Вавилонський полон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Відповідь Даниїла цареві. Картина Брітона Рів'єра. Міський музей м. Манчестер

Вавилонський полон (івр. גָּלוּת בָּבֶל, галут Бавел) — позначення періоду історії єврейського народу. Почався в 597 р. до н. е. із завоюванням Єрусалима вавилонським царем Навуходоносором II і тривав по 539 р. до н. е. до захоплення Вавилона перським царем Киром Великим. Період відзначався серією насильницьких переселень до Вавилона великої частини єврейського населення Юдейського царства за Навуходоносора II.

Переселення тривали 16 років з 598—582 рр. до н. е. і були каральними заходами за юдейські повстання супроти Вавилона. Цей період завершився поверненням частини євреїв у Юдею після завоювання Вавилонії перським царем Киром Великим.

Вавилонський полон залишив велику єврейську діаспору та став визначний пунктом для розвитку єврейської релігійно-національної свідомості.

Правління Седекії, зруйнування Юдейського царства та Єрусалима[ред.ред. код]

Останній цар Юдейського царства Седекія посів був трон у свій 21 рік та залишався царем Юдеї близько 11 років. Навуходоносор II був примусив Седекію присягти йому на вірність (2 Хр. 36:13), та він на своєму 9-му році правління зламав клятву, що призвело до знищення Юдейського царства[1]. Із Книги пророка Єзекіїля також видно, що Седекія намагався сполучитися з Єгиптом проти Вавилона (Єз. 17:15). Проте ці дії не мали успіху, а Навуходоносор II знову з'явився біля Єрусалима. Єрусалиму не допоміг і той перестан, який, очевидно, зробили бої вавилонян з військами Єгипту, які прийшли були допомогти (Єр. 37:5). Седекія виступив проти пророка Єремії, що просив був не противитися вавилонянам, і вкинув його до в'язниці. Після більш як річної його облоги, Седекія з військом був спробував утекти з міста, та його схопили в єрихонській долині. 23 липня 587 року Єрусалим узяли війська вавилонян. Навуходоносор повелів убити синів Седекії перед його очима, самому ж Седекії виколов очі, закував у кайдани й відвів до Вавилона. 20 серпня 587 року до Єрусалима був прийшов Невузардан, начальник охорони, слуга вавилонського царя, та й спалив Господній храм і царський палац, усі будинки в Єрусалимі. Халдейське військо, що було під начальником охорони, зруйнувало мури навкруги Єрусалима. За цього також було зруйновано й храм Ягве (Перший Храм). Людей, що зостались були в місті, утікачів, що перейшли були до вавилонського царя, і решту простих людей Невузардан вивів до Вавилона. Решта народу втекла до Єгипету (2 Цар. 25:26).

Біблійне розуміння причин Полону[ред.ред. код]

За Біблією Бог прогнівився на народ ізраїльський і наслав на них покарання за те, що вони забули були про служіння йому і почали були слугувати богам язичницьким:

«Бо здавна Я сокрушив ярмо твоє, розірвав кайдани твої, і ти говорив: „не буду служити ідолам“, а між тим на усякому високому пагорбі і під усяким гіллястим деревом ти блудодіяв» (Єр. 2:20)

Тоді Бог почав посилати пророків і намагався навернути до Себе народ:

«Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, — говорить Господь, — до Мене навернися; і якщо видалиш мерзоти твої від лиця Мого, то не будеш блукати» (Єр. 4:1)

Урешті терпіння Бога скінчилось і він прирік народ Ізраїля на страждання, хоч як за нього не стояв був пророк Єремія. Він описує остаточне рішення такими словами:

«І сказав мені Господь: хоч би стали перед лице Моє Мойсей і Самуїл, душа Моя не прихилиться до народу цього; віджени їх від лиця Мого, нехай вони відійдуть» (Єр. 15:1)[2]

У полоні[ред.ред. код]

Вавилоняни вивели з краю дуже багато полонених, що було сливе десятою частиною від загального населення країни. Серед бранців був і цар Юдеї Седекія (Цідкійаху), який намагавсь утекти. Юдейську державність було знищено, і для євреїв розпочався великий полон, який тривав майже 70 років. У Нововавилонському царстві єврейські переселенці утворювали родові громади, які не забували за свою батьківщину, надалі мали зв'язок із нею. У 556 році до н. е. через змову вавилонським царем став арамейський сановник Набонід. За його правління була спроба послабити вплив цивільно-храмових громад Вавилонії й зробити саме арамеїв головною опорою держави. Задля цього найвищим державним богом провадили харанського Сіна, особливо шанованого в арамеїв. Важливим релігійним ритуалом нового року, коли мусив бути сам цар, нехтували, бо ж цар довго перебував поза Вавилоном, в аравійському місті Темі (за відсутності царя державою керував його старший син, царевич Бел-шар-уцуру), культові зображення богів перевозили з їхніх святилищ до Вавилона, жерців вавилонських храмів замінювали новими, лояльними Набонідові. Така політика зустріла загальну ворожість, і коли на Вавилонію напав був перський цар Кир II, вавилоняни вітали його як визволителя. Вавилонське царство підкорилося персам й увійшло до держави Ахеменідів, зберігши свою автономію.

Кир Великий[ред.ред. код]

Кир II надавав заступництво народам, які жили у Вавилонське царство, прагнучи отримати їхню підтримку. Зокрема, у перший рік свого царювання він видав едикт, що дозволяв депортованим у Вавилонію євреям повернутися на батьківщину. За Книгою Езри, після едикту Кира в Юдею вирушило 42360 євреїв. Завдяки цьому можна було відновити Єрусалимський храм (Другий Храм), що було завершено в 516 р. до н. е. Багато євреїв воліли залишитися в Межиріччі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Єзекиїл 17,15
  2. Біблія. Книги священного писання Старого та Нового завіту (українська). Київ: Видання Київської патріархії УПЦ КП. 2009. с. 784,786,798. ISBN 976-966-472-052-3 Перевірте значення |isbn= (довідка). 

Посилання[ред.ред. код]


Юдаїзм Це незавершена стаття про юдаїзм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.