Христина (королева Швеції)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Христина
Христина
Христина, Себастьян Бурдон
Armoiries rois Vasa de Suède.svg
Герб династії Ваза

Час на посаді:
6 листопада 1632 — 6 червня 1654
Регентство 16321644
Попередник Густав II Адольф Ваза
Наступник Карл Х Густав

Народилася 7 грудня 1626(1626-12-07)
Стокгольм, Швеція
Померла 19 квітня 1689(1689-04-19) (62 роки)
Рим
Батько Густав II Адольф Ваза
Мати Марія Елеонора Бранденбурзька
Чоловік
Діти
Релігія Протестантка
Католичка (1654)

Королева Христина I (швед. Drottning Kristina; *7 грудня 1626, Стокгольм — †19 квітня 1689, Рим) — королева Швеції у 1644-1654 роках. Династія Васа. Відрізнялась досить вільною поведінкою та пристрастним колекціонуванням творів мистецтва майстрів Західної Європи. Після добровільного зречення з престолу оселилася в Римі, де жила до своєї смерті.

Батьки[ред.ред. код]

Батько - король Густав II Адольф (1594-1632), високоосвічена людина, реформатор армії та флоту, засновник університету в Тарту, відновив Уппсальський університет. Володів кількома європейськими мовами, а такох латиною, мовою вчених тої доби. Загинув під час Тридцятирічної війни.

Мати - Марія-Елеонора Бранденбурзька, особливого впливу на дочку не мала. Батьки дотримувались протестантизму.

Дитинство Христини[ред.ред. код]

Христина у молодості

Мати вихованям дочки не займалась. Особа релігійна, фанатична і нервова, вона погано впливала на Христину. Виховання доручили тітці - пфальцграфіні Катерині. Освітою Христини займалась вона та канцлер Аксель Оксеншерна. Батьки не мали синів у родині, тому трон успадкувала Христина у віці шість років. До повноліття країною правили регенти.

Христина виявилася напрочуд здібною, вивчила сім мов. Мову вчених знала настільки добре, що могла проголосити цілу промову латиною. Багато читала, рано захопилася колекціонуванням монет. Постійно вдосконалювала свою освіту, аналізувала справи в країні. У 18 років її оголосили повнолітньою.

Відмова від шлюбу[ред.ред. код]

У віці 15 років Христина захопилася життєписом королеви Англії Єлизавети Першої (1533-1603) Тюдор, яка відмовилася від шлюбу. Шлюби в королівських родинах справа політики, а не приязні. Тому самостійна Христина відмовила всім претендентам. На запити ріксрату відповіла, що трон після неї успадкує двоюрідний брат Карл-Густав Пфальцський, що завадило б переходу корони у іншу династію.

Роки самостійного правління Христини 1644-1654.

Понад бар'єрами[ред.ред. код]

Худ. С. Бурдон. Кінний портрет Христини Шведської, Прадо, Мадрид.

Авторитарна, не схильна до компромісів, Христина швидко нажила супротивників та ворогів. Особливо небезпечними були конфлікти з канцлером Оксеншерною, що почував себе володарем країни. Дійшло до відкритих конфліктів із ним на нарадах. Розбіжності у думках про політичні справи тільки поглибили конфлікти.

Самостійна Христина відчувала себе понад бар'єрами в суспільних справах, навіть в особистому житті. Воліла розкоші, слави, святкового способу життя. Королівський двір дивував балами, святами, розвагами. Біля молодої королеви крутилися фаворити, здебільшого іноземці, з якими Христина почувала себе впевненіше. Великий вплив на Христину мали; Магнус Габріель Делагарді, лікар француз Бурдело та дипломат з Іспанії Піментеллі. В коло особистих друзів королеви увійшли лише двоє шведів: Клас Тотт та Ебба Спарре (подруга королеви). Але вона охоче спілкувалася з розумними людьми і серед них опинилися Гуґо Ґроцій, Декарт. Христина листувалася з кардиналом Мазаріні, що тоді правив фактично Францією.

Христина захоплювалася танцями, охоче їздила верхи, переодягалася в чоловічі костюми, як зручніші.

Так, Рене Декарта вона викликала в палац о п'ятій ранку та примушувала читати лекції, бо забажала ближче пізнати культуру Франції. Розрив між нею та суспільством Швеції ставав надмірним. Її дедалі менше розуміли. Нарікання тільки зростали.

Христина - меценат і колекціонер[ред.ред. код]

Худ. Ханс фон Ахен. Император Рудольф II

Особлива стаття життя королеви - колекціонування книжок та витворів мистецтва. Швеція отримала низку перемог у Тридцятилітній війні і пограбувала багату Прагу. В країну вивезли більшу частину мистецької колекції імператора Рудольфа Другого (1552-1611) і навіть бронзові скульптури з королівського палацу в Празі (досі в Швеції). Серед захопленого було майже 600 картин майстрів Італії та Голландії, малюнки, медалі та монети, предмети ужиткового мистецтва (срібні келихи, ювелірні вироби тощо). До мистецьких збірок Швеції прийшли рідкісні картини Арчімбольдо, скульптури Адріана де Вріса (Амури возносять Венеру, бронза, Стокгольм) та ін.

