у. Підстилка зроблена з дрібного [[пташине перо|пір'я]], [[павутина|павутиння]], коконів, вовни, [[лишайники|лишайників]]. За бідності підстилки може і не бути. Гніздо має приплюснуту форму розміром 6-8 см завширшки і 8-20 заввишки. Іноді підкоришники роблять за літо дві кладки. |
||
В Європі типова кладка налічує 5-6 яєць, що відкладаються від березня до червня, в Японії - з травня до липня. |
|||
В Україні підкоришник гніздиться доволі рано, в кінці [[квітень|квітня]] вжє присутня кладка з 5-7 білих [[яйце птахів|яєць]] з червоно-коричневими плямками і крапочками, кількість яких збільшується до тупого краю яйця. Яйця 1,4-1,6 на 1,1-,1,2 мм. |
|||
Яйця висиджуються близьк двох [[тиждень|тижнів]], після чого пташенята ще два тижні лишаються у гнізді. Перед тим, як навчитися літати, пташенята починають повзати навколо гнізда і пищать при появі батьків. В кінці [[травень|травня]] - початку [[червень|червня]] пташенята вже літають. |
В Україні підкоришник гніздиться доволі рано, в кінці [[квітень|квітня]] вжє присутня кладка з 5-7 білих [[яйце птахів|яєць]] з червоно-коричневими плямками і крапочками, кількість яких збільшується до тупого краю яйця. Яйця 1,4-1,6 на 1,1-,1,2 мм. Яйця висиджуються близьк двох [[тиждень|тижнів]] тільки самкою, після чого пташенята ще два тижні лишаються у гнізді. Перед тим, як навчитися літати, пташенята починають повзати навколо гнізда і пищать при появі батьків. В кінці [[травень|травня]] - початку [[червень|червня]] пташенята вже літають, але ще кілька днів повертаються до гнізда на ночівлю.<ref name=Harrap/> |
||
Природніми ворогами підкоришника, що особливо небезпечні для кладок та нелітаючих пташенят, є [[великий сторкатий дятел]] (''Dendrocopos major''), білки обох видів, що зустрічаються в Європі (руда та американська сіра), та дрібні [[куницеві]]; втрати від хижаків приблизно в три рази більші неоднорідних лісах, розсічених вирубками та галявинами, аніж в шільних масивах (32.4% та 12.0% відповідно). Втрати від хижаків зростають у старих лісових масивів та поблизу сільськогосподарських об'єктів, вірогідно завдяки підвищеній щільності популяцій дрібних куницевих в таких місцях<ref name= Huhta>{{cite journal|last= Huhta |first= Esa |coauthors= Aho, Teija; Jäntti, Ari; Suorsa, Petri; Kuitunen, Markku; Nikula, Ari; Hakkarainen Harri |month= February |year=2004 |title= Forest Fragmentation Increases Nest Predation in the Eurasian Treecreeper |journal= Conservation Biology|volume=18 |issue=1 |pages=148–155 | doi=10.1111/j.1523-1739.2004.00270.x}}</ref>. Відсоток виживання молодняка достеменно невідомий, але проміж дорослих птахів виживають 47.7% кожного наступного року. Типова тривалість життя в природі - два роки, максимальна зареєстрована тривалість життя - вісім років та десять місяців<ref name =BTO/>. |
|||
| ⚫ | |||
==Харчування== |
|||
Гніздо має приплюснуту форму розміром 6-8 см завширшки і 8-20 заввишки. Іноді підкоришники роблять за літо дві кладки яєць. |
|||
Харчується переважно [[комахи|комахами]], але також і іншими безхребетними - птах стрибає по стовбурах [[дерево|дерев]] знизу догори по спіралі. Закінчивши огляд дерева, перелітає на низ іншого. На відміну від [[повзик]]а, ніколи не спускається по деревам вниз головою. Хоча в більшості випадків харчування спостерігається на даревах, також воно можливе і на стінах, а також на землі, особливо серед опалих голок хвойних дерев; в холодні зими підкоришник звичайний може додавати до свого харчування деяку кількість насіння хвойних порід<ref name = BWP/>. |
|||
