Шипинська земля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шипинська земля
1280-ті – 1480-ті
Столиця не було
Мови Руська
Релігії православ'я
Форма правління самоврядування
керівник Воєвода
Історія
 - Засновано 1280-ті
 - Ліквідовано 1480-ті
Попередник
Наступник
Alex K Halych-Volhynia-flag.svg Галицьке князівство Галицько-волинської держави
Чернівецький цинут Flag of Moldavia.svg
Хотинський цинут Flag of Moldavia.svg
Довгопільський окіл Flag of Moldavia.svg


Шипинська земля — історична назва регіону на території сучасної Буковини (кін. ХІІІ — кін. XV ст.ст.).

Етимологія[ред.ред. код]

Назва походить від Шипинці, які на той час були першим розвинутим населеним пунктом при в'їзді зі сторони Галича. Відповідно, всі галицькі володіння в цій місцевості почали називатися — Шипинська земля.

Географія[ред.ред. код]

Займала територію (східного (Буковинського) прикарпаття) та Хотинську височину. Обмежувалась Черемошем, Колочином, Дністром, суходолом у Дністровсько — Прутському межиріччі (витоки річок Чугур, Лопатинка), річками Ларгою, Прутом, Герцою, суходолом (через Серет) до гірського масиву Родна, далі річкою Бистриця.

Історичні передумови[ред.ред. код]

Формування Шипинської землі[ред.ред. код]

Своє формування починає в кінці ХІІ ст. — із завершенням формування Попрутської оборонної лінії. В цей же час активно розвиваються поселення: Хмелів, Василів, Черн, Онут, Хотин, Кучелмин та ін.
Після монголо-татарської навали зв'язки Шипинської землі з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до її фактичного відокремлення на початку XIV ст., та визнання зверхності Золотої Орди.

Формування Молдовської держави[ред.ред. код]

З початку 1340-х років угорці та підвладні їм волохи почали здійснювати походи з Семигороду у Південно-Східне Прикарпаття проти татар. Згодом вони створили тут Молдовське воєводство з центром у Байї (колишнє руське селище Млдава-Торг), звідки був розпочатий наступ на північ (до Шипинської землі), долаючи опір місцевого руського населення. Близько 1350 р. угорсько-волоські війська просунулися до верхів'їв Серету і середньої течії Дністра. Одночасно поляки захопили більшу частину Галицької Русі включно з Покуттям та долиною Черемошу. 1359 р. в Молдовському воєводстві спалахнуло повстання проти угорської влади, яке підтримали волохи з Мармарощини. А вже у 1365 р. угорський король Людовик Угорський змушений був визнати незалежність Молдовської держави.

Самостійний період[ред.ред. код]

Своїм розвитком Шипинська земля завдячує тому, що ця територія була віддалена від татарських кочовиків і нею пролягав торговельний шлях зі Львова до Сучави. У Шипинцях відбувалися регулярні великі ярмарки, на яких торгували худобою.
Шипинська земля стала практично самостійним територіальним утворенням з власною самоуправою, за яке вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдовське воєводство.
Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длуґош в 1359 році у зв'язку з походом короля Казимира у Молдову. Приблизні межі описувались в грамоті 1412 року.

Центром землі було селище Шипинці.

Шипинська земля складалась з трьох волостей («дєржав»), центри яких були укріплені градами:

Хотинська — Хотин на Дністрі.

Черновіцка — Черн на Пруті (після руйнування Черну, Чечунська — Чечун на однойменній горі).

Хмелівська — Хмелів на Черемоші.

На чолі волостей стояли старости («дєржавці»).

Найбільш вагомі питання вирішувались через Віче.

За часів розквіту Шипинської землі з'являються такі населені пункти, як: Кіцмань, Кучурів, Лужани, Глибока, Вашківці та ін. Всього на території землі налічувалось понад сто сіл.
Зруйноване у кін. XIV ст. руське городище Черн, у ці часи відбудували черновіцкі люди (від черновіцка волость) на високому правому березі Пруту як новий Черн (до 1944 р. Черновіци) — Чернівці (столиця майбутньої Буковини).
Переважну більшість населення краю становили русини (або руснаки). Тільки в кін. ХІІІ — поч. XIV ст.ст. край починають заселяти волохи з Семигороду. В основному південну частину — нижче річки Сучави.

Автономія[ред.ред. код]

1367 року Казимир III Великий, прагнучи повернути територію, яка раніше належала Галицькій землі, а опинилася під угорською зверхністю, вирушив з походом на Молдову. Однак польський король зазнав поразки на теренах саме Шипинської землі. Поразка польського війська стала можливою зокрема й завдяки місцевому населенню, значна частина якого (через свою православну віру) все ж таки більше схилялось до входження до Молдовської держави з певними привілеями.

