Назарук Осип Тадейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Назарук Осип)
Перейти до: навігація, пошук
Осип Тадейович Назарук
Осип Назарук
Осип Назарук
Дата народження 31 серпня 1883(1883-08-31)
Місце народження Бучач, Королівство Галичини і Володимирії,
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Дата смерті 31 березня 1940(1940-03-31) (56 років)
Місце смерті Краків, Генерал-губернаторство, Третій Рейх
Громадянство ЗУНР ЗУНР, Flag of the Ukranian State.svg УНР
Рід діяльності політик, державний діяч, прозаїк, публіцист
Magnum opus: «Роксоляна»

Commons-logo.svg Осип Тадейович Назарук у Вікісховищі

Wikisource-logo.svg Осип Тадейович Назарук у  Вікіджерелах

О́сип Тадейович Назару́к (* 31 серпня 1883, Бучач (або містечко Язловець[1]), нині Тернопільської області — † 31 березня 1940, Краків, Польща) — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист.

Життєпис[ред.ред. код]

Осип Назарук

Народився в родині кушніра (гробівець батьків знаходиться біля церкви Св. Михайла) у селі Нагірянка — тепер частині Бучача.

Навчався в Бучацькій, Золочівській гімназіях, голова таємного драгоманівського гуртка в 1900 р. За пропаґанду соціалізму Осипа відрахували з Бучацької гімназії[2] із забороною складати матуру (іспит на атестат зрілості) в Галичині.

Вивчав право у Львівському університеті, під час хліборобського страйку в Бучаччині 1902 р. разом з адвокатом у Монастириськах Анзельмом Мозлєром на сторінках газети «Служба двірська» (видавали українською, польською — «Służba Dworska» — мовами) друкував матеріали на його підтримку[3]. 1904–1905 рр. очолював роботу «Січі» (української студентської організації у Відні). У 1906–1907 рр. — голова Львівської «Академічної Громади». У 1908 р. закінчив юридичний факультет Віденського університету.

За спогадами Крип'якевича Івана, мав великий вплив на його формування як особистості.[4]

Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми. Після початку Першої світової війни — в Українських Січових Стрільцях, літописець — один з організаторів Пресової кватири УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року.

Один з чільних членів Української Радикальної Партії, в якій перебував до 1922–1923 рр.

Після переїзду до Відня керівників Союзу Визволення України через окупацію Львова російськими військами вони через Осипа Назарука звернулись до Симона Петлюри з пропозицією організувати, очолити всенародний здвиг в підросійській Україні. Даючи відповідь, оминув численні рогатки царської цензури.[Хто?][5] 18 грудня 1914 р. Симон Петлюра через Осипа Назарука (тоді перебував у Стокгольмі) передав відповідь.[6]

1915 р. видав у Відні «Співанки УСС». 1916 року з друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців»; у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою»; у Львові вийшла книжка — «З кривавою шляху Українських Січових Стрільців» (був безпосередньо причетний, в цю «ілюстровану збірку оповідань і описів» вклав багато праці як автор, редактор і упорядник).

1915–1918 рр. — керівник Пресової Квартири УСС. Від жовтня 1918  — секретар філії УНРади у Львові[7], делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії[8]. 6 листопада 1918 р. — зустрічався з гетьманом Павлом Скоропадським як представник Української Національної Ради ЗУНР: гетьман пообіцяв 2 млн доларів, ескадрилью літаків, кілька вагонів амуніції, відпустити з Києва Курінь Січових Стрільців (1300 чол.)[9]. Грудень 1918 — червень 1919 — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Один з авторів «Проскурівської Декларації Січових Стрільців» у березні 1919 р.[10], наприкінці січня — на початку лютого 1919 р. перебував в Одесі та Бірзулі разом із Сергієм Остапенком на перемовинах з начальником штабу французьких військ полковником Фрайденберґом про порозуміння Антанти з Директорією (закінчилися нічим). Виступав на з'їзді УРП 22–23 березня та на селянсько-робітничому (трудовому) з'їзді 30–31 березня 1919 р[11].

Доктор Назарук був адвокатом під час розгляду справ у міському суді Сколього.

У складі Українських січових стрільців (УСС) перебував у Кам'янці-Подільському (липень — жовтень 1919). З червня 1919 року керував роботою пресової квартири Української Галицької Армії. Середина липня 1919 — у складі УГА прибув до Кам'янця-Подільського, увійшов до уряду Директорії, одночасно редагував газету УГА «Стрілець». Серпень 1919 р.— здійснив наукову екскурсію до Бакоти. У видавництві «Стрілець» вийшла книжечка Осипа Назарука «До Бакоти». Враження з подорожі до української Помпеї". У Кам'янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».

Могила Осипа Назарука в Кракові
Гробівець батьків Осипа Назарука. Бучач-Нагірянка
Гробівець батьків О. Назарука. Надпис на таблиці

У період Західноукраїнської Народної Республіки О. Назарук займався в її уряді питаннями преси і пропаганди. Коли ця «третя будова української державности» закінчилася невдачею, Галичина опинилася під гнітом панської Польщі — еміґрував за океан, у Канаду, США.

Заступник голови делегації УНР на Ризькій мирній конференції у вересні 1920 року[12]. Увійшов до президії Західноукраїнського товариства Ліги націй (22 січня 1922 р.)[13]. 19 квітня 1922 р. — з Відня у складі делегації ЗУНР відбув на Генуезьку конференцію[14]. Один з засновників Центральної Управи УСС 22 квітня 1922 р.[15], авторів звернення «До населення Галицької землі!» 10 вересня 1922 із закликом бойкотувати вибори[16]. У 1922–1926 роках перебував у США, в 1923–1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926–1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).