Самки звичайного підкоришника харчуються переважно на верхній частині стовбура, в той час як самці - на нижній. Дослідження, проведене в [[фінляндія|Фінляндії]], показало, що за відсутності самця самітня самка харчується на меншій висоті, витрачає менше часу на кожне дерево, і має коротші харчувальні періоди, аніж самка, що має пару<ref name= Aho>{{cite journal|last= Aho |first= Teija |coauthors= Kuitunen, Markku; Suhonen, Jukka; Hakkari, Tomi; Jäntti, Ari |month= July |year=1997 |title = Effects of male removal on female foraging behavior in the Eurasian treecreeper |journal= Behavioral Ecology and Sociobiology |volume= 41|issue=1 |pages=49–53 | doi =10.1007/s002650050362}}</ref>. |
|||
Харчується [[комахи|комахами]] - птах стрибає по стовбурах [[дерево|дерев]] знизу догори по спіралі. Закінчивши огляд дерева, перелітає на низ іншого. |
|||
Підкоришник взимку час від часу може приєднуватись до міжвидових кормових зграй, але при цьому не долучається до поїдання корму, знайденого синицями або корольками, а лише використовує переваги більш безпечного середовища в згаї (завдяки щільнішому спостереженню за оточенням)<ref name = BWP/>. Фінські дослідники довели, що в місцях, де харчуються великі групи мурах, чисельність безхребетних, придатних для харчування підкоришників, істотно зменшується; отже, лісові мурахи є харчовим конкурентом цих птахів<ref name= Aho2>{{cite journal|last= Aho |first= Teija |coauthors= Kuitunen, Markku; Suhonen, Jukka; Hakkari, Tomi; Jäntti, Ari |month= November |year=1997 |title = Behavioural responses of Eurasian treecreepers, ''Certhia familiaris'', to competition with ants |journal= Animal Behaviour |volume= 54|issue=5 |pages=1283–1290 | doi =10.1006/anbe.1997.0547}}</ref>. |
|||
==Посилання== |
==Посилання== |
||
Версія за 21:42, 30 грудня 2008
 | Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Shao (внесок, журнали) о 21:42 UTC (8126182 хвилини тому). |
| Підкоришник звичайний | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Підвид C. f. macrodactyla або C. f. familiaris
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Certhia familiaris Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||
 Зелений - територія, заселена весь рік Блакитний - спостерігається взимку | ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Підкоришник звичайний (Certhia familiaris, англ. Treecreeper, рос. Обыкновенная пищуха пол. Pełzacz leśny) - невеликий горобцеподібний птах, розповсюджений практично по всій помірній кліматичній зоні Євразії. Для виду характерні тонкий загнутий донизу дзьоб, сторкато-коричневе забарвлення верхньої частини тіла та сірувато-біле - нижньої, довгі, прямі та жорсткі хвостові пера, що допомагають триматись вертикально на стовбурах дерев. Від найбільш подібного виду, короткопалого підкоришника (Certhia brachydactyla), підкоришника звичайного легше всього відрізнити по співу.
Вид підкоришник звичайний поділяють на приблизно дев'ять підвидів, котрі живуть та розмножуються в різних частинах його великого ареалу.
Підкоришники зустрічаються в лісових ландшафтах практично будь-якого типу, але на території, де ареал цього виду співпадає з ареалом підкоришника короткопалого (Європа), підкоришник звичайний надає перевагу хвойним лісам та/або більшим висотам над рівнем моря. По всьому ареалу даний вид гніздиться в дуплах, тріщинах кори та під її відшарованими пластинами; тому в місцях, де росте інтродукована гігантська секвойя, птах найчастіше зустрічається на ній з огляду на велику чисельність придатних для гніздування місць. Яйця та пташенята, що не стали на крило, можуть поїдатись дятлами та дрібними ссавцями, включаючи білок.
