Андрусяк Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Андрусяк Василь)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Андрусяк
УПА погон 12 - Полковник.svg Полковник (посмертно)
Wasyl Andrusiak "Rizun".jpg
Полковник «Грегіт»
Загальна інформація
Народження 11 січня 1915(1915-01-11)
Снятин, нині Івано-Франківської області
Смерть 24 лютого 1946(1946-02-24) (31 рік)
між селами Грабівка, Калуський район та Глибока, Богородчанський район, Івано-Франківська область
Псевдо «Чорний», «Грегіт», «Коваль», «Різун», «Різьбар»
Військова служба
Приналежність Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Вид ЗС UPA-Zaslugy1.png УПА
Війни / битви Друга світова війна
Бій на горі Лопата
Командування
1943-1944 Сотня УНС «Змії»
1944-1945 Курінь «Скажені»
1945-1946 ТВ-22 «Чорний ліс»
Нагороди та відзнаки
Золотий Хрест Бойової Заслуги 1 класу — посмертно Золотий Хрест Бойової Заслуги 2 класу — 25.4.1945

Васи́ль Васи́льович Андруся́к (псевдо «Грегіт», «Різун», «Різьбяр», «Чорний», «Коваль»; 11 січня 1915(19150111), м. Снятин, нині Івано-Франківська область — 24 лютого 1946, між селами Грабівка Калуського р-ну та Глибока Богородчанського р-ну Івано-Франківської області) — командир сотні УНС «Змії» (листопад 1943), курінний куреня «Скажені» (початок 1944), керівник бою на горі Лопата з німцями (9 липня 1944), командир Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс» (25.04.1945 — †24.02.1946), полковник УПА (посмертно).

Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го кл. та Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл. (посмертно).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 11 січня 1915 року в Снятині (нині Івано-Франківська область, Україна) в родині Василя та Євдокії Андрусяків.[1] Був четвертою дитиною в сім'ї.

З початку 1930-х рр. брав участь в діяльності українського «Пласту», «Просвіти», товариства «Сокіл»[2], а з 1932 р. — Юнацтва Організації українських націоналістів (ОУН). Був засновником осередку ОУН в Снятинській гімназії.

У 1936 стає повітовим провідником ОУН під псевдом «Чорний».

До 1939 року неодноразово затримувався польською поліцією, а після приєднання Західної України до СРСР його заарештувало НКВС 5 жовтня 1939. Провів у в'язниці 3 місяці та був звільнений. Згодом вступив на навчання до Коломийського педагогічного училища, почав відновлювати мережу ОУН в Коломиї, організував разом з членами «Сокола» вишколи та курси конспірації.

Взимку 1940 року повторно затриманий чекістами, але зумів втекти і поїхав на вчительську роботу в с. Зелене Жаб'ївського (тепер Верховинського) району.

Війна[ред. | ред. код]

Остерігаючись чергового арешту, Василь в 1940 році перейшов кордон в Польщу і в Австрії вступає в український легіон «Роланд» (весна — літо 1941). Після його розпуску в липні 1941 року повертається до Снятина, де очолює окружний провід ОУН (псевдо «Різьбяр»).

Повітовий окружний керівник ОУН (1941—1942), член обласного військового штабу, командир сотні УНС «Змії» (10.1943 — 06.1944), курінний куреня «Скажені» (початок 1944), керівник 22-го тактичного відтинку «Чорний ліс» (25.04.1945 — †24.02.1946), одержує звання хорунжого, керівник бою на горі Лопата з німцями та угорцями(9 липня 1944), нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 2-го класу (25.04.1945), влітку 1945 одержує четверту Срібну зірку за поранення.

Хорунжий (1944), поручник (1945), майор (1946).

Боротьба з загонами НКВС[ред. | ред. код]

На Різдво 1945 року в бою з чекістами курінний «Грегіт-Різун» був важко поранений. Його оперував талановитий хірург «Пастер» (Олексій Зеленюк). Після успішної операції командира перевезли до остаточного одужання у повстанську столицю — село Грабівку. Через дванадцять днів після поранення Василь Андрусяк уже керував боєм біля села Глибоке, що у Богородчанському районі. Весною того ж року наказом Крайового повстанського штабу він був нагороджений Золотим Хрестом Бойові Заслуги 2-го класу і призначений командиром Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс».

