Вавилонський полон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вавилонський полон (івр. גָּלוּת בָּבֶל, галут Бавел) — позначення періоду історії єврейського народу. Почався у 597 р. до н. е із завоюванням Єрусалима вавилонським царем Навуходоносором II і тривав по 539 рр. до н. е до захоплення Вавилона перським царем Киром Великим. Період відзначався серією насильницьких переселень у Вавилон значної частини єврейського населення Іудейського царства за часів правління Навуходоносора II.

Переселення тривали протягом 16 років з 598—582 рр. до н. е. і були каральними заходами у відповідь на антивавілонські повстання в Іудеї. Цей період завершився поверненням частини євреїв в Юдею після завоювання Вавилонії перським царем Киром Великим.

Вавилонський полон привів до появи великої єврейської діаспори і став визначним пунктом у розвитку єврейської релігійно-національної свідомості.

Правління Седекії, зруйнування юдейського царства та зруйнування Єрусалиму[ред.ред. код]

Останній цар юдейського царства Седекія вступив на трон у віці 21 рік та залишався царем Юдеї близько 11 років. Навуходоносор II заставив поклястися Седекію у вірності (2 Хр. 36:13), та він на своєму 9-му році правління зламав клятву, що привело до знищення юдейського царства[1]. Із Книги пророка Єзекіїля також видно, що Седекія пробує встановити антивавилонську коаліцію з Єгиптом (Єз. 17:15). Проте очевидно ці політичні дії не привели до успіху, а Навуходоносор II знову появився біля Єрусалима. Єрусалиму не допомогла і тимчасова перерва викликана очевидно боями вавилонян з військами Єгипту, які прийшли на допомогу (Єр. 37:5). Седекія виступив проти пророка Єремії, що просив не противитися вавилонянам і вкинув його у в'язницю. Після більш як річної його облоги, Седекія з військом пробує втекти з міста, однак його схопили у єрихонській долині. 23 липня 587 року Єрусалим взяли війська вавилонян. Навуходоносор повелів убити синів Седекії перед його очима, самому ж Седекії виколов очі, закував у кайдани й відвів у Вавилон. 20 серпня 587 року у Єрусалим прибув Невузардан, начальник охорони, слуга вавилонського царя, та й спалив Господній храм і царський палац, усі будинки в Єрусалимі, усі що були більші, пустив димом. Халдейське військо, що було під начальником охорони, зруйнувало мури навкруги Єрусалиму. При цьому також був зруйнований і храм Ягве (Перший Храм). Людей, що зостались були в місті, утікачів, що перекинулись були до вавилонського царя, і решту простих людей Невузардан вивів у Вавилон. Решта народу втекла у Єгипет (2 Цар. 25:26).

Біблійна версія причин Полону[ред.ред. код]

За Біблією Бог прогнівився на народ ізраїльський і наслав на них покарання за те, що вони забули про служіння йому і почали слугувати богам язичницьким:

"Бо здавна Я сокрушив ярмо твоє, розірвав кайдани твої , і ти говорив: "не буду служити ідолам", а між тим на усякому високому пагорбі і під усяким гіллястим деревом ти блудодіяв." (Єр. 2:20)

Тоді Бог починає посилати пророків і намагається навернути до Себе народ:

"Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, - говорить Господь, - до Мене навернися; і якщо видалиш мерзоти твої від лиця Мого, тоне будеш блукати." (Єр. 4:1)

Врешті терпіння Бога скінчилося і він прирікає народ Ізраїля на страждання, хоч би як за нього не вступався пророк Єремія. Він описує остаточне рішення такими словами:

"І сказав мені Господь: хоч би стали перед лице Моє Мойсей і Самуїл, душа Моя не прихилиться до народу цього; віджени їх від лиця Мого, нехай вони відійдуть" (Єр. 15:1)[2]

Вавилонський полон[ред.ред. код]

Вавилоняни вивели з країни величезну кількість полонених, що склало приблизно десяту частину від загального населення країни. Серед бранців був і цар Юдеї Седекія (Цідкійаху), який намагався втекти. Юдейська державність була знищена, і для євреїв розпочався великий полон, який тривав майже 70 років. У складі Нововавилонського царства єврейські переселенці утворювали родові групи які не забували про свою батьківщину і підтримували з нею зв'язки.

У 556 році до н. е. в результаті змови вавилонським царем став арамейський сановник Набонід. Його правління відзначено спробою послабити вплив цивільно-храмових общин Вавилонії і зробити своїх одноплемінників-арамеїв головною опорою держави. З цією метою як верховне державне божества в його правління висувався харанський Сін, особливо шанований арамеями. Важливий релігійний ритуал нового року, який вимагав особистої участі царя, ігнорувався, оскільки цар довго перебував поза Вавилоном, в аравійському місті Темі (за відсутності царя країною керував його старший син, царевич Бел-шар-уцуру), культові зображення богів перевозилися з їх святилищ в Вавилон, жерці вавилонських храмів замінювалися новими, лояльними Набоніду. Така політика зустріла загальну ворожість, і коли на Вавилонію напав перський цар Кір II, вавилоняни вітали його як визволителя. Вавилонське царство підкорилося персам і увійшло до складу держави Ахеменідів, зберігши свою автономію.

Правління Кіра Великого[ред.ред. код]

Кір II надавав заступництво народам, які входили у Вавилонське царство, прагнучи заручитися їх підтримкою. Зокрема, в перший рік свого царювання він видав едикт, що дозволяє депортованим у Вавилонію євреям повернутися на батьківщину. Як випливає з Книги Езри, після едикту Кіра в Юдею вирушило 42360 євреїв. Це зробило можливим відновлення Єрусалимського храму (Другий Храм), яке було завершено в 516 р. до н. е. Багато євреїв воліли залишитися в Месопотамії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Єзекиїл 17,15
  2. Біблія. Книги священного писання Старого та Нового завіту (українська). Київ: Видання Київської патріархії УПЦ КП. 2009. с. 784,786,798. ISBN 976-966-472-052-3 Перевірте значення |isbn= (довідка). 

Посилання[ред.ред. код]


Юдаїзм Це незавершена стаття про юдаїзм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.