Звичайний підкоришник є птахом-комахоїдом, свою здобич добуває з тріщин кори, при пересуванні по стовбуру дерева здаля нагадуючи мишу. Взимку птах виде поодинокий спосіб життя, хоча в особливо холодні дні кілька птахів можуть відпочивати, стулившись разом на одній гілці.
Загальний опис
Всі підвиди звичайного підкоришника є доволі схожими зовнішньо: невеликі птахи в сторкато-плямистому оперенні верхньої частини тіла, рудуватим охвістям, та сірувато-білим забарвленням черева. Дзьоб відносно довгий, загнутий донизу; довгі та жорсткі хвостові пера допомагають утримуватись вертикально на стовбурах дерев[1]. Пісня - мелодійне свистіння, з коротким "віт" на кінці, поклик - високотональне "цііт".
Ареал звичайного підкоришника накладається на ареали кількох інших видів роду, що може спричинювати проблеми з видовим визначенням на ряді територій. На території Європи звичайний підкоришник на більшій частині території співіснує з підкоришником короткопалим. У порівнянні до останнього виду, звичайний підкоришник має більш світлу нижню частину тіла, більш яскраву так сторкату верхню частину, світліші брови (supercilium), та трохи коротший дзьоб. Візуальна ідентифікація, тим не менше, є досить складною навіть для впійманих в ловушки птахів. Набагато легше розрізнити ці два види по їхньому співу; але за деякими спостереженнями, обидва види іноді можуть видавати спів, характерний для іншого з них[1].
Три гімалайські підвиди підкоришника звичайного останнім часом часто виділяються в окремий вид - підкоришник Ходжсона(Certhia hodgsoni )[2]; але, якщо відносити їх до підкоришника звичайного, то основними ознаками, що їх відрізняють від трьох інших південно-азійських видів роду, будуть такі: рівномірне забарвлення хвоста на відміну від підкоришника смугастохвостого, або гімалайського (Certhia himalayana), білясте горло на відміну від підкоришника коричневогорлого (Certhia discolor), та темніші боки на відміну від рудобокого, або непальського підкоришника (Certhia nipalensis)[1].
Північноамериканський коричневий підкоришник (Certhia americana), дуже схожий на звичайного зовні, в Європі ніколи не спостерігався, але на осінніх перельотах його дуже важко відрізнити від підкоришника звичайного, особливо з огляду на те, що в цей період він практично не співає[1].
Таксономія
Звичайний підкоришник був вперше описаний під своїм сучасним іменем Карлом Ліннеєм в книзі "Systema naturae" в 1758 році.[3]. Біномінальна назва виду походить від грецького слова kerthios, яким позначалась маленька пташка, що живе на стволах дерев, описана Аристотелем, та латинського слова familiaris, що означає "звичайний"[4].
Даний вид є одним з приблизно восьми близько споріднених видів, що формують рід Підкоришник Certhia. Вісім видів роду формують дві еволюційні групи: голарктичну та південно-азійську. Для голарктичної групи характерний більш мелодійний спів, що завжди (окрім C. familiaris з китайського ареалу) починається або закінчується треллю "цріі". Види південно-азійської групи, навпаки, мають коротші фрази співу без трелі "цріі". Всі види мають досить видоспецифічний спів, і деякі підвиди були таксономічно підвищені до рангу видів, базуючись саме на особливостях співу[5].
Підкоришник звичайний належить до голарктичної групи, разом з американським коричневим підкоришником C. americana, короткопалим підкоришником C. brachydactyla з західної частини Євразії, та, у випадку виділення його в окремий вид, підкоришником Ходжсона C. hodgsoni з південної та південно-західної межі Гімалаїв[6].