11 травня 1945 року одружився з членом ОУН, розвідницею і зв'язковою повітового проводу, пізніше медсестрою Євгенією Гуцуляк.

10 березня 1946 дружина народила сина, якого назвала іменем батька.

Загинув 24 лютого 1946 року у Чорному лісі на Богородчанщині разом з політвиховником ТВ-22 поручником (бунчужним) «Бояном» (Когуч Борис Федорович) та двома стрільцями у сутичці з енкаведистами — рейдовою групою 215-го стрілецького полку внутрішніх військ НКВД під командуванням старшого лейтенанта Євтухіна.[3] Місце розташування «Різуна» та його охорони вороги оточили в п'ять рядів. «Боян» проривався до них з боєм, здолав чотири кільця оточення, а на п'ятому загинув. Бій тягнувся довго, забрав багато людських життів. Тіла хлопців два тижні возили селами, аж поки люди їх не опізнали, потім в Богородчани і до Станіслава.[4]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • Посмертно нагороджений УГВР Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу та удостоєний звання полковника.
  • В с. Глибокому хтось із жителів зробив позначку на букові, під яким загинули герої. Щороку позначку поправляли. І коли Україна воскресла, це місце показали дружині «Різуна». Тепер тут висипана символічна могила, оскільки місце захоронення досі невідоме, і кожного року у лютому на ній відправляють молебень за борців-героїв. Одну із таких відправ проводило 5 священиків. До могили йшов потік людей, їх підвозили 19 возів місцевих селян.
  • 23 травня 1999, в день Святої Трійці, в рідному Снятині йому встановлено пам'ятник. Автор — професор Львівської академії мистецтв Іван Самотос та архітектор професор Василь Каменюк. У школі-ліцей створено кімнату-музей Василя Андрусяка, його іменем названо музей визвольних змагань у Снятинській ратуші, а також Крайові Управи ОУН, УПА Снятинщини і Калущини. Його іменем названі вулиці у Снятині, Калуші (вулиця на Височанці), Грабівці.
  • За сприяння Львівської обласної організації ВО «Свобода» та товариства пошуку жертв війни «Пам'ять» фольклорний театр Остапа Стахіва зняв кліп на повстанську пісню «В Чорнім лісі», присвячену Василю Андрусяку.
  • 23 лютого 2016 Івано-Франківська ОДА, Івано-Франківська обласна рада, управління культури, національностей та релігій ОДА, Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери, Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, Івано-Франківський обласний державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді провели регіональну науково-практичну конференцію «Полковник УПА Василь Андрусяк — „Грегіт“, „Різун“: життя і боротьба» (до 70-річчя від дня героїчної загибелі)[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «ОУН і УПА». Наукова конференція І-Франківськ 16-17.1.1993. Стрий 1993.
  2. ЦДВР. До 65-річчя загибелі полковника УПА Василя Андрусяка — «Грегіта»
  3. E. Misyło. Akcja «Wisła». Dokumenty. Warszawa, Archiwum Ukraińskie 1993.
  4. Вони боролись за волю України
  5. Ольга Слободян. В Івано-Франківську вшанували пам'ять полковника УПА Василя Андрусяка — «Грегота», «Різуна» // Голос Покуття. — 2016. — (4 бер.).

Посилання[ред. | ред. код]

Бої з німецькими військами Боротьба УПА проти німецьких окупантів
Шепетівська операція УПА (19.08.1942) • Бій під Костополем (28.03.1943) • Бій біля Великої Любаші (14.05.1943) •
Наступ УПА на Янову Долину (22.06.1943) • Бій біля села Новий Загорів (8-11.09.1943) • Бій на горі Лопата (6-16.07.1944)
Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg

Бої з польськими військами Атака на ГаначівБої в Бірчі та околицях (22.10.1945 • 30.11.1945 • 7.01.1946) • Ліквідація генерала Сверчевського (28.03.1947)
Coat of arms of Poland-official3.png

Бої з радянськими військами Бій під Гурбами (21-25.04.1944) • Бій під Стриганами (13.05.1944) • Бій під Уневом (30.09.1944) • Битва під Лещавою-Горішньою (28.10.1944) • Бій під Жовквою (22.03.1945) • Бій під Радеховом (27.04.1945) • Грубешівська операція (28.05.1946) • Останній бій УПА на Житомирщині (9.07.1955)
State Emblem of the Soviet Union.svg