Губиниха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Губиниха
Hubynykha herb.gif
Герб Губинихи
Губиниха
Розташування міста Губиниха
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Новомосковський район
Рада Губиниська селищна рада
Код КОАТУУ: 1223255600
Облікова картка Губиниха 
Основні дані
Засноване 1704
Статус з 1964 року
Площа 10.709 км²
Населення 5 585 осіб (на 1 січня 2017 року)
Густота 521,5 осіб/км²
Поштовий індекс 51250 — 51251
Телефонний код +380 5693
Географічні координати 48°48′28″ пн. ш. 35°15′23″ сх. д. / 48.80778° пн. ш. 35.25639° сх. д. / 48.80778; 35.25639Координати: 48°48′28″ пн. ш. 35°15′23″ сх. д. / 48.80778° пн. ш. 35.25639° сх. д. / 48.80778; 35.25639
Висота над рівнем моря 127 м
Водойма р. Губиниха
Відстань
Найближча залізнична станція: Губиниха
Селищна влада
Адреса 51250, смт Губиниха, вул. Шевченка, 16; 7-36-16
Голова селищної ради вакант
Карта
Губиниха is located in Україна
Губиниха
Губиниха
Губиниха is located in Дніпропетровська область
Губиниха
Губиниха

Commons-logo.svg Губиниха у Вікісховищі

Губи́ниха — селище міського типу Новомосковського району Дніпропетровської області. Орган місцевого самоврядування - Губиниська селищна рада, якій також підпорядковане село Євецько-Миколаївка.

Селище міського типу з 1964 року.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Знаходиться біля витоків річки Губиниха, нижче за течією примикає село Миколаївка. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблено кілька загат. Поруч із селищем проходять автомобільні дороги М18 (E105), Т 0413 і залізниця, станція Губиниха.

Історія[ред.ред. код]

Заснування Губинихи датують 1704 роком, коли на цій багатій по своєму положенню місцевості поселився заможний старий козак Оверко Губа (Губін, Губин) і скоро збудував тут свій зимівник із землянками та куренями. Після зруйнування Чортомлицької Січі 1709, Губа перевіз у свій зимівник майно і осів тут. Від прізвища козака очевидно і пішла назва селища. Також є ймовірність того, що назва опосередкована і походить від прізвиська жіночої статі, утвореного від прізвища Губин чи Губина та суфікса -иха[1]. Порівняйте село Коржиха від Корж (неподалік від Губинихи), річка Вирищиха від антропоніма Виришко[2].

Інтенсивне заселення Губинихи здійснювалось після зруйнування Підпільненської (Нової) Січі в 1775 році. Тоді із Січі в зимівник Губіна приїхали сім'ї козаків Сови, Клименка, Павленка, Заговори, Оберемка та інших. Ці козаки захопили багато родючої землі, яку обробляли сезонні селяни і збіднілі козаки.

В 1776 році запорозький старшина Федір Романович Білий отримав дозвіл від Азовського губернатора Чєрткова на заснування державної військової слободи — Губинихи. Білий намагався привчити запорожців до мирного життя.

В 1782 було розпочате будівництво церкви Різдва Пресвятої Богородиці, котре було завершене в 1785 році. Згодом церква оволоділа 180 десятинами землі. До нашого часу не збереглася, була зруйнована під час радянських часів.

Відомо, що в кінці XVIII століття в селі налічувалось близько 900 жителів, село простягалось понад річкою на 2 км.

Згідно з 1-м томом Географічно-статистичного словника Російської імперії (виданий в 1863 році), на той час Губиниха була казенним (державним) селом на 236 дворів з населенням 1701 чоловік; в селі була поштова станція.[3]

Вже в 1886 році[4] в Губинисі мешкало 2734 особи (1319 чоловіків, 1415 жінок), було 472 двори, волосне правління, православна церква, школа, поштова станція, 3 крамниці, 2 ярмарки, базар по святах. Слобода Губиниха була центром і єдиним поселенням Губинівської волості Новомосковського повіту.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4471 особи (2230 чоловічої статі та 2241 — жіночої), з яких всі — православної віри[5].