Повернувшись до Львова в 1928 р.[17], став близько до Української Християнської Організації, від січня 1928 року очолював редакцію її газети «Нова Зоря».

У різних видавництвах Львова вийшла «Вчасна війна в північній Альберті». «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі». «Спомини учасника». «Вибір звання». «Венеція. Катедра св. Марка». «Галичина І Велика Україна». «Замах на церкву». «Значіння партій» та інші книжки і брошури.

Перед загрозою радянської окупації 1939 р. був змушений еміґрувати до Польщі.

Осип Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 року в Кракові, куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Похований на місцевому Раковицькому цвинтарі.

Літературна діяльність[ред.ред. код]

З іменем Осипа Назарука пов'язане видання «Вісника Пресової квартири У. С. С.», гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал». «Самоохотник». щомісячника «Шляхи».

Письменника постійно вабила історична тематика; погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярослава Осмомисла та Роксолані, помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу О. Назарука по-різному (полеміка не припинялася кілька років). Читачі дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.

У цей період написав ще дві повісти — «Проти орд Чінгісхана» і «Роксоляна», видати не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.

30 грудня 1918 року було утворене Управління преси та інформації УНР (очолив його). Після повернення до Галичини у 1919 р. керував Прес-кватирою Української Галицької Армії. Згодом із урядом ЗУНР еміґрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об'ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919. Серед дійових осіб спогадів — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, інші історичні постаті. 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чінгісхана».

Влітку 1922 р. виїхав з Відня до Канади, змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху; в США (переїхав у листопаді 1923) одну за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «В найбільшім парку Скалистих гір» та інші.

Повернувся до Львова у 1928 році, почав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут з публіцистичними статтями, найкращі з них видавав брошурами. У 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923–1929 рр. «Історична повість з XVI століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця».

Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві — 1929), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і магоги» (усі — 1934), «Ромаятерна. Вічний Рим — апостольська столиця» (1937), «Вражіння з Волині», «В Будапешті» (обидві — 1938), «Замах на церкву», «Значіння партій» (обидві — 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи»…

Чимало з того, що написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім'я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.

Твори[ред.ред. код]

Автор історичних оповідань і повістей:

праць:

та багатьох статей, репортажів.

Оцінка діяльності[ред.ред. код]

Дмитро Донцов у передмові до третього видання своєї праці «Націоналізм» назвав його «звеличником Петра й Катерини і ненависником козацтва».[18]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Станкевич М. Осип Назарук / Бучач та околиці… С. 226
  2. Д-р Ріпецький С. Історія ідейно-духовного життя української молоді (1864–1914) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 107.
  3. Витанович І. Від панщини до державної свідомости // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 843.
  4. Клименко Нінель. Іван Крип'якевич як особистість і науковець (за новими джерелами) // Український історичний журнал № 6 (507) за листопад-грудень 2012. — С. 108. — ISSN 0130-5247.
  5. Сергійчук В. Симон Петлюра. — К.: Україна, 2004. — 448 с. — С. 50. — ISBN 966-524-149-4.
  6. Сергійчук В. Симон Петлюра… — С. 60.
  7. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 31.
  8. Там само. — С. 86.
  9. Там само. — С. 125
  10. Там само. — С. 229
  11. Там само. — С. 104–106.
  12. Там само. — С. 322.
  13. Там само. — С. 331.
  14. Там само. — С. 340.
  15. Там само. — С. 332
  16. Там само. — С. 340.
  17. Станкевич М. Осип Назарук… — С. 226.
  18. Дмитро Донцов. Націоналізм

Література[ред.ред. код]

  • Швагуляк М. Назарук Осип // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 493.
  • Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 144-145, 219–220.
  • Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б., Стецюк В. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 2 // Кам'янець-Подільський, 2007. — С. 104-111.
  • Баженов Л. Зачарований Поділлям // Кам'янець-Подільський вісник. — 1995. — 29 квітня. — С. 6.
  • Ґачковський М. «Галичина й Велика Україна» — ідея соборності у спадщині Осипа Назарука // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. — Харків, 2014. — Т. 15. — С. 79-96.
  • Ігор Чорновол. Про автора «Роксолани». Осип Назарук // Львівська газета. — 2007. — 14 вересня.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР // Львів: Інститут українознавства НАНУ;видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
  • Інститут історії України
  • Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
  • Просалова В. (упорядник). Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості // Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Качкан В. А., Качкан О. В. Політологізм Осипа Назарука // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 130-138.
  • Корновенко С. В. Українська революція: Історичні портрети: навчальний посібник для студ. іст. фак-тів вищ. навч. закл. України // С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця: Фоліант, 2004. — С. 148-149.
  • Листи В'ячеслава Липинського до Осипа Назарука (1921–1930) // Упоряд. М. Дядюк. — Львів, 2004. — 156 с.
  • Марунчак М. Назарук Осип //Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег: Накладом УВАН, 1986. — С. 455-456.
  • Мельничук Б. Під знаком історії: Світ Осипа Назарука // Вільне життя. — 1990. — 14 груд.
  • Лисяк-Рудницький І. Назарук і Липинський: історія їхньої дружби та конфлікту // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 2. — С. 173-237.
  • Назарук Осип // Енциклопедія Українознавства: Словник. частина / Голов. ред. В. Кубійович. — Перевидання в Україні. — Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1996. — Т. 5. — С. 1678–1679.
  • Федунь М. Мемуарна спадщина Осипа Назарука // Брошнів: Таля, 2000. — 175 с.
  • Васковський Р., Мельничук Б. Назарук Осип Тадейович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 594–595. — ISBN 966-528-199-2.

Посилання[ред.ред. код]