Видатні речі також скуповували агенти королеви в Німеччині, Голландії, Італії, навіть в Греції, що тоді входила до складу Туреччини. Аби розмістити свої збірки,королева запланувала розширити королівський палац "Три корони", а архітектор Никодим Тессін Старий розробив проект добудов до і без того великого палацу.

Два роки жив у Стокгольмі художник з Франції Себастьян Бурдон (1616-1671). Він зробив декілька портретів королеви Христини, в тому числі верхи (кінний портрет Христини був подарований королю Іспанії, зберігається в Музеї Прадо, Мадрид).

Зовнішність Христини не схвалювали. Вона була невелика на зріст і непривабливої статури. На обличчі виділявся ніс, якого не приховав і Себастьян Бурдон на портретах. Привабливішою її зробив на портретах француз Робер Нантейль, що розгледів під малопривабливою зовнішністю неабиякий розум і особисту значущість.

Добровільно-примусове зречення[ред.ред. код]

Ще у 1649 році Карла-Густава Пфальцського оголосили спадкоємцем корони Швеції. На хвилі зростання невдоволення королевою Христина вирішує зректися престолу. 1654 року на засіданні Ріксдагу в університетській Уппсалі вона зреклася престолу. Зречення прийняли. Христина після зречення отримала доходи з різних земель у 200 000 ріксталерів щорічно і зрозуміла, що їй краще емігрувати зі Швеції. Скептично налаштована до протестантизму, Христина вирішує поки що потайки перейти у католицизм.

Христина - католичка[ред.ред. код]

Христина виїхала до Антверпена в чоловічому вбранні, і лише пізніше переодяглася в жіноче. Католицтво прийняла в Брюсселі на Різдво 1654 року. Ім'я обрала Олександра, нібито на честь папи римського Олександра Сьомого (понтифікат 1655-1667). Але зломовні сучасники казали, що не на честь папи римського, а на честь Олександра Македонського, котрого Христина дуже поважала. Збіг імен папи і царя Македонії тільки камуфлював правду. Спроби папи розповсюдити католицизм у Швеції через Христину політичного успіху не мали.

Христина в Римі[ред.ред. код]

Массіміліано Сольдані . Медаль на Честь Христини, бл. 1681 р. Британський музей

Екс-королеву, що перейшла в католицтво, в Римі зустрічали тріумфально. На зустрічі вона отримала особливу карету за проектом самого Лоренцо Берніні (1598-1680). Та вірна собі Христина чемно відмовилася від карети і в'їхала в Рим верхи, як колишні давньоримські імператори.

Першою резиденцією колишньої королеви став палац Фарнезе. Потім вона оселилася в палаццо Риаріо. Емігрувавши з Швеції, Христина частково подарувала твори мистецтва королівським родинам Європи, частково вивезла в Рим. Тільки колекція гобеленів Христини сягала ста тридцяти одиниць. А були ще твори медальєрного мистецтва, скульптури, картини видатних майстрів.

Її двір у Римі став осередком вчених, художників, освітчених прелатів. Колекціонування витворів мистецтва вона продовжила і в Римі. 1667 року вона купує збірку картин Карло Імперіалі з Генуї. Відомий італійський скульптор і медальєр Массіміліано Сольдані створив на честь екс-королеви пам'ятну медаль.

Але ексцентрична поведінка та фаворити викликали незадоволення папської адміністрації. Христина неодноразово виїжджала до Франції, де жила деякий час. Зробила вона і небезпечну спробу повернути собі корону, та це лише збільшило кількість її ворогів.

Вона таки мало піклувалася про оточення. І виїхавши до Франції, не залишила грошей на утримання челяді та своїх охоронців. Коли у охоронців закінчилися гроші, вони почали продавати її картини. Потім поздирали зі стін та продали дорогі килими та гобелени. Відчайдушні вояки поздирали навіть мідяні листи, якими було крито дах палацу.

Аркадія - академія Христини[ред.ред. код]

Особливістю культурно-суспільного життя Італії 17-18 століть були академії. Це гуртки багатої і освіченої шляхти і городян, об'єднаних спільними інтересами. Академій було багато - від Риму до маленьких містечок.

Мала свою академію і Христина. Згідно з тодішньою модою, особи академії вважали себе пастушками та обирали псевдоніми, титули під час зібрань скасовували. Італію вкрила мережа академій, де відкидали умовності і вороже ставлення до ворогуючих областей, міст, родин.

Академія Христини мала назву Аркадія і робила ставку на приємне спілкування та цікаве дозвілля.

Членство в подібній академії мав і уславлений гравер 18 століття Джованні Баттіста Піранезі (1720-1778).

Академія Христини не мала нічого спільного з художніми академіями, що теж виникли в Італії і згуртовували професіоналів (академія братів Каррачі в Болоньї). Тому академія Христини залишилася в мемуарах, а академія Каррачі стала прикладом створення мистецьких академій в багатьох країнах Європи.

Смерть[ред.ред. код]

Христина померла у Римі на 63 році життя. Бароковий Рим ховав незвичну жінку в соборі св Петра урочисто і з довгими церемоніями. Це єдине жіноче поховання в соборі. Зараз це кенотаф, тобто пусте поховання, бо прах Христини вивезено до Швеції .

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]