Користувач:MiskoGe/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві — один з найяскравіших зразків української барокової архітектури

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко[1][2][3][4][5][6] — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького та Слобожанщини у XVIIXVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

У темах

Бароко
Війни
Література бароко
Архітектура бароко
Живопис бароко
Барокова музика
Театр бароко
Барокова філософія
Сейченто
Українське бароко
Бароко в Україні
Необароко

Періодизація

Раннє бароко
Розвинене бароко
Пізнє бароко

Церква Святого Пророка Іллі в Суботові, споруджена коштом Богдана Хмельницького впродовж 1651—1656 рр.

Мистецтво епохи староукраїнської культури (періоду другої половини XVII—XVIII століття) розвивається в стилі бароко, який проникає у всі галузі культури і набуває свого розквіту у XVIII столітті. Тогочасне мистецтво розвивалося під значним впливом Національно-визвольної війни, боротьби проти національного та релігійного утиску. Історики мистецтва вважають, що українське бароко утворило оригінальний синтез західноєвропейських барокових форм, таких як пишна декоративність орнаментики, введення алегорій та символів, монументальність форм, експресивність, парадність та урочистість, та місцевих мистецьких традицій, які сформувалися на Наддніпрянщині та Києві зокрема, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Разом з тим воно, будучи одною з національних шкіл бароко, є частиною розвитку загальноєвропейської культури.

Українське бароко XVII століття нерідко називають «козацьким» через те, що саме козацтво, будучи значною військовою і суспільно-політичною силою, не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі замовника, але також виявилось здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу як творець самобутніх художніх цінностей. Відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Також є характерним те, що поширення українське бароко набуло саме у Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні. Розвиткові мистецтва також сприяв розвиток філософії, науки, літератури, пов'язані значною мірою з діяльністю Києво-Могилянської академії.

Українське бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — літературу, архітектуру, театр, музику, декоративно-ужиткове й образотворче мистецтво. Проте найвиразніше воно проявилося у кам'яному будівництві. У цей період створюється сучасний образ Києва, йде інтенсивна забудова північного Лівобережжя, зокрема Ніжина, Батурина, Чернігова та Стародуба, народжується українська архітектурна школа[7].

Найбільш яскраво і самобутньо стиль мазепинського бароко проявився у храмовому зодчестві. Українські архітектори того часу намагалися об'єднати в кам'яному храмовому будівництві європейський бароковий вплив із традиціями будівництва дерев'яних храмів. В українських барокових церквах спостерігається декілька типів, один з яких — здебільшого монастирські собори — походить від традицій давньоруської архітектури, а решта — від українського дерев'яного церковного зодчества.

Походження[ред. | ред. код]

Докладніше: Бароко

Абзац про термін бароко.

Абзац про термін українське бароко.

Докладніше: Сарматське бароко

Абзац про походження власне українського бароко.

Архітектура[ред. | ред. код]

Для історико-регіонального стилю українського бароко характерне поєднання композиційних рішень західноєвропейського бароко і ренесансу з творчою переробкою спадщини православного церковного зодчества, давньоруської архітектури та української народної орнаментики. Як відзначають деякі дослідники, на лівому березі Дніпра, а також в Слобідській Україні, при проектуванні храмів, традиції народного дерев'яного зодчества враховувалися навіть більше, ніж колишні традиції православного зодчества[8].

Характерні риси архітектури українського бароко: яскравий кольоровий фон стін, частіше синій або блакитний, і суцільний килим дрібного орнаменту, що складається зі стилізованих завитків і натуралістично трактованих рослин. Орнаментальний, поверхнево-маньєристичний принцип помітний і в використанні ордерних елементів: пілястри, колонки, фронтони разом з орнаментом вплітаються в загальне мереживо, як би накладене на площину стіни. Безсумнівним є вплив української народної творчості, зокрема, через орнаментацію друкованих книг друкарні Києво-Печерської лаври, заснованої в 1616 році.

