Вульва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ву́льва (genitalia externa) (лат. vulva) — назва зовнішніх жіночих статевих органів, до котрих відносяться: лобок, великі і малі статеві губи, клітор, дівоча пліва, присінок піхви, промежина, отвір сечівника, а також залозисті та судинні структури, які розташовані в проміжку між лобком і промежиною. Піхва не є частиною вульви, це внутрішній статевий орган.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «вульва» є науково-медичним терміном, запозиченим з латини. Латинське «vulva» (також ранніша форма «volva») походить від дієслова «volvere» — «обгортати», «повертати», «перевертати» (пор. «вольвокс»), а також «обдумувати», «обмірковувати». Буквально — «обгортка», «обкладинка». Дієслово «volvere» у латині походить від праіндоєвропейського кореня *wel- зі значенням «повертати», «обертати»[1].

Будова[ред.ред. код]

Лобок — ділянка нижньої частини черевної стінки, розташована у вигляді трикутника між двома пахвинними складками. Завдяки підшкірній жировій клітковині, яка інтенсивно розвивається в період статевого дозрівання, лобок виступає у вигляді підвищення — горбка. У зрілих жінок він вкритий коротким волоссям, з горизонтальною верхнею межею (оволосіння за жіночим типом).

Ріст волосся вгору по середній лінії живота до пупка називається оволосіння за чоловічим типом. У дівчаток до пубертатного періоду оволосіння на лобку відсутнє; в постменопаузі воно значно рідшає, що пов'язано з гормональними змінами.

Великі статеві губи (labia pudendi majora) — дві повздовжні шкіряні складки із сполучною тканинною та жировою основою, які зливаються на лобку і перед промежиною, утворюючи передню і задню злуки. Внутрішня поверхня великих статевих губ, яка містить сальні та потові залози, вкрита дуже ніжною шкірою, що має характер слизової оболонки. В нижній третині губ розташовані бартолінієви залози, вони виробляють секрет лужної реакції, який зволожує вхід у піхву. Бартолінієви залози альвеолярно-трубчасті, вивідні протоки їх відкриваються в борозенці між малими статевими губами та дівочою плівою. Під шкірою верхньої межі великих статевих губ закінчується кругла зв'язка матки. В період менопаузи великі статеві губи зазнають атрофічних змін.

Малі статеві губи (labia pudendi minora) представлені двома шкірними складками, розміщеними паралельно і досередини від великих статевих губ. Спереду вони роздвоюються на дві менші складки, які охоплюють зверху і знизу клітор, утворюючи його крайню плоть (praeputium clitoridis) та вуздечку (frenulum clitoridis).

Ззаду малі статеві губи зливаються з великими. Малі статеві губи у зрілих жінок містять велику кількість сальних залоз, у дівчаток на внутрішній поверхні малих губ сальні залози відсутні. В товщі малих статевих губ проходять численні судини, гладком'язеві волокна, нервові закінчення як в типових еректильних структурах.

Клітор (clitoris) розташований в передньому куті статевої щілини і складається з двох печеристих тіл (corposa cavernosa clitoridis), які за допомогою ніжок сполучаються з гілками лобкових кісток і, сходячись біля нижнього краю лобкового з'єднання, утворюють круглясте тіло (corpus clitoridis), що закінчується голівкою (gluns clitoridis). Зовні клітор вкритий ніжною шкірою з великою кількістю сальних залоз, що виділяють смегму, він здатний до ерекції, добре оснащений нервами та кровоносними судинами.

Присінок піхви (vestibulum vaginae) — частина піхви, обмежена з боків малими статевими губами, спереду — клітором, ззаду — задньою злукою вагіни, зверху — дівочою плівою. В присінок відкриваються сечівник, протоки парауретральних, бартолінієвих залоз, піхва.

Сечівник (uretra) у жінок довжиною 3-4 см, 2/3 його розташовані безпосередньо над передньою стінкою піхви. Він має внутрішній та зовнішній сфінктери. Зовнішній отвір сечівника знаходиться на 2-3 см позаду клітора. Секрет парауретральних залоз зволожує його.

Промежина (perineum) — простір між задньою злукою та анусом (акушерська промежина). Висота промежини у більшості жінок становить 3-4 см. Основу її складає сечостатева та тазова діафрагма.

Дівоча пліва (hymen) — сполучно-тканинна перетинка, яка є дном присінку піхви і межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами. Отвір дівочої пліви може мати різну форму, іноді таких отворів буває декілька. Дівоча пліва багата на дрібні кровоносні судини і нервові волокна, з чим пов'язана болючість і кровотеча при її розриві. Під час сексуальних стосунків дівоча пліва надривається, як правило, в радіальному напрямку і утворюються гіменальні сосочки (caruncula humenalis), а після пологів залишки її нагадують миртоподібні сосочки (caruncula mirtiformes).

Розвиток[ред.ред. код]

Роль вульви у статевому житті[ред.ред. код]

Практично вся вульва пронизана нервовими закінченнями, однак іннервація у кожної жінки індивідуальна, тому універсальних рецептів попередніх пестощів при статевому акті немає. Типовими ерогенними зонами є клітор та область біля клітора, малі статеві та великі губи, промежина, і, зрозуміло, піхва від входу до першої третини.

Вульва і здоров'я жінки[ред.ред. код]

У культурі[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Назва шведського концерну Volvo буквально значить: «я кочусь» і також походить від того ж дієслова «volvere», що й слово «вульва»[2][3].
  • Питомо українська назва вульви і піхви — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Це слово відоме всім слов'янським мовам: рос. пизда, біл. пізда, польськ. чеськ., словац. pizda, серб.-хорв. pízda/пи́зда (пристойний відповідник для вульви — «stidnica»/«стидница»), словен. pizda.[4] Також запозичене у румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). Загальнослов'янське «пизда» споріднене з латиським pīzda (також «peža», пристойний відповідник — «maksts»), литовським pyzda (значення аналогічні слов'янським), давньопруським peisda («сідниці»).[5] Уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка». Згідно з етимологією, запропонованою Гемпом у 1968 році, праслов'янське *pizda походить від прабалтослов'янського *pīˀsdāˀ, праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене зі *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять».[6] Аналогічно в праіндоєвропейській мові утворене слово *nisdós (зі *ni — «на», «вниз», і *sed- — «сидіти»; буквально: «де сидять», «у чому сидять»), від якого походить українське «гніздо», а також латинське nīdus, англійське nest, санскритське «ніда»  (नीड) — з аналогічними значеннями[7].

Джерела[ред.ред. код]

  • Грищенко В. І. Гінекологія. Харків, 2003, с.32-34

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]