Звичайний підкоришник поліяється на 9-12 підвидів, залежно від використаної таксономічної системи; всі підвиди дуже схожі, та часто схрещуються на територіях, де їхні ареали співпадають. У зовнішньому вигляді птахів спостерігається географічний градієнт із заходу на схід Євразії, згідно до якого у східних підвидів є більш сірою верхня половина тіла та більш білястою - нижня, але ця тенденція стає оберненою на схід від ріки Амур. На сьогоднішній день виділяють наступні підвиди:
| Підвид | Ареал | Примітки[1] |
|---|---|---|
| C. f. britannica | Великобританія та Ірландія | Ірландські підкоришники, що трохи темніші за британських, іноді виділяються в окремий підвид |
| C. f. macrodactyla | Західна Європа | Тьмяніші зверху та світліші знизу, ніж C. f. britannica |
| C. f. corsa | Острів Корсика | Ділянки рудуватого кольору в нижній частині тіла та більш контрастне забарвлення верхньої частини, ніж у C. f. macrodactyla |
| C. f. familiaris | Скандинавія та східна Європа на схід до західного Сибіру | Номінативний підвид. Тьмяніша верхня половина тіла, ніж у C. f. macrodactyla, сірувато-білий знизу |
| C. f. daurica | Східний Сибір, Монголія | Тьмяніший та сіріший, ніж номінативний підвид |
| C. f. orientalis | Басейн Амура, північно-східний Китай, Корея | Схожий на номінативний підвид, але з більш яскравими сміжками на верхній частині тіла |
| C. f. japonica | Японія | Темніший та рудуватіший за C. f. duarica |
| C. f. persica | Крим та Туреччина, на схід до північного Ірану | Менш яскравий та менш рудуватий за номінативний підвид |
| C. f. tianchanica | Північно-східний Китай та прилеглі частини бувшого СРСР | Тьмяніший та більш рудуватий за номінативний підвид |
| C. f. hodgsoni | Західні Гімалаї (Індія), Кашмір | Часто номінується в якості окремого виду, C. hodgsonii.[6] |
| C. f. mandellii | Східні Гімалаї (Індія), Непал | Часто номінується в якості окремого виду, C. hodgsonii.[6] |
| C. f. khamensis | Китай, Сичуань | Часто номінується в якості окремого виду, C. hodgsonii.[6] |
Розповсюдження
Звичайний підкоришник є найбільш широко розповсюдженим представником роду; гніздиться в лісах помірного кліматичного поясу практично по всій Євразії від Ірландії до Японії. Віддає перевагу старим деревам і, в більшій частині Європи, де його ареал накладається на ареал короткопалого підкоришника, більш притаманний хвойним лісам, особливо сформованим ялиною та ялицею; тим не менше, на територіях, де цей вид є єдиним підкоришником, наприклад в європейській частині Росії[1] та на Британських островах[4], він віддає перевагу широколистяним та мішаним лісам порівняно з хвойними.
В Україні підкоришник звичайний мешкає по лісових і лісостепових смугах, північній степовій смузі, в пониззях Дніпра, Дністра і Дунаю (зокрема, зустрічається в Дунайському Біосферному заповіднику), а також в Кримських горах. Перевагу надає лісам, але можна його зустріти і в парках.
Звичайний підкоришник гніздиться аж до рівня моря в північній частині ареалу, але далі на південь його гніздування стає притаманним, в середньому, більшим висотам. В Піренеях нижньою межою гніздування є ізолінія 1370 метрів, в Китаї - 400-2100 метрів, в південній Японії - 1065-2135 метрів[1]. Територія гніздування обмежена ізотермами липня 14-16°C та 23-24°C[7].
Звичайний підкоришник є осідлим птахом у західній та південній частинах ареалу, але деякі північні птахи взимку відкочовують на південь, а особини, що гніздяться в горах, часто з настанням холодів спускаються до менших висот. Зимові міграції та розселення молодих птахів призводить до спостережень зальотів підкоришника за межами усталеного ареалу. Зимові мігранти азіатських підвидів відмічені в Південній Кореї та південному Китаї, а номінативний підвид спостерігався на захід від свого постійного ареалу - аж до Оркнейських островів та Шотландії. Також звичайний підкоришник спостерігався на зальотах на Нормандських островах (де постійна популяція існує лише у підкоришника короткопалого), на Майорці та Фарерських островах[1].