Література[ред. | ред. код]

Відомі такі літературні жанри: лицарська поезія, козацькі літописи (Самовидця, Григорія Граб'янки[9], Самійла Величка), історичні пісні та думи, плачі і панегірики, а також філософські курси. Літературні пам'ятки козацького бароко представлені такими письменниками як Стефан Яворський, Пилип Орлик, Іван Орловський, Феофан Прокопович, Феофілакт Лопатинський, Гедеон Вишневський та ін. Центрами поезії козацького бароко в кінці XVII – на початку XVIII століття були академії і колегіуми: Києво-Могилянська академія, Московська слов'яно-греко-латинська академія (в останній служили такі видатні діячі козацького бароко як Феофілакт (Лопатинський), Інокентій (Кульчицький), Варлаам (Лящевський) і ін.), Чернігівський колегіум і Переяславський колегіум — поширення набули не тільки філософська поезія, а й пародія на духовний вірш, а також лірика. Пісня, яка, за словами Гоголя, «для Малоросії все: і поезія, і історія, і батьківська могила Вірний побут, стихії характеру, всі вигини і відтінки почуттів хвилювань, страждань, дух минулого, страждань. ., Дух минувшини »була важливим елементом культури. Одним з найвидатніших представників пізнього козацького бароко визнаний Григорій Сковорода.

Живопис[ред. | ред. код]

Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. Особливе значення в розвиткові живопису належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Основною формою барокового малярства становив іконопис. Він сповнений розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо. До кращих зразків барокового іконопису належать фрески в Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври. Насичені за колоритом барокові ікони, разом з позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. У період українського бароко спостерігався стрімкий розвиток гравюри, використовувалася складна система символізму, алегорії, геральдичні знаки та пишні прикраси[10].

Барокові риси проявляються і в оформленні стародруків, де гравюри набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Широко відома творчість українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Григорія Левицького, майстрів-ювелірів — Івана Равича, Михайла Юревича, Івана Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю[11].

Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета. Художня мова відтворення портретного образу використовувала поєднання європейських барокових ідей та національних традицій, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. У портретах козацької старшини, вищого духовенства, культурних діячів доби Гетьманщини наявні барокові стилістичні ознаки, які висловлювали їх прагнення до аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів України тих часів.Зокрема, нідерландський гравер Вільгельм Гондіус робить портрет Богдана Хмельницького.

Музика[ред. | ред. код]

Декоративно-ужиткове мистецтво[ред. | ред. код]

Пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII століття помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок. Бароко проявилося і в художньому гаптуванні, в якому до того часу були сильними традиції візантійського мистецтва: якщо для XVII століття ще характерна статичність композиції та площинний малюнок зображень, то вже на межі XVII—XVIII століть відбувається різка зміна техніки: композиції стають вільними та пластичними, з'являються спроби передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Грабарь И. Э. Барокко Украины // История русского искусства, т. 2, вып. 8. СПб, 1910
  2. Shkandrij, Myroslav. Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929-1956
  3. Грани украинского барокко: Восток и Запад (на материале архитектуры)
  4. Poltava, Mazepa and Cossack baroque
  5. Architectural Conversation in Europe and in the Americas
  6. Subtelny, Orest. Ukraine: A History
  7. Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. — К.: Україна, 2000. — С. 30
  8. Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1993. — T. 1. — C. 94.
  9. ЛЕТОПИСЬ ГАДЯЦКОГО ПОЛКОВНИКА ГРИГОРИЯ ГРАБЯНКИ[недоступне посилання з Июнь 2019]
  10. Ъ-Weekend — Национальный вид стиля
  11. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. — К., 1978. — С. 295.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Українська гравюра бароко / Д. В. Степовик. — К. : ТОВ "Вид-во «КЛІО», 2012. — 496 с. : іл. — Бібліогр.: 475—491. — ISBN 978-617-7023-00-4
  • Кияниця Микола. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. − 1990. — № 4.
  • Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.
  • (рос.) Власов В. Г.. Украинское барокко // Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. В 10 т. — СПб.: Азбука-Классика. — Т. IХ, 2008. — С. 714-716
  • (рос.) Лукомский Г. К.. Украинское барокко. - СПб., 1911

Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Історія українського мистецтва Категорія:Архітектура України за стилем Категорія:Іван Мазепа Категорія:Бароко за країною Категорія:Історія мистецтва