У 1902 році в Губинисі відкрито першу церковнопарафіяльну чотирикласну школу, в якій навчалось 20 дітей (на 1000 дворів).

Згідно з даними Губернської Землевпорядної Комісії станом на 1908 рік Губиниха була центром Губинівської волості, до складу якої також входило село Мар'янівка. В Губинисі налічувалось 950 домогосподарств, населення складало 5908 осіб (3011 чоловіків, 2897 жінок).[6]

До 1917 року в Губинисі була вже п'ятикласна школа, де налічувалося 135 учнів.

У 1914 році земством була збудована лікарня. До революції через Губиниху була прокладена залізнична колія і збудована залізнична станція.

Мешканці Губинихи разом з мешканцями навколишніх сіл активно боролися проти царизму в 19051907 р.р. та в 1917 році.

Доба УНР та комуністичний терор[ред.ред. код]

З 1917 - у складі УНР, потім - Української держави.

Радянську владу в Губинисі було проголошено 14 січня 1918 після арешту гетьманських вартових повстанцями під керівництвом Архипа Андрійовича Свічкаренка та його сподвижників Копила Федора Івановича, Кулеби Федора Петровича, Копійки Семена, Старікова Матвія, Хобота Дмитра Григоровича, Корнієнка Порфіра Охрімовича, Ткаченка Івана Свиридовича та інших. Всього кількість повстанців дорівнювала 42 чол.

В 1919 році в селі почав працювати партійний осередок на чолі з О. І. Лисогорею.

Осередок комсомолу в с. Губиниха було створено 4 травня 1920 року. Секретарем осередку було обрано Головача Спиридона, а членами були Ганна Можеровська, Іван Тоц, Григорій Руденко.

Станом на 1 січня 1925 року Губиниха була центром сільської ради, що входила до складу Новомосковського району Дніпропетровської округи Катеринославської губернії УСРР. Населення складало 7100 мешканців (3086 чоловіків та 4014 жінок). В селі було 1500 домогосподарств, 9000 десятин землі в фактичному користуванні, діяло поштове відділення, єдине споживче товариство, сільськогосподарське кредитне господарство, 4 приватних торгових заклади, 28 млинів (1 тепловий та 27 вітрових), 5 кузень, 2 школи соціального виховання, театр та амбулаторія, були в наявності телефонні апарати. Кількість базарних днів сягала 12-ти на місяць. В день Успіння Богородиці щороку проводився ярмарок.[7]

Створення колективних господарств у Губинисі комуністи почали в 1927 році. Тоді 12 сімей було об'єднано в артіль «Червоний партизан» на чолі з головою Д. П. Носенком. В 1932 році з одного колгоспу було створено три: «Червоний партизан», ім. Постишева, ім. 15-річчя Червоної Армії.

Село постраждало під час Голодомору 1932-1933 р.р. В одному лише 1933 році на території Губиниської сільської ради зареєстровано 225 смертей, переважна більшість з них - від недоїдання та супутніх хвороб.[8]

Одна з очевидців трагедії Катерина Демченко так описує свої спогади тих років:

У 1933 померли мої батько й мати, і мене, сироту, взяли до «ясел» - так їх називали. Там збирали дітей з різних сімей, щоб дати змогу їм вижити. Нас кормили в яслах, а також ми виконували деяку роботу - збирали довгоносиків з буряків, колоски на полі. Урожаї бул гарні, але хліба ми не бачили...

В кінці 1934 року було створено 5 колгоспів: «Червоний партизан», «Іскра», «15-річчя Червоної Армії», «Шевченко», «Ворошилов».