Охоронний статус
Даний вид має дуже великий ареал (площа близько 10 мільйонів квадратних кілометрів) та чисельну популяцію: тільки чисельність підкоришника звичайного в Європі оцінюється в 11-20 мільйонів особин. Тенденції зміни чисельності виду не описані, але, судячи зі всього, він не знаходиться під жодною загрозою зникнення згідно до критеріїв Червоного Списку МСОП (скорочення чисельності популяції на 30% на протязі 10 років або трьох поколінь).
Птах є досить звичайним практично на всій території розповсюдження, крім північної межі ареалу, де він відносно рідкісний з огляду на занадто холодні для нього зими, особливо якщо харчуванню заважає утворення криги на стовбурах дерев. Також цей птах є відносно рідкісним в Туреччині та на Кавказі. Західною межою ареалу є Зовнішні Гебриди (Шотландія), та Норвегія. Перший випадок розмноження в Нідерландах зареєстрований в 1993 році[1].
Спосіб життя
Розмноження
Звичайний підкоришник починає розмножуватись у віці один рік, роблячи гнізда в дуплах, тріщинах дерев або під корою старого дерева (береза, осика, липа[4]. В місцях, де був акліматизований американський секвоядендрон, це дерево є улюбленим гніздовим об'єктом, тому що в його м'якій корі легко утворюються пустоти[8]. Подеколи для гніздування використовуються тріщини в будівлях, стінах, та штучні гніздов'я[1]. Намагається робити гніздо невисоко від землі - від 0,5 до 4 метрів. Нижня частина гнізда - пухка основа, що складається з тонких гілочок і шматочків кори. Стінки гнізда - з трави, волокна дерева, вузьких листочків змішаних із шматочками кори, деревини, моху. Підстилка зроблена з дрібного пір'я, павутиння, коконів, вовни, лишайників. За бідності підстилки може і не бути. Гніздо має приплюснуту форму розміром 6-8 см завширшки і 8-20 заввишки. Іноді підкоришники роблять за літо дві кладки.
В Європі типова кладка налічує 5-6 яєць, що відкладаються від березня до червня, в Японії - з травня до липня. В Україні підкоришник гніздиться доволі рано, в кінці квітня вжє присутня кладка з 5-7 білих яєць з червоно-коричневими плямками і крапочками, кількість яких збільшується до тупого краю яйця. Яйця 1,4-1,6 на 1,1-,1,2 мм. Яйця висиджуються близьк двох тижнів тільки самкою, після чого пташенята ще два тижні лишаються у гнізді. Перед тим, як навчитися літати, пташенята починають повзати навколо гнізда і пищать при появі батьків. В кінці травня - початку червня пташенята вже літають, але ще кілька днів повертаються до гнізда на ночівлю.[1]
Природніми ворогами підкоришника, що особливо небезпечні для кладок та нелітаючих пташенят, є великий сторкатий дятел (Dendrocopos major), білки обох видів, що зустрічаються в Європі (руда та американська сіра), та дрібні куницеві; втрати від хижаків приблизно в три рази більші неоднорідних лісах, розсічених вирубками та галявинами, аніж в шільних масивах (32.4% та 12.0% відповідно). Втрати від хижаків зростають у старих лісових масивів та поблизу сільськогосподарських об'єктів, вірогідно завдяки підвищеній щільності популяцій дрібних куницевих в таких місцях[9]. Відсоток виживання молодняка достеменно невідомий, але проміж дорослих птахів виживають 47.7% кожного наступного року. Типова тривалість життя в природі - два роки, максимальна зареєстрована тривалість життя - вісім років та десять місяців[4].