Розвиток Молдовської держави, а разом із нею і Шипинської землі відбувався у дуже непростих внутрішніх і зовнішніх умовах. 1387 року Петру І Мушат визнав польський сюзеренітет над Молдовою. Відносини між Польщею і Молдовою набули форми військово-політичного союзу.

Намагання воєводи Романа І (13911394) розірвати цей союз викликали рішучу протидію з польсько-литовського боку. Договірні відносини було відновлено в 1395.

Польсько-молдовські відносини упродовж першої третини XV ст. відзначалися стабільністю і явним ухиленням обох сторін від висування взаємних територіальних претензій, в результаті чого господар Олександр Добрий зумів зберегти усю повноту влади і над Шипинською землею, яка продовжувала входити до складу Молдовського князівства, і воїни якої брали участь у війнах держав Ягеллонської унії з Тевтонським орденом, зокрема у Грюнвальдській битві 1410 року.

Перша письмова згадка про Чернівці

У цей же час завершується формування поселення Черновіци, яке в той час було розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. Через нього почав налагоджуватись важливий торговельний шлях із Молдови до Польщі. В Черновіцах організовується митниця.

8 жовтня 1408, у грамоті Господаря Молдовського князівства Олександра Доброго, яку він видав львівським купцям, вперше документально згадується назва — Черновци (Черновіци). В грамотах Олександра Доброго згадується й про Хотин.

У 1430-их-1450-их Польща посилила втручання у внутрішньополітичну боротьбу, яка охопила князівство, підтримуючи одних претендентів на престол проти інших і використовуючи цю ситуацію для більшого узалежнення воєвод як васалів Польської Корони. Зокрема, зберіглася грамота від 23 вересня 1436 року, в якій син Олександра Доброго Ілляш заявляє молодому королю Владіславу, що повертає Шипинську землю, яку Молдовське князівство отримало від Польського королівства, разом з фортецями в Цецині, Хотині і Хмелеві зі всіма маєтностями. Незважаючи на це, на середину XV ст. територія Шипинської землі формально залишалася під владою молдовських воєвод.

Зникнення[ред.ред. код]

До 1457 р. Шипинська земля перебувала у складі Молдовського князівства, зберігаючи структуру часів Галицько-Волинської держави з певним автономним статусом. Поступово назва краю Шипинська земля почала витіснятися іншим родовим ім'ям — Буковина. Вперше назва Буковина зустрічається в грамоті молдовського господаря Романа І від 30 березня 1392 року, виданій у Сучаві. Ще в Люблінському договорі (що стосувався руської, подільської, молдовської земель, та визначав межі між Молдовським князівством та Королівством Угорським, укладеному 15 березня 1412 між Владиславом Ягайло та Сигізмундом одночасно вживаються терміни Буковина та Шипинська земля. Останній відомий документ, в якому згадується Шипинська земля датується 1444 роком. У подальшому за цими, вкритими буковими лісами, землями закріплюється географічно-історична назва Буковина. Вже виключно під назвою Буковина край згадується у договорі 1482 року між польським королем Владиславом Ягайло та угорським королем Сигізмундом. В результаті проведеної Стефаном територіальної реформи Чернівецька волость була перетворена в Чернівецький цинут, Хотинська волость — в Хотинський цинут, Хмелівська волость — в Довгопільський окіл (центр з Хмелева перенесено в Довгопілля). Автономний статус залишився тільки у Довгопільського вільного околу.

Подальша доля[ред.ред. код]

Вже на початку XV ст. за краєм остаточно закріплюється топонім Буковина. При цьому Буковиною називали територію не тільки колишньої Шипинської землі (Чернівецький і Хотинський цинути та Кимполунгський окіл), а також частково Сучавський та Дорохойський цинути.

В 1774 р. Габсбурзька монархія анексувала частину Молдовської провінції Османської імперії, в тому числі Чернівецький цинут та Довгопільський окіл. Ця (західна) частина Буковини до 1849 р. була Буковинським округом Королівства Галичини та Володимирії, а потім до 1918 р. утворювала окремий коронний край — Герцогство Буковина.

В 1812 р. Хотинський цинут став повітом Бессарабської губернії Російської імперії. Де перебував до 1918 р.

В 1918 р. Буковинський край об'єднався в єдиній державі, але тільки, всупереч волі місцевого населення, у складі королівської Румунії, яка окупувала етнічні українські землі, й утворила Сучавський цинут.

В 1940 р. край (за виключенням Довгопільського околу) тимчасово був звільнений від румунських окупантів. Але вже 1941 р. королівська Румунія (союзниця Нацистської Німеччини знову окупувала землі Північної Буковини, утворивши на них Губернаторство Буковина.

В 1944 р. Північна Буковина остаточно звільнена, і воз'єднана з українським народом. До 1991 р. Північна Буковина у складі УРСР. З 1991 р. — Чернівецька область незалежної України.

Довгопільський окіл (колишня Хмелівська волость Галицько-Волинської держави) залишилась в Румунії.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]