До початку німецько-радянської війни в селі було відкрито 2 семирічні школи і середня школа, збудовані нові корпуси лікарні, будинки кооперації, будинок пошти і закладено сад на 130 га, ставки на 20 га.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

Після початку війни Губиниха перейшла під окупаційну владу 27 вересня 1941. За час окупації було розстріляно 946 осіб, у тому числі 10 сімей. Близько 300 осіб були примусово вивезені на роботи у Німеччину. 1960 жителів Губинихи воювали на фронтах, близько 1000 з них загинули.

Згідно зі спогадами Пантелеймона Яковича Жученка, командира об'єднаного партизанського загону Новомосковського району в 1941-1942 р.р., даний загін був організаційно сформований з 18 по 25 серпня 1941 г. загальною чисельністю в 240 осіб. Загін був розбитий на 14 груп, однією з яких була губиниська чисельністю в 11 осіб. Командиром губиниської групи був Архип Андрійович Свічкаренко (колишній секретар парторганізації колгоспу «Червоний Партизан»), комісаром (політруком) - Іван Сизоненко (колишній голова колгоспу ім. Шевченка).[9] Діяльність губиниських партизан неодноразово згадується в повісті письменника Іллі Юхимовича Вєтрова "В лісах під Новомосковськом. Записки партизана".[10]

23 вересня 1943 року до села повернулися сталіністи.

В пам'ять про загиблих воїнів в центрі селища встановлений обеліск; встановлений бюст загиблого командира партизанської групи А.А. Свічкаренка; на братській могилі воїнів-визволителів збудований меморіал. 236 учасників бойових дій були удостоєні бойових нагород.

Уродженець Губинихи льотчик Іван Андрійович Тараненко, який під час німецько-радянської війни здійснив 205 успішних бойових вильотів, в 18 повітряних боях особисто збив 4 літаки противника та ще 4 в групі. 2 вересня 1943 року Тараненко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

На початку 1960-х років в Губинисі збудований цукровий завод та окремий житловий мікрорайон з 3-5-поверховими будинками поруч.[11]

В 1962 році на мікрорайоні цукрового заводу було відкрито 10-тирічну школу (нині Губиниська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1). Першим директором школи став 30-ти річний Бобров А.С.[12]

Селище міського типу[ред.ред. код]

1964 року Губиниха стала селищем міського типу.

4-й том "Історії міст і сіл Української РСР", який був виданий в 1969 році та присвячений Дніпропетровській області, містить наступну інформацію щодо тогочасної Губинихи:

"У селищі розміщена центральна садиба колгоспу «Червоний партизан», який має 7,2 тис. га орної землі. Вирощуються переважно зернові культури. Тваринництво м’ясо-молочного напряму. В артілі 42 передовики виробництва нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.

На території Губинихи — середня і дві восьмирічні школи, Будинок культури на 500 місць, бібліотека. Охорону здоров’я забезпечує районна лікарня. Є дитячий комбінат, 2 їдальні, комбінат побутового обслуговування. Діє метеорологічна станція. З промислових підприємств у Губинисі працюють цукровий завод, електропідстанція, механізований хлібоприймальний пункт, відділення «Сільгосптехніка», елеватор. Лише у 1967 році колгоспники і службовці збудували тут 74 добротні будинки, заклали парк, заасфальтували понад 3 тис. км вулиць селища."[13]

У 1982 році була відкрита 10-тирічна Губиниська середня школа № 2 (нині Губиниська ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів). Вона об’єднала дві восьмирічні школи, що діяли на території селища. Відповідальним за її будівництво був колгосп ім. Котовського, правління якого очолював Тарасенко Володимир Стефанович.

Першим директором школи стала Шляхтенко Поліна Андріївна, педагогічний колектив складав 45 вчителів.

Школа розташована в центрі селища. Навколо школи закладено парк.[14]

Сучасність[ред.ред. код]

На сучасному етапі Губиниха є достатньо розвиненим селищем міського типу.