Харчування
Харчується переважно комахами, але також і іншими безхребетними - птах стрибає по стовбурах дерев знизу догори по спіралі. Закінчивши огляд дерева, перелітає на низ іншого. На відміну від повзика, ніколи не спускається по деревам вниз головою. Хоча в більшості випадків харчування спостерігається на даревах, також воно можливе і на стінах, а також на землі, особливо серед опалих голок хвойних дерев; в холодні зими підкоришник звичайний може додавати до свого харчування деяку кількість насіння хвойних порід[7].
Самки звичайного підкоришника харчуються переважно на верхній частині стовбура, в той час як самці - на нижній. Дослідження, проведене в Фінляндії, показало, що за відсутності самця самітня самка харчується на меншій висоті, витрачає менше часу на кожне дерево, і має коротші харчувальні періоди, аніж самка, що має пару[10].
Підкоришник взимку час від часу може приєднуватись до міжвидових кормових зграй, але при цьому не долучається до поїдання корму, знайденого синицями або корольками, а лише використовує переваги більш безпечного середовища в згаї (завдяки щільнішому спостереженню за оточенням)[7]. Фінські дослідники довели, що в місцях, де харчуються великі групи мурах, чисельність безхребетних, придатних для харчування підкоришників, істотно зменшується; отже, лісові мурахи є харчовим конкурентом цих птахів[11].
Посилання
- ↑ а б в г д е ж и к л м Harrap, Simon; Quinn, David (1996). Tits, Nuthatches and Treecreepers. Christopher Helm. pp. 177–195. ISBN 0-7136-3964-4.
- ↑ Hodgson's Treecreeper Certhia hodgsoni. BirdLife Species Factsheet. BirdLife International. Процитовано 27 травня 2008.
- ↑ Linnaeus, C. Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Tomus I. Editio decima, reformata. Holmiae. (Laurentii Salvii), 1758, 118 р.
- ↑ а б в г Treecreeper Certhia familiaris (Linnaeus, 1758). BirdFacts. British Trust for Ornithology (BTO). Процитовано 20 травня 2008.
- ↑ Tietze, Dieter Thomas; Jochen Martens, Yue-Hua Sun, Martin Paeckert (2008). Evolutionary history of treecreeper vocalisations (Aves: Certhia). Organisms, Diversity & Evolution. 8: 305—324. doi:10.1016/j.ode.2008.05.001.
- ↑ а б в г Tietze, Dieter Thomas; Martens, Jochen & Sun, Yue-Hua (2006). Molecular phylogeny of treecreepers (Certhia) detects hidden diversity. Ibis. 148 (3): 477—488. doi:10.1111/j.1474-919X.2006.00547.x.
- ↑ а б в Snow, David; Perrins, Christopher M (editors) (1998). The Birds of the Western Palearctic concise edition (2 volumes). Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-854099-X. 1411–1416
- ↑ Cocker, Mark; Mabey, Richard (2005). Birds Britannica. London: Chatto & Windus. ISBN 0-7011-6907-9. 394.
- ↑ Huhta, Esa; Aho, Teija; Jäntti, Ari; Suorsa, Petri; Kuitunen, Markku; Nikula, Ari; Hakkarainen Harri (February 2004). Forest Fragmentation Increases Nest Predation in the Eurasian Treecreeper. Conservation Biology. 18 (1): 148—155. doi:10.1111/j.1523-1739.2004.00270.x.
- ↑ Aho, Teija; Kuitunen, Markku; Suhonen, Jukka; Hakkari, Tomi; Jäntti, Ari (July 1997). Effects of male removal on female foraging behavior in the Eurasian treecreeper. Behavioral Ecology and Sociobiology. 41 (1): 49—53. doi:10.1007/s002650050362.
- ↑ Aho, Teija; Kuitunen, Markku; Suhonen, Jukka; Hakkari, Tomi; Jäntti, Ari (November 1997). Behavioural responses of Eurasian treecreepers, Certhia familiaris, to competition with ants. Animal Behaviour. 54 (5): 1283—1290. doi:10.1006/anbe.1997.0547.