Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятка архітектури 17 століття — будинок руського магістрату. Нині тут розміщується дирекція НІАЗ «Кам'янець»

Націона́льний істо́рико-архітекту́рний запові́дник «Кам'яне́ць» (скорочено — НІАЗ «Кам'яне́ць»). Розташований в Кам'янці-Подільському Хмельницькій області.

Основні віки[ред.ред. код]

Ще 23 березня 1928 у Харкові Рада Народних Комісарів УРСР видала Постанову «Про оголошення замку-фортеці в місті Кам’янці-Подільському державним історико-культурним заповідником». Відповідно до цієї Постанови замок у межах старовинних його стін і земляних валів з усіма старовинними фортечними спорудами, Руською та Польською брамами, вежею Стефана Баторія було оголошено державним історико-культурним заповідником і передано з усім майном, що мало історико-культурне значення, у відання наркомату освіти УРСР.

Проголошення фортеці заповідником стало важливим, але тільки першим кроком до визнання заповідною всієї території Старого міста. Але поки це сталося, місто зазнало непоправних утрат: більшовицька влада ще до війни стерла з лиця землі низку прекрасних храмів: Вірменський Миколаївський, Іоанно-Предтеченський, Казанський, Троїцький у Старому місті, Олександра Невського — на Новому плані.

Чимало пам’яток було пристосовано під потреби виробництва. Так, 1959 створюваний електромеханічний завод розмістили в приміщеннях колишнього Кармелітського монастиря. З перших повоєнних років ткацька фабрика експлуатувала будинок Подільської духовної семінарії, тютюнова – фортечні казарми, а швейна фабрика і досі на повну потужність використовує будинок окружного суду.

20 лютого 1967 Рада Міністрів УРСР видала Постанову, в якій, зокрема, передбачено створити історико-архітектурний заповідник у Кам’янці-Подільського (інші міста, названі в постанові — Київ, Львів, Луцьк, Білгород-Дністровський, Новгород-Сіверський).

Постановою від 18 травня 1977 Рада Міністрів УРСР оголосила, що Старе місто Кам'янця-Подільського — це Кам’янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ).

Указом Президента України від 30 квітня 1998 Кам'янець-Подільський ДІАЗ перетворено на НІАЗ «Кам’янець».

14 жовтня 1998 Міністерство культури й мистецтв, а наступного дня Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики затвердили (за поданням Хмельницької облдержадміністрації) Положення про НІАЗ. Згідно з цим Положенням, НІАЗ «Кам’янець» є національним закладом культури у підпорядкуванні Хмельницької облдержадміністрації. А основними завданнями НІАЗу є охорона належних йому об’єктів, організація реставрації та використання пам’яток, регенерація архітектурного середовища, пам’яткоохоронна, науково-дослідницька, культурно-освітня робота для популяризації містобудівельної архітектурної спадщини Старого міста як національного культурного надбання.

Директор заповідника (від 3 вересня 1987) — Василь Володимирович Фенцур, член Національної спілки архітекторів України.

Основні цифри[ред.ред. код]

Кам'янець-Подільський. Вид на замок з боку Старого міста.

Площа заповідника становить 121 гектар (його межі 16 червня 1977 року затвердив Хмельницький облвиконком). Це передусім Старе місто, затиснене в петлі річки Смотрич, а також прилеглий каньйон Смотрича, Замковий міст, комплекс Старого й Нового замків. Пам'ятки Нового плану, Руських і Польських фільварків не є об'єктами заповідника.

Згідно з довідкою міського управління містобудування та архітектури, в місті 175 будівель перебувають на державному обліку як пам'ятки архітектури та мають національне (121 пам'ятка) або регіональне (54 пам'ятки) значення. За цим показником Кам'янець-Подільський посідає третє місце в Україні (після Києва та Львова).

Із 175 пам'яток архітектури Кам'янця-Подільського левова частка (156 об'єктів, або 89 %) перебуває у віданні НІАЗу. З цих 156 пам'яток 115 мають національне значення, 41 — місцеве. Вельми строкатим є розподіл пам'яток на території заповідника щодо форми власності: 7 — державна, 78 — міська комунальна, 12 — приватна, 45 — спільна власність територіальних громад облради, 14 — власність релігійних громад.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Медведовський І. Заповідник: Сьогодні і завтра нашого міста // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1969. — 22 липня. — С. 3.
  • Шумахер С. Місто стає заповідником // Прапор Жовтня. — 1977. — 8 червня. — С. 4.
  • Слободян М. З обновами, місто! // Прапор Жовтня. — 1977. — 25 червня. — С. 4.
  • Указ Президента України // Пам'ятки України. — 2000. — № 3—4. — С. 4.
  • Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» // Хто є хто на Хмельниччині: Довідково-біографічне видання. — Випуск другий. — К., 2004. — С. 12—13.
  • Нове обличчя НІАЗу «Кам'янець»: 18 квітня — День пам'яток історії та культури / Розмовляла [з директором НІАЗу Василем Фенцуром] Ольга Сокульська // Кам'янець-Подільський вісник. — 2004. — 16 квітня. — С. 3.
  • Семенова Наталія. Нове життя старого каменю: 18 квітня — День пам'яток історії та культури // Подолянин. — 2004. — 16 квітня. — С. 4.
  • Фенцур Василь. До перлини — дорогоцінно! Або деякі аспекти діяльності Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» // Кам'янець-Подільський вісник. — 2005. — 15 квітня. — С. 5.
  • Баженов Лев. Alma mater подільського краєзнавства. — Кам'янець-Подільський, 2005. — С. 162.
  • Архітектурні мелодії Старого міста // Кам'янець-Подільський вісник. — 2007. — 20 квітня. — С. 4.

Посилання[ред.ред. код]