На сьогоднішній час у селищі працюють два клуби, дві бібліотеки, 2 дитячих дошкільних заклади, 2 відділки зв'язку, відділення ощадбанку, відділення Приватбанку, спортивний заклад ДЮСШ, Центр науково-технічної творчості учнівської молоді, метеостанція. 664 учня навчаються у двох середніх школах. Також працюють 3 аптеки, близько 15 магазинів, 22 кафе-павільйони (ряд зараз не працює по причині нерентабельності у зв'язку з будівництвом об'їзної траси Харків-Дніпропетровськ), 3 церкви, 2 будинки побуту. Тривалий час у Губинисі знаходилася районна лікарня, на сьогоднішній день ця лікарня обслуговує жителів селища Губиниха та с. Євецько-Миколаївка та перепрофільована у лікарню широкого профілю. З 2010 року лікарню переіменовано в КЗ «Губиниська районна лікарня № 1»

В селищі добре розвинений агропромисловий комплекс.

Декомунізація[ред.ред. код]

15 лютого 2016 відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в Губинисі було перейменовано ряд вулиць[15], а саме:

  вулицю Леніна на Центральна
  вулицю Ворошилова на Весняна
  вулицю Стаханова (Стаханівська, ім.Стаханова) на Дружби
  вулицю Куйбишева на Сонячна
  вулицю Щорса на Тиха
  вулицю Кірова на Калинова
  вулицю Жовтнева на Осіння 
  вулицю Комсомольська на Виноградна
  вулицю Крупської  на  Джерельна
  вулицю Пролетарська на Затишна
  вулицю Свердлова на Вереснева
  вулицю Радянська на Українська
  вулицю Папаніна на Вишнева
  вулицю Раскової на Зразкова
  вулицю Фрунзе на Урожайна
  вулицю Інтернаціональна на Липова
  вулицю Червоноармійська на Бузкова
  вулицю Піонерська на Гетьманська

Пам'ятки[ред.ред. код]

Поблизу Губинихи знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Витоки річки Губинихи та геологічна пам'ятка природи місцевого значення Природне відслонення Новомосковського горизонту із стародавньою фауною.

Персоналії[ред.ред. код]

  • А. М. Дробот — Кавалер ордена Леніна, колгоспник.
  • Кавалери ордена жовтневої революції Х. О. Решетняк, П. А. Семенченко, орденів трудової слави ІІІ ступеня А. І. Білко, Г. І. Данькевич.
  • Ігор Степанович Жолобак - фотохудожник, директор будинку культури, учасник багатьох (в тому числі міжнародних) фотовиставок.[16]

Житлово-комунальне господарство[ред.ред. код]

В смт Губиниха газифіковані майже усі вулиці, крім вул. Трикутньої, Партизанської, Степової. Центральним водопостачанням та водовідведенням забезпечені лише багатоповерхові будинки на мікрорайоні цукрового заводу. Інші мешканці смт. Губиниха користуються водою з колодязів.

Освітні заклади[ред.ред. код]

  • Дитячий дошкільний навчальний заклад «Дюймовочка»
  • Дитячий дошкільний навчальний заклад «Івасик-Телесик»
  • Губиниська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 1
  • Губиниська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 2
  • Центр науково — технічної творчості учнівської молоді
  • Дитячо-юнацька спортивна школа

Заклади охорони здоров'я[ред.ред. код]

  • Губиниська лікарня широкого профілю — до 2010 року:
  • Губиниська районна лікарня № 1 — з 2010 року яка перепрофільована в Губиниську амбулаторию загальної практики сімейної медицини(Губиниська АЗПСМ)

Комунальні підприємства[ред.ред. код]

Комунальне підприємство «Губиниха-1»

Культурні заклади, установи[ред.ред. код]

  • Будинок культури
  • Губиниська бібліотека, філія № 13
  • Будинок культури «Ювілейний»
  • Губиниська бібліотека, філія № 12
  • Філія поштового зв'язку № 51250
  • Філія поштового зв'язку № 51251
  • Філія ощадбанку України № 2991/02
  • Філія Приватбанку
  • Вантажне відділення Нової Пошти

Найбільші підприємства[ред.ред. код]

  • ТОВ «Орільський об'єднаний елеватор»
  • ТОВ «Агроальянс»
  • ТОВ «ПромАгроСервіс»
  • ВАТ «Губиниський цукровий завод»
  • Комунальне підприємство «Губиниха-1»
  • СВК «Едельвейс»
  • ТОВ «Агро — Овен»
  • ПП «Імпорт та Експорт»

Транспорт[ред.ред. код]

Через Губиниху проходить залізнична гілка, по якій здійснюються пасажирські перевезення по напрямку Красноград-Дніпро. Також здійснюють пассажирські перевезення маршрутні таксі, що рухаються по маршрутах Губиниха-Новомосковськ, Губиниха-Дніпро, Казначеївка-Новомосковськ, Магдалинівка-Новомосковськ.

Проблеми[ред.ред. код]

Значною проблемою сучасної Губинихи є припинення роботи Губиниського цукрового заводу, що донедавна забезпечував цукром ряд областей Східної України та був місцем працевлаштування значної частини населення селища.

Припинення діяльності заводу призвело до виникнення аварійної ситуації в комунальному господарстві селища Губиниха-1. Централізоване забезпечення теплом припинене, всі будинки переведені на автономне забезпечення. Каналізаційна система перебуває у незадовільному стані.

В занедбаному стані також перебуває спортивний комплекс, раніше один з найкращих у районі.

Досить нелегкою є і екологічна ситуація в селищі, що обумовлено порушенням санітарно-екологічних норм деякими виробництвами, зокрема знаходженням поблизу жилих будинків грибних цехів, ковбасного цеху, цеху виробництва кісткового борошна.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  2. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. — К.: Наукова думка, 1973.
  3. Географическо-статистический словарь Российской Империи: Семёнов-Тян-Шанский Пётр Петрович — Алфавитный каталог — Электронная библиотека Руниверс. www.runivers.ru. Процитовано 2017-11-12. 
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
  6. СПИСОК НАСЕЛЕННЫХ МЕСТ НОВОМОСКОВСКОГО УЕЗДА ЕКАТЕРИНОСЛАВСКОЙ ГУБЕРНИИ (1911). resource.history.org.ua. Процитовано 2017-11-13. 
  7. Описание населенных мест Екатеринославской губернии Opisanie naselennix mest Ekaterinoslavskoi gybernii. www.libr.dp.ua. Процитовано 2017-11-12. 
  8. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Дніпропетровська область.. Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС. 2008. с. 691–694. ISBN 978-966-348-170-8. 
  9. Про партизанський рух на Новомосковщині в 1941- 1943 роках. Новости Новомосковска (ru-RU). Процитовано 2017-11-13. 
  10. Ветров, Илья Ефимович (1968). В лесах под Новомосковском. Записки партизана. - 2-е изд., испр. и доп. Днепропетровск: Промiнь. 
  11. Губиниха: сахар в крови. Процитовано 2017-11-06. 
  12. Губиниська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 - Історія школи. gubynyha1.klasna.com (uk). Процитовано 2017-11-06. 
  13. Губиниха, Новомосковськіїй район, Дніпропетровська область. Історія міст і сіл Української РСР (ru-RU). 2017-04-17. Процитовано 2017-11-06. 
  14. смт. Губиниха. Губиниська ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів - Історія школи. gubiniha2.klasna.com (uk). Процитовано 2017-11-06. 
  15. Губиниська сел/рада / Про перейменування вулиць в населених пунктах Губиниської селищної ради. nmgubinsel.dp.gov.ua. Процитовано 2017-11-03. 
  16. ПАЛІТРА МОЄЇ ДУШІ... / THE PALETTE OF MY SOUL.... События в мире фотографии - ФОТОАФИША (ru). Процитовано 2017-11-06. 

Джерела[ред.ред. код]